Тема: «Торгівельні марки в Інтернет: проблеми правового регулювання в Україні»

Вид материала

Документы

Содержание Список використаних джерел 17 1. Загальне поняття торгівельних марок та правове регулювання їх використання Види товарних знаків 2. Проблеми правового регулювання торгівельних марок в Інтернет Список використаних джерел

Подобный материал:

• Механізм правового регулювання, 66.72kb.
• 14. механізм правового регулювання > Поняття, способи та типи правового регулювання, 56.9kb.
• Кодекс регулює відносини, що виникають у процесі встановлення та скасування податків, 100.4kb.
• Вступ 3 теоретичні основи регулювання підприємницької діяльності 7 Поняття підприємницької, 147.27kb.
• Ї, демократичної держави особливого значення набуває питання адміністративно-правового, 139.09kb.
• О регулювання Діючий в Україні Кодекс про надра був затверджений Верховною Радою України, 89.42kb.
• В спеціалізовану вчену раду д 64. 086., 116.22kb.
• «актуальні проблеми правового регулювання аграрних, земельних, екологічних відносин, 91.85kb.
• Тема глобалізація та економічний розвиток, 434.09kb.
• Правове регулювання „Інтернет – засобів масової інформації”, 85.66kb.

Київський університет права НАН України

 

 

 

 

 

Залікова робота з інформатики

Тема:

«Торгівельні марки в Інтернет: проблеми правового регулювання в Україні»


 

 

 

 

  Виконали: студентки 2 курсу

групи ПБ - 24

Шелест О.О, Євтух І. П.

Викладач: Ткачук А.І.


ПЛАН

ВСТУП

Мережа Інтернет є основою впровадження нового способу життя, пропонуючи нові стандарти спілкування, обміну інформацією, освіти, бізнесу, розваг та відпочинку. У порівняно короткий проміжок часу свого існування ця мережа стрімко змінила існуючі системи комунікації, пропонуючи більш швидкий та надійний поштовий обіг, легкість спілкування у «реальному часі», швидкість та надійність бізнесових транзакцій, можливість одержання освіти не виходячи з дому, проваджуючи ці зміни легко та невимушено. Успіх таких перетворень багато у чому залежить від тієї легкості, з якою вони сприймаються людьми. Фактично в сучасному світі Інтернет здатний замінити телефон, телебачення,радіо, традиційне поштове листування, друковані засоби масової інформації. В зв’язку з цим, не є дивним той факт, що на певному етапі всесвітня мережа перестала виконувати функції звичайної «іграшки» для обміну інформацією та передачі даних між людьми, а почала використовуватись також з комерційною метою для рекламування, просування та реалізації конкретних товарів і послуг. Надані Інтернетом нові можливості не лише відповідають інтересам підприємств, які пропонують власну продукцію, але й забезпечують потреби споживачів, які без територіальних обмежень можуть отримати інформацію про необхідний товар чи послугу та придбати їх. Однак, комерціалізація Інтернету призвела одночасно і до виникнення численних проблем, пов’язаних із порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності, одними з яких є і торгові марки. З огляду на абсолютну новизну таких порушень та достатню несподіваність їх виникнення сучасне законодавство, як і судова практика, виявилися не здатними до швидкого та ефективного розв’язання існуючих конфліктів, значна частина яких пов’язана з використанням чужих товарних знаків, зокрема в складі доменних імен.

Враховуючи вище викладене вважаємо, що питання щодо правового регулювання використання торгівельних марок в Інтернеті є досить важливим та актуальним на сьогодні. Тому спробуємо розглянути його більш детально.

1. Загальне поняття торгівельних марок та правове регулювання їх використання

Торговельна марка – це символічне позначення, що слугує індивідуалізації товару та виробників й відноситься до об’єктів інтелектуальної власності (див. додаток 1.). Торговельна марка дозволяє відокремлювати товари і послуги конкретного підприємства від інших. Вона допомагає виробнику реалізовувати товар або послуги, зарекомендувати себе на ринку, сприяє виробу споживачем товару та послуг певної якості. Тому, відповідно, знаки мають бути характерними і водночас суттєво відрізнятися від знаків, що використовуються конкурентами.

У ст. 492 ЦК України міститься наступне визначення торговельної марки: «Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів».¹

Згідно із ст. 1 (2) Паризької конвенції про охорону промислової власності об’єктами правової охорони є товарний знак і знак обслуговування.

В Законі України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» дається легальне визначення знака, як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об’єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. ²

Для того, щоб те чи інше позначення могло бути визнане торговельною маркою, воно повинне відповідати ряду умов. Зокрема, в юридичній літературі зазначається, що це має бути умовне позначення ( певний символ), мати елементи новизни, бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.³

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», торгова марка повинна відповідати наступним умовам:

• не бути ідентичною чи схожою з марками, що одержали раніше визнання у зв’язку з такими чи подібними товарами, іншими словами, торгова марка повинна відрізнятися достатньою мірою завдяки своїм ознакам від відомих позначень. Це – вимога про новизну марки;
  
• не являти собою позначення, позбавленого відмінних властивостей, не виступати у вигляді марки, яка цілком і нерозривно пов’язана своїм змістом з природою маркованих товарів. Це – вимога розрізняльної здатності;
  
• не являти собою позначення, яке здатне ввести в оману щодо об’єкта маркування – його властивостей чи походження, тобто не бути оманливою маркою;
  
• не являти собою позначення, що суперечить публічному порядку, міжнародним угодам і звичаям, а також принципам гуманності і моралі.¹
  

Національне право України не визнає в якості торгової марки такі позначення, які в цілому або достатньою мірою не відрізняються від вже відомих (маються на увазі позначенні, які підлягають правовій охороні). Інакше кажучи, маркою може бути таке позначення, яке має необхідний ступінь новизни щодо вже відомих торгових марок. Вимога новизни діє як в інтересах особи, якій належить виключне право на торгову марку, так і в інтересах споживачів. Оскільки, з одного боку, вона дозволяє правоволодільцю монопольно використовувати свою марку й одержувати користь від її репутації, а з іншого – захищає споживачів від можливого введення в оману відносно джерела походження товару.

Новим вважається таке позначення, що за своїм змістом не є ідентичним (тотожним) або схожим з відомими торговими марками. Необхідний ступінь новизни, тобто відсутність у марці елементів, які б робили її ідентичною чи подібною з іншими позначеннями, визначається завдяки фактичній оцінці марок, які порівнюються.

Згідно законодавства новими будуть вважатись такі торгові марки, які за своїм змістом не є тотожними або схожими до ступені змішування з:

– марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

– знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема марками, визнаними добре відомими відповідно до ст. 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності;

– фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг;

– кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями;

– знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку.¹

Зовнішня форма вираження ідеї, закладеної в марці, може бути різною (див. рис. 1).




Рис. 1. Види товарних знаків


Іншими об’єктами товарних знаків можуть бути звукові, світлові, світлозвукові та інші позначення.¹

В Україні питання щодо торгівельних марок та їх використання регулюються Конституцією України, Цивільним та Господарським кодексами України, а також Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодекс України. Діє спеціальний закон у сфері охорони прав на торговельні марки – Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. На реалізацію положень зазначених законів прийняті відповідні підзаконні акти (Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116 в редакції наказу від 20.08.1997 р. № 72; Порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 р. №1716, тощо).

Правовому регулюванню даного питання присвячено й багато міжнародно-правових документів. Так, Україною ратифіковані (або вона приєдналась до них) та використовуються такі, як Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію торговельних марок від 14.04.1891 р., Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації торговельних марок від 15.06.1957 р., Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів торговельних марок від 12.06.1973 р. та ін.

Згідно з Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» існують дві юридичні підстави набуття права на торговельну марку: 1) реєстрація знака; 2) передача права на знак на підставі договору. Отже за юридичною підставою виникнення права на торговельну марку, останні поділяються на: 1) реєстраційну торговельну марку: право на неї виникає на підставі державної реєстрації; 2) ліцензійна торговельна марка: право на неї виникає на підставі ліцензійного договору про передачу прав на торговельну марку; 3) набута торговельна марка: право на неї виникає на підставі договору про передачу права власності на торговельну марку. При цьому необхідно зазначити, що законодавець не зобов’язує реєструвати торговельні марки, що виходять на ринок, більш того, він навіть захищає тих суб’єктів, які перші почали використовувати незареєстровані торговельні марки, у випадку, якщо, така марка буде в подальшому зареєстрована іншим суб’єктом. Проте, як видно з вищеописаного, лише зареєструвавши торговельну марку у встановленому законом порядку і отримавши свідоцтво, особа набуває всього комплексу прав на торговельну марку, передбачених чинним законодавством. Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва, вважається порушенням таких прав і тягне за собою відповідальність згідно чинного законодавства. На вимогу власника свідоцтва таке правопорушення не лише повинно бути припинено, але і порушник зобов’язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Захист прав на знак здійснюється в судовому порядку та іншому встановленому законом порядку. Таким чином, свідоцтво (міжнародна реєстрація) служить як інструментом захисту торговельної марки і продукції під даною маркою, так і інструментом боротьби з недобросовісними конкурентами.¹ 

2. Проблеми правового регулювання торгівельних марок в Інтернет

На кожному із сайтів комерційних організацій є товарні знаки. Цінність товарного знака у віртуальному світі Інтернет зростає в зв’язку з тим, що споживач, заходячи на сайт, не має особистого контакту з представниками даної фірми, і тому він схильний довіряти широко відомим організаціям, а точніше товарним знакам з доброю репутацією. При цьому популярністю відомих товарних знаків і легкістю реєстрації доменного імені найчастіше користуються кіберсквоттери (загарбники доменних імен). Вони реєструють на себе доменне ім’я, аналогічне товарному знаку якої-небудь широковідомої фірми для подальшого продажу зареєстрованого доменного імені цій самій фірмі. Найчастіше такому захопленню піддаються доменні імена другого рівня, що пов’язано зі зручністю щодо їхнього запам’ятовування. З явищем кіберсквоттинга пов’язані декілька гучних судових процесів.

На сьогоднішній день в законодавстві України доменне ім’я ототожнюється з торговельною маркою. До цього висновку нас схиляє п. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно якого використанням знаку визнається застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі у доменних іменах. Згідно п. 5 ст. 16 наведеного Закону свідоцтво надає власникові торговельної марки виключне право забороняти використовувати свій знак без його згоди, зокрема, в позначенні, яке схоже на зареєстрований знак, або якщо ці позначення можна сплутати. Таким позначенням в мережі Інтернет можна визнати і доменне ім’я, якщо воно за написанні співпадає з зареєстрованим знаком. Тобто, якщо особа не є власником торговельної марки, то їй заборонено використовувати таке словосполучення в назві доменного імені, як засобу адресації в мережі. Такої ж позиції дотримуються деякі вітчизняні дослідники у галузі права інтелектуальної власності. Зокрема, у юридичній літературі відзначається, що неправомірне використання чужого зареєстрованого знака в якості доменного імені в Інтернеті набуває великого розмаху. Недобросовісні власники сайтів використовують як доменне ім’я чужий знак, бажаючи отримати переваги репутації цього знаку та привернути увагу користувачів.¹

Коваль І. наголошує на тому, що питання про те, чи належить доменне ім’я до засобів індивідуалізації, залишається відкритим, хоч у будь-якому випадку воно виконує функцію адресації та ідентифікації, що притаманні торговельній марці, а це призводить до конфліктів між ними. Отже, на думку Коваль І., законодавець правильно визначив виключне право власника торговельної марки, прямо забороняти зареєстрований знак у доменному імені.¹

Спеціальні акти, що регулюють відносини в сфері адміністрування та делегування доменних імен в українському сегменті Інтернету, також свідчать про підтримку позиції, що доменне ім’я є товарним знаком, який використовується в мережі. Такого висновку можна дійти, проаналізувавши «Правила домена «UA» п. 1.9, яких свідчить, що доменне ім’я не є об’єктом права власності. У п. 3.2 Правил визначено, що з метою захисту законних інтересів власників інтелектуальної власності доменні імена можуть делегуватися виключно у випадках, коли доменне ім’я повністю або за написанням чи транслітерацією співпадає із знаком для товарів і послуг, зареєстрованим в Україні відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, до якої Україна приєдналася в 2000 р.

Адміністратор українського сегмента Інтернету таким чином намагається захистити власників торговельних марок від їхнього незаконного використання в мережі Інтернет. Проте, цим він порушує права не тільки осіб, які бажають отримати в користування доменне ім’я, що не співпадає з торговельною маркою, а нерідко й самих власників знаків для товарів і послуг, які почали процес отримання свідоцтва про право власності на знак. Адже, щоб отримати правову охорону для торговельної марки, слід пройти досить громіздку процедуру державної реєстрації, яка триває близько двох років з моменту подання заявки. Отже, в зазначений період і сам власник торговельної марки, у якого всі права на неї (в тому числі й використання в назві доменного імені) виникають з моменту подання заявки чи заявленого пріоритету не може користуватися тотожним доменним іменем до отримання свідоцтва.

В Україні поки що не було великих скандалів (як у сусідній Росії, чи інших зарубіжних країнах) із приводу захоплень доменних імен. Це не говорить про досконалість законодавчої бази нашої країни, а скоріше є наслідком «молодості» українського сегмента мережі. Тому, одним з головних завдань є створення законів, які могли б запобігти шквалу кіберсквоттинга. Першим кроком України в цьому напрямку стала розробка умов реєстрації доменних імен різних рівнів. Порядок реєстрації доменних імен у домені .uа регламентують «Правила домена UA», що набули чинності 27.07.2001. Одним із ключових пунктів цих Правил є пункт 1.10: «У межах цих Правил домени за їх призначенням розподіляються на дві категорії:

- Публічні, тобто такі, що адмініструються в інтересах певної громадськості.

- Приватні, тобто такі, що адмініструються певною особою у своїх власних інтересах».

Незважаючи на те, що дані Правила базуються на чинних рекомендаціях ICANN і ВОІВ, у них є певні недоліки, що викликають низку запитань стосовно приватних доменних імен, насамперед з погляду охорони інтелектуальної власності. Так, відповідно до пункту 3.2 Правил, зареєструвати приватне доменне ім’я в домені UA можна лише у випадку, «якщо відповідне доменне ім’я повністю, або його компонент іншого рівня (до знака «.», але, не включаючи цей знак), за написанням співпадає із Знаком, права на використання якого на території України належать відповідному реєстр анту». Це є своєрідним запобіжним заходом від спроб кіберсквоттерів захопити доменні імена.

Аналіз сучасних тенденцій в галузі присвоєння доменних імен свідчить про те, що товарні знаки в доменних іменах у даний час широко використовуються для створення у споживачів асоціативного зв’язку між діяльністю фірми та її сайтом в Інтернеті. Загалом, доменне ім’я також фактично стає засобом індивідуалізації.¹

На жаль, не вносить ясності в дане питання і Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», відповідно до ст. 16 якого використанням знака визнається також його використання в Інтернеті, а також застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Слід зазначити, що в даному Законі не згадується і не уточнюється, в домені якого рівня може використовуватися знак.

Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону, порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах зареєстрованих знаків стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрованих знаків стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначень, схожих із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначень, схожих із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.¹

При цьому на сьогодні практично буде дуже важко довести, що використання домена здійснюється з комерційною метою, крім випадків, коли на цьому сайті будуть безпосередньо пропонуватися до продажу товари та послуги. Фірма, яка не має права на торговельну марку і зареєструвала доменне ім’я, що є ідентичним чи подібним до нього, в суді, господарському буде апелювати до даної норми, стверджуючи, що, навпаки, популяризує товарний знак в Інтернеті, не отримуючи від цього жодного прибутку. Водночас, власник торговельної марки буде позбавлений можливості використати свій товарний знак в Інтернеті, беручи до уваги ієрархічний та міжнародний принципи побудови доменних імен.

Тобто в нашій державі постала досить непроста проблема для власників свідоцтва на торговельну марку. Довести в суді на стадії розгляду справи по суті факт наявності в Інтернеті, приміром, місяць тому товару, на якому красується «чужа» торговельна марка, практично неможливо. Останнім часом серед суддів Верховного Суду України при розробці відповідних постанов Пленуму звучать думки щодо залучення як доказу незаконного використання торгової марки скопійованого зображення інтернет-сторінки. Більше того, після того як позовна заява вже внесена до суду, суддя, ознайомлюючись з нею, зможе особисто перевірити через мережу Інтернет факти, викладені у заяві.

Хоча відповідно до Кримінального кодексу України, якщо особа без відповідних правових підстав використовує доменне ім’я, яке співпадає із зареєстрованим знаком для товарів і послуг, то в такому випадку вона незаконно використовує вказаний знак для товарів і послуг (торговельну марку) і за наявності відповідних підстав може нести відповідальність за ст. 229 КК України. При цьому предметом даного злочину виступає виступає знак для товарів і послуг, а доменне ім’я характеризує об’єктивну сторону злочину (знак для товарів і послуг незаконно використовувався в доменному імені).

Як приклад порушення прав на торгівельну марку в Інтернеті можна навести наступне судове рішення:

Так, згідно з рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі №2-2234 від 31.07.2007 р. позивач, СПД-ф/о В. звернувся з позовом до відповідача М. і відповідача, СПД-ф/о Г. про зобов’язання вчинити дії, стягнення шкоди, при цьому просив заборонити М. неправомірне використання торгової марки «Власт», зазначати на всіх інформаційних носіях, в тому числі з використанням в мережі Інтернет, поряд з найменуванням торгової марки «Власт», комерційної назви «Власт» своє прізвище, ім’я, по-батькові або ініціали; зобов’язати М. надати дані по управлінню доменним ім’ям vlast.net.ua, vlast.com.ua, vlast.org.ua, що йому висилались при здійсненні реєстрації домену та активації послуг; зобов’язати СПД-ф/о Г. перереєструвати на ім’я СПД-ф/о В. сайти vlast.net.ua, vlast.com.ua, vlast.org.ua; стягнути з М. на користь позивача завдану шкоду в розмірі 62327,08 грн.; стягнути з М. на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

Судом було встановлено, зокрема, таке:

Позивачу відповідно до Свідоцтва на знак для товарів і послуг N75009 та висновку про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, надано право на використання комерційного найменування та зображення знака «Власт».

Між позивачем та відповідачем М. було укладено трудовий договір 03.10.2006 р., який зареєстровано Пирятинським районним центром зайнятості.

М. на виконання своїх трудових обов’язків було вчинено відповідні дії зі створення інтернет-сайту vlast.com.ua, як інформаційного ресурсу для обслуговування торгової марки «Власт» з використанням знаку для товарів і послуг «Власт». При вчиненні вказаних дій М. без відома позивача зареєстрував даний сайт на себе та відмовився надати позивачу необхідні дані для здійснення користування та управління доменним ім’ям, в той час, як позивачем постійно сплачувались та сплачуються кошти хостингу, а саме: за розміщення сайту в мережі інтернет. Крім того, відповідачем М. без дозволу та відома позивача було створено ще два інтернет сайти, а саме: vlast.net.ua, vlast.org.ua з неправомірним використанням знаку для товарів і послуг "Власт".

Застосувавши ст. №23, 422, 490 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», суд вирішив:

Позов задовольнити частково.

Заборонити М. неправомірне використання знаку для товарів і послуг «Власт», в тому числі зазначати своє прізвище, ім’я, по-батькові поряд з найменуванням даного знаку на будь-яких інформаційних носіях, в тому числі в мережі Інтернет.

Зобов’язати М. надати СПД-ф/о В. всі дані для здійснення користування та управління доменним ім’ям vlast.net.ua, vlast.com.ua, vlast.org.ua.

Зобов’язати СПД-ф/о Г. перереєструвати інтернет-сайти vlast.net.ua, vlast.com.ua, vlast.org.ua за СПД-ф/о В.

Стягнути з М. на користь СПД-ф/о В. відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн., відшкодування судових витрат 30,00 грн., а всього 3030,00 грн. (три тисячі тридцять грн.)

В іншій частині позовних вимог відмовити.¹

Друга категорія проблем відноситься до нових способів використання торговельних марок у мережі Інтернет, приймаючи найрізноманітніші форми, деякі з яких досить складно видокремити та охарактеризувати. Відкрите або таємне (як мета-тегів) додавання на веб-сайти торговельних марок, які належать іншим особам, з метою покращення результатів пошуку на пошукових сервісах в цілому вважається недобросовісною діловою практикою, і такі дії можна оскаржити в судовому порядку. Також виникають спори, по-перше, у зв’язку з використанням торговельних марок у рекламних цілях, наприклад, в якості ключових слів для покращення їх оцінки пошуковим механізмом або для відображення спливаючих повідомлень на екранах комп’ютерів, по-друге, у зв’язку з обмеженням свободи пародіювання торговельних марок як способу реалізації свободи слова на некомерційних веб- сайтах, включаючи блоги, і, по-третє, у зв’язку з посиланнями і оформленням веб-сторінок, які також можуть бути використані для фішингу (тобто установки фальшивих сторінок для крадіжки у користувача інформації). Такі способи використання торговельних марок у мережі Інтернет зумовлюють виникнення багатьох питань щодо того, як повинен кваліфікуватися акт порушення прав на торговельні марки, які закони повинні застосовуватися до угод, пов’язаних з торговельними марками, і таких порушень прав, а також в яких юрисдикціях можуть бути ініційовані відповідні судові розгляди.¹

ВИСНОВКИ

Торгові марки розміщуються на товарах виробниками для того, щоб відмітити товари, які вони виготовляють чи продають, і дати можливість споживачам за цими зовнішніми позначеннями відрізнити свої марковані товари від тих, які виготовляють чи продають інші підприємства.

Конкретна марка асоціюється у покупця з певним змістом споживчих властивостей товару і відповідною якістю. Торгова марка є виразним, приваблюючим увагу споживача засобом позначення того чи іншого товару або виду послуги з точки зору їх відповідності рівню споживчих якостей, які забезпечуються виробниками. Зарекомендувавши себе позитивно, товари (їх можна визначити як фірмові, марочні) розшукуються споживачами саме завдяки нанесеними на них торговими маркам.

На сьогодні існує велика кількість міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів щодо правового регулювання даного питання. Проте, як бачимо, питання щодо правового регулювання використання торгівельних марок в мережі Інтернет є неврегульованими та такими, що потребують свого негайного вирішення. Адже, по-перше, відсутнє розмежування понять «торгівельна марка» та «доменне ім’я», внаслідок чого вони ототожнюються (або ж якщо вони ототожнюються, то це має бути чітко передбачене на законодавчому рівні); по-друге, відсутні критерії для того, щоб можна було чітко визначити, відбувається чи ні використання торгівельної марки одного суб’єкта в доменному ім’ї іншого; по-третє, відсутній законодавчо закріплений перелік доказової бази щодо таких порушень, які в принципі, можуть підпадати під ст. 229 КК України; і по-четверте, немає законодавчої бази щодо того, як повинен кваліфікуватися акт порушення прав на торговельні марки у зв’язку з використанням їх у рекламних цілях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 
   Конституція України від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
2. Паризька конвенція про охорону промислової власності вiд 20.03.1883 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
4. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. Закон України вiд 15.12.1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
5. Актуальні питання інтелектуальної власності для підприємців. Десяте видання. 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
6. Вачевський М. В., Кремень В. Г., Мадзігон В. М., Скотний В. Г., Левченко Г. Є., Вачевський О. М. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник / За ред. проф. М. В. Вачевського. – К.: ВД Професіонал, 2005. – 448 с.
   
7. Глуховская Т. Новые горизонты. Доменные имена в качестве товарных знаков // Юридическая практика. – 2001, 19 декабря.
   
8. Жуванов Д., Стогній Є. Проблема доменних імен в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
9. Коваль И. Неправомерное использование знаков для товаров и услуг // Підприємництво, господарство і право. – 2004.- №4. – С.7-11
   
10. Реєстрація торговельної марки: проста формальність чи спосіб захисту інтелектуальних активів? // Юридична газета. – 2005. – 18 серпня. – № 15 (51) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ссылка скрыта
    
11. Рішення Оболонського районного суду м. Києва у справі №2-2234 від 31.07.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
    
12. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, 2004. – 752 с.
    

ДОДАТКИ

Додаток 1

Об’єкти інтелектуальної власності




Додаток 2

Характеристика об’єктів промислової власності

Об’єкт промислової власності	Об’єкт правової охорони	Критерії охороноздатності	Охорон ний документ	Термін право­вої охорони, роки
Винахід	- продукт; - процес, нове застосування відомого продукту чи процесу	- новизна; - винахідницький рівень: - промислова придатність	патент	20 або 6*
Корисна модель	форма, малюнок чи розфар­бування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу	- новизна, - промислова придатність	патент	10
Промисловий зра­зок	результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання	- новизна,	патент	10
Торговельна марка (знак для товарів і послуг)	будь-яке позначення (слова, літери, цифри тощо), або будь-яка комбінація позначень	відповідність публічному порядку, принципам гуман­ності і моралі	свідоцтво	10**
Географічне зазна­чення	назва географічного місця, яка вживається для позначення товару	правдивість	свідоцтво	10**

* - прийом заявки на 6-ти річні деклараційні пакети припинено з 01.01.2004;

** - Термін правової охорони може бути продовженим ще на 10 років після закінчення