Інформація як об’єкт правового регулювання
| Вид материала | Документы |
- Цикл наукових праць "Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання", 115.46kb.
- Механізм правового регулювання, 66.72kb.
- 14. механізм правового регулювання > Поняття, способи та типи правового регулювання, 56.9kb.
- Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3550.49kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 534.5kb.
- Тема: «Торгівельні марки в Інтернет: проблеми правового регулювання в Україні», 221.8kb.
- Теоретичні основи місцевого самоврядування, 714.59kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 481.37kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 1632kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 653.88kb.
11. Перспективи розвитку законодавства в галузі інформаційної безпеки. Сучасна доктрина інформаційної безпеки.
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Аналіз показує, що в процесі формування й розвитку інформаційного простору України мають бути досягнуті такі цілі: забезпечення конституційних прав громадян на інформацію; створення й підтримка інформаційного потенціалу, достатнього для стійкого й безпечного розвитку українського суспільства; забезпечення оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів та їхнє включення в інформаційний простір України за умов доступності до них на законній підставі органів державної влади, господарюючих суб'єктів і громадян; подолання інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур на відкриті інформаційні ресурси -- перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації; підвищення рівня узгодженості рішень, що приймаються органами державної влади, регіональними (обласними) органами влади й органами місцевого самоврядування; надання можливості громадянам і громадським організаціям на законних підставах здійснювати контроль за діяльністю органів державної влади й органів місцевого самоврядування; підвищення рівня правосвідомості, ділової й суспільної активності громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних документів, які визначають їхні права й обов'язки, а також рівної можливості користуватися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною інформацією, інформаційними фондами сфер освіти, культури і т. ін.; побудова інформаційного суспільства в Україні та її входження у світове інформаційне співтовариство за умов забезпечення захисту всіх елементів національного інформаційного простору, прав і свобод суб'єктів України, що діють у ньому, як важливому чинникові збереження інформаційного суверенітету України.
Національний інформаційний простір (НІП) є важливою ознакою суверенної й незалежної держави, яка дбає його про формування й розвиток на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу інтересів особи, суспільства, держави. Тому на рівні законодавчого акту НІП слід розглядати як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.
Подальше зволікання з правовим визначенням понять «інформаційний суверенітет України», «інформаційний простір України», «інформаційна безпека України», «правовий режим інформації», «принципи міжнародного інформаційного співробітництва», «інформацій-простір держави» не сприяє подоланню розбіжностей у розумінні різними політичними силами напрямів державної діяльності щодо його забезпечення та наближає Україну до критичної межі, за якою втрата інформаційного суверенітету, неможливість захистити національні інформаційні ресурси, власну інформаційну інфраструктуру і суспільство від негативних інформаційних впливів як важливих складових національної безпеки держави.
ДОКТРИНА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Доктрина інформаційної безпеки України проголошує офіційні погляди на мету, завдання, принципи та основні напрями забезпечення інформаційної безпеки держави.
Правову основу для розробки та реалізації Доктрини становлять Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», інші закони України, Указ Президента України «Про стратегію національної безпеки України» № 105 від 12 лютого 2007 року, а також міжнародні угоди, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші нормативно-правові акти, що визначають засади державної політики у сфері інформаційної безпеки.
1. Основна мета, напрями та принципи інформаційної безпеки
Основною метою реалізації доктрини є виконання двоєдиного завдання державної політики в інформаційній сфері: створення розвиненого інформаційного простору і захист національного інформаційного суверенітету.
Для цього необхідна всебічна державна підтримка національного виробника інформаційного продукту та телекомунікаційного обладнання, національних операторів телекомунікацій, зокрема створення нормативно-правових, фінансових, фіскальних та інших передумов, необхідних для успішної конкуренції на світових та національному ринках надання інформаційних та телекомунікаційних послуг.
Доктрина передбачає три основні напрями забезпечення державою національного інформаційного суверенітету:
1) законодавче визначення стратегічних шляхів розвитку та захисту національних ринків інформаційних та телекомунікаційних послуг на основі єдиної державної політики;
2) формування норм, засад і меж діяльності зарубіжних та міжнародних суб'єктів в національному інформаційному просторі;
3) визначення та захист національних інтересів в світовому інформаційному просторі та міжнародних інформаційних відносинах.
Прикінцеві положення
Доктрина спрямована на забезпечення необхідного рівня інформаційної безпеки України в конкретних умовах даного історичного періоду. Вона є основою для:
- формування державної політики в сфері забезпечення інформаційної безпеки України;
- розробки концепцій, стратегій, цільових програм і планів дій із забезпечення інформаційної безпеки України;
- підготовки пропозицій щодо подальшого системного вдосконалення законодавчого, правового, методичного, науково-технічного і організаційного забезпечення інформаційної безпеки України.
Положення Доктрини можуть уточнюватися і доповнюватися під час формування і реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки з урахуванням змін обстановки, характеру і змісту загроз національній безпеці України в інформаційній сфері, умов реалізації державної інформаційної політики та формування інформаційного простору.
12. Кадрове і ресурсне забезпечення захисту інформації.
По категории доступа информационные ресурсы могут быть открытыми (общедоступными) или с ограниченным доступом. В свою очередь, документированная информация с ограниченным доступом подразделяется на отнесенную к государственной тайне и конфиденциальную.
По общему правилу государственные информационные ресурсы являются открытыми, исключения предусматриваются законами. Правовой режим частных информационных ресурсов определяется собственником. Индивидуальные предприниматели и организации могут установить режим конфиденциальности в отношении какой-либо информации в порядке, не противоречащем законодательству.
Отношения, возникающие в связи с отнесением сведений к государственной тайне, их засекречиванием или рассекречиванием, пользованием и защитой в интересах обеспечения безопасности Российской Федерации, регулирует Закон РФ от 21 июля 1993 г. "О государственной тайне".
Государственная тайна - защищаемые государством сведения в области его военной, внешнеполитической, экономической, разведывательной, контрразведывательной и оперативно-розыскной деятельности, распространение которых может нанести ущерб безопасности РФ.
Под конфиденциальной понимается документированная информация, доступ к которой ограничивается в соответствии с законодательством РФ. Перечень сведений конфиденциального характера утвержден Указом Президента РФ от 6 марта 1997 г. № 188. Как требует данный акт, к конфиденциальной информации следует относить:
Персональные данные, то есть сведения о фактах, событиях и обстоятельствах частной жизни гражданина, позволяющие идентифицировать его личность, за исключением сведений, подлежащих распространению в средствах массовой информации в установленных федеральными законами случаях.
Сведения, составляющие тайну переписки, телефонных переговоров, почтовых отправлений, телеграфных или иных сообщений (тайна связи).
Сведения, составляющие тайну следствия и судопроизводства.
Сведения, связанные с профессиональной деятельностью. Это врачебная, нотариальная, адвокатская тайна и иные сведения, доверенные представителям определенных профессий для защиты прав и законных интересов граждан. Например, понятие и содержание аудиторской тайны определено ст. 8 Федерального закона "Об аудиторской деятельности". Понятие и порядок предоставления сведений, составляющих профессиональную тайну определенного вида, устанавливается нормативными правовыми актами. Например, в соответствии со ст. 102 НК РФ налоговую тайну составляют любые полученные налоговым органом, органами налоговой полиции, органом государственного внебюджетного фонда или таможенным органом сведения о налогоплательщике, за исключением: 1) сведений, разглашенных налогоплательщиком самостоятельно или с его согласия; 2) сведений об идентификационном номере налогоплательщика; 3) сведений о нарушениях законодательства по налогам и сборам и мерах ответственности за эти нарушения и др. Далее в статье определяется порядок предоставления налоговыми органами конфиденциальной информации, который детализирован Приказом МНС РФ от 3 октября 2000 г. К конфиденциальной информации относится банковская тайна. Содержание банковской тайны раскрывается ст. 26 Федерального закона "О банках и банковской деятельности" и ст. 857 ГК РФ. Банковскую тайну составляют сведения о банковских операциях, счетах и вкладах клиентов и корреспондентов, а также иные установленные кредитной организацией сведения. Данными нормами определены порядок предоставления сведений, составляющих банковскую тайну, и ответственность за их разглашение.
Сведения о сущности изобретения, полезной модели или промышленного образца до официальной публикации информации о них.
Коммерческая и служебная тайна. В соответствии со ст. 139 ГК РФ информация составляет коммерческую или служебную тайну в случае, когда она имеет действительную или потенциальную коммерческую ценность в силу неизвестности ее третьим лицам, к ней нш свободного доступа на законном основании и обладатель информации принимает меры к охране ее конфиденциальности. Постановлением Правительства РФ от 5 декабря 1991 г. № 35 установлен перечень сведений, которые не могут составлять коммерческую тайну. Не являются коммерческой тайной учредительные документы; документы, дающие право заниматься предпринимательской деятельностью; сведения по установленным формам отчетности о финансово-хозяйственной деятельности и др. Следует иметь в виду, что принятыми позднее законодательными актами установлены некоторые исключения. По общему правилу режим коммерческой тайны в организации устанавливается локальным нормативным актом. В таком акте (или актах) определяется перечень сведений, составляющих коммерческую тайну, порядок ознакомления с этими сведениями, круг лиц, имеющих право доступа к ним, порядок доступа, ответственность за разглашение. Если такой акт не принят, режим коммерческой тайны не считается установленным. В некоторых случаях те или иные сведения относятся к коммерческой или служебной тайне непосредственно законодательными и подзаконными актами. Например, в соответствии со ст. 10 Федерального закона "О бухгалтерском учете" содержание регистров бухгалтерского учета и внутренней бухгалтерской отчетности является коммерческой тайной, Статья 31 Федерального закона "О рынке ценных бумаг" дает определение служебной информации на рынке пенных бумаг. Служебной информацией в данной сфере признается любая не являющаяся общедоступной информация об эмитенте и о выпущенных им эмиссионных ценных бумагах, которая ставит лиц, обладающих в силу своего служебного положения, трудовых обязанностей или договора, заключенного с эмитентом, такой информацией, в преимущественнее положение по сравнению с другими субъектами рынка пенных бумаг.
Теперь непосредственно о понятии “кадровая безопасность”. Это процесс предотвращения негативных воздействий на экономическую безопасность предприятия за счет ликвидации или снижения рисков и угроз, связанных с персоналом, его интеллектуальным потенциалом и трудовыми отношениями в целом. Невооруженным взглядом видно, что кадровая безопасность занимает доминирующее положение по отношению к другим элементам системы безопасности компании, так как она “работает” с персоналом, кадрами, а они в любой составляющей первичны. Какое же подразделение первично в работе с персоналом? Конечно - служба персонала (назовем это подразделение так). Таким образом, служба персонала - более важный субъект в кадровой безопасности, чем служба безопасности. Здесь мне придется развеять еще одно заблуждение, связанное с тем, что кадровой безопасностью должна заниматься только служба безопасности. Исходя из своего опыта работы в структурах безопасности, я могу твердо заявить, что это не так. Вся деятельность служб персонала может быть разложена на этапы (поиск, отбор, прием, адаптация и т.д. вплоть до увольнения и далее) и на каждом этапе присутствует масса вопросов безопасности, решаемых именно сотрудниками службы персонала. Любое действие менеджера по персоналу на любом этапе - это либо усиление, либо ослабление безопасности компании по главной ее составляющей - по кадрам.
Следует различать внешние и внутренние угрозы. Внешние негативные воздействия - это действия, явления или процессы, не зависящие от воли и сознания сотрудников предприятия и влекущие нанесение ущерба. В свою очередь, к внутренним негативным воздействиям относятся действия (умышленные или неосторожные) сотрудников предприятия, также влекущие нанесение ущерба. Обратив внимание на небольшой список профильных угроз, мы еще раз убедимся в том, что обеспечение кадровой безопасности является важнейшей составляющей работы менеджера (директора) по персоналу. Например, внутренние опасности таковы:
• несоответствие квалификации сотрудников предъявляемым к ним требованиям (это ли не опасность, ведущая к убыткам?);
• недостаточная квалификация сотрудников (это ли не проблема, решить которую обязаны кадровики? В отдельных случаях “… считается целесообразным - хотя об этом не принято прямо говорить - назначать на посты людей, которые для работы на этих постах не очень подходят, а в ряде случаев совсем не подходят.” (п. 6 стр. 84) - а это уже один из механизмов защиты организации);
• слабая организация системы управления персоналом;
• слабая организация системы обучения;
• неэффективная система мотивации (это ли не разрушение лояльности и, следовательно, увеличение ущерба от бездействия, саботажа и т.п.?);
• ошибки в планировании ресурсов персонала;
• снижение количества рационализаторских предложений и инициатив;
• уход квалифицированных сотрудников;
• сотрудники ориентированы на решение внутренних тактических задач;
• сотрудники ориентированы на соблюдение интересов подразделения;
• отсутствие или “слабая” корпоративная политика;
• некачественные проверки кандидатов при приеме на работу.
Без сомнения, менеджеры по персоналу могут продолжить этот список, что и надо сделать, проанализировав состояние кадровой работы с точки зрения безопасности как безубыточности трудовых отношений на предприятии.
Добавим примеры внешних опасностей:
• условия мотивации у конкурентов лучше (нетрудно при таком раскладе спрогнозировать уход специалистов к конкурентам - это ли не угроза, влияние на которую имеет HR-менеджер?);
• установка конкурентов на переманивание;
• давление на сотрудников извне;
• изменения во внешней экономической среде;
• попадание сотрудников в различные виды зависимости;
• инфляционные процессы (невозможно не учитывать при расчете заработной платы и прогнозировании ее динамики).
Бесспорно, все эти негативные воздействия внешней среды оказывают влияние на процессы внутри предприятия, в целом, на ее безопасность по кадровой составляющей.
Разобравшись в том, что такое кадровая безопасность и для чего она нужна, попробуем ответить на вопрос: а от чего, от каких основных факторов зависит эта самая кадровая безопасность любой компании? На каких “китах” она держится?
На мой взгляд, она зависит от трех основных факторов.
1. Найм. Под этим кратким словом понимается целый комплекс мер безопасности при приеме на работу и прогнозирования благонадежности. Здесь работает незатейливая формула - “как примете на работу, такие люди у вас и будут работать” или “скажите мне, как вы принимаете на работу, и я скажу, какие у вас проблемы”. Это действительно так. В условное наименование первого фактора “найм” входит рассмотрение вопросов безопасности компании на таких этапах в работе менеджера по персоналу, как поиск кандидатов, процедуры отбора, документальное и юридическое обеспечение приема на работу, испытательный срок и даже адаптация. Добавим также процедуры безопасности в деятельности кадровиков при подготовке аттестации, при планировании обучения.
2. Лояльность. Опять же, в одном слове - комплекс мер по установлению позитивных отношений работников к вам, работодателям. Зависит ли от этого глубина ваших проблем? Конечно! От того, кем ощущает себя сотрудник предприятия, - “человеческим мусором” или частью общего дела, заменимым “винтиком” или уважаемым передовиком производства - действительно, зависят и проблемы предприятия. В эту составляющую работы по предотвращению угроз безопасности традиционно вкладывается мало средств. Однако, экономя на этом, предприятие вынуждено будет затратить еще больше ресурсов на мероприятия следующего, третьего блока.
3. Контроль. Он представляет собой комплекс мер из установленных для персонала, в том числе для администрации, регламентов, ограничений, режимов, технологических процессов, оценочных, контрольных и других операций, процедур безопасности. Этот комплекс уже непосредственно нацелен на ликвидацию возможностей причинения ущерба и отрабатывается, как правило, службой безопасности или другими подразделениями, но в меньшей степени службой персонала.
Главными группами критериев кадровой безопасности можно назвать:
1. Показатели численного состава персонала и его динамики.
2. Показатели квалификации и интеллектуального потенциала.
3. Показатели эффективности использования персонала.
4. Показатели качества мотивационной системы.
Для всех этих показателей должны быть определены пороговые значения (по должностям, по подразделениям и в целом по предприятию), здесь неблагоприятные процессы могут быть выражены, в частности, в отклонении величин установленных контрольных показателей от пороговых в отрицательную (а в отдельных случаях в положительную) сторону и в чрезмерном увеличении амплитуды динамики установленных показателей.
При этом, надо отметить, что работает принцип “компенсации недостаточности внимания” к отдельным факторам. Не сделали прием на работу частью системы безопасности, не заботитесь об укреплении лояльности персонала - серьезные ресурсы потратите на контроль, выявление и расследование убытков. Именно в этом узле часто бывает заложена системная “мина” - если первая часть работы относится к компетенции Службы персонала и Службы безопасности, то вторая - преимущественно к сфере СБ, руководство которой заинтересовано в получении дополнительных ресурсов (персонал, средства, полномочия), а ошибки при подборе “выявленных” сотрудников можно будет свалить на Службу персонала.
Еще один аспект кадровой работы, требующий внимательного отношения - это так называемые “Группы риска”. Для любого предприятия крайне нежелательно присутствие в коллективе -- на производстве, в органах управления организацией, в партнерских организациях -- работников, которые входят или потенциально могут войти в ту или иную группу риска (ГР). Изучением зависимостей, или аддикций, занимаются сразу несколько наук (психология, социология, медицина и др.), на стыке которых образовалась новая -- аддиктология, или наука о зависимостях. Сегодня аддиктология изучает такие зависимости, как наркотическую (включая токсикоманию), алкогольную, табачную, затем -- теперь уже привычные компьютерные, игровые (включая и компьютерные игры), трудовые зависимости, а также и экзотические -- пищевые, любовные и сексуальные, а сверх того -- зависимости от людей, предметов, событий и многие другие.
Участие кадровой службы в обеспечении защиты информации носит двоякий характер: с одной стороны, работники службы совместно с руководителями соответствующих подразделений осуществляют подбор кадров на должности, связанные с использованием сведений, составляющих тот или иной вид тайны, и оформляют материалы на допуск их к соответствующему виду тайны; с другой стороны, работники кадровой службы должны обеспечивать защиту информации, используемой ими для выполнения своих функциональных обязанностей, в процессе работы с ней.
Особенностью подбора кадров на должности, связанные с использованием информации, составляющей любой вид тайны, является то, что кандидаты помимо общих деловых и моральных качеств должны обладать качествами, необходимыми для работы с конфиденциальной информацией. К ним в первую очередь относятся внимательность, аккуратность, дисциплинированность, чувство ответственности за выполняемую работу. Отсутствие таких качеств нередко является причиной утраты носителей конфиденциальной информации. Конфиденциальная информация должна быть защищена не только от утраты, но и от утечки, т.е. попадания к лицам, не имеющим санкционированного доступа к ней. Утечка информации чаще всего происходит в результате ее разглашения различными способами. Причинами или предпосылками этого являются корыстолюбие, алчность, склонность к развлечениям, пьянству, наркотикам, зависть, тщеславие, хвастовство, болтливость, легкомыслие, стремление показать свою значимость, карьеризм. Поэтому в процессе подбора кандидатов на должности следует выявлять наличие у них вышеперечисленных качеств, что, безусловно, должно влиять на решение о принятии их на работу. Кандидат на должность, связанную с использованием сведений, составляющих государственную тайну, в том числе и из числа работающих в данной организации в должностях, не связанных с использованием таких сведений, может быть принят (переведен) на работу только после оформления ему допуска к сведениям, составляющим государственную тайну. Подготовка материалов на граждан и должностных лиц на допуск к государственной тайне осуществляется кадровой службой. Согласно Закону допуск граждан и должностных лиц к государственной тайне осуществляется в добровольном порядке и предусматривает:
? принятие на себя обязательств перед государством по нераспространению доверенных им сведений, составляющих государственную тайну;
? согласие на частичные временные ограничения, включающие ограничение права выезда за границу на срок, оговоренный в трудовом договоре (контракте) при оформлении допуска к государственной тайне; ограничение права на распространение сведений, составляющих государственную тайну, и на использование открытий и изобретений, содержащих такие сведения; ограничение права на неприкосновенность частной жизни при проведении проверочных мероприятий в период оформления допуска к государственной тайне;
? согласие на проведение в отношении их полномочными органами проверочных мероприятий;
? определение предусмотренных Законом видов, размеров и порядка предоставления льгот;
? принятие решения руководителем организации о допуске оформляемого лица к сведениям, составляющим государственную тайну.
13. Поняття правового режиму захисту державної таємниці.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державну таємницю
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 21 вересня 1999 року N 1079-XIV
(Законом України від 21 вересня 1999 року N 1079-XIV
Закон викладено у новій редакції),
від 19 червня 2003 року N 971-IV,
від 19 лютого 2004 року N 1519-IV
Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;
віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього;
гриф секретності - реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації;
державний експерт з питань таємниць - посадова особа, уповноважена здійснювати відповідно до вимог цього Закону віднесення інформації до державної таємниці у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування;
допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації;
доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;
засекречування матеріальних носіїв інформації - введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відповідного грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації;
Звід відомостей, що становлять державну таємницю, - акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів з питань таємниць становлять державну таємницю у визначених цим Законом сферах;
категорія режиму секретності - категорія, яка характеризує важливість та обсяги відомостей, що становлять державну таємницю, які зосереджені в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях;
Закон України "Про державну таємницю" (від 21 січня 1994 р.) регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку.
Згідно Закону (ст. 1) державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави.
Державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані державною таємницею і підлягають охороні державою.
Охорона державної таємниці - це комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв. Тобто, забезпечення таємності такої інформації є одним з аспектів безпеки держави. Спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України.
Режим державної таємниці
Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку в сфері інформації, Україна вживає заходів щодо засекречування й охорони певної інформації у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку з метою захисту життєво важливих інтересів України. Таку інформацію визнають у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю»), державною таємницею. Вона підлягає охороні з боку держави. Перелік і зміст інформації, яку може бути віднесено до державної таємниці, визначаються в цьому Законі та вмотивованими рішеннями державних експертів з питань таємниць.
Охорона державної таємниці містить комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних і оперативних заходів, спрямованих на запобігання розголошенню інформації, що становить державну таємницю. Серед організаційно-правових заходів щодо охорони державної таємниці застосовують такі: встановлення єдиних вимог щодо виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обігу носіїв інформації, що становить державну таємницю; ліцензування підприємств, установ і організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями; спеціальний порядок доступу громадян до державної таємниці; спеціальний порядок здійснення судових, наглядових, контрольно-ревізійних та інших функцій органів державної влади стосовно підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язано з державними таємницями; відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю тощо.
З метою технічного захисту інформації підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями, зобов'язані використовувати захищені засоби оброблення, передачі, збереження інформації та технічні пристрої її захисту, сертифіковані на відповідність цих засобів і пристроїв нормативам технічної захищеності, вживати криптографічні заходи охорони такої інформації. Оперативні заходи охорони державної таємниці застосовують в ході контррозвідувальної, розвідувальної та оперативно-розшукової діяльності, яку здійснюють органи Служби безпеки України та інші державні органи згідно з чинним законодавством.
Державну політику щодо державної таємниці забезпечують Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.
- Державна таємниця як особливий вид інформації, що захищається та її характерні ознаки.
Стаття 10. Порядок віднесення інформації до державної таємниці
Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.
Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється простою більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку.
Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.
державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою; віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього;
ВІДНЕСЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ДО ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ
Стаття 8. Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці
До державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація:
- у сфері оборони:
- у сфері економіки, науки і техніки:
- у сфері зовнішніх відносин
- у сфері державної безпеки та охорони правопорядку
- Реквізити носіїв відомостей, що складають державну таємницю.
Реквізити кожного матеріального носія секретної інформації мають містити гриф секретності, який відповідає ступеню секретності інформації, встановленому рішенням державного експерта з питань таємниць, - "особливої важливості", "цілком таємно", "таємно", дату та строк засекречування матеріального носія секретної інформації, що встановлюється з урахуванням передбачених статтею 13 цього Закону строків дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці, підпис, його розшифрування та посаду особи, яка надала зазначений гриф, а також посилання на відповідний пункт (статтю) Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
Якщо реквізити, зазначені у частині другій цієї статті, неможливо нанести безпосередньо на матеріальний носій секретної інформації, вони мають бути зазначені у супровідних документах.
Забороняється надавати грифи секретності, передбачені цим Законом, матеріальним носіям іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або конфіденційної інформації.
Перелік посад, які дають право посадовим особам, що їх займають, надавати матеріальним носіям секретної інформації грифи секретності, затверджується керівником органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що провадить діяльність, пов'язану з державною таємницею.
ступінь секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно") - категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою;
гриф секретності - реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації;
розсекречування цих носіїв із наданням їм реквізиту "розсекречено";
- Принципи, механізм і процедура віднесення відомостей до державної таємниці, їх засекречування та розсекречування.
Статья 8. Информация, которая может быть отнесена к государственной тайне
К государственной тайне в порядке, установленном настоящим Законом, относится информация:
1) в сфере обороны:
о содержании стратегических и оперативных планов и иных документов боевого управления, подготовке и проведении военных операций, стратегическом и мобилизационном развертывании войск, а также о других важнейших показателях, характеризующих организацию, численность, дислокацию, боевую и мобилизационную готовность, боевую и иную военную подготовку, вооружение и материально-техническое обеспечение Вооруженных Сил Украины и иных воинских формирований;
о направлениях развития отдельных видов вооружения, военной и специальной техники, их количестве, тактико-технических характеристиках, организации и технологии производства, научных, научно-исследовательских и опытно-конструкторских работах, связанных с разработкой новых образцов вооружения, военной и специальной техники или их модернизацией, а также о других работах, планируемых или осуществляемых в интересах обороны страны;
о силах и средствах Гражданской обороны Украины, возможностях населенных пунктов, регионов и отдельных объектов для защиты, эвакуации и рассредоточения населения, обеспечения его жизнедеятельности и производственной деятельности объектов народного хозяйства в военное время или в условиях чрезвычайных ситуаций;
о геодезических, гравиметрических, картографических и гидрометеорологических данных и характеристиках, имеющих значение для обороны страны;
2) в сфере экономики, науки и техники:
о мобилизационных планах и мобилизационных мощностях хозяйства Украины, запасах и объемах поставок стратегических видов сырья и материалов, а также сводные данные о номенклатуре и уровнях накоплений, об общих объемах поставок, отпуска, закладки, освежения, размещении и фактических запасах государственного резерва;
об использовании транспорта, связи, мощностей других отраслей и объектов инфраструктуры государства в интересах обеспечения его безопасности;
о планах, содержании, объеме, финансировании и выполнении государственного заказа для обеспечения нужд обороны и безопасности;
о планах, объемах и других важнейших характеристиках добычи, производства и реализации отдельных стратегических видов сырья и продукции;
о государственных запасах драгоценных металлов монетарной группы, драгоценных камней, валюты и иных ценностей, операциях, связанных с изготовлением денежных знаков и ценных бумаг, их хранением, охраной и защитой от подделки, обращением, обменом или изъятием из обращения, а также об иных особых мерах финансовой деятельности государства;
о научных, научно-исследовательских, опытно-конструкторских и проектных работах, на базе которых могут быть созданы прогрессивные технологии, новые виды производства, продукции и технологических процессов, имеющих важное оборонное либо экономическое значение или существенно влияющих на внешнеэкономическую деятельность и национальную безопасность Украины;
3) в сфере внешних отношений:
о директивах, планах, указаниях делегациям и должностным лицам по вопросам внешнеполитической и внешнеэкономической деятельности Украины, направленных на обеспечение ее национальных интересов и безопасности;
о военном, научно-техническом и ином сотрудничестве Украины с иностранными государствами, если разглашение сведений об этом будет причинять ущерб национальной безопасности Украины;
об экспорте и импорте вооружения, военной и специальной техники, отдельных стратегических видов сырья и продукции;
4) в сфере государственной безопасности и охраны правопорядка:
о личном составе органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность;
о средствах, содержании, планах, организации, финансировании и материально-техническом обеспечении, формах, методах и результатах оперативно-розыскной деятельности;
о лицах, сотрудничающих или ранее сотрудничавших на конфиденциальной основе с органами, осуществляющими такую деятельность;
о составе и конкретных лицах, которые являются негласными штатными работниками органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность;
об организации и порядке осуществления охраны административных зданий и других государственных объектов, должностных и других лиц, охрана которых осуществляется в соответствии с Законом Украины "О государственной охране органов государственной власти Украины и должностных лиц";
о системе правительственной и специальной связи;
об организации, содержании, состоянии и планах развития криптографической защиты секретной информации, содержании и результатах научных исследований в сфере криптографии;
о системах и средствах криптографической защиты секретной информации, их разработке, производстве, технологии изготовления и использовании;
о государственных шифрах, их разработке, производстве, технологии изготовления и использовании;
об организации режима секретности в органах государственной власти, органах местного самоуправления, на предприятиях, в учреждениях и организациях, государственных программах, планах и иных мерах в сфере охраны государственной тайны;
об организации, содержании, состоянии и планах развития технической защиты секретной информации;
о результатах проверок, осуществляемых согласно закону прокурором в порядке соответствующего надзора за соблюдением законов, и о содержании материалов дознания, досудебного следствия и судопроизводства по вопросам указанных в настоящей статье сфер;
об иных средствах, формах и методах охраны государственной тайны.
Конкретные сведения могут быть отнесены к государственной тайне по степени секретности "особой важности", "совершенно секретно" и "секретно" лишь при условии, что они относятся к категориям, указанным в части первой настоящей статьи, и их разглашение будет причинять ущерб интересам национальной безопасности Украины.
Запрещается отнесение к государственной тайне любых сведений, если этим будут сужаться содержание и объем конституционных прав и свобод человека и гражданина, будет причиняться ущерб здоровью и безопасности населения.
Не относится к государственной тайне информация:
о состоянии окружающей среды, о качестве пищевых продуктов и предметов быта;
об авариях, катастрофах, опасных природных явлениях и других чрезвычайных событиях, которые произошли или могут произойти и угрожают безопасности граждан;
о состоянии здоровья населения, его жизненном уровне, включая питание, одежду, жилье, медицинское обслуживание и социальное обеспечение, а также о социально-демографических показателях, состоянии правопорядка, образования и культуры населения;
о фактах нарушений прав и свобод человека и гражданина;
о незаконных действиях органов государственной власти, органов местного самоуправления и их должностных лиц;
иная информация, которая в соответствии с законами и международными договорами, согласие на обязательность которых дано Верховной Радой Украины, не может быть засекречена.
Статья 10. Порядок отнесения информации к государственной тайне
Отнесение информации к государственной тайне осуществляется мотивированным решением государственного эксперта по вопросам тайн по его собственной инициативе, по обращению руководителей соответствующих органов государственной власти, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций или граждан.
Государственный эксперт по вопросам тайн относит информацию к государственной тайне по вопросам, принятие решений по которым относится к его компетенции согласно должности. В случае, если принятие решения об отнесении информации к государственной тайне относится к компетенции нескольких государственных экспертов по вопросам тайн, оно по инициативе государственных экспертов или по предложению Службы безопасности Украины принимается коллегиально и утверждается простым большинством голосов. При этом каждый эксперт имеет право изложить свое мнение.
Информация считается государственной тайной со времени опубликования Свода сведений, составляющих государственную тайну, в который включена эта информация, либо изменения к нему в порядке, установленном настоящим Законом.
Статья 15. Засекречивание и рассекречивание материальных носителей информации
Засекречивание материальных носителей информации осуществляется путем предоставления соответствующему документу, изделию или иному материальному носителю информации грифа секретности.
Реквизиты каждого материального носителя секретной информации должны содержать гриф секретности, который соответствует степени секретности информации, установленной решением государственного эксперта по вопросам тайн, — "особой важности", "совершенно секретно", "секретно", дату и срок засекречивания материального носителя секретной информации, который устанавливается с учетом предусмотренных статьей 13 настоящего Закона сроков действия решения об отнесении информации к государственной тайне, подпись, ее расшифровку и должность лица, предоставившего указанный гриф, а также ссылку на соответствующий пункт (статью) Свода сведений, составляющих государственную тайну.
Если реквизиты, указанные в части второй настоящей статьи, невозможно нанести непосредственно на материальный носитель секретной информации, они должны быть указаны в сопроводительных документах.
Запрещается предоставлять грифы секретности, предусмотренные настоящим Законом, материальным носителям иной секретной информации, не составляющей государственной тайны, или конфиденциальной информации.
Перечень должностей, которые дают право должностным лицам, их занимающим, предоставлять материальным носителям секретной информации грифы секретности, утверждается руководителем органа государственной власти, органа местного самоуправления, предприятия, учреждения, организации, осуществляющим деятельность, связанную с государственной тайной.
Степени секретности научно-исследовательских, опытно-конструкторских и проектных работ, которые выполняются в интересах обеспечения национальной безопасности и обороны государства, устанавливаются государственным экспертом по вопросам тайн, который выполняет свои функции в сфере деятельности заказчика, совместно с подрядчиком.
По истечении установленных сроков засекречивания материальных носителей информации и в случае повышения либо понижения определенной государственным экспертом по вопросам тайн степени секретности такой информации или отмены решения об отнесении ее к государственной тайне руководители органов государственной власти, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций, в которых осуществлялось засекречивание материальных носителей информации, или руководители органов государственной власти, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций, являющихся их правопреемниками, или руководители высшего уровня обязаны в течение шести месяцев обеспечить изменение грифа секретности или рассекречивание этих материальных носителей секретной информации и письменно уведомить об этом руководителей органов государственной власти, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций, которым были переданы такие материальные носители секретной информации.
- Органи захисту державної таємниці та їх компетенція. Порядок допуску і доступу до державної таємниці. Інші заходи щодо забезпечення схоронності відомостей, що складають державну таємницю (режим секретності як основний порядок діяльності в галузі захисту державної таємниці). Перелік і зміст організаційних заходів, що спрямовані на захист державної таємниці.
Стаття 5. Компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці
Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці, віднесених цим Законом та іншими законами до його повноважень.
Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці.
Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади щодо забезпечення здійснення державної політики у сфері охорони державної таємниці.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику у сфері охорони державної таємниці в межах своїх повноважень, передбачених законом.
Спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.
Забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.
Стаття 13. Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці
Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визначення якого встановлюються Службою безпеки України, та інших обставин. Він не може перевищувати для інформації із ступенем
секретності "особливої важливості" - 30 років, для інформації "цілком таємно" - 10 років, для інформації "таємно" - 5 років.
Після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці державний експерт з питань таємниць робить висновок про скасування рішення про віднесення її до державної таємниці або приймає рішення про продовження строку дії зазначеного рішення в межах строків, встановлених частиною першою цієї статті.
Президент України з власної ініціативи або на підставі пропозицій державних експертів з питань таємниць чи за зверненням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян може встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці, ніж строки, передбачені частиною першою цієї статті.
Стаття 14. Зміна ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці
Підвищення або зниження ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці здійснюються на підставі висновку державного експерта з питань таємниць або на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтею 12 цього Закону, та оформляються Службою безпеки України шляхом внесення відповідних змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
Інформація вважаться державною таємницею з більш високим чи нижчим ступенем секретності або такою, що не становить державної таємниці, з часу опублікування відповідних змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
категорія режиму секретності - категорія, яка характеризує важливість та обсяги відомостей, що становлять державну таємницю, які зосереджені в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях;
криптографічний захист секретної інформації - вид захисту, що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням спеціальних даних (ключових даних) з метою приховування (або відновлення) змісту інформації, підтвердження її справжності, цілісності, авторства тощо;
охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв;
- Система контролю за станом захисту державної таємниці.
Стаття 18. Основні організаційно-правові заходи щодо охорони державної таємниці
З метою охорони державної таємниці впроваджуються: єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;
дозвільний порядок провадження органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом секретної інформації; обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать; особливості здійснення органами державної влади їх функцій щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;
режим секретності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею; спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної
таємниці;
технічний та криптографічний захисти секретної інформації.
Стаття 21. Режимно-секретні органи
В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО).
Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюються за погодженням із Службою безпеки України. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Служби безпеки України.
До складу РСО входять підрозділи режиму, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державних таємниць, залежно від специфіки діяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.
Стаття 37. Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці
Керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, що розміщують замовлення у підрядників, зобов'язані контролювати стан охорони державної таємниці, яка була передана підрядникам у зв'язку з виконанням замовлення.
Органи державної влади, яким рішенням державного експерта з питань таємниць було надано право вирішувати питання про доступ органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій до конкретної секретної інформації, зобов'язані контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, які виконують роботи, пов'язані з відповідною державною таємницею, або зберігають матеріальні носії зазначеної секретної інформації.
Контроль за додержанням законодавства про державну таємницю в системі Служби безпеки України здійснюється відповідно до Закону України "Про Службу безпеки України" ( 2229-12 ).
Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.
- Юридична відповідальність за порушення правового режиму захисту державної таємниці.
Стаття 39. Відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю
Посадові особи та громадяни, винні у розголошенні державної таємниці; втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації; недодержанні встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації; засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8 цього Закону; навмисному невіднесенні до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також необгрунтованому заниженні ступеня секретності або необгрунтованому розсекречуванні секретної інформації; безпідставному засекречуванні інформації; наданні грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставному скасуванні чи зниженні грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;
порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці; порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні обов'язків щодо збереження державної таємниці; невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці; провадженні діяльності, пов'язаної з державною таємницею, без одержання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщенні державних замовлень на виконання робіт, доведенні мобілізаційних завдань, пов'язаних з державною таємницею, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею; недодержанні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними; невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочення її технічними каналами, - несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
- Поняття конфіденційної інформації. Класифікація конфіденційної інформації за видами секретності та ступеню конфіденційності.
- конфиденциальность информация - субъективно определяемую (приписываемую) характеристику (свойство) информации, указывающую на необходимость введения ограничений на круг субъектов, имеющих доступ к данной информации, и обеспечиваемую способностью системы (среды) сохранять указанную информацию в тайне от субъектов, не имеющих полномочий на доступ к ней. Объективные предпосылки подобного ограничения доступности информации для одних субъектов заключены в необходимости защиты законных интересов других субъектов информационных отношений.
- Персональні дані.
"Персональні дані" - всі види інформації щодо осіб, пов'язаних з певною надзвичайною ситуацією, відповідно до цієї Угоди.
Угода між урядами держав-учасниць Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) про співробітництво у наданні надзвичайної допомоги і ліквідації надзвичайних ситуацій, що виникли внаслідок лих природного і техногенного характеру (ст.2) м.Сочі, 15 квітня 1998 року.
"Персональні дані" означають будь-яку інформацію, що стосується ідентифікованих осіб, або таких, що ідентифікуються.
УГОДА між Кабінетом Міністрів України і Урядом Монголії про взаємодопомогу та співробітництво в митних справах (ст.1) 10 жовтня 2002 року.
"Персональні дані" означає будь-яку інформацію, що стосується ідентифікованих осіб або таких, що ідентифікуються.
Угода про взаємну допомогу й співробітництво в митних справах між урядами держав - учасниць ГУУАМ (ст.1) м.Ялта, 4 липня 2003 року.