Рекомендації щодо інформаційних заходів 18

Вид материалаДокументы

Содержание


Кількість сексуальних партнерів за останній місяць
9. Люди, що живуть з віл/снід
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Результати дослідження показали, що рівень обізнаності працівників органів МВС стосовно епідемії ВІЛ/СНІДу виявився досить високим. Майже усі респонденти (98%) знають про існування захворювання на СНІД та смертельну загрозу, яку воно становить для людини, про високі темпи поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні (92%).



Знання щодо шляхів передачі ВІЛ

Представники цільової групи добре обізнані про існування двох основних шляхів передачі ВІЛ:
  • статевого (85% правильних відповідей),
  • через ін`єкційне вживання наркотиків (95%).


Більшість опитаних (94%) розуміють ризик, пов’язаний з багаторазовим використанням шприців і голок при їхньої поганої дезінфекції, обмеженою, зокрема, водою. Дещо нижчим є рівень обізнаності працівників МВС щодо надійних засобів запобігання ВІЛ, коли йдеться про статеві стосунки. В цьому випадку близько 49% респондентів дали правильні відповіді про необхідність використання лише високоякісних презервативів із латексу. Майже стільки же (52%) схиляються до думки про можливість інфікування під час орального сексу без презерватива. Значно кращі знання цільової групи щодо обмежених “захисних можливостей” протизаплідних таблеток. В тому, що такі ліки не зможуть протидіяти ВІЛ-інфікуванню знають 83% респондентів.


Проте загальні уявлення значної кількості респондентів щодо механізму поширення ВІЛ/СНІДу недостатні, помилкові:

  • 40% опитаних впевнені, що ВІЛ не передається через спільне користування засобами гігієни (наприклад, рушником, столовими приборами).
  • 25% не знають або не впевнені, що ВІЛ не поширюється внаслідок потиску рук, через повітря та їжу.
  • Лише 25% респондентів знають про підвищення ризику, який становить наявність у людини інфекцій, які передаються статевим шляхом.


Серед представників цільової групи не має також єдиної думки стосовно визначення наявності ВІЛ в організмі. Більшість респондентів (75%) розуміють, що лише тестування може дати точну відповідь про наявність вірусу у людини. Лише 7% опитаних припускають можливість визначення ВІЛ-інфікованої людини по її зовнішньому вигляду, 24% - не змогли висловити однозначної думки щодо цього твердження.


8.2. Ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІД і груп ризику


Толерантність щодо ЛЖВС
  • За даними дослідження, у більшості випадків працівники правоохоронних органів вказують на те, що вони ставляться до ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД із співчуттям (37% - повністю співчувають, 30% скоріше співчувають).
  • При цьому 17% респондентів вважають, що в суспільстві піднімається занадто багато галасу стосовно підтримки ВІЛ – інфікованих.


Ставлення щодо споживачів ін’єкційних наркотиків та жінок секс-бізнесу

Якщо ставлення до ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД серед опитаних правоохоронців є більш-менш позитивним, проте по відношенню до уразливих щодо ВІЛ-інфекції груп (наркозалежних, жінок секс-бізнесу) спостерігається досить високий рівень стигматизації та дискримінації:
  • 80% працівників правоохоронних органів вважають, щодо наркозалежних осіб необхідно застосовувати більш жорсткі заходи з боку правоохоронних органів,
  • особи секс-бізнесу заслуговують на упереджене ставлення з боку органів МВС (29% - повністю згоден; 22% - скоріше згоден; 30% - важко відповісти, згоден чи ні).


Висловлюючи досить різке ставлення щодо вказаних груп ризику, опитані, в той же час, не заперечують доцільність збільшення витрат на придбання та розповсюдження засобів профілактики ВІЛ (шприців та презервативів) серед споживачів ін’єкційних наркотиків та жінок секс-бізнесу (44% повністю згоден; 20% скоріше згоден; 21% важко відповісти, згоден чи ні).


8.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІД


Використання презервативів під час сексуальних контактів

Незважаючи на більш-менш високій рівень поінформованості про ВІЛ/СНІД, деякі правоохоронці практикують небезпечні форми поведінки:
  • 5% опитаних не використовували презерватив під час випадкових статевих стосунків з малознайомою людиною,
  • 66% не практикують такої поведінки.

Переважна більшість респондентів (68%) не використовувала презерватив під час свого останнього статевого контакту. До того ж, є такі, які взагалі не пам’ятають цього факту (4%) (можна припустити, що не приділяють уваги цьому, а отже не завжди користуються презервативами).

Частіше за все користуються презервативами ті, хто ще ніколи не перебував у шлюбі (52%). Не користувалися презервативом під час останнього статевого контакту більшою мірою респонденти, які перебувають в незареєстрованому шлюбі (таких 81%), і трохи в меншій мірі ті, хто перебуває у зареєстрованому шлюбі (76%), або є розлученими (75%).


Кількість сексуальних партнерів

Що стосується кількості сексуальних партнерів (рис. 8.1), то у 75% з опитаних правоохоронців за останній місяць був тільки “один постійний партнер”. І тільки по 1% опитаних мали або “4-9 партнерів” за останній місяць, або “більше 10 партнерів”. Трохи більша кількість респондентів мала “2-3 партнери” за останній місяць (7%), і мали “одного, але не постійного партнера” – 6% респондентів, 10% не мали “жодного партнера”.


Рисунок 8.1

Кількість сексуальних партнерів за останній місяць




Використання презервативів з непостійними сексуальними партнерами

Практика використання презерватива під час сексуальних контактів з постійним або випадковим партнером не досить поширена серед опитаних:
  • по 42% відповідей респондентів або “ніколи” не використовують презерватив, або використовують його “час від часу” з постійним партнером,
  • 8% з них використовує презерватив з постійним партнером “завжди”.
  • 28% респондентів використовують презерватив “постійно” з випадковим сексуальним партнером,
  • 13% використовують презерватив з випадковим партнером “час від часу”,
  • 49% респондентів відповіли, що не мають випадкових сексуальних партнерів,
  • 3% зазначили, що “ніколи” не використовують презерватив з випадковим сексуальним партнером.


8.4. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення, поведінку


Нажаль, в даному дослідженні не ставилося за мету визначити вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення та поведінку правоохоронців. Проте деякі висновки щодо цього можна зробити.


Потреба в додатковій інформації щодо ВІЛ/СНІД
  • 56% опитаних зацікавлені в отриманні додаткової інформації щодо засобів профілактики ВІЛ/СНІДу та шляхів його передачі.
  • понад 40% опитаних відчуває брак знань не лише стосовно ситуації з ВІЛ/СНІДу, але й інших інфекцій, які передаються статевим шляхом, та загрози, яку вони становлять організму людини.
  • 32% респондентів цікавили адреси закладів, де можна пройти анонімне тестування.
  • 25% – установи, що реалізують профілактичні заходи.
  • Лише 2% не висловили інтерес до додаткової інформації з проблеми ВІЛ.



8.5. Рекомендації щодо джерел розповсюдження інформації


Спираючись на дані дослідження, дослідниками було висунуто низку рекомендацій, а саме:
  • Попри високий рівень обізнаності співробітників МВС з проблеми ВІЛ/СНІДу, зокрема масштабів епідемії в Україні, шляхів передачі ВІЛ і засобів його запобігання, дотепер актуальними залишаються інформаційно-просвітницькі заходи в усіх регіонах. Особливу увагу в майбутніх програмах доцільно зосередити на повідомленнях про ризик інфікування, які становлять неякісні презервативи, наявність у людини ІПСШ, незахищений оральний секс. Найбільш бракує знань у співробітників МВС з теми попередження, діагностики та лікування захворювань, які передаються статевим шляхом. Порівняльний соціально-демографічний аналіз свідчить про надзвичайно високий попит на детальну та ясно викладену інформацію саме з цього питання у чоловіків віком до 30 років.
  • Враховуючи добрий рівень загальної обізнаності з ВІЛ, під час організації майбутніх просвітницьких заходів слід змістити акцент на ту обставину, що здебільшого ВІЛ є наслідком особливої ризикованої поведінки, тому попередити СНІД має можливість кожна людина. Крім цілеспрямованого формування саме такого самоусвідомлення проблеми в профілактичній роботі мають все більш вживатися заходи з посилення у працівників МВС мотивації щодо безпечної в контексті епідемії ВІЛ поведінки. Найбільш ефективними формами таких заходів, які свідчать попередні дослідження з проблем епідемії, є семінари, тренінги, залучення представників цільових груп до підготовки неформальних профілактичних заходів, зокрема за методом рівний-рівному.
  • Зважаючи на наявність значної частки працівників МВС, що виконують службові обов’язки, пов’язані зі значним ризиком ВІЛ-інфікування, виявляється актуальним впровадження інформаційно-просвітницьких заходів з питань застосування загальних запобіжних заходів, захисного обладнання, засобів індивідуального захисту, проведення відповідних процедур у випадку контакту з кров’ю та іншими рідинами людського організму. Такі заходи мають бути спрямовані перш за все на працівників відділів боротьби із незаконним обігом наркотиків, карного розшуку, дорожньо-патрульної служби ДАІ, дільничних інспекторів міліції. Доречним було б розробка і поширення спеціальних кишенькових довідників з питань ВІЛ/СНІД та безпечної поведінки під час виконання службових обов’язків.



Використані джерела


Поведінкове дослідження серед працівників правоохоронних органів / Моніторинг епідемії ВІЛ/СНІДу. Оцінка ефективності протидії (соціальний аспект)/ Відп. ред. Ю.І. Наєнко. Рукопис – К.: ПЦ «Фоліант», 2004. – С. 229-269.


9. ЛЮДИ, ЩО ЖИВУТЬ З ВІЛ/СНІД


9.1. Доступність послуг і права ЛЖВС в Україні 17


Облік ЛЖВС

Отримані соціологічні дані дають можливість оцінити орієнтовний розподіл ЛЖВ:
  • 87% перебувають на обліку у СНІД-центрі,
  • 14% залишаються поза обліком та контактом зі СНІД-центрами.

Беручи до уваги особливості досягнення респондентів (через ВІЛ-сервісні організації та методом „снігової кулі”) можна припустити, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих, які не перебувають на обліку, є більшою.


Оцінка доступності діагностики та лікування

Щодо доступності діагностики та лікування опортуністичних захворювань, що є необхідною умовою призначення АРВ-терапії, то зараз найдоступнішими в різних регіонах України є діагностика та лікування туберкульозу та кандидозу, а найменш доступними – токсоплазмозу та цитомегаловірусу.


Тестування на ВІЛ

Аналіз структури відповідей щодо особливостей тестування, свідчить, що процес до і після тестового консультування ще не набув необхідного поширення:
  • 29 % респондентів, які були протестовані за власною згодою або у ситуації, що наближається до такої, отримали повний комплекс ДКТ.
  • 32% респондентів не отримала необхідного консультування.
  • 9% не можуть напевне сказати, що консультаційні послуги їм було надано в СНІД-центрах.

Виходячи з цього, висунуто припущення, що близько 40% тих, хто проходив консультування добровільно, не отримав консультацій щодо ВІЛ/СНІДу, життя з ВІЛ. Відповідно, ще нижчим може бути рівень ДКТ при тестування без згоди.


В той же час медики, не надаючи обов’язкового комплексу ДКТ, не забувають взяти у ВІЛ-інфікованих розписку про кримінальну відповідальність в разі зараження ВІЛ: про підписання такої розписки повідомили 78% респондентів.

Знання ЛЖВС щодо прав та пільг

Результати дослідження засвідчили, що ЛЖВ не повною мірою обізнані з тими правами та пільгами, які надаються їх в рамках законодавства:
  • 37% респондентів не знають про пільгу на безкоштовне надання ліків,
  • 47% - про право на окреме житло,
  • 44 % – про безкоштовний проїзд на лікування за рахунок медичного закладу, який направив на лікування, і право на відшкодування втрат, пов’язаних з розголошенням ВІЛ-статусу.


Низькою є поінформованість про права та пільги батьків ВІЛ-інфікованих дітей. Найпоширенішим є найбільш використовуваним є право на матеріальну допомогу, наймеш використовується право на збереження неперервного трудового стажу по догляду за ВІЛ-позитивною дитиною.


Користування пільгами

В реальному житті лише незначний відсоток ЛЖВ користуються згаданими правами та пільгами. Найбільш доступною є пільга на безкоштовне надання ліків. Нею користуються 22% опитаних, ще 12% користувалися нею раніше.


Порушення прав ЛЖВС

Згідно з даними дослідження досить поширеним є порушення прав ВІЛ-інфікованим – про факти таких порушень повідомило 42% опитаних, хоча автори публікації зробили припущення, що реальний рівень порушень є вищим, адже через свою непоінформованість з багатьох питань ЛЖВ не спроможні розрізнити ситуацію порушення.

Найбільше порушень відбувається у сфері охорони здоров’я:
  • 69% опитаних повідомили про порушення права на отримання медичної допомоги в зв’язку зі своїм статусом,
  • 70% - про порушення конфіденційності діагнозу (першоджерелом поширення такої інформації є медичні працівники, які мають до неї доступ).


Дані дослідження, проведеного ЛЖВ, знайшли підтвердження в ході іншого дослідження, проведеного Трансатлантичними партнерами 18 для збору емпіричної інформації для підготовки Спеціальної Доповіді адміністрації Президента України. Найчастіше, на думку опитаних, ЛЖВ зазнають порушення своїх прав з боку медиків: їм відмовляють в наданні медичних послуг в зв’язку з ВІЛ-статусом. Причому відмову важко пов’язати саме з названою причиною, адже на неї прямо не посилаються, або відмова відбувається без свідків, що утруднює подальші кроки щодо захисту порушеного права.


Опитані ЛЖВ висвітлили проблему, яка тільки нещодавно почала знаходити висвітлення порушення права ВІЛ-позитивних дітей на освіту (дошкільну і шкільну) і виникнення в зв’язку з цим реальної загрози їх соціальної ізоляції.


Ця проблема виходячи зі своєї новизни та малої вивченості потребує подальшого глибокого вивчення з метою виявлення поширеності порушення прав ВІЛ-позитивних дітей на освіту та вивчення рівня поінформованості та потреб у специфічних знаннях про ВІЛ/СНІД серед педагогічних працівників та рівня толерантності серед них.


Порушення прав ВІЛ-інфікованих дітей 19

Відповідно до соціологічного дослідження „Оцінка рівня знань, ставлення та практики у сфері догляду за дітьми з ВІЛ” досить поширеною є дискримінаційна практика з боку педагогічного та медичного персоналу щодо ВІЛ-інфікованих дітей:
  • 14% опитаних батьків та персоналу, який доглядає за дітьми цієї категорії повідомили про відмови прийняти дитину до дитсадка або школи через ВІЛ-статус або примушення забрати дитину з дитячої установи, або неуважне ставлення до неї чи намагання ізолювати її.
  • 20% батьків засвідчила порушення прав з боку медперсоналу: ненадання або неякісне надання послуг, розголошення статусу.
  • 11% опитаних батьків повідомили, що консультування з догляду і підтримки ВІЛ-інфікованих дітей їм не було надано.
  • Понад 50% опитаних батьків не отримує на дітей адаптованої молочної суміші, яка має надаватися безкоштовно малюкам для профілактики вертикальної трансмісії.



9.2. Рекомендації щодо джерел розповсюдження інформації


Виходячи з того, що комплекс соціальних послуг ЛЖВ надається переважно неурядовими організаціями чи організаціями самих ЛЖВ, основними джерелами розповсюдження інформації серед представників цієї цільової групи можуть бути:
  • волонтери з числа людей, що живуть з ВІЛ,
  • соціальні працівники, психологи, які працюють з ЛЖВ.

Зважаючи на те, що одним з чинників, який викликає порушення прав людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, є необізнаність представників ЛЖВ та їх соціального оточення щодо основних прав, пільг та обов’язків. Саме тому вони потребують, перш за все, інформації щодо цих питань. Крім цього, необхідно запровадити систему навчання ЛЖВ відстоюванню своїх прав та пільг.


Використані джерела


Доступність послуг та права ЛЖВ в Україні: результати соціологічного дослідження. Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні, Всеукраїнська Мережа ЛЖВ. – К., 2004.

Эффективные меры в отношении эпидемии ВИЧ/СПИДа в Украине. Специальный Доклад администрации Президента Ющенко. - ссылка скрыта. Глибинні інтерв’ю з активістами ЛЖВ, взяті в ході VI національної конференції ЛЖВ та ВІЛ-сервісних організацій, Львів, 14-16 лютого 2005 року.

Діти, які живуть з ВІЛ. Державний інститут проблем сім’ї та молоді за сприяння ЮНІСЕФ в Україні. - К., 2003.



1 Огляд роботи зі споживачами ін’єкційних наркотиків в Україні в контексті боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД / Л. Амджадін, Л. Андрущак, І. Звершховська, Л. Зябрев, К. Кащенкова, Т. Коноплицька, О. Лисенко, В. Марциновська, Ю. Привалов, Ю. Саєнко, А. Якобчук. – К.: Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 2005. – С. 75.

2 Оценка возможностей развития программ профилактики ВИЧ в среде потребителей инъекционных наркотиков / О. Н. Балакирєва (научный руководитель проекта), М. Ю. Варбан, А. А. Яременко, Л. И. Андрущак, О. Р. Артюх. – К.: Центр «Социальный мониторинг», 2003. – С. 47 - 48

3 Діяльність громадських організацій по профілактиці ВІЛ/СНІД серед жінок секс-бізнесу: За результатами проекту „Створення мережі неурядових організацій, які працюють із жінками секс-бізнесу в Україні” / О. Балакірєва, Л. Андрущак, М. Варбан та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 176с.

4 Більш докладну інформацію про проект, хід його реалізації див.: Довідник „Мережа неурядових організацій, що працюють із жінками секс-бізнесу в Україні в галузі профілактики ВІЛ/СНІД в контексті прав людини. – К.: Український ін-т соціальних досліджень на замовлення проекту ПРООН „Права людини в дії”, 2003. – 99с.

5 Довідник „Мережа неурядових організацій, що працюють із жінками секс-бізнесу в Україні в галузі профілактики ВІЛ/СНІД в контексті прав людини. – К.: Український ін-т соціальних досліджень на замовлення проекту ПРООН „Права людини в дії”, 2003. – 99с.