Рекомендації щодо інформаційних заходів 18

Вид материала

Содержание

3. Споживачі ін’єкційних наркотиків
4. Представники комерційного сексу (пкс)
5. Чоловіки, які мають секс з чоловіками
Популярні джерела отримання інформації щодо ВІЛ/СНІДу
Досвід вживання ін’єкційних наркотиків протягом останніх

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

3. СПОЖИВАЧІ ІН’ЄКЦІЙНИХ НАРКОТИКІВ

3.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД

Самооцінка знань щодо ВІЛ/СНІД 7

Серед СІН характерною є висока самооцінка своєї обізнаності проблематикою ВІЛ/СНІД, яка практично не підтверджується безпечною поведінкою.

Поведінкові дослідження представників даної цільової групи та матеріали інших праць з цієї тематики дозволяють говорити про те, що ми фіксуємо розрив між знаннями та їхньою реалізацією на практиці:

96% СІН зазначає, що вони знають про ВІЛ/СНІД,
55% вважають свої знання про ВІЛ/СНІД достатніми.

Реальні ж знання щодо можливих шляхів передачі ВІЛ/СНІД виявилися значно меншими за декларовані. Найбільш обізнаними щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції, були СІН у регіонах, де профілактичні програми за стратегією зменшення шкоди почали свою діяльність від самого початку розвитку епідемії (Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька області, АР Крим). Водночас зі зменшенням рівня охоплення СІН профілактичними програмами знижується їх обізнаність щодо безпечної поведінки.

Рівень поінформованості щодо ВІЛ/СНІД зростає зі збільшенням власного стажу вживання ін’єкційних наркотиків та віку СІН. Так, найменший рівень обізнаності спостерігається серед СІН віком до 18 років, найвищий - серед СІН віком 30 років і старші. При цьому найнижчий рівень поінформованості характерний серед СІН зі стажем уживання до 1 року, найвищий - зі стажем вживання 4-6 років 7.

3.2. Ставлення до проблеми ВІЛ/СНІД, ЛЖВС

Оцінка ризику власного інфікування ВІЛ 7

Ставлення до означеної проблеми багато в чому залежить від усвідомлення представників цільової групи вірогідності власного інфікування ВІЛ:

43% СІН вважають реальною для себе перспективу бути ВІЛ-інфікованим;
25% СІН оцінюють ризик власного інфікування ВІЛ як „50/50”;
20% респондентів визначають малоймовірну можливість бути ВІЛ-інфікованим.

1% опитаних визнали, що вони особисто є ВІЛ-інфікованими. Такий мізерний відсоток СІН, що знають свій ВІЛ-статус та незнання або небажання його знати також можна пояснити існуванням низької оцінки ступеня власного інфікування ВІЛ та недостатньої обізнаності щодо проблеми ВІЛ/СНІД.

Ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІД 7

Відносно ставлення до ЛЖВС в соціальному середовищі СІН, то існує реальна ситуація щодо формування стигматизації щодо ВІЛ-інфікованих осіб. Таку ситуацію можна пояснити обмеженістю обізнаності щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції. Це викликає почуття страху бути інфікованим у побутових умовах:

біля 70% респондентів відмовилися або утрималися б їсти разом з одного посуду з ВІЛ-інфікованою людиною;
9% відмовився від піклування та догляду за ВІЛ-інфікованим членом сім’ї;
50% респондентів погодилася з перебуванням ВІЛ-інфікованої вчительки у шкільному колективі,
60% - з продовженням шкільних занять ВІЛ-інфікованого учня;
40% респондентів упевнені, що існує ризик інфікування ВІЛ через продукти, якщо продавець у продуктовому магазині ВІЛ-інфікований;
80% опитаних побажали не розповідати про позитивний ВІЛ-статус членів своєї родини та тримати його в секреті.

Таким чином, серед СІН існує дуже низький рівень толерантності щодо ЛЖВС.

Що ж до власної ідентифікації, то, згідно з оцінкою МБФ „Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”^¹, 32% СІН не вірять у можливість доброзичливого ставлення до них з боку суспільства.

3.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІД

Ризик ураження ВІЛ/СНІД значно зростає у середовищі визначеної нами цільової групи через вживання ін’єкційних наркотиків, особливо спільними (такими, що використовувалися раніше іншими особами) голками та шприцами, або наркотичними речовинами, забрудненими кров’ю під час приготування наркотику. Тому використання одноразових шприців у плані профілактики поширення ВІЛ-інфекції залишається актуальним та першочерговим завданням.

Спільне використання ін’єкційного інструментарію 7

Узагальнюючи дані соціологічних досліджень в цій галузі та літературу відповідної тематики можна зробити висновки, що основними причинами невикористання СІН стерильних шприців є:

брак часу на придбання в результаті вияву абстинентного синдрому;
побоювання бути затриманими працівниками міліції;
побоювання, що родичі знайдуть придбаний заздалегідь шприц;
відсутність грошей.

Серед СІН зберігається традиція спільного використання шприців для ін’єкцій, хоча частка тих СІН, які використовують шприці інших СІН поступово зменшується: у 2004 році вона зменшилася в 1,5 рази порівняно із 2002-м 7, що є наслідком охоплення СІН профілактичними програмами.

Дезинфекція 7

Дезінфекція шприца після ін’єкції, якщо він обробляється, зазвичай обмежується промиванням кип’яченою водою чи водою з-під крана. Менш популярним є кип’ятіння шприца і голки, промивання спиртовими і дезінфекційними розчинами.

Сексуальна поведінка 7

Відносно ризикованої сексуальної поведінки СІН, то до основних чинників ризику інфікування СІН статевим шляхом належать:

незахищений секс (особливо з випадковими партнерами),
надання сексуальних послуг за гроші або наркотик,
наявність багатьох сексуальних партнерів,
сексуальні стосунки з партнерами, у яких невідомий ВІЛ-статус;
висока частка серед статевих партнерів осіб, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом.

СІН ведуть активне сексуальне життя: 88% опитаних СІН мали сексуальні контакти за останні 12 місяців, причому 50% СІН має статеві контакти з двома і більше партнерами 7.

Вік найвищої сексуальної активності припадає на 21-30 років. Також на сексуальну активність впливає й стаж вживання наркотиків.

Сексуальні зносини з випадковими партнерами 7

50% СІН мають випадкових або комерційних сексуальних партнерів. Чоловіки, як правило, «купують» секс, а жінки надають секс-послуги на комерційній основі, в тому числі й за дозу. За даними соціологічного опитування СІН-клієнтів ПОШ 8, у сексуальні контакти з випадковими і малознайомими сексуальними партнерами впродовж останнього місяця вступало 38% сексуально активних СІН.

Використання презерватива 7

Ризик зараження на ВІЛ або ІПСШ підвищується і під час незахищених статевих контактів. Використання презервативів серед СІН – достатньо рідкісне явище:

30% серед усіх опитаних СІН ніколи або дуже рідко користуються презервативом під час сексуальних контактів з постійними партнерами.
40% опитаних СІН, які вступали в сексуальні контакти з випадковими та малознайомими особами, завжди або майже завжди використовували презерватив.
майже 50% ВІЛ-інфікованих СІН вступали протягом останнього місяця у сексуальні контакти з випадковою чи малознайомою особою більше 3-х разів 7. При цьому використовували презерватив під час останнього сексуального контакту лише 60% цих респондентів, тоді як 27% - не використовували.

Причини невикористання презерватива 7

Основними причинами невикористання СІН презервативів під час сексуальних контактів є:

обумовленість обставинами („не було під рукою”, „перебували в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння»);
зниження приємних відчуттів („не подобається з презервативом”, „його використання знижує чуттєвість”);
не усвідомлення ризику інфікування ІПСШ та ВІЛ („не вважали за необхідне”, „не думали про це”, „партнер наполягав на тому, щоб не використовувати презерватив”).

Безладне статеве життя та незахищений секс серед значної кількості СІН свідчать про той факт, що усвідомлення особистого ризику інфікування ВІЛ в даному соціальному середовищі все ще залишається на досить низькому рівні, незважаючи на значну кількість профілактичних програм, що проводяться останнім часом в Україні.

3.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють СІН

Одним з головних джерел інформування, яким довіряють і послугами яких користуються СІН є недержавні організації, що спрямовують свою діяльність на профілактику ВІЛ-інфікування в середовищі СІН. Важливим результатом подібної роботи НУО в Україні є безперервна діяльність, починаючи з 1996 року, накопичення та розповсюдження досвіду, вдосконалення форм, методів різних видів діяльності, проведення поведінкових досліджень, встановлення довірливих стосунків з СІН та їх оточенням^².

Знання про організації, що займаються профілактичною роботою серед СІН 7

На сьогодні, опитані СІН знають про:

існування громадських організацій в їхніх містах - 55%;
про роботу пунктів обміну шприців (ПОШ) та консультативного пункту (КП) „Довіра” - 53% СІН із загальної кількості опитаних;
безпосередньо користуються послугами ПОШ та КП „Довіра” - 40% опитаних СІН та віддають перевагу стаціонарним пунктам обміну шприців, „аутріч пунктам”, мобільним ПОШ.

Досвід користування послугами профілактичних програм 7

Якщо проаналізувати роботу НУО в цілому, то за результатами соціологічних досліджень, 10% респондентів користувалися їх послугами. Якщо окремо виділити заклади, які надають безкоштовні консультативні послуги, то серед найчастіше обраних:

КП „Довіра” - 88%,
НУО - 83%),
центри СНІД - 71%.

Зважаючи на кількість СІН, які користуються послугами ПОШ та КП „Довіра” та на тривалість користування послугами, частоту звернень, можна говорити про, в цілому, низький рівень охоплення СІН програмами зменшення шкоди.

Існує необхідність проведення мотиваційних програм з метою підвищення рівня безпосереднього охоплення СІН профілактичними програмами та програмами зменшення шкоди включно.

Найпопулярнішій серед СІН спектр послуг 7

Спектр послуг, якими користуються та яким надають перевагу СІН, в узагальненому вигляді виглядає таким чином:

Гуманітарна допомога (обмін шприців, отримання дезрозчинів, отримання презервативів)- користуються подібними послугами 93% опитаних СІН.
Інформаційні послуги (отримання інформаційних буклетів та брошур, отримання інформації щодо допомоги інших організацій) – 43% опитаних СІН.
Медичні послуги (отримання медикаментів, безкоштовне обстеження на ІПСШ та ВІЛ, відвідання лікаря) – 34% опитаних СІН.
Психологічні послуги (телефон довіри, консультації психолога, групи взаємопідтримки, консультації з питань психологічних стосунків, психічного здоров’я) – 29% опитаних СІН.
Інформаційно-консультаційні послуги з питань безпечного вживання ін’єкційних наркотиків, припинення вживання наркотиків, безпечного сексу, ВІЛ/СНІД, ІПСШ; тестування на ВІЛ, попередження абсцесів, попередження передозувань – 40% опитаних.
Консультації юриста – 9% опитаних СІН.

Таким чином, респонденти-СІН насамперед відчувають потребу в послугах із галузі гуманітарної допомоги. Це може свідчити про те, що представники цієї цільової групи усвідомлюють певні ризики, пов’язані із вживанням ін’єкційних наркотиків, зокрема передачі ВІЛ-інфекції.

3.5. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення, поведінку СІН

Зміна поведінки щодо використання ін’єкційного інструментарію 7

На даному етапі ефективність профілактичних програм підтверджується тим що:

в 1,5 рази зменшилася кількість випадків спільного використання шприців та голок, порівнюючи з 2002 роком;
54% СІН почали використовувати одноразові шприци та голки;
33% почали уникати спільного користування ін’єкційним інструментарієм;
27% - використовувати презерватив;
25% стали відвідувати пункт „Довіра”, ПОШ;
24% зробили тестування на наявність ВІЛ-інфекції;
19% зменшили кількість сексуальних партнерів.

Користування послугами профілактичних програм має важливе значення, оскільки за результатами проведених досліджень було виявлено, що практично всі респонденти, які є користувачами послуг ПОШ чи КП „Довіра”, ніколи не використовують голку чи шприц іншої особи.

В цілому ж, питома вага СІН, які почали дотримуватися поведінки, що знижує ризик передачі ВІЛ серед тих, які охоплені профілактичними програмами складає 24% серед тих, які не охоплені профілактичними програмами – 16%. Це дозволяє зробити висновок про те, що участь СІН в різних профілактичних програмах має значний вплив на практику безпечної поведінки.

Щодо впливу соціальної реклами на поінформованість та зміни в поведінці СІН, то слід зазначити, що наявна сьогодні реклама приділяє недостатню увагу профілактиці поширення ВІЛ-інфікування, а також запобіганню шкоди, якої завдає вживання наркотичних речовин. До того ж в країні відсутні дослідження рівня охоплення подібною соціальною рекламою саме представників груп ризику.

3.6. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел розповсюдження інформації

Виходячи із висновків даного огляду, пропонуємо такі рекомендації:

Подальше поширення профілактичної роботи в середовищі СІН, в тому числі впровадження мотиваційних програм з метою підвищення рівня безпосереднього охоплення СІН профілактичними програмами та програмами зменшення шкоди включно. Подібні програми повинні акцентувати свою увагу в напрямах інформаційної діяльності щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції, ризикованої поведінки представників цільової групи (використання одноразових шприців (першочергове завдання), використання презервативів). Збільшення рівня толерантності щодо ЛЖВС шляхом розробки та проведення інформаційно-пропагандистської кампанії, спрямованої на підвищення рівня поінформованості стосовно необхідності терпимого ставлення до ВІЛ-інфікованих людей;

Більш активне залучення СІН до безпосередньої участі в інформаційно-просвітницькій роботі;
Розробка цільової соціальної реклами з профілактики поширення ВІЛ/СНІД саме для представників СІН;
Проведення інформаційно-консультаційної роботи в середовищі СІН щодо юридично-правових аспектів їх поведінки в галузі вживання наркотиків. Поширення серед представників цільової групи інформаційно-освітніх матеріалів (буклетів, брошур) з відповідної тематики (застосування фізичної сили з боку міліції, протизаконні затримання міліцією, недопустимі методи ведення допиту, протизаконний обшук, відмова в лікуванні в медичних установах, позбавлення прописки, батьківських прав тощо).

Використані джерела

1. Огляд роботи зі споживачами ін’єкційних наркотиків в Україні в контексті боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД / Л. Амджадін, Л. Андрущак, І. Звершховська, Л. Зябрев, К. Кащенкова, Т. Коноплицька, О. Лисенко, В. Марциновська, Ю. Привалов, Ю. Саєнко, А. Якобчук. – К.: Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 2005. – 172 с.

Державний інститут проблем сім’ї та молоді; Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні. Аналітичний звіт „Моніторинг поведінки СІН як компонент епіднагляду другого покоління”. – К., 2004.
Оценка эффективности проектов «Снижение вреда» в Украине / О. Балакирева, А. Левцун, О. Артюх, А. Ганюков, М. Варбан, А. Яременко. – К.: Украинский институт социальных исследований; Международный фонд «Відродження», 2002.
Оценка возможностей развития программ профилактики ВИЧ в среде потребителей инъекционных наркотиков / О. Н. Балакирева (научный руководитель проекта), М. Ю. Варбан, А. А. Яременко, Л. И. Андрущак, О. Р. Артюх. – К.: Центр «Социальный мониторинг», 2003. – 160 с.
ВІЛ/СНІД та ін’єкційне вживання наркотиків: пропозиції щодо забезпечення більшої ефективності профілактичних програм. Послання до політиків, урядовців, усіх осіб, причетних до прийняття відповідальних рішень. – К., 2005. – 36 с.
Эпиднадзор за ВИЧ/СПИДом в Украине (1987 – 2000 гг.) – К.: МЗ Украины, Украинский центр профилактики и борьбы со СПИДом, ЮНЭЙДС, ЮНИСЕФ, 2000. – 68 с.
Впровадження сучасних методів епідеміологічного нагляду за ВІЛ в Україні”. – К., 2003. – 52 с.

4. ПРЕДСТАВНИКИ КОМЕРЦІЙНОГО СЕКСУ (ПКС)

4.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД

Самооцінка рівня знань щодо ВІЛ/СНІД 9

Спираючись на результати поведінкових досліджень серед ПКС, представниці цільової групи оцінюють свою обізнаність з питань ВІЛ/СНІД посередньо:

лише 46% з них задоволені своїми знаннями,
30% ПКС вважає їх недостатніми,
15% не визначилися з відповіддю.

Обізнаність у питаннях ВІЛ/СНІД зростає відповідно із віком респонденток. Слід зауважити, що ПКС-СІН, яких, до речі, серед усіх опитаних ПКС налічується 60%, більш обізнані про ВІЛ/СНІД. Високу обізнаність ПКС-СІН можна пояснити ефективною діяльністю програм „зниження шкоди”. ПКС, які не вживають ін’єкційні наркотики, залишаються не охопленими програмами „зниження шкоди” та є менш обізнаними щодо питань профілактики ВІЛ-інфекції.

Знання щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції 9

Від 82% до 96% опитаних ПКС добре обізнані щодо зниження інфікування ВІЛ шляхом правильного використання презервативів під час сексуальних контактів;
20% ПКС впевнені, що лікування не впливає на передачу вірусу від ВІЛ-інфікованої вагітної жінки до дитини;
20% жінок секс-бізнесу впевнені, що укуси комах можуть призвести до інфікування ВІЛ;
18% ПКС не знають, що протизаплідні таблетки не можуть бути ефективним захистом проти венеричних хвороб і ВІЛ-інфекції, й саме тому мають підвищений ризик інфікування ВІЛ;
18% жінок впевнені, що ВІЛ-інфікована людина не може мати здоровий вигляд і вести повноцінне життя;
15% ПКС упевнені, що ВІЛ не передається при незахищених оральних контактах;
12% респондентів серед ПКС погодилися з хибним твердженням, що ВІЛ може передаватися через спільне використання приміщення для помешкання.

Розбіжності у рівні знань 9

Серед чинників, що впливають на підвищення рівня поінформованості ПКС з питань ВІЛ/СНІД, можна виокремити такі:

вік жінок (з віком знання збільшуються),
вік початку сексуальних стосунків (чим пізніше за віком відбувся перший сексуальний контакт, тим сексуальна поведінка менш ризикована),
освіта (в міру зростання освітнього статусу зростає й рівень знань щодо ВІЛ),
місце проживання: тип поселення (у мешканців обласних міст рівень знань вищий ніж у мешканців сіл),
регіон (найкращий рівень обізнаності в областях з високим рівнем поширення ВІЛ/СНІД, найгірший – з низьким рівнем розповсюдження ВІЛ),
тестування ПКС на ВІЛ (можливість отримання консультативної допомоги та підвищення, таким чином, своїх знань).

4.2. Ставлення до проблеми ВІЛ/СНІД, ЛЖВС

Оцінка ризику власного інфікування ВІЛ 9

Серед ПКС виявлена занижена оцінка власного інфікування ВІЛ. Реальну перспективу бути ВІЛ-інфікованою вважають тільки 41% ПКС. На думку 5% опитаних, ризик власного інфікування не існує або перспектива інфікування ВІЛ залишається невизначеною для себе особисто. Лише 0,2% ПКС визнали, що вони є ВІЛ-інфікованими.

Ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІД 9

Відносно рівня толерантності щодо ЛЖВС, то його ступінь яскраво ілюструють наступні результати:

84% ПКС відмовилися або утрималися їсти разом з одного посуду з ВІЛ-інфікованими, тобто бояться інфікуватися ВІЛ через їжу;
80% опитаних побажали не розповідати про позитивний ВІЛ-статус членів своєї родини та тримати його в секреті;
майже 62% ПКС впевнені, що існує ризик інфікування ВІЛ через продукти, якщо продавець у продуктовому магазині ВІЛ-інфікований;
34% жінок погодилася з перебуванням ВІЛ-інфікованої вчительки у шкільному колективі,
46% - з продовженням шкільних занять ВІЛ-інфікованого учня;
15% відмовилася від піклування та нагляду за ВІЛ-інфікованим членом сім’ї.

4.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІД

Форми ризикованої поведінки 9

Аналіз результатів поведінкових досліджень в середовищі ПКС доводить, що найбільш небезпечними з огляду на перспективу поширення ВІЛ-інфекції є наступні моделі ризикованої поведінки:

поширеність статевих зносин із СІН;
ін’єкційне вживання наркотиків самими ПКС;
примушення з боку клієнтів до статевого контакту без використання презерватива;
добровільні статеві контакти без презерватива, особливо це поширене з-поміж найдешевших ПКС, працюючих часто „за дозу”, а також у випадках орального сексу;
поширена практика придбання недоброякісних, але дешевих презервативів, а також продукції з простроченими термінами зберігання.

В подальшій профілактичній роботі з представницями сфери секс-бізнесу необхідно робити наголос на інформаційно-просвітницькій роботі саме з вищенаведених проблем.

Сексуальні зносини на комерційній основі 9

Сексуальні зносини жінок, що надають комерційні сексуальні послуги, характеризуються деякими особливостями, що збільшують ризик ВІЛ-інфікування:

в середньому опитані жінки секс-бізнесу за тиждень обслуговують 12 клієнтів, за добу – 3;
19% жінок не використовували презерватив під час останнього контакту з клієнтами;
5% опитаних респондентом вважають за можливе завжди надавати секс-послуги без презерватива;
9% жінок вказали, що серед їхніх клієнтів були хворі на ЗПСШ;
5% - ВІЛ-інфіковані;
45% - споживачі ін’єкційних наркотиків.

Вживання наркотичних речовин 9

Ще одним фактором ризику щодо ВІЛ-інфікування серед жінок секс-бізнесу є вживання наркотиків, в тому числі ін’єкційним шляхом.

61% жінок мали досвід вживання наркотичних речовин ін’єкційним шляхом;
24% ПКС протягом останнього року вживали ін’єкційні наркотики;
60% вживають такі наркотики щодня.

Таким чином, жінки, що залучені до комерційного сексу практикують досить ризиковані форми поведінки.

4.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють

ПКС найбільш користуються послугами неурядових громадських організацій, що спрямовують свою діяльність на надання інформаційно-консультаційних послуг для представниць означеної групи.

Слід зазначити, що протягом 1999-2000 рр. в Україні реалізовувався проект „Створення мережі НУО, які працюють із жінками секс-бізнесу в Україні”^³. Він був реалізований Українським інститутом соціальних досліджень (УІСД) спільно з UNAIDS за фінансової підтримки Уряду ФРН в 11 містах України. У межах цього проекту УІСД було проведено соціологічне опитування 636 ПКС у 12 великих містах України. В реалізації проекту брали участь місцеві неурядові організації, що спрямовували свою діяльність на профілактичну роботу в середовищі ПКС. Друга фаза проекту тривала з 2002 р. по 2003 р. Це проект „Нові стратегії з профілактики ВІЛ/СНІД в середовищі ПКС в контексті прав людини”. Проект також реалізовувався УІСД на замовлення Проекту ПРООН „Права людини в дії”. Він відбувався у 18 містах України та мав кілька складових^⁴.

Як результат подібної діяльності, серед ПКС, що брали участь в опитуванні 2004 р. 9 40% респонденток знають про НУО, що працюють із ПКС в їх регіоні. Найвідомішими з них є: „Юнітус”, „Громадське здоров’я”, „Мангуст”, „Дорога додому”, „Інсайт”. Серед організацій, які називалися ПКС, були й Центри з профілактики й боротьби зі СНІД, Центри планування сім’ї, пункти обміну шприців. Слід відмітити, що саме НУО забезпечують ПКС консультативними послугами на безкоштовній основі.

З огляду на це, важливим напрямом діяльності НУО є поширення досвіду їх роботи на всі регіони України, охоплюючи як великі міста, так і села.

Спектр послуг, які надають громадські організації жінкам, що працюють у сфері секс-бізнесу, досить різноманітний^⁵. Але, найчастіше, це:

роздача презервативів, інформаційних буклетів, брошур та медикаментів;
проведення консультацій з питань безпечного сексу, ВІЛ/СНІД та ІПСШ, а також з питань тестування на ВІЛ-інфекцію або з проблем психічного здоров’я;
проведення безкоштовного обстеження на ІПСШ та ВІЛ.

З тих соціальних послуг, що реально надаються, найбільш ефективними з погляду зміни уявлень та поведінки щодо ВІЛ виявляються консультації. Проте ці послуги менш поширені, ніж розповсюдження презервативів та інформаційних матеріалів (різні види консультацій отримують від 5% до 30% з тих, хто звернувся до НУО, у той час, як презервативи та інформаційні матеріали отримують відповідно 91% та 79%) 9. Також треба відмітити, що вузька спрямованість консультацій знижує їх профілактичні можливості.

4.5. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення, поведінку

Вплив профілактики на сексуальну поведінку 11

Соціологічні дослідження серед ПКС підтверджують вплив участі у профілактичних програмах на уявлення і поведінку жінок, які надають сексуальні послуги. Проте, в цілому, цей вплив не є значним і не призводить до формування у них цілком правильних уявлень щодо ВІЛ та послідовної безпечної поведінки при наданні сексуальних послуг:

близько 55% жінок, які брали участь у профілактичних програмах, прагнуть завжди використовувати презерватив,
23% не погоджуються надавати сексуальні послуги без презерватива.

За свідченнями опитаних ПКС, найчастіше причинами відмови від використання презерватива під час надання комерційних секс-послуг є:

вимога клієнта;
підвищення вартості послуги без презерватива;
відсутність презерватива;
вплив алкоголю чи наркотиків;
недоступна вартість презерватива тощо.

Вплив профілактичних програм на зміну ризикованої поведінки може проілюструвати й динаміка результатів поведінкових досліджень 2002 11 та 2004 рр. Порівняння результатів дає підстави стверджувати, що кількість ПКС віком до 25 років, які практикують використання презервативів, за цей період збільшилася на 5%, а щодо жінок віком 25 років і старше – залишилася на рівні 81%.

Один із чинників, що впливає на зміну ризикованої сексуальної поведінки в контексті ВІЛ-інфікування є досвід ВІЛ-тестування. Так, жінки, які мають досвід добровільного тестування на ВІЛ, відзначаються менш ризикованою сексуальною поведінкою: вони частіше використовують презерватив і рідше погоджуються на надання незахищених секс-послуг. Жінки, які не проходили ВІЛ-тестування, виявляються менш мотивованими на зміну своєї поведінки як через недостатню обізнаність, так і в зв’язку з нижчою суб’єктивною оцінкою ризику ВІЛ-інфікування.

4.6. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел розповсюдження інформації

Профілактичні втручання у середовищі ПКС повинні передбачати не лише поліпшення рівня знань стосовно шляхів передачі ВІЛ, але й проведення навчання, психологічних тренінгів вмінню домовитись з клієнтом задля уникнення незахищеного сексу та формування навичок безпечної поведінки, особистої відповідальності за власне здоров’я за методикою „рівний рівному”. Корисним було б видання спеціальних інформаційних матеріалів для ПКС щодо шляхів „впливу” на клієнтів.
При реалізації профілактичних програм бажано широко використовувати індивідуально спрямоване консультування. Акцент робити на наданні таких послуг, як обмін шприців (для ПКС-СІН), роздача презервативів, поширення медикаментів, інформаційно-освітньої продукції (буклети, брошури) профілактичного змісту з супроводженням відповідними консультаціями, які б стосувалися загальних питань запобігання інфікуванню ВІЛ.
Проведення цілеспрямованої послідовної роботи, скерованої на утвердження у сфері комерційного сексу відповідних норм, які б блокували надання відповідних послуг без необхідного захисту (надання сексуальних послуг на комерційній основі без використання презервативу за більш високу плату). Подібна робота має проводитися у декількох напрямах: через вплив на організаторів секс-бізнесу та зміни ставлення самих ПКС до небезпечного сексу. Одним із шляхів досягнення мети може бути розповсюдження поміж ПКС інформації про динаміку інфікування на СНІД гетеросексуальним шляхом.
Створення ефективної соціальної реклами, спрямованої на пропаганду безпечної сексуальної поведінки.

Використані джерела

Моніторинг поведінки жінок секс-бізнесу. Методичний посібник / О. О. Яременко, О. Р. Артюх, О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, М. Ю. Варбан. – К.: Український інститут соціальних досліджень на замовлення Проекту ПРООН „Права людини в дії”, 2003. - 72 с.

Державний інститут проблем сім’ї та молоді; Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні. Аналітичний звіт „Моніторинг поведінки ПКС як компонент епіднагляду другого покоління”. – К., 2004.

Секс-бізнес в Україні: спроба соціального аналізу / Балакірєва О. М., Бондар Т. В., Галустян Ю. М. та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. – 159 с.

Діяльність громадських організацій по профілактиці ВІЛ/СНІД серед жінок секс-бізнесу: За результатами проекту „Створення мережі неурядових організацій, які працюють із жінками секс-бізнесу в Україні” / О. Балакірєва, Л. Андрущак, М. Варбан та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 176 с.

Довідник „Мережа неурядових організацій, що працюють із жінками секс-бізнесу в Україні в галузі профілактики ВІЛ/СНІД в контексті прав людини. – К.: Український ін-т соціальних досліджень на замовлення проекту ПРООН „Права людини в дії”, 2003. – 99 с.

5. ЧОЛОВІКИ, ЯКІ МАЮТЬ СЕКС З ЧОЛОВІКАМИ

5.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД

Рівень обізнаності щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції 13

Переважна більшість опитаних ЧСЧ добре поінформована про головні шляхи передачі ВІЛ-інфекції, а саме:

96% знають, що ВІЛ передається через сексуальні контакти без використання презервативів;
89% - через спільне використання шприців та голок;
88% - через переливання крові/продуктів крові;
75% - від ВІЛ-інфікованої матері до дитини;
74% - через контакт з ВІЛ-інфікованою кров’ю;
52% - через спільні інструменти для приготування наркотику, розчини наркотику.

Але серед ЧСЧ зустрічаються і хибні стереотипи щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції, а саме: укуси комах (13%) та передача ВІЛ під час поцілунку (12%). Хибні стереотипи головним чином притаманні молодшим віковим групам ЧСЧ.

Рівень обізнаності щодо засобів попередження ВІЛ-інфекції при статевих контактах 13

Переважна більшість опитаних ЧСЧ правильно визначила шляхи попередження передачі ВІЛ при статевих контактах, таких як:

використання презервативу під час кожного анального сексуального контакту (94%),
використання презервативу при кожному вагінальному сексуальному контакті (72%).

В той же час, тільки половина опитаних (47%) знає, що існує ризик інфікування ВІЛ при оральних сексуальних контактах. До того ж, дані досліджень свідчать, що ЧСЧ поки що надають недостатню увагу тому, що необхідною умовою для зниження ризику інфікування ВІЛ є не лише використання презервативу, а й користування лубрикантом при анальному сексуальному контакті.

Рівень поінформованості щодо зв’язку ВІЛ-інфекції з іншими ІПСШ 13

Серед ЧСЧ спостерігається невисокий Тільки половина (54%) респондентів визнають, що наявність у людини ІПСШ збільшує ризик ВІЛ-інфікування.

5.2. Ставлення до проблеми ВІЛ/СНІДу

Уявлення про найуразливіші щодо ВІЛ-інфекції соціальні групи населення 13

Найбільш уразливими щодо ВІЛ-інфекції соціальними групами переважна більшість опитаних ЧСЧ вважає:

споживачів ін’єкційних наркотиків (91%),
працівників секс-бізнесу (70%),
тих, хто не має постійного сексуального партнера (58%).
чоловіків, що мають секс з чоловіками (43%).

Оцінка власного ризику ВІЛ-інфікування 13

ЧСЧ недооцінюють власний ризик інфікування ВІЛ:

27% опитаних ЧСЧ визначили ризик власного інфікування ВІЛ, як середній,
25%, як низький,
22%, як дуже низький,
12% опитаних ЧСЧ вважають, що мають значний або дуже високий ризик власного інфікування.

Ці дані свідчать про те, що не дивлячись на високий рівень обізнаності ЧСЧ щодо ВІЛ/СНІДу та груп підвищеного ризику, вони все ж таки недооцінюють власний ризик інфікуватися ВІЛ через свою поведінку та спосіб життя.

Таким чином, чимала кількість ЧСЧ визнають групу, до якої вони відносяться, як одну із найбільш уразливих щодо ВІЛ-інфекції. Але з іншого боку вони не ототожнюють такий ризик із можливістю інфікуватися особисто, хоча поведінкові практики ЧСЧ свідчать про зворотне, а саме: про наявність високого ризику ВІЛ-інфікування.

5.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу

Сексуальні зносини з непостійними партнерами 13

Для опитаних ЧСЧ характерна практика відсутності постійного партнера-чоловіка в сексуальних стосунках:

майже половина респондентів (54%) повідомили про те, що у них немає постійного сексуального партнера-чоловіка;
60% серед тих, хто має постійного сексуального партнера повідомили, що протягом останніх 6 місяців (на момент проведення дослідження) у них було більше одного сексуального партнера-чоловіка;
22% респондентів протягом останніх 6 місяців (на момент проведення дослідження) мали “комерційний” сексуальних партнерів. Найчастіше ЧСЧ вказували на наявність одного “комерційного” сексуального партнера.

Використання презерватива 13

Серед опитаних ЧСЧ поширена практика невикористання запобіжних заходів при анальному сексі з партнером-чоловіком:

37% практикують безпечний секс, а саме: “завжди” використовують презерватив при анальних сексуальних контактах;
26% “у більшості випадків” користуються презервативами;
12% опитаних “Іноді” це роблять;
23% - “ніколи” не використовували презерватив при анальному сексі протягом останніх 6 місяців.

Серед опитаних ЧСЧ поширена практика невикористання презервативу під час орального сексу з партнером-чоловіком. Основна частина респондентів (77%) ніколи не практикують використання презервативу під час орального сексуального контакту. Причини невикористання презервативів при оральних сексуальних контактах, на які вказували респонденти (“не подобається робити це з презервативом”, “не вважали за необхідне використовувати презерватив”), свідчать про “недооцінювання” респондентом ризику передачі ВІЛ-інфекції під час орального сексуального контакту. До того ж, результати проведених фокус-групових дискусій показали, що небагато хто знає про існування презервативів для орального сексу, що також може впливати на практику незахищених оральних сексуальних контактів серед ЧСЧ.

Серед опитаних ЧСЧ поширена практика невикористання презервативу під час вагінальних сексуальних контактів з жінками. Серед опитаних ЧСЧ близько третини (33%) за останні 6 місяців (на момент опитування) мали вагінальні сексуальні контакти з жінками. Середня кількість сексуальних партнерів-жінок за цей період, на яку вказали респонденти, дорівнює 3 особам. При цьому 57% з них при сексуальних контактах з жінками не завжди або ніколи не використовують презерватив.

Найчастіше причиною невикористання презервативу під час вагінального сексуального контакту з жінкою є:

презервативу “не було під рукою” (24%),
партнери “не вважали за необхідне його використовувати” (24%),
“не подобається використовувати презерватив під час вагінального сексуального контакту” (21%).

Часто ЧСЧ вказували на те, що ініціатива невикористання презервативу йшла від жінки-партнера, що свідчить про низький рівень загальної сексуальної культури в Україні.

Використання лубрекантів 13

Приблизно така ж картина, як з використанням презервативів ЧСЧ, спостерігається і щодо використання ними під час анального сексу лубрикантів:

35% опитаних використовують лубрикант “завжди”,
26% – “у більшості випадків”,
12% - “іноді”,
23% опитаних – “ніколи”.

Отже, серед опитаних ЧСЧ найбільш безпечну сексуальну поведінку протягом останніх 6 місяців (на момент опитування) мали тільки близько 17% опитаних. Вони завжди при анальному сексі використовували як презерватив, так і лубрикант.

Одним з найпоширеніших пояснень невикористання запобіжних засобів (як презервативу, так і лубриканту) при анальних сексуальних контактах є те, що респонденти не вважали за необхідне використовувати ці запобіжні засоби, або не думали про це.

Таким чином, у респондентів ще не сформовано на достатньо високому рівні усвідомлення необхідності безпечної сексуальної поведінки, яке дає можливість запобігти поширенню ВІЛ-інфекції у їх середовищі та у суспільстві в цілому.

Вживання наркотичних речовин 13

Серед опитаних ЧСЧ лише 6% споживали/споживають наркотики ін’єкційним шляхом, причому більшість з них вживають наркотики “іноді” та “час від часу”. Але така практика – вживання ін’єкційних наркотиків ЧСЧ, лише посилює ризик інфікування ВІЛ, обумовлений як ін’єкційним введенням наркотичних речовин, так і сексуальними стосунками. Підтвердженням цьому є досить висока кількість виявлених ЛЖВС серед опитаних ЧСЧ-СІН. Так, результати дослідження показали, що серед опитаних ЧСЧ-СІН ВІЛ-позитивні особи склали 17%, в той час, як по відношенню до всіх опитаних ЧСЧ, частка ВІЛ-позитивних становить 8%.

Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють ЧСЧ

Найбільш популярними “рейтинговими” джерелами отримання інформації щодо ВІЛ/СНІДу серед ЧСЧ залишаються телебачення та ЗМІ 13.

Таблиця 5.1

Популярні джерела отримання інформації щодо ВІЛ/СНІДу, %

телебачення	58
друковані ЗМІ	50
довідкова література (буклети, плакати)	27
Інтернет	22
друзі/знайомі	21
науково-популярна література	19
працівники медичних закладів	15
громадські організації, що працюють з ЧСЧ	11
сексуальний партнер	10

Решта інформаційних джерел - радіо, батьки та родичі, співробітники/колеги по роботі, викладачі працівники правоохоронних органів тощо - майже не відіграють ніякої ролі у інформуванні цільової групи.

Потреба у видах інформації щодо ВІЛ/СНІД 13

Найбільше цікавить цільову групу інформація загального характеру (рівень поширення та загальна ситуація щодо епідемії ВІЛ/СНІДу - 38%). Дещо меншу зацікавленість виявляють ЧСЧ в більш конкретизованій інформації, зокрема про заклади, де можна пройти анонімне обстеження на ВІЛ, та їх адреси; про засоби профілактики ВІЛ-інфекції; про установи, які надають професійні консультації, здійснюють профілактичні заходи з протидії поширенню ВІЛ/СНІДу тощо.

Загалом, опитані ЧСЧ мають незначний рівень зацікавленості щодо більш повної інформації щодо ВІЛ/СНІДу через впевненість у своїх знаннях з цієї проблеми.

5.5. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення, поведінку

Охоплення ЧСЧ профілактичними заходами 13

Недостатнім є рівень охоплення ЧСЧ заходами профілактики ВІЛ/СНІДу:

41% опитаних знають про діяльність організацій, які замаються профілактикою ВІЛ/СНІДу. Втім, частина з них демонстрували скоріше знання про існування організацій, а не знання про їхню діяльність,
33% ЧСЧ бере участь в профілактичних заходах;
20% з цієї групи заявили, що ніяких конкретних заходів з профiлактики, лiкування, догляду і пiдтримки ВIЛ/СНIДу серед чоловiкiв, якi мають секс з чоловiками, в їхньому місті або регіоні не проводилося.

Серед заходів профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД домінують такі, які відводять ЧСЧ пасивну роль споживачів та спостерігачів. Наприклад, лише 17% тих, хто відповів на запитання щодо відомих їм заходів профілактики ВІЛ-інфекції, лікування та догляду ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, вказали на групи підтримки та взаємодопомоги. Тоді, як найбільш поширеними, як з точки зору обізнаності цільової групи, так і особистої участі в них, є роздача інформаційних матеріалів, буклетів, поширення профілактичних засобів: презервативи, лубриканти, а також участь у лекціях, семінарах, тренінгах тощо.

Вплив на поведінку 13

Серед опитаних ЧСЧ, які поінформовані відносно профілактичних та інших заходів щодо ВІЛ/СНІДу та брав в них участь, спостерігаються реальні зміни в поведінці, а саме:

використання засобів захисту,
обмеження кількості партнерів тощо.

Це свідчить про здійснення впливу інформаційно-просвітницьких, профілактичних та інших заходів на поведінку ЧСЧ. Але, ця група складає лише приблизно 33% від усіх опитаних.

5.6. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел розповсюдження інформації

Спираючись на те, що рівень поінформованості ЧСЧ відносно ВІЛ/СНІДу є досить високим, а разом з цим оцінка опитаними ЧСЧ особистого ризику ВІЛ-інфікування є заниженою, що викликає поширення ризикованих моделей поведінки, вважаємо за потрібне рекомендувати надавати інформацію наступного змісту та характеру:

Проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу серед працівників органів влади (місцевого самоврядування), медичних працівників та представників ЗМІ з метою формування у них толерантного ставлення до цільової групи.
Організовувати та проводити тренінги для близького оточення представників цільової групи, які б формували толерантне ставлення до них, що давало б змогу співіснувати поруч, зменшуючи існуючу дискримінацію та стигматизацію.
Розробити спеціальну інформаційну стратегію для ЧСЧ щодо: 1) необхідності одночасного використання під час анальних сексуальних контактів презервативу та лубриканту; 2) формування ставлення до лубриканту на водній основі, в першу чергу, як до засобу запобігання ВІЛ-інфекції; 3) необхідності використання презервативу під час орального сексуального контакту, зокрема, спеціального презервативу для орального сексу; 4) комбінованого поєднання елементів інформаційно-просвітницьких заходів із зміни поведінки, надання послуг, попиту на них та підтримки в місцевих умовах.
Інформаційно-просвітницькі та профілактичні програми мають акцентувати увагу не на окремих групах підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, а на видах сексуальних контактів.
Проводити інформаційну роботу серед ЧСЧ щодо зв’язку ВІЛ/СНІДу з іншими ІПСШ.
Ініціювати і фінансувати створення спеціальних анонімних кабінетів та поширювати інформацію про місце знаходження та діяльність таких кабінетів серед ЧСЧ.

Вищезазначену інформацію рекомендовано подавати в такому форматі:

Підтримувати роботу загальнонаціонального інформаційного банку даних по збору інформації: 1) про організації (державні, міжнародні, громадські), які здійснюють активну роботу у сфері профілактики ВІЛ-інфекції серед ЧСЧ; 2) про дослідження серед ЧСЧ, та їх результати, у різних містах та регіонах України.
Використовувати спеціалізовані інформаційні канали (спеціалізовані сайти, газети/журнали тощо) для розміщення інформації з профілактики ВІЛ/СНІДу, ІПСШ, формування здорового способу життя серед ЧСЧ.
Підтримувати регіональні Інтернет-сайти, які висвітлюють проблеми ЧСЧ та ВІЛ/СНІДу та ІПСШ.
Стимулювати НДО, які працюють з ЧСЧ, до створення „телефонів гарячої лінії” для ЧСЧ. Номер телефону гарячої лінії поширити серед усіх інших існуючих „телефонів довіри” та „телефонів гарячої лінії”.
В якості профілактичних програм/стратегій розповсюджувати через місця перебування ЧСЧ (нічні клуби, дискотеки, кав’ярні, НДО тощо) довідкову (інформаційні брошури, буклети, плакати) та науково-популярну літературу.
НДО, які працюють з ЧСЧ, повинні збирати та поширювати серед ЧСЧ інформацію стосовно лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД.
Запровадити освітні програми за принципом „рівний – рівному” для ЧСЧ та відповідні тренінги з підготовки фахівців серед ЧСЧ для даних програм, створення мережі регіональних інформантів. А освіту за принципом „рівний – рівному” серед ЧСЧ спрямовувати на підвищення обізнаності, поінформованості, отримання навичок попередження ВІЛ/СНІДу, зміну ризикованих моделей поведінки.
Сприяти обміну позитивного досвіду між організаціями для підвищення ефективності роботи з ЧСЧ, зокрема, поширити позитивний досвід проведення тренінгів та груп взаємодопомоги для ЧСЧ в регіонах.

Використані джерела

1. Поведінкове дослідження „Оцінка ризикованої сексуальної поведінки в контексті ВІЛ серед ЧСЧ м. Києва” Здійснене НУО “Гей-Альянс” на замовлення МБФ “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”, 2001-2002 рр.

2. Дослідження ЧСБ м. Києва та м. Одеси в рамках проекту “Профілактика ВІЛ/СНІД серед ЖСБ та ЧСБ” виконане Робертом Остфогельсом на замовлення British Council в Україні, 2001 р.

3. Дослідження „Зміна сексуальної поведінки геїв, залучених до проекту Центру “Наш світ” в рамках проекту “Інформування геїв та лесбійок, а також молоді східної України з питань ВІЛ-інфекції та безпечної сексуальної поведінки”, м. Луганськ. Здійснено Інформаційним та правозахисним центром для геїв та лесбійок “Наш світ” на замовлення Програми оптимальних технологій в охороні здоров’я Каунтерпарт Інтернешнл і Агентство міжнародного розвитку США, 2001-2002 рр.

4. Поведінкове дослідження серед ЧСЧ м. Миколаєва. Виконане Миколаївською асоціацією геїв, лесбійок і бісексуалів “ЛіГА” В рамках програми “Партнерство” 2003 р

5. Дослідження „Знання, ставлення та поведінка в області ВІЛ/СНІД гомо- і бісексуальних людей” в рамках проекту “Безпечний вибір”, м. Одеса. Виконане Громадською організацією “Клуб взаємодопомоги “Життя +” на замовлення Connect Plus (Німеччина), 2003 р.

6. Експрес-оцінка ситуації ризикованої сексуальної поведінки серед ЧСЧ/ЧСБ в м. Києві в рамках проекту “Життя в безпеці: зниження ризику інфікування ВІЛ серед ЧСЧ/ЧСБ”. Виконане НУО “Гей-Альянс” на замовлення МБФ “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні, 2004 р.

7. Дослідження „Зниження ризику ВІЛ-інфікування серед ЧСЧ в Україні”, Київ, Донецький регіон. Виконане Фондом профілактики хімічних залежностей та СНІДу на замовлення DFID, 2004-2005 р.р.

8. Поведінкове дослідження „Моніторинг поведінки ЧСЧ, як компонент епіднагляду другого покоління”, Київ, Луганськ, Львів, Донецьк, Харків, Одеса, Миколаїв. Виконане Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України на замовлення МБФ “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні, 2004 – 2005 рр.

6. ЗАСУДЖЕНІ 14

6.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД

Знання щодо основних шляхів передачі ВІЛ

Результати опитування засуджених показали, що переважна більшість опитаних засуджених (98%) чули про ВІЛ/СНІД. Добре вони уявляють собі основні шляхи передачі ВІЛ:

93% знають, що ВІЛ передається через ін`єкційне вживання наркотиків,
92% - через незахищений вагінальний сексуальний контакт,
76% - через анальний сексуальний контакт,
88% опитаним відомо про ризик ВІЛ-інфікування через нестерильні інструменти для татуювання,
62% знають про ймовірність передачі ВІЛ через використання спільного посуду і матеріалів для виготовлення наркотичних речовин,
86% опитаних засуджених розглядають переливання донорської крові як один з провідних нині шляхів передачі ВІЛ,
79% знає про третій шлях передачі ВІЛ, а саме: від інфікованої вагітної жінки до її дитини.

Проте знання щодо умов попередження цього шляху інфікування є у вагомої частки респондентів нечіткими або помилковими:

52% засуджених, у тому числі 45% жінок і 55% чоловіків не знають, що ВІЛ передається від інфікованої матери до немовля під час годування груддю;
60% опитаних жінок і 72% чоловіків не обізнані про можливості вертикальної трансмісії;
21% жінок і 28% чоловіків впевнені, що теза про можливість спеціального лікування вагітних жінок для суттєвого зменшення ризику ВІЛ-інфікування майбутньої дитини є неправильною.

Знання щодо шляхів попередження ВІЛ-інфікування

У більшості засуджених є розуміння того, яким чином можна запобігти інфікуванню під час статевих зносин:

86% респондентів знають про захисні можливості презервативів знають,
81% опитаних - про необхідність уникнення сексуальних контактів з випадковим/ми партнерами як умови попередження ВІЛ обізнані,
67% - про ризик передачі ВІЛ під час оральних сексуальних контактів,
50% респондентів поінформовані про значне посилення ризику інфікування за наявністю інших ІПСШ.

Серед засуджених дотепер поширені міфи про ВІЛ:

39% засуджених знають, що ВІЛ не можна інфікуватися при поцілунках без контакту з ушкодженими ділянками шкіри партнера/партнерки,
59% респондентів обізнані про неможливість передачі ВІЛ через спільне користування туалетом, лазнею, рушником і т. ін.,
66%, - спільним посудом,
70% – під час кашлю, розмови,
77% – через повітря, наприклад, за умов перебування в одному приміщенні з хворим на СНІД.

Гендерні розбіжності

Гіршу обізнаність щодо ВІЛ/СНІДу мають чоловіки (38%), ніж жінки (43%). Серед вікових груп найнижчий рівень знань – у 16-24-річних (28%), найвищий – у 25-35-річних засуджених (44%). Регіональні розбіжності за цим показником не значущі.

Отже, попри високий рівень обізнаності респондентів щодо ризику, який становлять нерозбірливі статеві зносини з випадковими партнерами (76%), поінформованість про захисні можливості презервативів (86%) й те, що лише 2,5% опитаних не чули про ВІЛ/СНІД, загальний рівень знань засуджених стосовно ВІЛ/СНІДу є невисоким через поширеність міфів про ризик інфікування ВІЛ побутовим шляхом і становить 39%.

6.2. Ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІД

Аналіз отриманих даних свідчить, що ставлення значної кількості засуджених до ЛЖВС є неоднозначним, суперечливим:

68% респондентів зазначили готовність підтримувати, доглядати своїх знайомих, якщо останні захворіють на СНІД. Це може свідчити про здебільшого толерантне ставлення респондентів до ЛЖВС.
60% готові разом з ЛЖВС працювати.
25% засуджених, якщо узнає, що з ним працюють ВІЛ-інфіковані, хотів би змінити бригаду або перейти на іншу роботу.
50% респондентів вважають, що ВІЛ-інфіковані засуджені повинні утримуватися в окремій камері.
85% вважає за доцільне запровадження додаткових пільг для ВІЛ-інфікованих засуджених. Тут йдеться про забезпечення їх додатковим харчуванням, переведенням на легку роботу, дозволом на додаткові побачення тощо незалежно від стану самопочуття.
90% висловилась за те, щоб усі засуджені повинні обов’язково його проходити. Тим самим здебільшого респонденти проігнорували право на добровільність тестування, яке декларується чинним законодавством і є міжнародною нормою. З іншого боку, чимало засуджених не задовольняють ані обсяги, ані якість медичних послуг, що надаються їм у виправних колоніях. Однією з проблем, як з’ясувалося під час пілотного опитування, є обмежений доступ засуджених до своєчасного здійснення складних лабораторних аналізів, зокрема тестування на ВІЛ. Можливо підтримка запровадження обов’язкового тестування засуджених на ВІЛ трактувалася щонайменше часткою респондентів як умова для покращення їх доступу до якісних медичних обстежень.

6.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІД

Незважаючи на високий рівень обізнаності з питань ВІЛ/СНІД, опитані засуджені практикують небезпечні щодо ВІЛ-інфікування форми поведінки.

Вживання наркотичних речовин

Як показали результати опитування, більше половини засуджених протягом життя мали досвід вживання різних видів наркотичних речовин, а понад 40% - ін’єкційним шляхом. Серед тих, хто брав участь в опитуванні 11% мали досвід вживання ін’єкційних наркотиків протягом останнього року, причому серед них 13% складають засуджені віком 36–40 років, 11% – віком 16–24 роки.

Використання вже використаного інструментарію для вживання наркотиків

Як показують дані опитування засуджених, 33% з тих, хто продовжує вживати наркотики в умовах позбавлення волі, має досвід використання вже використаних шприців під час останньої ін’єкції, що є одним з провідних факторів ризику ВІЛ-інфікування.

Рисунок 6.1

Досвід вживання ін’єкційних наркотиків протягом останніх

12 місяців, %

Blog

Рекомендації щодо інформаційних заходів 18

Содержание