Geum.ru

Рекомендації щодо інформаційних заходів 18

Вид материалаДокументы

Содержание


Оцінка респондентами особистого ризику захворіти на СНІД
Розподіл відповідей респондентів щодо твердження
Розподіл відповідей респондентів на запитання
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Рівень поінформованості населення стосовно епідемії ВІЛ/СНІДу на початку 2004 р. можна оцінити як відносно високий. 93% респондентів знають про існування захворювання на СНІД та смертельну загрозу, яку воно становить для людини, 92% - про високі темпи поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні.



Громадяни віком 16–50 років демонстрували добру обізнаність про існування двох основних шляхів передачі ВІЛ:
  • статевого - 84% правильних відповідей;
  • через кров, зокрема ін`єкційне вживання наркотиків - 92%;
  • через сексуальні контакти з повіями - 75%.


Проте загальні уявлення значної кількості респондентів щодо механізму поширення ВІЛ/СНІДу недостатні, помилкові. Зокрема лише 40% опитаних впевнені, що ВІЛ не передається через спільне користування засобами гігієни (наприклад, рушником, столовими приборами). Понад чверті опитаних не знають або не впевнені, що ВІЛ не поширюється внаслідок потиску рук, через повітря та їжу. Отже, коли йдеться про шляхи передачі ВІЛ, 25% опитаних фактично ототожнює СНІД з іншими більш знайомими, проте менш загрозливими інфекційними і вірусними захворюваннями.

Порівнюючи соціологічні дані впродовж кілька останніх років, слід зазначити про відсутність значимої динаміки у рівнях знань молоді та населення середнього віку щодо шляхів ВІЛ-інфікування.


Знання щодо шляхів інфікування 1

Більшість опитаних (92%) розуміють ризик, пов’язаний с багаторазовим використанням шприців і голок при їхньої поганої дезінфекції, обмеженою, зокрема, водою.

Дещо нижчим є рівень обізнаності громадян щодо надійних засобів запобігання ВІЛ, коли йдеться про статеві стосунки. Лише 32% опитаних знає, що інфікуватися ВІЛ можна під час орального сексу. Кращими є знання громадян щодо обмежених “захисних можливостей” протизаплідних таблеток, свічок, мазей. 60% респондентів знають, що такі ліки не зможуть запобігти ВІЛ-інфікуванню.

Серед опитаних не має також єдиної думки стосовно визначення наявності ВІЛ в організмі. Більшість респондентів (75%) знають, що лише тестування може дати точну відповідь про наявність вірусу у людини.


Демографічні розбіжності у рівні знань 1

Порівняльний аналіз за основними демографічними ознаками свідчить про незначні розбіжності у знаннях щодо ВІЛ/СНІДу за віком і статтю. Дещо вищий рівень інформованості спостерігається у 16 - 40-річних жінок.


Регіональні розбіжності у рівні знань 1

Регіональні порівняння рівнів інформованості опитаних свідчать, що найкращі знання щодо епідемії мають представники регіонів з високим рівнем поширеності ВІЛ й відповідно більшими обсягами просвітницької роботи з його протидії, а саме: АР Крим, Східні та Південні області, м. Київ. Попри відносно нижчі показники інформованості опитаних в Центральному та Західному регіонах їх загальні знання щодо ВІЛ можна оцінити як добрі. Коливання рівнів інформованості респондентів обох статей за окремими типами поселень є незначними, тобто у межах стандартних відхилень.


Самооцінка рівня знань 1

На тлі досить високого за підсумками тесту об’єктивного показнику інформованості, значна частка населення має занижену самооцінку знань щодо ВІЛ/СНІДу. Лише 27% опитаних повністю погодилися і 30% були „скоріше, згодними” з твердженням про те, що вони опанували таким обсягом інформації, який є достатнім для попередження ВІЛ-інфікування. Недостатніми визнали свої знання 25% жінок і 21% чоловіків. Решта (20%) респондентів утруднилася з відповіддю. Регіональна варіація самооцінок, як і за типами поселень, є незначною.


Існування „розриву” між доброю загальною поінформованістю громадян з теми ВІЛ та заниженою самооцінкою знань є вочевидь наслідком неадекватного, надмірно фатального сприйняття респондентами проблеми СНІДу, а саме: перебільшення особистого ризику, пов’язаного з зовнішніми чинниками, та недооцінка власних можливостей з захисту від епідемії.


1.2. Усвідомлення проблеми ВІЛ та оцінка особистого ризику


Оцінка чинників ризику ВІЛ-інфікування 2

Значною кількістю населення віком 16-50 років загроза ВІЛ-інфікування асоціюється в першу чергу:
  • з медичними закладами,
  • діяльністю лікарів, котрі роблять маніпуляції, пов’язані з пошкодженням м’яких тканин, зокрема стоматологами і гінекологами,
  • хірургами, оскільки з ними опитані контактують рідше.

Ризик інфікування ВІЛ також асоціюється у респондентів зі шприцами, які використані споживачами ін’єкційних наркотиків і кинуті у місцях загального користування (сходи, під’їзди, дитячі майданчики), тому „ніхто, а особливо діти, від ВІЛ не застрахований”. Більшою мірою ця проблема непокоїть міських мешканців, особливо представників Східного регіону.

В свідомості значної частини населення цей шлях здебільшого асоціюється із контактами з повіями або безладними статевими зносинами у молодіжному середовищі. Проте, усвідомлення населенням загрози, яку становить статевий шлях передачі ВІЛ, не є адекватним сучасним тенденціям поширення ІПСШ і ВІЛ.


Гендерні розбіжності в оцінці чинників ризику ВІЛ-інфікування 1

Існують певні гендерні особливості усвідомлення загрози інфікування ВІЛ.

Уявлення про ВІЛ жінок характеризуються:
  • здебільшого низькою довірою до медичних закладів, проявами якої є пильність відносно використання одноразового інструментарію під час лікарняних і профілактичних маніпуляцій медиків, страх перед можливістю хірургічних втручань і більш ретельний вибір за можливістю „власного” гінеколога, стоматолога тощо;
  • недооцінкою можливого ризику з боку статевого, особливо постійного, партнера, навіть у випадках, коли припускається для нього право на контакти з іншими жінками;
  • поширеною серед одружених жінок поблажливе, терпиме ставлення щодо можливих прихованих статевих контактів їх чоловіків (постійних партнерів) з випадковими партнерками.

Рисунок 1.1

Оцінка респондентами особистого ризику захворіти на СНІД

окремими шляхами


Шляхи передачі Оцінка ризику




Усвідомлення чоловіками проблеми ВІЛ характеризується передусім надмірно фатальним ставленням до епідемії, яке базується на:
  • певних стереотипах мужності, відповідно до яких чоловіча сміливість і рішучість ототожнюється з великим числом „сексуальних перемог”, рідким відвідуванням лікарів, вживанням значної кількості алкоголю і наявність досвіду вживання наркотиків (передусім для молоді) і т. ін., тобто з прийнятністю для себе ризикованої поведінки, особливо такі настрої поширені в Східному і Південному регіонах;
  • переоцінці меншої фізіологічної уразливості чоловіків щодо ІПСШ та ВІЛ;
  • низькій довірі щодо захисних можливостей презервативів. Менше 50% чоловіків вірять в те, що використання цих засобів зможе захистити їх від СНІДу та інших захворювань, що передаються статевим шляхом. Серед жінок рівень довіри до презервативів ще менше: в їх надійності переконана лише 33% респонденток, у тому числі близько 40% молодих жінок.

Враховуючи таке розуміння населенням особистого ризику за окремими шляхами передачі, не слід надто оптимістично оцінювати розподіл відповідей респондентів на запитання стосовно власної відповідальності за запобігання інфікуванню ВІЛ (рис.1.2), оскільки розуміння безпечної поведінки багатьма громадянами не ототожнюється з захищеним сексом, вибором надійного та постійного партнера.

Рисунок 1.2

Розподіл відповідей респондентів щодо твердження „Лише від моєї власної поведінки залежить, чи зможу я запобігти власному ВІЛ-інфікуванню”, %





Отже, попри здебільшого високий рівень (понад 80%) занепокоєння людьми поширенням епідемії в Україні адекватного усвідомлення умов і конкретних засобів, необхідних для власного захисту від ВІЛ, доки ще у значній частці загального населення не сформовано.


    1. Суспільні уявлення щодо прав і обов’язків сексуальних партнерів і реальна гендерна практика


Кількість сексуальних партнерів 1

Існуючі в сучасному українському суспільстві гендерні норми щодо сексуального життя, як свідчать соціологічні дані, забезпечували до недавніх пір „стримуючий ефект” щодо розвитку епідемії. Більшість опитаних поділяє думку про необхідність рівних і досить строгих вимог до чоловіків і жінок як сексуальних партнерів. Понад 90% опитаних незалежно від віку та статі згодні з тим, що партнери мають один перед одним рівні зобов’язання, 96% вважають, що чоловік і дружина повинні повністю довіряти один одному в інтимному житті.

Здебільшого в суспільстві не сприймається або засуджуються проміскуїтет. Наявність декількох сексуальних партнерів не схвалюється громадською думкою ані для жінок (74% респондентів „проти”), ані чоловіків (67%).


Гендерні розбіжності 1

Жіноча аудиторія к розгляду цієї проблеми підходить з позиції гендерної рівності, а саме: 75% респонденток заперечують прийнятність зносин з декількома статевими партнерами і для жінок, і для чоловіків. У чоловічому сегменті опитаних спостерігається відхилення у бік подвійних гендерних стандартів. Згідно з отриманими даними чоловіки (77%) більш строго оцінюють жіночу невірність, лише 9% визнають право жінок на стосунки з декількома партнерами. Більш ліберальними є вимоги чоловіків до представників своєї статі. 21% чоловіків вважають, що вони в праві мати у статевому житті одночасно декількох партнерок, а 59% чоловіків заперечують право на такі стосунки.


Ставлення до невірності сексуального партнера 1

Досить поширеними в суспільстві є погляди щодо неприпустимості в загалі невірності партнерів. Неприйнятними вважають факти зради жінок 65% опитаних і лише 14% готові визнати це право для жінки. Стосовно чоловіків громадська думка є більш толерантною, проте загальні настрої залишаються не змінними, а саме: 56% респондентів спростували твердження про те, що „жінка повинна з розумінням ставитися до можливих інтимних зв’язків її партнера з іншими жінками”, і майже чверть (23%) погодились з ним. Решта утруднилась з відповіддю. Зазначені дані збігаються з іншими гендерними дослідженнями, проведеними в Україні, зокрема з даними досліджень 2002 р. про здебільшого негативне ставлення до позашлюбних зв’язків 69% жінок і 58% чоловіків.


Гендерні розбіжності 1

Порівняння думок респондентів стосовно того, як слід ставитися чоловікам і жінкам до можливих інтимних зв’язків їх партнерів з іншими, підтверджує наявність у свідомості чоловіків подвійних стандартів і відсутність таких стандартів у жінок. На думку 29% чоловіків, „жінка має з розумінням ставитися до можливих інтимних зв’язків її партнера з іншими жінками”. Аналогічне право для жінок визнають лише 13% чоловіків. Серед жінок „вільних поглядів” на невірність чоловіків і жінок дотримуються відповідно 16% і 15% опитаних (рис. 1.3).


Відповідальність за репродуктивне здоров’я 1

Досить поширені в українському суспільстві прогресивні погляди щодо рівної відповідальності чоловіків і жінок за репродуктивне здоров’я. Так, на думку 57% респондентів, статеві партнери рівною мірою повинні турбуватися про запобігання небажаної вагітності. Решта респондентів схильна покладати таку відповідальність в першу чергу на жінку (24% усіх опитаних) або передусім на чоловіка (17%). Лише 12% респондентів є згодними з тезою про те, що „відповідальність за безпеку під час статевих контактів повинна покладатися виключно на жінку”, спростували цю думку 69%. Решта (19%) не змогли визначитися з точною відповіддю.

Більш критично респонденти оцінюють реальний розподіл гендерних ролей в практиці статевих зносин. Лише на думку половини опитаних, в Україні дійсно існує гендерний паритет у відповідальності щодо запобігання ІПСШ. Відповіді решти респондентів значною мірою варіюються залежно від їх віку і статі. Проте з набуттям досвіду статевого життя опитані, передусім жінки, визнають існування нерівної відповідальності за безпеку статевих зносин, яка значною мірою покладається на жінок.


Використання презерватива 1

Диференційованими є суспільні погляди щодо використання у практиці статевих зносин презервативів, а саме: уявлення про жіночість та мужність під час обговорення та прийняття рішення щодо використання презервативів. Респонденти схиляються (43% повністю згодні і 29% скоріше, згодні) до того, що „якщо жінка схоче, то вона завжди зможе умовити чоловіка використовувати презерватив”. Лише 10% різною мірою заперечують цей факт. Жінки є більш впевненими у своїх можливостях, ніж їх оцінюють чоловіки.

Рисунок 1.3

Розподіл відповідей респондентів щодо прав жінок і чоловіків на позашлюбні (полігамні) інтимні стосунки за статтю, %




Враховуючи епідемічну ситуацію, важливо, щоб чоловіки на практиці визнавали право наполягати на використанні презервативів за жінкою. Проте соціологічні дані свідчать, що це не зовсім так. Відносно більша частка чоловіків у віці 16 - 28 років (42%) вважають, що остаточне рішення з цього приводу зазвичай приймає чоловік, і лише 28% не згодні з ним. З віком саме такі уявлення про мужність дещо послаблюються. Проте чимало чоловіків дійсно грають домінуючу роль у прийнятті рішення про безпеку під час сексуальних зносин. Це визнається, зокрема, не менше, як 33% опитаних жінок (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Розподіл відповідей респондентів щодо твердження

„Остаточне рішення про використання презерватива

зазвичай приймає чоловік?” за статтю і віком, %
16-28 років
29-40 років
41-50 років

Чоловіки
Жінки
Чоловіки
Жінки
Чоловіки
Жінки

Згодні

42
28
33
27
37
36

Важко сказати
30
28
30
29
30
34

Не згодні
28
44
37
42
33
30



Досить поширеним у громадській думці є розмежування „сфер”, в яких бажано або обов’язково використовувати презервативи, а в яких - недоцільно. До першої відносяться контакти з найбільш ризикованими групами, а саме: повіями, незнайомими або малознайомими людьми, партнерами, відомими як такі, що ведуть безладне статеве життя, і т.ін. Для сімейних пар застосування презервативів відбувається, як правило, у таких випадках, коли інші засоби запобігання вагітності, не підходять. Майже 75% опитаних за умов вибору засобів контрацепції не бачать необхідності користуватися презервативами, лише 11% - дотримуються протилежної точки зору. Менш впевненими щодо недоцільності використання презервативів є жінки, які перебувають у громадянському шлюбі або розлучені. Проте і серед них більшість (понад 60%) не схильні думати про ризик, який може становити секс з їх постійним партнером.


Досить швидко відбуваються позитивні зміни у ставленні людей до факту придбання презервативів, а саме: зменшується традиційна для суспільства радянських часів сором’язливість, ніяковість, які могли навіть привести до зміни рішення та відмови від покупки презервативів. Сьогодні ця подія, за свідченнями учасників ФГД все більше набуває статус повсякденності, особливо – для молоді. Щодо останньої, то можна говорити про виникнення серед певних груп навіть моди на те, щоб мати при собі завжди презервативи. Проте ідея створення можливостей для анонімного придбання презервативів, наприклад, через мережу автоматів, знайшла у молодих учасниць ФГД відверту підтримку.


Отже, в сучасному українському суспільстві здебільшого панують думки про рівну відповідальність сексуальних партнерів за здоров’я та обов’язки щодо вірності один одному. Зазначені уявлення дотепер стримували певним чином поширення безладної сексуальної поведінки, сповільнювали темпи епідемії в країні. Проте саме ці стереотипи водночас створювали психологічні перепони щодо адекватного усвідомлення населенням, особливо особами середнього і літнього віку, інформації щодо особистої загрози ВІЛ-інфікування, реального розуміння підвищеної уразливості молодої генерації, включаючи власних дітей і близьких родичів.


    1. Ризикована сексуальна поведінка


Сексуальна мобільність 1

Кількість громадян репродуктивного віку, які ведуть безладне статеве життя, є незначною. Здебільшого це юнаки і чоловіки у віці до 40 років. Водночас рівень чоловічої сексуальної мобільності є достатньо високим. Щонайменше 11% серед юнаків і близько 5% чоловіків віком 29-40 років не дотримуються вірності одному сексуальному партнеру і мали контакти протягом останнього місяця з 2 і більше особами. Жінки відповідальніше ставляться до вибору статевих партнерів, і лише одиниці часто змінюють сексуальних партнерів. Помітно вищий рівень сексуальної мобільності демонструють чоловіки - міські мешканці Південного і Центрального регіонів. Серед жінок лідирують за зазначеним показником представниці Східного регіону і м. Києва.

Аналізуючи дані опитувань слід враховувати не зовсім повну відвертість респондентів, коли йдеться про їх статеве життя. Навіть коли використовується метод самозаповнення анкет, ризик отримати соціально очікувані/прийнятні відповіді все ж таки залишається. До того ж під час масового опитування ймовірність досягнути представників груп ризику, які сконцентровані у маргінальних спільнотах, є низькою.

Щодо поведінкових настанов в сфері статевого життя близько 20% опитаних вважають для себе припустимими час від часу контакти з випадковими партнерами. Проте й тут досить чітко спостерігаються раніше зазначені подвійні гендерні стандарти. Випадкові статеві стосунки вважають для себе припустимими вдвічі більше чоловіків, ніж жінок незалежно від їх віку.


Використання презерватива з непостійними сексуальними партнерами 1

Соціологічні дані свідчать про поширеність незахищеної сексуальної поведінки серед чоловіків, які практикують статеві зносини з 2 і більше партнерами. Лише 50% з них застосовувала під час останнього сексуального контакту презервативи. Серед жінок, які ведуть статеве життя з більше, ніж одним партнером, 75% практикують захищений секс.


Певний ризик з огляду ВІЛ і ІПСШ становлять сексуальні контакти без презервативу навіть з одним, але непостійним партнером. Проте практика незахищених зносин є поширеною серед представників цієї групи, а саме: 50% жінок і 33% чоловіків, які ведуть статеве життя з одним, але непостійним партнером, під час останнього контакту не застосовувала презервативи.


Використання презерватива з постійними сексуальними партнерами 1

У практиці шлюбних статевих стосунків презервативи не популярні. Їх застосовують, за соціологічними даними, 19% жінок і 24% чоловіків-постійних партнерів. У випадках, коли постійні партнери не мають інших сексуальних контактів, несуть реальну взаємну відповідальність за здоров’я, то ризик ВІЛ-інфікування для цієї пари є маловірогідним, а саме: лише за умов вживання одним з партнерів ін’єкційних наркотиків.


Використання презерватива з випадковими сексуальними партнерами 1

Проте значна частка респондентів (31%) визнає, що в їх статевому житті трапляються і випадкові сексуальні контакти. Їх мали 43% опитаних чоловіків і 20% жінок. Для респондентів, у яких є постійні партнери, аналогічні показники випадкових контактів становлять відповідно: 50% і 24%. Як свідчать соціологічні дані, під час таких контактів рівень застосування презервативів невисокий. Причому більш ризиковані випадкові статеві зносини практикують жінки, серед яких лише 40% постійно користується презервативами і майже 33% зазвичай - ні. З-поміж чоловіків завжди практикують захищений секс з випадковими партнерками 56% , ніколи – 15%.


Причини не використання презерватива 1

Основними причинами нерегулярного використання презервативів під час випадкових статевих контактів, за експертними оцінками, є:
  • Неадекватне сприйняття ризику статевого шляху передачі ВІЛ;
  • Невпевненість у захисних можливостях презервативів;
  • Недоступність якісних презервативів через надто високі ціни;
  • Психологічні бар’єри щодо придбання презервативів і використання презерватив;
  • Брак навичок щодо переконання партнера у необхідності використання презервативів.


Отже, частка людей, які не завжди використовують під час випадкових статевих контактів презервативи, в загальній популяції населення України віком 16-50 років становить щонайменше 11% серед чоловіків і 7% серед жінок. Досить вірогідно, що поширеність ризикованих сексуальних зносин є значно більшою, передусім серед чоловіків. Це припущення зокрема підтверджується розподілом відповідей респондентів стосовно того, що в їх житті бували випадки, коли ці люди не використовували презервативи під час статевого акту з не дуже знайомим їм партнером. В такі ситуації потрапляло 24% чоловіків і 8% жінок.


    1. Інформаційні запити і просвітницька діяльність


Задоволеність обсягом та змістом інформації щодо ВІЛ/СНІДу 2

Дані масових опитувань підтверджують брак профілактичних програм/заходів з попередження ВІЛ, об’єкту яких є загальна популяція населення. Значна частка громадян не задоволена ані обсягами інформаційних матеріалів з теми ВІЛ/СНІДу, ані їх якістю:
  • 43% респондентів сьогодні надто мало переконливої інформації про те, як захистити себе від ВІЛ-інфікування,
  • 35% не погодились з цією думкою,
  • 21% - утруднились з відповіддю.


Більш критично висловлюються особи у віці 40 років і старше. Проте і серед молоді – об’єкта значних профілактичних інтервенцій останніх років – 44% дівчат і 41% юнаків не задоволені змістом інформаційних матеріалів, і лише 33% задоволена ними. Аналогічним чином розподілилися думки жінок і чоловіків середнього віку.


Необхідна інформація 2

Найбільшим чином населення зацікавлене в отриманні додаткової інформації щодо:
  • засобів профілактики ВІЛ/СНІДу та шляхів його передачі близько 50% респондентів.
  • Понад 40% опитаних відчуває брак знань не лише стосовно ситуації з ВІЛ/СНІДу, а й інших інфекцій, які передаються статевим шляхом, та загрози, яку вони становлять організму людини.
  • Майже 32% респондентів не залишить байдужими інформація про те, що робити в ситуації, коли у людини виявлений ВІЛ.
  • 29% - цікавлять адреси установ, де можна пройти анонімне тестування.
  • 25% – установи, що реалізують профілактичні заходи.
  • 2% не висловили інтерес до додаткової інформації з проблеми ВІЛ (рис. 1.5).


Потреби жінок та чоловіків у додатковій інформації 2

Гендерні розбіжності щодо потреби у додатковій з теми ВІЛ інформації спостерігалася лише у випадку, коли йшлося про матеріали щодо правильного інформування дітей та підлітків про СНІД. Як і очікувалось, значно більшу зацікавленість в отриманні таких рекомендацій виявили жінки (52%), ніж чоловіки (40%). Найвищу потребу в такій інформації мають батьки неповнолітніх дітей, у тому числі 59% жінок і 46% чоловіків. Отримані дані слід розцінювати як досить позитивні, оскільки вони підтверджують занепокоєння батьків, причому не лише матерів, щодо впливу епідемії на неповнолітніх, відчуття відповідальності за попередження ризикованої поведінки дітей і водночас невпевненість в своїх знаннях і брак навичок з такої діяльності.


Рисунок 1.5

Розподіл відповідей респондентів на запитання:

„Яка із зазначених видів інформації щодо ВІЛ зацікавила би Вас особисто?”, %

(респонденти могли зазначити будь-яку кількість відповідей)




Ставлення до соціальної реклами 2

Отримані дані свідчать про здебільшого позитивне ставлення населення до ідеї розміщення соціальної реклами з проблеми СНІДу в ЗМІ, зокрема на телебаченні. Лише 1% опитаних вважає, що ролики про епідемію взагалі непотрібні. Соціальна реклама, яка останнім часом транслювалась на телеканалах, отримала значну частку позитивних відгуків цільової аудиторії:
  • 25% опитаних оцінили ролики про проблему СНІДу як вдалі та корисні,
  • лише 3% вважають їх відверто невдалими.

Значна частка громадян, підтримуючи ідею транслювання таких роликів, має до них певні зауваження, а саме:
  • 33% вважають їх непоганими, але малоінформативними,
  • 13% - „ролики не сподобались, але взагалі вони потрібні”,
  • 25% опитаних, серед яких є такі, що не бачили цю рекламу, утруднились з відповіддю.


Виходячи з матеріалів фокус-групових дискусій, респонденти здебільшого бачили і запам’ятали ролики, підготовлені Фондом, засновником якого є Олена Франчук. Інших блоків соціальної реклами з теми СНІДу, за виключенням реклами презервативів, респонденти не згадували. Найбільше враження на телеглядачів здійснила інформація про „одного ВІЛ-інфікованого із кожних ста громадян України”. Саме це інформаційне повідомлення, за свідченнями учасників ФГД, спонукав їх більш серйозно замислитися над проблемою, викликав занепокоєння, більш гостре відчуття особистої небезпеки, яку для них становить епідемія.


Думка експертів 2

Водночас думки опитаних експертів щодо соціальної реклами на телебаченні поділились. Декотрі вважають, що краще регулярно транслювати будь-які ролики з теми СНІДу, ніж жодного. На думку інших, треба більш ретельно працювати над змістом, відео-рядом і інформаційним повідомленням, які є складовими таких роликів. Були зазначені і декотрі негативні наслідки трансляції цієї реклами, а саме: експертам відомі випадки негативного впливу роликів на психічний стан дітей.


Порушувались часткою експертів і проблеми змісту друкованої продукції, спрямованої на попередження ВІЛ/СНІДу в загальній популяції. На їх думку, слід прагнути до „золотої середини”, тобто плакати, буклети мають нести конкретну інформацію, примушувати людину ідентифікувати необхідність попередження ВІЛ з собою і водночас не подавати ці матеріали надто відверто і прямолінійно, вони не повинні відтворювати інструкцію по використанню презервативів.


Таким чином, серед населення спостерігається відчутна потреба в додатковій інформації про проблеми ВІЛ/СНІДу, насамперед для батьків підлітків, які прагнуть відвертої розмови зі своїми дітьми щодо цієї інфекції.

На думку опитаних респондентів, соціальна реклама щодо ВІЛ/СНІДу потрібна, але зміст та „зовнішні ознаки” (відео-ряд, оформлення тощо) потребують більш ретельної розробки.


    1. Рекомендації щодо інформаційних заходів


Актуальними для підвищення ефективності протидії епідемії залишаються регулярні, системні та скоординовані просвітницькі заходи, розраховані на широкий загал.

Передумовою успіху профілактичної роботи може стати концепція партнерства, яка має поширитися як ідеологія на усі рівні суспільного життя, а саме: від рівня сім’ї, що означатиме взаємну відповідальність за здоров’я між подружжям, батьками і дітьми, до рівня територіальних громад і основних політичних фігур, які приймають рішення на національному рівні. За допомогою суб’єктів третього сектору в Україні доцільно ініціювати більш активне втручання жінок, сексуальних меншин, ЛЖВС у процес прийняття рішень щодо формування та реалізації профілактичних в сфері охорони здоров’я програм, прозорому контролю за їх виконанням.


Попри незначний вплив релігійних громад на нинішній світогляд і поведінку населення України, особливо регіонів з високим рівнем інфікування ВІЛ, церкви мають неабиякі потенційні можливості щодо відповіді на епідемію. Громадська думка визнає їх потенціал щодо відродження моральності та духовності, піднесення цінностей подружньої вірності, утримання від випадкових контактів. Більш активна взаємодія релігійних громад і інших суб’єктів третього сектору створює можливості для надання дієвої підтримки людям, які живуть з ВІЛ/СНІДом, а також їхнім родичам.


Готуючи нові інформаційні кампанії з попередження ВІЛ в ЗМІ, доцільно враховувати :
  • Певне звикання населення до теми ВІЛ/СНІДу, внаслідок чого притупляється адекватне усвідомлення загрози епідемії.
  • Необхідність тестування ідей та готових інформаційних матеріалів, особливо роликів соціальної реклами, на представниках різних соціальних підгруп, зокрема жінках і чоловіках, які складають цільову аудиторію.
  • Було б доцільно поряд з роликами соціальної реклами, зорієнтованими на загальну популяцію населення, транслювати такі, що звертаються до окремих соціальних груп, зокрема юнаків, молодих жінок, батьків підлітків тощо;
  • Важливим є збільшення просвітницьких заходів, спрямованих на формування відповідальної статевої поведінки чоловічої, зокрема, юнацької аудиторії. До участі в них доцільно активно залучати передусім медичних працівників-чоловіків, які мають найбільший авторитет в цій аудиторії.
  • Мають вживатися системні заходи, спрямовані на батьківську аудиторію, з метою формування у батьків, учителів відповідних навичок для виховної роботи з попередження ризикованої поведінки і формування сексуальної культури підлітків.
  • Важливим є збільшення не лише обсягів, а й кількості носіїв соціальної реклами з попередження ВІЛ. Для цього слід активно використовувати потенціал Інтернету, зокрема сайти знайомств, у тому числі ті, де пропонуються платні секс-послуги. Плакати і буклети мають нагадувати про проблему ВІЛ/СНІДу відвідувачам дискотек, нічних клубів, гуртожитків тощо.



Використані джерела

  1. Гендер та ВІЛ/СНІД: Новий підхід до запобігання і політики. – ПРООН, К.: 2004. – 32 с.
  2. Аналітичний звіт „Інформованість населення щодо тестування та АРВ-терапії”. - Центр „Социс – ЦСПД”, 2005 – рукопис.
  3. Аналітичний звіт „Вплив окремих джерел інформації з ВІЛ/СНІД на цільові групи” - Аналітичний центр „Социс”, 2003 – рукопис.
  4. Аналітичний звіт „Поінформованість щодо ВІЛ/СНІД та ставлення до ЛЖВС” - Центр „Социс – ЦСПД”, 2005 – рукопис.
  5. Аналітичні матеріали “Ситуаційний аналіз”, “Аналіз відповіді на епідемію”. підготовлені групою експертів Програми ООН-СНІД у межах проекту „Стратегічне планування національних заходів з протидії епідеміям ВІЛ/СНІДу, 2000 р. – рукопис.