Харківський національний університет внутрішніх справ
| Вид материала | Документы |
- Харківський національний університет внутрішніх справ, 1130.68kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 2069.59kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 1137.29kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису, 1578.49kb.
- Мвс україни харківський національний університет внутрішніх справ сумська філія наукове, 54.77kb.
- Харківський Національний університет внутрішніх справ Дондик Наталія Яківна, 316.98kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ, 1117.82kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 291.69kb.
- Національний університет внутрішніх справ духневич Андрій Вікторович, 335.8kb.
Висновки до розділу 4
Підсумовуючи викладене у цьому розділі, варто підкреслити, що головна особливість охорони та захисту державного кордону як одного із напрямів забезпечення внутрішньої безпеки держави полягає у тому, що загрози, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам України, можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.
До внутрішніх загроз державному кордону віднесено: сепаратистські настрої усередині країни; нелегальне перетинання кордону України фізичними особами (громадянами, іноземцями та особами без громадянства), що проживають на території України; незаконне переміщення через кордон наукових та культурних цінностей України, фінансових коштів, інформації, яка становить державну таємницю, інших видів охоронюваної інформації тощо; конфлікти та інші провокації на державному кордоні України; особи, яким згідно із законодавством тимчасово обмежено виїзд з України; корупційні діяння та злочини у сфері службової діяльності особового складу Державної прикордонної служби України; особи, які прямують через державний кордон з боку України та розшукуються за підозрою у вчиненні злочину, переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінального покарання та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Обґрунтовано, що різниця між охороною та захистом державного кордону полягає у тому, що охорона здійснюється з метою попередження протиправного його перетинання, а коли таке протиправне перетинання вже сталося, то здійснюється захист кордону.
Діяльність щодо охорони та захисту державного кордону України потребує пошуку і впровадження нових, надійних та економічно обґрунтованих засобів його забезпечення, удосконалення прикордонного контролю, підвищення ефективності комплексного використання сил та засобів із широким залученням до охорони та захисту державного кордону населення.
Забезпечення охорони та захисту державного кордону здійснюється широким колом суб’єктів. Для одних із них така діяльність є основною (спеціалізованою), що вимагає від персоналу відповідних органів спеціальних знань, вмінь та навичок, для інших – забезпечення охорони та захисту державного кордону є лише одним із покладених на них завдань, у зв’язку з чим здійснюється опосередковано, тобто під час реалізації (виконання) загальних повноважень у цій сфері. До спеціальних суб’єктів у сфері охорони та захисту державного кордону належать Державна прикордонна служба України; Збройні Сили України; Служба безпеки України; митні органи; органи внутрішніх справ; громадські формування з охорони державного кордону.
У наш час органи Державної прикордонної служби України становлять самостійну систему, яка не підпорядковується жодному міністерству. Але такий стан справ суперечить сучасним підходам до побудови центральних органів виконавчої влади, відповідно до яких діяльність всіх органів виконавчої влади має координуватися і спрямовуватися відповідним міністром як членом уряду. У багатьох європейських країнах органи прикордонної охорони входять до системи міністерств внутрішніх справ. З огляду на позитивний європейський досвід та з метою впорядкування системи центральних органів виконавчої влади, забезпечення їх чіткої ієрархічності вважаємо доцільним Державну прикордонну службу підпорядкувати Міністерству внутрішніх справ України.
Розділ 5
УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ
5.1. Поняття та система заходів забезпечення пожежної
безпеки в державі
Як зазначено у Законі України «Про пожежну безпеку» [30], «забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища». Тобто об’єктами забезпечення пожежної безпеки на законодавчому рівні визнаються: життя та здоров’я людей; національне багатство; навколишнє природне середовища [482, с.358]. Ці ж об’єкти закріплені і у ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» як об’єкти національної безпеки. Проте, незважаючи на це, у цьому Законі, а саме у його ст. 7, пожежі не віднесено до реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві.Така прогалина, на думку дисертанта, має бути безумовно виправлена шляхом доповнення цієї статті пожежною безпекою, до якої віднести такі види загроз як «пожежі та їх наслідки». У ст. 8 цього ж Закону основними напрямами державної політики з питань забезпечення пожежної безпеки слід визначити ті, що передбачені Програмою забезпечення пожежної безпеки на період до 2010 року [104], серед яких: 1) створення єдиної системи забезпечення пожежної безпеки в державі та її розвиток; 2) забезпечення життєво важливих інтересів держави і суспільства у сфері пожежної безпеки; 2) розроблення організаційно-правових засад діяльності щодо забезпечення пожежної безпеки в населених пунктах та на об’єктах; 3) удосконалення та підвищення ефективності роботи, пов’язаної із забезпеченням пожежної безпеки в державі; 4) ефективне розв’язання завдань із забезпечення протипожежного захисту та оперативного реагування на обстановку; 5) створення в системі пожежної охорони структури, завдання та функції якої відповідають напряму ринкових перетворень в Україні та вимогам Європейського Союзу; 6) посилення державного нагляду за станом пожежної безпеки в населених пунктах та на об’єктах незалежно від форми власності, організації гасіння пожеж та зменшення їх негативних наслідків; 7) удосконалення тактичних прийомів і технологій гасіння пожеж, розроблення та впровадження нових вітчизняних засобів пожежогасіння, екологічно безпечних вогнегасних речовин; 8) гармонізацію державних стандартів у сфері пожежної безпеки з відповідними міжнародними стандартами та європейськими нормами; 9) розроблення технічних регламентів та розвиток випробувальної бази для забезпечення функціонування системи підтвердження відповідності продукції вимогам пожежної безпеки, викладеним у Європейських директивах; 10) подальший розвиток фундаментальних та прикладних наукових досліджень у сфері пожежної безпеки; 11) інформаційне забезпечення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і населення з питань пожежної безпеки; 12) зміцнення кадрового потенціалу пожежної охорони; досягнення належного рівня фінансового і матеріально-технічного забезпечення у сфері пожежної безпеки.
Вважаємо, що про обґрунтованість віднесення пожеж та їх наслідків до реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві свідчать і статистичні дані у цій сфері, відповідно до яких щорічно у нашій країні виникає понад 50 тис. пожеж, під час яких гине понад 1,5 тис. і одержує травми майже 2 тис. чоловік [236]. Пожежі завдають великих матеріальних, екологічних та моральних збитків. Щодоби в державі виникає в середньому 144 пожежі, у вогні гине 6 та отримує травми 4 особи, знищується 31 будівля, 4 одиниці техніки. Підрозділи пожежної охорони виїжджають за сигналом тривоги в середньому 576 разів [101].
Необхідно зазначити, що пожежі та їх наслідки є відображенням сучасного стану економіки держави, який, на жаль, бажає кращого. До неспроможності держави належно фінансувати пожежну охорону слід додати і такі соціальні фактори як спад виробництва, зростання безробіття, посилення напруженості в суспільстві через різке розшарування за доходами, зношеність основних фондів житлово-комунального господарства та ін. Наприклад, у середньому за рік на об’єктах житлово-комунального господарства трапляється понад 5 тис. пожеж, на яких гине більше трьохсот осіб [236]. На рівень протипожежного захисту також негативно впливають недоукомплектованість підрозділів пожежної охорони до нормативної штатної чисельності, відсутність належної навчальної бази для підготовки висококваліфікованих спеціалістів з пожежної охорони.
Наведене дозволяє зробити висновок про те, що проблема пожежної безпеки є комплексною, а її розв’язанню буде сприяти вдосконалення системи забезпечення пожежної безпеки, організаційних засад її функціонування, зміцнення нормативно-правової, науково-технічної і ресурсної бази, удосконалення державного управління у цій сфері. Як було зазначено в одній із численних програм забезпечення пожежної безпеки на відповідні роки, «гострота протипожежної проблеми вимагає вжиття організаційних та інженерно-технічних заходів з боку міністерств, відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Особлива увага при цьому повинна приділятися питанням нормативного і правового характеру, удосконаленню системи профілактики, створенню та зміцненню матеріально-технічної бази пожежної охорони. До першорядних заходів слід віднести також кадрове та інформаційно-технічне забезпечення пожежної охорони, розширення міжнародного співробітництва в сфері боротьби з пожежами. Назріла потреба у проведенні комплексу науково-дослідних і конструкторських робіт для створення нових засобів протипожежної автоматики і пожежогасіння, підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій, посилення пожежної безпеки технологічних процесів, розроблення пожежобезпечних електротехнічних та інших виробів. Вимагає вдосконалення робота, пов’язана із запобіганням загибелі людей на пожежах, навчанням населення заходам пожежної безпеки, залученням громадськості до участі в профілактичній роботі» [97]. В іншій подібній Програмі до таких заходів віднесено: 1) організаційне забезпечення; 2) удосконалення нормативно-правового забезпечення у сфері пожежної безпеки; 3) розвиток матеріально-технічної бази пожежної охорони; 4) інформаційне забезпечення у сфері пожежної безпеки; 5) удосконалення роботи з персоналом; 6) міжнародне співробітництво з питань забезпечення пожежної безпеки [104].
Погоджуючись в цілому з наведеними заходами щодо забезпечення пожежної безпеки, розглянемо їх детальніше, попередньо згрупувавши таким чином: 1) правотворчі; 2) правозастосовчі; 3) контрольно-наглядові; 4) установчі; 5) організаційні. Однак виникає потреба насамперед визначитись із термінологією у досліджуваній сфері. Адже, виявляється, що у Законі України «Про пожежну безпеку» відсутнє саме визначення цього поняття; немає його і у підзаконних нормативно-правових актах, які регулюють правовідносини у сфері пожежної безпеки. У ст. 2 цього Закону, яка так і називається «Забезпечення пожежної безпеки» лише зазначено, що «забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації. Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках – на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму» [55].
Як видно, у цій статті законодавець лише окреслює коло осіб, які відповідають за забезпечення пожежної безпеки (посадові особи, працівники підприємств, установ, організацій та підприємців, органи архітектури, замовники, забудовники, проектні та будівельні організації, квартиронаймачі і їх власники) у певних сферах життєдіяльності чи на об’єктах (підприємствах, установах та організаціях, населених пунктах, будівлях, спорудах, жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів), а саме визначення поняття «пожежна безпека» не подає.
Науковці ж пропонують різні визначення цього поняття. Так, В. К. Окнян визначає пожежну безпеку як практику виконання вимог нормативних документів, які регулюють діяльність людини щодо безпечного використання в суспільстві пожежонебезпечних речовин і матеріалів [446, с.10]. На думку І. Г. Куца, пожежна безпека – «це стан захищеності від пожеж особи, майна, всього суспільства і держави» [384, с.52]. Б. Є. Касимов під пожежною безпекою розуміє систему соціально-економічних і організаційно-правових заходів, спрямованих на охорону власності, захист життя, здоров’я і майна громадян, народногосподарського комплексу, пам’яток історії і культури, а також навколишнього середовища і природних багатств від пожеж і пов’язаних з ними небезпек [321, с.35]. В. В. Колесніков пожежну безпеку визначає «сукупність урегульованих нормативно-правовими актами суспільних відносин, спрямованих на попередження можливості виникнення пожежі, запобігання можливості впливу небезпечних факторів пожежі на людей і матеріальні цінності, а також на створення умов, які сприяють гасінню пожеж» [340, с.23]. В. А. Доманський крім поняття пожежної безпеки, під якою він розуміє «стан захищеності людини, матеріальних цінностей, об’єктів, суспільства і держави від пожеж» і яку він відносить до складових національної безпеки держави [292, с.116], з чим ми повністю погоджуємося, запропонував цілу низку інших термінів у цій сфері, серед яких: «безпека», «техногенна безпека», «природна безпека», «пожежна охорона», «вимоги пожежної безпеки», «примусовий захід», «експертиза з питань пожежної безпеки», «пожежно-рятувальна служба», «оперативно-тактичні дії підрозділів пожежно-рятувальної служби», «розслідування пожежі», «пожежно-технічна експертиза» та інші [292, с.115-123].
Безперечно визнаючи наукову та практичну значущість наведених визначень поняття пожежної безпеки, варто все ж зауважити, що вони не охоплюють всіх аспектів цієї проблеми, тобто не є вичерпними. До того ж, деякі із цих визначень уже мали відповідне нормативне закріплення [292, с.115-123]. Очевидно, що поняття пожежної безпеки вміщає у собі багато аспектів, а саме: соціальний, економічний, правовий, технічний, медичний, екологічний та інші, тому завжди буде існувати загроза його неоднозначного тлумачення. У науковій літературі багато написано про економічні та технічні проблемам пожежної безпеки, правові (матеріальні та процесуальні) проблеми попередження, виявлення, розслідування правопорушень, які призвели до виникнення пожежі [294, с.91-95; 356, с. 330-342; 423, с.6-9; 491; 507; 537; 551]. Проте пожежна безпека як складова частина (напрямок, вид) забезпечення національної безпеки у науковій літературі не розглядалась, наслідком чого є невіднесення пожеж та їх наслідків до реальних і потенційних загроз національній безпеці України, на чому і наголошувалося вище.
На думку дисертанта, пожежну безпеку необхідно визначити як вид (напрямок) національної безпеки, яка полягає у захищеності життя та здоров’я людей, майна та інших цінностей фізичних та юридичних осіб, національного багатства і навколишнього природного середовища, за якої забезпечуються своєчасне попередження, виявлення, припинення і нейтралізація пожеж та їх наслідків.
Що стосується поняття забезпечення пожежної безпеки, то його нормативне визначення також відсутнє. Більш того, незважаючи на те, що в науковій літературі воно досить часто вживане, вчені, однак, не дають його визначення. Аналіз ст. 2 Закону України «Про пожежну безпеку», яка так і називається «Забезпечення пожежної безпеки», дозволяє прийти до висновку, що під забезпеченням останньої законодавець розуміє лише обов’язки певних суб’єктів щодо дотримання нормативних вимог у цій сфері (посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, органів архітектури, замовників, забудовників, проектних і будівельних організацій, квартиронаймачів і власників). Проте, крім обов’язку дотримання вимог пожежної безпеки, її забезпечення передбачає використання правових, економічних, соціальних, технічних, кадрових, екологічних та інших заходів держави (державних та громадських органів, організацій), які спрямовані на захищеність життя та здоров’я людей, їх майна, національного багатства і навколишнього природного середовища. У зв’язку з цим забезпечення пожежної безпеки доцільно визначити як сукупність правових, економічних, технічних та інших заходів, які здійснюються державними та громадськими органами (організаціями), а також окремими особами під час виконання чи забезпечення виконання правил пожежної безпеки.
Як зазначалося вище, таких заходів може бути безліч. До того ж у нормативних актах з питань пожежної безпеки вони визначаються по-різному, а подекуди й дублюються [101; 104], тому варто об’єднати їх у такі групи: 1) правотворчі; 2) правозастосовчі; 3) контрольно-наглядові; 4) правоустановчі; 5) організаційні, які застосовуються (реалізуються) під час подібних за назвою форм (видів) діяльності уповноважених суб’єктів щодо забезпечення пожежної безпеки. Отже, зміст забезпечення пожежної безпеки утворюють правотворчі, правозастосовчі, контрольно-наглядові, правоустановчі та організаційні заходи. Розглянемо їх більш детально.
Так, правотворчі заходи реалізуються під час підготовки та прийняття правових актів у сфері забезпечення пожежної безпеки. Як зазначено у ст. 1 Закону України «Про пожежну безпеку», правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, цей Закон та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Однак, як відомо, правовою основою будь-яких правовідносин, крім вище названих, є і міжнародні договори. Крім того, у ст. 41 цього ж Закону зазначено, що «якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору». У зв’язку з цим доцільно ст. 1 Закону України «Про пожежну безпеку», в якій визначаються правові засади діяльності в галузі пожежної безпеки, доповнити і міжнародними договорами. Наприклад, у Програмі забезпечення пожежної безпеки на період до 2010 року до заходів міжнародного співробітництва з питань забезпечення пожежної безпеки віднесено: 1) брати участь у роботі міжнародних організацій пожежної безпеки відповідно до законодавства та міжнародних договорів України; забезпечувати представництво фахівців пожежної охорони України на міжнародних виставках, конференціях та семінарах з питань пожежної безпеки, у міжнародних змаганнях з пожежно-прикладного спорту [104].
До нормативних актів, що містять вимоги пожежної безпеки, необхідно віднести й ті, у найменуванні яких немає прямої вказівки на останню, але які включають вимоги щодо запобігання пожежам. Такими, зокрема, є «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок», «Будівельні норми та правила 2.08.01 − 89 Житлові будинки» [465] та інші. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, виходячи зі специфічних умов та особливостей пожежної небезпеки виробництв, можуть додатково розробляти і видавати свої галузеві правила пожежної безпеки, які не повинні суперечити Правилам пожежної безпеки в Україні [136] та знижувати їх вимоги. Галузеві правила мають бути узгоджені з Державним департаментом пожежної безпеки МНС України.
На виконання Указу Президента України від 27 січня 2003 року № 47 «Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій» [82] наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України (далі – МНС) від 23 вересня 2003 р. № 355 було затверджено Положення про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки [130], яке визначає перелік документів, що належать до нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки, встановлює порядок їх розроблення, затвердження, перегляду, внесення змін і доповнень, скасування та реєстрації.
У цьому Положенні використовується така класифікація нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки: 1) загальнодержавні, тобто нормативно-правові акти, дія яких поширюється на центральні і місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності й виду їх діяльності, а також на громадян; 2) міжгалузеві – дія яких поширюється на підприємства, установи та організації кількох галузей незалежно від форм власності; 3) галузеві, дія яких поширюється на підприємства, установи та організації певної галузі незалежно від форм власності; 4) локальні, які діють в межах певного підприємства, установи чи організації, розробляються та затверджується власником або уповноваженим на те органом відповідно до державних нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки.
Цим Положенням передбачено: порядок розроблення нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки; порядок їх перевірки і перегляду, внесення змін; порядок скасування.
Крім нормативних актів, які містять вимоги щодо дотримання правил пожежної безпеки, необхідно назвати і ті, що визначають: систему державних та громадських органів як суб’єктів забезпечення пожежної безпеки, їх структуру, завдання, функції та повноваження; порядок здійснення державного пожежного нагляду та контролю; порядок ліцензування діяльності щодо надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення, сертифікації та контролю продукції на відповідність вимогам пожежної безпеки; процедуру обліку та гасіння пожеж; порядок проходження служби в органах державної пожежної охорони; відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки.
Правозастосовчі заходи у цій сфері пов’язані із безпосередньою реалізацією норм нормативних актів у сфері пожежної безпеки. Доцільно виділити дві форми такої реалізації: 1) активну, тобто здійснення дій, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами у цій сфері. Наприклад, відповідно до ст. 5 Закону України «Про пожежну безпеку» [30], власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи зобов’язані: розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки; розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, здійснювати постійний контроль за їх додержанням; організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення; створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу; подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними виробляється; здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики; своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території; проводити службове розслідування випадків пожеж; 2) пасивну, яка полягає в утриманні певного суб’єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність, тобто непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність у цій сфері [548, с.84]. Так, відповідно до ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку» за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть притягатися у судовому порядку до сплати штрафу.
З наведеного видно, що законодавець передбачає юридичну відповідальність, зокрема, адміністративну фізичних та юридичних осіб. Додамо лише те, що юридичні особи за порушення правил пожежної безпеки мають притягуватись до відповідальності лише у тому випадку, коли неможливо індивідуалізувати відповідальність фізичних осіб.
Контрольно-наглядові заходи здійснюються під час спостереження і перевірки відповідності виконання і додержання підконтрольними суб’єктами правових норм у сфері пожежної безпеки. Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності є контрольно-правовий акт (рішення, постанова, подання, застереження, ухвала, повідомлення та ін.), який містить розпорядження констатуючого порядку та правоохоронні розпорядження про усунення виявлених правопорушень. Контрольно-наглядові заходи за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства органами пожежної охорони. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пожежну безпеку» контроль за виконанням правил пожежної безпеки під час проектування, технічного переоснащення, будівництва, реконструкції та експлуатації об’єктів іноземних фірм та спільних підприємств регулюється чинним законодавством або умовами, передбаченими договорами сторін, якщо вони не суперечать чинному законодавству. На об’єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян [30; 292, с.84].
Органи державного пожежного нагляду здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами, проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.
Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду, які наділені відповідними контрольно-наглядовими повноваженнями.
Контроль за виконанням вимог пожежної безпеки на об’єктах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Держприкордонслужби України та Державного департаменту України з питань виконання покарань здійснюється їх службами пожежної безпеки. Контроль за виконанням правил пожежної безпеки в лісах, на підземних об’єктах, у шахтах, розрізах і кар’єрах, рудниках, копальнях, при будівництві тунелів і гідротехнічних споруд, у разі проведення вибухових робіт, облаштування та експлуатації газового господарства, у рухомому складі залізничного, морського, річкового, повітряного і автомототранспорту, морських і річкових спорудах, що знаходяться на плаву, на нафто-, газо- і продуктопроводах здійснюється згідно із чинним законодавством відповідними органами та службами органів виконавчої влади, до сфери управління яких належать зазначені об’єкти, споруди або лісовий фонд. Контроль за введенням в експлуатацію та експлуатацією електроустановок здійснюється в порядку, встановленому МНС і Мінпаливенерго (п.п. 1-7-1.11 Інструкції з організації роботи органів державного пожежного нагляду) [145].
Необхідно відзначити, що контрольно-наглядові заходи безпосередньо пов’язані із правоохоронними, які спрямовані на охорону та захист суб’єктів правовідносин у цій сфері та притягнення винних до відповідальності. Тобто їх основним завданням є боротьба із правопорушеннями у сфері пожежної безпеки. Контрольно-наглядові заходи, так би мовити, передують правоохоронним і спрямовані, в першу чергу, на виявлення правопорушень у сфері пожежної безпеки.
Правоустановчі заходи у сфері забезпечення пожежної безпеки здійснюються під час дозвільної діяльності органів державного пожежного нагляду, оскільки за загальним правилом «введення в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих, жилих та інших об’єктів, впровадження нових технологій, передача у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняються» (ст. 10 Закону України «Про пожежну безпеку») [30]. Відповідно до ст.11 цього ж Закону, господарська діяльність, пов’язана з наданням послуг і виконанням робіт протипожежного призначення, провадиться на підставі ліцензій, що видаються в порядку, встановленому законодавством. Така господарська діяльність включає: проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінку протипожежного стану об’єктів; проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність установленим вимогам. Суб’єкт господарювання може отримати ліцензію на всі види робіт та послуг за переліком або на його частину залежно від здатності дотримання ліцензійних умов. Усі види пожежної техніки та протипожежного устаткування, що застосовуються для запобігання пожежам та для їх гасіння, повинні мати сертифікат відповідності.
Організаційні заходи у сфері забезпечення пожежної безпеки пов’язані із суто організаційною роботою, яка не потребує чіткого юридичного оформлення, не пов’язана із здійсненням юридично значущих дій, що спричиняють правові наслідки. Проте це не означає, що організаційні заходи зовсім не регулюється правом. Вони є підзаконними, здійснюється в рамках чинного законодавства і у межах компетенції того чи іншого органу. Правом регулюється лише загальна процедура здійснення організаційних заходів. До організаційних заходів у сфері забезпечення пожежної безпеки ми відносимо: аналітичну роботу; планування; проведення інструктажів, нарад, зборів трудового колективу, інших подібних масових заходів, які мають внутрішньо-організаційне спрямування; діловодство; забезпечення управління пожежною безпекою (правове, інформаційне, кадрове, матеріально-технічне, фінансове); масово-роз’яснювальну роботу щодо дотримання правил пожежної безпеки.
На завершення слід підкреслити, що лише комплексне та науково обґрунтоване використання усіх заходів забезпечення пожежної безпеки дозволить досягти головної (основної) її мети – захищеності життя та здоров’я людей, їх майна, національного багатства і навколишнього природного середовища. Отже, зміст забезпечення пожежної безпеки складають правотворчі, правозастосовчі, контрольно-наглядові, правоустановчі та організаційні заходи, які водночас є формами (видами) діяльності загальних та спеціальних суб’єктів у цій сфері, управлінські повноваження яких ми проаналізуємо у наступному підрозділі.
5.2. Суб’єкти управління у сфері забезпечення пожежної безпеки
Забезпечення пожежної безпеки як напрямок забезпечення національної безпеки України є однією з важливих функцій держави щодо охорони та захисту життя людей, національного багатства та довкілля. Зважаючи на те, що щорічно людство втрачає від 1–1,5% сукупного валового продукту в результаті виникнення пожеж, при середньосвітовому зростанні сукупного валового продукту до 3% [292, с.78-79], питання удосконалення державного управління у сфері забезпечення пожежної безпеки, яке здійснюється системою загальних та спеціальних суб’єктів, є надзвичайно актуальними.
Управління пожежною безпекою як різновид державного управління має свої особливості, які обумовлені специфічним об’єктом та суб’єктом у цій сфері. Основу суб’єктного складу становлять сили й засоби пожежної охорони, які виконують завдання з профілактики і гасіння пожеж, рятування людей, майна тощо. Специфічним об’єктом управління є, з одного боку, життя і здоров’я людей, їх права і свободи, матеріальні і духовні цінності, нормальна діяльність державних інституцій, з іншого – фізичні та юридичні особи, які зобов’язані дотримуватись правил (вимог) пожежної безпеки, а також підлеглі (підпорядковані) підрозділи стосовно керівних органів у субординаційних відносинах [180, с.55-56].
Дотепер у науці ще не вироблено усталеного визначення поняття державного управління пожежною безпекою. Так, В. А. Доманський під ним розуміє «регулювальну, організаційну, узгоджувальну і практичну діяльність органів виконавчої влади, які здійснюють вплив на суспільну життєдіяльність людей з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави, створення умов для їх добробуту та реалізації громадянами своїх прав і свобод, надання фізичним та юридичним особам різноманітних послуг з питань запобігання пожежам і ліквідації надзвичайних ситуацій пожежного характеру та з питань рятівної справи [292, с.104].
На думку дисертанта, запропоноване автором визначення поняття державного управління пожежною безпекою є неповним, оскільки характеризує діяльність лише органів виконавчої влади, частина з яких може бути органами загальної компетенції у цій сфері (наприклад, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, МНС тощо), а частина – органами спеціальної компетенції (органи державної пожежної охорони). Разом з тим суб’єктами загальної компетенції у цій сфері є й інші, крім виконавчої влади, державні і самоврядні органи, наприклад: Верховна Рада України; Президент України; органи місцевого самоврядування; суди; органи прокуратури; підприємства, установи та організації; громадяни та їх об’єднання (крім спеціалізованих).
Державне управління пожежною безпекою необхідно розглядати не просто як діяльність на виконання вимог Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки, а як цілеспрямований організаційний вплив уповноважених органів держави на розвиток і забезпечення пожежної безпеки у різних сферах суспільного життя. У зв’язку з цим управління у сфері забезпечення пожежної безпеки доцільно визначити як самостійний вид державного управління, цілеспрямовану, організуючу та регулюючу діяльність, яка здійснюється органами загальної та спеціальної компетенції і спрямована на захищеність життя та здоров’я людей, їх майна, національного багатства і навколишнього природного середовища від пожеж та їх наслідків.
Підвищення ефективності державного управління у сфері пожежної безпеки залежить від чіткого нормативного визначення повноважень суб’єктів, які його здійснюють [322, с.23]. Як було зазначено вище, суб’єктів, які здійснюють управління у сфері забезпечення пожежної безпеки, необхідно об’єднати у дві групи: 1) загальні, а саме – органи загальної компетенції, які визначають засади внутрішньої політики держави, наділені правом прийняття нормативно-правових актів в цій сфері, здійснюють координаційні повноваження, реалізують державну політику щодо забезпечення внутрішньої безпеки у підвідомчих їм сферах тощо; 2) спеціальні, які безпосередньо виконують завдання із забезпечення пожежної безпеки, і до яких можна віднести органи державної, відомчої, місцевої та добровільної пожежної охорони, завдання, функції та повноваження яких буде проаналізовано у наступному підрозділі. У цьому ж підрозділі розглянемо повноваження саме суб’єктів загальної компетенції у сфері забезпечення пожежної безпеки держави, а саме: Верховної Ради України; Президента України; Кабінету Міністрів України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування; судів; органів прокуратури; підприємств, установ та організацій; громадян України та їх об’єднань.
Верховна Рада України у цій сфері формує основи державної політики щодо забезпечення пожежної безпеки шляхом закріплення конституційних та правових засад щодо безпеки життя та здоров’я людей, забезпечення безпечного функціонування юридичних осіб, визначення головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування. Так, аналіз ст. 85 Конституції України, в якій закріплено повноваження Верховної Ради України, дозволяє до її повноважень у сфері управління пожежною безпекою віднести: 1) прийняття законів, постанов та інших законодавчих актів з питань пожежної безпеки, в яких: а) визначаються загальні правові, економічні, соціальні, екологічні, технічні та інші засади забезпечення пожежної безпеки на території України; б) визначається перелік суб’єктів забезпечення пожежної безпеки, їх завдання, функції та повноваження; в) врегульовуються відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності [30; 42; 43; 45; 47; 57 та ін.]; 2) затвердження Державного бюджету України, в якому передбачаються видатки на забезпечення пожежної безпеки, внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 3) визначення засад внутрішньої політики з питань пожежної безпеки; 4) затвердження загальнодержавних програм щодо забезпечення пожежної безпеки; 5) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, у тому числі з питань забезпечення пожежної безпеки, здійснення інших видів парламентського контролю у цій сфері; 6) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації у зв’язку із загрозами від пожеж та їх наслідків.
З наведеного можна зробити висновок, що основними формами державного управління забезпеченням пожежної безпеки, яке здійснюється Верховною Радою України, є нормотворча, установча та контрольно-наглядова діяльність. Так, під час нормотворчої діяльності Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань пожежної безпеки, серед яких закони України «Про пожежну безпеку», «Про Цивільну оборону України», «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Так, Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій сфері незалежно від виду їх діяльності та форм власності; Закон «Про Цивільну оборону України» закріплює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру, у тому числі від великих пожеж; Закон «Про правові засади цивільного захисту» визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.
Особливістю установчої діяльності Верховної Ради України у цій сфері є те, що вона, так би мовити, є похідною від нормотворчої, під час реалізації установчих повноважень визначається правовий статус органів Державної пожежної охорони, інших загальних та спеціальних суб’єктів у цій сфері. Об’єктом контрольно-наглядової діяльності Верховної Ради України може бути будь-яка сфера (напрямок) діяльності загальних та спеціальних суб’єктів щодо забезпечення пожежної безпеки, а також фізичних та юридичних осіб, які зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки.
Президент України у сфері управління пожежною безпекою здійснює такі повноваження: 1) забезпечує національну безпеку, одним із видів загроз якій є пожежі та їх наслідки, що було обґрунтовано у попередніх підрозділах; 2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє становище України, щорічно інформує населення про хід реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я, у тому числі й безпеки життя людей; 3) здійснює керівництво у сфері національної безпеки; 4) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; 5) видає укази і розпорядження з питань пожежної безпеки, які є обов’язковими до виконання на території України [82; 88].
Особливість статусу Президента України як суб’єкта управління пожежною безпекою полягає у здійсненні ним загального керівництва у цій сфері. Так, з метою вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, об’єднання сил і засобів для ліквідації пожеж, аварій та катастроф Указом Президента України від 27 січня 2003 року № 47 було вказано передати Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Державний департамент пожежної безпеки як урядовий орган державного управління, вивівши його зі складу Міністерства внутрішніх справ України [82; 292, с.8-12]. Останнім часом все частіше висловлюються думки про необхідність перегляду цього рішення; в проекті Закону «Про органи внутрішніх справ» до структури органів внутрішніх справ України пропонується включити Державну службу пожежної безпеки. Фігурує ця служба і у всіх документах МВС України, які стосуються перспектив реформування системи органів внутрішніх справ. Це й логічно, адже поєднання функцій пожежної безпеки та боротьби зі злочинністю і забезпечення громадської безпеки в одному відомстві сприятиме більш тісній взаємодії при проведенні комплексу заходів з розслідування причин пожеж та розкриття злочинів, пов’язаних з підпалами, охорони правопорядку під час проведення масових заходів, ліквідації масових заворушень, надання невідкладної допомоги. Крім цього, запропонована реорганізація повною мірою відповідатиме вимогам щодо розширення повноважень МВС України у сфері внутрішньодержавних відносин [153].
До повноважень Кабінету Міністрів України як суб’єкта управління забезпеченням пожежної безпеки необхідно віднести такі: 1) забезпечує здійснення внутрішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України з питань пожежної безпеки; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на захист свого життя і здоров’я від пожеж та їх наслідків та гарантій забезпечення реалізації цього права міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, керівництвом підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування; 3) забезпечує проведення пожежної політики; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми пожежної безпеки; 5) розробляє проект закону про Державний бюджет України, у якому передбачаються видатки на пожежну безпеку, забезпечує його виконання; 6) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади з питань забезпечення пожежної безпеки; видає постанови і розпорядження з питань пожежної безпеки; 7) визначає загальні засади діяльності органів державної пожежної охорони, здійснює контроль за їх діяльністю; 8) визначає процедуру проведення експертизи проектів щодо пожежної безпеки та видачі дозволу на початок роботи підприємств органами державного пожежного нагляду [452, с.96-99]; 9) визначає перелік об’єктів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, на яких створюються підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони, затверджує положення про їх діяльність; 10) затверджує положення про діяльність підрозділів місцевої пожежної охорони та добровільних пожежних дружин (команд).
Необхідно зазначити, що на відміну від повноважень Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України як загальних суб’єктів управління пожежною безпекою, повноваження центральних органів виконавчої влади у цій сфері отримали законодавче закріплення. Зокрема, ст. 3 Закону України «Про пожежну безпеку» до таких віднесено: проведення єдиної політики у цій сфері; визначення основних напрямів розвитку науки і техніки, координацію державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-дослідними установами; розробку та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки; встановлення єдиної системи обліку пожеж; організацію навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічними навчальними закладами; оперативне управління силами і технічними засобами, які залучаються до ліквідації великих пожеж; координацію роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання; співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав; запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об’єктів.
На думку дисертанта, такі із наведених повноважень як «координація державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки», «керівництво пожежно-технічними навчальними закладами», «координація роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного захисту» є повноваженнями не усіх центральних органів виконавчої влади, як це передбачено у ст. 3 цього Закону, а лише Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і його структурного органу – Державного департаменту пожежної безпеки, а тому мають бути виключені із тексту цієї статті.
Найбільшим обсягом повноважень щодо забезпечення пожежної безпеки серед центральних органів виконавчої влади наділене МНС України, яке: забезпечує здійснення державного пожежного нагляду в населених пунктах і на об’єктах усіх форм власності, координує здійснювані центральними і місцевими органами виконавчої влади заходи, пов’язані з удосконаленням пожежної безпеки, а також діяльність підрозділів відомчої та місцевої пожежної охорони, надає їм необхідну організаційно-методичну допомогу; залучає до розроблення актуальних проблем пожежної безпеки, проведення консультацій та експертиз вищі навчальні заклади та інші установи, а також окремих учених, висококваліфікованих фахівців; забезпечує постійну готовність сил і засобів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту до ліквідації пожеж; організовує в установленому порядку розслідування пожеж, забезпечує ведення їх обліку, розробляє пропозиції щодо запобігання їм; визначає порядок організації гасіння пожеж та залучення підрозділів пожежної охорони, в тому числі відомчих і місцевих, екстрених та аварійно-рятувальних служб до проведення аварійно-рятувальних робіт, дає оцінку їх діям; забезпечує координацію науково-дослідних та конструкторських робіт з проблем пожежної безпеки; реєструє в установленому порядку пожежно-рятувальні служби та їх підрозділи, проводить їх атестацію та веде відповідний реєстр [88].
Рішення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з питань пожежної безпеки, що належать до його компетенції, є обов’язковими для органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій та громадян.
Інші, крім МНС, центральні органи виконавчої влади: проводять єдину науково-технічну політику з питань пожежної безпеки; розробляють і реалізують комплексні заходи, спрямовані на поліпшення пожежної безпеки об’єктів; здійснюють методичне керівництво та контроль за діяльністю підвідомчих об’єктів у галузі пожежної безпеки. Для координації і вдосконалення роботи, пов’язаної із забезпеченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апаратах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади створюються служби пожежної безпеки [556, с.2-7]. Крім того, служби пожежної безпеки створюються в апаратах асоціацій, корпорацій, концернів та інших виробничих об’єднань незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Відповідно до п. 2 Типового положення про службу пожежної безпеки основними її завданнями є: удосконалення та координація пожежно-профілактичної роботи, організація розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки на об’єктах, об’єднання, контроль за їх виконанням; координація проведення науково-технічної політики з питань пожежної безпеки; здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчих об’єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони; облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об’єктах [131].
На думку дисертанта, зазначене Положення необхідно доповнити наступними завданнями: охорона та захист життя та здоров’я людей, майна усіх форм власності та навколишнього природного середовища; проведення консультацій посадових осіб та інших працівників з питань пожежної безпеки; здійснення контролю за справністю та цільовим використанням засобів протипожежного захисту.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування як суб’єкти управління пожежною безпекою здійснюють такі повноваження: організують розроблення та впровадження у відповідних регіонах і галузях організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об’єктів; за місцем проживання організовують навчання населення правилам пожежної безпеки в побуті та громадських місцях; здійснюють додаткові виплати понад встановлені Кабінетом Міністрів України розміри для працівників державної пожежної охорони, встановлюють й інші не передбачені законодавством гарантії соціального захисту працівників державної пожежної охорони; беруть участь у фінансовому та матеріально-технічному забезпеченні державної пожежної охорони; здійснюють контроль за діяльністю органів пожежної охорони; у селищах і селах створюють підрозділи місцевої пожежної охорони, здійснюють фінансування та матеріально-технічне забезпечення місцевих пожежних команд за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1 відсотка від основних та оборотних коштів і трьох відсотків коштів, що виділяються на нове будівництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок пожертвувань юридичних і фізичних осіб [36; 40; 291, с.154-164].
Суди у сфері забезпечення пожежної безпеки реалізують свої повноваження під час: розгляду та вирішення справ про порушення вимог пожежної безпеки, за які передбачено адміністративну, кримінальну чи майнову відповідальність; розгляду та вирішення звернень громадян з питань пожежної безпеки; розгляду та вирішення інших спорів. Так, відповідно до ст. 37 Закону України «Про пожежну безпеку» «спори з питань пожежної безпеки вирішуються органами виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування та органами державної пожежної охорони згідно з їх компетенцією чи судом». Проте у будь-якому випадку зацікавлена особа може безпосередньо звернутися за захистом своїх прав до суду, що передбачено Конституцією України.
Серед повноважень органів суду необхідно назвати і такі: 1) надання роз’яснень з питань судової практики у сфері пожежної безпеки. Так, у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 березня 2000 року № 3 «Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки» [147] визначено, що саме слід розуміти під «вимогами пожежної безпеки», під «великими або особливо великими матеріальними збитками від знищення чи пошкодження пожежею майна державних або колективних підприємств, установ, організацій» тощо; 2) розгляд адміністративних справ, пов’язаних з правовідносинами у сфері державного управління (справи адміністративної юрисдикції), а саме: а) спорів фізичних чи юридичних осіб з органами державного пожежного нагляду як суб’єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; б) спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу до органів державного пожежного нагляду, її проходження, звільнення зі служби; в) спорів між органами державного пожежного нагляду як суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; г) спорів за зверненням органів державного пожежного нагляду як суб’єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом [8].
Згідно зі ст. 121 Конституції України, статтями 1, 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури України покладається: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Відповідно об’єктами прокурорського нагляду у сфері пожежної безпеки є: кримінальні справи, які порушені чи розглядаються у суді з питань пожежної безпеки [259, с.73; 340, с.78; 356, с.330; 410, с.74; 446, с.3; 562, с.108-11]; діяльність органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство щодо розшуку чи розслідування злочинів у сфері пожежної безпеки; заходи примусового характеру, які застосовуються до осіб, що вчинили злочини у сфері пожежної безпеки, і які пов’язані з обмеженням їх особистої свободи; права і свободи людини і громадянина у сфері забезпечення пожежної безпеки; законодавчі акти з питань дотримання вимог пожежної безпеки; повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у сфері пожежної безпеки. У зв’язку з цим пропонуємо ст. 39 Закону України «Про пожежну безпеку», в якій зазначено, що «нагляд за додержанням законності в діяльності пожежної охорони здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори», викласти у такій редакції: «Нагляд за додержанням законності у сфері забезпечення пожежної безпеки здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори». Така редакція дозволить розширити перелік об’єктів прокурорського нагляду у сфері забезпечення пожежної безпеки, а не обмежуватись лише діяльністю органів пожежної охорони.
Крім того, Генеральною прокуратурою України приймаються також нормативні акти з питань організації прокурорського нагляду [111; 126; 142; 143; 144], обліку злочинів [120; 123], процедури руху кримінальних справ [123], додержання законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю [142-144], та з інших питань, які прямо чи опосередковано пов’язані із забезпеченням пожежної безпеки.
Підприємства, установи та організації як суб’єкти забезпечення пожежної безпеки: розробляють комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки; відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляють і затверджують положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, здійснюють постійний контроль за їх додержанням; забезпечують додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду; організовують навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення; утримують у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускають їх використання не за призначенням; створюють у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу; подають на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними виробляється; здійснюють заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики; своєчасно інформують пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території; проводять службове розслідування випадків пожеж.
Для доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта
Враховуючи те, що повноваження окремих органів пожежної охорони чітко не визначено або визначено лише їх окремі елементи (права чи обов’язки), та те, що загальною метою їх діяльності є охорона та захист життя і здоров’я людей, забезпечення безпечного функціонування юридичних осіб та власності від пожеж, у ст.14 Закону України «Про пожежну безпеку» після запропонованих основних (загальних) завдань та функцій суб’єктів пожежної охорони доцільно окреслити їх основні (загальні) повноваження. Це суттєве, на наш погляд, доповнення удосконалить правове регулювання, і сприятиме ефективності захисту життєво важливих інтересів держави і суспільства у сфері пожежної безпеки.