Харківський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Содержание

Внутрішня безпека
Забезпечення внутрішньої безпеки держави
Особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави
Особливостями державно-службових відносин у сфері забезпечення внутрішньої безпеки
Національну безпеку
Внутрішні справи
Управління внутрішніми справами
Список використаних джерел

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Висновки до розділу 5

Узагальнюючи викладене у цьому розділі, можна зробити деякі висновки. Насамперед варто наголосити, що пожежна безпека є видом (напрямом) національної безпеки, що полягає у захищеності життя та здоров’я людей, майна та інших цінностей фізичних і юридичних осіб, національного багатства і навколишнього природного середовища, за якої забезпечуються своєчасне попередження, виявлення, припинення і нейтралізація пожеж та їх наслідків.

Проблема забезпечення пожежної безпеки є комплексною, а її розв’язанню буде сприяти вдосконалення системи забезпечення пожежної безпеки, організаційних засад її функціонування, зміцнення нормативно-правової, науково-технічної і ресурсної бази, удосконалення державного управління у цій сфері.

Забезпечення пожежної безпеки визначено як сукупність правових, економічних, технічних та інших заходів, які здійснюються державними та громадськими органами (організаціями), а також окремими особами під час виконання чи забезпечення виконання правил пожежної безпеки.

Заходи забезпечення пожежної безпеки об’єднано у такі групи: 1) правотворчі; 2) правозастосовчі; 3) контрольно-наглядові; 4) правоустановчі; 5) організаційні, які застосовуються (реалізуються) під час подібних за назвою форм (видів) діяльності уповноважених суб’єктів щодо забезпечення пожежної безпеки.

Управління пожежною безпекою як різновид державного управління має свої особливості, обумовлені специфічним суб’єктним складом у цій сфері, основу якого становлять сили й засоби пожежної охорони, що виконують завдання з профілактики і гасіння пожеж, рятування людей, майна тощо, та специфічним об’єктом, яким є, з одного боку, життя і здоров’я людей, їхні права і свободи, матеріальні і духовні цінності, нормальна діяльність державних інституцій, з іншого – фізичні та юридичні особи, які зобов’язані дотримуватись правил (вимог) пожежної безпеки, а також підлеглі (підпорядковані) підрозділи стосовно керівних органів у субординаційних відносинах.

Зараз центральним органом виконавчої влади, на який покладається здійснення державної політики у сфері забезпечення пожежної безпеки, організації роботи з гасіння пожеж та профілактики порушень протипожежних правил, є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. З огляду на те, що оскільки забезпечення внутрішнього правопорядку в державі, яке передбачає виконання таких основних функцій, як забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, забезпечення громадської безпеки тощо, є головним завданням системи МВС України, а забезпечення пожежної безпеки, організація роботи з гасіння пожеж та профілактики порушень протипожежних правил є різновидом зазначених функцій, органи пожежної безпеки доцільно включити до складу системи органів МВС України.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – визначення сутності, специфіки правового регулювання та практичної діяльності щодо управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. Основним завданням дослідження було вироблення на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання та практики управлінської діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави концепції управління у зазначеній сфері, визначення шляхів його удосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Насамперед акцентовано увагу на тому, що внутрішня безпека є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності людей, суспільства чи держави в цілому, а її забезпечення має розглядатися як невід’ємна складова державної політики, як одна з найбільш важливих функцій держави.

Під безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів: 1) особи, що виявляються в її правах і свободах; 2) суспільства, що сконцентровані в його матеріальних і духовних цінностях та виявляються в можливості громадян виступати єдиним джерелом влади; 3) держави, що виражені в її конституційному ладі, суверенітеті, територіальній цілісності та у праві здійснювати (реалізовувати) владу. Саме характер загроз, які можуть бути і внутрішніми, і зовнішніми, слугує основним критерієм розрізнення таких категорій як зовнішня і внутрішня безпека.

Внутрішня безпека розглядається у широкому та вузькому значеннях. У широкому – як захищеність від усіх можливих видів внутрішніх загроз, у вузькому – лише від тих, які є наслідком вчинення правопорушень. Саме вузьке розуміння внутрішньої безпеки взято за основу під час визначення предмета дослідження особливостей управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.

Забезпечення внутрішньої безпеки держави визначено як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства та держави, систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних та інших заходів, що реалізуються спеціально уповноваженими суб’єктами з метою охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень.

Особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду (напрямку) адміністративно-політичної діяльності вбачаються в тому, що: 1) така діяльність є необхідною умовою життєдіяльності людини, суспільства та держави; 2) у цій діяльності беруть участь суб’єкти різних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), особливе місце серед яких займають органи виконавчої влади, зокрема – правоохоронні (як правило, воєнізовані), наділені правом застосування примусових заходів; 3) характер завдань, функцій, повноважень, форм і методів діяльності суб’єктів, які її забезпечують, є специфічним; 4) забезпечується захист від внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності держави, які є наслідком вчинення правопорушень; 5) для особового складу державних правоохоронних органів, які виконують завдання щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави, встановлено спеціальні звання, класні чини, передбачено особливий порядок проходження державної служби та притягнення до відповідальності.

Аналіз сформульованих у літературі визначень поняття державного управління дозволив визначити управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави як діяльність взаємозв’язаних між собою суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють управлінський вплив на відповідні об’єкти для досягнення загальної мети – охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз.

Особливостями державно-службових відносин у сфері забезпечення внутрішньої безпеки названо те, що: 1) ці відносини є публічно-правовими, оскільки в переважній більшості регулюються нормами адміністративного права; 2) основною метою виникнення, зміни чи припинення таких відносин є забезпечення охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень; 3) їх обов’язковими учасниками є мілітаризовані державні службовці різних державних органів, правовий статус яких закріплено у спеціальному законодавстві; 4) вони можуть бути як зовнішніми (реалізація владних повноважень щодо не підпорядкованих їм суб’єктів), так і внутрішніми, які складаються з питань організації та проходження служби; 5) вони виникають в односторонньому порядку, оскільки пов’язані із виданням адміністративного акта (наказу, в деяких випадках – Указу Президента чи постанови Уряду); 6) складаються вони у ході організації державної служби та її проходження; 7) учасники таких відносин можуть бути як юридично нерівними, так і юридично рівними, однак нерівність є домінуючою у цих відносинах, що полягає у підпорядкованості волі одного суб’єкта іншому; 8) визначальним методом регулювання державно-службових відносин є імперативний, який базується на владі та підпорядкованості.

Аналіз загальнотеоретичних положень та практики забезпечення внутрішньої безпеки держави дав підстави до її напрямків віднести: 1) національну безпеку; 2) внутрішні справи; 3) охорону та захист державного кордону; 4) пожежну безпеку.

Національну безпеку визначено як захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, яка забезпечується під час оперативно-службової діяльності органів (підрозділів) спеціального призначення, що входять до організаційної структури СБУ і наділені у зв’язку з цим повноваженнями щодо застосування оперативно-розшукових методів і засобів з метою попередження, виявлення та припинення злочинів та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють внутрішню загрозу життєво важливим інтересам України.

До напрямків оперативно-службової діяльності Служби безпеки України, метою якої є захищеність людини, суспільства та держави від внутрішніх загроз, віднесено: забезпечення охорони державної таємниці; попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, підслідних СБУ; протидію розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб, які діють на території України; протидію зрощенню бізнесу і політики; протидію поширенню тероризму; протидію використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної та іншої зброї масового ураження або її компонентів; протидію створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави; протидію проявам сепаратизму, намаганню автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України.

На основі аналізу завдань, функцій та повноважень Служби безпеки України щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз, які на сьогодні закріплені у чинному законодавстві, зроблено висновок про необхідність перегляду деяких з них. Це насамперед стосується таких завдань і похідних від них функцій та повноважень як протидія корупції та організованій злочинності, оскільки: по-перше, для боротьби із корупцією як загальновизнаним найбільшим «національним лихом», на думку дисертанта, необхідно створити єдиний правоохоронний орган, наприклад, Антикорупційний центр (назва умовна); по-друге, для боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи функціонують у системі органів внутрішніх справ. Створення окремого спеціального правоохоронного органу для боротьби з корупцією та зосередження завдань, функцій і повноважень щодо боротьби із організованою злочинністю в одному із правоохоронних органів системи МВС дозволить підвищити результативність протидії цим видам протиправної діяльності, усуне дублювання повноважень між окремими правоохоронними органами та індивідуалізує їх відповідальність.

Внутрішні справи розглядаються у широкому та вузькому значенні. У широкому – як сукупність усіх існуючих в державі напрямів (видів, сфер) діяльності, які дозволяють забезпечити її стале функціонування та розвиток. У вузькому – лише тих напрямів (видів, сфер) діяльності, які пов’язані із охороною та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьбою з правопорушеннями, забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто складають основу забезпечення внутрішньої безпеки від такого виду внутрішніх загроз як правопорушення.

Управління внутрішніми справами визначено як самостійний вид державного управління, який має правоохоронний характер, здійснюється органами загальної та спеціальної компетенції і спрямований на охорону, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, боротьбу із правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

Запропоновано авторське визначення поняття «органи внутрішніх справ» як єдиної системи озброєних правоохоронних органів виконавчої влади, призначенням яких є охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності, а також органів (служб, підрозділів), які виконують забезпечувальні функції.

Системний погляд на роль правових актів у регулюванні управління внутрішніми справами дозволив зробити висновок про те, що за допомогою правових норм, які в них містяться, здобувають юридичне закріплення: 1) система суб’єктів загальної та спеціальної компетенції у сфері управління внутрішніми справами та їх компетенція щодо забезпечення внутрішньої безпеки, їх організаційна та функціональна структура; 2) дозвільні, зобов’язуючі чи забороняючі вимоги у сфері внутрішніх справ; 3) форми, методи та напрямки управління внутрішніми справами; 4) система об’єктів, на які спрямоване управління у сфері внутрішніх справ; 5) основні засади взаємодії та координації суб’єктів управління внутрішніми справами; 6) гарантії правового та соціального захисту суб’єктів управління внутрішніми справами; 7) основні засади контролю та нагляду у цій сфері.

Наголошується, що приведення кримінального судочинства у відповідність до потреб суспільства неможливе без реформування інституту попереднього розслідування кримінальних справ, необхідною умовою якого є створення на базі Головного слідчого управління МВС Слідчого комітету, що дозволить органам внутрішніх справ забезпечити належне розслідування злочинів, підвищить рівень законності і правопорядку в державі. Крім того, щоб підвищити ефективність протидії нелегальній міграції, торгівлі людьми, незаконним перетинанням кордону і перевезенням вантажів у складі МВС України слід вирішити питання про спрямування і координацію діяльності Державної прикордонної служби України Міністром внутрішніх справ з подальшим входженням цієї служби до складу МВС. До системи органів МВС України доцільно включити також органи пожежної безпеки. Зосередження функцій забезпечення пожежної безпеки та боротьби зі злочинністю і забезпечення громадської безпеки в одному відомстві сприятиме більш тісній взаємодії при проведенні комплексу заходів з розслідування причин пожеж та розкриття злочинів, пов’язаних з підпалами, охорони правопорядку під час проведення масових заходів, ліквідації масових заворушень, надання невідкладної допомоги.

Головною особливістю охорони та захисту державного кордону як одного із напрямків забезпечення внутрішньої безпеки держави визнається те, що загрози, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам України, можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Забезпечення державного кордону України є невід’ємною складовою загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і здійснюється під час його охорони та захисту на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, у повітряному та підводному просторі військовими формуваннями та правоохоронними органами держави з метою гарантування його недоторканності.

Підкреслено, що процес охорони та захисту державного кордону України досить складний і потребує пошуку й впровадження нових, надійних та економічно обґрунтованих засобів його забезпечення, удосконалення прикордонного контролю, підвищення ефективності комплексного використання сил та засобів із широким залученням до охорони та захисту державного кордону населення. Крім того, реформування Державної прикордонної служби вимагає розширення її повноважень у галузі правозастосовної діяльності, забезпечення діяльності пунктів тимчасового перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на її території, видачі всім іноземцям документів для в’їзду в країну, перебування в ній і виїзду з неї та деякі інші функції. У зв’язку з цим Державну прикордонну службу України доцільно включити до складу МВС зі створенням на його базі цілісної системи контролю за в’їздом іноземців, їх перебуванням в Україні і виїздом з нашої держави.

Зазначається, що проблема забезпечення пожежної безпеки як виду (напряму) національної безпеки, що полягає у захищеності життя та здоров’я людей, майна та інших цінностей фізичних і юридичних осіб, національного багатства і навколишнього природного середовища, за якої забезпечуються своєчасне попередження, виявлення, припинення і нейтралізація пожеж та їх наслідків, є комплексною і вимагає вдосконалення організаційних засад функціонування цієї системи, зміцнення нормативно-правової, науково-технічної і ресурсної бази, удосконалення державного управління у цій сфері.

З метою встановлення більш тісної взаємодії при проведенні комплексу заходів з розслідування причин пожеж та розкриття злочинів, пов’язаних з підпалами, охорони правопорядку під час проведення масових заходів, ліквідації масових заворушень, надання невідкладної допомоги, пропонується поєднати функції забезпечення пожежної безпеки та боротьби зі злочинністю і забезпеченням громадської безпеки в одному відомстві, для чого органи пожежної безпеки доцільно включити до системи органів МВС України.

Основними напрямами удосконалення сучасного стану забезпечення внутрішньої безпеки держави названо такі: створення сприятливих умов для прогресивного економічного і соціального розвитку в державі; реформування системи правоохоронних органів, пріоритетним напрямком діяльності яких має стати охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; покращення координації діяльності правоохоронних органів; підвищення рівня їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення; забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, зменшення негативного впливу на суспільні відносини алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ; ліквідацію бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують внутрішній безпеці України.

Зважаючи на вимоги Концепції адміністративної реформи в Україні щодо необхідності віднесення служби у правоохоронних органах, Збройних Силах, інших органах Військової організації до державної служби та з метою деталізації законодавчого положення щодо того, що військова служба є державною службою особливого характеру, пропонується передбачити одночасно з призначенням військовослужбовців (крім строкової служби), співробітників державних воєнізованих правоохоронних органів, Збройних Сил, органів Військової організації на відповідні посади обов’язкове прийняття ними присяги державного службовця та присвоєння їм відповідних рангів державних службовців.

Дослідження широкої нормативної бази з аналізованої проблеми дало можливість виробити низку обгрунтованих пропозицій щодо змін та доповнень до деяких законодавчих актів, зокрема: Конституції України, законів України «Про основи національної безпеки України», «Про Службу безпеки України», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», «Про державний кордон України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про пожежну безпеку», «Про державну службу», «Про державну таємницю», «Про боротьбу з тероризмом», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», а також до підзаконних нормативних актів: Положення про Міністерство внутрішніх справ України, Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, Положення про місцеву пожежну охорону та інших.

Насамкінець висловлено сподівання, що окреслення проблем (суб’єктивного і об’єктивного характеру) в управлінні забезпеченням внутрішньої безпеки держави в Україні, а особливо врахування висловлених у ході дослідження рекомендацій щодо їх розв’язання, здатне підвищити ефективність зазначеної діяльності, привести її у відповідність до вимог закону, що в цілому сприятиме зміцненню законності і правопорядку в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.
Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38–39. – Ст. 288.
Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної України. – 2004. – № 3–4. – Ст. 21.
Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35, 36, 37. – Ст. 446.
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
Про громадянство: Закон України від 8 жовтня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 50.– Ст. 701.
Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 53. – Ст. 793.
Про військовий обов’язок і військову службу: Закону України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397.
Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 5. – Ст. 6.
Про Збройні Сили України: Закон України від 6 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.
Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
Про оборону України: Закон України від 6 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106.
Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України від 9 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 399.
Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
Про Цивільну оборону України: Закон України від 3 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 14. – Ст. 124.
Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 52. – Ст. 455.
Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
Про пожежну безпеку: Закон України від 17 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 257.
Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 19. – Ст. 98.
Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України від 4 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 197.
Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 194.
Про аварійно-рятувальні служби: Закон України від 14 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 4. – Ст. 25.
Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України від 8 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337.
Про планування і забудову територій: Закон України від 20 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.
Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
Про об’єкти підвищеної небезпеки: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 15. – Ст. 73.
Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України.  2002.  № 32.  Ст. 225.
Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 115.
Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15 листопада 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 70.
Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України.  2002.  № 27–28.  Ст. 180.
Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 180.
Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей: Закон України від 15 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст. 444.
Про правові засади цивільного захисту: Закон України від 24 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 39. – Ст. 488.
Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення: Закон України від 22 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 52. – Ст. 565.
Про Службу зовнішньої розвідки України: Закон України від 1 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 8. – Ст. 94.
Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. - № 12. - Ст.791.
Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. –

Blog

Харківський національний університет внутрішніх справ

Содержание