Харківський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Содержание

Висновки до розділу 3
Управління у сфері охорони та захисту
Правові засади
Для доставки полной версии работы
4.4. Особливості військової служби в органах Державної прикордонної служби України

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

Висновки до розділу 3

Підсумовуючи викладене у цьому розділі зазначимо, що сфера внутрішніх справ є багатоаспектною, оскільки містить різні види (групи) суспільних відносин, які складаються у господарчій, фінансовій, житлово-комунальній, медичній, соціальній, правоохоронній та інших сферах життєдіяльності держави. Як об’єкт управління внутрішні справи необхідно розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому – як сукупність усіх існуючих в державі напрямків (видів, сфер) діяльності, що дозволяють забезпечити її стале функціонування та розвиток. У вузькому – лише тих напрямків (видів, сфер) діяльності, які пов’язані із охороною та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьбою із правопорушеннями, забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто складають основу забезпечення внутрішньої безпеки від такого виду внутрішніх загроз як правопорушення.

Управління внутрішніми справами визначено як самостійний вид державного управління, який має правоохоронний характер, здійснюється органами загальної та спеціальної компетенції і спрямований на забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьбу з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

Пропонуємо розрізняти два узагальнюючі види (напрями) управління внутрішніми справами: 1) внутрішньо-організаційні; 2) зовнішньо-правоохоронні. Особливості видів (напрямів) управління внутрішніми справами першої групи полягають у тому, що такі управлінські відносини: по-перше, виникають, змінюються чи припиняються усередині органів загальної чи спеціальної компетенції у цій сфері, тобто суб’єктами таких управлінських відносин є працівники одного відомства; по-друге, такі управлінські відносини мають організаційно-забезпечувальний характер і стосуються таких аспектів як: визначення структури, повноважень органів (служб, підрозділів); організації кадрової роботи; фінансового та матеріально-технічного забезпечення; організації взаємодії та координації; здійснення внутрівідомчого контролю за виконанням управлінських рішень та ін. Особливості зовнішньо-правоохоронних управлінських відносин, які ми об’єднали у другу групу видів (напрямів), полягають у тому, що вони виникають між органами загальної чи спеціальної компетенції та іншими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами чи окремими громадянами, що не входять до їх організаційно-штатної структури, і пов’язані із: 1) забезпеченням реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; 2) боротьбою із правопорушеннями; 3) забезпеченням охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

До елементів (напрямків) організаційної діяльності у сфері управління внутрішніми справами віднесено: 1) аналітичну роботу; 2) планування роботи; 3) проведення інструктажів, нарад, зборів трудового колективу та інших подібних масових заходів; 4) діловодство; 5) забезпечення управління внутрішніми справами (правове, інформаційне, кадрове, матеріально-технічне, фінансове); 6) організацію взаємодії та координування під час управління внутрішніми справами; 7) організацію контролю та нагляду за його здійсненням; 8) масово-роз’яснювальну роботу як серед населення, так і серед персоналу органів спеціальної компетенції у сфері управління внутрішніми справами з питань законності та дисципліни.

Провідна роль у сфері управління внутрішніми справами належить органам внутрішніх справ, система, завдання, функції та повноваження яких потребують сьогодні реформування.

Розділ 4

УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ
ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ В УКРАЇНІ

4.1. Охорона та захист державного кордону як напрямок забезпечення внутрішньої безпеки держави

Україна, як і будь-яка суверенна держава, має свій державний кордон, охорона та захист недоторканності якого є однією з функцій держави [482, с.279]. Наша країна не має жодних територіальних претензій до сусідніх держав, проводячи політику миру й добросусідства, разом з тим вона піклується про зміцнення своєї національної безпеки, одним із напрямків якої є охорона та захист державного кордону, що відмічається переважною більшістю адміністративістів та закріплюється у нормативно-правових актах України. Слід безперечно підтримати позицію А. С. Сіцінського, що Україна не має на меті відмежовуватися від світу, який її оточує, а прагне до створення на своїх кордонах контролю, який би враховував передовий світовий досвід [509, с.49]. Ми також погоджуємося з думкою Д. М. Бахраха, який зазначає, що державний кордон виконує дві основні функції: забезпечує безпеку країни і служить передовою лінією контактів з іншими країнами, сприяє встановленню добросусідських відносин з ними [211, с.433].

Однак, незважаючи на те, що охорона та захист державного кордону розглядаються науковцями як один із напрямків забезпечення національної безпеки, терміни для його характеристики використовуються різні. Так, наприклад, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, Б. М. Габрічідзе, О. В. Дьомін, О. П. Коренєв, С. М. Кузнєцов, А. С. Сіцінський, О. Г. Чернявський, С. Д. Хазанов, Х. П. Ярмакі використовують термін «охорона державного кордону» [172, с.120; 181, с.486; 211, с.433; 258, с.405; 508, с.3; 572, с.38]; О. П. Альохін, О. О. Кармолицький та Ю. М. Козлов – «захист та охорона державного кордону» [189] С. В. Ківалов – «забезпечення охорони державного кордону» [173, с.787]; Ю. М. Козлов – «захист державного кордону» [338, с.162].

З іншого боку, аналіз зазначених та інших наукових праць з цієї проблематики дозволяє зробити висновок про їх одноманітність щодо характеристики охорони та захисту державного кордону, оскільки у переважній більшості випадків у них містяться загальні положення законодавчих актів з цих питань, а саме законів України «Про державний кордон України» [14] та «Про Державну прикордонну службу України» [54]. Відома окрема монографічна праця А. С. Сіцінського, яка так і називається «Державне управління у сфері охорони державного кордону: організаційно-психологічні засади», однак у ній аналізується лише один із аспектів управління у цій сфері, а саме – управління персоналом Державної прикордонної служби України [509]. Більше того, у переважній більшості випадків охорона та захист державного кордону розглядаються вченими лише як засоби забезпечення зовнішньої безпеки, з чим ми не можемо погодитись, тому що перетинання кордону є двостороннім, тобто у двох протилежних напрямках, а отже, і загрози при цьому можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зважаючи на ці та інші проблемні питання у сфері забезпечення режиму державного кордону, у цьому підрозділі буде зроблено спробу проаналізувати правові засади охорони та захисту державного кордону; розглянути категорійний апарат з досліджуваних питань; розрізнити такі поняття як «охорона державного кордону» та «захист державного кордону»; охарактеризувати види загроз, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам України і відповідно до яких обираються відповідні засоби забезпечення режиму державного кордону.

Правові засади охорони та захисту державного кордону закріплені в Конституції України, численних законодавчих та підзаконних актах. Так, у ст. 2 Основного Закону України зазначено, що «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». У ст. 17 вказано, що «забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом». Згідно зі ст. 92 Конституції, до питань, які визначаються виключно законами України, віднесено «правовий режим державного кордону».

Як зазначено у преамбулі Закону України «Про державний кордон України» [14], «Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалежності України, неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України, виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються». У цьому ж Законі визначено поняття державного кордону як «лінії і вертикальної поверхні, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору» (ст. 1). Зазначено, що державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2).

На думку дисертанта, потребують семантичного уточнення сформульовані у цьому Законі поняття «захист державного кордону» та «охорона державного кордону». Так, у ст. 2 Закону України «Про державний кордон України» зазначено, що захист державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів. Охорону державного кордону України визначено як невід’ємну складову загальнодержавної системи захисту державного кордону, яка полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

По-перше, вважаємо нелогічним визначення спочатку поняття захисту державного кордону, а потім – охорони державного кордону, оскільки захистові, який є наслідком (засобом, заходом) припинення неправомірної діяльності осіб, що порушують недоторканність державного кордону, завжди передує охорона, сутність якої полягає у попереджувальній та наглядовій діяльності. По-друге, не можна погодитись з тим, що «охорона державного кордону України є невід’ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону», оскільки охорона та захист є самостійними категоріями і не охоплюються одна одною. Вони є елементами більш широкої за змістом категорії, якою, на думку дисертанта, є забезпечення режиму державного кордону. Якщо схематично зобразити ці категорії, то вони будуть мати такий вигляд: забезпечення: охорона + захист. По-третє, вважаємо недоречним відносити до заходів захисту державного кордону політичні, дипломатичні, економічні, бо вони більш характерні для забезпечення режиму державного кордону, а не для його захисту. Захист здійснюється шляхом застосування військових, прикордонних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, технічних, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних заходів, а також цілої низки кримінально-правових та адміністративно-правових засобів переконання та примусу.

Зважаючи на наведені міркування, ст. 2 Закону України «Про державний кордон України» доцільно було б викласти у такій редакції:

«Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення режиму державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і здійснюється під час його охорони та захисту на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, у повітряному та підводному просторі військовими формуваннями та правоохоронними органами держави з метою забезпечення його недоторканності.

Забезпечення режиму державного кордону України здійснюється шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.

Координація діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави щодо охорони та захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України».

Слід вказати, що охороні державного кордону України, на відміну від його захисту, у Законі України «Про охорону державного кордону України» присвячено окрему статтю. Так, у ст.27 Закону зазначено, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря – на Збройні Сили України. Державна прикордонна служба України і Збройні Сили України під час виконання завдань з охорони державного кордону України керуються цим Законом, законами України «Про Державну прикордонну службу України» [54], «Про оборону України» [17], «Про Збройні Сили України» [15], іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

На думку дисертанта, охорона державного кордону України здійснюється під час реалізації Державною прикордонною службою України і Збройними Силами України таких заходів: прикордонного нагляду та контролю [54; 398, с.3-5], пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення випадків незаконного їх переміщення; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення охорони державного кордону України; попередження злочинів та адміністративних правопорушень; запобігання в’їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшук у пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів; виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; організації відповідно до законодавства прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, які мають намір його набути та змушені були незаконно перетнути державний кордон України; встановлення за погодженням з Державною митною службою України та Міністерством транспорту України режиму у пунктах пропуску через державний кордон України, контроль за його додержанням; перевірки в осіб, які прямують через державний кордон України, документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України; надання дозволу на перетинання державного кордону у спрощеному порядку; надання дозволу щодо вильоту і посадки повітряних суден з аеропортів (аеродромів), у яких відсутні пункти пропуску через державний кордон України; зупинення та огляду в межах прикордонної смуги, контрольованих прикордонних районів самостійно, а за їх межами – разом з органами ДАІ МВС України транспортних засобів, а також перевірки документів, що посвідчують особу водія та пасажирів; виконання польотів на літальних апаратах Державної прикордонної служби України на повітряних трасах, за маршрутами поза трасами, а також за встановленими маршрутами у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах та виключній (морській) економічній зоні України; здійснення плавання на кораблях, катерах, суднах забезпечення по всій акваторії внутрішніх вод, територіального моря і виключної (морської) економічної зони України, підходах до берега, будь-яких причалів (пристаней) і здійснення висадки на них особового складу Державної прикордонної служби України; надання дозволів на заходження іноземних військових кораблів у внутрішні води; зупинення та огляду в установленому порядку суден і плавзасобів, що ведуть промисел риби та інших водних живих ресурсів, здійснюють пошук, дослідження та операції, пов’язані з таким промислом, виконують інші роботи у виключній (морській) економічній зоні України та територіальному морі; координації діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із охороною державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму [76] і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.

До заходів захисту державного кордону варто віднести такі: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; припинення правопорушень, проведення дізнання, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; недопущення в’їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; прийняття у взаємодії з органами внутрішніх справ і органами Служби безпеки України рішень про видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, які затримані в межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, видворення цих осіб; охорону, конвоювання та тримання затриманих осіб і плавзасобів до моменту їх передачі органам прикордонної охорони або іншим уповноваженим органам суміжної держави, іншим правоохоронним органам України або суду; участь у взаємодії з органами Служби безпеки України, органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань [208, с.119]; здійснення згідно з дорученнями правоохоронних органів України затримання в пунктах пропуску осіб, які прямують через державний кордон України та розшукуються за підозрою у вчиненні злочину, переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінального покарання та в інших випадках, передбачених законодавством України; вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України; розгляд справ про правопорушення, накладання стягнень або передачу матеріалів про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів; адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі; здійснення особистого огляду затриманих, вилучення речей, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду здоров’ю людей; тримання осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях [352, с.151]; обмеження або тимчасова заборона у випадках, які спричиняються обставинами, пов’язаними із забезпеченням охорони державного кордону України, проведення навчань і бойових стрільб, виконання різних робіт, переміщення транспортних засобів, плавзасобів і доступу осіб на окремі ділянки місцевості чи об’єкти у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах, за винятком робіт на будовах, що виконуються відповідно до міжнародних договорів, та на будовах державного значення і робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків стихійного лиха та осередків особливо небезпечних інфекційних захворювань; затримання суден, що допускають порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України або норм міжнародного права, і доставлення їх в один з відкритих для заходження іноземних невійськових суден портів України; тимчасове обмеження мореплавства та заборона виходу у море українських невійськових суден і плавзасобів незалежно від форми власності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у територіальному морі та внутрішніх водах України; заборона сходження на берег і перебування на березі членам екіпажів іноземних невійськових суден та інших осіб, що перебувають на них і допустили правопорушення під час плавання та перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, а також під час стоянки суден у портах України; у взаємодії з митними та іншими державними органами здійснення заходів щодо недопущення незаконного переміщення через державний кордон України вантажів та іншого майна, стосовно яких законодавством встановлено заборони і обмеження, вилучення таких вантажів та іншого майна в разі здійснення спроби переміщення їх через державний кордон України або самостійно в ході проведення оперативно-розшукових заходів та передача їх за призначенням у встановленому порядку; запрошення осіб до підрозділів Державної прикордонної служби України для з’ясування обставин незаконного перетинання державного кордону України, порушення режиму державного кордону, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, а також інших правопорушень, розгляд яких належить до компетенції Державної прикордонної служби України [398, с.3-5].

Таким чином, різниця між охороною та захистом державного кордону полягає у тому, що охорона здійснюється з метою попередження протиправного його перетинання, а коли таке протиправне перетинання вже сталося, то здійснюється захист кордону. Варто зазначити, що не є порушеннями правил перетинання державного кордону України вимушене його перетинання особами, транспортними засобами на суші, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних суден та інших літальних апаратів, вчинені у стані крайньої необхідності, а також за інших вимушених обставин.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Найбільшу групу повноважень органів ДПС становлять ті, що спрямовані на боротьбу з правопорушеннями, попередження та припинення надзвичайних ситуацій на кордоні, що цілком логічно, оскільки ДПС на законодавчому рівні визначена як правоохоронний орган спеціального призначення (ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України») [508, с.48-52]. До цієї групи варто віднести передбачені зазначеним Законом повноваження щодо: запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення, припинення, проведення дізнання, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення; запобігання та недопущення в’їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшуку у пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбування кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів; виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України; прийняття у взаємодії з органами внутрішніх справ і органами Служби безпеки України рішень про видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, які затримані в межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, видворення цих осіб; здійснення самостійно або у взаємодії з органами внутрішніх справ і органами Служби безпеки України в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями та особами, яким надано притулок в Україні, встановлених правил перебування на її території; охорони, конвоювання та тримання затриманих осіб і плавзасобів до моменту їх передачі органам прикордонної охорони або іншим уповноваженим органам суміжної держави, іншим правоохоронним органам України або суду; протидії і запобігання корупційним діянням та злочинам у сфері службової діяльності особового складу Державної прикордонної служби України; участі у межах своєї компетенції у взаємодії з органами Служби безпеки України, органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань [117]; інформування відповідних державних органів та громадян про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події на державному кордоні України, у прикордонній смузі та в контрольованих прикордонних районах; охорони закордонних дипломатичних установ України; участь у межах своєї компетенції у забезпеченні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»; пересування під час виконання службових обов’язків на будь-яких ділянках місцевості, перебування на земельних ділянках, у житлових та інших приміщеннях громадян за їх згодою або без їх згоди у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з повідомленням про це протягом двадцяти чотирьох годин прокурора, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності з повідомленням про це їх адміністрації; перевірки у осіб, які прямують через державний кордон України, документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України, вчинення в них відповідних відміток і у випадках, передбачених законодавством, тимчасового їх затримання або вилучення; з’ясування шляхом опитування осіб підстав в’їзду в Україну або виїзду з України, недопущення пропуску через державний кордон України осіб без дійсних документів на право його перетинання, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України; вчинення в документах зазначених осіб відповідних відміток; здійснення згідно з дорученнями правоохоронних органів України затримання в пунктах пропуску осіб, які прямують через державний кордон України та розшукуються за підозрою у вчиненні злочину, переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінального покарання та в інших випадках, передбачених законодавством України; вимоги припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України; у випадках та в порядку, передбачених законами України, розгляду справ про правопорушення, накладення стягнень або передачі матеріалів про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів [2; 6; 177]; здійснення адміністративного затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі; здійснення на підставах та в порядку, встановлених законами, особистого огляду затриманих, а також огляду і в разі потреби вилучення речей, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду здоров’ю людей; тримання осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях; проведення відповідно до закону судової експертизи паспортних документів, які згідно із законодавством використовуються під час перетинання державного кордону України; відповідно до своєї компетенції обмеження або тимчасової заборони у випадках, які спричиняються обставинами, пов’язаними із забезпеченням охорони державного кордону України та проведенням навчань і бойових стрільб, виконання різних робіт, переміщення транспортних засобів, плавзасобів і доступу осіб на окремі ділянки місцевості чи об’єкти у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах, за винятком робіт на будовах, що виконуються відповідно до міжнародних договорів, та на будовах державного значення і робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків стихійного лиха та осередків особливо небезпечних інфекційних захворювань; зупинки та огляду в межах прикордонної смуги, контрольованих прикордонних районів самостійно, а за їх межами – разом з органами Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України транспортних засобів, а також перевірки документів, що посвідчують особу водія та пасажирів, з метою виконання завдань щодо боротьби з організованою злочинністю та незаконною міграцією на державному кордоні України [117]; зупинки та огляду в установленому порядку суден і плавзасобів, що ведуть промисел риби та інших водних живих ресурсів, здійснюють пошук, дослідження та операції, пов’язані з таким промислом, виконують інші роботи у виключній (морській) економічній зоні України та територіальному морі; перевірки документів на ведення рибного промислу та виконання інших робіт; зупинки або припинення рибного промислу, морських наукових досліджень, інших робіт у територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та внутрішніх водах України в разі відсутності відповідного дозволу (погодження) або порушення правил їх проведення, установлених законодавством; затримання суден, що допускають порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України або норм міжнародного права, і доставлення їх в один з відкритих для заходження іноземних невійськових суден портів України; заборони сходження на берег і перебування на березі членів екіпажів іноземних невійськових суден та інших осіб, що перебувають на них і допустили правопорушення під час плавання та перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, а також під час стоянки суден у портах України; здійснення розвідувальних, контррозвідувальних та оперативно-розшукових заходів згідно із законами України; у взаємодії з митними та іншими державними органами здійснення заходів щодо недопущення незаконного переміщення через державний кордон України вантажів та іншого майна, стосовно яких законодавством встановлено заборони і обмеження, вилучення таких вантажів та іншого майна в разі здійснення спроби переміщення їх через державний кордон України або самостійно в ході проведення оперативно-розшукових заходів та передачі їх за призначенням у встановленому порядку; запрошення осіб до підрозділів Державної прикордонної служби України для з’ясування обставин незаконного перетинання державного кордону України, порушення режиму державного кордону, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, а також інших правопорушень, розгляд яких належить до компетенції Державної прикордонної служби України; подання органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування обов’язкових для розгляду пропозицій щодо припинення порушень законодавства з питань охорони державного кордону України та усунення передумов до їх вчинення; взаємодії з питань охорони державного кордону України, протидії незаконній міграції, незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, транскордонній злочинності, контрабандній діяльності з компетентними органами та військовими формуваннями іноземних держав, міжнародними організаціями в порядку і на засадах, установлених законодавством [508, с.48-52].

До повноважень органів ДПС, спрямованих на здійснення контролю та нагляду за дотриманням встановлених правил перетину державного кордону, можна віднести: здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; контроль за дотриманням прикордонного режиму; контроль за дотриманням невійськовими суднами та військовими кораблями встановленого порядку плавання і перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України; здійснення самостійно або разом зі спеціально уповноваженими на те органами виконавчої влади і посадовими особами контролю у районах несення служби за збереженням природних ресурсів, додержанням правил промислової та іншої діяльності, охороною довкілля; відповідно до законів та інших нормативно-правових актів виключно в інтересах кримінального судочинства, міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю [286, с.90-93], а також з метою забезпечення національної безпеки України здійснення контрольованого (під оперативним контролем) пропуску через державний кордон України осіб у пунктах пропуску або поза ними [55]. Рішення на такий пропуск приймає Голова Державної прикордонної служби України; визначення разом із заінтересованими підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності місць і тривалості зупинок (стоянок) транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та вантажів у пунктах пропуску через державний кордон України; право використовувати у порядку, встановленому законодавством, водний і повітряний простір України, морські та річкові порти, аеропорти та аеродроми (посадкові майданчики), розташовані на території України, незалежно від їх відомчої належності і призначення, одержувати навігаційну, метеорологічну, гідрографічну та іншу інформацію, необхідну для забезпечення польотів і кораблеводіння; у встановленому законодавством порядку виконувати польоти на літальних апаратах Державної прикордонної служби України на повітряних трасах, за маршрутами поза трасами, а також за встановленими маршрутами у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах та виключній (морській) економічній зоні України; здійснювати плавання на кораблях, катерах, суднах забезпечення по всій акваторії внутрішніх вод, територіального моря і виключної (морської) економічної зони України, підходити до берега, будь-яких причалів (пристаней) і здійснювати висадку на них особового складу Державної прикордонної служби України.

До повноважень органів ДПС, спрямованих на забезпечення територіальної оборони, належать: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України [117]; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану; прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів.

До повноважень органів ДПС, спрямованих на забезпечення реалізації наданих фізичним та юридичним особам прав і законних інтересів у сфері державного кордону, можна віднести такі: відповідно до законодавства приймати рішення щодо надання дозволу на перетинання державного кордону у спрощеному порядку; надавати за згодою митних органів України та компетентних органів суміжних держав дозвіл на в’їзд в Україну або на виїзд з України осіб, переміщення транспортних засобів, вантажів та іншого майна поза пунктами пропуску через державний кордон України за наявності невідкладних обставин, пов’язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і їх наслідків, загрози людському життю та за відсутності загрози національній безпеці України; за погодженням з Державною митною службою України, Міністерством транспорту України та Міністерством оборони України надавати дозвіл щодо вильоту і посадки повітряних суден з аеропортів (аеродромів), у яких відсутні пункти пропуску через державний кордон України; надавати дозвіл на заходження іноземних військових кораблів у внутрішні води, на рейди та в порти України, у тому числі відповідно до прийнятих у встановленому порядку рішень про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України, схвалених Верховною Радою України.

Врахування запропонованих вище класифікацій завдань, функцій та повноважень органів ДПС як у нормотворчій діяльності, так і під час безпосередньої їх реалізації структурними органами (службами, підрозділами, окремими службовими особами) ДПС значно покращить правотворчу та правозастосовчу практику у сфері охорони та захисту державного кордону, і як наслідок, дозволить значно наблизитись до досягнення основного їх призначення – надійної охорони та захисту державного кордону.

4.4. Особливості військової служби в органах Державної прикордонної служби України

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» загальна її чисельність становить 50000 осіб, у тому числі 42000 військовослужбовців. У ст. 14 цього ж Закону зазначено, що особовий склад Державної прикордонної служби України складається із військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» [12]. Трудові відносини працівників Державної прикордонної служби України регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). Наведені законодавчі положення дають підстави зробити висновок про те, що в органах ДПС працюють (проходять службу): 1) військовослужбовці, яких нараховується понад 90%; 2) державні службовці, які у переважній більшості випадків працюють в Адміністрації ДПС України та у територіальних органах управління Адміністрації ДПС України; 3) наймані працівники, тобто усі інші категорії працюючих, які не належать до військовослужбовців та державних службовців.

Зважаючи на те, що військовослужбовці становлять переважну більшість особового складу органів ДПС України (понад 90 відсотків), та те, що у підрозділі 1.3 було розглянуто поняття служби, державної служби, державних службовців, державно-службових відносин, які є характерними і для державної служби в органах ДПС, у цьому підрозділі проаналізуємо особливості саме військової служби в цих органах.

Відразу ж зазначимо, що у науковій літературі відсутнє загальноприйняте визначення поняття військової служби. Її визначають, зокрема, як: 1) «особливий вид державної служби, почесний обов’язок кожного громадянина України, пов’язаний з виконанням загального військового обов’язку і служби на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, утворених відповідно до чинного законодавства» [569, с.458-459]; 2) вид державної служби, яка полягає у виконанні громадянами встановленого законом військового обов’язку (повинності) у складі збройних сил» [514, с.196]; 3) державну службу особливого характеру [181, с.463]; 4) особливий вид державної служби, яку проходять громадяни України за призовом та за контрактом (добровільно) у військових формуваннях, утворених відповідно до закону, і яка полягає у виконанні завдань та здійсненні функцій держави щодо захисту її суверенітету й територіальної цілісності [362, с.6].

Як видно із наведених визначень поняття військової служби, її розглядають як «почесний обов’язок кожного громадянина», «військовий обов’язок (повинність)», «професійну діяльність», однак в усіх випадках ця служба визначається як вид державної служби. Необхідно підкреслити, що одним із видів державної служби військову службу називає і законодавець. Так, у ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» зазначено, що «військова служба є державною службою (виділено нами – Г. П.) особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Разом з тим, хоча військова служба, так само як, наприклад, і служба в органах внутрішніх справ, на законодавчому рівні визнана державною службою особливого характеру, військовослужбовці, які проходять військову службу, не є державними службовцями, що безпосередньо стосується і військовослужбовців органів ДПС. І тут ми цілковито підтримуємо позицію А. С. Сіцінського, який з юридичної точки зору висловлює подив, чому, з огляду на те, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, військовослужбовці не є державними службовцями. Адже за логікою, якщо військовослужбовці не є державними службовцями, то їх професійну діяльність не можна вважати державною службою. Цілком очевидно, що це правовий нонсенс, який необхідно негайно усунути [509, с.48].

Варто наголосити, що в нормативних актах, якими затверджено програми (концепції) адміністративної реформи, реформування державної служби, неодноразово вказувалось на необхідність віднесення служби у правоохоронних органах, Збройних Силах, інших органах Військової організації до державної служби, а переважну більшість їх персоналу – до державних службовців із присвоєнням їм відповідних рангів. Так, в Концепції адміністративної реформи в Україні зазначено, що «у перспективі до специфічних видів державної служби доцільно віднести військову, дипломатичну, митну та інші види служби у відповідних державних органах оборони, внутрішніх і закордонних справ, безпеки, прокуратури, судочинства тощо» [69]. У Концепції розвитку законодавства про державну службу пропонувалось «передбачити виокремлення загальної державної служби, яка регулюється загальним законодавством про державну службу, та спеціалізованої державної служби, яка регулюється спеціальним законодавством, що розробляється на основі загального законодавства про державну службу і передбачає спеціальні умови проходження державної служби у відповідних державних органах» [84]. Подібні пропозиції висловлені у багатьох літературних джерелах адміністративно-правового спрямування [213, с.11; 227, с.129; 284, с.302-308; 520, с.176-191]. Таку ж точку зору поділяємо і ми.

У науковій літературі сформульовано різні ознаки військової служби. Так, І. Ф. Корж до її ознак відносить такі: держава наділяє військові формування владними повноваженнями, а громадяни, які проходять військову службу, перебувають на державних військових посадах і отримують заробітну платню від держави; функціонування в державних органах; військовослужбовець, виконуючи специфічні завдання відповідно до законодавчо закріплених за державними органами функцій, діє від імені та в інтересах держави; взаємовідносини військовослужбовців будуються на підставі характерних для державної служби відносин влади та підпорядкування; правовий статус військовослужбовців, порядок проходження військової служби визначаються державою [362, с.17].

Загалом підтримуючи думку вченого, все ж зауважимо, що усі наведені ознаки характерні і для інших видів державних службовців, тому їх не можна називати спеціальними, тобто притаманними лише військовослужбовцям.

Ю. І. Мігачєв до особливостей військової служби відносить: відповідність військовослужбовця медичним вимогам, а для тих, хто вступив на військову службу за контрактом, – також і професійно-психологічним вимогам щодо конкретних військово-облікових спеціальностей; обов’язковість складання Військової присяги; відносини, пов’язані з проходженням військової служби, регулюються законом та іншими нормативно-правовими актами. До цих відносин незастосовні норми трудового та інших галузей права; підвищена обов’язковість вимог військової служби; більш сувора відповідальність за службові правопорушення; чітка службова підпорядкованість вимогам командирів і начальників; наявність військових звань, що забезпечує чіткість і ясність у взаємовідносинах і субординацію військовослужбовців; наявність військової форми одягу і знаків розрізнення [419, с.91-91].

Вважаємо, що такі ознаки як «відповідність військовослужбовця медичним вимогам», «професійно-психологічним вимогам», «відносини, пов’язані з проходженням військової служби, регулюються законом та іншими нормативно-правовими актами», «підвищена обов’язковість вимог військової служби» властиві усім видам державної служби (державним службовцям), тому не можуть бути особливими (спеціальними) ознаками. Крім того, твердження, що до відносин військової служби незастосовні норми трудового та інших галузей права, вважаємо необґрунтованим, оскільки проходження служби є комплексним правовим інститутом, який регулюється нормами різних галузей права, провідне місце серед яких займають норми адміністративного, трудового та фінансового права.

На думку дисертанта, до спеціальних ознак військової служби необхідно віднести таке: професіональним обов’язком військовослужбовців, які проходять військову службу, є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; місцем проходження військової служби є Збройні Сили України, інші утворені відповідно до законів України військові формування, а також правоохоронні органи спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями; прийняття військової присяги; особливі умови вступу на військову службу, її проходження, присвоєння спеціальних звань, проведення атестації і припинення служби; існування встановленого в спеціальних нормативно-правових актах особливого правового статусу військовослужбовців (права, обов’язки, відповідальність, спеціальні пільги і т.д.); особливий порядок притягнення до відповідальності (особливо адміністративної і матеріальної); право носіння, зберігання та застосування вогнепальної зброї та спеціальних засобів; наявність спеціального форменого одягу; сувора військова дисципліна.

Окремої уваги потребує визначення особливостей військової служби в органах ДПС. Так, А. С. Сіцінський до таких відносить: ДПС – це правоохоронний орган і військова структура водночас; військова служба у ДПС є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї громадян України, пов’язаній із захистом державного кордону України; прикордонники здійснюють передусім правоохоронні функції з охорони кордону та контролю за його перетином; центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону є Адміністрація ДПС України; прикордонна служба в Україні функціонує на військових засадах [509, с.49-50].

У цілому погоджуючись із наведеними ознаками військової служби в органах ДПС, до них доцільно віднести й таке:

Вона регулюється як військовим законодавством та відповідними підзаконними актами з питань військової служби, так і спеціальними нормативними актами, що безпосередньо стосуються Державної прикордонної служби, яка є правоохоронним органом спеціального призначення і військовим формуванням держави водночас. Так, серед першої групи нормативних актів необхідно назвати такі: 1) закони України «Про військовий обов’язок і військову службу» [12]; «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» [39]; «Про оборону України» [17]; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» [21]; «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» [41]; «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» [56]; «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» [19]; 2) підзаконні нормативні акти: «Про Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців» [79]; «Про затвердження Інструкції про організацію виконання вимог Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України» [121]; «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України» [122] та інші. До другої групи нормативних актів, тобто тих, які безпосередньо регулюють військову службу в органах ДПС України, необхідно віднести Закон України «Про Державну прикордонну службу України» та численні підзаконні акти: «Про затвердження Положення про курси підвищення кваліфікації офіцерського складу Прикордонних військ України» [112]; «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України» [140]; «Про затвердження Інструкції про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків та аварій у Державній прикордонній службі України» [146]; «Про затвердження Інструкції про порядок санаторно-курортного лікування та відпочинку в Державній прикордонній службі України» [129]; «Про затвердження Інструкції про службові відрядження військовослужбовців Державної прикордонної служби України в межах України та за кордон» [141]; «Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення заходів власної безпеки військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України та їх близьких родичів» [133] та ін. Отже, порядок проходження громадянами України військової служби в ДПС України має свої особливості й визначається як військовим законодавством, так і законодавством із прикордонних питань та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.
На військовослужбовців ДПС покладено конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який виконується під час забезпечення військовослужбовцями недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, у зв’язку з чим вони наділені спеціальними повноваженнями у цій сфері, які закріплені статтями 19, 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».
Військова служба в органах ДПС реалізується під час: строкової служби; служби за контрактом; служби під час навчання курсантів (слухачів). Так, на строкову військову службу в ДПС України у мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років. На військову службу за контрактом до ДПС України приймаються громадяни, які пройшли відповідний професійно-психологічний відбір і відповідають встановленим вимогам проходження військової служби в органах ДПС.
Особливий порядок комплектування військовослужбовцями органів ДПС, який реалізується у двох формах: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Час проходження військової служби в ДПС зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військовослужбовці, які проходять службу в органах ДПС, поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад та офіцерський склад, у зв’язку з чим їм присвоюються спеціальні звання. Присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, переатестація військовозобов’язаних, які мають спеціальні звання, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Військовослужбовці, які проходять службу в органах ДПС, займають військові посади (штатні посади, які підлягають заміщенню військовослужбовцями), що передбачаються у штатах (штатних розписах) загонів морської охорони, прикордонних загонів, авіаційних частин, органів військового управління, установ, організацій, вищих навчальних закладів тощо.
Військовослужбовці, що проходять службу в ДПС, повинні дотримуватись суворої ієрархії (субординації) залежно від посади, наказу (розпорядження) та спеціального звання.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), які відповідно до їх службових повноважень можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, видаються службові та спеціальні посвідчення, а також відповідні знаки (жетони).
Для військовослужбовців, які проходять службу в органах ДПС, встановлюються спеціальна військова форма одягу, знаки розрізнення та відзнаки. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» використання військових звань, відзнак, форменого одягу, службових чи спеціальних посвідчень, знаків (жетонів) особою, яка не належить до особового складу Державної прикордонної служби України, тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Нормативно визначено граничний вік перебування на військовій службі в органах ДПС, а також граничні строки військової служби у цих органах. Наприклад, строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються: для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу на кораблях, суднах і в берегових частинах Морської охорони Державної прикордонної служби України, – до 18 місяців; для громадян України, які вперше прийняті на військову службу за контрактом, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: а) для військовослужбовців, прийнятих на посади рядового складу, – 3 роки; б) для військовослужбовців, прийнятих на посади сержантського і старшинського складу, – 5 років; для курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів – час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу; для осіб офіцерського складу – 5 років.
Спеціальні обмеження під час проходження військової служби. Так, відповідно до ст. 15 Закону України «Про Державну прикордонну службу» для військовослужбовців передбачені такі обмеження: політичної діяльності в Державній прикордонній службі України (військовослужбовці ДПС на період військової служби та роботи повинні припинити членство в політичних партіях); військовослужбовці ДПС не можуть бути членами громадських організацій, статутні положення яких суперечать засадам діяльності Державної прикордонної служби України; організовувати та брати участь у страйках.
Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації військовослужбовців Державної прикордонної служби України проводяться у навчальних закладах Державної прикордонної служби України та в інших навчальних закладах. Так, відповідно до Положення про курси підвищення кваліфікації офіцерського складу Державної прикордонної служби України головним завданням таких курсів є вдосконалення (здобуття) офіцерським складом ДПС знань і навичок з таких питань: а) керівництво частинами і військовими підрозділами; б) особливості охорони державного кордону в об’єднаннях, з’єднаннях та військових частинах ДПС України; в) організація всіх видів забезпечення прикордонних частин та підрозділів; г) організація бойового навчання особового складу військ; д) організація виховної та правової роботи в органах ДПС України. Курси підвищення кваліфікації офіцерського складу військ організуються на факультеті перепідготовки Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького. Навчальні групи курсів складаються за посадовими категоріями (спеціальностями): «Оперативно-тактична підготовка та управління військами»; «Тактична підготовка та управління підрозділами»; «Організація прикордонного контролю»; «Організація оперативно-розшукової роботи»; «Організація виховної роботи»; «Інженерна служба»; «Автобронетанкова служба»; «Організація тилового забезпечення військ»; «Організація технічного забезпечення військ»; «Зв’язок та АСУ»; «Кадрові органи» [112]. На думку дисертанта, такий порядок складання навчальних груп доцільно переглянути. Зокрема, є всі підстави групи «Оперативно-тактична підготовка та управління військами» та «Тактична підготовка та управління підрозділами» об’єднати в одну під назвою «Оперативно-тактична підготовка та управління військами та підрозділами»; групи «Організація виховної роботи» та «Кадрові органи» – у групу під назвою «Робота з персоналом»; «Організація тилового забезпечення військ» та «Організація технічного забезпечення військ» – у групу під назвою «Організація матеріально-технічного та фінансового забезпечення». Навчальну групу «Організація прикордонного контролю» виправдано було б поділити на: 1) «Охорона державного кордону України на суші»; 2) «Охорона державного кордону України на морі, річках, озерах та інших водоймах». Як окремі курси варто, як уявляється, передбачити і такі: «Боротьба з правопорушеннями на кордоні» та «Забезпечення реалізації наданих фізичним та юридичним особам прав, свобод та законних інтересів у сфері державного кордону» (надання різних видів дозволів).
Специфічний порядок оцінювання професіоналізму військовослужбовців, які проходять службу в ДПС України, основною формою якого є атестація.
Особливий порядок професійного відбору кандидатів на військову службу чи навчання в ДПС (спеціальна перевірка, тестування, медичний огляд тощо) [219, с.18-20].
Принесення Військової присяги на вірність Українському народу.
У переважній більшості військовослужбовці ДПС наділені державно-владними повноваженнями і здатні приводити в дію механізм державного примусу. Владна природа службових повноважень забезпечує реальну і необхідну можливість для даної категорії службовців впливати на поведінку суб’єктів суспільних відносин. Так, відповідно до ст.23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» законні вимоги і розпорядження військовослужбовців Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових повноважень залучені до оперативно-службової діяльності, є обов’язковими для виконання громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, посадовими і службовими особами. Проте слід зазначити, що не всі військовослужбовці ДПС мають право застосовувати владні повноваження до не підпорядкованих їм осіб, а лише ті, які безпосередньо виконують завдання з охорони та захисту державного кордону.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових повноважень залучаються до охорони та захисту державного кордону, мають право в порядку і випадках, передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами, застосовувати фізичну силу, використовувати службових собак, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або у складі підрозділів.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України перебувають під підвищеним соціально-правовим захистом [315, с.8-11], що передбачено статтями 23–26 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» та численними підзаконними нормативними актами Президента, Уряду та Адміністрації ДПС України. Так, відповідно до ст. 25 цього Закону, особовому складу Державної прикордонної служби України гарантується безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в лікувально-профілактичних закладах Державної прикордонної служби України. Шкода, заподіяна майну військовослужбовця Державної прикордонної служби України чи його близьким родичам у зв’язку з виконанням службових обов’язків, компенсується в установленому законом порядку за рахунок коштів державного бюджету (ст. 26).
Особливий порядок притягнення до відповідальності, зокрема, до адміністративної (ст. 15 КпАП) та матеріальної («Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі») [64]. Військовослужбовці Державної прикордонної служби України, які виконують свої обов’язки відповідно до наданих повноважень, не несуть відповідальності за заподіяну не з їх вини іншим особам майнову шкоду. Така шкода у разі недоведення вини цих осіб компенсується відповідно до законів за рахунок Державного бюджету України.

З огляду на викладене вище, військову службу в ДПС України слід визначити як державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я, віком, особистими, діловими і моральними якостями, фізичною підготовкою громадян України щодо забезпечення недоторканності державного кордону України та суверенних прав України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, охорони та захисту виключної (морської) економічної зони України.

Враховуючи положення Концепції адміністративної реформи в Україні щодо необхідності віднесення служби у правоохоронних органах, Збройних Силах, інших органах Військової організації до державної служби та з метою деталізації законодавчого положення щодо того, що «військова служба є державною службою особливого характеру» (ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»), доцільно з призначенням військовослужбовців (крім строкової служби) на відповідні посади в ДПС передбачити присвоєння їм відповідних рангів державних службовців. Таку практику необхідно поширити і на працівників інших державних правоохоронних органів, Збройних Сил, органів Військової організації.

Blog

Харківський національний університет внутрішніх справ

Содержание