Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

СТЕЦЮК Богдан Романович

УДК 35/073/52 (477) “15/19”

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ ГЕТЬМАНЩИНИ

Спеціальність 12.00.01 — теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник —

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Головко Олександр Миколайович

Харків – 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 12

1.1. Стан дослідження проблеми в історико-правовій та історичній літературі 12

1.2. Джерельна база дослідження 20

2.2.2. Межі дії кримінально-процесуального права. 24

2.2.3. Основні принципи кримінально-процесуального права. 25

2.2.4. Доказування і докази. 32

4.2.2. Винесення судового вироку. 62

Коли сторони, не дочекавшись присуду, укладали угоду, тоді суд, взявши її до уваги, закінчував процес, накладаючи на процесуальні сторони грошову запоруку, яку мусила платити та сторона, яка першою порушила цей договір [117, с.254]. 67

4.2.3. Апеляційне провадження. 67

ВИСНОВКИ 73

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 77

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Понад півтора десятиріччя існування незалежної Української держави поставили одним із головних завдань розвитку її правової системи удосконалення кримінально-процесуального законодавства. Розбудова правової держави обумовила зміну акцентів і завдань кримінального процесу. Від домінування каральних функцій вони змістилися більше до захисту прав і свобод особи в кримінальному процесі. Захищеність як обвинуваченого, так і потерпілого є відображенням демократичності й гуманності кримінально-процесуального законодавства у тій чи іншій державі.

Саме тому стільки дискусій точиться в часи незалежності навколо змін чинного кримінально-процесуального кодексу та розробки проекту нового. Безумовно, на його опрацювання впливає велика кількість різноманітних чинників: належність до тієї чи іншої правової сім’ї, рівень правової культури в суспільстві та її характеристики, завдання та цілі правової політики держави, історичні традиції. Запозичення іноземного досвіду, реалізація тих чи інших теоретичних моделей вимагають урахування особливостей конкретної правової дійсності, особливостей історико-правового минулого.

Для України специфіка обумовлювалася тривалими перервами в існуванні національної державності. Як наслідок, на посилену увагу заслуговують періоди існування національної Української держави, зокрема в період Гетьманщини.

Найбільш сконцентровано складності й протиріччя, якими супроводжувався процес формування кримінально-процесуального права першої української державності, проявилися у складанні та розвитку системи судочинства. Історико-правове дослідження кримінального процесу в правовій системі України – Гетьманщини дозволяє виявити і систематизувати набутий досвід у реформуванні цієї галузі права, визначити його позитивні сторони та недоліки, а головне – виявити певні закономірності генезису вітчизняного кримінально-процесуального права, корисні для сучасності та майбуття.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють середину ХVІІ – останню чверть ХVІІІ ст., від утворення Української національної держави до остаточної втрати української автономії у складі Російської імперії.

Територіальні межі дослідження визначаються територією Гетьманщини – тобто Лівобережної України. При дослідженні подій середини ХVІІ ст., а також застосуванні порівняльно-правового методу має місце звернення до історії Слобідської України, Правобережжя та Запорозької Січі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п.1.1 “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки” та його річних планів науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (нині Харківський національний університет внутрішніх справ).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є системна історико-правова реконструкція становлення і розвитку кримінально-процесуального права та функціонування його суб’єктів на Гетьманщині у контексті загальних соціальних і правових процесів.

Відповідно до мети були поставлені такі задачі дослідження:

вивчити різноманітні за характером та правовою силою джерела кримінально-процесуального права;
окреслити коло та визначити вичерпний перелік суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, описати їх правовий статус;
визначити основні правові характеристики та стадії кримінально-процесуальної діяльності, виявити причини, що обумовлювали роль і місце окремих процесуальних дій;
простежити співвідношення кримінально-процесуального права Гетьманщини та Московської держави – Російської імперії в історичному розвитку.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у Гетьманщині, відображені у кримінально-процесуальному праві, що діяло на її території, а його предметом – генезис українського кримінально-процесуального права у контексті загального державно-правового розвитку.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність сучасних методів наукового пізнання (загальнонаукових і спеціально-наукових). Діалектичний метод дає можливість розглянути кримінально-процесуальне право Гетьманщини в динаміці й розвитку як результат взаємодії різних соціальних чинників, виявити його детермінованість умовами життя суспільства. Поруч із цим слід відзначити, що кримінальний процес, як і будь-яку іншу галузь права, можливо відособити від інших тільки умовно. Реальне правове явище обов’язково проявляється в єдності, отже кримінальний процес неможливо аналізувати без урахування особливостей розвитку матеріального права (кримінального), загальних тенденцій розвитку тогочасного процесуального права. Це обумовлює звернення до використання феноменологічного методу історико-правового дослідження.

За допомогою системно-функціонального методу можемо визначити характер впливу різних факторів через структурні частини правової системи на генезис кримінально-процесуального права України – Гетьманщини. Використання структурно-функціонального методу дозволяє визначити функціональні зв’язки між основними поняттями та інститутами як складовими елементами кримінально-процесуального права.

Важливе місце в дослідженні займають спеціально-наукові методи історичної та правової наук. Це дає можливість провести аналіз становлення і розвитку кримінально-процесуального права України у другій половині XVII – XVIII ст. з урахуванням загальних закономірностей розвитку вітчизняної правової системи та з позицій історичного детермінізму. Порівняльно-правовий метод дозволив порівняти основні інститути, правовий статус суб’єктів кримінально-процесуального права Гетьманщини до початку впливу російської правової системи та після того, виявити зміни й відмінні риси, відрізнити моменти впливу і рецепції тощо. Компаративно-правовий метод застосовувався, передусім, „по вертикалі”, при аналізі джерел процесуального права, що діяли в Україні у 1648–1786 рр.

Формально-юридичний метод став важливим засобом при тлумаченні юридичних понять і термінів, які містяться в нормативних матеріалах та правових пам’ятках України періоду Гетьманщини, а також характеристиці інститутів кримінально-процесуального права. Оскільки позитивно-правові, формальні моменти відіграють особливу роль саме у процесуальних відносинах, формально-юридичний метод став постійним робочим інструментом при здійсненні дослідження.

Був застосований історико-генетичний метод, покладений в підгрунтя всіх основних аспектів дослідження. Він дозволив розглядати суспільні процеси, поєднані з кримінально-процесуальними феноменами, в їх розвитку, історичній обумовленості та контексті.

Соціальна детермінованість правових відносин, зокрема кримінально-процесуальних, а також вплив на урегульованість суспільних процесів стали причиною використання соціологічного методу історико-правового дослідження.

В основу дисертації лягли ідеї та положення, вміщені у фундаментальних працях вітчизняних істориків права та фахівців у галузі кримінально-процесуально права: М. Владимирського-Буданова, О. Кістяківського, О. Лазаревського, О. Левицького, Д. Міллера, Л. Окіншевича, А. Пашука, М. Слабченка, І. Теліченка, М. Чельцова-Бебутова, І. Черкаського та ін.

Значний внесок у дослідження історії держави і права України середини ХVІІ – ХVІІІ століть зробили в своїх новітніх працях такі українські історики права, як О.Апанович, В.Гончаренко, В.Горобець, В.Єрмолаєв, Л.Зайцев, А.Козаченко, А.Рогожин, І.Сафронова, М.Страхов, І.Усенко.

Робота над дисертаційним дослідженням проводилася на основі загальних положень, що містяться в наукових працях з теорії держави і права, зокрема теорії юридичного процесу, кримінально-процесуального та кримінального права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

1. Уперше доведено, що поруч з недостатньою теоретичною розмежованістю понять і визначень у правовій дійсності в Україні саме в добу Гетьманщини реально відбувся поділ національного процесуального права на цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне; таким чином, галузь кримінально-процесуального права в Україні фактично сформувалася значно раніше, ніж це було визначено „Зводом законів Російської імперії” у кінці першої третини ХІХ ст.

2. Уперше на підставі критерію міри автономності українського права та його окремих галузей розроблено авторську періодизацію розвитку кримінального процесу в системі права Гетьманщини:

- перший етап – середина ХVІІ – початок 20-х рр. ХVІІІ ст. – початок формування кримінально-процесуального права як окремої галузі української системи права; вплив на її генезис українських та західноєвропейських правових традицій;

- другий етап – початок 20-х – середина 80-х рр. ХVІІІ ст. – завершення фактичного складання українського кримінально-процесуального права в умовах посилення державно-правового впливу Російської імперії; набуття кримінальним процесом унаслідок цієї особливості інквізиційного характеру, на відміну від цивільного, який залишився обвинувально-змагальним.

3. Уперше підкреслено, що процес виділення галузі українського кримінально-процесуального права з єдиного „нерозщепленого” процесуального права здійснювався на перетині впливу двох потужних парадигм: західноєвропейської (романо-германської) та східноєвропейської (візантійсько-російської); витіснення українського кримінально-процесуального права російським стало з точки зору рівня розвитку, юридичної техніки, захищеності прав сторін кроком назад.

4. Уперше спеціально узагальнено, систематизовано і проаналізовано джерела процесуального права, зокрема кримінально-процесуального, які були чинними в Гетьманщині: процесуальні норми звичаєвого права, польсько-литовського законодавства, пам’ятки українського позитивного права, російське законодавство, а також ідеї та правові погляди, викладені у працях окремих суспільно-політичних діячів і політико-правових мислителів цього періоду.

5. Удосконалено існуючі історико-правові знання щодо закономірностей розвитку органів державної влади – суб’єктів кримінального та цивільного процесу, найперше, судів, відділення судової влади від адміністративної (виконавчої в сучасному розумінні), а також переходу від поєднання адміністративних, військових і судових функцій у діяльності органів загальної компетенції до спеціалізації галузей державного апарату.

Удосконалено існуючі відомості щодо конкретики станової організації судочинства у кримінальних справах у Гетьманщині.

7. Реконструйовано структуру та механізм функціонування судових і окремих адміністративних органів у сфері кримінально-процесуальної діяльності на основі принципів судочинства, які були вироблені правовою культурою як європейського і російського права, так й тогочасною українською правовою думкою.

8. Уперше спеціально досліджено формування і розвиток окремих стадій кримінального процесу доби Гетьманщини, зокрема, порушення кримінальної справи; висвітлено розвиток і ускладнення досудових стадій кримінального процесу; обґрунтовано висновок про сталу тенденцію переходу від колегіального до одноосібного розгляду кримінальних справ на українських землях доби автономії у складі Російської імперії.

Набуло подальшого розвитку положення про те, що більшість прийнятих у цей період нормативно-правових актів у галузі судочинства не набрали юридичної сили як через внутрішні, так і через зовнішні чинники.

10. До наукового обігу вперше введено суттєвий масив історичних джерел правового характеру.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати роботи, положення, узагальнення і висновки можуть бути використані:

– у правотворчому процесі – під час роботи над удосконаленням чинного кримінально-процесуального законодавства в Україні; з метою проведення реформ у судовій та правоохоронній системах, їх підняття до загальноєвропейського рівня;

у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін „Історія держави і права України”, „Кримінально-процесуальне право України”, а також історичної частини деяких курсів окремих галузевих юридичних дисциплін; при підготовці навчальних посібників, підручників, наукових статей, доповідей тощо;
у діяльності з правового виховання – в системі юридичного всеобучу, службової підготовки в судових і правоохоронних органах, зокрема підрозділів слідства та дізнання в органах внутрішніх справ України.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Основні положення та результати дослідження були оприлюднені на ІХ історико-правовій конференції „Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” (Рівне, 2003), Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ” (Запоріжжя, 2003), ХІ міжнародній історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (Суми, 2004), Науково-практичній конференції „Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (Львів, 2004), Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2005) та на звітних річних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу, курсантів, студентів та слухачів Запорізького юридичного інституту МВС України (Запоріжжя, 2001-2003) та Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС (Кіровоград, 2005-2007).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено автором в 11 наукових публікаціях, з них п’ять статей опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України.

Blog