Міністерство внутрішніх справ україни національний університет внутрішніх справ
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 2069.59kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 1137.29kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни, 2238.3kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 511.83kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 291.69kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 647.37kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ, 1130.68kb.
- Національний університет внутрішніх справ духневич Андрій Вікторович, 335.8kb.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
На правах рукопису
БАЙЛОВ АНТОН ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 343.2
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ
НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ
Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
Гуторова Наталія Олександрівна,
доктор юридичних наук, професор
Харків - 2004
ЗМІСТ
| ВСТУП................................................................................................................................ РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСИКА ОБ’ЄКТА УМИСНОГО ВБИВСТВА, ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНИХ У СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ.................................................... РОЗДІЛ 2. УМИСНЕ ВБИВСТВО, ТЯЖКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ, - ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ..................................................................................................... 2.1. Загальна характеристика об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК......................................................................................................... 2.2. Обстановка вчинення злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання.......................................................................................................................... РОЗДІЛ 3. УМИСНЕ ВБИВСТВО, ТЯЖКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ, - ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ..................................................................................................... 3.1. Вина як ознака суб’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК........................................................................................................................... 3.2 Сильне душевне хвилювання – обов’язкова ознака злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК......................................................................................................... 3.3. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони умисного вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, вчинених у стані сильного душевного хвилювання.......................................................................................................................... РОЗДІЛ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТА УМИСНОГО ВБИВТСВА, ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ.................................................... ВИСНОВКИ....................................................................................................................... СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................................. | 3-10 11-41 42-100 42-59 60-100 101-154 106-121 122-138 139-154 155-174 175-181 182-200 |
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Згідно зі статтями 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Одним з головних завдань кримінального права України є охорона особи, її життя і здоров’я. Певне місце серед злочинів проти життя і здоров’я особи займають посягання, що вчиняються в стані сильного душевного хвилювання. Чинний Кримінальний кодекс України (далі - КК) установлює відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, що вчинені в стані сильного душевного хвилювання: за вбивство (ст. 116 КК) і за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 123 КК). Їх склади визнаються привілейованими, тому вони належать до злочинів з пом’якшуючими обставинами. Підставою пом’якшення відповідальності є віктимна поведінка потерпілого, а також знаходження винного під час учинення цих злочинів у стані сильного душевного хвилювання.
У правовій літературі проблеми кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, розглядались у роботах Л.А.Андрєєвої, М.К.Аніянца, М.І.Бажанова, В.І.Борисова, С.В.Бородіна, О.В.Бурка, В.К.Грищука, Н.О.Гуторової, М.І.Дубиніної, М.І.Мельника, М.І.Загородникова, Т.В.Кондрашової, М.Й.Коржанського, Ю.М.Крутова, В.М.Куца, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, О.С.Никифорова, О.М.Попова, І.П.Портнова, Л.А.Рогачевського, Б.С.Сидорова, В.В.Сташиса, В.І.Ткаченка, Т.Г.Шавгулідзе, С.Д.Шапченка, М.Д.Шаргородського, Н.В.Шепельової, Н.М.Ярмиш, С.С.Яценка та ін.
Але наукові праці з цієї проблеми містять достатньо розбіжностей в теоретичних положеннях і висновках. Аналіз правозастосовчої практики свідчить про помилки, що допускаються при кримінально-правовій оцінці таких суспільно небезпечних діянь. Крім того, вивчення слідчо-прокурорської й судової практики показує, що при кваліфікації злочинів проти життя і здоров’я особи виникають певні труднощі. Потреби практики зумовлюють необхідність подальшого вдосконалення норм кримінального права на підставі всебічного наукового дослідження проблеми кримінальної відповідальності за посягання, вчинені в стані сильного душевного хвилювання.
Ні теорією кримінального права, ні судовою практикою не визначені чіткі критерії розмежування заподіяння шкоди в стані сильного душевного хвилювання і вчинення умисних посягань на життя і здоров’я особи, зокрема з помсти, ревнощів тощо. Не приділяється належної уваги і правовій оцінці провокуючої поведінки потерпілого, яка є підставою виникнення у винного стану сильного душевного хвилювання.
Вищевикладене зумовлює необхідність наукового теоретичного дослідження кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, яке сприятиме правильній і чіткій кваліфікації злочинів проти особи, що дасть змогу для більшої індивідуалізації призначеного покарання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена вченою радою Національного університету внутрішніх справ МВС України 31 березня 2000 р., протокол № 8. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., ґрунтується на п.7 розділу I Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 365 від 30 червня 2002 р., і також базується на положеннях п.1.4. розділу I Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки, схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є проведення комплексного кримінально-правового аналізу проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, і формулювання на підставі цього пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.
Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) визначити об’єкт посягань на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання; 2) дати аналіз об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК; 3) розглянути обстановку злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання; 4) проаналізувати суб’єктивні ознаки складів злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК; 5) з’ясувати поняття „стан сильного душевного хвилювання” й підстави його виникнення; 6) дати характеристику суб’єкта злочинів проти життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання; 7) розглянути тлумачення понять, що містяться в диспозиціях статей 116, 123 КК, вказавши на спірні моменти в інтерпретації їх тексту; 8) сформулювати пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства, яке встановлює відповідальність за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання.
Об’єктом дослідження виступає кримінальна відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи. Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика умисного вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, що вчинені в стані сильного душевного хвилювання, а також чинне кримінальне законодавство України, яке встановлює відповідальність за посягання на життя і здоров’я особи в такому стані, практика його застосування, кримінальне законодавство зарубіжних країн і система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є положення філософії, соціології, кримінології, психології, загальної теорії права. Використані діалектичний, логіко-юридичний, соціологічний методи, а також методи системного аналізу, порівняльного правознавства, історичний. Застосування діалектичного методу дозволило розглянути питання кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Логіко-юридичний забезпечив дослідження змісту і структури кримінально-правових норм, передбачених статтями 116, 123 КК, їх відповідності правилам законотворчої техніки. Метод системного аналізу використано при конструюванні і структуризації системи злочинів проти життя і здоров’я особи й визначенні місця посягань, учинених у стані сильного душевного хвилювання. Метод порівняльного правознавства дав можливість оцінити норми кримінального права інших держав і співвіднести їх з вітчизняними нормами, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти життя і здоров’я особи. За допомогою історичного методу розкрито генезис норми про відповідальність за розглядувані злочини. Соціологічний метод застосовано в процесі анкетування, а також при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ (проведено анкетування суддів, прокурорів, слідчих Харківської, Херсонської, Сумської та Миколаївської областей, а також понад 40 засуджених за вчинення зазначених злочинів, які відбувають (відбували) покарання у виправно-трудових колоніях-поселеннях, колоніях загального, посиленого або суворого режимів).
Емпіричну базу склали вивчення й аналіз 132 кримінальних справ, розглянутих судами областей України за статтями 94, 95, 103 КК 1960 р., статями 115, 116, 123 чинного КК. Крім цього, використовувалися статистичні звіти й довідки Головного управління МВС України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертаційного дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені загальним проблемам кримінального права, кримінальній відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, загальній теорії права, історії держави і права України, психології, кримінально-процесуального права, криміналістики, інших галузей права.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що дало змогу сформулювати нові наукові положення, які запропоновані автором особисто:
- Уперше з моменту прийняття нового КК обґрунтовується необхідність у його статтях 116, 123 термін „сильне душевне хвилювання” замінити на „фізіологічний афект”. Висновок базується на тому, що поняття „сильне душевне хвилювання” і „фізіологічний афект” співвідносяться як загальне і часткове. „Сильне душевне хвилювання” окрім фізіологічного афекту охоплює інші схожі з ним емоційні стани (транс, фрустація, емоційне збудження або напруга тощо), які не відносяться до останнього. Доводиться, що суттєве зниження кримінальної відповідальності за умисне вбивство й тяжке тілесне ушкодження, передбачені статтями 116, 123 КК, має місце лише за умови перебування винного під час учинення зазначених діянь у стані фізіологічного афекту.
- Уперше робиться висновок, що в разі заподіяння умисного вбивства або тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, який не досягає за своєю природою стану фізіологічного афекту, кримінальна відповідальність особи за статтями 116, 123 КК виключається і повинна наставати на загальних підставах, але з обов’язковим урахуванням обставини, зазначеної у п.7 ч.1 ст. 66 КК.
- Уперше в українській кримінально-правовій науці робиться висновок про надмірність закріплення в диспозиціях статей 116, 123 КК такої ознаки, як раптовість, оскільки вона повністю охоплюється поняттям „фізіологічний афект”.
- Уперше в доктрині кримінального права України пропонується розширити перелік обставин, які є підставами виникнення стану фізіологічного афекту: передбачити в диспозиціях статей 116, 123 КК крім протизаконного насильства, тяжкої образи й систематичного знущання (а) „інші неправомірні дії з боку потерпілого”, й (б) „аморальні дії з боку потерпілого”.
- Уперше вноситься пропозиція у статтях 116, 123 КК термін „тяжка образа” замінити терміном „образа”, під якою слід розуміти умисне приниження честі й гідності особи, виражене в будь-якій формі.
- Обґрунтовується висновок про те, що в юридичному значенні поняття „насильство” слід розглядати тільки як протизаконне. У зв’язку з цим є надмірною вказівка в диспозиціях статей 116, 123 КК на „протизаконність” насильства, бо само поняття „насильство” вже містить у собі цю ознаку.
- Одержало подальшого розвитку твердження, що розрив у часі між неправомірними діями потерпілого й реалізацією умислу на вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень може мати місце і в тих випадках, коли цей розрив зумовлено накопиченням негативних емоцій з боку винного, який перебуває у стані фізіологічного афекту.
- Уперше пропонується передбачити в ст. 123 КК кримінальну відповідальність особи за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані фізіологічного афекту, що виник внаслідок систематичного знущання з боку потерпілого.
- Уперше доводиться, що встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 116 КК, особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає існуючим у теорії кримінального права принципам установлення за вчинення окремих злочинів зниженого віку кримінальної відповідальності. На підставі цього рекомендується вилучити ст. 116 КК з передбаченого ч.2 ст. 22 КК переліку злочинів, за які підлягають відповідальності особи віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років.
- Уперше здійснено спробу теоретично обґрунтувати виключення кримінальної відповідальності за заподіяння побоїв, умисного легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також у разі заподіяння через необережність середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті потерпілому в стані фізіологічного афекту.
- Наведено додаткові аргументи на користь висновку, що під вбивством у кримінальному праві України слід розуміти тільки умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. На підставі цього з метою вдосконалення законодавчої техніки викладення статей 115-118 КК запропоновано вилучити з назв і диспозицій цих статей слово „умисне”, за винятком ч.1 ст. 115 КК. Діяння, передбачені ст. 119 КК, необхідно визначити як заподіяння смерті іншій людині через необережність. У зв’язку з цим сформульовано нову редакцію ст. 119 КК.
- Запропоновано нову редакцію статей 116 і 123 КК України.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційному дослідженні висновки й рекомендації можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, в тому числі вчинені в стані сильного душевного хвилювання;
- у правотворчості – внесені окремі пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства щодо відповідальності за посягання на життя і здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання;
- у правозастосуванні – при розв’язанні конкретних проблем кваліфікації злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, у слідчо-прокурорській і судовій практиці;
- у навчальному процесі: а) для викладання курсу Особливої частини кримінального права, зокрема, теми „Злочини проти життя та здоров’я особи); б) підготовки навчальних посібників і підручників; в) у науково-дослідницькій роботі студентів і курсантів; г) для підвищення рівня юридичної підготовки працівників правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на науково-практичних конференціях: а) ад’юнктів і магістрантів (м. Харків, Університет внутрішніх справ, 14 квітня 2000 р.); б) ад’юнктів і слухачів магістратури (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 13 квітня 2001 р.); в) „Новий Кримінальний кодекс України: проблеми впровадження” (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 25 червня 2001 р.); г) „Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, 22-23 квітня 2004 р.).
Дисертація обговорена на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, використовується у навчальному процесі при викладанні дисертантом курсу „Кримінальне право України. Частина Особлива”.
Публікації. Основні положення дослідження викладені дисертантом у підготовлених одноособово 5-ти статтях у фахових наукових виданнях України та Російської Федерації, а також у тезах доповіді на конференції.
Структура дисертації. Відповідно до мети й завдань дослідження, його об’єкта і предмета дисертація складається зі вступу, 4-х розділів, які містять 5 підрозділів, висновків, списку використаної літератури (257 найменувань). Повний обсяг її становить 200 сторінок, обсяг основного тексту - 181 сторінку.
РОЗДІЛ 1
ХАРАКТЕРИСИКА ОБ’ЄКТА УМИСНОГО ВБИВСТВА, ТЯЖКОГО
ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ВЧИНЕНИХ У СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ
Вчинення злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК України, як і будь-яка інша поведінка людини, являє собою зовнішній, динамічний вияв внутрішньої її активності, а значить характеризується об’єктивними і суб’єктивними ознаками [99, с.8; 184, с.67].
Вважаємо, що розгляд складів злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, слід почати з характеристики їх об’єктивних ознак. Даний порядок розгляду складів злочинів є традиційним у науці кримінального права й, на наш погляд, дає можливість найбільш повно здійснити їх аналіз.
До об’єктивних ознак умисного вбивства, а також умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинених у стані сильного душевного хвилювання належать ознаки, що характеризують об’єкт та об’єктивну сторону даних злочинів; до суб’єктивних ознак злочинів, що розглядаються в дослідженні, належать ознаки, що характеризують суб’єкт та суб’єктивну сторону.
У цьому розділі нами буде розглянуто загальне поняття об’єкта злочину в кримінальному праві, схарактеризовано об’єкт злочинів проти життя і здоров’я особи, проаналізовано об’єкт злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК. Крім того, вважаємо за доцільне приділити увагу загальній характеристиці особи потерпілого від посягань, вчинених винним у стані сильного душевного хвилювання.
Встановлення та аналіз об’єкта злочину сприяє з’ясуванню сутності блага, яке охороняється, осіб, які безпосередньо зацікавлені в його охороні, або предметного змісту соціального зв’язку між зацікавленими особами. Характеристика об’єкту злочину також сприяє відмежуванню злочинного посягання від незлочинного, уточненню меж чинності кримінально-правової норми.
У кримінальному праві фактично одностайно визнається, що об’єкт злочину – це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Однак питання про те, чому саме заподіюється або може бути заподіяно шкоду в результаті злочину, уже протягом багатьох років залишається суперечливим, і, безперечно, не може бути залишене поза увагою під час розгляду об’єкта посягань на життя та здоров’я особи.
Перш ніж перейти до загальної характеристики об’єкта злочинів проти життя та здоров’я особи, вважаємо за доцільне розглянути наявні в теорії кримінального права позиції щодо визначення об’єкта злочину.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної науки кримінального права існує два основні діаметрально протилежні концептуальні підходи до проблеми визначення об’єкта злочинів, а саме: концепція, відповідно до якої об’єктом злочинів є сукупність суспільних відносин, і концепція, згідно з якою об’єктом злочинів визнаються блага, цінності або інтереси. Розглянемо ці концепції більш докладно.
Одним із перших засновників теорії об’єкта як „правового блага” визнається Р.Іеринг [246, с. 603, 604], який визначив право як „юридично захищений інтерес”, а його концепція отримала розвиток як теорія „інтересу”, тобто інтерес, який захищається правом юридичного блага. Однак прихильники цієї концепції ототожнювали ці поняття. У середині XIX ст. російський криміналіст В.Д. Спасович розробив теорію об’єкта злочину, відповідно до якої злочином вважається протизаконне посягання на право будь-кого настільки істотне, що держава, визнаючи це право однією з необхідних умов співжиття, за недостатністю інших засобів охорони забезпечує його непорушність покаранням [185, с.84].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Таким чином, класифікація об’єктів залежно від рівня їх узагальнення має бути триступеневою. Слід відрізняти загальний, родовий і безпосередній об’єкти злочину.
Загальний об’єкт злочину – це сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність [197, с.62, 63].
Під родовим (груповим) об’єктом розуміють об’єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною та економічною сутністю суспільних відносин, які через це мають охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм. Значення родового об’єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає можливість провести класифікацію всіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення.
Обов’язковою ознакою будь-якого складу злочину є безпосередній об’єкт злочину. Будучи частиною родового об’єкта, він являє собою ті конкретні відносини, які поставлені законодавцем під охорону кримінального закону і яким заподіюється шкода цим злочином [197, с.66].
Наукова класифікація об’єктів злочинів, розглянута нами, дозволяє визначити об’єкт злочинів проти життя і здоров’я особи, а також злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, безпосередньо.
Аналізуючи об’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи, доходимо висновку, що в разі посягання на життя і здоров’я людини шкода завдається не лише зазначеному об’єкту, а й певною мірою всій сукупності суспільних відносин (наприклад, економічній і політичній основі держави, власності, системі господарювання, довкіллю тощо), що охороняються законом про кримінальну відповідальність.
Питання про родовий об’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи залишається достатньо суперечливим у кримінальному праві. Кримінальне законодавство в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р. додержувалося аксіологічного підходу в розташуванні основних видів злочинів, поклавши в основу чотириступеневий вихідний розподіл інтересів, що захищаються, – релігії, держави, суспільства, окремих осіб. Заключне місце в зазначеному Уложенні відводилося розділам, які охороняли блага приватних осіб. Життя, здоров’я, честь, гідність, свобода, спокій були розташовані в першому розділі. У Кримінальному Уложенні 1903 року відповідальність за злочини проти життя та здоров’я була передбачена в різних главах, а саме: „Про позбавлення життя”, „Про тілесні ушкодження і насильство над особистістю”, „Про поєдинок”, „Про залишення у небезпеці”. У перших кримінальних законах Радянського Союзу законодавець у межах однієї глави об’єднав злочини проти життя особи зі злочинами проти здоров’я, свободи і гідності особистості. Аналогічні принципи побудови системи злочинів проти життя та здоров’я були використані у главі III КК 1960 року. У чинному кримінальному законодавстві злочини проти життя та здоров’я особи розташовано в розділі II КК окремо від злочинів проти статевої недоторканності особи, особистих прав і свобод людини. Аналіз Особливої частини КК показує, що законодавець не дійшов єдиного висновку щодо визначення родового об’єкта як злочинів проти життя та здоров’я особи, а також злочинів проти честі, гідності, статевої та особистої недоторканності. Насамперед це пояснюється тим, що визначення родового об’єкта цих злочинів є суперечливим, у зв’язку з чим серед криміналістів щодо питання про родовий об’єкт злочинів проти життя і здоров’я особи були висловлені різні точки зору.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Наприклад, М.Й. Коржанський указує: „Життя як об’єкт кримінально-правової охорони являє собою не біофізіологічні процеси чи стани. При визначенні об’єкта посягання при вбивстві важливо вирізняти в людині її біологічну та суспільну особливості”. Вказуючи на те, що об’єктом злочину можуть бути і є тільки суспільні відносини, учений доходить висновку, що кримінальний закон охороняє людину не тільки і не стільки як живу біологічну істоту, але, головним чином, як особу в її суспільному розумінні, як органічне поєднання біологічного і соціального [82, с. 6-9].
М.І. Дубиніна, визнаючи об’єктом вбивства суспільні відносини і життя людини як учасника цих відносин, у той же час не може погодитися з твердженням, що життя як біологічне поняття не є об’єктом злочину [45, с. 10].
Т.В. Сисоєва підкреслює, що юридичний аналіз об’єкта кримінально-правової охорони злочинів проти життя показав, що кримінальний закон охороняє людське життя не тільки як біологічне явище, але і як суспільну цінність [190, с. 15].
Н.М. Ярмиш безпосереднім об’єктом злочинів проти життя визнає суспільні відносини, що забезпечують людині можливість жити [257, с.6].
Відповідаючи на запитання, яке ми ставили вище, слід відзначити, що кримінальний закон не може охороняти життя конкретної людини. Така охорона може здійснюватися через охорону суспільних відносин, що забезпечують невід’ємне благо кожної людини – життя. Коли розглядати як безпосередній об’єкт злочинів проти життя саме життя людини, тільки як біологічне поняття, то у даному разі людина може бути визначена природною, предметною істотою. Людина – це породження, продукт суспільних відносин, а тому не можна визначати людину як сукупність суспільних відносин: її слід розглядати, виходячи із єдності трьох аспектів – біологічного, психологічного і соціального.
Таким чином, вважаємо, що безпосереднім об’єктом злочинів проти життя особи, у тому числі злочину, передбаченого ст. 116 КК, є суспільні відносини, які забезпечують таке невід’ємне благо людини, як життя.
Безпосередній об’єкт злочинів проти здоров’я. Безпосередній об’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного в стані сильного душевного хвилювання. Поряд зі злочинами проти життя, відповідальність за посягання на здоров’я людини передбачено в розділі II Особливої частини КК. Злочини проти здоров’я можна розділити на такі групи: а) злочини проти здоров’я (статті 121-128, 130 і 133 КК); б) злочини, що становлять небезпеку для життя та здоров’я людини (статті 129, 134-137 КК); в) злочини, які становлять небезпеку для життя та здоров’я людини і вчинені у сфері медичного обслуговування (статті 131, 132, 138 – 145 КК). Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, є одним із видів тілесних ушкоджень, а також злочином, який можна віднести до першої виділеної нами групи злочинів проти здоров’я. Тому вважаємо за доцільне розглядати безпосередній об’єкт злочинів проти здоров’я не взагалі, а відносно тілесних ушкоджень, у тому числі злочину, передбаченого ст. 123 КК.
У кримінально-правовій літературі не існує єдиної думки щодо питання про безпосередній об’єкт злочинів проти здоров’я, у тому числі злочину, передбаченого ст. 123 КК. Більшість авторів визнають, що безпосереднім об’єктом злочинів проти здоров’я, а також тілесних ушкоджень є здоров’я людини, деякі автори вважають об’єктом тілесну недоторканість (або недоторканість тіла). Розглянемо ці позиції докладніше.
Так, П.А. Дубовець зазначає, що при заподіянні тілесних ушкоджень посягання безпосередньо спрямоване на заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини. Саме тому здоров’я людини і є безпосереднім об’єктом тілесних ушкоджень. Між безпосереднім і загальним об’єктом злочину існує нерозривний взаємозв’язок. Посягаючи при тілесних ушкодженнях безпосередньо на здоров’я людини, злочинець посягає і на певні суспільні відносини, оскільки в результаті цього людина не може нормально жити, бути здоровою. Під час насильницьких дій, що поєднані із заподіянням фізичних страждань, болю, посягання так само, як і в разі заподіяння тілесних ушкоджень, спрямоване безпосередньо на здоров’я потерпілого [46, с. 13]. Подібної точки зору дотримувалося й дотримується більшість учених [245, с. 46, 47; 148, с. 569; 35, с. 7; 133, с. 14; 117, с. 9]. Крім того, дана позиція знайшла своє відображення і в багатьох підручниках як радянських часів [180, с. 195; 177, с. 182; 179, с.141; 210, с. 336; 58, с. 356, 357; 181, с. 281; 215, с. 125; 182, с. 162], так і сучасних [212, с. 51; 227, с. 128; 24, с. 47; 237, с. 43].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Вважаємо за доцільне приділити увагу питанню про початковий момент життя людини. Це питання в юридичній літературі є суперечливим. У науці кримінального права під початковим моментом життя людини розуміють початок фізіологічних пологів [15, с. 6; 36, с. 14; 186, с. 6; 2, с. 19; 227, с. 116; 217, с. 91; 215, с. 110]. Аналізуючи кримінально-правову літературу, можна дійти висновку, що такий підхід є превалюючим. Однак існують і інші точки зору.
Деякі вчені визначають початком життя момент повного відділення плоду від утроби матері й першого вдиху новонародженого. Із цього моменту починається самостійний кисневий обмін в організмі новонародженого, а отже, життя [182, с. 143]. Підтримуючи таку точку зору, колектив авторів підручника „Кримінальне право РФ” обґрунтовує свою позицію тим, що пологи – це складний фізіологічний процес, який завершує вагітність і під час якого настають ритмічні скорочення маткової мускулатури, що закінчуються вигнанням плоду і посліду через природні пологові шляхи. Народження дитини звичайно починається із виходу назовні з порожнини матки головки плоду. Хоча в деяких випадках можливі аномалії. Після народження з першим подихом легені новонародженого розправляються. Частіше про це сигналізує перший крик дитини. Із цього моменту можна говорити про початок людського життя [212, с. 20, 21]. Відносно даної позиції М.Й. Коржанський зазначає, що „це дуже пізній початок, оскільки новонароджений у звичайних умовах його розвитку в тілі матері не може почати дихати раніше, ніж буде звільнений від усього, що зв’язувало його з тілом матері. Тому немає ніяких підстав залишати новонародженого на час від початку фізіологічних пологів до початку дихання без кримінально-правової охорони. Хоча цей час і нетривалий, але він має важливе значення в справі охорони життя” [82, с. 11]. Далі М.Й.Коржанський пояснює: “початок фізіологічних пологів – це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя громадянина під свою охорону” [82, с.11].
Вважаємо, що для розв’язання питання про початок людського життя у юридичному плані, у першу чергу, слід керуватися медичним аспектом. Згідно з Інструкцією “Про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду”, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров’я України 19 лютого 1996 року, № 31, зареєстрованої Міністерством юстиції України 5 квітня 1996 року, № 160/1185, живонародження – це повне вигнання або витягнення продукту зачаття з організму матері незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє інші ознаки життя, такі як: серцебиття, пульсація пуповини або відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина, чи ні, чи відшарувалась плацента. Кожен продукт такого народження вважається живонародженим. Звідси випливає, що в разі відсутності першого вдиху новонародженого він може вважатися живим, тобто вже почалося його життя, за умови наявності інших ознак життя, а саме: серцебиття, пульсації пуповини тощо. Таким чином, у медичному аспекті питання про початок життя вирішується в альтернативному варіанті: початковим моментом людського життя є або повне вигнання продукту зачаття з організму матері незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє інші ознаки життя, такі як: відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента.
Аналізуючи у сукупності медичний та кримінально-правовий аспекти визначення початкового моменту людського життя, вважаємо, що початковим моментом є початок фізіологічних пологів.
Стосовно злочинів проти життя і здоров’я особи, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, питання про визнання початкового моменту людського життя є зайвим, бо в будь-якому випадку потерпілим від вказаних суспільно небезпечних посягань, вчинених в стані сильного душевного хвилювання, не може бути новонароджений. Це пояснюється тим, що з боку новонародженого не можуть бути такі дії, як протизаконне насильство, тяжка образа, систематичне знущання.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
3. Суб’єктами суспільних відносин, які виступають об’єктом злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, є фізичні особи – особа, яка посягає на життя і здоров’я людини, і потерпіла особа.
4. При умисному вбивстві, вчиненому в стані сильного душевного хвилювання, предметом суспільних відносин є життя людини, в той же час при умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, вчиненому в такому стані, – її здоров’я.
5. Зміст соціального зв’язку між суб’єктами суспільних відносин при умисному вбивстві або умисному тяжкому тілесному ушкодженні, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, полягає, з одного боку, у забезпеченні існування життя і здоров’я будь-якої фізичної особи, а також у нейтралізації можливості вражаючого впливу на людей, з другого, – у дотриманні фізичною особою міри дозволеної поведінки, встановленої суспільством.
6. Питання про визнання початкового моменту людського життя стосовно складів злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК, є зайвим. У будь-якому випадку потерпілим від названих суспільно небезпечних посягань не може бути новонароджений, бо з боку останнього неможливими є такі дії, як протизаконне насильство, тяжка образа, систематичне знущання.
7. Потерпілою особою від посягань на її життя і здоров’я, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, може бути лише особа, яка має рівень розумового розвитку, що дозволяє повною мірою усвідомлювати соціальну значущість і протиправність вчинюваного нею діяння.
8. Шляхом аналізу особистості потерпілого від умисного вбивства або тяжкого тілесного ушкодження, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, встановлено, що якщо винний учиняє посягання в незвичних умовах конфліктної ситуації і в стані сильного душевного хвилювання, його дії нібито вимушені, дії ж потерпілого, навпаки, протікають у відносно спокійній обстановці, що не перешкоджає його вільному волевиявленню, а тому мають зловмисний і провокаційний характер.