Харківський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Документы

Содержание Висновки до розділу 2 Управління внутрішніми справами як напрямок забезпечення внутрішньої безпеки держави Для доставки полной версии работы Охороняючи громадський порядок Забезпечуючи громадську безпеку Охороняючи (захищаючи) власність Забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб

Подобный материал:

• Харківський національний університет внутрішніх справ, 1130.68kb.
• Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 2069.59kb.
• Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 1137.29kb.
• Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
• Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису, 1578.49kb.
• Мвс україни харківський національний університет внутрішніх справ сумська філія наукове, 54.77kb.
• Харківський Національний університет внутрішніх справ Дондик Наталія Яківна, 316.98kb.
• Харківський національний університет внутрішніх справ, 1117.82kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 291.69kb.
• Національний університет внутрішніх справ духневич Андрій Вікторович, 335.8kb.

Висновки до розділу 2


Резюмуючи викладене у цьому розділі, зазначимо, що Служба безпеки України відіграє провідну роль у забезпеченні національної безпеки, в тому числі від внутрішніх загроз. До останніх як об’єкта впливу (реагування) СБУ належать: загострення політичної кризи, яка може перерости у збройне протистояння; розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб, які діють на території України; поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності; поширення міжнародного тероризму; загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території України; спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань; прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України; можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад; протиправне використання інформації, яка становить державну таємницю тощо.

У сфері забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз на СБУ покладається низка функцій: участь у розробці та реалізації державної політики щодо забезпечення внутрішньої безпеки; участь у підготовці концепції (стратегії, програми) у сфері внутрішньої безпеки за напрямками діяльності СБУ; участь у створенні нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи забезпечення внутрішньої безпеки; постійний моніторинг потенційних загроз внутрішній безпеці, які зобов’язані попереджувати та припиняти органи та підрозділи СБУ; надання пропозиції щодо фінансування пріоритетних напрямів забезпечення внутрішньої безпеки відповідно до покладених на СБУ завдань; участь у розробці і здійсненні відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та інших актів законодавства заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та конфіденційної інформації; проведення профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і досудового слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на СБУ; проведення у випадках, передбачених законодавством України, спеціальних заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; розшук осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням злочинів, та у інших випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами.

Аналіз завдань, функцій та повноважень Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз, які наразі закріплені у чинному законодавстві, дозволяє зробити висновок, що деякі із них потребують перегляду. Це, у першу чергу, стосується таких завдань та похідних від них функцій і повноважень, як протидія корупції та організованій злочинності, оскільки: по-перше, для боротьби із корупцією, як загальновизнаним найбільшим «національним лихом», на думку дисертанта, необхідно створити єдиний правоохоронний орган, наприклад Антикорупційний центр; по-друге, для боротьби із організованою злочинністю у системі органів внутрішніх справ створено спеціальні підрозділи. Вважаємо, що створення окремого спеціального правоохоронного органу по боротьбі з корупцією і зосередження завдань, функцій та повноважень щодо боротьби з організованою злочинністю в одному із правоохоронних органів системи МВС значно підвищить результативність протидії цим видам протиправної діяльності, унеможливить дублювання повноважень між окремими правоохоронними органами та індивідуалізує їх відповідальність.

З метою удосконалення правових засад діяльності Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз доцільно внести зміни та доповнення до низки нормативно-правових актів, зокрема: 1) ч. 1 ст. 17 Конституції України викласти у такій редакції: «Охорона та захист національної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу»; 2) п. 1 ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» викласти у такій редакції: «Гарантування закріплених у Конституції України, законодавчих та підзаконних актах прав і свобод людини і громадянина». Крім того, до переліку пріоритетних національних інтересів України, які має бути закріплено у ст. 6 цього ж Закону, необхідно віднести і такі: боротьба з правопорушеннями; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, у тому числі від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; забезпечення енергетичної стабільності та незалежності держави; 3) у статтях 4, 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» перелік суб’єктів загальної компетенції, які забезпечують національну безпеку, необхідно доповнити Конституційним судом; 4) Закон України «Про державну таємницю» доповнити окремою статтею за назвою: «Суб’єкти забезпечення державної таємниці та їх повноваження»; 5) із законодавчого визначення поняття «протидія поширенню тероризму», яке дається у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», виключити слова «ні в чому не винних людей»; 6) у ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» слова «розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб» замінити словами «зовнішніх та внутрішніх загроз»; 7) до завдань СБУ, крім передбачених ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України», віднести і такі як: реагування на воєнно-політичну нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України; протидія міжнародному тероризму; протидія зрощенню бізнесу і політики; протидія поширенню тероризму; протидія використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної та іншої зброї масового ураження або її компонентів; протидія створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави; протидія проявам сепаратизму, намаганню автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України.

Розділ 3

УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ СПРАВАМИ ЯК НАПРЯМОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

3.1. Сутність та особливості управління внутрішніми справами

Управління внутрішніми справами як самостійний вид (напрямок) державного управління виокремлюється переважною більшістю адміністративістів [172, с.130; 173, с.816; 180, с.489; 258, с.431; 327, с.70; 338, с.163; 347, с.412; 445, с.635; 539, с.545; 563, с.413; 572, с.44]. Однак щодо його сутності, спеціальних ознак та суб’єктів, які забезпечують управління внутрішніми справами, вчені висловлюють різні, подеколи й протилежні думки [482, с.192]. У переважній більшості випадків цей вид управління розглядається через призму діяльності органів внутрішніх справ, у зв’язку з чим аналізу піддаються лише завдання, функції, повноваження та структура ОВС [481, с.121]. Як наслідок, інші суб’єкти управління внутрішніми справами залишаються поза увагою дослідників цієї проблематики. Тому спробуємо проаналізувати категорійний апарат з досліджуваних питань; класифікувати суб’єктів управління внутрішніми справами та розглянути їх компетенцію; визначити поняття та особливості управління внутрішніми справами.

Словосполучення «внутрішні справи» складається із двох окремих слів «внутрішні» та «справи». Розглянемо їх окремо. Термін «внутрішній» багатозначний, під ним розуміється зокрема: 1) який є, міститься у середині чого-небудь, обернений усередину чогось; 2) який стосується життя та діяльності всередині держави, установи, організації [543, с.112]. А під терміном «справа»: 1) робота, заняття, пов’язані із розумовим чи фізичним напруженням; 2) задум, намір зробити, здійснити, виконати що-небудь; 3) те, що безпосередньо стосується кого-небудь, входить у його завдання [543, с.567]. Ми пропонуємо своє уточнення визначення терміна «справа» як сукупності певних видів робіт, які планується виконати або які уже виконуються чи виконувались у минулому.

Як зазначають одні автори, терміном «внутрішні справи» позначається одна із сфер діяльності держави. Найменування цієї сфери має традиційний характер і відображає її історично сформований зміст [172, с.130]. На думку Б. М. Габрічідзе, О. Г. Чернявського та С. М. Кузнєцова, термін «внутрішні справи» може мати і більш широкий зміст, ніж той, який зазвичай вкладають у нього правознавці. Наприклад, до внутрішніх справ можуть бути віднесені житлово-комунальне господарство, статистика, охорона здоров’я тощо [258, с.431]. Слід констатувати, що українське законодавство не дає визначення терміна «внутрішні справи». Історично склалося так, що в нашій країні (як, утім, і в деяких інших) основне призначення відомства з традиційною назвою «міністерство внутрішніх справ» зводилося і зводиться до поліцейських функцій – підтримання правопорядку і боротьби із злочинністю [572, с.44]. Ми також погоджуємося з тезою Д. М. Бахраха, який зазначає, що «у звичайному слововживанні терміном «внутрішні справи» визначається, по суті, вся, за винятком міжнародної («іноземні справи»), діяльність держави. Ніде, проте, немає такої ситуації, коли всі «внутрішні справи» були б у віданні лише одного відомства» [211, с.11].

Отже, сфера внутрішніх справ є багатоаспектною, оскільки містить різні види (групи) суспільних відносин, які складаються у господарчій, фінансовій, житлово-комунальній, медичній, соціальній, правоохоронній та інших сферах життєдіяльності держави. Звідси вважаємо доцільним «внутрішні справи» визначити як сукупність певних видів робіт, які стосується життя та діяльності всередині держави.

Таким чином, внутрішні справи як об’єкт управління необхідно розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому – як сукупність усіх існуючих у державі напрямків (видів, сфер) діяльності, які дають змогу забезпечити її стале функціонування та розвиток. У вузькому – лише тих напрямків (видів, сфер) діяльності, які пов’язані із забезпеченням охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьбою з правопорушеннями, забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто складають основу забезпечення внутрішньої безпеки від такого виду внутрішньої загрози як правопорушення.

У подальшому внутрішні справи як об’єкт управління ми будемо розглядати у вузькому значенні, а саме – як сукупність лише тих напрямків (видів, сфер) діяльності, які пов’язані із забезпеченням реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьбою з правопорушеннями, забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності.

У науковій літературі до структурних елементів (напрямків) управління внутрішніх справ (зазвичай у їх вузькому розумінні) відносять: 1) «організацію боротьби зі злочинністю і правопорушеннями; громадський порядок і громадську безпеку; паспортно-реєстраційну систему; дозвільну систему; режим проживання іноземних громадян і осіб без громадянства; безпеку дорожнього руху; протипожежну безпеку; профілактику правопорушень; організацію діяльності міліції; дізнання й оперативно-розшукову діяльність; участь громадськості в управлінні внутрішніми справами» [258, с.431]; 2) діяльність, пов’язану із: захистом прав, свобод та інтересів особи, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань; попередженням і припиненням злочинів і адміністративних правопорушень; здійсненням оперативно-розшукової діяльності, дізнання і слідства; забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійсненням ліцензійно-дозвільної діяльності; втіленням у життя правил паспортної системи, реєстрації і зняття громадян з реєстраційного обліку за місцем проживання; забезпеченням дотримання правил перебування іноземних громадян і осіб без громадянства; охороною власності [172, с.130]; 3) забезпечення громадського порядку і громадської безпеки; боротьбу зі злочинністю; охорону прав і свобод громадян та власності [189, с.556]; 4) охорону громадського порядку та громадської безпеки, охорону власності, боротьбу зі злочинністю [445, с.635]; 5) охорону прав і свобод громадян; забезпечення громадського порядку та громадської безпеки [181, с.474].

З наведеного можна зробити висновок, що, незважаючи на виокремлення вченими різних структурних елементів (напрямків) внутрішніх справ, усі вони єдині у тому, що такими обов’язково є: 1) охорона та захист прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань; 2) боротьба з правопорушеннями; 3) забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності. І все ж, на думку дисертанта, є підстави, крім цих трьох напрямків управління внутрішніми справами, виокремити й такий як забезпечення реалізації фізичними та юридичними особами наданих їм прав, свобод і законних інтересів. Це, зокрема, стосується реалізації фізичними чи юридичними особами таких прав, як отримання дозволу на зберігання та носіння вогнепальної чи холодної зброї, відкриття та функціонування підприємств, діяльність яких потребує одержання відповідної ліцензії, тощо. Цей вид діяльності у науковій літературі отримав назву «публічно-сервісна», яка визначається як «діяльність відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування щодо забезпечення в ході їх взаємостосунків з населенням, конкретними фізичними і юридичними особами умов, за яких останні здатні ефективно реалізовувати і захищати свої права, свободи і законні інтереси» [160, с.10].

Наведені елементи (напрямки) управління внутрішніми справами складають основу правоохоронної діяльності МВС та підпорядкованих йому органів внутрішніх справ, яке є головним (провідним) у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної правоохоронної політики у цих напрямках. Ці елементи (напрями) закріплені у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України як центральний орган виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів [77].

А такі елементи (напрямки) управління внутрішніми справами як попередження (запобігання) і припинення правопорушень, здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і слідства, забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснення ліцензійно-дозвільної діяльності, провадження паспортно-реєстраційної роботи та інші, які визначаються деякими авторами [172, с.130; 258, с.431] як окремі елементи управління внутрішніми справами, на думку дисертанта, охоплюються такими як: забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; боротьба з правопорушеннями; забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

В адміністративно-правовій літературі пропонуються різні визначення поняття «управління внутрішніми справами» (управління у галузі внутрішніх справ, управління у сфері внутрішніх справ, які, на думку дисертанта, є синонімами). Деякі автори під управлінням у галузі внутрішніх справ здебільшого розуміють «здійснення безпосередньої охорони прав і свобод громадян, а також забезпечення громадського порядку та громадської безпеки» [181, с.477]. Схоже визначення пропонують Д. М. Овсянко, розуміючи під ним «здійснення системи заходів, спрямованих на забезпечення громадського порядку і громадської безпеки, охорону власності і боротьбу зі злочинністю» [445, с.635]; О. П. Альохін, О. О. Кармолицький та Ю. М. Козлов, які визнають ним «діяльність, спрямовану на забезпечення громадського порядку і громадської безпеки, боротьбу зі злочинністю, охорону прав і свобод громадян, власності» [189, с.557]; Х. П. Ярмакі, визначаючи його як «здійснення безпосередньої охорони прав і свобод громадян, власності, а також забезпечення громадського порядку і громадської безпеки» [572, с.45].

Дещо змістовніше, на думку дисертанта, визначення поняття управління у сфері внутрішніх справ як «виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів і спеціально уповноважених громадських організацій, спрямованої на забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, громадського порядку, громадської безпеки, боротьбу зі злочинністю, ліквідацію підстав і причин, які її породжують» [173, с.815]. Погоджуючись у цілому із таким визначенням, все ж зазначимо, що і йому властиві певні недоліки. Так, по-перше, суб’єктами управління у сфері внутрішніх справ названо лише «державні органи і спеціально уповноважені громадські організації», а як відомо, безпосередню участь в управлінні внутрішніми справами беруть й окремі громадяни, тобто індивідуальні суб’єкти (добровільні помічники, позаштатні співробітники, громадські помічники тощо); по-друге, серед напрямків управління у цій сфері названо «боротьбу зі злочинністю», що значно звужує суб’єктний склад управління. Більш влучне словосполучення «боротьба з правопорушеннями», яким будуть охоплюватися, крім злочинів, й інші протиправні діяння; по-третє, вважаємо зайвим використання словосполученням «ліквідацію підстав і причин, які її породжують», оскільки останні складають основу профілактичної діяльності, яка, у свою чергу, охоплюється поняттям «боротьба з правопорушеннями». Слід зауважити, що подібні недоліки характерні і для інших визначень поняття «управління внутрішніми справами», які були наведені вище. Крім того, загальною вадою всіх визначень поняття управління внутрішніми справами є те, що воно характеризується лише у вузькому аспекті, тобто як діяльність органів внутрішніх справ.

Перш ніж сформулювати власне визначення поняття управління внутрішніми справами, доцільно розглянути спочатку його мету, завдання та функції, які у сукупності дозволять охарактеризувати особливості цього різновиду державного управління. Автори одного з підручників з адміністративного права визначають мету управління у сфері внутрішніх справ як «забезпечення правопорядку і законності в країні, охорону прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій» [172, с.131].

На думку дисертанта, мету управління внутрішніми справами доцільніше визначити як оптимізацію (удосконалення) діяльності органів загальної та спеціальної компетенції щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьби з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

Серед завдань управління внутрішніми справами одні автори називають охорону громадського порядку, боротьбу зі злочинністю, забезпечення громадської безпеки, охорону майна, надання соціальної і правової допомоги населенню [172, с.131]. Інші до них відносять такі: забезпечення правопорядку; практичне втілення у життя встановлених правил поведінки і діяльності посадових осіб у межах, визначених правовими нормами; створення їм необхідних умов для дотримання встановлених правил; надання допомоги громадськості й адміністрації підприємств, організацій та установ усіх форм власності у підтримці громадського порядку [173, с.816].

На думку дисертанта, основним завданням управління внутрішніми справами є реалізація державної політики щодо організації (забезпечення, координації, узгодження) діяльності з забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьби з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

Інколи в літературі виокремлюють так звані «функції-завдання», які складають зміст діяльності у сфері внутрішніх справ і є похідними від мети та основних завдань управління у цій сфері. До них відносять: охорону життя, прав, свобод і законних інтересів громадян від протиправних посягань; охорону громадського порядку; забезпечення громадської безпеки; попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень; охорону майна [172, с.131]. Як зазначають інші автори, «функції управління внутрішніми справами є досить складними, оскільки охоплюють великі за обсягом і різноманітні за характером і правовою природою завдання щодо організації охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю. Крім того, вони стосуються і організації внутрішньосистемної діяльності ОВС [173, с.816]. Проте функції не можуть охоплювати завдання, вони самі є похідними від завдань.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Дещо інший перелік функцій дається у проекті Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, серед яких: виявлення, припинення, розкриття і попередження злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; розшук осіб, які безвісно відсутні; забезпечення досудового розслідування злочинів; охорона і забезпечення громадського порядку та громадської безпеки; здійснення оперативно-розшукової діяльності; нагляд за особами з антисоціальною поведінкою, які перебувають на обліку; нагляд і контроль за додержанням правил перевезень екологічно небезпечних вантажів; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; організація та здійснення охорони державного кордону, забезпечення протидії нелегальній міграції; забезпечення пожежної безпеки, організація роботи з гасіння пожеж та профілактики порушень протипожежних правил; участь в організації та проведенні рятувальних заходів і аварійно-відновлювальних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; участь у поданні соціально-правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам у виконанні покладених на них законом обов’язків [153]. Такий широкий перелік функцій органів внутрішніх справ пов’язаний насамперед із пропозицією доповнити їх організаційну структуру і такими органами як: Державна служба з питань міграції, Державна прикордонна служба, Державна служба протипожежної охорони. Свої міркування з цих питань ми наведемо нижче.

Як зазначалося вище, діяльність органів внутрішніх справ здійснюється у двох напрямках: адміністративно-правовому та кримінально-правовому, у зв’язку з цим і їх функції мають відображати адміністративно-правовий та кримінально-правовий блоки діяльності окремих органів, підрозділів та служб. Зважаючи на те, що: по-перше, у законах визначаються основні функції суб’єктів правовідносин, у нашому випадку – органів внутрішніх справ, зокрема, їх зовнішньо-правоохоронні функції; по-друге, основним призначенням функцій є деталізація завдань цих органів, у майбутньому Законі України «Про органи внутрішніх справ України» доцільно передбачити такі з них:

1. надання соціальної та правової допомоги фізичним та юридичним особам у реалізації ними законних прав, свобод та інтересів, їх захист у разі порушення;
   
2. охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки;
   
3. попередження правопорушень, їх виявлення і припинення, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
   
4. проведення усіх видів експертиз у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, у тому числі і на договірних засадах на замовлення фізичних і юридичних осіб;
   
5. здійснення дозвільної діяльності;
   
6. забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснення контрольно-наглядової та реєстраційно-дозвільної діяльності у цій сфері;
   
7. охорона та захист майна всіх форм власності від протиправних посягань;
   
8. здійснення заходів щодо охорони довкілля;
   
9. здійснення ліцензування окремих видів господарської діяльності;
   
10. реалізація державної політики з питань громадянства, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання (перебування), проведення паспортної та міграційної роботи;
    
11. виконання адміністративних стягнень.
    

Відповідно до поставлених перед органами внутрішніх справ завданнями та визначеними функціями їх працівники наділяються різноманітними за своїм характером і змістом повноваженнями (правами та обов’язками), які, на думку дисертанта, можна поділити на такі основні п’ять груп залежно від спрямованості на: 1) боротьбу з правопорушеннями; 2) охорону громадського порядку; 3) забезпечення громадської безпеки; 4) охорону та захист власності від протиправних посягань; 5) забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб. Розглянемо їх детальніше.

Так, здійснюючи боротьбу з правопорушеннями [286, с.90; 296, с.25; 350, с.253], працівники органів внутрішніх справ можуть: виявляти, попереджати (запобігати), припиняти та розкривати правопорушення, виявляти причини та умови їх вчинення; проводити оперативно-розшукові заходи, передбачені чинним законодавством; приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення; виконувати в межах своєї компетенції адміністративні стягнення; розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством; проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях; охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб; вимагати від громадян і службових осіб припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні правопорушення, а в разі невиконання зазначених вимог – застосовувати відповідні заходи примусу; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на органи внутрішніх справ; викликати громадян і посадових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку; виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки; затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб певних категорій; складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, об’єднань громадян або трудових колективів; проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства; здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів [18; 331, с.9-12]; проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, взяті під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту; проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень; вести профілактичний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний облік; входити безперешкодно у будь-який час доби: а) на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; б) на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю.

Охороняючи громадський порядок, працівники органів внутрішніх справ наділені частиною таких же повноважень, як і щодо боротьби з правопорушеннями [334, с.3; 401, с.14], зокрема вони: попереджують, виявляють та припиняють протиправні діяння, які вчинюються у громадських місцях; проводять профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення правопорушень. Крім того, вони: здійснюють адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено; контролюють додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства; забезпечують в межах своїх повноважень виконання рішень сільських, селищних, міських рад з питань охорони громадського порядку, торгівлі, утримання тварин у домашніх умовах, додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях тощо, а також контроль за утриманням територій дворів і прибудинкових територій у містах та інших населених пунктах; забезпечують громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять; забезпечують згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду; вимагають від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень ОВС; перевіряють у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на органи внутрішніх справ; затримують порушників громадського порядку, а також інших передбачених законом осіб, наприклад, осіб, які перебувають в громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, – до передачі їх в спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а при відсутності таких – до їх витвереження; проводять кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб запобіганням порушенням громадського порядку; зберігають та застосовують спеціальні засоби та зброю.

Забезпечуючи громадську безпеку [336, с.136-137; 448, с.10], працівники органів внутрішніх справ: виявляють, припиняють та розкривають правопорушення, які спричинили (можуть спричинити) небезпеку для фізичних чи юридичних осіб; виявляють причини й умови, що сприяють вчиненню таких правопорушень, вносять відповідні подання, проводять профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення таких правопорушень; забезпечують у межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснюють контроль за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів; контролюють додержання фізичними та юридичними особами правил дозвільної системи; повідомляють відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживають невідкладні заходи для ліквідації їх наслідків, рятування людей і подання їм допомоги; беруть участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій; сприяють забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості; у встановленому порядку виявляють і повідомляють закладам охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД, і здійснюють за поданням закладу охорони здоров’я з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження і лікування; здійснюють за рішенням суду привід осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, до протитуберкульозного закладу; подають у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування; забезпечують у порядку, встановленому законодавством України, безпеку осіб, взятих під захист, у разі надходження від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну; затримують і тримають у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих; проводять кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій; обмежують або забороняють доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей; обмежують або забороняють рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів в передбачених законом випадках; використовують передбачені нормативними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху; забороняють експлуатацію транспортних засобів [350, с.255]; відвідують підприємства, установи й організації для виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; вимагають від відповідних організацій усунення порушень правил утримання шляхів, якщо при цьому не додержуються вимоги щодо забезпечення громадської безпеки; анулюють виданий підприємству, установі чи організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх подальшого зберігання, вилучають при необхідності зазначені предмети, опечатують склади, бази й сховища, закривають стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил; анулюють дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання, та в інших випадках, передбачених законодавством; оглядають з участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними; оглядають зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання; вилучають у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищують ці предмети, речі та документи або передають їх за призначенням у встановленому порядку; вимагають від керівників підприємств, установ і організацій пояснення за фактами порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до компетенції органів внутрішніх справ, а також у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, проводять перевірки за фактами порушення законодавства, контроль за додержанням якого віднесено до компетенції органів внутрішніх справ.

Охороняючи (захищаючи) власність від протиправних посягань, працівники органів внутрішніх справ використовують такі повноваження: виявляють, попереджають, припиняють правопорушення, які вчинюються з метою протиправного заволодіння власністю; проводять профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення таких правопорушень; розшукують таких осіб, а також викрадене майно; охороняють майно, що залишилось без нагляду; охороняють на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства; забезпечують збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих у міліцію документів, речей, цінностей та іншого майна, вживають заходів до повернення їх законним власникам; забезпечують охорону приміщень судів; вимагають від громадян і службових осіб припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень органів внутрішніх справ; перевіряють у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на органи внутрішніх справ; затримують і тримають у спеціально відведених для цього приміщеннях передбачених законодавством категорій осіб, наприклад, осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, – на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання; складають протоколи про адміністративні правопорушення, провадять особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовують інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Значним обсягом повноважень щодо охорони власності наділені військовослужбовці внутрішніх військ, вони, зокрема: охороняють важливі державні об’єкти, установи виконання покарань і лікувально-трудові установи, об’єкти матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України; спеціальні вантажі; дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав на території України [13].

Забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб здійснюється під час реалізації (виконання) таких повноважень працівниками ОВС як: розгляд звернень громадян, зокрема, заяв і повідомлень про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття по них рішення; виконання прийнятих в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішень прокурора, слідчого, суду, інших державних органів; здійснення реєстрації автомототранспортних засобів, приймання іспитів на право керування транспортними засобами, видання відповідних документів; видання (анулювання) дозволу на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються; видання паспортів та інших документів, що посвідчують їх особу; надання у межах наданих прав допомоги народним депутатам, представникам державних органів і громадських об’єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників; забезпечення затриманим або заарештованим (взятим під варту) особам права на юридичний захист у передбаченому законом порядку; видання (анулювання) дозволів (ліцензій, сертифікатів) на провадження окремих видів господарської діяльності.

Завершуючи розгляд завдань, функцій та повноважень органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами, зазначимо, що у 2006-2007 рр. МВС підготовлено пакет документів, до якого увійшли Проект Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, а також проекти законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів з питань реалізації державної політики у сфері реформування органів внутрішніх справ. Зокрема, як зазначено в Проекті Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, «існуюча на сьогодні в Україні правоохоронна система не здатна адекватно відповісти на вищезазначені виклики. Починаючи з середини 90-х років, в Україні було здійснено кілька спроб реформування органів внутрішніх справ. Але й дотепер у країні фактично збережено радянську систему органів внутрішніх справ з надмірною централізацією, мілітаризацією, бюрократизмом, авторитарно-дисциплінарною моделлю управління. Найбільш кричущими вадами цієї системи є: зорієнтованість на досягнення формальних показників в роботі, наслідком чого є застосування тортур, необґрунтовані затримання громадян, інші порушення законності, політизованість, значна корумпованість особового складу. Наслідком цього є вкрай низький рівень довіри населення до міліції, негативні оцінки з боку міжнародних експертів» [153].

За роки незалежності України було розроблено кілька концепцій реформування органів внутрішніх справ, однак жодна не була реалізована у повному обсязі. Серед причин такого становища вказані: відсутність політичної волі щодо послідовного та глибокого реформування правоохоронних органів, в т.ч. системи МВС України; відсутність загальної узгодженої концепції реформування всієї правоохоронної системи України; неузгодженість концепцій реформування органів внутрішніх справ України з теорією та практикою здійснення інших системних перетворень у країні; часті зміни керівництва Міністерства, галузевих служб, головних управлінь (управлінь) та міськрайлінорганів внутрішніх справ; відтік досвідчених кадрів з системи МВС України, деформація та «розмивання» її професійного ядра; фахова та психологічна неготовність значної частини керівного складу органів системи МВС України до глибокого реформування її діяльності; виключення витрат на систему МВС України з числа пріоритетних напрямів державного фінансування; недостатнє наукове забезпечення реформаційних процесів як наслідок недооцінки, а часто-густо й прямого ігнорування відомчої науки [153].

Під головуванням Президента України 7 березня 2006 р. відбулося засідання РНБО України, на якому було схвалено в цілому проект Концептуальних засад реформування правоохоронних органів. Згідно з цим проектом структура та функції системи МВС України мають бути приведені у відповідність до усталеної практики європейських держав. Виходячи з цього, МВС має взяти на себе значну частину повноважень у сфері внутрішньодержавних відносин. На виконання рішення РНБО в МВС було створено чотири робочих групи на чолі із заступниками міністра, до складу яких увійшли керівники структурних підрозділів центрального апарату МВС, досвідчені практики та науковці. Перша група визначала та обґрунтовувала роль і місце органів внутрішніх справ у структурі сучасної Української держави та системи правоохоронних органів. Друга група зосередилась на завданнях, пов’язаних із вдосконаленням досудового слідства та ролі слідчих апаратів системи МВС. Третій групі було доручено працювати над питаннями вдосконалення оперативно-розшукової діяльності, зміцнення її правової бази та організаційних форм. Четверта група працювала над комплексом документів, які стосувалися правового регулювання міліції громадської безпеки [440, с.6].

Підготовлені проекти законів та інших нормативно-правових актів неодноразово розглядалися на нарадах керівництва МВС, були предметом широкого обговорення в колективах усіх департаментів, територіальних і лінійних управлінь, відомчих вищих навчальних закладів. До цієї проблематики зверталися і ми, свідченням чого є низка наукових публікацій з питань реформування ОВС [471; 472; 474; 481; 482; 484-486]. Понад півтора місяця проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань реформування ОВС перебували на сайті МВС, де ознайомитися з ними мав можливість широкий загал працівників міліції та громадськості. Роботу з підготовки законопроектів було активізовано і завершено з урахуванням зауважень Президента України, висловлених ним у ході розширеного засідання колегії МВС 22 червня 2006 р.

Зокрема, проектом передбачено такі інституційні перетворення: 1) у складі МВС створити Національну міліцію України, до якої входитимуть блоки кримінальної міліції та міліції громадської безпеки; 2) податкову міліцію передати від ДПА до МВС, у якому створити службу податкових розслідувань; 3) внутрішні війська реформувати у Національну гвардію України; 4) від СБУ до МВС передати функції щодо боротьби з організованою злочинністю, а також виконання завдань на окремих напрямах контррозвідувального захисту економіки держави; 5) на базі Головного слідчого управління створити Слідчий комітет, функції якого розширяться за рахунок додаткової підслідності, що має бути передана з відання Генпрокуратури та СБУ; 6) Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС реорганізувати у Державну міграційну службу України як урядовий орган державного управління у складі МВС; 7) створити місцеву міліцію; 8) підпорядкувати МВС Державну прикордонну службу та органи пожежної безпеки [492, с.4-5].

Погоджуючись у цілому із розробленими напрямами реформування органів внутрішніх справ, вважаємо за необхідне висловити деякі зауваження та пропозиції: 1. Створення Національної міліції України, до якої входитимуть блоки кримінальної міліції та міліції громадської безпеки, викликає низку запитань щодо правового статусу транспортної та судової міліції; незрозумілим залишається і те, чому автори проекту залишили поза увагою уже давно обґрунтовану думку щодо необхідності заміни назви «міліція» на «поліція». 2. Перш ніж змінювати назви, а саме: внутрішні війська на Національну гвардію України; Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС на Державну міграційну службу України доцільно було б навести перелік змін у їх компетенції. 3. Дивною є пропозиція щодо створення місцевої міліції, адже відповідно до статей 7, 7-1 Закону України «Про міліцію» вона уже існує. 4. Додаткового вивчення і обґрунтування потребує пропозиція щодо підпорядкування Міністерству внутрішніх справ Державної прикордонної служби та органів пожежної безпеки, оскільки пріоритетним у діяльності органів внутрішніх справ завжди було і, на думку дисертанта, має залишитися спрямування зусиль на виконання основного завдання – забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб від протиправних посягань, і як наслідок – позбавлення їх від невластивих функцій

Слід сказати, що значний резонанс серед фахівців різних правоохоронних відомств викликає пропозиція створення на базі Головного слідчого управління МВС Слідчого комітету.

На думку дисертанта, приведення кримінального судочинства у відповідність до потреб суспільства неможливе без внесення змін до інституту попереднього розслідування кримінальних справ. Механічне перейменування терміна «попереднє слідство» на «досудове», як це зроблено під час так званої «малої судової реформи» у 2001 році, не вирішує вказаних проблем. Загалом у Верховній Раді України обговорювались та розглядались такі законопроекти щодо реформування системи досудового слідства: 1) проект Закону України «Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист» № 1230 від 17.06.2002 [149]; 2) проект Закону України «Про систему органів досудового слідства» № 5372 від 04.10.2004 [150]; 3) проект Закону України «Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України» № 136 [151]; 4) проект Закону України «Про національне бюро розслідувань» № 4387 від 18.11.2003 [152]. До цієї проблематики зверталися і ми [472, с.5-7; 488, с.23].

З метою підвищення ефективності діяльності слідчого апарату органів внутрішніх справ України, оптимізації його структури, фахівцями Головного слідчого управління Міністерства розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про Слідчий комітет Міністерства внутрішніх справ України», який на даний час проходить узгодження. Вважаємо, що цей Проект спрямований на подальше реформування слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України. Він створює нову систему підпорядкування слідчих підрозділів, яка ефективно забезпечуватиме дотримання вимог Кримінально-процесуального кодексу щодо процесуальної незалежності працівників слідства, розширюватиме права керівників органів досудового слідства у вирішенні питань кадрового та матеріально-технічного забезпечення підпорядкованих підрозділів [488, с.23]. Прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про Слідчий комітет Міністерства внутрішніх справ України» дозволить органам внутрішніх справ забезпечити належне розслідування злочинів, що, у свою чергу, підвищить рівень законності і правопорядку в державі.