Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 90. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановления ухвали. 2. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів проце­суального примусу за одне й те саме правопорушення. Стаття 92. Попередження і видалення із залу судового засідання У разі повторного вчинення дій, зазначених у частині першій цієї статті, перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його Стаття 93. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує. Стаття 95. Стягнення напідставі судового наказу 1. Судовий наказ може бути видано, якщо 2. Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встанов­лених законом. 1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Ко 3. Заява підписується заявником або його представником і по­дасться з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно 4. До заяви, яка подасться представником заявника, повинно бутидодано документ, що підтверджує його повноваження. Стаття 99. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу 1. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу,якщо 2. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу. Стаття 101. Наслідки повернення заяви або відмови в її прийнятті 1. У судовому наказі зазначаються Стаття 105. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві 4. Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізні­ше трьох днів після її постановления. ... Полное содержание

Подобный материал:

• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Прізвище автора (укр та англ.), 229.82kb.
• Виконавець, 603.86kb.
• Київ Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм» 2010 Іван, 2979.36kb.
• Укр мов / Англ, 71.17kb.
• 2010 Методична система навчання технічних дисциплін генеральних конструкторів у післядипломній, 325.87kb.
• Коди топограф І чних термінів укр, 1121.16kb.
• Социология коммуникации: Учеб. М.: Междунар ун-т Бизнеса и Управления, 1997. 304, 21.67kb.
• Ковалева, Ирина Находки археологов возвращают Днепропетровск к норме // День(укр),, 96.29kb.

Глава 9. ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

Стаття 90. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу

1. Заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійс­ненню цивільного судочинства.
   
2. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановления ухвали.
   

1. Коментована стаття та глава 9 розділу І цього Кодексу при­свячені заходам процесуального примусу. Процесуальним приму­сом слід вважати застосування судом передбачених ЦПК заходів впливу до порушників процесуальної дисципліни. Вважаємо, що ознаками процесуального примусу є те, що це різновид державно­го примусу (застосовується судом - органом державної влади); за­ходи його передбачені законом і застосовуються до осіб, визначе­них законом; заходи застосовуються до осіб, що порушують певні нормативні установлення; заходи застосовуються у процесуальній формі та ін. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії суду відносно осіб, які порушують: 1) встановлені у суді правила або 2) протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судо­чинства.
   
2. Частина 2 коментованої статті визначає суду форму та про­цесуальний строк застосування заходів процесуального примусу: заходи процесуального примусу застосовуються негайно після вчинення порушення шляхом постановления ухвали.
   

Стаття 91. Види заходів процесуального примусу

1. Заходами процесуального примусу є:
1)попередження;

2. видалення із залу судового засідання;
   
3. тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
   
4. привід.
   

2. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів проце­
суального примусу за одне й те саме правопорушення.

1. Частина 1 коментованої статті дає вичерпний перелік заходів процесуального примусу головним чином по зростаючій силі та суворості.

2.Попередження особи полягає у офіціальному роз'ясненні правопорушнику тих обставин, з яких його поведінка не відпові­дає встановленим у суді правилам або перешкоджає здійсненню процесуальних дій, а тому є протиправною і повинна бути змінена відповідним чином.

3. Видалення із залу судового засідання є більш суворим захо­дом процесуального примусу і полягає у тому, що особа, яка пору­шує процесуальну дисципліну, позбавляється права бути присут­ньою у залі судового засідання.
   
4. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає у примусовому тимчасовому припиненні права володіння, користу­вання та розпорядження певними речами чи документами, які мо­жуть бути використані судом як засоби доказування по справі, що розглядається.
   
5. Привід за своєю суттю є примусовим доставлянням особи, яка скоїла правопорушення, до суду. Коментована стаття цього Ко­дексу забороняє застосування кількох примусових заходів до од­нієї особи за одне й те саме правопорушення.
   

Стаття 92. Попередження і видалення із залу судового засідання

1. До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - вида­лення із зали судового засідання.
   
2. У разі повторного вчинення дій, зазначених у частині першій цієї статті, перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни.
   

1. Частина 1 коментованої статті деталізує зміст правопорушен­ня та склад осіб, до яких застосовуються судом такі заходи проце­суального примусу як попередження та видалення із залу судового засідання. Порушення встановлених у суді правил, протиправне перешкоджання здійсненню судочинства може полягати у пору­шенні порядку під час судового засідання або невиконанні розпо­ряджень головуючого. Такі дії або бездіяльність осіб є підставою попередження, а у разі повторного вчинення - підставою видален­ня із залу судового засідання. Зазначені заходи процесуального примусу можуть застосовуватися як до учасників цивільного про­цесу (осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу), так і до осіб, присутніх у залі судового засідання, і, як уявляється, лише на дане судове засідання, а не весь процес по даній справі. Застосування зазначених заходів примусу, на нашу думку, повинно здійснюватися шляхом постановления ухвал, не виходячи до на-радчої кімнати.
   
2. Зазначені у пункті 1 коментаря даної статті цього Кодексу дії чи бездіяльність перекладача повторно, тобто після попередження, тягнуть видалення його, але не з судового засідання, а з судового процесу по даній справі. Тому ця дія суду повинна здійснюватись мотивованою ухвалою у вигляді окремого процесуального доку­мента.
   

Стаття 93. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом

1. У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх непо­дання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом.
   
2. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення.
   

1. Частина 1 коментованої статті, по-перше, підкреслює наяв­ність у суду права у необхідних випадках витребувати письмові та речові докази. По-друге, його праву кореспондує обов'язок осіб надати суду зазначені ним письмові чи речові докази по справі, що ним розглядається. Якщо ці особи не надають суду витребува-

115

них доказів та не повідомляють суд про причини їх неподання, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для їх дослідження. Застосовуватися ці заходи процесуального примусу повинні за мотивованою ухвалою суду.

2. Частина 2 коментованої статті цього Кодексу перелічує рекві­зити мотивованої ухвали про тимчасове вилучення доказів для до­слідження судом.

Стаття 94. Привід свідка

1. Належно викликаний свідок, який без поважних причин не
з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки,
може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відш­
кодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

2. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу.
   
3. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем про­живання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.
   
4. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до статті 51 цього Кодексу, а також малолітні та непов­нолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів.
   
5. Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує.
   
6. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з пись­мовим поясненням причин невиконання.
   

1. Коментована стаття встановлює умови та порядок застосу­вання судом такого заходу процесуального примусу як привід. На відміну від ст. 91 цього Кодексу дана стаття конкретно зазначає, що такий захід застосовується до свідка. Умовами застосуван­ня зазначеного заходу є: 1) це повинен бути свідок, тобто особа, якій відомі обставини, що стосуються справи; 2) він був належ­но викликаний (див. коментар до глави 7 цього розділу ЦПК); 3) він не з'явився у судове засідання або не повідомив про причи­ни неявки; 4) він не належить до осіб, перелічених у ст. 51 ЦПК (див. відповідний коментар); 5) він не повинен бути малолітньою та неповнолітньою особою, вагітною жінкою, інвалідом першої і 116

другої груп, особою, яка доглядає дітей віком до шести років або дітей-інвалідів.

2. Про привід свідка суд постановляє мотивовану ухвалу, у якій, зазначаються відомості про особу, яка підлягає приводу до суду, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Дана ухвала передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання, роботи чи нав­чання особи, яка підлягає приводу. Особа, що виконує ухвалу, ого­лошує ухвалу суду свідку, який підлягає приводу. У разі неможли­вості приводу, особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.

117

Розділ II. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 95. Стягнення напідставі судового наказу

1. Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
   
2. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встанов­леними для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
   

1. Коментована стаття відкриває розділ II цього Кодек­
су, який присвячений наказному провадженню - першому з
видів проваджень у суді першої інстанції, віднесених ст. 15
ЦПК до цивільної юрисдикції (див. коментар до зазначеної
статті). Наказне провадження є новим провадженням, вве­деним новим ЦПК України, хоча воно існувало і в Росії до 1917 р., та і пізніше. Введення наказного провадження, як уяв­ляється, свідчить про потребу судової практики розглядати деякі цивільні справи спрощено. Інколи стверджують більш радикаль­но: наказне провадження, суворо кажучи, не можна назвати су­дочинством, оскільки воно здійснюється поза рамками цивільної процесуальної форми, а лише з додержанням визначеної, вста­новленої законом процедури (див. «Комментарий к гражданскому
процессуальному кодексу РСФСР». - М.: Юристъ, 2001. - С. 312).
Це твердження є спірним хоча б тому, що само по собі є не зовсім
послідовним і суперечливим. Встановлена законом процедура роз­
гляду справи і є, фактично, процесуальною формою. Інша спра­
ва, що така процесуальна форма відрізняється від процесуальної
форми позовного провадження. Так, це цілком природно, оскільки
особливими є предмети судового розгляду у цих провадженнях,
оскільки це різні види проваджень. Предметом судового розгляду
у позовному провадженні є спір про право цивільне, а у наказному
провадженні явно вираженого спору нема, а є потенційний.

2. Коментована стаття визначає, що судовий наказ є особливою
формою судового рішення. Але відносно цього є декілька запере­
чень. По-перше, ст. 208 цього Кодексу передбачає лише дві фор­
ми судових рішень: ухвали та рішення. По-друге, судове рішення
є підставою виконання, а судовий наказ є і підставою виконання,
118

і виконавчим документом. По-третє, після проголошення рішен­ня суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення (частина 2 ст. 218 ЦПК), а ст. 106 ЦПК передбачає ска­сування судового наказу судом, що його ухвалив. Тому вважаємо, що судовий наказ є особливим правозастосовчим актом суду, яким визначені права та обов'язки суб'єктів цивільного правовідношен-ня за наявності лише потенційного спору про право. Судовим на­казом вирішується питання про стягнення з боржника коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Виконується судовий наказ за загальними правилами ви­конавчого провадження.

Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути видано, якщо:

1. заявлено вимогу, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;
   
2. заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
   

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення
розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів
боржника.

2. Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встанов­
лених законом.

1. Коментована стаття містить перелік вимог, за якими заявник може звертатись до суду за видачею судового наказу. Цей перелік не є вичерпним, оскільки частина 2 її зазначає, що судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом.
   
2. Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Уявляєть­ся, що у даному випадку закон розуміє просту та «кваліфіковану» письмову форму. Згідно зі ст. 208 ЦК у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами і правочини між фі­зичною та юридичною особами, крім правочинів, які можуть вчи­нятися усно (ст. 206 ЦК); правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатко­вуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повніс­тю виконуються у момент їх вчинення, за винятком правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній
   

119

реєстрації, а також правочишв, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Правочин, вчинений у пись­мовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випад­ках, встановлених законом (наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового бу­динку (квартири) або іншого нерухомого майна) або домовленістю сторін.

3. Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми за­робітної плати.
   
4. Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача (див. ко­ментар до ст. 78 цього Кодексу), боржника, дитини або транспорт­них засобів боржника (див. Тертышников В.И., Тертышников Р.В., Макаренко О.В. - Закон Украины «Об исполнительном производс­тве»; НІЖ. - Харьков: Консум, 2005. - С. 116 - 118).
   

Стаття 97. Підсудність

1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

1. Коментована стаття відсилає визначення підсудності заяви про видачу судового наказу до загальних правил підсудності (див. коментар до глави 1 Розділу III ЦПК).

Стаття 98. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу

1. Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.
   
2. У заяві повинно бути зазначено:
   

1. найменування суду, в який подається заява;
   
2. ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (най­менування) представника заявника, якщо заява подається представ­ником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;
   
3. вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються;
   
4. вартість майна у разі його витребування;
   
5. перелік документів, що додаються до заяви.
   

120

3. Заява підписується заявником або його представником і по­
дасться з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно
до кількості боржників.

4. До заяви, яка подасться представником заявника, повинно бути
додано документ, що підтверджує його повноваження.

5. До неналежно оформленої заяви застосовуються положення
статті 121 цього Кодексу.

1. Коментована стаття встановлює форму (письмову) та зміст заяви про видачу судового наказу у вигляді переліку обов'язкових її реквізитів. У заяві повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; найменування заявника та їх підстави, вартість майна у разі його витребування; перелік доданих докумен­тів; підпис заявника та додані документи.
   
2. Якщо ці вимоги не додержані або не сплачено судовий збір чи не оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявнику строк для усунення недоліків. Після усу­нення недоліків заявником заява вважається поданою в день пер­вісного подання її, а інакше - вважається неподаною і повертається заявникові.
   

Стаття 99. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу

1. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується су­довий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позов­ного провадження.
   
2. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувану не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.
   

(Із змінами, внесеними згідно із Законам України від 08.09.2005р. N287S-IV)

1. Коментована стаття цього Кодексу визначає судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу у розмірі п'ятдесяти від­сотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми, якщо б заяв­ник звертався до суду з відповідним позовом.

121

2. Частина 2 статті передбачає правило, що у разі відмови суд­дею в прийнятті заяви про видачу наказу або у разі скасування су­дового наказу, тобто у разі, якщо суд встановлює безпідставність чи недоведеність заяви, внесена сума судового збору заявнику не повертається. Але у випадку пред'явлення заявником після цьо­го позову за цією вимогою, сума судового збору за подання заяви про видачу судового наказу зараховується до суми судового збору, встановленого за позовну заяву.

Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу

1. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу,
якщо:

1. заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;
   
2. із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
   

2. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.

1. Коментована стаття визначає передумови права на подання за­яви про видачу судового наказу. Це питання необхідно вирішувати судді перш за всё. Лише після цього суддя повинен вирішувати пи­тання про додержання порядку реалізації цього права (підсудність, дієздатність, додержання вимог закону про реквізити заяви).
   
2. Стаття передбачає дві таких вимоги. По-перше, формальна вимога - належить чи не належить заявлена вимога до переліку вимог, за якими може бути видано судовий наказ. У даному разі суддя перевіряє, чи належить до цивільної юрисдикції у порядку наказного провадження вимога, яка заявляється до суду. По-друге, суддя перевіряє зазначений у заяві предмет розгляду. І якщо пред­метом розгляду є спір про право цивільне, то такі вимоги; також не належать до цивільної юрисдикції наказного провадження.
   

Як уявляється, у статті необхідно передбачити також обов'язок судді перевіряти наявність правоздатності заявника за вимогою, тобто наявність юридичної заінтересованості.

3. У разі недодержання передбачених статтею умов, суддя пос­
тановляє ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судо­
вого наказу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку
(ст. 293 цього Кодексу). Але коментована стаття не регламентує
процесуальне оформлення рішення суду про прийняття заяви про
видачу наказу до судового розгляду. У зв'язку з тим, що з момен­
том відкриття провадження у справі пов'язані певні процесуальні
122

та матеріальні наслідки, вважаємо, що відкриття провадження у справі повинно оформлюватися постановлениям ухвали, яка ос­карженню не підлягає, тому що не вирішує питання по суті, а лише починає провадження з його вирішення.

Стаття 101. Наслідки повернення заяви або відмови в її прийнятті

1. Повернення заяви у випадку, встановленому частиною другою статті 121 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
   
2. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
   

1. Коментована стаття, по-перше, у дусі загальних принципів цивільного процесуального права передбачає, що повернення за­яви про видачу судового наказу заявнику на підставі порушення порядку здійснення права на подання заяви (див. коментар до ст.ст. 98, 100 цього Кодексу) не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення недоліків, зазначених в ух­валі судді.
   
2. Частина 2 даної статті встановлює наслідки відмови у прий­нятті заяви про видачу судового наказу. Якщо умови, що визнача­ють порядок здійснення права на заяву, не є перепоною повторного звернення до суду з тотожною заявою, повторне звернення до суду у разі відсутності права на подання заяви неможливе. Тому зазна­чена норма унеможливлює звернення до суду з тотожною заявою, але залишає право звернутись із тими самими вимогами у позов­ному порядку.
   

Стаття 102. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу

1. У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог.
   
2. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.
   

1. Коментована стаття передбачає вкрай спрощену процедуру розгляду заяви про видачу судового наказу: його складання та ви-

123

дача проводяться без судового засідання. Суд повинен дотримува­тись чотирьох вимог: 1) заява повинна бути прийнята і прийнят­тя її має бути оформлено ухвалою суду; 2) процедура складання та видачі судового наказу повинна бути здійснена у триденний строк; 3) розгляд заяви про видачу судового наказу проводиться без виклику стягувана та боржника, тобто без їх присутності та їх пояснень; 4) наказ повинен відповідати вимогам ст. 103 цього Кодексу. Більш того, хід розгляду заяви не фіксується у протоколі, який у цьому виді провадження не передбачений. Тому слушним є твердження Ю.В. Білоусова, що наказне провадження можна нази­вати непротокольним (див. «Цивільний процес». - К.: Прецедент, 2005. - С 191).

Стаття 103. Зміст судового наказу

1. У судовому наказі зазначаються:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав
судовий наказ;

3. ім'я (найменування) стягувана і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;
   
4. посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
   

5. сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;
   
6. сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стяг­ненню на його користь з боржника.
   

2. Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого докумен­та, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".
   
3. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох при­мірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.
   

1. Коментована стаття регламентує зміст судового наказу. Аналіз реквізитів судового наказу дозволяє зробити висновок, що він складається з двох частин: вступної та резолютивної, що є та­кож спрощеною структурою у порівнянні із структурою судового рішення. 124

2. У вступній частині судового наказу необхідно зазначити: дату видачі наказу; найменування суду; прізвище та ініціали судді, який видав наказ; ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження. У резолютивній частині по­винно бути зазначено: посилання на закон, на підставі якого підля­гають задоволенню заявлені вимоги; сума коштів, які підлягають стягненню; розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого мають бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, чи яке майно присуджене та його вартість; сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.
   
3. Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого до­кумента, встановленим Законом України «Про виконавче провад­ження» (див.: коментар до ст. 19 у НПК «Закон Украины «Об ис­полнительном производстве». - X.: Консум. - 2005. - С. 58 - 60. Авторы Тертышников В.И., Тертышников Р.В., Макаренко О.В.). Дана норма статті ще раз свідчить про те, що судовий наказ не є судовим рішенням.
   
4. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох при­мірниках (один залишається у справі, а другий скріплюється пе­чаткою суду і видається стягувачеві після набрання ним законної сили).
   

Стаття 104. Надіслання боржникові копії судового наказу

1. Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.
   
2. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилаєть­ся копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз'яснюється його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування.
   

1. Коментована стаття регулює процедуру надіслання копії на­казу боржникові. Копія судового наказу негайно після його скла­дання направляється боржникові рекомендованим листом із пові­домленням. Одночасно з копією наказу боржникові направляється копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів. Борж­никові цим же листом роз'яснюється його право заявити можливі заперечення проти заявлених вимог протягом десяти днів з дня

125

отримання копії судового наказу шляхом подання заяви про скасу­вання наказу.

Стаття 105. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві

1. У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отри­мання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

1. Дана стаття встановлює правила про набрання судовим на­казом законної сили та видачі його стягувачеві. Закон передбачає три умови набрання законної сили судовим наказом: 1) у суді по­винні бути дані про отримання боржником копії судового наказу та доданих до нього копій документів або про відмову їх отримати (частина 2 ст. 104 цього Кодексу); 2) у суді немає заяви боржника про скасування судового наказу; 3) минуло три дні після закінчен­ня строку на подання такої заяви.

2.Після набрання судовим наказом законної сили суд видає його стягувачеві для пред'явлення до примусового виконання.

Стаття 106. Скасування судового наказу

1. Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що поста­новляється ухвала, якою скасовується судовий наказ.
   
2. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 104 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.
   

3. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно
роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті
в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо
пред'явлення позову.

4. Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізні­
ше трьох днів після її постановления.

1. Коментована стаття регулює порядок скасування судового на­казу. Заява боржника про скасування наказу розглядається, якщо 126

вона подана до суду у строки, встановлені ст.ст. 104, 105 цього Ко­дексу, розглядається судом протягом п'яти днів із дня н надход­ження. Вона розглядається у такому ж спрощеному порядку, як і заява про видачу судового наказу: без судового розгляду і виклику сторін, без фіксування у протоколі. Вважаємо, що редакція частини 1 потребує редакційних змін. По-перше, вона протирічить ст. 102 ЦПК, в якій зазначено, що розгляд заяви здійснюється без судового засідання, а у даній статті - без судового розгляду. По-друге, вона містить внутрішнє протиріччя: заява розглядається без судового розгляду.

Оскільки судовий наказ не визнається боржником, виникає спір про право цивільне, який є предметом розгляду у позовному про­вадженні, а не у наказному. Тому суд повинен винести ухвалу про скасування судового наказу. В ухвалі про скасування наказу суд одночасно роз'яснює стягувачу і боржнику їх право звернутись до суду за вирішенням спору у порядку позовного провадження. Копії ухвали у триденний строк надсилаються стягувачу та боржникові. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

2. У випадку, коли заява про скасування судового наказу пода­на з пропуском строку на її подачу, вона залишається судом без розгляду (потрібно було б зазначити - і повертається заявникові), якщо суд по окремій заяві боржника не виявить підстав скасування судового наказу. Підставою такого поновлення мають бути поваж­ні причини пропуску строку.

127

Розділ III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ