Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря

Вид материала

Документы

Содержание Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи роз­гля Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають проце­суальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу. Стаття 36. Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі. 6. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу. Стаття 37. Процесуальне правонаступництво Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступ­ника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для о Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсут­ньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками 1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які берутьучасть у справі, мають бути посвідчені такими документами 4. Повноваження адвоката як представника можуть такожпосвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатськимоб'єднанням, а Стаття 43. Призначення або заміна Стаття 44. Повноваження представника в суді 5. У разі відмови представника від наданих йому повноваженьпредставник не може бути у цій самій справі представником іншоїсторон Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб,яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд зали­ш

Подобный материал:

• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Прізвище автора (укр та англ.), 229.82kb.
• Виконавець, 603.86kb.
• Київ Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм» 2010 Іван, 2979.36kb.
• Укр мов / Англ, 71.17kb.
• 2010 Методична система навчання технічних дисциплін генеральних конструкторів у післядипломній, 325.87kb.
• Коди топограф І чних термінів укр, 1121.16kb.
• Социология коммуникации: Учеб. М.: Междунар ун-т Бизнеса и Управления, 1997. 304, 21.67kb.
• Ковалева, Ирина Находки археологов возвращают Днепропетровск к норме // День(укр),, 96.29kb.

Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі про­цесуальні права і обов'язки позивача.
   
2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи роз­глядається спочатку.
   

1. Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива
і необхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення
цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказово­
го матеріалу, з'ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути
винесення спірних і навіть взаємовиключаючих судових рішень.
Відповідно до ст. ст. 34 - 36 цього Кодексу у цивільному процесі
беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють са­мостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних ви­мог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів від­
несені законом до числа осіб, які беруть участь у справі, а отже,
мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від проку­рора, органів державної влади і органів місцевого самоврядуван­ня, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, або
близька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані
в допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру, можуть вступити у справу до закінчення її судового розгляду .
46

Ознаками третіх осіб цього виду є те, що вони:

а) вступають у процес, що розпочався;

б) втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична
заінтересованість носить особистий характер;

є) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

3. В юридичній літературі і судовій практиці остання особливість викликає заперечення, хоча вона прямо закріплена в коментованій статті. Іноді стверджують, що позов третьої особи не може бути пред'явлений до однієї сторони, тому що вимога третьої особи за­вжди суперечить інтересам обох сторін. Уявляється, що правило цієї статті є цілком обгрунтованим. Так, у разі пред'явлення позову про витребування речі, позов пред'являється третьою особою тіль­ки до відповідача, тобто до тієї із сторін, в якої знаходиться спірна річ. Позов же про визнання права пред'являється до тієї сторони, яка стверджує, що спірне право належить їй. Якщо при розгляді позову про присудження неясно, кому належить річ, тобто присуд­женню має передувати визнання права, то позов третьою особою повинен пред'являтися до обох сторін.
   
4. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру, вступають у процес шляхом подачі позовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам статей 119, 120 цього Кодексу, обклада­тися судовим збором, як і заява первісного позивача. Третя особа цього виду наділяється тими самими правами і обов'язками, що і первісний позивач, але тільки по своїй вимозі.
   

Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
   
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.
   
3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають проце­суальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.
   

4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мету спору, відрізняються від попереднього виду третіх осіб харак­тером заінтересованості: вони заінтересовані не у предметі спо­ру, а у певному результаті спору, тому що той чи інший результат спору може вплинути на їх взаємостосунки з однією із сторін у справі. Так, наприклад, водій автомобіля бере участь у справі про відшкодування шкоди як третя особа на стороні відповідача, який є власником джерела підвищеної небезпеки. Він заінтересований в тому, щоб суд відмовив у задоволенні позову, тому що у против­ному разі автогосподарство звернеться до нього у майбутньому з регресним позовом.

2. Коментована стаття та судова практика розрізняють два види третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: вони можуть брати участь у процесі на стороні позивача або на стороні відповідача. У судовій практиці треті особи бе­руть участь найчастіше на стороні відповідача. Треті особи беруть участь на стороні відповідача найчастіше тому, що побоюються в майбутньому пред'явлення до них регресного позову (див. приклад у п. 1 коментаря до цієї статті). Так, відповідно до ст. 24 Закону № 2493-НІ від 7 червня 2001 р. «Про службу в органах місцевого самоврядування» як треті особи по справах про відшкодування ма­теріальної шкоди, заподіяної територіальній громаді, виступають службові особи органів місцевого самоврядування, які заподіяли цю шкоду. Однак у третіх осіб цього виду може бути й інша за­інтересованість, наприклад, у разі участі у справі про стягнення аліментів на дітей дружини відповідача, яка є стягувачем алімен­тів за раніше винесеним судовим рішенням. Вона побоюється пред'явлення позову про зниження розміру аліментів у разі задо­волення позову по даній справі.
   
3. Значно рідше трапляються у судовій практиці випадки участі третіх осіб на стороні позивача. Так, наприклад, громадянин С. у порядку спадкування одержав житловий будинок. У заповіті по­мерлого батька було зазначено, що спадкоємець зобов'язаний на­дати у довічне користування громадянці Д. (сестрі спадкодавця) одну кімнату. За позовом громадянина С. про виселення наймачів суд допустив як третю особу на стороні позивача громадянку Д., тому що вона заінтересована у позитивному вирішенні справи. Рі­шення суду про допуск третьої особи є повністю обґрунтованим,
   

л п

оскільки громадянка Д. не може бути ні позивачем, ні співпози­вачем, оскільки не є ні володільцем, ні власником житлового бу­динку, і захист свого права могла одержати лише беручи участь як третя особа на стороні позивача.

4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мету спору, наділяються процесуальними правами і обов'язками, встановленими статтею 27 цього Кодексу для осіб, які беруть участь у справі (див. коментар до ст. 27 ЦПК). Практично їх права та обов'язки співпадають з правами сторони по справі, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також права на відмову від позову, виз­нання позову і укладення мирової угоди, права вимагати виконан­ня судового рішення або ухвали. Такий обсяг процесуальних прав даного виду третіх осіб випливає з особливостей їх юридичної за­інтересованості.
   
5. На відміну від вступу в справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
   

Стаття 36. Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

1. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.
   
2. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.
   

3. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.
   
4. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.
   
5. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.
   

6. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.

1. Коментована стаття визначає порядок залучення та вступу до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Із змісту даної статті та ст. 35 цього Кодексу вип­ливає, що ініціаторами залучення або вступу третьої особи можуть бути: сама третя особа, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, і сам суд. Якщо ініціатором вступу до справи є сама третя особа, їй необхідно звернутись до суду із заявою, в якій, окрім кло­потання про допуск, потрібно викласти обгрунтування особистої заінтересованості тим, що рішення по справі може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Щодо ініціативи сторін по залученню третіх осіб, то вона визначена у коментованій статті як обов'язок повідомити суд про наявність особи, яка на підставі рішення може заявити вимогу до неї або про наявність особи, до якої сторона може заявити вимогу на підставі рішення суду, тобто позивач повинен повідомити про потенційну третю особу на його стороні, а відповідач - про потенційну третю особу на його сто­роні.

2. Питання про залучення або допуск третьої особи до участі у справі вирішується ухвалою суду, який розглядає справу. Комен­тована стаття участь третьої особи у справі ставить у залежність від її згоди. Заперечення осіб, які беруть участь у справі, проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі можуть бути предметом обговорення, але переважне значення у цьому питанні мають обставини справи.

Стаття 37. Процесуальне правонаступництво

1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших ви­падках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
   
2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступ­ника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
   

1. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб'єктного складу учасників спору. Згідно 50

з коментованою статтею правонаступництво можна визначити як заміну сторони у спірному або встановленому судом правовідношенні у разі її вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб'єктів права або обов'язку в матеріальному правовідношенні.

2. Новий суб'єкт права або обов'язку може сприймати права і обов'язки правопопередника повністю або частково. Залежно від цього розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті фізичної особи і припинення юридичної особи, а сингу­лярне -у разі заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи, у відносинах, щодо яких виник спір про право, у суді.
   
3. У разі процесуального правонаступництва, на відміну від за­міни неналежної сторони, суд припиняє провадження у справі до вступу або притягнення у справу правонаступника (статті 201, 203, 204 ЦПК). Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає й у тому, що при заміні неналежної сторони про­вадження у справі починається заново, а при правонаступництві -поновлюється. Це обумовлено тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов'язкові для правонаступника такою ж мірою, в якій вони були обов'язкові і для правопопередника. Правонаступник ніби продовжує брати участь у справі свого правопопередника, а тому і процес продов­жується, а не починається заново.
   

4. Процесуальне правонаступництво можливе у будь-якій
стадії процесу і у будь-якому виді провадження. Так, відповідно
до коментованої статті та ст. 201 цього Кодексу, суд зобов'язаний
зупинити провадження у справі в суді апеляційної та касаційної
інстанції для вступу у справу правонаступника у разі смерті сто­
рони за вимогами, у яких закон допускає правонаступництво, або
припинення існування юридичної особи, яка є стороною у справі.
В юридичній літературі і судовій практиці іноді вважають немож­ливим зупинення провадження вищестоящими судами при пере­гляді судових постанов. Але, по-перше, ст. 201 ЦПК має значення
загального правила, тобто такого, яке поширюється і на всі стадії
позовного провадження, і на всі стадії окремого провадження, апе­ляційного і касаційного провадження і т. ін. По-друге, коментована
стаття прямо вказує на можливість правонаступництва у будь-якій
стадії процесу і у будь-якому провадженні. Так, згідно з п. 1 ст. 34
Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провад­ження підлягає обов'язковому зупиненню у разі смерті стягувача

51

або боржника, оголошення померлим або визнання безвісно від­сутніми стягувана чи боржника, або припинення юридичної особи. Заміну сторони виконавчого провадження здійснює суд у порядку ст. 378 ЦПК (див. коментар до даної статті).

5. У провадженні справи при вирішенні питання про правонас-тупництво необхідно враховувати, що у тих випадках, коли ма­теріальне правовідношення тісно пов'язане з особою його суб'єкта, правонаступництва у матеріальному правовідношенні бути не може, а тому не може бути і процесуального правонаступництва.

Стаття 38. Участь у справі представника

1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.
   
2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
   
3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
   
4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.
   

1. Представництво - це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи (представлюваний). Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юри­дичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирі­шенні цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
   
2. Представництво у суді є самостійним процесуальним інсти­тутом, а не різновидом загальноцивільного, як іноді вважають у судовій практиці та літературі. Від загальноцивільного воно відріз­няється тим, що: а) представництво в силу цивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального - тільки у суді; б) метою загальноцивільного представництва є надання допомо­ги довірителю, а процесуального - і суду; в) при загальноцивільному представництві не може бути подвійного представництва, а
   

у процесі законний представник може доручити ведення справи договірному; г) при загальноцивільному представництві в юри­дичній дії бере участь тільки представник, а в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді й повинен, представлю­ваний; д) при загальноцивільному представництві повноваження представника визначаються дорученням, а у процесі - в основному законом. Тому за ЦПК України представник віднесений до числа осіб, що беруть участь у справі, а, отже, він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.

3. Коментована стаття закріплює право сторін, третіх осіб, осіб,
які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси ін­
ших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах
окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть ско­ристатися допомогою представника. У такий спосіб новий ЦПК
розширив коло осіб, які можуть мати представника у суді, прак­
тично до кола осіб, які беруть участь у справі. Дана стаття частково
вирішує питання про види представництва.

Аналіз ст. ст. 38 - 44 ЦПК та ст. 60 ЦК України дозволяє відзначи­ти наявність чотирьох видів представництва: добровільного; закон­ного, за призначенням суду і громадського (про законне представ­ництво див. коментар до ст. 39 ЦПК). За ступенем обов'язковості представництво може бути обов'язковим, коли на представництво не потрібно волевиявлення представлюваного (у справах за учас­тю недієздатних, наприклад), і факультативним, коли волевиявлен­ня представлюваного на представництво є необхідним.

4. Регулюючи питання про добровільне (договірне) представ­ництво, коментована стаття необгрунтовано відносить до пред­ставництва участь у цивільному судочинстві органів юридичних осіб (частина 3 коментованої статті та п. 2 частини 1 ст. 42 цього Кодексу) та органів державної влади (частина 4 коментованої стат­ті). Тим більше, що зазначені норми частково протиставляють їх представникам. Безумовно, участь зазначених органів не є пред­ставництвом, оскільки є участю юридичних осіб та держави через уповноважені органи.
   
5. В основі добровільного (договірного) представництва лежить договір. Перший підвид - представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підставою такого представництва є договір до­ручення на ведення справи у суді. Другий підвид - юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору. Третій підвид - окремі громадяни пред­ставляють у суді інтереси сторін і третіх осіб за договором дору-
   

чення. Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і не свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень. Тому дуже спірною є думка деяких авторів про те, що і юрисконсульти виступають у суді за договором доручення.

6. Громадське представництво полягає у тому, що в силу стату­ту, положення про громадську організацію вона може представля­ти у суді інтереси членів цієї організації (наприклад, профспілки).

Стаття 39. Законні представники

1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнад­цяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді від­повідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
   
2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотир­надцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
   
3. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсут­ньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.
   
4. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захи­щає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.
   
5. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
   

1. Коментована стаття містить правила про так зване законне
представництво або, точніше, про представництво по справах не­
повнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсут­
ніх та ін.

2. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня
особа), згідно зі ст. 31 ЦК України наділена частковою дієздатніс­тю. Цивільне процесуальне законодавство не визнає їх дієздатни­ми. Що стосується фізичної особи, визнаної судом недієздатною,
то вона вважається недієздатною і цивільним (ст. 41 ЦК), і цивіль­ним процесуальним законодавством (частина 1 ст. 39 ЦПК). Тому
коментована стаття передбачає, що права, свободи та інтереси за­
значених осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлю-

вачі, опікуни. Підставами такого представництва є відповідно факт походження дитини від її батьків, факт усиновлення або акт про призначення опікуном.

3. Фізичні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років ст. 32 ЦК України наділяються неповною цивільною дієздатніс­тю за деякими винятками (див. коментар до ст. 29 ЦПК). Особи, цивільна дієздатність яких обмежена судом, можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Виходячи із зазначено­го, коментована стаття передбачає, що їх права, свободи та інтере­си можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники. Суд може залучати до участі у таких справах і не­повнолітню особу чи особу, дієздатність якої обмежена.
   
4. Згідно зі ст. 44 ЦК України, на підставі рішення суду про виз­нання фізичної особи безвісно відсутньою, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Опікун, призначений для опіки над майном, захищає права, свободи та інтереси зазначеної особи і в суді.
   
5. Права, свободи та, інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена судом померлою, якщо спадщина ще не прийнята, за­хищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - органи місцевого са­моврядування - вживають заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК). Виконавцем заповіту може бути фізична чи юридична особа за дорученням заповідача. Якщо заповідач не призначив вико­навця заповіту або якщо особа, яка були ним призначена, відмови­лася від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту (є рішення суду про це за позовом спадкоємців), спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити вико­навцем заповіту іншу особу (ст. 1287 ЦК України).
   

Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками

1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.
   
2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.
   

55

1. Коментована стаття висовує головні вимоги до осіб, які мо­жуть виступати представниками в суді. Перша вимога є професій­ною - представниками можуть бути адвокати. Вони володіють значними навичками юридичної діяльності, необхідними юридич­ними знаннями. Тому не випадково ст. 59 Конституції України пе­редбачає, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та ін­ших державних органах в Україні діє адвокатура.
   
2. Представниками у суді можуть бути й інші особи, які не від­повідають першій вимозі, але до них коментована стаття висуває чотири інші вимоги: 1) вони повинні бути повнолітніми; 2) мати цивільну процесуальну дієздатність; 3) мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва і 4) не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді (див. коментар до ст. 41 цього Кодексу).
   
3. Частина друга даної статті забороняє - і це цілком зрозуміло - суміщення процесуальної ролі представника осіб, процесуальні і матеріальні інтереси яких протирічать один іншому.
   

Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками

1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спе­ціаліст, свідок.
   
2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.
   

1. Коментована стаття у частині 1 визначає неможливість іншого суміщення процесуальних ролей представника та осіб, які входять згідно ЦПК до інших учасників процесу (секретар судового засі­дання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок), оскільки ті й інші належать до різних груп суб'єктів процесуальних правовідносин, з яких одні юридично заінтересовані, а інші - ні.
   
2. Частина 2 даної статті встановлює обмеження за професіо­нальною ознакою деяким категоріям юристів: суддям, слідчим, прокурорам. Це обмеження має етичний характер: у інших учас­ників справи не повинно виникати сумніву в неупередженості суду у зв'язку з участю зазначених осіб у якості представників. Однак з 56
   

цього правила є два винятки: судді, слідчі, прокурори можуть пред­ставляти у суді відповідні органи, в яких вони працюють, якщо вони є стороною або третьою особою у справі, і якщо зазначені особи виступають у справі як законні представники.

Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження представників

1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть
участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1. довіреністю фізичної особи;
   
2. довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;
   
3. свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призна­чення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
   

2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріаль­но або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
   
3. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положен­ням, з прикладенням печатки юридичної особи.
   

4. Повноваження адвоката як представника можуть також
посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським
об'єднанням, або договором.

5. Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.
   
6. Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.
   

1. Коментована стаття визначає коло документів, що посвідчу­ють повноваження представників, у залежності від виду представ­ництва. При законному представництві повноваження представ­ника підтверджуються у залежності від підстави представництва
свідоцтвом про народження дитини, рішенням про призначенням
опікуном, піклувальником або документами, що особа є охорон­цем спадкового майна.

2. Повноваження договірного представника посвідчуються
довіреністю, ордером адвокатського об'єднання або договором
(для адвокатів), усною заявою фізичної особи, яку представляє
представник, занесеною до журналу судового засідання, (у випад-

ках участі особи, яку представляє представник, поряд із її пред­ставником у справі). У статті визначається порядок посвідчення довіреностей та приєднання їх до матеріалів справи.

3. Як вже зазначалось у коментарі до ст. 38 цього Кодексу, участь органів юридичних осіб у справі не є представництвом, тому й до­кументи про службове становище керівника та його повноваження не є документом, що посвідчує повноваження представника.

Стаття 43. Призначення або заміна

законного представника судом

1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієз­датною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представ­ника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.
   
2. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповід­но опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.
   
3. У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.
   
4. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встанов­леному частиною другою статті 241 цього Кодексу.
   

(У редакції Закону України від 16.03.2006 р. N 3SS1-IV)

1. Стаття 60 ЦК передбачає 4 випадки встановлення опіки і піклування судом, які є підставами особливого виду судового пред­ставництва - по призначенню суду. По-перше, суд встановлює опі­ку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною. По-друге, суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Зазначені підстави застосовуються судом при розгляді відповідних цивільних справ (див. коментар до глави 2 розділу 4 цього Кодексу).

2. Третьою підставою призначення законного представника у особі опікуна є обставина, якщо при розгляді справи буде встанов­лено, що малолітній позбавлений батьківського піклування, а якщо 58

такою особою є неповнолітній - у особі піклувальника(четверта підстава). У цих випадках згідно частини другої коментованої статті, якщо при розгляді цивільної справи буде встановлено, як вимагає ст. 60 ЦК, відсутність батьківського піклування, і, додат­ково, як вимагає коментована стаття, відсутність законного пред­ставника, суд своєю ухвалою встановлює над малолітньою чи не­повнолітньою особою відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна чи піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

3. П'ята підстава представництва по призначенню суду є ви­падок передбачений частиною 1 коментованої статті. Якщо при розгляді цивільної справи буде виявлена відсутність у сторони чи третьої особи визнаної недієздатною чи обмеженою в цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опі­ки і піклування своєю ухвалою призначає опікуна чи піклувальни­ка і залучає їх до участі у справі як законних представників.
   
4. Частина 3 коментованої статті передбачає можливість за по­данням органу опіки і піклування заміни законного представника після відкриття справи. Підставами такої заміни є заборона з боку закону певним особам бути представниками (див. коментар до ст. 41 цього Кодексу).
   
5. Частина 4 даної статті передбачає також право суду звільнити опікуна чи піклувальника в разі якщо їх призначив суд, і призначи­ти опікунами чи піклувальниками інших осіб. Про порядок здійс­нення цих процедур (див. коментар до ст. 241 цього Кодексу).
   

Стаття 44. Повноваження представника в суді

1. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.
   
2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної про­цесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.
   
3. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються статтями 248 - 250 Цивільного кодексу України.
   
4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю мас бути повідомлено суд шляхом подан­ня письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.
   

5. У разі відмови представника від наданих йому повноважень
представник не може бути у цій самій справі представником іншої
сторони.

59

1. Коментована стаття докорінно змінила порядок визначення
повноважень договірного представника. Згідно з ЦПК 1963 р; пов­новаження представників підтверджувалися відповідно загальним
або спеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки за­гальне доручення, то представник від імені особи, яку він представ­ляє, міг вчинити всі процесуальні дії, крім передачі справи до тре­тейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог,
визнання позову, зміни предмета позову (матеріально-правової ви­моги), укладення мирової угоди, передоручення, оскарження рішен­ня суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержання
присудженого майна або грошей. Якщо сторона, що представляєть­ся, або третя особа довіряли своєму представнику здійснення будь-яких з перелічених вище повноважень, вони повинні були видати
представнику таке доручення, у якому це спеціально застережено.
Тому таке доручення і прийнято було називати спеціальним.

Частина 1 коментованої статті, навпаки, визначає, що загаль­не доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти зазначена особа, тобто і відмовитись від позову, і визнати позов, і укласти мирову угоду і ін. А якщо особа, що пред­ставляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності. Необхідність такої різкої зміни порядку підтвердження повноважень, як уявляється, сумнівна, оскільки для цього потрібен більш високий рівень правосвідомості осіб, що представляються, і, можливо, більш високий рівень відповідальності представників, аби уникнути можливих зловживань.

2. Коментована стаття передбачає також можливість припинен­ня договірного представництва, обмеження повноважень пред­ставника та відмову представника від повноважень.

Підставами припинення представництва є такі ж підстави, що і для припинення загальноцивільного представництва: закінчен­ня строку довіреності; скасування довіреності особою, що пред­ставляється; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій було видано довіреність; смерті особи, яка ви­дала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздат­ною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності (ст. 248 ЦК). 60

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника відповідна особа повинна повідомити суд письмо­вою заявою або усною заявою у судовому засіданні.

Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, ор­гани місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.
   
2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадяни­на або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.
   
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встанов­лених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
   

1 .Коментована стаття містить правила про участь у цивільно­му судочинстві не зовсім однорідних учасників, а тому коментар дається автором у ряді випадків окремо з питань участі прокурора і з питань участі інших органів та осіб, що вказані у даній статті.

2.Стаття 121 Конституції України, стосовно судочинства, в якості одного із завдань прокуратури передбачає представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Стаття 34 Закону України «Про прокуратуру» зазначає, що прокурор, який бере участь у розгляді справ у суді, додер­жуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний повний і об'єктивний розгляд справ і постановлению законних і обгрунтованих судових рішень. Згідно змісту статті, формами представниц­тва прокурора у суді є: 1) звернення до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів; 2) участь у розгляді справ, відкритих як за заявою про­ку-

курора, так і інших осіб (див. також ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»). Підставами участі прокурора у цивільному судо­чинстві є його ініціатива, у випадках, визначених законом (напри­клад, ст. 281 цього Кодексу), та за ініціативою суду теж у випадках, визначених законом.

З.Згідно з коментованою статтею у цивільній справі можуть брати участь також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самовряду­вання, фізичні та юридичні особи, якщо за законом вони можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтере­сів Інших осіб. Для всіх органів і осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК, передбачається тільки ця форма участі. Пред'явлення заяви ними можливо за наявності двох умов: а) якщо даним органам і особам стало відомо про порушення права; б) якщо за законом вони мають право на пред'явлення такої заяви в інтересах інших осіб. Участь зазначених органів і осіб у даній формі не виключає участі поряд з ними тих осіб, в інтересах яких пред'явлена заява. Законодавство найчастіше передбачає пред'явлення позовів на захист інтересів дітей: про позбавлення батьківських прав, про відібрання дитини, про визнання усиновлення недійсним, про скасування усиновлення (ст. ст. 165, 170, 240 СК).

4.У формі вступу в справу за своєю ініціативою або залучення судом для надання висновку в справі поряд із прокурором можуть або повинні брати участь тільки органи державної влади і органи місцевого самоврядування. У судовій практиці у цій формі беруть участь найчастіше органи опіки і піклування. Наданню висновку по справах, наприклад, про виховання дітей, передує вивчення умов життя батьків, їх особистих якостей, думки дитини тощо. За­значені органи у цій формі нагадують експертів, але вони мають юридичну заінтересованість і дають висновок не тільки по фактич­них обставинах, а й по суті справи.

Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб,яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб


1. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Ко­дексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.
   
3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд зали­шає заяву без розгляду.
   
4. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення пи­тання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або но-вовиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
   
5. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуаль­ні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
   

1.Прокурор у цивільному процесі належить до осіб, які беруть участь у справі, а отже, він має юридичну заінтересованість у справі і наділяється всіма правами цієї групи учасників процесу (див. коментар до ст. 27 цього Кодексу). Коментована стаття ЦПК і глава 3 розділу III Закону України «Про прокуратуру» окреслю­ють коло додаткових повноважень прокурора у цивільному про­цесі. Прокурор має право підтримувати і змінювати у ході розгляду справи пред'явлені їм заяви або відмовитися від них. Відмова про­курора від заяви ще не визначає хід розгляду справи, тому що осо­ба, на захист інтересів якої була подана заява, має право вимагати розгляду справи по суті. Прокурор має право вносити апеляційні та касаційні скарги на рішення, ухвали і постанови суду першої інстанції. Ряд повноважень прокурор може реалізувати при пере­гляді судових рішень та їх виконанні (див. коментар до відповідно­го розділу цього Кодексу). Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з ви­нятковими або нововиявленими обставинами, має право знайоми­тись із матеріалами справи у суді.

2.Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, залежать від їх входження до певного кола суб'єктів цивільних процесуаль­них відносин. Оскільки правила про ці органи і особи містяться

у § 1 глави 4, вони віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі, а відтак, наділені юридичною заінтересованістю. Однак характер їх заінтересованості інший, ніж у сторін і третіх осіб -вона носить не особистий, а службовий, посадовий, як правило, характер. їх заінтересованість визначається найчастіше місцем у системі органів держави, їх компетенцією. У справі зазначені ор­гани беруть участь найчастіше з метою здійснення покладених на них обов'язків.

З.Так, наприклад, органи опіки і піклування беруть участь у справах, пов'язаних з виконанням батьками, опікунами і піклу­вальниками обов'язків по вихованню дітей. Метою участі цих ор­ганів і осіб у цивільному процесі може бути захист інтересів інших осіб і надання допомоги суду в з'ясуванні дійсних обставин спра­ви. Тому коментована стаття і передбачає, що органи та інші особи мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду, оскільки для ос­таннього потрібно бути суб'єктами спірних матеріально-правових відносин.