Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря

Вид материала

Документы

Содержание У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'я Стаття 29. Цивільна процесуальна дієздатність Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів 3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співу­часників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

Подобный материал:

• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Прізвище автора (укр та англ.), 229.82kb.
• Виконавець, 603.86kb.
• Київ Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм» 2010 Іван, 2979.36kb.
• Укр мов / Англ, 71.17kb.
• 2010 Методична система навчання технічних дисциплін генеральних конструкторів у післядипломній, 325.87kb.
• Коди топограф І чних термінів укр, 1121.16kb.
• Социология коммуникации: Учеб. М.: Междунар ун-т Бизнеса и Управления, 1997. 304, 21.67kb.
• Ковалева, Ирина Находки археологов возвращают Днепропетровск к норме // День(укр),, 96.29kb.

Глава 4. УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

§ 1. Особи, які беруть участь у справі

Стаття 26. Склад осіб, які беруть участь у справі

1. У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
   
2. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.
   
3. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
   

1. Усіх суб'єктів (учасників) цивільних процесуальних пра­
вовідносин (крім суду) за змістом цієї глави необхідно розділяти
на дві групи: осіб, які беруть участь у справі, і осіб, які сприя­
ють здійсненню правосуддя по цивільних справах. Як випливає зі
змісту глави 4 цього Кодексу, критерієм такого поділу є наявність
юридичної заінтересованості. Усі учасники цивільного процесу,
яких ЦПК включає у цю главу, наділені юридичною заінтересо­
ваністю. Це і є головною ознакою осіб, які беруть участь у справі,
і головною їх відмінністю від інших учасників процесуальної

діяльності.

2. Разом з тим характер юридичної заінтересованості усередині
даної групи учасників процесу не для усіх однаковий. Одна група-сторони, треті особи, заявники по непозовних справах - заінте­ресовані в предметі спору чи розгляду або в результаті спору чи
розгляду. Заінтересованість іншої групи учасників з числа осіб, які
беруть участь у справі, має державний (прокурор, органи держав­ної влади і органи місцевого самоврядування) або суспільний ха­рактер (профспілки, державні підприємства, установи, організації
та окремі громадяни, що захищають права інших осіб). Особливий
характер носить заінтересованість у представників сторін і третіх
осіб, якою вони наділені для надання юридичної допомоги зазна­ченим учасникам процесу і допомоги суду у встановленні обста­вин справи.

3. Коментована стаття містить, таким чином, і головну ознаку, і
перелік осіб, які беруть участь у справі, по позовних справах, спра­вах наказного та окремого провадження.

Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні до­казів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та від­води, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, ко­ристуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.
   
2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попе­реднього судового засідання.
   
3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
   

1. Відмінністю осіб, які беруть участь у справі, від інших учас­ників процесу є і більш широке коло, і особливий характер про­цесуальних прав, якими їх наділяє, насамперед, коментована стат­тя. Ці процесуальні права визначають їх процесуальний статус і створюють для них можливість активної участі у цивільній справі. Разом з тим, перелік їх прав у даній статті є далеко не вичерпним, а містить лише їх головні, основні права. Про інші процесуальні права кожної з осіб, які беруть участь у справі, див. коментарі до ст.ст. 31, 35-36, 44, 46 цього Кодексу.
   
2. Частини 2 і 3 коментованої статті присвячені обов'язкам осіб, які беруть участь у справі. У першій з них законодавець чомусь тільки для справ позовного провадження передбачає обов'язок осіб, які беруть участь у справі, подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попе­реднього судового засідання. Як уявляється, такий обов'язок
   

на них покладається і у справах інших видів провадження. Разом з цим і у зв'язку з зазначеним відповідні обов'язки відносно обставин справи і доказів є і у суду.

Одним із найважливіших обов'язків судді і суду є обов'язок (а особи, які беруть участь у справі, мають право вимагати цього): 1) роз'яснювати даним учасникам процесуальної діяльності їх пра­ва і обов'язки; 2) попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 3) сприяти особам, які беруть участь у справі, у здійсненні їх прав і виконанні ними обов'язків. Частина З коментованої статті цього Кодексу закріплює головний обов'язок осіб, які беруть участь у справі, добросовісно користуватися на­лежними їм процесуальними правами.

Стаття 28. Цивільна процесуальна правоздатність 1. Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

1. Однією з передумов виникнення цивільних процесуальних правовідносин, а відтак і цивільної справи, є цивільна процесу­альна правоздатність - передбачена процесуальним законом здат­ність мати цивільні процесуальні права і обов'язки. Коментована стаття визначає, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи мають усі фізичні і юридичні особи. Безумовно, що правоздатни­ми повинні бути й інші особи, які беруть участь у справі, - проку­рор, органи і особи, зазначені у ст. 45 цього Кодексу, представники сторін і третіх осіб. Цивільна процесуальна правоздатність виз­нається за всіма громадянами України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності і т. ін., а також за державними та іншими підприємствами, установа­ми і організаціями, які користуються правами юридичної особи.
   
2. Правоздатність є необхідною умовою виникнення цивільної справи, а тому її наявність необхідно перевіряти при прийнятті заяви у суді. На відміну від інших авторів, ми вважаємо, що це необхідно здійснювати відносно як громадян, так і юридичних осіб, оскільки наявність загальної правоздатності ще не означає, що у заявника є правоздатність спеціальна, тобто правоздатність по даній конкретній справі (див. коментар до ст. З і частину 2 ст. 122 ЦПК).
   

3. Загальна цивільна процесуальна правоздатність у громадян виникає з моменту їх народження і припиняється смертю, а у юри­дичних осіб - з моменту їх виникнення і припиняється їх лікві­дацією. У цивільній процесуальній правоздатності ніхто не може бути обмежений навіть судом.

Стаття 29. Цивільна процесуальна дієздатність

1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздат­ність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
   
2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представ­ника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
   
3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла пов­ноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з момен­ту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодек­сом, надано повну цивільну дієздатність.
   

1. Для особистої участі в цивільній справі недостатньо володі­ти тільки правоздатністю, необхідна ще й цивільна процесуальна
дієздатність - встановлена процесуальним законом здатність осо­бисто здійснювати свої права у суді та доручати ведення справи
представнику. Вона визнається за фізичними особами, які досягли
повноліття, а також юридичними особами.

Здатність особисто здійснювати свої права пов'язана зі здатніс­тю своїми діями набувати для себе права та створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати.

2. Неповнолітні особи, тобто особи віком від чотирнадцяти до
вісімнадцяти років, та особи з обмеженою судом дієздатністю мо­жуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та вико­нувати свої обов'язки у справах, що виникають із відносин, у яких
вони особисто беруть участь. Залучення до таких справ законних
представників залежить від суду. Так, неповнолітні можуть бути

учасниками відносин по дрібних побутових правочинах, при здій­сненні особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, по розпорядженню своїм заробітком, стипен­дією або іншими доходами, по укладанню договору банківського вкладу та ін. (див. ст. 31-32 ЦК України). Для повнолітніх осіб, дієз­датність яких обмежена судом, можливість їх самостійної участі у правовідносинах визначається, поряд із коментованою статтею, ст. 37 ЦК України.

3. Частина 3 коментованої статті передбачає два випадки, коли неповнолітня особа може набути повну цивільну процесуальну дієздатність. Обидва випадки пов'язані з набуттям повної цивіль­ної дієздатності. По-перше, згідно з частиною 2 ст. 34 ЦК України, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. По-друге, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудо­вим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини (ст. 35 ЦК України).

Стаття ЗО. Сторони

1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
   
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
   

1. Сторони є головними учасниками позовного провадження. Як і всі особи, що беруть участь у справі, вони мають юридичну заінтересованість. Однак, їх заінтересованість своєрідна: вона за­чіпає їх особисту сферу, тому що саме сторони є суб'єктами спір­ного матеріального правовідношення, що припускаються. Саме їх зв'язок із допроцесуальними правовідносинами і додає їхній заінтересованості особистого, суб'єктивного відтінку. Особиста юридична заінтересованість сторін має і матеріально-правову, і процесуальну спрямованість - це і заінтересованість в одержан­ні сприятливого матеріально-правового результату, і заінтересо­ваність у можливості участі у процесі. Звідси і друга ознака сторін - процес у справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть тоді, коли позивач особисто не порушує справу або сторони осо­бисто не беруть участі у процесі. На відміну від інших учасників процесу, як правило, тільки сторони наділені правами щодо зміни і припинення справи (зміна елементів позову, відмова від позову,

мирова угода). Оскільки справа ведеться в інтересах сторін, саме вони несуть судові витрати у справі. І, нарешті, тільки на сторони поширюється матеріально-правова сила судового рішення, тоб­то залежно від характеру судового розгляду зазнає змін сфера їх суб'єктивних особистих і матеріальних прав.

2. Відповідно до коментованої статті сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
   
3. Позивач, як правило, є ініціатором порушення справи, звер­таючись до суду, він вважає, що його право порушене чи оспо­рюється. Після порушення справи може виявитися, що право не порушене або порушене, але йому не належить. З урахуванням викладеного позивач - це та зі сторін у процесі, яка звернулася до суду, вважаючи, що її права порушені або оспорюються.
   
4. Відповідач, на відміну від позивача, не звертається до суду, а його притягують до відповіді по пред'явленому позову. Крім того, на думку позивача, це він порушує право. Тому відповідачем є та зі сторін у процесі, яка притягується судом до відповіді за позовом, тому що на неї вказує позивач як на порушника свого права.
   
5. Відповідно до частини другої цієї статті сторонами у цивіль­ному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи. Навіть у тому разі, коли справа порушується не позивачем, а прокурором, орга­нами, організаціями і особами, зазначеними в частині 2 ст. З цього Кодексу, позивачами будуть не останні, а саме ті особи, в інтересах яких порушено цивільну справу.
   

Стаття 31. Процесуальні права та обов'язки сторін

1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.
   
2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач мас право протягом усього часу розгляду справи змінити під­ставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач мас право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
   

3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії
цивільного процесу.

4. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішен­ня в частині, що стосується цієї сторони.
   
5. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого проваджен­ня мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу.
   

1. Коментована стаття закріплює принцип процесуальної рівно­правності сторін. Сутність його у тому, що сторони у цивільному процесі наділяються рівними можливостями щодо відстоювання своєї позиції в цивільній справі. У поєднанні з принципами диспозитивності та змагальності і досягається дійсна рівність сторін у процесі.
   
2. Сторони входять до кола осіб, які беруть участь у справі, а тому вони наділяються тими ж самими правами (див. комен­тар до ст. 27 цього Кодексу). Однак, внаслідок свого особливого становища у справі (див. коментар до ст. ЗО цього Кодексу), за­кон наділяє їх додатковими правами щодо впливу на хід розгляду справи.
   
3. Позивач має право пред'явити позов, протягом усього роз­гляду справи по суті змінити підставу і предмет позову, збіль­шити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Останнє право є найбільш істотним, тому що впливає на закінчення справи (див. коментар до ст. 130 цього Кодексу). Від­мова від позову - це одностороннє волевиявлення позивача, спря­моване на врегулювання спору і закінчення справи в будь-якій її стадії. і'
   
4. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Це також одностороннє волевиявлення, спрямоване на врегулю­вання спору. Однак, на відміну від розпорядчої дії позивача, виз­нання позову, навіть якщо воно прийнято судом, тягне не припи­нення справи, а винесення рішення про задоволення позову.
   
5. Позивач і відповідач можуть закінчити справу мировою уго­дою. Мирова угода - це двостороннє волевиявлення, спрямоване на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Визнання судом мирової угоди, так само як і прийняття відмови від позову, тягне закриття провадження по справі (ст. 205 цього Кодексу). Мирова угода може бути укладена сторонами на будь-якій стадії процесу, а також у виконавчому провадженні.
   
6. Зазначені розпорядчі дії (відмова від позову, визнання позову і мирова угода) є обов'язковими для суду лише тоді, коли вони не суперечать закону та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів.
   

7. Коментована стаття прирівнює за процесуальними правами
до сторін деяких осіб, які беруть участь у справах окремого про­вадження, за деякими винятками (див. коментар до розділу VI цьо­го Кодексу). Ці винятки обумовлені непозовним характером справ,
розглянутих у порядку цього виду провадження.

Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів

1. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
   
2. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесу­альна співучасть) допускається, якщо:
   

1. предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;
   
2. права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
   
3. предметом спору є однорідні права і обов'язки.
   

3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співу­
часників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

1. Коментована стаття регулює питання співучасті у цивіль­ному процесі. Співучасть - це обумовлена матеріальним правом
множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі
внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Від
співучасті необхідно відрізняти суб'єктивне поєднання позовів,
коли суб'єктивні права і обов'язки не залежать одні від одних, а
множинність осіб виникає за розсудом суду (судді) з метою проце­суальної економії. Тому уявляються спірними випадки, зазначені у
пунктах 2 і 3 частини 2 коментованої статті.

Дійсно, права кількох позивачів можуть виникнути з однієї під­стави, наприклад, із факту скорочення штатів на підприємстві, але спільного права у них не буде, не буде і співучасті. Ще більш роз­митим є визначення третьої підстави співучасті: предметом спо­ру є однорідні права і обов'язки, які теж можуть бути підставою суб'єктивного поєднання позовів, але не співучасті.

2. Співучасть за формою можна розділити на такі види:

а) активна співучасть - кілька співпозивачів виступають проти
одного відповідача;

б) пасивна співучасть - один позивач виступає проти декількох
співвідповідачів;

в) змішана співучасть - кілька співпозивачів виступають проти
декількох співвідповідачів.

Від пасивної співучасті необхідно відрізняти інші випадки мно­жинності осіб на боці відповідача. Особливий характер має участь у цивільному процесі додаткового відповідача. Згідно з части­ною 2 ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе від-

повідальність за порушення договору, укладеного за згодою бать­ків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відпові­дальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Тому до справи, в якій неповнолітня особа виступає як відповідач, як додаткових відповідачів суд притягає його батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

3. За ступенем обов'язковості, а отже, і за змістом, співучасть може бути обов'язковою і факультативною. Обов'язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спірних матеріальних правовід­носин такий, що питання про права і обов'язки одного із суб'єктів не­можливо вирішити без притягнення до справи інших суб'єктів цього відношення. При факультативній співучасті немає обов'язкової мно­жинності суб'єктів. Так, суд може винести рішення про стягнення аліментів стосовно тих дітей, на котрих як на відповідачів укажуть непрацездатні батьки, що потребують допомоги (ст. 205 СК).
   
4. Особливості процесуального становища співучасників поля­гають у наступному:
   

а) кожен зі співучасників відносно іншої сторони виступає са­мостійно;

б) при співучасті проглядається своєрідне представництво - ко­жен із співучасників може мати свого представника або всі вони
можуть доручити ведення справи одному із співучасників;

в) співучасники можуть оскаржити судові постанови самостій­но або приєднатися до апеляційної чи касаційної скарги (статті 299,
329 цього Кодексу), поданої особою, на стороні якої вони виступа­ли. В останньому випадку заяви співучасників судовим збором не
обкладаються.

Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду спра­ви, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
   
2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі спів­відповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
   

1. Стаття 105 ЦПК 1963 p. називалась «Заміна неналежної сто­рони», тобто вона регулювала питання про поняття неналежних позивача та відповідача, встановлювала умови та порядок їх замі­ни. Коментована стаття деяких питань не вирішує, деякі питання вирішує вельми спірно, що, безумовно, викликає проблеми при її застосуванні. По-перше, вона з незрозумілих причин не регулює питання про неналежного позивача, умови та порядок його замі­ни. Якщо тлумачити коментовану статтю у тому сенсі, що відтепер заміна неналежного позивача у цивільному судочинстві є немож­ливою, таке вирішення проблеми буде протирічить головним його засадам, тим більше, що ст. 52 КАС України, який прийнято значно пізніше, ніж ЦПК, і введений у дію разом з ЦПК, передбачає як за­міну неналежного відповідача, так і заміну неналежного позивача. Якщо в адміністративному судочинстві заміна неналежного пози­вача передбачається, було б правильним вважати, що в цивільно­му процесі таке положення хоча б допускається, оскільки законом воно не заборонене. Можливість заміни неналежного позивача буде забезпечувати оперативність цивільного судочинства та еко­номію матеріальних і процесуальних засобів при розгляді справи.

По-друге, коментована стаття, як умову заміни неналежного відповідача, у першому реченні частини 1 передбачає клопотання позивача про заміну, а у другому реченні цієї частини - згоду пози­вача. Безумовно, згода позивача є умовою заміни як неналежного позивача, так і неналежного відповідача тому, що ініціатором замі­ни неналежної сторони може бути не тільки позивач, але і суд, і, як уявляється, особи, які беруть участь у справі.

По-третє, залучити належного відповідача суд не може як спів­відповідача, як зазначено у тому ж другому реченні частини пер­шої коментованої статті. Співвідповідачами можуть бути ті особи, які пов'язані поміж собою спільним обов'язком. Не можуть бути співвідповідачами дві особи, з яких одна визнається судом такою, яка не має відповідати за позовом, і друга - такою, яка має відпові­дати за позовом.

З урахуванням викладеного вважаємо, що коментовану статтю слід розуміти і застосовувати таким чином.

2. В момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є сторона належною. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги за пред'явленим позовом, а неналежним відповідачем є особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим позовом. Якщо при розгляді справи суд установить, що сторона є неналежною, виникає необхідність її заміни. Умовою такої заміни

є згода позивача, тому що саме в його інтересах порушено цивіль­ну справу. Після заміни сторони розгляд справи починається зано­во, тому що належній стороні, яка вступила у справу, необхідно з нею ознайомитися.

3. Заміна неналежного позивача можлива в п'ятьох варіантах. Перший варіант: первісний позивач є неналежним, але встановле­но і те, хто є належним. Якщо неналежний позивач згоден виб­ути з процесу, а належний вступити у нього, суд своєю ухвалою замінює позивача, не припиняючи провадження в справі. Другий варіант: при цих же вихідних даних - якщо неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний просить допустити його, то суд допускає останнього як третю особу, що заявляє само­стійні вимоги на предмет спору, тому що місце позивача зайняте. Третій варіант: якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити у нього, суд припиняє проваджен­ня в справі через відмову позивача від позову. Четвертий варіант: якщо не встановлено, хто є належним позивачем, а неналежний згоден вибути з процесу, то й у цьому разі провадження в справі припиняється через відмову від позову. П'ятий варіант: якщо нена­лежний позивач не згоден вибути, а належний не згоден вступити в процес, суд розглядає справу до кінця і відмовляє у позові нена­лежному позивачеві.
   
4. При заміні неналежного відповідача можливі чотири варіан­ти цієї заміни. Перший варіант: якщо судом установлено, що пер­вісний відповідач є неналежним, і хто є належним, то за згодою позивача суд своєю ухвалою здійснює їх заміну. Другий варіант: якщо за тих же обставин позивач не згоден на заміну, то суд, з ме­тою процесуальної економії, притягає належного відповідача як другого відповідача і задовольняє позов (за обставинами справи) відносно другого відповідача, а в позові відносно першого - від­мовляє. Третій варіант: якщо позивач згоден на вибуття з процесу неналежного відповідача, а належного немає, суд припиняє про­вадження у справі на підставі відмови позивача від позову. Четвер­тий варіант: якщо у такій ситуації позивач не згоден на вибуття із процесу неналежного відповідача, то справа розглядається до кін­ця і постановляється рішення про відмову в позові.
   

5. Ця стаття не передбачає як умову заміни сторони згоди від­
повідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача
враховують, якщо відповідач домагається від суду мовби реабілі­
тації, рішення про відмову у позові щодо нього. У такому випадку,
навіть за наявності згоди позивача на вибуття неналежного від-

45

повідана з процесу, суди повинні враховувати думку останнього й у рішенні вказувати про відмову у позові щодо нього.

6. Пленум Верховного Суду України підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позову неналежним позивачем або до неналежного відповідача недопустима (див. п. 2 постанови № 9 Пленуму від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при вирішен­ні цивільних справ по першій інстанції»). Це означає, що питання про заміну сторони має вирішуватися в судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Заміна неналежної сторони оформ­ляється ухвалою суду, яка не може бути оскаржена окремо від су­дового рішення.