Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря

Вид материалаДокументы

Содержание


Процесуальні питання, пов'язані
J • По суті справи суд постано»
Судовий контроль
Про визнання та виконання рішень
Подобный материал:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   34
обставинами. Положення п. 1 даної статті слід розуміти так, що перебіг тримісячного строку починається з того дня, коли заявнику стало або повинно було стати відомо про нововиявлені обставини та обставини, що мають істотне значення для справи. Пункти 2-4 є зрозумілими і коментарів не потребують.

Стаття 363. Суди, що здійснюють перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами

1. Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку
з нововиив.іенпми обставинами судом, який ухвалив рішення, поста­
новив ухвалу або видав судовий наказ.

2. Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було
відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в
разі перегляду рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обста­
винами втрачаг законну силу.
  1. Коментована стаття ЦПК визначає компетенцію судів по пе­регляду рішень, ухвал чи судових наказів у зв'язку з нововиявле­ними обставинами.
  2. Заява про перегляд зазначених процесуальних документів подається до суду, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Ухвали чи рішення судів касаційної або апе­ляційної інстанції, якими змінено рішення або ухвала суду першої інстанції, чи ухвалено нове рішення, переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами тим судом, який змінив рішення або ухвалив нове рішення, тобто касаційним або апеляційним судом.
  3. Якщо ухвалою суду апеляційної чи касаційної інстанції було відхилено відповідну скаргу, в разі перегляду оскарженого рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, то ухвали зазначених судів втрачають законну силу, оскільки вони стають безпредметними.

Стаття 364. Форма і зміст заяви
  1. Заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.
  2. У заяві зазначаються:



  1. найменування суду, якому адресується заява;
  2. ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження;

404

  1. інші особи, які брали участь у справі;
  2. лага ухвалення чи постановления і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву;
  3. нововиявлені обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу, і дата їх відкриття або встановлення;
  4. посилання на докази, що підтверджують наявність нововияв-ленпх обе іавин.

3. До заяви додаються її копії відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

1. Стаття встановлює реквізити заяв осіб, які беруть участь у справі, і заяви прокурора про перегляд рішень і ухвал судів, а також судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставинами. Ці реквізити ( такими ж, як і для всіх процесуальних документів подібного роду. До заяви осіб, що беруть участь у справі, чи заяви прокурора додаються їх копії відповідно до числа осіб, які брали участь у справі, при постановленій рішення, що переглядається, або ухвали чи судового наказу.

Стаття 365. Розгляд заяви
  1. Заява про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявлепнми обставинами розглядається у судовому засіданні. Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідом­ляються про час і місце засідання. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду заяви.
  2. Розглянувши заяву, суд своєю ухвалою або задовольняє заяву і скасовує рішення, ухвалу суду чи судовий наказ у зв'язку з нововияв­леними обставинами або відмовляє у її задоволенні у разі необґрун­тованості заяви.
  3. Після скасування рішення, ухвали суду або судового наказу справа розглядається судом за правилами, встановленими ним Ко­дексом.

1. Заява про перегляд постанови у зв'язку з нововиявленими об­ставинами розглядається у судовому засіданні в одному провадженні зі справою, за якою постановлено рішення, що переглядається, або ухвала чи судовий наказ. Заявник і особи, які брали участь у справі, повідомляються про день судового засідання, однак їх неявка не є перешкодою для розгляду справи. Суд перевіряє обґрунтованість

405

заяви і за наявності зазначених у ст. 361 ЦПК підстав постановляє ухвалу про скасування рішення або ухвали чи судового наказу.
  1. Після скасування рішення або ухвали чи судового наказу, як зазначено у коментованій статті ЦПК, справа розглядається за пра­вилами, встановленими ЦПК. Уявляється, однак, що нове провад­ження у справі повинно починатися зі стадії підготовки справи, тому що суд скасовує тільки підсумкові рішення, або ухвалу чи судовий наказ, а не ухвалу про відкриття провадження.
  2. Якщо суд не знаходить підстав для перегляду рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, він відхиляє заяву як не­обгрунтовану.

Стаття 366. Оскарження ухвали суду

1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд судового нака­
зу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими
обставинами оскарженню не підлягає.

2. Ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд
судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з
нововиявленими обставинами може бути оскаржена в порядку, вста­
новленому цим Кодексом.
  1. Результатом провадження по перегляду судових постанов у зв'язку з нововиявленими обставинами є ухвала суду, який розгля­дав заяву про перегляд.
  2. Якщо суд задовольняє заяву про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами і скасовує постанову, яка перегля­дається, то така ухвала оскарженню не підлягає, тому що по суті головного питання справи вона ще не вирішує.
  3. Навпаки, якщо суд своєю ухвалою відмовляє у перегляді справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, то він і вирішує наперед питання про права і обов'язки та перешкоджає подальшо­му розвитку процесу. Тому на таку ухвалу може бути подана апе­ляційна скарга у порядку, встановленому главою 1 розділу V цього Кодексу (див. відповідні коментарі).
  4. У коментованій статті раптово виникає ще один об'єкт перегля­ду у зв'язку з нововиявленими обставинами - заочне рішення. Уяв­ляється, що це не має значення, оскільки заочне рішення є рішенням. Що стосується такого об'єкту, як судовий наказ, то це правильно. В коментарі до ст. 95 ЦПК зазначалось, що визначення судового на­казу як особливої форми судового рішення, є дуже сумнівним.

406

Розділ VI.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ

З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ

СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ

(ПОСАДОВИХ ОСІБ)

Стаття 367. Негайне виконання судових рішень

1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;
  1. присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
  2. відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;
  3. поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
  4. відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
  5. розкриття банком інформації, яка містить банківську таємни­цю, щодо юридичних та фізичних осіб.

2. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його вико­
нання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів,
визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.
  1. Властивість виконуваності судового рішення виникає з на­бранням ним законної сили. Однак для деяких категорій справ процесуальне законодавство встановлює винятки, які полягають у тому, що деякі судові рішення стають придатними до примусового виконання до набрання ними законної сили, тобто після їх поста­новления і оголошення. Потреба у негайному виконанні обумо­влюється невідкладністю підтвердженої судом вимоги позивача.
  2. Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види негайного виконання: обов'язкове і факультативне. Обов'язкове не­гайне виконання настає тоді, коли суд з підстав, зазначених у законі, незалежно від свого розсуду чи розсуду інших учасників процесу, зобов'язаний звернути дане рішення до негайного виконання. Під­стави цього виду виконання зазначені в коментованій статті. Про звернення рішення до негайного виконання з підстав даної статті суд повинен вказати у резолютивній частині судового рішення, а якщо це упущено судом, то він має вирішити питання про негайне вико­нання шляхом винесення додаткового рішення (п. З ст. 220 ЦПК).

407

3. Новий ЦПК таких понять, як обов'язкове та факультативне негайне виконання, не містить, але тлумачення коментованої статті приводить до висновку, що законодавець відрізняє ці поняття одне від іншого. Так, у п.ж частині 1 статті зазначено: «суд допускає негайне виконання ...», а у частині 2 - «суд... може допустити... » (підкреслено автором). Із зазначеного випливає, як мінімум, два висновки. По-перше, підстави негайного виконання, перелічені у частині 1 статті, є підставами обов'язкового негайного виконан­ня, а єдина підстава, зазначена у частині 2 статті, є підставою факультативного негайного виконання судових рішень. По-дру­ге, уявляється необхідним внесення змін до пункту 3 частини 1 ст. 220 ЦПК, в якій потрібно зазначити посилання лише на час­тину 1 коментованої статті, тобто лише на підстави обов'язкового негайного виконання.

Стаття 368. Звернення судових рішень до виконання
  1. Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконан­ня, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.
  2. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконав­чий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох вілповілачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним вико­навчим листом.
  3. Виконавчі документи про стягнення судового збору надсила­ються судом до місцевих органів державної податкової служби.
  4. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим' листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

1. Коментована стаття встановлює правило про найважливіші і найбільш поширені підстави виконавчого провадження. До таких підстав вона відносить рішення суду, яке набрало законної сили, і рішення, яке хоча і не набрало чинності, але допущено судом до негайного виконання.

Згідно зі ст. З Закону України «Про виконавче провадження» до підстав виконання належить ще низка судових документів у цивіль-408

них і кримінальних справах; ухвали і постанови суду в цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у частині майнових стягнень в справах про адміністративні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом.
  1. Ця стаття встановила також правило, згідно з яким виконав­чий лист по зазначених у п. 1 даного коментаря підставах виконан­ня, видається тільки за заявою особи, на користь якої постановле­не ухвалене рішення суду, тобто стягувана. Виконавчі документи можуть видаватися також за заявами правонаступників стягувана. За змістом цієї статті виконавчі листи не можуть видаватися за за­явами прокурора, органів, організацій і осіб, перелічених у ст. 45 ЦПК, навіть тоді, коли вони порушували справу в інтересах інших осіб. Однак відкриття виконавчого провадження може здійснюва­тися і за заявою прокурора (п. 2 ст. 18 Закону України «Про вико­навче провадження»).
  2. По кожному судовому рішенню видається один виконавчий лист. Однак у тому разі, коли об'єктом стягнення є майно, що знаходиться у декількох місцях, або рішення постановлено на ко­ристь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, за за­явою стягувача або стягувачів суд може видати кілька виконавчих листів. Проте при цьому важливо не допустити стягнення у біль­шому розмірі, ніж це передбачено судовим рішенням, а отже, і не­правомірного обмеження інтересів боржника або боржників. Тому дана стаття і передбачає, що у кожному виконавчому листі повин­но бути точно позначено, яку частину судового рішення необхідно виконати за кожним виконавчим листом.
  3. Питання, які виникають при зверненні судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. Виконав­чі документи про стягнення судового збору надсилаються подат­ковій службі.

Стаття 369. Оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню
  1. Виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провад­ження".
  2. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає ви-

409

конанню, та стягнутії на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.
  1. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувана та боржника і постановляє ухвалу. Не­явка стягувача і боржника не г перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд маг право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист.
  2. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок борж­ника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконан­ню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

(У редакції Закону України від 15.03.2006 р. N 3538-ІУ)
  1. Коментована стаття містить відсильне правило, згідно з яким виконавчий лист оформляється відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження». Такі вимоги вста­новлює ст. 19 зазначеного Закону.
  2. Виконавчий лист є найбільш поширеним виконавчим доку­ментом. Він оформляється у суді та підписується суддею або го­ловою суду. їх підписи засвідчуються печаткою суду. Особливо важливою вимогою до нього є вимога про перенесення у виконав­чий лист резолютивної частини судового рішення. Якщо рішення суду відповідає вимогам до нього, у виконавчому провадженні не повинно виникати спору про право (тому неприпустимі умовні рі­шення), питань про особи учасників виконавчого провадження, ра­хунка, з якого необхідно стягувати кошти і таке інше. Уявляється, що положення про порядок і строки оскарження у виконавчий лист не потрібно переносити.

2. Нова редакція п. З ст. 19 Закону України «Про виконавче про­вадження» вимагає обов'язкового зазначення у виконавчому листі лише найменування (імені) сторін виконавчого провадження, їх місця проживання або місцезнаходження. Зазначати у виконавчо­му листі такі істотні з точки зору виконавчої практики реквізити, як ідентифікаційний код стягувача та боржника, норма закону ви­магає лише тоді, коли вони відомі суду. Час та місце народження, місце роботи боржника є ідентифікуючими реквізитами його, але 410

коментована стаття вважає їх необов'язковими реквізитами вико­навчого листа. Виходячи з потреб виконавчої практики, вважаємо, що така необов'язковість є не зовсім виправданою.

4. Нова редакція даної статті передбачає право суду за заявою стягувача або боржника: а) виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи б)визнати лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одер­жане стягувачем за виконавчим листом. У якому провадженні? За змістом цієї статті - не у позивному, а за заявою і ухвалою.

Стосовно першого повноваження - виправлення помилок у виконавчому листі - вважаємо, що виправляти можна лише ті помилки, які не відповідають судовому рішенню. Тобто у цей за­сіб не можна у вигляді виправлення помилок виконавчого листа змінювати судове рішення. Що стосується другого повноважен­ня, потрібно зазначити наступне. Ухвалою можна визнавати вико­навчий лист таким, що не підлягає виконанню лише у випадках:

а) якщо його було видано помилково(наприклад, неналежній особі);

б) якщо обов'язок боржника відсутній у зв'язку з його припинен­
ням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або
з інших передбачених законом причин. Якщо стягнення за таким
виконавчим листом уже відбулося, то безпідставно одержане стя­
гувачем за виконавчим листом може бути повернуте боржникові за
його позовною заявою і не ухвалою, а рішенням суду.

Стаття 370. Видача дубліката виконавчого листа або судового наказу
  1. Замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд. який видав виконавчий лист або судовий наказ, мас пра­во за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.
  2. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб. їхня неявка не с перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката.

3. За видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу
стягувачу справляється плата в розмірі, встановленому Кабінетом
Міністрів України.

1. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провад­ження» державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання

411

рішення на підставі виконавчого документа. Головним і найбільш по­ширеним виконавчим документом є виконавчий лист. Безумовно, це має бути оригінал виконавчого листа. Тому в разі втрати виконавчого листа або судового наказу стягувач або державний виконавець можуть звернутися до суду із заявою, поданням про видачу дубліката виконав­чого листа замість втраченого оригіналу. Заява стягувана або подання державного виконавця подаються до суду, який ухвалив рішення, на підставі якого був виданий втрачений виконавчий лист. Вони, як уяв­ляється, повинні прийматися судом тоді, коли ще не закінчився строк виконавчої діяльності. Якщо цей строк закінчився, то попередньо не­обхідно вирішити питання про поновлення пропущеного строку.

2. Заява стягувача або подання державного виконавця про вида­чу дубліката виконавчого листа або судового наказу розглядаються у судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб. Не­явка належним чином повідомлених про місце і час судового засі­дання зазначених осіб не є перешкодою для розгляду і вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа або судового на­казу. За результатами розгляду заяви або подання державного вико­навця суд постановляє ухвалу. Як на ухвалу про видачу дубліката, так і на ухвалу про відмову у видачі дубліката виконавчого листа може бути подано апеляційну скаргу (ст. 293 ЦПК). Суб'єктами ос­карження, таким чином, можуть бути відповідно сторони, їх пред­ставники, заінтересовані особи, державний виконавець.

Стаття 371. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання
  1. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконав­чого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
  2. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і роз­глядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. їхня неявка не є перешкодою для вирішення питан­ня про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

1. Коментована стаття регулює порядок поновлення пропуще­ного строку, встановленого у законодавстві для пред'явлення ви­конавчого документа до примусового виконання. 412

2. Виконавча давність - це встановлений у законі строк, протя­гом якого рішення може бути пред'явлено саме до примусового виконання, тому що для добровільного виконання строки не вста­новлені в тому сенсі, що добровільне виконання рішення після закінчення строку виконавчої давності повинно визнаватися на­лежним.

Рішення суду, за загальним правилом, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання ним законної сили. Рішення про стягнення періодичних платежів (наприклад, аліментів) можуть бути пред'явлені до виконання про­тягом усього періоду, на який присуджені ці платежі. У ряді випад­ків можуть бути встановлені скорочені строки виконавчої давності (про стягнення адміністративних штрафів, про виконання наказів господарських судів, постанов комісій із трудових спорів тощо). Ці правила встановлює ст. 21 Закону України «Про виконавче про­вадження».

3.Перебіг строку виконавчої давності починається з набранням рішенням суду законної сили. Переривається перебіг цього строку пред'явленням виконавчого документа до виконання, а також час­тковим виконанням рішення. Пропуск строку виконавчої давності, за загальним правилом, позбавляє стягувача права на примусове виконання рішення. Однак у разі пропуску цього строку за поваж­ної причини (хвороба, тривале відрядження, стихійні лиха тощо) стягувач може звернутися до суду із заявою про поновлення про­пущеного строку. Оскільки поновлення строку не допускає надан­ня нового строку, до заяви про поновлення пропущеного строку виконавчої давності повинен бути доданий виконавчий документ. Поновлення строку саме і передбачає, що виконавчий документ у цьому разі вважається поданим у належний строк.

4.Звернутися до суду із заявою про поновлення строку мож­на тільки при пропуску строку пред'явлення до виконання вико­навчих документів суду і виконавчого напису нотаріуса (див. ст. 91 Закону України «Про нотаріат»). Господарське процесуальне законодавство (ст. 119 ГПК) тепер також передбачає можливість поновлення пропущеного строку пред'явлення наказу до приму­сового виконання. Згідно зі ст. 261 Кодексу адміністративного су­дочинства (КАС) також може бути поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Заява про поновлення пропущеного строку виконавчої давності подається до суду, який видав виконавчий документ, чи до суду за місцем виконання рішення. Вона розглядається в судовому засі-

413

данні з повідомленням сторін виконавчого провадження, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи, якщо в суду є достатні дані про належне їх повідомлення про час і місце розгляду справи. Закон встановлює десятиденний строк для розгляду і вирішення цих справ. За результатами розгляду справи виноситься ухвала суду, на яку у вищестоящий суд може бути подана апеляційна скар­га (див. ст. 293 цього Кодексу).

Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання
  1. Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подасться в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше три­денною строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.
  2. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.
  3. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від при­мусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.



  1. Назва коментованої статті не відповідає її змісту, оскільки в ній не зазначено право на відмову стягувача від примусового ви­конання.
  2. Ця стаття присвячена найбільш важливим розпорядчим пра-вомочностям сторін у виконавчому провадженні - мировій угоді стягувача і боржника та відмові стягувача від примусового вико­нання. Найбільш важливими ці правомочності є тому, що прийнят­тя відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди сторін тягнуть за собою закриття виконавчого провадження (пункти 1, 2 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»).
  3. Врегулювання спорів сторін виконавчого провадження шля­хом взаємних поступок (мирова угода) і відмова стягувача від при­мусового виконання оформлюються письмовим документом, який подається державному виконавцю, а останній не пізніше триден­ного строку повинен передати мирову угоду або заяви про відмову від примусового виконання до суду за місцем виконання рішення для її визнання.
  4. Питання про визнання мирової угоди або прийняття відмови стягувача від примусового виконання повинно вирішуватися в су-414

довому засіданні з повідомленням сторін виконавчого проваджен­ня. До прийняття відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди суд має роз'яснити відповідно стягувачу чи обом сторонам наслідки їх розпорядчих дій, головний з яких полягає в тому, що виконавче провадження буде закрито і, за за­гальним правилом, воно не може бути відновлено (ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»). Визнаючи мирову угоду, суд постановляє ухвалу, в якій мають бути викладені умови цієї угоди. Ухвалою суду вирішується і питання про прийняття від­мови стягувача від примусовою виконання. Якщо суд відмовляє у визнанні мирової угоди або прийнятті відмови стягувача від примусового виконання, він повинен постановити вмотивовану ухвалу, в якій його рішення обґрунтовується тим, що зазначені розпорядчі дії відповідно сторін або стягувача суперечать закону або порушують права і свободи інших осіб, і в чому конкретно це проявляється.

5. Коментована стаття та ст. 293 цього Кодексу прямо не вирі­шують питання проблеми оскарження ухвал суду з даних питань у виконавчому провадженні. Як уявляється, якщо суд виносить ух­валу про визнання мирової угоди сторін і про прийняття відмови стягувача від примусового виконання, у сторін немає підстав для їх оскарження, оскільки суд погодився з їх розпорядчими діями. У разі ж, коли суд відмовив їм у задоволенні відповідних заяв про визнання мирової угоди або про прийняття відмови від примусо­вого виконання, він тим самим позбавив їх можливості розпоряди­тися своїм правом, створив перешкоди для цього, сторони вправі оскаржити цю ухвалу відповідно до п. 8 ст. 293 ЦП К до суду апе­ляційної інстанції.

Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна

чи встановлення способу і порядку виконання

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів ного сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконав­ця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстроч­ку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

415
  1. Коментована стаття та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» регулюють питання про відстрочку і розстрочку ви­конання, зміну способу і порядку виконання рішення. Відстрочка виконання рішення означає перенесення виконання на інший час, а розстрочка - надання можливості виконання рішення по визна­чених частинах у встановлені строки. Питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 217 цього Кодексу або після відкриття виконавчого провадження. По­рушити питання про відстрочку і розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення після відкрит­тя виконавчого провадження може сам державний виконавець або сторони виконавчого провадження чи їх представники. Причому сторони або їх представники можуть порушувати це питання як пе­ред державним-виконавцем, так і безпосередньо перед судом, який ухвалив рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ. Підставами такого прохання можуть бути хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихій­не лихо тощо. Питання про відстрочку або розстрочку виконання повинно бути розглянуте судом у десятиденний строк з викликом сторін виконавчого провадження.
  2. У виняткових випадках суд може задовольнити заяву про від­строчку або розстрочку виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання. Це рішення суду оформляється його ухвалою, яка може бути оскаржена в загальному порядку (ст.293 цього Ко­дексу).

Стаття 374. Вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу
  1. Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця.
  2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому за­сіданні з викликом сторін та за обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

1. Коментована стаття регулює питання про тимчасове влашту­вання дитини до дитячого або лікувального закладу. Вона може виникнути при виконанні рішення суду, яке передбачає відібрання 416

дитини. Питання про відібрав дитини . ачу її ІНШИм осо.

бам або відповідному закладу розв'язуються в судовому рішенні, на підстав, якого видається віПові ■? виконавч'ий ЛИсІ.

Виконання рішень про в.іб дитини диться m

повідно до правил, встановлен ш 3аконом у ін/<<п ВИКонавч*е
провадження» (див. статті 76, 78 3акону). державн J виконавець
вчиняє виконавчі д.. з обов язОв0Ю ю особ ц

редається на виховання. Прак>Ика виконання цих ішснь сві
про успішну їх реалізацію прь, { викона провадженні

представників органів оп.ки і Закладів осш а такожн
закладів (факультативно - зал від особливостей КОНІфеТного
провадження). Участь останні* особливо необхідна тоді, ?ли
за поданням державного викоцавця птатя ти ?
ве влаштування дитини до ДитЯчого або лі ьного Зи
  1. Питання про тимчасове fejia ання дитини в зазначені за­клади вирішується судом за п0данням державного виконаВця Як уявляється, державний виконаещ> може звертатися 3 поданням до суду, який ухвалив судове Р> або до За місцем вико­нання цього рішення. Останні ва більц/Д0І|ільнии, то що в даному міст знаходиться бІЛьшість необхідних виріш*ня цього питання матеріалів.
  2. Коментована стаття визн особливості j ви ішен. ня даної категорії справ, до якИх належить питнапня Роки .. розгляду . про учасників прої с даної

на бути розглянута судом у Детнденний п необхідність

участ, в справі повідомляють н aj]Q ~ т/вка в

сідання не є перешкодою для в ішення питання 0 ти"мчасове
влаштування дитини до дитяч або лі ьного за

за умови, що в суду є достатні >.„ ■ "' м

' 3*3 ■чаш про те, що сторони виконавчого

провадження належним чином Повідомлені п чнас j місце

ДУ справи. А от участь у даноц ом засіданні представників

органів оп.ки , піклування є язкою_ т в їх Неявк*
в судове засідання суд зобов аний шдкласти >
повторити виклик представник; в зазначених анів H0BFe Д
засідання. J7M

По суті справи суд постано» якіповинні

но позначен, порядок передач, дитини та заклаДі до якого т
сово передається дитина. Ухва„а тимчасове влаштування

417

дитини до відповідного закладу може б 0 жена в апеляцій­
ному порядку сторонами, оргацами опіки j пікл я (ст 29з цьо.
го Кодексу).

Стаття 375. Вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини
  1. Розшук боржника або діітини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувама.
  2. Суд мас право витребувати від державного виконавця всі необ­хідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку.
  3. Суд розглядає подання державного виконавця протягом десятії днів.



  1. У разі неможливості встановлення місцезнаходження борж­ника або дитини державний виконавець звертається з поданням до суду про оголошення розшуку боржника або дитини.
  2. Розшук боржника або дитини оголошується судом і може бути обов'язковим або факультативним (див. ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»).

Обов'язковий розшук за поданням державного виконавця ого­лошується судом за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцез­находженням його майна, або за місцем проживання (знаходжен­ня) стягувача. Підставою для оголошення обов'язкового розшуку є відсутність відомостей про місце проживання (перебування) борж­ника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відш­кодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, в зв'язку з втратою годувальника, а також відомостей про місце перебування дитини за виконавчими документами про відібрання дитини. Незвернення державного виконавця до суду з поданням про розшук при наявності зазначених підстав може бути оскаржено у відповідний суд у десятиденний строк. Розшук грома-дянина-боржника і розшук дитини здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи - Державна виконав­ча служба. Витрати, пов'язані з розшуком боржника і розшуком дитини, стягуються з боржника за постановою державного вико­навця, яка затверджується начальником відповідного відділу Де­ржавної виконавчої служби.

Факультативний розшук боржника або дитини оголошується тоді, коли державний виконавець вважає його за необхідне і звер­тається за оголошенням розшуку до суду за іншими, не зазначеними у попередньому абзаці, виконавчими документами. Крім розсуду державного виконавця, другою умовою оголошення факультатив-418

ного розшуку є письмова згода стягувача на відшкодування витрат по розшуку боржника або дитини та їх авансування. Понесені стя-гувачем по розшуку боржника або дитини витрати можуть бути згодом стягнені з боржника через суд.

3. Коментована стаття встановлює деякі особливості розгляду цих справ у суді. Суд розглядає подання державного виконавця про розшук боржника або дитини в десятиденний строк. Для пра­вильного і обґрунтованого розгляду і вирішення справи суд може вимагати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дити­ни. Коментована стаття і ст. 78 ЦП К не регулюють питання про можливих учасників судового засідання по цих справах. Як уяв­ляється, брати участь у судовому засіданні по цих справах можуть державний виконавець, стягувач і його представник. За результата­ми розгляду справи суд постановляє відповідну ухвалу. Вона може бути оскаржена в апеляційному порядку, незалежно від того, чи позитивно вирішене питання про розшук боржника або дитини, чи в оголошенні розшуку відмовлено.

Стаття 376. Вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи

1. Питання про примусове проникнення до житла чи іншого
володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться
майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших
осіб, або дитина, щодо якої с виконавчий документ про її відібрання,
при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових
осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого во­
лодіння особи за поданням державного виконавця.

2. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї
статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих
осіб за участю державного виконавця.

(Із ссылка скрыта, внесеними згідно

із Законом України від 15.03.2006р. N 3538-IV)

1. Згідно зі статтею ЗО Конституції України кожному гаран­тується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. На підставі цього ст. 311 ЦК підкреслює, що житло фізичної особи є недоторканним. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження

419

має право проводити огляд приміщень, у разі необхідності при­мусово відкривати їх у встановленому порядку. З цією метою він має право звернутися до суду з поданням про ухвалення відповід­ного судового рішення. Предметом такого подання є підстава при­мусового проникнення до житла фізичної особи: знаходження у неї майна боржника чи майна та коштів, належних боржникові від інших осіб, або дитини, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

2. Подання державного виконавця, негайно розглядається су­дом без виклику чи повідомлення сторін виконавчого провадження та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Ухвала суду може бути оскаржена в загальному порядку (ст.293 цього Кодексу).

інших фінансових установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб). Тобто стаття передбачає вирішення питань про звернення стягнень не лише з рахунків боржника, а і з рахунків інших осіб.

2. Зазначені питання вирішуються судом за поданням держав­ного виконавця, погодженим з начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, негайно без виклику чи повідом­лення сторін виконавчого провадження та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. До заінтересованих осіб по цих справах відносяться інші особи, банківські та інші фінансові установи. Ухвала суду може бути оскаржена в загальному порядку згідно ст.293 цього Кодексу.


Стаття 377. Вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках
  1. Питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансо­вих установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
  2. Суд негайно розглядає подання державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

1. Згідно зі ст. 1071 ЦК банк може списати грошові кошти з ра­хунку клієнта на підставі його розпорядження. Це загальне прави­ло. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду. Згідно з коментованою статтею суд вирішує питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахун­ках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та 420

Стаття 378. Заміна сторони виконавчого провадження
  1. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
  2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засі­данні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.



  1. Оскільки процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу (див. коментар до ст. 37 цього Кодексу), Закон «Про виконавче провадження», частина 4 ст. 11 допускає правонаступництво і у виконавчому провад­женні. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження державний виконавець з власної ініціативи чи по заяві сторо­ни, або сама заінтересована сторона мають право звернутися в суд з поданням (державний виконавець) чи із заявою (сторона) про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступ­ником.
  2. Питання про правонаступництво вирішується судом у су­довому засіданні з повідомленням державного виконавця чи сторін та заінтересованих осіб. Неявка належним чином пові­домлених сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про правонаступництво у виконавчому провадженні. Ухвалу суду по цьому питанню може бути оскаржено (ст.293 ЦПК).

421

Стаття 379. Визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами
  1. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.
  2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спіль­но з іншими особами.



  1. Згідно з частиною 8 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною 1 коментованої статті у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку. Питання про визнання частки майна боржника вирішується судом за поданням державного виконавця.
  2. Зазначене питання вирішується судом у десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провад­ження та співвласників, які є заінтересованими особами. Неявка належно повідомлених сторін виконавчого провадження та інших зазначених у попередньому реченні осіб не є перешкодою для ви­рішення питання про визначення частини майна боржника у спіль­ному майні. Пунтк 26 частини 1 ст.293 цього Кодексу передбачає можливість оскарження таких ухвал.

Стаття 380. Порядок вирішення питання про поворот виконання
  1. Питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває про­вадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
  2. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу по­вернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути від­повідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.
  3. У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації.

422

  1. Ця стаття визначає порядок вирішення питань про поворот виконання. Поворот виконання - це повернення сторін виконавчого провадження в первісне становище через скасування правової під­стави виконання. Це один із засобів захисту інтересів боржника.
  2. Питання про поворот виконання рішень виникає при скасу­ванні рішення, яке набрало законної сили, і вже виконаного час­тково або повністю. Судом, який вирішує це питання, може бути вищестоящий суд, якщо він скасовує рішення і закриває провад­ження в справі, залишає без розгляду, відмовляє в позові або задо­вольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення вищестоящим судом скасовується і справа над­силається на новий розгляд, то питання про поворот виконання вирішує суд, який заново розглядає справу, в тому разі, коли він відмовляє в позові або задовольняє позов у меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду.

3. У разі, якщо майно, яке було предметом виконання скасо­
ваного або зміненого рішення, в натурі вже немає, у рішенні або
ухвалі про поворот виконання передбачається відшкодування вар­
тості майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації.

Стаття 381. Строк подання заяв про поворот виконання
  1. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирі­шено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа. Заяву про поворот виконання можна подати у межах позовної давності.
  2. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не спла­чується.
  3. Суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу.

1. Коментована стаття визначає строк подання заяви пре поворот виконання та особливості її розгляду судом. Питання про поворот виконання скасованого рішення може вирішуватися й у відокрем­леному провадженні, якщо воно не було вирішено апеляційним чи касаційним судом або судом при новому розгляді справи. Заява про поворот виконання подається в межах загального строку позовної давності без оплати судового збору в той суд, в якому знаходиться цивільна справа. Справа розглядається з викликом сторін і закін-

423

чується постановлениям ухвали, на яку може бути подана апеля­ційна скарга (п. 2.8. ст. 293 цього Кодексу).

2. Закон не передбачає позовного провадження, якщо майно знаходиться у стягувача. Якщо ж майно знаходиться у третіх осіб, то питання вирішується не в порядку повороту виконання скасова­ного рішення, а шляхом пред'явлення позову до третіх осіб, у яких знаходиться спірне майно.

інших виплат, шо випливають із трудових правовідносин. По та­ких справах поворот виконання рішень не допускається незалежно від того, у якому порядку схвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.


Стаття 382. Особливості повороту виконання в окремих категоріях справ
  1. У разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обгрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
  2. У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з тру­дових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.



  1. Стаття, що коментується, встановлює особливості поворо­ту виконання в окремих категоріях справ, і з урахуванням особ­ливості деяких цивільних справ, їх соціального і особистого зна­чення закон звужує можливості застосування повороту виконання. Ці справи можна поділити на дві групи: 1) у першій групі справи, по яких можливість залежить від виду скасування рішення; 2) у другій групі ті справи, у яких можливість повороту не залежить від порядку ухвалення рішення.
  2. До першої групи справ цією статтею віднесено справи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. По таких справах поворот виконання допускається лише у випадках скасування рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами і лише тоді, якщо скасова­не рішення було обгрунтоване на повідомлених позивачем неправ­дивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
  3. До другої групи справ коментована стаття відносить справи про стягнення аліментів, справи про стягнення заробітної плати чи 424

425

Розділ VII.

СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ

ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Стаття 383. Право на звернення із скаргою до суду 1. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю де­ржавного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
  1. Коментована стаття вирішує два питання по даній категорії цивільних справ: про предмет скарги і про суб'єктів оскарження, тобто про осіб, які мають право порушувати ці справи.
  2. Предметом скарги є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, якими, на думку заявника, порушуються його права чи свободи. Слід, однак, мати на увазі, що за правилами даної глави ЦПК пред­метом скарги можуть бути процесуальні рішення і дії державного виконавця. Такі його дії, як грубість, нетактовна поведінка віднос­но учасників виконавчого провадження, недодержання розпорядку роботи тощо повинні, як уявляється, оскаржуватися в порядку під­порядкованості начальнику відповідного відділу державної вико­навчої служби.

Оскаржуватися в суд можуть процесуальні рішення, дії або без­діяльність державного виконавця, начальника державної виконав­чої служби та інших її посадових осіб.

3. Відповідно до коментованої статті суб'єктами оскарження
є учасники виконавчого провадження і особи, які залучаються до
проведення виконавчих дій. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про
виконавче провадження» до учасників виконавчого провадження
належать сторони (стягувач і боржник), представники сторін ви­
конавчого провадження, експерти, спеціалісти і перекладачі, а до
осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, - поняті, пра­
цівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і
піклування, інших органів і установ (див. докладніше: Тертышни-
ков В.И., Тертышников Р.В., Макаренко О.В. Закон України «Об
исполнительном производстве»: Научно-практический коммента­
рий: Изд. 4-е. - Харьков: Консум. - 2005. - С. 21-25, 203-205).

426

Стаття 384. Подання скарги
  1. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після ос­карження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.
  2. Скарга подасться до суду, який видав виконавчий документ.
  3. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ держав­ної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.



  1. Коментована стаття ЦПК і ст. 85 Закону України «Про вико­навче провадження» встановлюють альтернативну можливість ос­карження рішень дій або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби: начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або в суд. Разом з тим не виключається і наступне оскарження в суд у тому разі, якщо рішенням посадових осіб державної виконавчої служби по скарзі не припинено, на думку заявника, порушення його прав чи свобод.
  2. Коментована стаття встановлює обов'язок суду, який одержав скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, не пізніше наступного дня повідомити про скаргу відповідний відділ держав­ної виконавчої служби.

Стаття 385. Строки для звернення із скаргою

1. Скаргу може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження поста­нови про відкладення провадження виконавчих дій.

2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги
може бути поновлено судом.
  1. Ця стаття встановлює строки оскарження рішень, дій або без­діяльності державного виконавця або іншої посадової особи де­ржавної виконавчої служби в суд.
  2. Відповідно до коментованої статті ЦПК і статей 32, 33, 36 За­кону України «Про виконавче провадження» встановлено два види строків на звернення зі скаргою в суд: загальні і скорочені. Загаль-

427

ні строки звернення зі скаргою в суд встановлені тривалістю в де­сять днів для тих випадків, коли заінтересована особа вважає, що її права і свободи порушені процесуальними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця (подання заяви до суду про відстрочку чи розстрочку виконання, зміну чи встановлення спо­собу і порядку виконання рішення, зупиненні виконавчого провад­ження та ін.). Скорочені строки тривалістю в три дні встановлені тільки для оскарження постанови державного виконавця про від­кладення проведення виконавчих дій (ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження»). Встановлюючи в цьому разі скорочений строк оскарження процесуального рішення державного виконавця, законодавець виходить, очевидно, з того, шо і саме відкладення ви­конавчих дій носить характер короткострокової процесуальної дії тривалістю в десять днів.

3. Строк звернення зі скаргою за даними справами до суду, як і всі строки звернення до суду, є процесуальним, а таму суд може поновити його у разі пропуску з поважних причин за правилами ст. 73 цього Кодексу. Оскільки поновлення строку не означає надання нового строку, заявник повинен додати до заяви про поновлення строку докази , поважності причин пропуску строку і скаргу. По­новлюючи пропущений з поважних причин процесуальний строк, суд приймає скаргу так, якби вона була подана в належний строк.

Стаття 386. Розгляд скарги
  1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засідан­ні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
  2. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.
  3. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирі­шення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

1. Коментована стаття встановлює тільки деякі особливості роз­гляду і вирішення цих справ у суді. Отже, в цілому порядок роз­гляду даних справ визначається загальними правилами цивільного процесуального права. 428

  1. Перша особливість розгляду і вирішення скарг зводиться до того, що строки їх розгляду скорочені до десяти днів. Особами, які беруть участь у справі, є заявник і державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржується в суд. Зазначені особи можуть брати участь особисто в судовому засіданні або через своїх пред­ставників, якщо з поважних причин вони не можуть особисто бути присутніми у цьому засіданні. Таким чином, участь заявника і де­ржавного виконавця або іншої посадової особи державної вико­навчої служби, чиї рішення, дії або бездіяльність оскаржуються, у судовому засіданні в принципі є обов'язковою. Особиста їх участь у судовому засіданні не виключає одночасної участі в цьому судо­вому засіданні й їх представників.
  2. З метою реального відновлення порушених прав і свобод за­явника дана стаття встановлює правило, відповідно до якого в тому разі, коли, особа, чиї рішення, дії або бездіяльність оскаржуються, не працює вже на цій посаді, то до участі в справі суд притягає ту особу, до компетенції якої входить вирішення питання про припи­нення порушення прав і свобод заявника по даній справі.

Стаття 387. Судове рішення за скаргою
  1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
  2. У разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскар­жувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконав­чої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
  3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

1. Ухвала суду в цих справах має відповідати загальним вимогам як за формою, так і за змістом. Що стосується сутності відповіді суду на скаргу, то це залежить від обставин справи. Якщо в ході су­дового розгляду справи буде підтверджена обґрунтованість скарги заявника, тобто обставини, що свідчать про порушення прав і сво­бод заявника, суд своєю постановою визнає оскаржувані рішен­ня, дії або бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного

429

виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом відновлює його порушені права і свободи. І, навпаки, якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність були прийняті або вчи­нені відповідно до закону, в межах повноважень державного вико­навця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, і права та свободи заявника не були порушені, суд своєю постано­вою відмовляє заявнику в задоволенні скарги.

2. Ухвала суду про задоволення скарги, тобто про визнання ос­каржуваних рішень, дій чи бездіяльності неправомірними або про відмову в задоволенні скарги можуть бути оскаржені в апеляційно­му порядку заявником або державним виконавцем чи іншою посадо­вою особою державної виконавчої служби (ст. 293 цього Кодексу).

Стаття 388. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги

1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

1. Коментована стаття вирішує питання про розподіл судових витрат по справах даної категорії. До складу судових витрат по цих справах, як і по інших, включаються й витрати по наданню юри­дичної допомоги, а також пов'язані з поїздками. Ідея цієї статті в тому, шо судові витрати повинна нести та особа або орган, через дії якого виникла справа в суді і витрати в справі зокрема. Тому су­дові витрати покладаються на заявника, якщо в задоволенні скарги йому відмовлено, і, навпаки, у разі постановления судом ухвали про задоволення скарги судові витрати покладаються на відповід­ний відділ державної виконавчої служби.

Стаття 389. Виконання ухвали суду

1. Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

1. Після набрання законної сили ухвала суду про задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи 430

іншої посадової особи державної виконавчої служби надсилається відповідному відділу державної виконавчої служби для виконання, а заявнику - до відома.

2. Коментована стаття встановлює також обов'язок органу де­ржавної виконавчої служби не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду про задоволення скарги повідомити суд і заявника про виконання цієї ухвали. Таким чином, суд не тільки захищає порушені права і свободи осіб, які оскаржили рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а й здійснює судовий контроль за виконанням своїх ухвал, реальним втіленням їх у життя.

431

Розділ VIII.

ПРО ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ

ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ

нципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.