Geum.ru

Кримінальний процесуальний кодекс україни

Вид материалаКодекс
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   28

3. Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті.

4. Труп підлягає видачі родичам або близьким особам лише з письмового дозволу державного обвинувача і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.

Стаття 218. Огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією

1. Ексгумація трупа здійснюється за постановою державного обвинувача. Виконання постанови покладається на службових осіб органів місцевого самоврядування.

2. Труп виймається з місця поховання в присутності судово-медичного експерта та оглядається з додержанням правил, передбачених статтею 217 цього Кодексу. Після проведення ексгумації і необхідного дослідження поховання здійснюється в тому ж місці з приведенням могили в попередній стан.

3. Під час ексгумації судово-медичним експертом можуть бути вилучені зразки тканини та органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень.

4. У разі потреби труп може бути доставлений до відповідного експертного закладу для проведення експертизи.

5. Під час ексгумації трупа з поховання можуть бути вилучені речі, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

6. Про проведену слідчу (розшукову) дію складається протокол, у якому зазначається все, що було виявлено, у тій послідовності, у якій це відбувалося, і в тому вигляді, у якому спостерігалося під час слідчої (розшукової) дії. Якщо під час ексгумації вилучалися речі та об’єкти для дослідження, це зазначається в протоколі. До протоколу додаються матеріали вимірювання, фотографування, аудіо- або відеозапису, плани, схеми, графічні зображення, відбитки і зліпки.

Стаття 219. Слідчий експеримент

1. З метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, державний обвинувач мають право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

2. У разі потреби слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, аудіо- або відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

3. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.

4. Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їх честь і гідність, не заподіюється шкода зазначеним особам.

5. Про проведення слідчого експерименту слідчий, державний обвинувач складають протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно описуються умови і результати слідчого експерименту.

Стаття 220. Освідування особи

1. Слідчий, державний обвинувач проводять освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на його тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

2. Освідування проводиться на підставі постанови державного обвинувача та за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке потребує оголення освідуваної особи, проводиться особами тієї ж статі, за винятком коли воно проводиться лікарем і за згодою особи, яка освідується.

Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред’являється постанова державного обвинувача. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а у разі її відмови, освідування проводиться примусово.

3. Під час освідування не допускаються дії, які принижують
честь і гідність особи або небезпечні для її здоров’я. У разі потреби фіксується наявність чи відсутність на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи шляхом застосування інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

4. Про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилось примусово, надається копія протоколу освідування.

Стаття 221. Підстави для проведення експертизи

1. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.

2. Державний обвинувач зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:

1) встановлення причин смерті;

2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;

4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;

5) вирішення питання про необхідність примусового лікування особи, яка притягається до кримінальної відповідальності чи вжиття заходів захисту здоров’я осіб, які спілкуються з нею під час досудового провадження, від хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Стаття 222. Порядок залучення експерта

1. Сторони кримінального провадження мають право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, в тому числі обов’язкової, під час кримінального провадження.

Стаття 223. Відбір зразків для експертизи

1. У разі коли необхідно отримати зразки для проведення експертизи, вони відбираються стороною, яка звернулася за проведенням експертизи.

2. Порядок відбору зразків з речей і документів установлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 146—152 цього Кодексу).

3. Відбір біологічних зразків в особи здійснюється за правилами, встановленими статтею 220 цього Кодексу.

Глава 19. Негласні слідчі (розшукові) дії

§ 1. Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії

Стаття 224. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій

1. Негласні слідчі (розшукові) дії є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про умови, порядок та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у разі коли відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

2. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукові) дій приймають слідчий, державний обвинувач, а у випадках, передбачених цим Кодексом, — слідчий суддя за клопотанням державного обвинувача. Слідчий зобов’язаний повідомити державному обвинувачеві про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Державний обвинувач має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

3. Проводити негласні слідчі (розшукові) дії мають право державний обвинувач і слідчий. За рішенням зазначених осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

4. Виключно державний обвинувач має право прийняти рішення про проведення таких негласних слідчих (розшукові) дій:

1) спостереження за особою, річчю або місцем;

2) аудіо- або відеоконтроль місця;

3) контроль за вчиненням злочину;

4) виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

5. У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення. Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовженим за рішенням державного обвинувача, а в окремих випадках — ухвалою суду.

Стаття 225. Розгляд клопотання про дозвіл на проведення
негласної слідчої (розшукової) дії

1. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути за участю державного обвинувача клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання.

2. Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо державний обвинувач доведе наявність підстав для переконання за більшою вірогідністю, що:

1) вчинений тяжкий або особливо тяжкий злочин;

2) під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути отримана інформація, яка самостійно або в сукупності з іншими відомостями може мати істотне значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

3. Ухвала суду про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом. Крім того, ухвала суду про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити відомості про:

1) державного обвинувача, який звернувся з клопотанням;

2) кримінальне правопорушення, у зв’язку з досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала;

3) дату постановлення ухвали;

4) особу (осіб), яка є об’єктом негласної слідчої (розшукової) дії;

5) вид негласної слідчої (розшукової) дії;

6) строк дії ухвали.

Стаття 226. Строк дії ухвали суду про дозвіл на проведення
негласної слідчої (розшукової) дії

1. Строк дії ухвали суду про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати одного місяця.

2. Якщо державний обвинувач вважає, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії слід продовжити, він має право звернутися до слідчого судді щодо прийняття нової ухвали згідно з вимогами статті 225 цього Кодексу.

3. Крім відомостей, зазначених у статті 225 цього Кодексу, державний обвинувач повинен надати додаткові відомості, які дають підстави для продовження негласної слідчої (розшукової) дії, в тому числі відомості, отримані в результаті проведення попередньої негласної слідчої (розшукової) дії.

4. Загальний строк, протягом якого може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, не може перевищувати шести місяців.

5. Державний обвинувач має право прийняти рішення про припинення виконання ухвали про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо у цьому відпала необхідність.

Стаття 227. Проведення негласної слідчої (розшукової)
дії без ухвали суду

1. У виняткових випадках негласна слідча (розшукова) дія може проводитися без ухвали суду за рішенням державного обвинувача. У такому разі державний обвинувач зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

2. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 225 цього Кодексу.

3. Здійснення будь-яких заходів з проведення негласної слідчої (розшукової) дії негайно припиняється, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана в результаті такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація, повинна бути знищена в порядку, передбаченому статтею 237 цього Кодексу.

Стаття 228. Вимоги до постанови слідчого, державного обвинувача
про проведення негласної слідчої (розшукової) дії

1. Постанова слідчого, державного обвинувача про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити:

1) посилання на конкретне досудове розслідування, в якому проводитиметься відповідна негласна слідча (розшукова) дія;

2) відомості про особу, місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія;

3) відомості про початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії;

4) відомості про особу, яка провадитиме негласну слідчу (розшукову) дію;

5) обґрунтування прийнятої постанови.

Стаття 229. Фіксування ходу і результатів негласних слідчих
(розшукових) дій

1. Фіксування ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинне відповідати загальним правилам фіксування кримінального провадження, встановленим цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі потреби долучаються додатки.

2. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.

3. Протоколи з додатками про проведення негласних слідчих (розшукових) дій передаються не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій державному обвинувачеві.

4. Державний обвинувач вживає заходів до збереження отриманих в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використати у кримінальному провадженні.

Стаття 230. Повідомлення особам, щодо яких проводилися
негласні слідчі (розшукові) дії

1. Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник повинні бути повідомлені державним обвинувачем або за його дорученням слідчим про проведення таких дій.

2. Конкретний час повідомлення визначається з урахуванням наявності чи відсутності загрози для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Про факт проведення і результати негласної слідчої (розшукової) дії особи, зазначені в частині першій цієї статті, повідомляються протягом шести місяців після її припинення, але не пізніше дня звернення до суду з обвинувальним актом.

Стаття 231. Заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті
проведення негласних слідчих (розшукових) дій

1. Відомості про умови, порядок, методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, осіб, які їх проводять, а також інформація, отримана під час їх проведення, не підлягають розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті ознайомлення з матеріалами в порядку, передбаченому статтею 260 цього Кодексу.

2. Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій містять інформацію щодо приватного життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право ознайомлюватися з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб.

3. Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій не допускається.

Стаття 232. Заходи щодо захисту інформації, яка не використовується
у кримінальному провадженні

1. Речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які державний обвинувач не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення.

2. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті речей та документів для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження.

Стаття 233. Використання результатів негласних слідчих
(розшукових) дій у доказуванні

1. Протоколи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші матеріали, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі та документи, або їх копії, можуть використовуватися у доказуванні в суді на тих же підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

2. Особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії, або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки у суді. Допит цих осіб за рішенням суду може відбуватись із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.

3. У разі використання для доказування результатів негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Ці особи повідомляються про проведення щодо них негласних слідчих (розшукових) дій в строки, передбачені статтею 227 цього Кодексу, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.

Стаття 234. Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації

1. Інформація про приватне життя осіб, зібрана шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки за рішенням суду.

2. Інформація, одержана внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передається тільки через державного обвинувача, який давав згоду на їх проведення, приймав рішення про їх проведення або звертався до суду з клопотанням про їх проведення.

§ 2. Втручання у приватне спілкування

Стаття 235. Загальні положення про втручання у приватне спілкування

1. Ніхто не може втручатися у приватне спілкування без ухвали суду, за винятком випадків, передбачених статтею 227 цього Кодексу.

2. Державний обвинувач зобов’язаний звернутися до слідчого судді, суду з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 225—227 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

У разі постановлення слідчим суддею ухвали про відмову у втручанні у приватне спілкування нове клопотання може бути подане державним обвинувачем лише з новими відомостями.

3. Спілкуванням є передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу. Спілкування вважається приватним, якщо інформація передається та зберігається за умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.

4. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, коли учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:

1) аудіоконтроль особи;

2) арешт, огляд і виймання кореспонденції;

3) контроль засобів зв’язку;

4) контроль відомостей в електронній інформаційній системі.

Не є втручанням у спілкування доступ до інформації, яку отримує особа, що не є учасником спілкування, внаслідок умисних або ненавмисних дій чи бездіяльності учасника спілкування.

5. Втручання у приватне спілкування захисника з підозрюваним заборонене.

Стаття 236. Збереження інформації

1. Якщо державний обвинувач має намір використати під час судового розгляду як доказ інформацію, отриману в результаті втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов’язаний забезпечити збереження всієї інформації.

Стаття 237. Знищення інформації

1. Отримана в результаті втручання у приватне спілкування інформація та будь-які її копії, що не мають значення для кримінального провадження, повинні бути знищені.

2. Знищення інформації здійснюється під контролем державного обвинувача.

3. Акт про знищення інформації надається слідчому судді, який постановив ухвалу про дозвіл на втручання в приватне спілкування.

Стаття 238. Аудіоконтроль особи

1. Аудіоконтроль особи є різновидом втручання в приватне спілкування, яке здійснюється без її відома на підставі ухвали суду, якщо є підстави для переконання за більшою вірогідністю, що розмови цієї особи або інші звуки, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

2. Аудіоконтроль особи або контроль засобів зв’язку без ухвали суду може бути розпочато на підставі рішення державного обвинувача за таких обставин:

1) якщо особа не користується послугами та засобами операторів зв’язку;

2) особа дала письмову згоду на аудіоконтроль.

3. У випадках, передбачених у пункті 2 частини другої цієї статті, державний обвинувач невідкладно звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді. Слідчий суддя зобов’язаний протягом двадцяти чотирьох годин з початку вчинення таких дій розглянути клопотання державного обвинувача і постановити відповідну ухвалу.

Стаття 239. Накладення арешту на кореспонденцію

1. Накладення арешту на кореспонденцію особи без її відома проводиться у виняткових випадках на підставі ухвали суду, постановленої в порядку, передбаченому для надання дозволу про втручання у приватне спілкування.

2. Арешт на кореспонденцію накладається, якщо під час досудового розслідування є підстави для переконання за більшою вірогідністю, що поштово-телеграфна кореспонденція певної особи іншим особам або інших осіб їй може містити відомості про обставини, що мають значення для досудового розслідування, або речі і документи, що мають істотне значення для досудового розслідування.

3. Накладення арешту на кореспонденцію надає право слідчому, державному обвинувачу проводити огляд і виїмку цієї кореспонденції.

4. Кореспонденцією, передбаченою цією статтею, є листи усіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, інші матеріальні носії передання інформації між особами.

5. Після закінчення строку, визначеного в ухвалі суду, накладений на кореспонденцію арешт вважається скасованим.