План. Сутність фінансового менеджменту. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту

Вид материала

Документы

Содержание ТЕМА 6. УПРАВліННЯ АКТИВАМИ 6.1 Визначення постійної і сезонної потреби в оборотних коштах Коефіцієнт наростання витрат Виробничий цикл 6.2 Політика фінансування оборотних коштів 6.3 Ефективне керування запасами ДО ─ кількість одиниць виміру запасів, необхідне у визначеному періоді; 3 6.4 Керування дебіторською заборгованістю Другий підхід

Подобный материал:

• «Фінансовий менеджмент», 246.02kb.
• План.      Економічна сутність бюджетування.      Види бюджетів підприємств І послідовність, 349.05kb.
• План податкових платежів та його роль в прийнятті управлінських рішень. 14. Структура, 41.53kb.
• План Вступ Поняття інформаційного менеджменту Задачі та цілі інформаційного менеджменту, 268.69kb.
• Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «облік І аудит» освітньо-кваліфікаційної, 696.9kb.
• Розділ поняття та сутність фінансового контролю ступінь І стан наукової розробки проблеми, 1110.39kb.
• 1. Менеджмент як наука, мистецтво та практика, 64.03kb.
• План Вступ Предмет І сутність менеджменту. Організація як об’єкти управління. Закони,, 6690.35kb.
• Конспект лекций по курсу «финансовый менеджмент», 2465.17kb.
• Управління та менеджмент. Категорії, закони І принципи менеджменту. Менеджери та підприємці., 160.72kb.

ТЕМА 6. УПРАВліННЯ АКТИВАМИ

6.1 Визначення постійної і сезонної потреби в оборотних коштах

Основні задачі фінансового керування оборотним капіталом наступні забезпечувати фінансовими ресурсами поточну діяльність підприємства; вчасно проводити всі поточні розрахунки; підтримувати високу ліквідність підприємства; підвищувати ефективність використання оборотних коштів.

Для рішення цих задач фінансовий менеджер повинний обрати раціональну політику фінансування оборотних коштів і контролювати її здійснення в практичній роботі підприємства.

Насамперед необхідно, розрахувати постійну потребу підприємства в оборотних коштах для забезпечення його безперебійного фу акціонована непостійна потреба в оборотних коштах залежить від багатьох факторів: розмірів підприємства, темпів росту обсягу виробництва, галузевої специфіки хазяйновитої-господарчої-виробничо-господарської діяльності, матеріалоємності виробництва, норми доданої вартості, тривалості виробничого циклу. Постійна потреба в основних коштах складається з двох частин: 1) мінімально необхідного розміру кошт у всіх видах запасів — у складських виробничих запасах, незавершеному виробництві, запасах готової продукції і товарів для продажу; 2) середнього розміру кошт, що постійно знаходяться в розрахунках з дебіторами, якщо підприємство продає продукцію (роботи, послуги) з відстрочкою платежу.

Для визначення мінімально необхідного для безперебійної виробничої діяльності розміру кошт у запасах у фінансовому менеджменті використовуються різні методи.

1. Метод прямого рахунка заснований на розрахунку норми запасів (у днях) по всіх їхніх видах. Так, по складських виробничих запасах норма складається з часу перебування кошт у транспортних, підготовчих, поточних і страховому запасах:

• транспортний запас ─ час перебування матеріалів у шляху;
  
• підготовчий, або технологічний, запас ─ час на приймання, розвантаження, сортування, складування і підготовку до виробництва;
  
• поточний запас ─ час перебування на складі у виді поточного запасу;
  
• страховий запас ─ час перебування на складі у виді гарантійного запасу.
  

Мінімально необхідний розмір оборотних коштів у виробничих запасах розраховують, множачи одноденну витрату сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів по плановому кошторисі витрат на виробництво на норму оборотних коштів у днях.

Тривалість перебування кошт у незавершеному виробництві (норма запасу в днях) залежить від тривалості технологічного циклу і коефіцієнта наростання витрат. Технологічний цикл ─ час від початку технологічних операцій до здачі готової продукції на склад Для підприємств, що випускають кілька видів продукції, визначається середньозважена тривалість виробничого циклу в цілому по підприємству.

Коефіцієнт наростання витрат ( ) характеризує рівень готовності продукції в складі незавершеного виробництва і розраховується як відношення собівартості незавершеного виробництва до планової собівартості виробу В залежності від характеру наростання витрат використовуються різні формули для розрахунку цього коефіцієнта. При відносно рівномірному наростанні витрат у собівартості він визначається по формулі:


, (6.1)


де Е ─ сума одноразових витрат на виріб на початку виробничого процесу; 0,5 ─ поправочний коефіцієнт; ─ сума всіх наступних витрат на виріб.

До одноразових витрат відноситься витрата сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів. Інші витрати, що включаються в собівартість (заробітна плата, нарахування на заробітну плату, електроенергія, допоміжні матеріали і т.д.), наростають поступово протягом усього циклу.

При нерівномірному наростанні витрат:


, (6.2)


де ─ витрати на i-и період часу наростаючим підсумком (i= 1, 2,...,n); З ─ планова собівартість виробу; Т ─ тривалість технологічного циклу виробу, днів.

Норма оборотних коштів у днях у незавершеному виробництві ( ) визначається так:


(6.3)


Мінімально необхідний розмір оборотних коштів у незавершеному виробництві визначають, множачи одноденний випуск продукції по виробничій собівартості на норму оборотних коштів у днях [див. (6.3)].

Тривалість перебування кошт у запасах готової продукції (норма запасів у днях) залежить від часу виконання необхідних складських операцій: добірки по асортименті, нагромадження виробів до розмірів партії, що відвантажується, упакування виробів, оформлення відвантажувальних документів.

Мінімально необхідний розмір оборотних коштів у запасах готової продукції розраховують, множачи одноденний випуск продукції по виробничій собівартості на норму оборотних коштів у днях.

2. Аналітичний: аналітичний-розрахунково-аналітичний метод дозволяє уникнути трудомістких розрахунків, але у випадку його застосування на планований період переносяться ті ж умови використання оборотних коштів, що й у попередньому періоді.

Норма оборотних коштів ( ) визначається так:


(6.4)


де ─ середні (за попередні 3-5 років) фактичні запаси кошт; ─ сума зайвих і непотрібних запасів; ─ середній виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) за той же період.

Потреба в оборотних коштах у запасах у планованому періоді ( )


(6.5)


де ─ планований виторг від реалізації продукції (робіт, послуг), ден. ед.

3. Спрощений метод. При використанні цього методу потреба в оборотних коштах у запасах у планованому періоді ( ) визначається так:


, (6.6)


де ─ фактичні середньорічні залишки оборотних коштів у запасах у звітному році; ─ темп росту виторгу в планованому році в порівнянні зі звітним.

Уточнити розрахунки, виконані розрахунково-аналітичним або спрощеним методом, можна, помноживши розрахункову потребу в оборотних коштах на коефіцієнт прискорення (або уповільнення) оборотності оборотних коштів у планованому році (k):


, (6.7)


де ─ тривалість одного обороту кошт у запасах відповідно планована й у звітному році.

4. Метод розрахунку операційного циклу. Операційний цикл ─ час, протягом якого кошти перебувають у запасах і розрахунках з дебіторами. Він складається з виробничого циклу і середнього періоду погашення дебіторської заборгованості, тобто цей час (у днях) від придбання виробничих запасів до оплати продукції (робіт, послуг) споживачами.

Виробничий цикл ─ середній період перебування оборотних коштів у запасах або час (у днях) від одержання сировини, матеріалів і інших виробничих запасів до відпустки готової продукції (робіт, послуг) споживачеві.

Середня тривалість операційного циклу ( ) визначається по формулі:




+ (6.8)


де ─ середня тривалість одного обороту відповідно кошт у запасах і дебіторській заборгованості (середній період погашення).

Постійну середню потребу в оборотних коштах можна розрахувати, помноживши середню тривалість операційного циклу ( ) на середні щоденні грошові витрати підприємства ( ) за розрахунковий період:


(6.9)


5. У керуванні оборотним капіталом використовується також розрахунок фінансового циклу, що менше операційного на величину середнього періоду погашення кредиторської заборгованості.

6.2 Політика фінансування оборотних коштів

Стрижнем політики фінансування оборотних коштів є визначення оптимального для даного підприємства розміру власних оборотних коштів (розміру чистого оборотного капіталу, або «робітника капіталу», якщо використовувати переклад з англійського терміна «working capital»).

Чистий оборотний капітал (власні оборотні кошти, або «робітник капітал») - різниця між оборотними коштами (поточними активами) підприємства і його короткостроковими (поточними) зобов'язаннями, тобто це частина оборотних коштів, що фінансується за рахунок довгострокових джерел кошт (власних кошт і довгострокових зобов'язань).

Розмір власних оборотних коштів визначає ступінь ліквідності підприємства. Тому, вибираючи той або інший напрямок політики фінансування оборотних коштів, фінансовий менеджер збільшує або зменшує ризик утрати підприємством ліквідності. Варто враховувати, що на фінансовому становищі підприємства негативно може позначитися не тільки недолік, але і надлишок власних оборотних коштів.

Недолік власних оборотних коштів може порозуміватися збитками в хазяйновитій-господарчій-виробничо-господарській діяльності, ростом безнадійної дебіторської заборгованості, придбанням дорогих основних фондів і ін. Значний надлишок означає неефективне використання фінансових ресурсів, уповільнення оборотності власних кошт, утрату можливостей одержання додаткових доходів від вигідних інвестицій.

Фінансовий менеджер повинний розглянути різні можливості фінансування оборотних коштів і вибрати найбільше прийнятний варіант з урахуванням специфіки підприємства і зовнішніх економічних умов.

У політику фінансування оборотних коштів розрізняють наступні підходи:

1. уся потреба в оборотних коштах фінансується за рахунок короткострокової заборгованості, тобто «робочий капітал» дорівнює нулеві;
   
2. частина мінімально необхідного розміру кошт у запасах фінансується за рахунок власних джерел кошт і довгострокових позикових кошт;
   
3. мінімально необхідний розмір кошт у запасах фінансується за рахунок власних джерел кошт і довгострокових позикових джерел;
   
4. уся постійна потреба в оборотних коштах фінансується за рахунок власних джерел кошт і довгострокових позикових джерел. Це означає, що величина «робочого капіталу» підтримується в розмірі суми мінімально необхідного розміру кошт у запасах і середньому розмірі кошт у розрахунках з дебіторами;
   
5. уся постійна потреба в оборотних коштах і середній величині перемінної (сезонної) потреби фінансуються за рахунок власних джерел кошт і довгострокових позикових джерел, величина «робочого капіталу» підвищується в порівнянні з попереднім підходом на середню суму перемінної потреби;
   
6. уся потреба в оборотних коштах фінансується за рахунок власних джерел кошт і довгострокових позикових кошт.
   

6.3 Ефективне керування запасами

Ціль керування запасами - підтримувати останні на такому рівні, щоб можна було завжди вчасно виконувати замовлення споживачів, не допускати переривання виробничого процесу, а також мінімізувати витрати, що обумовлені необхідністю мати запаси.

З виробничими запасами зв'язані наступні групи витрат:

• витрати на збереження - зміст складських приміщень, заробітна плата складського персоналу, утрати від псування при збереженні, поява неліквідів;
  
• упущена вигода від вкладення кошт у запаси і відмовлення від більш вигідних варіантів інвестицій;
  
• витрати на поновлення запасів - складання замовлення, оформлення й облік документів, обробка додаткової інформації;
  
• витрати, зв'язані з тимчасовою відсутністю запасів, - порушення виробничого циклу, простої, утрати замовників;
  
• упущена економія від придбання запасів за ціною зі знижкою.
  

Задача фінансового менеджера складається в оптимізації сумарних витрат, зв'язаних із запасами, оскільки зменшити одночасно усі види таких витрат неможливо.

Так, при збільшенні обсягу замовлень зростають витрати груп 1 і 2 і зменшуються витрати груп 3-5. При зменшенні обсягу замовлень, навпаки, збільшуються витрати груп 3-5, а зменшуються витрати груп 1 і 2.

Для мінімізації витрат, зв'язаних із запасами, у теорії фінансового менеджменту розроблені спеціальні моделі керування запасами. Найбільш поширена модель визначення оптимального обсягу, або самого ощадливого обсягу замовлення (ЭОЗ). Модель ЭОЗ дозволяє визначити обсяг замовлення, минимизирующий витрати на організацію замовлень і збереження запасів:


(6.10)


де ДО ─ кількість одиниць виміру запасів, необхідне у визначеному періоді; 3 ─ витрати на організацію одного замовлення, ─ витрати на збереження й упущену вигоду на одиницю запасів.

При великих замовленнях звичайно покупцеві робиться знижка в ціні. Чим партія товару, що купується більше, тим більше може бути знижка. Покажемо на прикладі, як врахувати можливість одержання знижки в розрахунках ЭОЗ.

6.4 Керування дебіторською заборгованістю

Величина дебіторської і кредиторської заборгованості визначається в основному умовами розрахунків підприємства з покупцями і постачальниками, В основу керування дебіторською заборгованістю покладені два підходи:

1. порівняння додаткового прибутку з витратами і втратами, що виникають при зміні політики розрахунків за реалізовану продукцію;
   
2. порівняння й оптимізація величини і термінів погашення дебіторської і кредиторської заборгованості.
   

При першому підході враховується, що зі збільшенням дебіторської заборгованості зв'язані не тільки додаткові витрати по фінансуванню цього збільшення і втрати через зростання суми безнадійних боргів, але і ріст обсягу реалізації продукції через зм'якшення умов розрахунків зі споживачами й одержання додаткового прибутку.

Тому перш ніж приймати рішення про те, продавати продукцію з відстрочкою чи платежів ні, необхідно порівняти витрати, зв'язані з появою додаткової дебіторської заборгованості, із приростом прибутку в результаті збільшення виторгу від реалізації.

Якщо приріст прибутку більше, варто збільшити кредит покупцям.

В окремих випадках, наприклад при недовантаженні виробничих потужностей, можна піти на лібералізацію умов реалізації навіть при нульовій різниці між приростом прибутку і додаткових витрат, зв'язаними з дебіторами. Нарощування обсягів виробництва і реалізації продукції в цьому випадку забезпечить соціальний ефект ─ підвищення зайнятості і виплату заробітної плати.

Другий підхід до керування дебіторською заборгованістю укладається в максимальному використанні можливостей скорочення фінансового циклу за рахунок залучення для фінансування дебіторської заборгованості кошт у розрахунках із кредиторами за товари (роботи, послуги). Фінансові менеджери намагаються домогтися такої організації розрахунків з покупцями і постачальниками, щоб зменшити різниця між середнім періодом погашення дебіторської заборгованості і середнім періодом погашення кредиторської заборгованості (за. рахунок збільшення останнього). При цьому треба враховувати можливі втрати для підприємства, що відмовилося від знижок, що надають постачальники при більш швидкій оплаті рахунків.

Відомі наступні способи керування коштами в розрахунках з дебіторами:

• не надавати відстрочку платежу без попередньої перевірки фінансового стану покупця;
  
• одержати від покупця договір про заставу майна на суму відстроченого платежу;
  
• продати рахунка дебіторів факторинговой компанії або факторинговому відділові банку;
  
• застрахувати кошти в розрахунках від збитків по безнадійних боргах;
  
• постійно контролювати рахунка дебіторів;
  
• оцінювати реальний стан дебіторської заборгованості (виявляти сумнівні борги, оцінювати імовірність появи і суми безнадійних боргів).
  

Відзначимо, що в даний час у вітчизняній практиці при частих порушеннях платіжної дисципліни, зростанні обсягів простроченої дебіторської і кредиторської заборгованості, недоліку в більшості підприємств оборотних коштів, неможливості одержання короткострокових банківських кредитів на прийнятних умовах досить складно застосовувати названі вище і традиційні для світової практики способи керування дебіторською заборгованістю.