План. Сутність фінансового менеджменту. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту

Вид материала

Документы

Содержание 1.1. Прибуток як фінансова категорія 1.2. Операційний аналіз на підприємстві 1.3. Розробка цінової політики та її оптимізація на підприємстві Р) полягає в дода­ванні до витрат, що відповідають плановому рівню випуску, дея­кої фіксованої надбавки (d 1.4. Управління використанням прибутку

Подобный материал:

• «Фінансовий менеджмент», 246.02kb.
• План.      Економічна сутність бюджетування.      Види бюджетів підприємств І послідовність, 349.05kb.
• План податкових платежів та його роль в прийнятті управлінських рішень. 14. Структура, 41.53kb.
• План Вступ Поняття інформаційного менеджменту Задачі та цілі інформаційного менеджменту, 268.69kb.
• Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «облік І аудит» освітньо-кваліфікаційної, 696.9kb.
• Розділ поняття та сутність фінансового контролю ступінь І стан наукової розробки проблеми, 1110.39kb.
• 1. Менеджмент як наука, мистецтво та практика, 64.03kb.
• План Вступ Предмет І сутність менеджменту. Організація як об’єкти управління. Закони,, 6690.35kb.
• Конспект лекций по курсу «финансовый менеджмент», 2465.17kb.
• Управління та менеджмент. Категорії, закони І принципи менеджменту. Менеджери та підприємці., 160.72kb.

1.1. Прибуток як фінансова категорія

Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відоб­ражає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцево­му рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джере­лом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави до ринкових умов господарювання. Підприєм­ства недержавної форми власності, отримавши фінансову са­мостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету та інших обов'язкових платежів і відрахувань. Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від, звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає По­ложення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доход”.

Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які при­зводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

В бухгалтерському обліку визнання доходу пов'язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати гос­подарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відо­бражаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з прин­ципом відповідності, за яким витрати - визнаються на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

1.2. Операційний аналіз на підприємстві

В ринкових умовах господарювання широкого застосу­вання одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підп­риємства за допомогою методу "Витрати - Обсяг - Прибуток".

Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високо­го або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових - витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці про­дукції і обсягу реалізації. Взаємозв'язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом "Витрати - Обсяг - Прибуток", тим самим розкриваючи його сутність - дослідження залежності між витратами, обсягом ре­алізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можли­востей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємст­ва з метою збільшення прибутку одержав у фінансовому аналізі назву левериджу. Розрізняють три його види: виробничий, фінан­совий і виробничо-фінансовий. В прямому розумінні леверидж ро­зуміють як важіль, при незначній зміні якого можна істотно зміни­ти результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Аналіз "Витрати - Обсяг - Прибуток" відповідає на най­важливіші питання, які стоять перед фінансистами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу (рис. 1.3).



Рис 1.3. Грошовий обіг підприємства

I етап:

1. Скільки готівки необхідно підприємству?
   
2. Як мобілізувати кошти ?
   
3. До якого ступеня можна збільшувати фінансовий ризик, використовуючи ефект фінансового важеля?
   

II етап:

1. Що важливіше для підприємства: висока рентабельність чи висока ліквідність?
   
2. Що дешевше: придбання чи оренда нерухомості?
   
3. Чи слід продавати продукцію нижче її собівартості?
   
4. Якої продукції виробляти більше: А чи В?
   
5. Як вплине на продукцію ефект зміни обсягу виробництва чи збуту?
   

III етап:

1. Яким повинен бути в наявності оптимальний рівень това­ру, щоб задовольнити клієнтів, але не залучати на це бага­то оборотних засобів?
   
2. Яка оптимальна величина короткострокового кредиту, одержаного підприємством, що дозволяє забезпечити і стимулювати продаж товару в розстрочку при одночасно­му зниженні імовірності виникнення безнадійних боргів і мінімізації коштів, що відволікаються дебіторською заборгованістю?
   

IV етап:

1. Яку частину прибутку розподіляти в якості дивідендів?
   
2. Як знизити суми податків?
   

Ключовими елементами операційного аналізу служать: операційний важіль, межа рентабельності і запас фінансової міцності підприємства.

Фінансовому менеджеру обов'язково слід пам'ятати про характер руху витрат (сумарних і на одиницю продукції) (табл. 1.1).


Таблиця 1.1

Вплив зміни обсягу виробництва (реалізації) продукції на змінні і умовно-постійні витрати

Обсяг виробництва (збуту)	Змінні витрати		Постійні витрати
	Сумарні	На одиницю продукції	Сумарні	На одиницю продукції
Зростає	Збільшуються	Постійні	Постійні	Зменшуються
Зменшується	Зменшуються	Постійні	Постійні	Збільшуються

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами - це:

• усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах втрачають­ся ресурси підприємства;
  
• прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залу­чати додаткові фінансові ресурси;
  
• вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.
  

Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

1. виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;
   
2. наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;
   
3. можливість застосування гнучкого ціноутворення;
   
4. надання об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;
   
5. можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;
   
6. прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.
   

Для операційного аналізу виникає необхідність у дифе­ренціації витрат на змінні та постійні. Існує три основні методи диференціації витрат:

1. метод максимальної і мінімальної точки;
   
2. графічний (статистичний) метод;
   
3. метод найменших квадратів.
   

Найкраще сутність вищеназваних методів викладено Є.С. Стояновою.

Механізм диференціації витрат за допомогою наведених вище методів розглянемо на прикладі.


Головною метою підприємства є максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Сила впливу операційного важеля розраховується відно­шенням валової маржі до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку приносить кожний відсоток зміни виручки.

Операційний аналіз також часто називають аналізом беззбитковості, оскільки він дозволяє розраховувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачан­ню. Бізнес не несе збитків, але і не приносить прибутків. Точка беззбитковості - це та межа, яку підприємству слід перевищити, щоб вижити. Тому точку беззбитковості називають межею рен­табельності. Чим вищою є межа рентабельності, тим складніше її перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації. Зниження межі рентабельності можна досягти за рахунок Збільшення валової маржі або скорочення постійних витрат.

Ідеальні умови для бізнесу - поєднання низьких постійних витрат з високою валовою маржею.

Запас фінансової міцності показує, як виручка від ре­алізації віддаляється від межі рентабельності. Для цього користу­ються алгоритмом, представленим в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5

Розрахунок межі рентабельності, запасу фінансової міцності і сили впливу операційного важеля

Валова маржа: Виручка від реалізацій мінус змінні витрати: матеріали змінна заробітної плати; інші змінні витрати	А
Разом змінних витрат
Валова маржа	В
Коефіцієнт валової маржі: Валова маржа / Виручка від реалізації (В/А)	С
3. Постійні витрати: постійна оплата праці (оклади); оренда; податки; паливо; вода; телефон; поштові послуги; страхування; ремонт; реклама; % за кредит; амортизаційні відрахування; інші постійні витрати
Разом постійних витрат	D
4. Межа рентабельності (поріг рентабельності): Сума постійних витрат / коефіцієнт валової маржі = D/С	Е
Запас фінансової міцності В грн.: Виручка від реалізації – межа рентабельності = А-Е В % до виручки: Межа рентабельності / виручка від реалізації = Е/А	F H
6. Прибуток: Запас фінансової міцності * коефіцієнт валової маржі = F*С	M

Всі величини, що беруть участь в розрахунках, очищені від ПДВ. Розрахунок починається з розподілу постійних та змінних витрат, тому що без цього неможливо розрахувати вало­ву маржу. Співставивши її з сумою виручки, одержують ко­ефіцієнт валової маржі (частку валової маржі у складі виручки від реалізації). Діленням постійних витрат на коефіцієнт валової маржі отримують поріг (межу) - рентабельності. Перевищення фактичної виручки від реалізації над межею рентабельності скла­дає запас фінансової міцності підприємства. Запланований при­буток розраховується множенням запасу фінансової міцності на коефіцієнт валової маржі.

Для підприємства краща ситуація, коли рівень опе­раційного важеля високий. Тоді підприємству легше перейти ме­жу рентабельності і увійти в зону прибутків.

Таким чином, максимізація прибутку шляхом зміни част­ки змінних і постійних витрат, визначення точки беззбитковості і запасу фінансової міцності відкриває можливості підприємствам планувати на перспективу розміри зростання прибутку і зазда­легідь приймати відповідні заходи щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат.

Прогнозні розрахунки прибутку важливі не лише для са­мих підприємств та організацій, які виробляють і реалізують продукцію (послуги), але й для акціонерів, інвесторів, банків, пов'язаних з діяльністю даного підприємства. Тому планування оптимальної величини прибутку є важливим фактором успішної підприємницької діяльності підприємств і організацій в період становлення ринкової економіки.

1.3. Розробка цінової політики та її оптимізація на підприємстві

Одержання максимального прибутку можливе при оптимальному поєднанні обсягу реалізації та ціни на продукцію, що випускається. Існують прості і ефективні визначення оптимального співвідношення цін і обсягів реалізації, основною умовою засто­сування яких є попередній поділ втрат на постійні та змінні.

Задача максимізації прибутку заключається в тому, щоб визначити стан динамічної рівноваги між попитом і пропо­зицією, а також визначити рівноважну ціну і відповідний обсяг продаж .

Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціни мас ключове значення для успіху об­раної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і од­ночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.

При розробці цінової стратегії розглядаються цілі, пов'язані як з прибутком, так і з обсягом продаж і конкуренцією. Ціна визначає рентабельність всієї діяльності, не тільки визнача­ючи рівень прибутку, але і фіксуючи через обсяг продаж ті умови, за яких досягається окупність всіх витрат (точка беззбитковості).

Визначена ціна безпосередньо формує рівень попиту і, от­же, обсяг продаж при еластичному попиті. Надмірно висока або низька ціна може підірвати успіх товару. Існує декілька методів формування ціни.

Затратний метод формування ціни. Почати з витрат - це, без сумніву, самий популярний підхід до розробки цінової стратегії. Оскільки виробник поніс витрати, природно, що він насамперед бажає визначити рівень ціни, що забезпечує покриття змінних і постійних витрат і одер­жання прибутку.

Традиційний спосіб встановлення ціни ( Р) полягає в дода­ванні до витрат, що відповідають плановому рівню випуску, дея­кої фіксованої надбавки (d), що визначається бажаним рівнем рентабельності:

, (1.5)

де Р, С і Q - ціна, витрати на одиницю і загальна кількість товару, що відповідають плановому рівню випуску;

С_змін - змінні витрати на одиницю продукції;

С_пост - сумарні постійні витрати.

Призначення ціни тільки з позиції рентабельності може створювати ілюзію стабільного одержання прибутку.

Головний недолік ціни, яка визначається виключно з точ­ки зору витрат, - це ігнорування залежності між ціною і обсягом продажу. Немає ніяких гарантій, що ця ціна забезпечить той об­сяг продаж, виходячи з якого вона була розрахована.

Небезпечна ситуація, коли реальний обсяг продаж вияв­ляється нижчим від бажаного рівня: це зазвичай підштовхує уп­равлінців до додаткового підвищення ціни для збереження рента­бельності.

При еластичному попиті ця поведінка цін призводить до подальшого зменшення обсягу продаж. Постійні витрати при цьому розподіляться на меншу кількість товару і виявиться, що при орієнтації на фіксовану рентабельність необхідно буде знову підвищити ціни.

Таким чином, якщо в ціноутворенні підприємство притри­мується бажаного рівня випуску, величини витрат і заданого рівня рентабельності, то воно може прийняти помилкове рішення. Не розуміючи основної тенденції еластичного попиту, можна помилитися при прийнятті рішення. Використовуючи в ціноутворенні поняття беззбитковості, можна виключити помилкові рішення.

Аналіз витрат дозволяє бачити наслідки різних нових стратегій, що розглядає підприємство. Спираючись на результа­ти аналізу, легше перейти до аспектів ціноутворення, що мають якісний характер і пов'язані з чуттєвістю попиту і реакцією кон­курентів.

Дуже важливе для аналізу попиту поняття цінової елас­тичності: виражена у відсотках зміна обсягу продаж товару в ре­зультаті зміни його ціни на 1%:

, (1.6.)

де ЗОП – зміна обсягу продаж, %

ЗЦ – зміна ціни, %.

Цінова еластичність, як правило, від'ємна, тому що підви­щення ціни призводить до зниження попиту, і навпаки.

Цінність еластичності для прогнозування залежить від стабільності умов, в яких проводились спостереження.

В багатьох випадках потрібно не тільки знати, як адапту­вати ціну до реальної чуттєвості ринку, але й визначити, як впли­вати на цю чуттєвість в потрібному для підприємства напрямку. Еластичність вимірює вплив зміни ціни на зміни обсягу про­даж, але не показує вплив ціни на інші більш складні і часто ком­плексні характеристики, важливі для розуміння реакції покупця (наприклад, віддача переваги певній марці). Крім того, на практиці дуже важко досягти оцінок еластичності, достатньо стабільних і надійних для визначення на їх підставі оптимальної ціни.

Використання гнучкої ціни, тобто продажу одного виду товару різним покупцям за різними ціпами, - один з практичних прикладів управління еластичністю.

Для вибору варіантів зміни ціни керуються наступними правилами:

• при еластичності попиту більше одиниці (попит еластич­ний) зміна ціни па 1 % дає більше 1 % зміни обсягу збуту. Отже, зниження ціни викликає таке зростання попиту, при якому загальна виручка зростає;
  
• якщо еластичність попиту дорівнює одиниці, то кожний відсоток зміни ціни приносить 1 % зміни обсягу збуту;
  
• при еластичності попиту менше одиниці (попит нееластичний) зміна ціни на 1 % дає менше 1 % зміни обсягу збу­ту. Тому зниження ціни не викликає такого підвищення попиту і не компенсує зменшення виручки.
  

Для максимізації прибутку фінансові менеджери викорис­товують варіантні розрахунки прибутку при різних цінах і обся­гах виробництва і визначають оптимальний обсяг виробництва і ціну, що забезпечують найбільший прибуток.

Випуск кожної додаткової одиниці продукції викликає приріст загальної виручки на величину, яка називається в еко­номічній теорії граничною виручкою, а також збільшення вало­вих (сумарних) витрат на величину, що називається граничними витратами. Якщо гранична вируч­ка менша граничних витрат, прибуток зменшується. При цьому потрібно пам'ятати правило: найбільший прибуток підприємству забезпечують такі обсяг випуску продукції і ціна, за яких граничні витрати дорівнюють або максимально наближа­ються до граничної виручки.

1.4. Управління використанням прибутку

Ефективність роботи підприємства значною мірою зале­жить від якості управлінських рішень, що стосуються використан­ня одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (мене­джери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкла­день, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підп­риємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо. Розподіл і використання прибутку підприємства пред­ставлений на рис. 1.5.



Рис. 1.5. Розподіл і використання прибутку

Прибуток, що залишається після сплати перелічених по­датків, надходить у повне розпорядження підприємства (у госпо­дарській практиці ця частина прибутку називається чистим при­бутком). Основні напрямки використання чистого прибутку: ви­робничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розви­ток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах), інші витрати.

Підприємство з нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений з метою опо­даткування, був якомога меншим. Тому в процесі аналізу виявля­ються причини, які призвели до штучного завищення валових до­ходів і заниження валових витрат і, отже, зростання оподаткову­ваного прибутку та податку на прибуток. Серед причин, які при­зводять до цього, слід насамперед врахувати такі обставини:

• якщо підприємство за звітний період допускає приріст ба­лансових залишків покупних матеріалів, сировини, ком­плектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у не­завершеному виробництві, у залишках готової продукції, витрати коштів на суму цього приросту не вважаються ва­ловими витратами, і це спричиняє до збільшення прибут­ку як об'єкта оподаткування;
  
• якщо підприємство, відвантаживши продукцію покупцеві і не отримавши платежу за неї, не виконує встановлені за­коном процедури з приводу передачі до судово-госпо­дарських органів позовних заяв щодо стягнення боргу або визнання боржника банкрутом, сума відвантаженого то­вару (наданих послуг) вважається валовим доходом і опо­датковується податком на прибуток;
  
• якщо підприємство витрачає кошти на потреби, не пов'язані з веденням його господарської діяльності (їх пе­релік жорстко регламентується чинним законодавством), ці витрати до складу валових витрат не включаються, що призводить до зростання податку на прибуток;
  
• при реалізації (продажу) товарів пов'язаним особам за цінами, нижчими від звичайних цін на такі товари, вало­вий доход обчислюється, виходячи із звичайних цін, тоб­то податок на прибуток зростає. Аналогічно, якщо підприємство має витрати на закупівлю товарів (робіт, послуг) у пов'язаних осіб за цінами, вищими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), до валових витрат включаються такі витрати за звичайними цінами, що та­кож збільшує податок на прибуток.
  

На рис. 1.6. подана схема розподілу прибутку після опо­даткування.



Рис. 1.6. Схема розподілу чистого прибутку

Управління використанням прибутку також включає фор­мування дивідендної політики.

Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглянуті в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку можуть бути за­стосовані не тільки до акціонерних товариств, але і до підпри­ємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності (у цьому випадку змінюватись буде тільки термінологія - замість термінів "акція" і "дивіденд" будуть використовуватися терміни "пай", "внесок" і "прибуток на внесок"). Механізм же розподілу прибутку залишиться таким самим. Розподіл прибутку в акціонерному товаристві представляє собою найбільш складний його варіант і тому обраний для розгляду всіх аспектів цього процесу. В більш широкому трактуванні під терміном "дивіденд­на політика" можна розуміти принципи і методи визначення ча­стки прибутку, сплачуваної власнику капіталу відповідно до йо­го внеску в загальному обсязі власного капіталу підприємства.