Geum.ru

План. Сутність фінансового менеджменту. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту

Вид материалаДокументы

Содержание


1.3. Методика розрахунку часу звертання коштів
1.4. Прогнозування й оптимізація готівки
1.5. Визначення оптимального рівня коштів
Модель Баумола
Модель Міллера - Орра
1.6. Оптимізація грошових потоків підприємства.
Вирівнювання грошових потоків
1. Необхідніть і сутність визначення вартості грошей у часі.
PV – початкова сума вкладу (грошових коштів); і
2.2.Компаундирування анюїтетів (ренти).
Рішення за допомогою таблиць
3. Теперішня вартість грошей та її визначення.
3.2. Дисконтування анюїтетів (ренти).
Варіант ІІ.
Варіант ІІІ.
4. Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції.
Тема 5. управління прибутком
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

1.3. Методика розрахунку часу звертання коштів



Для забезпечення фінансової незалежності підприємство повинне мати достатня кількість власного капіталу. Для цього необхідно, щоб підприємство працювало прибутково. Для забезпечення цієї мети важливе значення має ефективне керування припливом і відтоком коштів, оперативне реагування на відхилення від заданого курсу діяльності.

Керування грошовими потоками є одним з найважливіших напрямків діяльності фінансового менеджера і містить у собі:
  • розрахунок часу звертання коштів (фінансовий цикл);
  • аналіз грошового потоку;
  • прогнозування грошового потоку.

Ключовим моментом керування ліквідністю бізнесу є цикл грошового потоку (фінансовий цикл).

Фінансовий цикл являє собою час, протягом якого грошові кошти відвернені з обороту .

Іншими словами, фінансовий цикл містить у собі:
  • інвестування коштів у сировину, матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби й інші активи для виробництва продукції;
  • реалізація продукції, надання послуг і виконання робіт;
  • одержання виторгу від реалізації продукції, надання послуг, виконання робіт.

У силу того порядку, у якому проходять ці види діяльності, ліквідність компанії знаходиться під безпосереднім впливом тимчасових розходжень у проведенні операцій із грішми для кожного виду діяльності.

Витрата грошей, реалізація продукції і надходження грошей не збігаються в часі, у результаті виникає потреба або в більшому обсязі грошового потоку, або у використанні інших джерел кошт (капіталу і позик) для підтримки ліквідності.

Важливим моментом у керуванні грошовими потоками є визначення тривалості фінансового циклу, укладеного в інтервалі часу з моменту придбання виробничих ресурсів до моменту надходження коштів за реалізований товар.


Тривалість фінансового циклу (ПФЦ) у днях обороту розраховується по формулі:


ПФЦ = ПОЦ – ВОК = ВІЗ + ВОД – ВОК , (5)




(6)




(7)




(8)

Де: ПОЦ – тривалість операційного циклу;

ВОК – час звертання кредиторської заборгованості;

ВІЗ – час звертання виробничих запасів;

ВОД – час звертання дебіторської заборгованості;

Т – довжина періоду, по якому розраховуються середні показники.

Розрахунок можна виконувати двома способами:

1. по всім даним про дебіторську і кредиторську заборгованість;

2. за даними про дебіторську і кредиторську заборгованість, що безпосередньо відноситься до виробничого процесу.


На основі формули (5) надалі можна оцінити характер кредитної політики підприємства, еквівалентність дебіторської і кредиторської заборгованості, специфічну для конкретного підприємства тривалість операційного циклу і його вплив на величину оборотного капіталу підприємства в цілому, період відволікання з господарського обороту коштів.

Таким чином, центральним моментом у розрахунку часу звертання коштів є тривалість фінансового циклу (ПФЦ).

Фінансовий цикл - інтервал часу з моменту придбання виробничих ресурсів до моменту надходження коштів за реалізований товар.

Розрахунок ПФЦ дозволяє вказати шляхи прискорення оборотності коштів шляхом оцінювання впливу показників, використовуваних при визначенні ПФЦ.


1.4. Прогнозування й оптимізація готівки

Даний розділ роботи фінансового менеджера зводиться до вирахування можливих джерел надходження і відтоку коштів. Використовується та ж схема, що й в аналізі руху грошових коштів, тільки для простоти деякі показники можуть агрегироваться.

Оскільки більшість показників досить важко спрогнозувати з великою точністю, нерідке прогнозування грошового потоку зводять до побудови бюджетів коштів у планованому періоді, з огляду на лише основні складового потоку: обсяг реалізації, частку виторгу за готівку, прогноз кредиторської заборгованості й ін. Прогноз здійснюється на якийсь період у розрізі подпериодов: рік по кварталах, рік по місяцях, квартал по місяцях і т.д.

У будь-якому випадку процедури методики прогнозування виконуються в наступній послідовності: прогнозування грошових надходжень по подпериодам; прогнозування відтоку коштів по подпериодам, розрахунок чистого грошового потоку (надлишок/недолік) по подпериодам; визначення сукупної потреби в короткостроковому фінансуванні в розрізі подпериодов.

Зміст першого етапу полягає в тому, щоб розрахувати обсяг можливих грошових надходжень. Визначена складність у подібному розрахунку може виникнути в тому випадку, якщо підприємство застосовує методику визначення виторгу в міру відвантаження товарів. Основним джерелом надходження коштів є реалізація товарів, що підрозділяється на продаж товарів за готівку й у кредит. На практиці більшість підприємств відслідковує середній період часуу, що потрібно покупцям для того, щоб оплатити рахунка. Виходячи з цього, можна розрахувати, яка частина виторгу за реалізовану продукцію надійде в тім же подпериоде, а яка в наступному. Далі за допомогою балансового методу ланцюговим способом розраховують грошові надходження і зміна дебіторської заборгованості. Базове балансове рівняння має вигляд:

ДЗн + ВР = ДЗк + ДП,

де:

Дзн - дебіторська заборгованість за товари і послуги на початок подпериода,

Дзк - дебіторська заборгованість за товари і послуги на кінець подпериода;

ВР - виторг від реалізації за подпериод;

ДП - грошові надходження в даному подпериоде.

Більш точний розрахунок припускає класифікацію дебіторської заборгованості по термінах її погашення. Така класифікація може бути виконана шляхом нагромадження статистики й аналізу фактичних даних про погашення дебіторської заборгованості за попередні періоди. Аналіз рекомендується робити по місяцях. Таким чином, можна установити усереднену частку дебіторської заборгованості з терміном погашення відповідно до 30 днів, до 60 днів, до 90 днів і т.д. При наявності інших істотних джерел надходження коштів (*інша реалізація, позареалізаційні операції) їхня прогнозна оцінка виконується методом прямого рахунка; отримана сума додається до суми грошових надходжень від реалізації за даний подпериод.

На другому етапі розраховується відтік коштів. Основним його складеним елементом є погашення кредиторської заборгованості. Вважається, що підприємство оплачує свої рахунки вчасно, хоча до деякої міри воно може відстрочити платіж. Процес затримки платежу називають «розтягуванням» кредиторської заборгованості; відстрочена кредиторська заборгованість, у цьому випадку виступає як додаткове джерело короткострокового фінансування. У країнах з розвитий ринковою економікою існують різні системи оплати товарів, зокрема, розмір оплати диференціюється в залежності від періоду, протягом якого зроблений платіж. При використанні подібної системи відстрочена кредиторська заборгованість стає досить дорогим джерелом фінансування, оскільки губиться частина наданої постачальником знижки. До інших напрямків використання коштів відносяться заробітна плата персоналу, адміністративні й інші постійні і перемінні витрати, а також капітальні вкладення, виплати податків, відсотків, дивідендів.

Третій етап є логічним продовженням двох попередніх: шляхом зіставлення прогнозованих грошових надходжень і виплат розраховується чистий грошовий потік.

На четвертому етапі розраховується сукупна потреба в короткостроковому фінансуванні. Зміст етапу укладається у визначенні розміру короткострокової банківської позички по кожному подпериоду, необхідної для забезпечення прогнозованого грошового потоку. При розрахунку рекомендується брати до уваги бажаний мінімум коштів на розрахунковому рахунку, що доцільно мати як страховий запас, а також для можливих непрогнозованих заздалегідь вигідних інвестицій. Розглянемо методику прогнозування на прикладі.


1.5. Визначення оптимального рівня коштів


Грошові кошти підприємства містять у собі гроші в касі і на розрахунковому рахунку в комерційних банках. Виникає питання: чому ці наявні кошти залишаються вільними, а не використовуються, наприклад, для покупки цінних паперів, що приносять доход у вигляді відсотка? Відповідь укладається в тім, що грошові кошти більш ліквідні, чим цінні папери. Зокрема, облігацією неможливо розплатитися в магазині, таксі і т.п.

Різні види поточних активів мають різну ліквідність, під якою розуміють часовий період, необхідний для конвертації даного активу в грошові кошти, і витрати по забезпеченню цієї конвертації. Тільки коштам властива абсолютна ліквідність. Для того щоб вчасно оплачувати рахунка постачальників, підприємство повинне мати визначений рівень абсолютної ліквідності. Його підтримка зв'язана з деякими витратами, точний розрахунок яких у принципі неможлива. Тому прийнято як ціну за підтримку необхідного рівня ліквідності приймати можливий доход від інвестування середнього залишку коштів у державні цінні папери. Підставою для такого рішення є передумова, що державні цінні папери без- ризикові, точніше ступенем ризику, зв'язаного з ними, можна зневажити. Таким чином, гроші і подібні цінні папери відносяться до класу активів з однаковим ступенем ризику, отже, доход (витрати) по них є порівнянним. 1

Однак вищевикладене не означає, що запас коштів не має верхньої межі. Справа в тім що ціна ліквідності збільшується в міру того, як зростає запас готівки. Якщо частка коштів в активах підприємства невисока, невеликий додатковий приплив їх може бути вкрай корисний, у зворотному випадку навпаки. Перед фінансовим менеджером коштує задача визначити розмір запасу коштів виходячи з того, щоб ціна ліквідності не перевищила маржинального процентного доходу по державних цінних паперах.

З позиції теорії інвестування грошові кошти являють собою один з окремих випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності. Тому до них застосовні загальні вимоги. По-перше, необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні визначені грошові кошти для покриття непередбачених витрат. По-третє, доцільно мати визначену величину вільних коштів для забезпечення можливого або прогнозованого розширення діяльності.

У західній практиці найбільше поширення одержали модель Баумола і модель Міллера - Орра. Перша була розроблена В. Баумолом у 1952 р.. друга - М. Міллером і Д. Орром у 1966 р. Безпосереднє застосування цих моделей у вітчизняну практику поки утруднено через сильну інфляцію, аномальних дисконтних ставок, нерозвиненості ринку цінних паперів і т.зв., тому приведемо лише короткий теоретичний опис даних моделей і їхнє застосування на умовних прикладах.


Одним з методів контролю за станом готівки є керування співвідношенням балансового значення готівки у величині оборотного капіталу. Визначають коефіцієнт (відсоток) наявних кошт від оборотного капіталу розподілом суми наявних коштів на суму оборотних коштів.

Розглядаючи співвідношення готівки грошей в оборотному капіталі, потрібно знати, що зміна пропорції не обов'язково характеризує зміну готівки, тому що можуть змінюватися товарно-матеріальні запаси, що є частиною оборотного капіталу.

Можливий інший підхід до визначення кількості готівки, необхідної для підприємства. Це оцінка балансу готівки в порівнянні з обсягом реалізації.


(1)

=
Швидкість обороту обсяг реалізації за аналізований період

готівки балансове значення готівки

Високе значення показника говорить про ефективне використання готівки і дозволяє збільшувати обсяг продажів без зміни оборотного капіталу, скорочуючи витрати звертання, збільшуючи прибуток.

Існує кілька варіантів прискорення одержання готівки: прискорення процесу виставляння рахунків покупцям і замовникам; особиста діяльність менеджера по одержанню платежів; концентрація банківських операцій (кошти накопичують у місцевих банках і переводять на спеціальний рахунок, де вони акумулюються); одержання готівки з рахунків, на яких вони лежать без використання.

Якщо підприємство випробує недолік готівки, а платежі необхідно робити, і для поточної потреби необхідно визначена наявність грошей, то можна платежі відстрочити, або використовувати векселя. Відстрочити платежі готівкою можна, використовуючи розрахунки з постачальниками чеками.

З позиції теорії інвестування грошові кошти являють собою один з окремих випадків інвестування в товароматериальные цінності. Тому до них застосовні загальні вимоги:
  • необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків;
  • необхідні визначені грошові кошти для покриття непередбачених витрат;
  • доцільно мати визначену величину вільних коштів для забезпечення можливого або прогнозованого розширення діяльності.

Таким чином, до коштів можуть бути застосовані моделі, розроблені в теорії керування запасами і що дозволяють оптимизировать величину коштів.

Модель Баумола

Передбачається, що підприємство починає працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень коштів, і потім постійно витрачає них протягом деякого періоду часу.

Усі кошти, що надходять, від реалізації товарів і послуг підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки запас коштів виснажується. т. е. стає рівним нулеві або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частина 'цінних паперів і тим самим поповнює запас коштів до первісної величини. Таким чином, динаміка залишку кошт на розрахунковому рахунку являє собою «пилкоподібний» графік (мал. 1.2).

Сума поповнення (Q) обчислюється по формулі:



де:

V - прогнозована потреба в коштах у періоді (рік, квартал, місяць),

с - витрати по конвертації коштів у цінні папери;

r - прийнятного і можливий для підприємства процентний доход по короткострокових фінансових вкладеннях, наприклад, у державні цінні папери.

Таким чином, середній запас коштів складає Q/2, а загальна кількість угод по конвертації цінних паперів у грошові кошти (k) дорівнює:



Загальні витрати (ОР) по реалізації такої політики керування коштами складуть:



Перший доданок у цій формулі являє собою прямі витрати, друге - упущена вигода від збереження кошт на розрахунковому рахунку замість того, щоб інвестувати них у цінні папери.


Модель Міллера - Орра

Модель Баумола проста й у достатньому ступені прийнятна для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. У дійсності таке трапляється рідко; залишок кошт на розрахунковому рахунку змінюється випадковим образом, причому можливі значні коливання.

Модель, розроблена Міллером і Орром, являє собою компроміс між простотою і реальністю. Вона допомагає відповісти на запитання: як підприємству варто керувати своїм грошовим запасом, якщо неможливо пророчити щоденний відтік або приплив коштів? Міллер і Орр використовують при побудові моделі процес Бернуллі - стохастический процес, у якому надходження і витрата грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями.

Логіка дій фінансового менеджера по керуванню залишком кошт на розрахунковому рахунку укладається в наступному. Залишок кошт на рахунку хаотично міняється доти, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство починає купувати достатня кількість цінних паперів з метою повернути запас коштів до деякого нормального рівня (крапці повернення). Якщо запас коштів досягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери й у такий спосіб поповнює запас коштів до нормальної межі.

При рішенні питання про розмах варіації (різниця між верхньою і нижньою межами) рекомендується дотримувати наступної політики: якщо щоденна мінливість грошових потоків великаі або постійні витрати, зв'язані з покупкою і продажем цінних паперів, високі, то підприємству варто збільшити розмах варіації і навпаки. Також рекомендується зменшити розмах варіації, якщо є можливість одержання доходу завдяки високій процентній ставці по цінних паперах. Реалізація моделі здійснюється в кілька етапів.

1. Установлюється мінімальна величина коштів (Він), що доцільно постійно мати на розрахунковому рахунку (вона визначається експертним шляхом виходячи із середньої потреби підприємства в оплаті рахунків, можливих вимог банку й ін.).

2. По статистичним даним визначається варіація щоденного надходження кошт на розрахунковий рахунок (v).

3. Визначаються витрати (Рх) по збереженню кошт на розрахунковому рахунку (звичайно їх приймають у сумі ставки щоденного доходу по короткострокових цінних паперах, що циркулює на ринку) і витрати (Рт) по взаємній трансформації коштів і цінних паперів (ця величина передбачається постійної; аналогом такого виду витрат, що мають місце у вітчизняній практиці, є, наприклад, комісійні, що сплачуються в пунктах обміну валюти).

4. Розраховують розмах варіації залишку коштів на розрахунковому рахунку (S) по формулі



5. Розраховують верхню границю коштів на розрахунковому рахунку (Од), при перевищенні якої необхідно частина коштів конвертувати в короткострокові цінні папери:

Ов = Він + S

6. Визначають крапку повернення (Тв) - величину залишку коштів на розрахунковому рахунку, до якої необхідно повернутися у випадку, якщо фактичний залишок кошт на розрахунковому рахунку виходить за границі інтервалу (Він, Ов):



1.6. Оптимізація грошових потоків підприємства.


Результати аналізу використовуються для виявлення резервів оптимізації грошових потоків підприємства і їхнього планування на майбутній період.

Оптимізація грошових потоків підприємства. Така оптимізація є однієї з найважливіших функцій керування грошовими потоками, спрямованої на підвищення їхньої ефективності в майбутньому періоді. Найважливішими задачами, розв'язуваними в процесі цього етапу керування грошовими потоками, є: виявлення і реалізація резервів, що дозволяють знизити залежність підприємства від зовнішніх джерел залучення коштів; забезпечення більш повної збалансованості позитивних і негативних грошових потоків у часі і по обсягах; забезпечення більш тісного взаємозв'язку грошових потоків по видах господарської діяльності підприємства; підвищення суми і якості чистого грошового потоку, генерируемого господарською діяльністю підприємства.

Планування грошових потоків підприємства в розрізі різних їхніх видів. Таке планування носить прогнозний характер у силу невизначеності ряду вихідних його передумов. Тому планування грошових потоків здійснюється у формі різноманітних планових розрахунків цих показників при різних сценаріях розвитку вихідних факторів (оптимістичному, реалістичному, песимістичному)

Забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства. Об'єктом такого контролю є: виконання встановлених планових завдань по формуванню обсягу коштів і їх витраті по передбачених напрямках; рівномірність формування грошових потоків у часі; ліквідність грошових потоків і їхня ефективність. Ці показники контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.

Оптимізація грошових потоків являє собою процес вибору найкращих форм їхньої організації на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення його господарської діяльності.

Основними цілями оптимізації грошових потоків підприємства є:
  • забезпечення збалансованості обсягів грошових потоків;
  • забезпечення синхронності формування грошових потоків у часі;
  • забезпечення росту чистого грошового потоку підприємства.

Основними об'єктами оптимізації виступають:
  • позитивний грошовий потік;
  • негативний грошовий потік;
  • залишок грошових активів;
  • чистий грошовий потік.

Найважливішою передумовою здійснення оптимізації грошових потоків є вивчення факторів, що впливають на їхні обсяги і характер формування в часі. Ці фактори можна підрозділити на зовнішні і внутрішні. Система основних факторів, що впливають на формування грошових потоків підприємства, приведена на малюнку 1.


Характер впливу розглянутих факторів використовується в процесі оптимізації грошових потоків підприємства.

Основу оптимізації грошових потоків підприємства складає забезпечення збалансованості обсягів позитивних і негативного їхніх видів. На результати господарської діяльності підприємства негативний вплив роблять як дефіцитний, так і надлишковий грошові потоки.

Негативні наслідки дефіцитного грошового потоку виявляються в зниженні ліквідності і рівня платоспроможності підприємства, росту простроченої кредиторської заборгованості постачальникам сировини і матеріалів, підвищенні частки простроченої заборгованості по отриманих фінансових кредитах, затримках виплати заробітної плати (з відповідним зниженням рівня продуктивності праці персоналу), росту тривалості фінансового циклу, а, у кінцевому рахунку, - у зниженні рентабельності використання власного капіталу й активів підприємства.

Негативні наслідки надлишкового грошового потоку виявляються у втраті реальної вартості тимчасово невикористовуваних коштів від інфляції, утраті потенційного доходу від невикористовуваної частини грошових активів у сфері короткострокового їхнього інвестування, що в остаточному підсумку також негативно позначається на рівні рентабельності активів і власного капіталу підприємства.

Методи оптимізації дефіцитного грошового потоку залежать від характеру цієї дефіцитності — короткострокової або довгострокової.

Збалансованість дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді досягається шляхом використання "Системи прискорення - уповільнення платіжного обороту" (або "Системи лидс энд лэгс"). Суть цієї системи укладається в розробці на підприємстві організаційних заходів щодо прискорення залучення коштів і уповільненню їхніх виплат.

Прискорення залучення коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

Фактори, що впливають на грошовий потік підприємства
  • збільшення розміру цінових знижок за готівку по реалізованої покупцях продукції;
  • забезпечення часткової або повній передоплати за зроблену продукцію, що користується високим попитом на ринку;
  • скорочення термінів надання товарного (комерційного) кредиту покупцям;
  • прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості;
  • використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості — обліку векселів, факторингу, форфейтинга;
  • прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу перебування їх у шляху, у процесі реєстрації, у процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і т.п.).

Уповільнення виплат коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:
  • використання флоута для уповільнення інкасації власних платіжних документів;
  • збільшення за узгодженням з постачальниками термінів надання підприємству товарного (комерційного) кредиту:
  • заміни придбання довгострокових активів, що вимагають відновлення, на їхню оренду (лізинг);
  • реструктуризації портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом перекладу короткострокових їхніх видів у довгострокові.

Слід зазначити, що "Система прискорення — уповільнення платіжного обороту", вирішуючи проблему збалансованості обсягів дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді (і відповідно підвищуючи рівень абсолютної платоспроможності підприємства), створює визначені проблеми наростання дефіцитності цього потоку в наступних періодах. Тому паралельно з використанням механізму цієї системи повинні бути розроблені заходи для забезпечення збалансованості дефіцитного грошового потоку в довгостроковому періоді.

Ріст обсягу позитивного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуть за рахунок наступних заходів:
  • залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення
  • обсягу власного капіталу;
  • додаткової емісії акцій;
  • залучення довгострокових фінансових кредитів;
  • продажу частини (або всього обсягу) фінансових інструментів
  • інвестування;
  • продажу (або здачі в оренду) невикористовуваних видів основних кошт.

Зниження обсягу негативного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:
  • скорочення обсягу і складу реальних інвестиційних програм;
  • відмовлення від фінансового інвестування:
  • зниження суми постійних витрат підприємства.

Методи оптимізації надлишкового грошового потоку підприємства зв'язані з забезпеченням росту його інвестиційної активності. У системі цих методів можуть бути використані:
  • збільшення обсягу розширеного відтворення операційних внеоборотных активів;
  • прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку їхньої реалізації;
  • здійснення регіональної диверсифікованості операційної діяльності підприємства;
  • активне формування портфеля фінансових інвестицій;
  • дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.

У системі оптимізації грошових потоків підприємства важливе місце належить їхньої збалансованості в часі. У процесі такої оптимізації використовуються два основних методи — вирівнювання і синхронізація.

Вирівнювання грошових потоків спрямовано на згладжування їхніх обсягів у розрізі окремих інтервалів розглянутого періоду часу. Цей метод оптимізації дозволяє усунути у визначеній мері сезонні і циклічні розходження у формуванні грошових потоків (як позитивних, так і негативних), оптимизируя паралельно середні залишки коштів і підвищуючи рівень абсолютної ліквідності. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою среднеквадратического відхилення або коефіцієнта варіації, що у процесі оптимізації повинні знижуватися.

Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою коефіцієнта кореляції, що у процесі оптимізації повинний прагнути до значення "+1".

Заключним етапом оптимізації є забезпечення умов максимізації чистого грошового потоку підприємства. Ріст чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства на принципах самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.

Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів:
  • зниження суми постійних, перемінних витрат;
  • здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат;
  • здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності;
  • використання методу прискореної амортизації основних кошт;
  • скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів;
  • продажу невикористовуваних видів основних кошт і нематеріальних активів;
  • посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій.

Результати оптимізації грошових потоків підприємства одержують своє відображення в системі планів формування і використання коштів у майбутньому періоді.


Тема 4. «Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках».
  1. Необхідніть і сутність визначення вартості грошей у часі.
  2. Майбутня вартість грошей та її визначення.

2.1.Просте компаундирування.

2.2.Компаундирування анюїтетів (ренти).
  1. Теперішня вартість грошей та її визначення.

3.1. Просте дисконтування.

3.2. Дисконтування анюїтетів (ренти).

4. Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції


1. Необхідніть і сутність визначення вартості грошей у часі.

Фінансовий менеджмент потребує постійного здійснення розрахунків, пов’язаних з надходженням грошових коштів в різні періоди часу. Ключову роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей в часі. У відповідності з концепцією вартості грошей в часі однакова сума грошей в різні періоди часу має неоднакову вартість : ця вартість в теперішній час завжди є вищою, ніж в будь-якому майбутньому періоді.

Зміну часової вартості грошей можна пояснити наступним чином. Грошова одиниця в попередньому році була такою ж, як і в поточному. Але наслідки інфляції чітко ілюструють, що купівельна спроможність грошей змінюється з плином часу.

Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також і здатність інвестування, адже мета фінансового менеджмента - це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають декілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найбільш прибутковий.

Основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддання підприємцями переваги наявним грошам.

Інфляція пов”язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчою, ніж в попередні. Таким чмном, купівельна спроможність грошової одиниці сьогодні вища, ніж буде завтра.

Ризик або невпевненість у майбутньому також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість підприємців хоче уникнути ризику, тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути в майбутньому. Ті суб”єкти підприємницької діяльності, які погоджуються віддати свої наявні гроші сьогодні в обмін на їх більшу кількість у майбутньому, жадають більш високої компенсації у вигляді певної винагороди за цей ризик.

Всі суб”єкти господарювання віддають перевагу наявним грошам, ніж очікуваним у майбутньому, тобто “симпатизують” високій ліквідності. Втіленням ліквідності і є наявні гроші. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись доходів у майбутньому, тобто міняє гарантовані “живі” гроші на ризикованіші доходи у майбутньому, то цей “обмін” можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі. Це необхідно, щоб виправдати ризик, на який погоджується інвестор, оскільки він сподівається на високу винагороду як компенсацію за втрату ліквідності.

Таким чином, із вищевикладеного можна зробити наступні висновки :

1. Сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра.

2. Гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик, схильність до ліквідності.

Перехід до ринкової економіки супроводжується появою нових для підприємств України видів діяльності. До них можна віднести вибір варіантів вкладання грошових коштів, оцінка ефективності інвестицій, тощо. Відкрито нові можливості використання капіталу: участь в різноманітних ризикових проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об”єктивно існуючої характеристики, як часова вартість. В нашій країні інвестиційна діяльність для багатьох суб”єктів підприємницької діяльності є дещо новим видом діяльності, тому, коли фінансовий менеджер збирається обрати той чи інший варіант вкладення грошових коштів, він повинен чітко визначити відповіді на основні запитання для здійснення інвестиційного проекту: який початковий капітал, процентна ставка, період вкладення коштів, можливість нарахування складного процента раз на рік чи частіше (з якою частотою?), репутація фірми, в справу якої інвестуються кошти, економічна та політична стабільність в країні, тощо.

Розглянемо методичний інструментарій оцінки вартості грошей за простими відсотками. При розрахунку суми простого відсотка в процесі прирощення вартості використовується формула (4.1):

І = PV х n х i, де

І - сума відсотка за обумовлений період часу вцілому;

PV – початкова сума грошових коштів (теперішня вартість);

n – кількість інтервалів , по яких здійснюється розрахунок відсоткових платежів, в загальному обумовленорму періоді часу;

і - відсоткова ставка, виражена десятковим дробом.

Майбутня вартість вкладання грошей сьогодні з урахуванням нарахованої суми відсотка визначається за формулою:

FV = PV + I = PV х ( 1 + n х i ) (4.2)

Множник ( 1 + n х i ) називають множником або коефіцієнтом нарощення суми простих відсотків.

( 1 + n х i ) завжди > 1.


Методичний інструментарій оцінки вартості грошей за складними відсотками .

Для розрахунку майбутньої суми вкладу (вартості грошей) в процесі його прирощення за складними відсотками використовується формула (4.3.):

FV = PV х ( 1 + i )n, де

FV – майбутня вартість вкладу (грошових коштів) при його нарощенні за складними відсотками;

PV – початкова сума вкладу (грошових коштів);

і - відсоткова ставка, виражена десятковим дробом;

n – кількість інтервалів , по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, в загальному обумовленорму періоді часу.

Відповідно, сума відсотка І в цьому випадку визначається за формулою (4.4):

І = FV – PV.


Слід зазначити, що складний відсоток може нараховуватись декілька разів в межах одного року. Якщо m-кількість разів нарахування складного процента протягом року , тоді майбутня вартість FV депозиту PV при ставці процента і після n років складає:

(4.5.)


Проблема “гроші-час” не нова , тому відпрацьовано зручні моделі та алгоритми, які дозволяють орієнтуватися в справжній вартості майбутніх дивідендів з позицій поточного періоду.

Різноманітність задач щодо визначення зміни вартості грошей в часі можна звести у такі групи:

І. Компаундирування - визначення майбутньої вартості грошей. (FV, future value - майбутня вартість, англ.):

1.1. вкладених водночас на певний термін під певний % (просте компаундирування);

1.2. вкладених рівними частками через рівні проміжки часу під певний % - це визначення FV анюїтетів або ренти:

1.2.1. компаундирування звичайної (відстроченної) ренти - це визначення FV ренти, вклади по якій проводяться в кінці кожного періоду;

1.2.2. компаундирування вексельної ренти - визначення FV ренти, вклади по якій проводяться на початку кожного періоду.

ІІ. Дисконтування - визначення поточної (теперішньої) вартості грошей (PV, present value - теперішня вартість, англ.):

2.1. отримуємих в майбутньому водночас (просте дисконтування);

2.2. отримуємих в майбутньому через рівні проміжки часу:

2.2.1. в кінці кожного періоду – це визначення теперішньої вартості звичайних анюїтетів, або PV звичайної (відстроченної) ренти;

2.2.2. на початку кожного періоду - це визначення PV вексельної ренти.


2. Майбутня вартість грошей та її визначення.

2.1.Просте компаундирування.

Компаундирування - процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV). Порядок визначення майбутньої вартості грошей розглянемо на прикладі.

Приклад 1.

Підприємець хоче покласти на депозит в банк 100 гр.одиниць одноразово під 5% річних на 5 років. Яку суму грошей матиме підприємець наприкінці першого року і який буде результат через 5 років?

PV = 100 гр.одиниць

і = 0,05.

I = 100 гр.од. х 0, 05 = 5 гр.од. - грошовий вираз відсотка, який отримає підприємець наприкінці 1 року.

n = 1; n = 5.

Таким чином , для n = 1 :

FVn = FV1 = PV + I = PV + PV(i) = PV (1+ i) = 100 гр.од. х (1 + 0,05) = 100 гр. од. х (1,05) = 105 гр.од.

Тобто наприкінці першого року підприємець матиме 105 гр.одиниць. Підприємець заробив за перший рік 100 гр.од. х 0,05 = 5 гр.од, тому по закінченні першого року сума внеску дорівнювала вже 100 гр.од + 5 гр.од. = 105 гр.од.

Другий рік почався вже з цієї суми, відсоток склав 5,25 гр.од.. Відсоток за другий рік більше відсотку за перший тому, що підприємець заробив вже відсоток на відсоток першого року внеску: 5 гр.од. х 0,05 = 0,25 гр.од. Цей процес продовжується, і внаслідок того, що кожного разу початкова сума вище попередньої, річний відсоток виростає. Загальний зароблений відсоток 5,00+5,25+5,51+5,79+6,08=27,63 гр.од.,

Вартість наприкінці 2 року:

FV2 = FV1 (1+ i) = PV (1+ i)(1+ i) = PV (1+ i)2 = 100 гр.од. х (1,05)2 = 110,25гр.од.

Кінцевий результат третього року внеску: FV3= FV2 (1+ i) = PV(1+i)3 = 100 гр.од х (1,05)3 = 115,76 гр.од.

Таким чином, FV5 = 100 гр.од. х (1,05)5 = 127,63 гр.од.

Всі ці розрахунки можна звести до вищевикладеного рівняння (4.3.):

FVn= PV (1+ i)n,

Таке рівняння можна вирішити за допомогою таблиць визначення майбутньої вартості грошей, які можна знайти в будь-якому підручнику з фінансового менеджменту. В таблицях підраховано фактор майбутньої вартості відсотку для і та n (FVIFi,n), тобто визначена майбутня вартість 1 грошової одиниці, залишеної на рахунку на n періодів під і відсоткову ставку.

Оскільки (1+ і)n = FVIFi,n; рівняння (4.3.) може бути переписане таким чином: (4.6.)

FVn = PV x (FVIFi,n).

В нашому випадку в таблиці можна знайти FVIF для 5 років з 5% ставкою цифру, яка знаходиться на перехрещені стовпчику для періоду 5, і стовпчику для 5%. Бачимо, що FVIF = 1,2763 . Звідси FVn = PV x (FVIFi,n)= 100 гр.од. х (1,2763) = 127,63гр.од.


Банкіри та фінансові менеджери іноді також використовують так зване “Правило числа 72” . Воно дозволяє приблизно визначити, яка комбінація рівня відсоткової ставки і термінів вкладу приведе до подвоєння вкладенного капіталу. Наприклад, інвестиції з 9%-м річним доходом подвоюється приблизно за 8 років (8 х 9 = 72). Інвестиція з доходом 6% на рік вимагає 12 років для подвоєння вкладенного капіталу, і так далі.


2.2.Компаундирування анюїтетів (ренти).

Рента (анюїтет) - це серія вкладів або виплат рівних сум, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість періодів. Такі вклади можуть проводитись або на початку, або в кінці кожного періоду. Якщо вони здійснюються в кінці періоду, як це, звичайно, і робиться, така рента називається звичайною або відстроченою.

Якщо виплати провадяться на початку кожного періоду, то така рента називається вексельною.

Оскільки у фінансовій практиці частіше зустрічається відстрочена рента, то , якщо в задачах стоїть запитання “знайти FV анюїтетів (ренти)”, слід розуміти, що виплати здійснюються у кінці періоду. В протилежному випадку буде спеціально вживатися слово “вексельна рента”.

Для розуміння сутності визначення майбутньої вартості анюїтетів звернемося до прикладу.

Приклад 2.

Підприємець хоче класти на депозит на трьохрічний строк по 100 гр.од. в кінці кожного року під 5% річних. Яку суму він матиме по закінченні 3 років?

Цей приклад відрізняється від попереднього тим, що загальний вклад зроблено не одноразово на певний термін, а серією рівних вкладів, тобто рентою або анюїтетами.

Для розв”язання задачі ми повинні розрахувати майбутню вартість анюїтетів або ренти, FVAn.

Здійснюється нарахування платежа на платіж до n-го періоду. Сума цих платежів і є майбутньою вартістю анюїтету, FVАn.

Кожний потік грошових коштів компаундирується для того, щоб отримати FVAn.

FVAn = PMT(1+ i)0 + PMT (1+ i)1+ PMT (1+ i)2 + ...+ +PMT(1+ i)n-1= PMТt=1 (1+і) n-1 = PMT (1+і)n - 1



(4.7)

і


Рішення за допомогою таблиць передбачає використання фактору відсотку майбутньої вартості анюїтетів (FVIFAi,n) - фактор відсотку FV для анюїтету за n- періодів з і- процентною ставкою.




Значення FVIFA вже обчислено для різних комбінацій і та n, багато з яких внесено до відповідних таблиць в підручники з фінансового менеджменту.

Для того, щоб знайти відповідь (в нашому прикладі, для 100гр.од. трьохрічна рента), слід в таблиці визначення майбутньої вартості анюїтетів продивитися стовпчик для 5% для третього періоду FVIFA = 3,1525. FVAn = PMT x (FVIFAi,n).

Таким чином, майбутня вартість ренти в 100 гр.од. буде 100 гр.од х 3,1525 = 315,25 гр.од..

Якщо б три платежі по 100 гр.од. кожний були здійсненні на початку кожного року, тоді анюїтет (рента) став би вексельною рентою. Кожний платіж буде зміщений вліво на 1 рік, тому на кожний платіж будуть нараховувати проценти додатково за 1 додатковий рік.

За допомогою таблиць:

F
VAn = PMT (FVIFAi,n) = 100 гр.од. х (3,1525) х 1,05 = 331,01

Оскільки платежі здійснюються раніше, тому більше заробляється процентів, внаслідок чого FV вексельної ренти більше - 331,01 гр. од. у порівнянні з 315,25 гр.од. для звичайного анюїтету.

Приріст від вкладання водночас більший, ніж частками. Це підтверджує теорію, що із зростанням ризику зростає компенсація - винагорода за ризик.


3. Теперішня вартість грошей та її визначення.

3.1. Просте дисконтування.

Дисконтування – процес, протилежний компаундируванню. Це визначення поточної вартості грошей (PV). Порядок визначення теперішньої вартості відобразимо за допомогою прикладу.

Приклад 3.

Яку суму грошей повинен покласти підприємець в банк на депозитний рахунок, якщо при відсотковій ставці 5% через років він планує отримати 127,63гр.од.

Приклади 3 і 1 мають дещо спільного : відсоткову ставку і термін, на який кладуться гроші на депозит . Але в прикладі 1 визначена сума, яку підприємець має покласти на депозит, а в прикладі 3 ми повинні визначити цю суму. В прикладі 3 задається очікувана сума через 5 років, а в прикладі 1, навпаки, саме ця сума невідома. Отже приклад 3 є оберненним до прикладу 1.

Процеси компаундирування (приклад 1) і дисконтування (приклад 3) знаходяться в тісному взаємозв”язку один з одним. Визначення поточної вартості (дисконтування) є прямою протилежністю компаундируванню. Таким чином, якщо нам відомий показник PV, то за допомогою компаундирування ми можемо розрахувати FV. Якщо ж нам відома змінна FV , то , застосувавши дисконтування, ми знайдемо PV, маючи справу з одним і тим же рівнянням, тільки в різних формах:

F

(4.8.)
Vn=PV(1+і)n (4.3.)


Частина рівняння (4.8..), що взята в дужки, називається фактором відсотку поточної вартості PVIF, тобто фактор відсотку поточної вартості (PVIFi,n) для і та для n - це поточна вартість 1 грошової одиниці за період n, дисконтована в майбутньому на і відсоток за кожний період.

Таким чином, якщо PVIFi,n = 1 / (1+і)n ,то

PV=FVn х (PVIFi,n)

Відповідні таблиці містять показники факторів відсотку поточної вартості для відображених і та n.

ВартістьPVIFi,n при і = 5% та n= 5 буде 0,7835.

PV = FV x (PVIFi,n) = 127 гр.од. х 0,7835 = 100 гр.од.

Відповідь: Для того, щоб отримати через 5 років суму 127,63 гр.од., необхідно при заданій процентній ставці 5% покласти на депозит сьогодні 100 гр.од.


3.2. Дисконтування анюїтетів (ренти).

Приклад 4.

Підприємцю запропонували вибір:

І варіант- трьохрічна рента з виплатою 100 гр.од. в кінці кожного року;

ІІ варіант-трьохрічна рента з виплатою 100 гр.од. на початку кожного року;

ІІІ варіант- одноразова виплата всієї суми 300 гр.од. по закінченні 3 років.

Процентна ставка - 5% в усіх випадках.

Варіант І.

Визначимо поточну вартість кожного потоку грошей, потім підсумовуємо ці показники і одержуемо PV ренти.

Рівняння для визначення теперішньої вартості анюїтетів (ренти) (4.9) :






Отже, (4.10

Різниця в дужках рівняння (4.9 ) називається фактором відсотку поточної вартості ренти (PVIFAi,n). В таблиці визначення теперішньої вартості анюїтетів обчислено значення цього показника для різних n та і. Рівняння матиме вигляд:

PVAn=PMT(PVIFAi,n)


(4.9)

Фактор відсотку поточної вартості ренти (PVIFAi,n) - це показник анюїтетів за n-ну кількість періодів, дисконтований на і відсотків. PVIFA 5%,3 =2,7232

PVA3 = 100 гр.од. х (PVIFA 5%,3) = 100 гр.од. х 2,7232 = =272,32 гр.од.

Варіант ІІ.

При вексельній ренті кожний платіж буде зміщений вліво на 1 рік, тобто, буде дисконтуватись на 1 рік менше.

Принцип же ж вирахування такий самий, як і при звичайному анюїтеті. Оскільки виплати виконуються швидше, вексельна рента має більшу вартість, ніж звичайна. Рівняння для вексельної ренти: (4.11.)

PVA (вексельна) = РМТ х (PVIFAi,n) х (1+ і)


PVA (вексельна) = 100 гр.од. х 2,7232 х 1,05 = 285,94гр.од.

Варіант ІІІ.

За допомогою рівняння теперішньої вартості грошей і таблиці отримаємо:

FVn x PVIF 5%,3 = 300 x 0,8638 = 259,14 гр.од.

Наведені підрахунки показують, що три надходження по 100 гр.од. кожного року протягом 3 років тепер коштують лише 272,32 гр.од. за дисконта 5% при звичайній ренті або 285,94 гр.од. за цієї ж ставки відсотку при вексельній. Ці приклади демонструють суть дисконтування. Різниці між сумами

300 гр.од. - 272,32 гр.од. = 27,68 гр.од.

300 гр.од. - 285,94 гр.од. = 14,06 гр.од.

є різницями вартості грошей з часом, або загальний дисконт.

При одноразовому вкладанні 300 гр.од. на 3 роки зиск становить

300 - 259,14 = 40,86 гр.од.

Тобто прибуток від вкладання одноразово набагато більший, але і ризик з часом зростає, адже ці гроші “лежать” на депозитному рахунку всі 3 роки. Цей приклад ще раз підтверджує концепцію, що чим вище ризик, тим більша компенсація за цей ризик, і сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра.

Таким чином, підприємець вибере той варіант вкладання грошей, який, на його думку, буде не тільки більш привабливим з точки зору розрахунків, а буде також враховувати суб”єктивні фактори: загальну ризикованість операції; репутацію банку, що відкриває депозитний рахунок; можливості швидкого та ефективного реінвестування отриманих грошей, тощо.


4. Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції.


Методичний інструментарій оцінки вартості грошових коштів з врахуванням фактору інфляції дозволяє здійснювати розрахунки як майбутньої, так і поточної їх вартості з відповідною «інфляційною складовою». В основі здійснення цих розрахунків лежить реальна відсоткова ставка, що формується.

При оцінці майбутньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції використовується формула (4.12) :

FV=PVx[(1+i)x(1+ТІ)]n, де

ТІ- прогнозований темп інфляції, вираженний десятковим дробом.

П
ри оцінці теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції використовується наступна формула (4.13):

ТЕМА 5. УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ