План Вступ Предмет І сутність менеджменту. Організація як об’єкти управління. Закони, закономірності та принципи менеджменту

Вид материала

Закон

Содержание 1.Предмет і сутність менеджменту Об'єкт вивчення менеджменту Система управління складається з таких частин 2. Об'єкт управління Управлінський вплив Зворотній зв'язок Технічне управління Біологічне управління Соціальне управління Менеджмент — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досяг Методи дослідження у менеджменті 1. Діалектичний метод. Системний метод. 4.Аналітичний метод. 6. Методи моделювання 7.Експертні методи. 8.Економіко-математичні методи. 9.Соціологічні методи Ролі менеджерів. Завдання підприємців. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Управління та менеджмент. Категорії, закони І принципи менеджменту. Менеджери та підприємці., 160.72kb.
• Управління та менеджмент. Категорії, закони І принципи менеджменту. Менеджери та підприємці., 96.11kb.
• 1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи, 3961.16kb.
• План податкових платежів та його роль в прийнятті управлінських рішень. 14. Структура, 41.53kb.
• План. Сутність фінансового менеджменту. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту, 1733.29kb.
• П ерелік дисциплін, які виносяться, 86kb.
• Перелік дисциплін, які виносяться, 44.56kb.
• Програма курсу тема Операційний менеджмент як різновид функціонального менеджменту, 44.91kb.
• Тематичний план лекцій основ маркетингу та менеджменту у фармації для студентів другого, 88.83kb.
• Тематичний план лекцій основи маркетингу та менеджменту у фармації для студентів третього, 81.6kb.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та психології

Юридичний факультет

Кафедра адміністративно-правових дисциплін та менеджменту


Л Е К Ц І Ї

з дисципліни «Основи менеджменту»


для студентів

денної форми навчання




Укладач: професор кафедри, к.ю.н., доцент Сергєєв І.С


Затверджено на засіданні кафедри

Протокол №1 від 31.08 2011 р.


Київ -2011

Тема : Поняття, сутність і принципи менеджменту


План

Вступ

1. Предмет і сутність менеджменту.
   
2. Організація як об’єкти управління.
   
3. Закони, закономірності та принципи менеджменту.
   
4. Основні етапи розвитку менеджменту.
   

Висновки


Вступ

Процеси глобалізації у світовій економіці, поглиблення міжнародного поділу праці, формування сучасних організацій (транснаціональних корпорацій, холдингових компаній, промислово-фінансових груп, франчайзингових об'єднань тощо) вимагають створення в кожній країні клімату підприємницької активності, механізмів інноваційного розвитку, ефективної ринкової інфраструктури.

Підвищення ролі приватної власності, розвиток фондового ринку, активізація зовнішньоекономічної діяльності потребують удосконалення механізму управління організаціями як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей. Саме управлінська діяльність визначає успіхи організації на внутрішньому і зовнішньому ринках, якість інституційних і структурних змін, здатність до адаптації в умовах жорсткої конкуренції.

Однією з найголовніших складових успіху економічно розвинутих країн світу (США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є використання менеджменту, тобто науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо. Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники — автомобілі, автомобільні дороги й менеджмент.

1.Предмет і сутність менеджменту

В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає на українські підприємства. Підприємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови організації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посилити управлінський вплив, зосередити зусилля всіх пра­цівників на досягненні поставлених цілей. В організаціях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації — менеджерів. Саме ці категорії працівників сприяють утвердженню підприємства на ринку, успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Добре підготовлений менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки, основами інформаційних і комп'ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизняними та зарубіжними партнерами, може забезпечити успіх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією характеризується, з одного боку, стабільністю в отриманні високих економічних, технологічних, соціальних та інших резуль­татів, а з іншого — високою динамікою позитивних змін.


Вивчення науки про менеджмент є обов'язковою складовою підготовки фахівців економічних спеціальностей у всьому світі. В Україні дисципліни «Менеджмент» (напрям підготовки «Економіка і підприємництво») і «Основи менеджменту» (напрям підготовки «Менеджмент») входять у відповідні державні стандарти і є важливим чинником здобуття економічної освіти.

Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1) Теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо).

2) Практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо).

3) Проектування систем менеджменту (формування взаємопов'язаних

і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи організації на керовану).

Об'єкт вивчення менеджменту — процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об'єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє фор­муванню в майбутніх економістів та менеджерів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Отже, суб'єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв'язки в системі менеджменту.

На сучасному етапі розвитку національної економіки України використання надбань вітчизняного та зарубіжного менеджменту дасть змогу підприємцям та управлінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій, підвищити якість інституційних та структурних змін, сприяти формуванню гнучкості шляхом нарощення здатності до адаптивності в умовах жорсткої конкуренції.

Термін «менеджмент» в Україні почали використовувати на початку 90-х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-адміністративної економічної системи і початком інтеграції країни у світовий економічний простір. Поряд із ним застосовується термін «управління». Однак між цими термінами існує суттєва відмінність їх не можна ототожнювати.

Будь-яка система існує не хаотично, не спонтанно, а впорядковано, а звідси -довгостроково, переважно за рахунок такого явища як управління. Воно є необхідною функцією суспільного життя. Орієнтуючись на сьогоднішній стан розвитку науки про управління, доцільно дати таке визначення.

Управління - це цілеспрямований вплив суб'єкті управління на об'єкт управління з метою створення ефективно функціонуючої системи та досягнення необхідних результатів.

У такому явищі, як управління, завжди є присутніми людина, її інтереси,


мета, завдання. Обов'язковість її присутності пояснюється тим, що управління становить собою свідому діяльність, а це, як відомо, властиве лише людині.

Навіть мінімальна кількість різно-порядкових елементів будь-якої системи потребує їх узгодження, яке, своєю чергою, досягається саме за допомоги управління. Прояви функціонування системи (чи то зовнішні, спрямовані за межі самої системи, чи то внутрішні, що відбуваються без допомоги зовнішніх факторів і є непомітними зовні), не можуть відбуватися без управління, в іншому випадку це буде не система, а сукупність певних складників, які хаотично взаємодіють одне з одним. З цього приводу не випадковим видається бурхливий розвиток науки про управління, що мас назву кібернетики.

Система управління складається з таких частин:

1. Суб'єкт управління - керівна складова системи управління, в
інтересах якої здійснюється сам процес управління. Суб'єкт управління має
домінантне значення серед інших частин системи управління. Це пояснюється
тим, що процес управління здійснюється в інтересах суб'єкта управління, тобто
останній зацікавлений у здійсненні процесу і в позитивних результатах
управління.

2. Об'єкт управління - керована складова системи управління, те, на що
спрямовано управління. Об'єктами управління можуть бути окремі, особи та
групи людей, державні органи та недержавні

структури, процес виробництва, рослинний і тваринний світ, технічні пристрої та

засоби. Саме різноманітність об'єктів управління

дає змогу вирізняти певні види управління, про що буде сказано далі.

3. Управлінський вплив - це процес керування, що здійснюється суб'єктом
   управління, завдяки якому забезпечується підпорядкування об'єкта суб'єктові та
   реалізується на практиці мета управління Вказаний вплив здійснюється за
   допомоги різноманітних дій, команд. Саме через управлінський вплив суб'єкт
   управління втілює в життя намагання змін об'єкта управління та забезпечує
   настання результатів, максимально наближених до мети управління.
   
4. Зворотній зв'язок - інформація, яку отримує суб'єкт управління і з якої
   судить про результативність управлінського впливу та стан об'єкта управління.
   Багато в чому саме за рахунок наявності зворотного зв'язку система набуває ознак
   цілісності та отримує можливість вчасно коригувати прояви управлінського впливу.
   Зворотній зв'язок дозволяє в режимі реального часу зіставляти мету управління,
   результати проміжних етапів та ефективність управлінського впливу.
   

Виходячи з характеристики об'єкта управління можна різнити такі види управління:





Технічне управління здійснюється в системі «людина - техніка» В основі його лежить регулювання технічних (технологічних) процесів із метою підвищення продуктивності праці, полегшення умов праці, а в цілому - для розширення можливостей людини у забезпеченні власної життєдіяльності.

Біологічне управління здійснюється в системі «людина - природа», де в рамках загально-біологічних процесів життєдіяльності людина (суб'єкт управління) намагається створити нові сорти рослин, породи тварин (об'єкти управління). Прикладами реального втілення в життя наслідків використання біологічного управління можуть слугувати генетично модифіковані продукти харчування, клоновані тварини, винайдені нові сорти квітів, фруктів, овочів тощо.

Соціальне управління здійснюється в системі «людина - людина» і, на відміну від перших двох видів, характеризується тим, що це - управління всередині людського суспільства (що дає змогу застосовувати також термін суспільного управління), де як суб'єкт, так і об'єкт управління представлено людьми (їх об'єднаннями). Відмінність між державним і громадським соціальним управлінням полягає у наступному. Державне управління реалізується силами держави, її органів (рідше - в рамках делегованих повноважень,- органами місцевого самоврядування чи громадськими організаціями), при цьому основним видається компонент діяльності суб'єкта управління, що діє віл імені держави. Своєю чергою, громадське управління реалізується силами


недержавних організацій чи об'єднань громадян, коли суб'єктами управління виступають органи місцевого самоврядування, громадські організації, корпо­рації, товариства тощо. В даному випадку зазначені суб'єкти діють від свого імені або від імені своїх організацій, територіальних громад.

Слід зазначити, що соціальне управління, як різновид управління взагалі, відповідає всім загально-управлінським ознакам і містить ті ж складові частини системи управління. Але як явище суспільне, соціальне управління має певні особливості, що відрізняють його від інших видів управління. Виходячи з цього ознаками соціального управління є:

• суб'єкт і об'єкт управління представлені людьми (їх об'єднаннями);
  
• реалізується виникненням суспільних відносин, які за суттю є
  управлінськими відносинами;
  

- владний характер, оскільки базується на підпорядкуванні волі об'єктів управління;

- основна мета - упорядкований вплив на учасників спільної діяльності, що
надає процесові взаємодії організованість;

- потребує особливого механізму реалізації, з виокремленням органів управління (державних чи громадських).


Менеджмент — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.



На мал. показано співвідношення між поняттями «управління»

та «менеджмент».

Феномен менеджменту викликав зацікавлення представників багатьох наук і професій. Нині у світі існує понад п'ятдесят визначень поняття «менеджмент». В його основі лежить англійське дієслово «to manage»— керувати, яке походить від латинського «manus» — рука. Парадигми менеджменту дають різнобічне трактування цього поняття і його ролі у виробничо-господарській діяльності. Наприклад, Оксфордський словник англійської мови дає такі його тлумачення:

1)Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).

2)Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент — це вміння й адміністративні навички організовувати

ефективну роботу апарату (служб працівників).

4) Менеджмент — це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

З функціонального погляду менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, то­вариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).

За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:

—виробничий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

—фінансовий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

—маркетинг — управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення про позиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.

Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм (менеджмент) як американська теорія управління зміщує акцент з правових питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських стосунків, психо­фізіології праці, психотехніки, колективної психології. Менеджерів розглядають як розпорядників економічного життя суспільства. Економісти Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети підприємства — задоволення соціальних потреб через ринок, виробництво товарів або надання послуг.

У менеджменті основними є такі категорії: «організації», «функції управління», «рівні управління», «методи менеджменту», «стилі керівництва», «комунікації», «управлінські рішення» тощо.


Методи дослідження у менеджменті

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме
взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного
   явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.
   

Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів,
процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4.Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об'єктів.

5.Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів 1 пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинни­ків. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7.Експертні методи. їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8.Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або ймовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної ма­тематики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, між­галузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії, ймовірностей та ін.

9.Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

Для розширення пізнавальних, дослідницьких можливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

Менеджери та підприємці

Однією з центральних фігур сучасного менеджменту є менеджер.

Менеджер - управлінець ринкової орієнтації, ЯКИЙ активно впроваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Ролі менеджерів. Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які об'єднав у три групи.


1. Міжособистісні ролі:

- головний керівник;

- лідер;

- ланка, яка зв'язує із зовнішніми організаціями та особами.

2. Інформаційні ролі:

• приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої);
  
• розповсюджувач інформації;
  
• представник (при зовнішніх контактах організації).
  

3. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:

- підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення
організації;

• ліквідатор порушень у діяльності організації;
  
• розповсюджувач ресурсів;
  
• відповідальний за переговори, які веде організація.
  

Кожен менеджер виконує всі ролі. Однак їх значущість визначається конкретними посадами управлінців.

Сучасний менеджер повинен володіти багатьма важливими для його успішного професійного функціонування якостями, які можна звести до чотирьох основних груп.

1. Професійно-ділові: високий професіоналізм; здатність генерувати
корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести
відповідальність за них; прагнення до професійного зростання;
підприємливість; авторитетність; здатність до інновацій та розумного
ризику;

уміння здійснювати антикризове управління тощо.

2. Адміністративно-організаційні: оперативність; уміння здійснювати
стратегічний і тактичний контроль; уміння залежно від ситуації змінювати
стиль управлінської діяльності; уміння розробляти довгострокові програми й
організовувати їх реалізацію; здатність стимулювати ініціативу;
послідовність у своїх діях; уміння доводити справу до кінця; інтернальність
(усвідомлення, що від нього залежить успіх справи); внутрішній контроль;
уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих;
усвідомлення меж своєї влади; здатність делегувати повноваження; уміння
організовувати час тощо.

3. Соціально-психологічні: психологічна компетентність; управлінська
культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і
влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан;
колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертність (спрямованість
зусиль, енергії на зовнішній світ); уміння керувати конфліктами; чітко
висловлювати свої думки та публічно виступати; інтелектуальність;
здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі,
створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість;
почуття гумору; уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.

4. Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька
позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов'язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.

Завдання підприємців. Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще одна ключова фігура — підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення струк­турних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, формування заново створеного капіталу, забезпечення результативної інноваційної та інвестиційної діяльності тощо.

Підприємець — людина, яка готова йти на ризик, нововведення новаторство, зміни а організації; регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.

Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає в тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), реалізовує її за власні або позичені кошти (засновує підприємство з випі­кання хліба, фінансує ввесь процес) та наймає менеджера для керівної роботи, який здійснює управління створеною підприємцем організацією. Відмінності між менеджером та підприємцем відображені у табл.

Відмінності між менеджером та підприємцем

Ознаки	Характери особливості
	Менеджер	Підприємець
1. Формальний статус	Є найманою робочою силою, залученою на певних умовах дпя здійснення управлінської діяльності	Започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора, засновника тощо, який використовує свої або позичені кошти та інші ресурси
2. Виробничо-госпопаоська орієнтація	Зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів	Зорієнтований на пошук нових можливостей
3, Здійснення задуманого	Приймає рішення та забезпечує його виконання	Ризикує, тобто може замінити ідею, яка виявилася нежиттєздатною
4. Залучення ресурсів	Залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у їх нагромадженні	Залучає ресурси для досягнення визначеної мети, виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тошо
5. Матеріальні інтереси	Отримує за свою роботу заробітну плату	Є власником або розпорядником ресурсів і майна організації, бере участь у прибутках, отримує дивіденди
6. Ставлення до побудови організації	Використовує організаційну структуру управління, яка склалась і має ієрархічну природу	Надає перевагу горизонтальним органі заційним структурам. які опираються на неформальні зв'язки

Певною мірою ролі менеджера і підприємця можуть збігатися. Так, підприємець, який започаткував нове підприємство, може його очолити, тобто стати менеджером. А менеджер може відкрити власну справу й стати підприємцем. Але такий збіг ролей менеджера і підприємця можливий тільки тимчасово, оскільки через певний час функції працівників конкретизуються, і вони займуть відповідні позиції в організації. Тривале поєднання ролей «підприємець-менеджер» можливе тільки на невеликих підприємствах.

Рівні управління

Об'єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902—1979) називає три рівні управління:

•технічний;

•управлінський;

•інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

• керівники низової ланки (операційні управлінці);
  
• керівники середньої ланки;
  
• керівники вищої ланки.
  

Форма піраміди демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців. У табл. наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції.




Керівники середньої ланки управління


Керівники вищої ланки управління


Керівники низової ланки управління(операційні управлінці)