План Вступ Предмет І сутність менеджменту. Організація як об’єкти управління. Закони, закономірності та принципи менеджменту

Вид материала

Содержание

Теорії, які відображають процес винагородження.
Теорія очікувань В. Врума
Комплексна теорія Л. Портера і Е. Лоулера
Теорія матеріального стимулювання
Таблиця 2.18 Характеристика процесійних мотиваційних теорій
Матеріальне стимулювання праці
Формування систем матеріальних стимулів праці.
3.Сутність і особливості контролювання та регулювання
Види, методи і процес контролю
За етапами виробничо-господарської діяльності
Таблиця 2.22 Характеристика попереднього, поточного і завершального контролю в організації
Види ресурсів
Попередній контроль
Поточний контроль
Завершальний контроль
За рівнем централізації
За рівнем охоплення
Процес контролю передбачає кілька послідовних етапів.
Система контролювання виробничих процесів
Директор підприємства
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 16

Теорії, які відображають процес винагородження. Вони акцентують увагу не лише на потребах, а й безпосередньо на процесі стимулювання, визначенні умов, за яких процес мотивування буде ефективним.

Теорія очікувань В. Врума ґрунтується на очікуванні певної події. У своїх працях В. Врум виділяє такі очікування: — «затрати — результати» (робітник виконує роботи пі-| двищеної складності, очікуючи підвищення кваліфікаційно-| го розряду) (3→Р);

«результати — винагороди» (працівник чекає винагороду за виконану роботу) (Р→В);
«цінності заохочення» (працівник очікує винагороду, яка задовольнить його певні потреби, тобто є цінною для нього) (Ц).

Схематично теорію очікувань можна зобразити за допомогою моделі мотивування (рис. 2.65). Між елементами процесу мотивування за теорією очікування стоїть знак добутку (рис. 2.65). Це означає, що ігнорування чи неврахування одного з них може знівелювати увесь мотиваційний ефект.

Згідно з теорією справедливості С. Адамса працівники суб'єктивно зіставляють свої винагороди із затраченими зусиллями та з винагородами

Очікування того, що наслідком затрачених зусиль буде отримання конкретного результату

3 →Р

Очікування того, що отриманий конкретний результат буде відповідним чином винагороджений

Р→В

Очікування цінної винагороди (заохочення)

Ц

Мотивація (рівень задоволення потреб)

М

Рис. 2.65. Модель мотивування за теорією очікування

інших працівників, як| виконують аналогічну роботу. Цей процес можна зобразити за допомогою формули:

Зусилля А : Зусилля Б

Винагорода А Винагорода Б

Віддача працівників в роботі буде низькою доти, доган вони не вважатимуть винагороди справедливими. Можливі такі варіанти поведінки працівника, який вважає, що його зусилля недостатньо чи несправедливо оцінені: почне працювати ще краще, щоб довести свою компетентність; і значно зменшить зусилля, працюючи за принципом «як оцінюють, так і працюю»; змінить об'єкт порівняння, вважаючи що попередній має особливий статус (родич, друг тощо); спробує перейти в інший підрозділ або взагалі звільнитися з підприємства тощо.

Комплексна теорія Л. Портера і Е. Лоулера ґрунтується на моделі, зображеній на рис. 2.66. Вона враховує цінність винагород, зв'язки «зусилля — винагорода», здібності, характер, роль працівника.

У теорїї результативної валентності Дж. Аткінсона стверджується, що успіх, реалізація здібностей, мотивування діяльності залежать від прагнення індивіда досягнути успіху чи уникнути негативної оцінки.

Відповідно до теорії партисипативного (спільного) управління активна участь працівників у житті організації (залучення працівників до прийняття рішень, колективне виконання поставлених завдань, участь у колективних формальних і неформальних заходах, що культивують корпоративний дух тощо), спілкування з колегами підвищують задоволення роботою, внаслідок чого вони працюють якісніше та продуктивніше. Метою теорії є підвищення рівня задоволення працівників

Рис. 2.66. Схематична модель комплексної теорії Л. Портера і Е. Лоулера

своєю роботою, внаслідок чого досягається інша ціль — зростання ефективності функціонування організації. Ця теорія орієнтується на досягнення вторинних потреб працівників. Для її застосування не потрібно значних ресурсів, а необхідне лише відповідне організування роботи підлеглих.

У теорії морального стимулювання звертаються до потреб вищого порядку (визнання, причетності, поваги тощо), вона базується на використанні системи моральних стимулів — спонукань до діяльності, які ґрунтуються на різноманітних формах суспільного визнання і оцінювання трудової активності працівників. Моральне стимулювання передбачає нагородження грамотами, медалями, орденами, почесними званнями, винесення подяки та похвали, занесення на дошку пошани, висвітлення досягнень працівників у засобах масової інформації тощо. Найбільша зацікавленність працівників у досягненні високої результативності з'являється, коли моральне стимулювання вдало доповнюється матеріальним.

Теорія матеріального стимулювання ґрунтується на задоволенні потреб працівників, досягненні певного рівня добробуту, певного матеріального стандарту життя. В її основі — використання різноманітних матеріальних стимулів (основної і додаткової заробітної плати, цінних подарунків, бонусів тощо).

Основні характеристики процесійних мотиваційних теорій наведено у табл. 2.18.

Таблиця 2.18

Характеристика процесійних мотиваційних теорій

Процесійні теорії мотивування	Основні характеристики
1	2
Теорія очікувань В. Врума	На поведінку працівника впливають такі очікування: «затрачені зусилля — очікування певного рівня результатів», «отримані результати — очікування певної винагороди», «очікування цінної винагороди, здатної задовольнити потреби». Обов'язкове врахування всіх видів очікування
Теорія справедливості С. Адамса	Орієнтує на дотримання принципів справедливості та об'єктивності при встановленні і розподілі винагород. Врахування можливої реакції працівників на несправедливе мотивування
Комплексна процесійна теорія Л. Портера і Е. Лоулера	Включає елементи теорій очікувань і справедливості: у працівника можливі задоволення або незадоволення від отриманої винагороди за досягнуті результати при виконанні конкретних завдань, що залежить від затрачених зусиль, здібностей, характеру та його ролі в діяльності
Теорія результативної валентності Дж. Аткінсона	Будь-яка людина прагне досягнути успіху, самоствердитися, реалізувати власний потенціал. Мотивування діяльності залежить від прагнення досягти успіху чи уникнути негативної оцінки.
Теорія партисипативного управління	Передбачає залучення працівників до управління організацією з метою підвищення задоволення роботою, що позитивно позначиться на ефективності їх діяльності. Орієнтується на процес задоволення потреб вищого порядку
Теорія морального стимулювання	Орієнтується на задоволення потреб вищого порядку (визнання, причетності, поваги тощо), використання моральних стимулів (грамоти, медалі, ордени, звання, подяки тощо)
Теорія матеріального стимулювання	Передбачає формування і використання матеріальних стимулів, розподіл заробітної плати відповідно до дії закону розподілу за кількістю і якістю праці. Базується на використанні матеріальних стимулів (форми і системи оплати праці, премії, надбавки, доплати, подарунки тощо)

Врахування теорій мотивування в процесі управління підприємствами сприяє вибору дієвих та обґрунтованих стимулів, всебічному моніторингу потреб працівників, покращенню умов праці, оптимальному поєднанню зацікавленості персоналу і продуктивності його праці, досягнення організаційних цілей на усіх рівнях тощо.

Матеріальне стимулювання праці

Однією з найважливіших мотиваційних теорій є теорія матеріального стимулювання праці (рис. 2.67). Система матеріальних стимулів праці складається з різноманітних взаємодоповнювальних спонукальних мотивів, пов'язаних єдиним процесом створення матеріальної зацікавленості у здійсненні трудової діяльності.

Формування систем матеріальних стимулів охоплює три етапи: встановлення цілей, ресурсне забезпечення і побудову систем матеріальних стимулів. Використання систем матеріальних стимулів полягає у їх впровадженні та управлінні ними. Розподіл заробітної плати передбачає оцінювання кількості та якості затраченої праці, а також здійснення на її основі матеріального заохочення і матеріальних санкцій.

Умови і порядок стимулювання, визначені під час формування систем матеріальних стимулів праці, включають види, характер і розміри матеріального заохочення, матеріальних санкцій. У процесі формування і використання систем матеріальних стимулів закладаються необхідні спонукальні мотиви трудової діяльності, здійснюється орієнтація працівників на конкретні поточні й кінцеві результати, створюється матеріальна зацікавленість у вдосконаленні виробництва, прискоренні науково-техніч ного прогресу, зменшенні витрат, реалізуються колективні й особисті економічні інтереси працівників, забезпечується перспектива підвищення матеріального достатку.

Рис. 2.67. Зміст матеріального стимулювання праці

Матеріальне стимулювання праці вимагає встановлення і дослідження факторів, які визначають системи матеріальних стимулів. Ідеться про рушійні сили, що забезпечують формування і використання спонукальних мотивів для задоволення колективних і особистих економічних інтересів працівників. З огляду на специфіку впливу на колективи працівників і окремих виконавців виділяють три групи факторів, які визначають системи матеріальних стимулів: соціально-психологічні, економічні й організаційні (рис. 2.68).

Система факторів у поєднанні з особливостями розвитку сучасних економічних відносин визначає такі принципи матеріального стимулювання праці:

— забезпечення зростання заробітної плати в міру підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності;

диференціація заробітної плати за групами працівників, умовами праці, трудовими досягненнями, регіона
забезпечення можливості підвищення заробітної плати за виконання престижних робіт, тобто найбільш відповідальних, важливих і потрібних трудових процесів у національній економіці, галузі, на підприємстві, в цеху тощо в певний період часу;
забезпечення перспективи зростання заробітної плати протягом усієї трудової діяльності на кожному робочому місці;

— забезпечення випереджувальних темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання заробітної плати;

— оптимальне поєднання централізації та самостійності підприємств у матеріальному стимулюванні праці тощо.

Рис. 2.68. Класифікація факторів, які визначають системи матеріальних стимулів праці

Найважливішими складовими матеріального стимулювання праці є формування і управління системами І матеріальних стимулів праці.

Формування систем матеріальних стимулів праці. Відбувається воно на основі структурно-функціональної моделі, відповідно до якої кожен етап реалізується за допомогою конкретної групи факторів (рис. 2.69).

1. Визначення цілей систем матеріальних стимулів праці. Однією з основних цілей є забезпечення співвідношень заробітної плати працівників відповідно до кількості і якості праці. Це передбачає виділення груп працівників організації за рівнями оплати праці. Спочатку визначають

_______ Прямий зв'язок

------------ Зворотний зв'язок

Рис. 2.69. Структурно-функціональна модель процесу формування систем матеріальних стимулів праці

базову групу працівників, трудові процеси яких найповніше відображають основні поточні й перспективні завдання, пізніше формують склад решти груп працівників. Співвідношення середньої заробітної плати даної і базової груп працівників виявить рівень стимулювання.

Другим напрямом визначення цілей систем матеріальних стимулів праці є вибір структури заробітної плати, і який доцільно здійснювати на основі класифікації факторів, що визначають трудовий внесок працівників. Всі фактори поділяють на дві групи. До першої належать фактори, які визначають трудовий внесок у досягнення поточних результатів, до другої — кінцевих результатів. Поточні результати виробничо - господарської діяльності визначаються постійними і змінними факторами. Постійні фактори формуються у процесі навчання, підвищення кваліфікації, виробничо-господарської діяльності, оволодіння передовими прийомами і методами праці, участі в роботі громадських організацій тощо (освіта, загальний стаж роботи та за даною професією або функцією, досвід, практичні навички, теоретичні, спеціальні та професійні знання, стиль роботи тощо). Змінні фактори діють обмежений час (акуратність, ініціативність, фізичні й розумові зусилля, відповідальність за обладнання, безпека підлеглих або колег, трудова сумлінність, умови праці, взаємодопомога у виконанні трудового процесу, освоєння суміжних професій і функцій, трудовий ентузіазм). Ця група може бути поділена на фактори трудового внеску в досягнення кінцевих результатів виробничо - господарської діяльності за кількістю і якістю. При цьому виходять з того, що кінцеві результати є об'єктами (вироби, конструкції, технологічні процеси тощо), призначеними для використання у виробничо-господарській діяльності або споживанні (особистому, колективному, суспільному), тобто є засобами виробництва або предметами споживання. Кінцеві результати мають кількісні і якісні характеристики, які оцінюються технічними, економічними, соціальними та іншими показниками.

Між двома групами факторів, які визначають трудовий внесок у поточні і кінцеві результати, існує діалектичний взаємозв'язок. Тільки за високого рівня досягнутих поточних результатів буде забезпечений високий рівень кінцевих результатів. Тобто для отримання високоякісної продукції у потрібній кількості необхідно створити всі умови для підвищення кваліфікації, знань, умінь працівників, їх старанності, сумлінності, трудового ентузіазму, розвитку творчих здібностей, навиків, активності тощо. Однак кінцеві результати не є простою арифметичною сумою поточних. Отже, існує об'єктивна необхідність стимулювання факторів, які визначають трудовий внесок у досягнення як поточних, так і кінцевих результатів.

Відповідно до наведеної класифікації факторів структура заробітної плати (3) може бути представлена таким чином:

З = З₁ + З₂ = З₁₁ + З₁₂ + З₂₁ + З₂₂ ,

де З₁ — частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення поточних результатів; 3₂.— частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення кінцевих результатів; 3₁₁ — частина заробітної плати, яка стимулює постійні фактори трудового внеску; З₁₂ — частина заробітної плати, яка стимулює змінні фактори трудового внеску; З₂₁— частина заробітної плати, яка стимулює фактори удового внеску в досягнення кінцевих результатів за кількістю; З₂₂— частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення кінцевіх результатів за якістю.

3.Сутність і особливості контролювання та регулювання

Для забезпечення ефективної діяльності працівників недостатньо лише визначити завдання, організувати робоче місце, забезпечити оплату праці тощо. Всі ці процеси не результативні, якщо не реалізовується така управлінська діяльність, як контролювання, яка дає змогу виявити існуючі в організації проблеми та причини їх виникнення.

Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню.

Контролювання — вид управлінської діяльності щодо оцінювання рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків і причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.

Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю).

Контроль — елемент і чинник управління суб'єктами, об'єктами процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегіям цілям, програмам розвитку тощо.

Об'єктивна необхідність реалізації контролювання я функції менеджменту зумовлена такими чинниками:

складністю технологічних процесів в організації;
невизначеністю середовища (зміни законів, політики, структури організації, технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);
прискоренням науково-технічного розвитку;
ймовірністю виникнення кризових ситуацій;
особливістю глобалізації;

— доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації;

тиском з боку конкурентів;
боротьбою за ринки збуту товарів тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів очікуваним. Для того щоб контроль відповідав своєму призначенню і реалізував свої функції, він повинен базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях; відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності; орієнтуватися на досягнення конкретних результатів; відповідати основному для організації виду діяльності; забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних операцій; бути простим і зрозумілим; бути економічним (ґрунтуватися на зіставленні витрат на його здійснення з досягнутими результатами).

Процес здійснення контролю стосується інтересів конкретних працівників, що може спричинити зміну їх виробничої та соціальної поведінки. У кожному окремому випадку вона виявлятиметься по-різному. Деякі працівники, які перебувають у сфері дії контролю, намагатимуться працювати якнайкраще, інші, щоб уникнути неприємностей, намагатимуться приховувати об'єктивну інформацію, вдаючись до її фальсифікації. Іноді контроль спричиняє стресовий стан, породжує конфліктні ситуації, за яких можливі відхилення у психіці людей, втягнутих у конфлікт. Тому контроль потребує вивіреного, делікатного здійснення з урахуванням усього спектра чинників, що впливають на його реалізацію.

Види, методи і процес контролю

Ефективність управлінської діяльності забезпечується постійним контролем усіх її процесів.

Як важливу категорію менеджменту контроль класифікують за різними ознаками (рис. 2.72).

Рис. 2.72. Класифікація контролю

За змістом контроль поділяють на:

фінансовий контроль, що постає як система спостережень, перевірок, досліджень ефективності функціонування і розвитку фінансових ресурсів. Він зорієнтований на фінансову сферу підприємств, фінансові системи інших суб'єктів управлінських рішень, правильність і своєчасність виявлення відхилень, визначення необхідності у корективах тощо;
виробничий контроль, який полягає у порівнянні показників виробничого планування із фактичними даними, а також в аналізі відхилень. Основними критеріями при цьому є терміни виготовлення, якість продукції, ефективність використання виробничих потужностей, аналіз витрат виробництва;
маркетинговий контроль, що є комплексом дій та заходів, пов'язаних із перевіркою рівня реалізації маркетингової концепції підприємства. Основними критеріями при цьому є ефективність рекламної кампанії, рівень конкурентоспроможності продукції, якість післяпродажного обслуговування споживачів, рівень витрат на збут і просування товару тощо.

За етапами виробничо-господарської діяльності виокремлюють такі види контролю (рис. 2.73):

1) попередній контроль, котрий здійснюють на входів систему організації на основі встановлених правил, процедур, норм поведінки тощо. Цей вид контролю використовують щодо людських (трудових), матеріальних, фінансових, інформаційних, енергетичних та інших ресурсів, які надалі використовуватимуться у виробничо-господарській діяльності організації;

Рис. 2.73. Взаємозв'язки між попереднім, поточним та завершальним контролем

2) поточний контроль, що реалізується у процесі виробничо-господарської діяльності. Його характеризують такі особливості, як управлінська необхідність, наявність мети, спрямованість на конкретні робочі місця, використання зовнішніх ресурсів для внутрішнього споживання організації, націленість на всі види діяльності організації;

3) завершальний контроль, який здійснюють на виході із системи організації. Він необхідний для виявлення рівня досягнутих результатів в організації, забезпечення мотивування (наприклад, при оплаті праці, преміюванні тощо).

Для підвищення ефективності кожного з видів контролю доцільно їх реалізовувати стосовно конкретних видів ресурсів (табл. 2.22).

Таблиця 2.22

Характеристика попереднього, поточного і завершального контролю в організації

Види ресурсів	Характеристика процесу контролю щодо кожного виду ресурсів
1	2
	ПОПЕРЕДНІЙ КОНТРОЛЬ
Трудові	Реалізується на основі аналізу ділових і професійних навичок претендентів на вакантні посади, кваліфікації, рис характеру, які задовольняють організацію та необхідні для виконання певних робіт. При цьому встановлюють рівень вимог до працівників щодо професійної освіти, досвіду роботи, навичок тощо
Інформаційні	Зовнішню та внутрішню інформацію, що надходить з усіх інформаційних каналів, перевіряють на достовірність і об'єктивність. Для цього формується система збору, оброблення та перевірки інформації.
Фінансові	Перевіряють усі грошові надходження і видатки підприємства, їх відповідність фінансовій документації, терміни надходження, виплати
Матеріальні	Зосереджений на перевірці якості та кількості отриманих від постачальників необхідних матеріальних ресурсів відповідно до укладених договорів і зафіксованих у них критеріїв
ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ
Трудові	Реалізується в процесі виробничо-господарської діяльності. Здійснюється у формі регулярних перевірок роботи працівників, обговорення проблем, періодичної атестації працівників тощо
Інформаційні	Охоплює перевірку роботи системи оброблення, групування інформації, виділення першочергової і другорядної, термінової і нетермінової інформації, а також її розподілу в межах організації
Фінансові	Передбачає перевірку поточної роботи фінансових структур, використання фінансових надходжень організації, формування видатків, відповідності фінансової документації та фінансових операцій нормам чинного законодавства тощо
Матеріальні	Виявляється у перевірці ефективності використання наявних матеріальних ресурсіву процесі виробничо-господарської діяльності
ЗАВЕРШАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ
Трудові	Охоплює перевірку відповідності кваліфікації\| працівників посаді, продуктивності їх праці, здатності до постійного удосконалення професійних навичок
Інформаційні	Зосереджений на перевірці повноти, достовірності та об'єктивності інформації, необхідної для розв'язання поставлених завдань
Фінансові	Передбачає перевірку фактичних фінансових результатів і порівняння їх із запланованими, ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємства
Матеріальні	Зорієнтований на перевірку кількості та якості виготовленої продукції

За рівнем централізації контроль поділяють на:

1) централізований контроль, що постає як цілеспрямована діяльність спеціалізованих контрольних служб, заснована на використанні суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів. Його особливістю є послідовний, спрямований на суб'єкт вплив «зверху донизу»; здебільшого йому властива закритість інформації;

2) децентралізований контроль, який ґрунтується на соціальних нормах, цінностях, традиціях і корпоративній культурі. Значною мірою він зорієнтований на самоконтроль і внутрігруповий контроль, що здійснюються на засадах соціальної взаємодії. Йому властива прозорість інформації про цілі, засоби, терміни проведення контролю. Не менш важливою його особливістю є забезпечення І двостороннього впливу.

За рівнем охоплення підконтрольних об'єктів виокремлюють:

1) суцільний контроль — послідовна перевірка усієї сукупності підконтрольних об'єктів (ресурсів, продукції

тощо); процесів (операцій, робіт та ін.) та суб'єктів;

2) вибірковий контроль — перевірка лише окремих об'єктів (наприклад, перевірка роботи лише механічного

цеху);

3) разовий контроль — перевірка об'єктів під впливом чинників, що випадково або несподівано виникають у процесі виробничо-господарської діяльності (наприклад, інвентаризація на складах після виявлення крадіжок).

Методи контролю — способи і прийоми здійснення перевірки відповідності підконтрольних об'єктів заданим параметрам.

Методи контролю поділяють на такі групи: — фактичні (лабораторний аналіз, контрольне придбання, контрольний обмір виконаних будівельних, монтажних і ремонтних робіт, хронометраж, інвентаризація, експертиза, контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво, контрольне приймання продукції за якістю та кількістю, нормативна перевірка, експеримент тощо);

— розрахунково-аналітичні (техніко-економічні розрахунки, аналітичне оцінювання, арифметична перевірка, динаміко-статистичне оцінювання):

— документальні (вивчення сутності і змісту відображених у документах операцій, логічна перевірка, перевірка кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку, зустрічна перевірка документів та ін.).

Вибір методів контролю залежить насамперед від обсягів роботи та завдань. Критеріями при цьому є мінімізація

витрат робочого часу на проведення найбільшого обсягу контрольних робіт; результативність і доказовість обраного методу; типові для конкретних об'єктів порушення та адекватність методів їх виявлення.

Контроль повинен здійснюватись з урахуванням принципів системності, безперервності, законності, об'єктивності, незалежності, гласності, ефективності, дієвості, всеосяжності, повноти, раціональності.

Процес контролю передбачає кілька послідовних етапів.

Визначення завдань контролю. Ними можуть бути виявлення дотримання трудової дисципліни на робочих місцях; виявлення можливих зловживань і крадіжок в організації; визначення відповідності оформлення документації вимогам нормативно-правових актів; перевірка якості і кількості виготовленої продукції (наданих послуг); визначення рівня технічної підготовки тощо.
Підбір критеріїв і стандартів контролю. Як правило, критерії і стандарти визначають і розробляють у процесі планування, організування, мотивування. На етапі контролювання їх обирають відповідно до цілей контролю.
Критерій — підстава, мірило для оцінювання, визначення або групування чогось (критерії вибору матеріалів, 1 сировини, підбору кадрів тощо). Стандарт — сукупність прийнятих норм і нормативів. Норми — максимально допустимі величини абсолютних витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, праці для виготовлення одиниці продукції встановленої якості в обумовлений термін (розцінка за виготовлення одиниці виробу, норми запасів деталей на складі тощо). Нормативи — показники, що характеризують відносну величину (рівень, ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу (рівень капіталовіддачі, фондомісткість, трудомісткість).
Оцінювання виконання. Змістом цього етапу є виявлення фактичних даних про стан, властивості, характеристики підконтрольних об'єктів. При цьому використовують спеціальні контрольні прилади та ресурси.
4.Зіставлення результатів із критеріями і стандартами. У результаті порівняння фактичних даних, які стосуються підконтрольних об'єктів, з установленими щодо них стандартами і критеріями, визначають масштаб допустимих відхилень, формують, передають і поширюють інформацію про результати контролювання, оцінюють отриману інформацію.
Визначення потреби у корективах. На підставі отриманих на попередньому етапі результатів визначають необхідність коректив (усунення недоліків, коригування стандартів тощо), доцільність реалізації функції регулювання.

Ефективність контролю залежить від: об'єктивності критеріїв і стандартів, які б забезпечували реальні можливості людей та справедливість контролю; якісного інформування про стан контрольованих об'єктів і процесів; двобічного спілкування між працівниками органів контролю та особами, діяльність яких контролюється; уникнення прискіпливого контролю; використання методів матеріального стимулювання за дотримання встановлених критеріїв, досягнення запланованих результатів; впровадження інформаційно-управлінської системи контролю; надання особливої уваги контролю виробничих процесів.

Не менш важливим при цьому є ефективне функціонування інформаційно-управлінської системи контролю — формалізованої системи підготовки інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень. Вона повинна містити інформацію про попередній, сучасний та майбутній стани підконтрольних процесів чи об'єктів. її функціонування має ґрунтуватися на використанні сучасної комп'ютерної техніки, технологій.

Проектування інформаційно - управлінської системи передбачає такі етапи:

оцінювання інформаційної бази;
аналіз системи прийняття управлінських рішень; аналіз інформаційних вимог;
агрегування управлінських рішень (координування інтегрування конкретних рішень у структурі управління організацією);
проектування процесу оброблення інформації;
виділення етапів у технології оброблення інформації;
оцінювання та аналіз інформації, виданої інформаційно - управлінською системою, з метою виправлення
допущених помилок;
встановлення зворотного зв'язку в межах інформаційно-управлінської системи.

Якість, повнота, достовірність, реалістичність інформації, отриманої внаслідок реалізації контролю, залежить намперед від максимального охоплення підконтрольних об'єктів, виключення упередженого ставлення до окремих них, відкритості, доступності, прозорості інформації, кваліфікації контролерів, наявності необхідних технічних засобів для проведення перевірки, відсутності опору з боку працівників тощо.

Особливості створення, налагодження та функціонування системи контролювання в організації можна проілюструвати на прикладі контролювання виробничих процесів.

Система контролювання виробничих процесів — механізм контролю за такими елементами виробничо-господарської діяльності, як науковий пошук, проектування, розроблення технологій, підготовка виробництва, основне виробництво, реалізація продукції і маркетинговий пошук.

Вона покликана оцінювати ефективність робіт на всіх етапах циклу створення та реалізації продукції з метою забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тобто така система контролю повинна забезпечити певний рівень якості продукції, який задовольняв би споживача, гарантував виконання замовлень у встановлені терміни й на належному рівні. Тому це один із найдієвіших об'єктивних методів підвищення ефективності виробництва. Оскільки ця система повною мірою задіяна у процесі управління виробництвом, цілком виправдано її зараховують до керуючої системи.

Робота щодо забезпечення ефективності системи контролювання виробничих процесів на підприємстві здійснюється у такі етапи: визначення рівня якості відповідно до вимог споживачів; створення умов для досягнення відповідного рівня якості (розроблення технології, підготовка обладнання, придбання матеріалів, підбір і навчання працівників, організація технічного контролю); налагодження виробничого процесу з метою якісного виготовлення виробів; ліквідація виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу; стабілізація досягнутого рівня якості продукції.

Ця система охоплює сукупність функцій і методів управління, управлінський апарат, а також відповідне нормативне та матеріальне забезпечення. Контроль виробничих процесів, як правило, здійснює самостійний структурний підрозділ підприємства, очолюваний заступником директора з якості. Управління системою контролювання виробничих процесів починається на етапі науково - дослідницьких, проектно - конструкторських і технологічних розробок, а завершується на етапі маркетингового пошуку.

До функцій системи контролювання виробничих процесів належать: аналіз конструктивних, технологічних, виробничих і експлуатаційних дефектів; виявлення помилок у кресленнях, схемах, технічних умовах, технологічних картах та іншій технічній документації; контроль якості матеріалів, напівфабрикатів, комплектування, що надходять на підприємство, перевірка їх відповідності вимогам документації; контроль за надходженням на виробництво тільки потрібних матеріалів і деталей, які пройшли контроль і випробування; контроль якості інструментів і оснащення власного виробництва, що надходять в експлуатацію, а також інспектування стану оснащення та інструментів, які перебувають в експлуатації.

Застосування системи контролювання виробничих процесів забезпечує надійний контроль за дотриманням технологічної дисципліни на робочих місцях; ретельне випробування та приймання готової продукції; перевірку правильності оформлення документів на виготовлення і передачу продукції на склад або замовнику; контроль комплектності та якості пакування готових виробів, які відвантажують замовнику; перевірку стану засобів контролю, вимірювальної техніки; виявлення, аналіз та облік браку; вивчення рекламацій; розроблення разом з іншими підрозділами підприємства заходів щодо усунення браку і поліпшення якості виробів.

Через систему контролювання виробничих процесів до виробничих підрозділів надходять пропозиції щодо впровадження прогресивних засобів контролю, обґрунтування доцільності контрольних операцій, підбору виконавців контролю з метою підвищення його ефективності й зниження трудомісткості. Забезпечуючи інтереси підприємства на ринку, така система запобігає виникненню збитків, пов'язаних з виправленнями і переробками, прихованим браком, усуненням дефектів у виробах. Усе це суттєво впливає на кінцеві результати діяльності підприємства.

Ефективність системи контролювання виробничих процесів залежить від того, наскільки якісно реалізуються всі її функції та завдання. Для підвищення ефективності управління системою і посилення її впливу на кінцеві результати виробництва при проектуванні конструкції й технології виробів визначають методи та засоби контролю, щоб їх технічні характеристики і показники максимально відповідали вимогам споживачів. На стадії організування контролю основну увагу зосереджують на вхідному контролі, від ефективності якого значною мірою залежить подальше виготовлення конкурентоспроможної продукт ції. При цьому дбають про забезпечення тісного зв'язку з підприємствами-постачальниками, оптимізацію технології та управління виробництвом тощо.

Нормативною основою функціонування системи контролювання виробничих процесів є положення, в якому визначають її структуру, враховуючи вид, масштаб, тип виробництва, особливість продукції, права, обов'язки та відповідальність усіх підрозділів системи, їх зв'язок з іншими функціональними службами підприємства. Приблизну структуру системи контролювання виробничих процесів подано на рис. 2.74. Як правило, в ній створюють два підрозділи (групи), покликані забезпечити впровадження і застосування міжнародних стандартів, а також конкурентоспроможність продукції на стадії науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт. Обидві групи на цій стадії отримують інформацію безпосередньо від начальника системи контролювання виробничих процесів. Результати її використання надходять у зворотному напрямі безпосередньо начальнику системи контролювання, обминаючи всі проміжні структури. Інформацію про діяльність груп отримує і головний інженер підприємства, оскільки вона потрібна йому для оперативного впливу на процес виробництва. Директор підприємства інформацію про результати діяльності груп отримує безпосередньо від керівника системи контролювання виробничих процесів, а про результати щодо її реалізації у виробництві — від головного інженера.

Управління системою контролювання виробничих процесів очолює заступник директора з якості — начальник системи контролювання виробничих процесів. Він здійснює стратегічне управління системою, безпосередньо керує роботою таких груп: застосування стандартів; атестації виробництва і виробничого персоналу; технологічною; забезпечення конкурентоспроможності продукції на стадії науково - пошукових і конструкторсько - технологічних

Узгоджені дії з підрозділами є запорукою стабільності й ефективності роботи системи контролювання виробничих процесів. При цьому важливо налагодити дієвий

ДИРЕКТОР ПІДПРИЄМСТВА

Рис. 2.74. Організаційна структура управління системою контролювання виробничих процесів

механізм взаємозв'язку системи контролювання виробничих процесів зі службами і підрозділами підприємства. З одного боку, відділи і служби забезпечують систему контролювання виробничих процесів інформацією, необхідною для успішного управління системою, з іншого — система ставить перед підрозділами конкретні техніко-організаційні вимоги, залучає спеціалістів і керівників до вирішення конкретних питань, пов'язаних із поліпшенням якості продукції.

Виявлені на засадах контролювання проблеми і порушення процесу виробничо-господарської діяльності, а також негативні його результати вимагають здійснення регулювання.

Регулювання — вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розроблення і впровадження керуючою системою відповідних заходів.

Регулювальні заходи можуть застосовуватись на всіх попередніх етапах технології менеджменту (планування, мотивування, організування, контролювання). Для цього вдаються до коригувальних дій, що базуються на виборі таких рішень: усунення відхилень; перегляд стандартів і критеріїв; усунення відхилень з переглядом стандартів і критеріїв.

Особливість регулювання полягає в тому, що на відміну від функцій планування організування та мотивування, які удосконалюються безпосередньо в керуючій системі організації, воно, як і контролювання, вдосконалюється в керуючій та керованій системах. На рис. 2.75 зображено графічну модель процесу регулювання під впливом різних факторів, які потребують змін у плануванні, організуванні, мотивуванні.

Залежно від характеру перешкод чи недоліків, виявлених у процесі контролю в керованій системі, регулювання може скеровуватись на конкретний блок (планування, організування чи мотивування). Якщо проблеми виникли у блоці «Планування», розроблені заходи стосуватимуться вдосконалення економічного, соціального чи технологічного планування; виникнення їх в організаційній структурі зумовить необхідність реалізації заходів у блоці «Організування» щодо структури управління організацією, комунікаційних систем тощо; недоліки матеріального стимулювання працівників керованої системи усуватимуть у блоці «Мотивування», вдосконалюючи систему преміювання, дивідендної політики тощо.

У табл. 2.23 охарактеризовано процеси регулювання в організації на конкретних прикладах.

Рис. 2.75, Регулювання діяльності організації

Таблиця 2.23

Характеристика процесів регулювання

Управлінське рішення (приймається в керуючій системі)	Виконання управлінського рішення в керованій системі	Контролювання (виявлення недоліків, відхилень, неточностей тощо)	Регулювання (усунення відхилень, недоліків, неточностей)





1	2	3	4
1.Упровадження нової технологічної лінії для виробництва хлібних виробів	Відповідно до розробленого в керуючій системі технологічного процесу здійснюється впровадження нової технологічної лінії та виробництво з її допомогою продукції	Під час контролювання в керованій системі виявлено високий відсоток браку, понаднормове використання сировини (муки, яєць)	Каналами зворотного зв'язку інформація про брак та пере використання сировини надходить у керуючу систему, де опрацьовується і аналізується. Керуюча система готує нове управлінське рішення щодо вдосконалення окремих технологічних процесів на новій технологічній лінії, яке спрямовується у керовану систему
2.Укладання угоди з новим партнером щодо постачання необхідних матеріальних ресурсів	Керована система отримує необхідні матеріальні ресурси для здійснення виробничо-господарської діяльності	У процесі здійснення контролювання виявлено, що отримані матеріальні ресурси не відповідають встановленим критеріям якості	Інформація про невідповідність матеріальних ресурсів обумовленим у договорі стандартам якості надходить каналами зворотного зв'язку в керуючу систему, де обробляється, аналізується, а також приймається рішення щодо висунення постачальнику претензій з метою компенсації втрат\|
3. Застосування нової системи матеріального стимулювання для основних робітників (запровадження премій, надбавок, доплат)	Основні робітники отримують інформацію про нову систему оплати праці та матеріального стимулювання на підприємстві	Контролюються результати роботи робітників, продуктивність їхньої праці, виконання запланованих завдань, кількість прогулів тощо. Виявлено, що продуктивність працівників знизилась, а планові завдання недовиконані	Інформація про зниження продуктивності праці та невиконання планових завдань надходить каналами зворотного зв'язку в керуючу систему, де вона опрацьовується та аналізується. На основі результатів аналізу приймається управлінське рішення щодо внесення окремих змін у систему матеріального стимулювання основних робітників

Успішна діяльність підприємства значною мірою залежить від ефективності регулювальних заходів, що покликані усунути недоліки в роботі та запобігти потенційним втратам. Виявлення у процесі контролювання недоліків, відхилень, збоїв є необхідною, але недостатньою умовою стабілізації діяльності підприємства. Адже без розроблення дієвих заходів щодо їх усунення та прийняття відповідних управлінських рішень ситуація в організації не може поліпшитись.

Blog

План Вступ Предмет І сутність менеджменту. Організація як об’єкти управління. Закони, закономірності та принципи менеджменту

Содержание