План Вступ Предмет І сутність менеджменту. Організація як об’єкти управління. Закони, закономірності та принципи менеджменту

Вид материала

Закон

Содержание Технологія розроблення бюджетів на підприємстві Загальна характеристика бізнес-планування Закупівельний сектор імпортного відділу 3. Сутність і особливості мотивування, контролювання та регулювання, як загальних функцій менеджменту Мотиваційні теорії. Теорія А. Маслоу Таблиця 2.17 Характеристика змістових мотиваційних теорій Основні характеристики

Подобный материал:

• Управління та менеджмент. Категорії, закони І принципи менеджменту. Менеджери та підприємці., 160.72kb.
• Управління та менеджмент. Категорії, закони І принципи менеджменту. Менеджери та підприємці., 96.11kb.
• 1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи, 3961.16kb.
• План податкових платежів та його роль в прийнятті управлінських рішень. 14. Структура, 41.53kb.
• План. Сутність фінансового менеджменту. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту, 1733.29kb.
• П ерелік дисциплін, які виносяться, 86kb.
• Перелік дисциплін, які виносяться, 44.56kb.
• Програма курсу тема Операційний менеджмент як різновид функціонального менеджменту, 44.91kb.
• Тематичний план лекцій основ маркетингу та менеджменту у фармації для студентів другого, 88.83kb.
• Тематичний план лекцій основи маркетингу та менеджменту у фармації для студентів третього, 81.6kb.

Технологія розроблення бюджетів на підприємстві

Основними цілями формування бюджетів на вітчизняних підприємствах є: зменшення ресурсних втрат, забез­печення цільового розподілу ресурсів, підвищення фінансової результативності діяльності організацій, оптимізація обсягу і структури витрат на одиницю товарної продукції, вдосконалення управління грошовими потоками, підвищення ліквідності, поліпшення структури капіталу підприємств. Досягнення їх зумовлює необхідність формування на підприємствах бюджету доходів і витрат (відображає доходи від відвантаженої продукції, виконаних робіт, послуг і витрат на цю діяльність), бюджету руху грошових коштів (надходжень і видатків підприємства), бюджету активів і пасивів (капіталу підприємства і дже­рел його формування). Важливою умовою розроблення цих бюджетів є ефективна система інформаційного забез­печення, врахування логічних взаємозв'язків між ними.

Вхідною базою у формуванні бюджету доходів і витрат є розроблення плану реалізації продукції, який можна структурувати за контрактами, видами продукції, цільовими сегментами ринку тощо залежно від потреб ке­рівників організації. Найдостовірніший прогноз збуту от­римують за допомогою експертних методів, тобто зусилля­ми фахівців, які тривалий час професійно займаються реа­лізацією продукції на конкретних ринках або працюють з контрагентами і здатні точно спрогнозувати обсяги та структуру збуту. При формуванні плану реалізації часто виникають протиріччя щодо параметрів, які необхідно відобразити у прогнозі реалізації: плановий обсяг відван­таженої, оплаченої продукції чи орієнтація на першу по­дію відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У високорозвинутих країнах доходи визнають за касовим принципом (на підставі надходжень грошових коштів на підприємство), тому прогноз орієнтується на оплачену продукцію. В Україні при формуванні прогнозу збуту доцільно орієнтуватись на обсяг відвантаже­ної продукції, враховуючи, що оплата за продукцію, як правило, не відбувається одночасно з її відвантаженням. Цим зумовлена необхідність паралельного розроблення плану - графіка надходжень грошових коштів, який слугуватим е базою для побудови бюджету руху грошових коштів.

На основі сформованого плану реалізації продукції роз­робляють виробничу програму з урахуванням запасів товарної продукції на складі на початку бюджетного періоду планових її запасів наприкінці періоду. Відповідно до виробничої програми планують потребу в матеріалах (сировині, комплектуванні та інших ресурсах) і прямі витрати на оплату праці. Потребу в матеріально - сировинних ресурсах розраховують за нормами використання матеріалів для виробництва одиниці продукції та обсягу виробничої програми з урахуванням наявних і планових запасів ресурсів на складах. На цій основі формують план - графік олати за матеріально - сировинні ресурси, які необхідно придбати відповідно до потреби. Придбані ресурси спершу трактуються як запаси на складах, на витрати виробництва вони перетворюються після їх списання на виробництво. При формуванні прямих витрат на матеріально - сировинні ресурси необхідно враховувати нормативне забезпе­чення, оскільки на більшості підприємств норми витрат сировини і матеріалів необґрунтовано завищені. Для перегляду норм доцільно використовувати не аналітично - розрахунковий, а аналітично - дослідницький метод, який за­безпечує достовірніші результати. Проблеми нормативного забезпечення актуальні і при розрахунку прямих витрат на оплату праці основних робітників, тому більшість під­приємств відмовляється від її відрядної форми і перехо­дить на комбіновану.

Після розрахунку прямих витрат розраховують наклад­ні (загальновиробничі, адміністративні, збутові та ін.), Обґрунтування їх обсягу і структури є перманентним про­цесом, оскільки за рахунок їх зниження можна відчутно знизити рівень витрат підприємства без зміни технології виробництва, модифікації виробів тощо. До загальновиробничих витрат включають: витрати на оплату праці з відрах­уваннями на соціальне страхування апарату управління виробничими підрозділами та допоміжних робітників; ви­трати на охорону праці, поточний ремонт, утримання та експлуатацію обладнання і загальновиробничих приміщень; витрати на енергоносії, інструмент, амортизаційні відрахування тощо. До адміністративних — витрати на оплату праці із відрахуваннями на соціальне страхування адміністративних працівників та допоміжних робітників, витра­ти на охорону праці, поточний ремонт, утримання та експлуатацію адміністративних приміщень, витрати на енер­гоносії для побутових цілей, витрати на сертифікацію, юридичні, нотаріальні та консультаційні послуги, витрати на послуги зв'язку, канцелярські потреби; окремі податкові платежі та збори; амортизацію адміністративних основ­них фондів та ін. До збутових — матеріальні витрати (тара, пакувальні матеріали тощо); витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальне страхування збутового апара­ту, амортизацію основних засобів, витрати на маркетинго­ві комунікації та дослідження, витрати на навантаження| розвантаження, транспортування, страхування, митні платежі, витрати на гарантійний ремонт тощо.

Інші витрати обумовлюються специфікою функціону­вання організації і можуть включати відсотки за кредити, матеріальні витрати і витрати на оплату праці, пов'язані із забезпеченням функціонування інфраструктури (їдальні, медичного пункту тощо), амортизаційні відра­хування тощо.

Формування бюджету доходів і витрат базується на основі плану реалізації продукції, кошторисів прямих і накладних витрат. При цьому необхідно забезпечити принцип сумісності, тобто у витратній частині повинні бути лише витрати, пов'язані з отриманням доходів відповідного періоду. Із цим пов'язана проблема врахування витрат, пов'язаних із незавершеним виробництвом (на більшості підприємств незавершеним виробництвом нехтують, а пов'язані з цим витрати переносять на наступний період).

Частково похідним від бюджету доходів і витрат є бюджет руху грошових коштів, у якому відображають усі надходження підприємства (вчасні платежі за реалізовану продукцію, аванси і погашення дебіторської заборговано­сті, інвестиції, кредити, позики, повернення ПДВ тощо) і виплати (за всіма прямими та накладними витратами, ка­пітальні видатки, пов'язані із забезпеченням розвитку підприємства, повернення кредитів тощо). Грошові потоки, пов'язані з оплатою товарно-матеріальних цінностей, енергоносіїв, послуг і робіт, наданих підприємству, відоб­ражаються з ПДВ на відміну від витрат, що формують собівартість продукції. Амортизаційні відрахування у структурі видатків підприємства фігурувати не будуть, ос­кільки ці витрати не є грошовими потоками. Крім того, бюджет руху грошових коштів формується на менший бюджетний період від бюджету доходів і витрат. Фінансові аналітики формують його щоденно для відстеження відповідності потреби у виплатах (особливо за критичними платежами: податками, виплатою заробітної плати, основними матеріалами для забезпечення ритмічного виробничого процесу) і наявності надходжень для забезпечення зобов'язань. Формування бюджету руху грошових коштів дає змогу підприємству оцінити можливі проблеми у сфері платоспроможності та вжити відповідні запобіжні заходи. За незбігання виплат і надходжень підприємства у часі рясна переглянути умови співпраці з постачальниками і споживачами, скористатись короткотерміновими кредитами (наприклад, овердрафтом), домовитись про відтермінування певних платежів тощо. Нехтування цим бюдже­том унеможливлює бачення комплексної інформаційної картини платоспроможності підприємства, породжує проблеми у виконанні зобов'язань.

Похідним від бюджету доходів і витрат і бюджету руху грошових потоків є бюджет активів і пасивів. Він подібний до бухгалтерського балансу (Форма № 1), але формується з урахуванням зниження ліквідності активів і терміновості зобов'язань. Його призначення полягає у наданні реалістичної інформації про майновий стан підприємства, ліквідність, фінансову стійкість, ділову активність, рента­бельність тощо, тому він є потужним інформаційним дже­релом для аналітиків підприємства. На українських підприємствах цей бюджет використовують рідко, що зумо­влено необхідністю створення системи управлінського аналітичного та синтетичного обліку, трудомісткістю його ведення, орієнтацією на бухгалтерський баланс.

Для підприємств, які у попередні бюджетні періоди фор­мували бюджет активів і пасивів, ефективним інструментом його розроблення на плановий період є матриця Моблі. Можна також скористатися і звітним балансом підприємства (Форма № 1). Матриця Моблі дає змогу відстежити усі зміни у фінансовому становищі організації протягом планового пе­ріоду внаслідок здійснених виробничо-господарських, фі­нансових та інвестиційних операцій. Перший її стовпчик розкриває ситуацію з активами та пасивами підприємства на початок звітного періоду; другий — передбачає коригу­вання бюджету за операціями, які не зумовлюють отри­мання доходів чи грошових коштів; третій — свідчить про всі негрошові операції, що зумовлюють зміни у доходах і ви­тратах; четвертий — рух грошових коштів за відповідними категоріями; п'ятий — стан активів і пасивів на кінець пла­нового бюджетного періоду з урахуванням змін, зумовлених виробничо-господарськими операціями.

Бюджети насамперед покликані упорядкувати діяль­ність організації з позиції цільового використання ресур сів, економії витрат, запобігання втратам, забезпечення платоспроможності та фінансової результативності.


Загальна характеристика бізнес-планування

Важливим напрямом планування в організації є формування бізнес - плану.

Бізнес - план — документ, що містить систему заходів чи програму дій, пов'язаних часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ре­сурсами та спрямованих на отримання прибутку на засадах реалізації підприємницького проекту.

Він є необхідним для багатьох суб'єктів економічної діяльності: підприємця (власника) — як орієнтир в його діяльності; майбутніх компаньйонів і співробітників, яких передбачається залучати до справи; банкірів та інвесторів, чиї послуги передбачені в процесі реалізації проекту; най­маних менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.

До функцій бізнес - плану належать: всебічне інформу­вання про підприємство, передусім про мету його діяль­ності, стабільність і ефективність; характеристика особли­востей виробничого процесу на підприємстві; всебічна характеристика товарів або послуг; обґрунтування прогнозу розвитку виробництва і підприємства, його конкурентних позицій; комплексне дослідження ринку відповідних то­варів, послуг; обґрунтування економічної ефективності підприємства; аналіз професійного рівня, ділової компе­тенції управлінського персоналу. Для розроблення бізнес-плану залежно від його цілей (створення спільного підприємства, залучення інвестицій, кредитів, реалізація проектів модернізації обладнання, оновлення асортименту тощо) можуть бути використані різноманітні методики. В Україні з метою забезпечення однозначного підходу в цій справі Міністерством економі­ки затверджено «Методичні рекомендації з розроблення бізнес-плану підприємств». Відповідно до них бізнес-план підприємства складається з кількох основних розділів.

1. Резюме. Містить воно короткий виклад основних по­ложень бізнес - плану, мету інвестиційного проекту, загаль­ну характеристику організації, необхідні інвестиції та ре­сурси, вигоди для підприємства та держави від реалізації проекту, гарантії та засоби контролю за реалізацією проек­ту, основні показники проекту (обсяг продаж, витрати, 'прибуток, термін окупності вкладень тощо). Наступні роз­діли деталізують інформацію з резюме і обґрунтовують правильність розрахунків.
   
2. Характеристика підприємства. її змістом є повна і скорочена назва підприємства, його юридична адреса, код за загальним класифікатором підприємств і організацій (ЄДРПОУ), номер і дата державної реєстрації, перереєстра­ції, повна назва та юридична адреса об'єднання (асоціації, концерну, консорціуму та ін.), до якого належать підпри­ємство, форма власності і правовий статус, перелік заснов­ників і розміру їх часток у статутному капіталі. Надається інформація про основні події, які можуть мати значення для розвитку підприємства (зміна власників підприємства, видів діяльності, поглинання інших організацій). Зазнача­ється органіграма та опис організаційної структури упра­вління підприємством, дані про зв'язки між його окремими підрозділами. Не менш важлива інформація про сферу діяльності, сектор ринку, в якому функціонує підприємство.
   

Рис. 2.60. Організаційні форми управління імпортною діяльністю дрібних і середніх підприємств


Адміністративний сектор імпортного відділу підтримує зв'язки з іноземними постачальниками, готує для них фахову інформацію, виконує митне оформлення товарів, контролює упакування і транспортування вантажів, оформлення фінансових документів, облік та аналіз імпортних операцій, контролює надходження грошей, перепродаж імпортного товару в порту, на вокзалі або з митного складу тощо.

Закупівельний сектор імпортного відділу безпосе­редньо націлений на закупівельні операції. Дрібні і середні підприємства можуть відкривати свої закордонні представ­ництва у великих центрах імпорту в тих випадках, якщо вони підтримують постійні та довгострокові зв'язки. Для безпосередньої закупівлі товарів у місцевих виробників або посередницько-торговельних фірм доцільно створювати закупівельні контори. Придбання сезонних товарів (чай, овочі, фрукти, вовна, льон тощо) раціонально здійснювати за допомогою вояжерів із закупівельних операцій, завдання яких полягає у встановленні особливих контактів з інозем­ними постачальниками, посередниками, представниками, оформленні угод (договорів, контрактів), огляді і загальній оцінці імпортного товару, формуванні пропозицій щодо співпраці з іноземними постачальниками. Функції вояже­рів можуть виконувати й керівні особи підприємства.

Пошук дрібними і середніми підприємствами роздріб­ної торгівлі, посередницькими фірмами, імпортерами сировини найвигідніших варіантів імпортної діяльності спонукає їх до централізованих закупівель, тобто створен­ня імпортних асоціацій. Вони існують у багатьох країнах світу і збувають значну частину імпорту товарів. Напри­клад, Франція імпортує азбест тільки через імпортну асо­ціацію «Сосьєте групман франсе д'Амянт» (її створили чотири засновники). Семеро засновників створили імпорт­ну асоціацію «Сосьєте де маганез», яка постачає у Фран­цію руду марганцю. Імпортна асоціація «Сосьєте контуар де Фонт» імпортує чавун, асоціація «Контуар де фос­фат» — фосфати, асоціація «Сосьєте де хром є де феррохром» — руду хрому. Найвідомішими асоціаціями СІЛА є «Ассошіейтед мергендайзінг корп.», «Ассошіейтед імпортез оф фуд продактс», «Амерікен спайс трейд ассошіейшн» та ін. Імпортні асоціації забезпечують розв'язання таких завдань, як послаблення або усунення конкуренції між імпортерами країни; зниження ролі посередників, що сприятиме зниженню собівартості товарів; закупівля това­рів великими партіями; стандартизація документального рформлення імпортних операцій тощо.

Загалом при побудові організаційних форм зовніш­ньоекономічної діяльності підприємства починають із максимальної централізації, поступово переходячи до однієї з форм децентралізації. При цьому будь - яке під­приємство з плином часу змушене шукати нові організа­ційні форми ЗЕД, оскільки «закостенілі» організаційні структури через певний період часу негативно впливають на результати ЗЕД. Слід зазначити, що основою вибору конкретної організаційної форми ЗЕД є переважно екс­пертний метод.


3. Сутність і особливості мотивування, контролювання та регулювання, як загальних функцій менеджменту


У процесі зародження і формування менеджменту як науки завжди виникали проблеми дієвого і результативно­го мотивування. Спочатку більше йшлося про матеріальні та організаційні аспекти спонукання. На сучасному етапі все більше акцентується на соціально-психологічних аспектах мотивації, що створюють умови для досягнення високих результатів виробничо-господарської діяльності з мінімальними витратами.

Після визначення перспектив організації та завер­шення її побудови особливого значення набувають питання створення максимальної зацікавленості працівників у результатах діяльності організації, тобто мотивування.

Мотивування — вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, спрямованої на досягнення особистих цілей і цілей організації.

У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи: застосування політики «батога та пряника» і використання методів психології і фізіології (згідно з доктринами Зігмунда Фройда (1856 - 1936), Дж.-Е. Мейо, М. Туган-Барановського та ін.).

На рис. 2.61 наведено модель мотивування. Ключовим елементом у ній є потреби (відчуття фізіологічного, психологічного чи соціального дискомфорту, нестача чого-небудь, необхідність у чомусь). Усвідомлення людиною влас­них потреб зумовлює виникнення інтересу (форми пізнання та вивчення можливостей задоволення потреб). На основі вивчення інтересів працівників відбувається засто сування стимулів (зовнішніх спонукань до формування певної поведінки, досягнення конкретних результатів тощо). Вони є потенційною винагородою за виконання кон­кретних робіт, завдань, досягнення певних результатів. Стимули можуть бути матеріальними (заробітна плата, надбавки, доплати, цінні подарунки, участь у прибутках тощо) і моральними (грамоти, медалі, похвала, підвищен­ня за посадою та ін.). Вдало (відповідно до інтересів працівників) дібрані стимули формують у свідомості людей моти­ви (внутрішньо усвідомлені спонукання до певних дій).




Рис. 2.61. Модель мотивування через потреби


Залежно від задіяних стимулів поведінка працівників (ставлення працівника до трудового процесу) реалізовува­тиметься так, щоб отримати бажану винагороду (те, що людина вважає цінним для себе, отримуючи її за затрачені зусилля, певну поведінку, виконану роботу та ін.). Винаго­роди можуть бути внутрішніми (задоволення від змісту трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішніми (заробітна плата, премії, додаткова відпустка тощо). Результа­том цього процесу є досягнення (недосягнення) особистих цілей, що зумовлює задоволення потреб працівника, част­кове задоволення чи незадоволення.

Процес мотивування передбачає насамперед викори­стання дієвих стимулів з метою досягнення цілей організа­ції та задоволення потреб її працівників. При цьому мова йде про забезпечення цільових дій, активного впливу, зовнішнього поштовху до бажаного розвитку подій. Варто зауважити, що види та форма стимулів залежить від кваліфікації трудових ресурсів, складності виконуваних робіт, усталених трудових відносин у колективі тощо.

Мотиваційні теорії. Вони цікавили вчених протягом усієї історії економічної науки. Майже кожен економіст торкався у своїх дослідженнях мотиваційних проблем. Суттєвий внесок у розвиток теорій мотивування зробили українські вчені. Так, Михайло Вольський (1834—1876) вважав за необхідне поліпшувати фізичні, моральні та інтелектуальні умови існування людини, наголошуючи, що політекономія є наукою про діяльність людини, спря­мовану на задоволення матеріальних і духовних потреб. Г. Цехановецький виступав проти узагальнень Адама Сміта (1723—1790) про людську поведінку, стверджуючи, що багато людей намагаються поліпшити своє становище не тільки завдяки власній праці, а й за рахунок інших. М. Туган-Барановський одним із перших у світі розробив чітку класифікацію потреб.

Протягом історії менеджменту сформувалися достатньо обґрунтовані теорії мотивування, покладені в основу при­кладних механізмів мотивування працівників (рис. 2.62). Їх поділяють на дві групи: теорії, які відображають зміст потреб (змістові), і теорії, які відображають процес винаго­родження (процесійні).

Змістові та процесійні теорії взаємодоповнюють одні інших. Сучасний менеджер не зможе ефективно виконувати свої функції, не знаючи й не розуміючи ієрархії потреб, від якої значною мірою залежить ідеологія компанії та філософія ведення бізнесу. Однак, ігноруючи індивідуаль­ний підхід щодо врахування мотиваційних факторів, він ризикує побудувати в організації систему мотивування, яка не відповідатиме дійсності.



Рис. 2.62. Класифікація теорій мотивування


Теорії, які відображають зміст потреб. Ці теорії скон­центрували свою увагу на аналізі потреб людини, пріори­тетності їх мотивуючої дії.

У теорії потреб М. Туган-Барановського виділено 5 їх груп:

• фізіологічні (їжа, вода, повітря, сон тощо);
  
• статеві (секс, намагання сподобатися представнику протилежної статі);
  
• симптоматичні інстинкти і потреби (інстинкти само­збереження, продовження роду);
  
• альтруїстичні (безкорислива турбота про інших);
  
• практичні (житло, авто, гроші тощо).
  

«Мотиви і інтереси негосподарського роду, — писав М. Туган-Барановський, — мали особливо великий вплив на розвиток господарства... Всупереч Енгельсу люди часто віддавали перевагу корисному». Особливого значення у розвитку економіки він надавав раціональним почуттям, національній належності, моральним і релігійним погля­дам, духовності.

Теорія А. Маслоу, за якою було сформульовано ієрархію потреб (рис. 2.63), ґрунтується на біхевіористичній доктри­ні—вивченні поведінки людей, абстрагуючись від вивчення свідомості, мислення. Науковець виділяє такі групи потреб:

• фізіологічні (їжа, вода, одяг, повітря, тепло, секс тощо);
  
• безпеки і захищеності (захист від фізичної і психо­логічної небезпеки);
  

— соціальні (відчуття причетності до подій);

— поваги (повага з боку оточення (начальників, підле­глих), визнання, самоповага);

— самовираження (реалізація власних можливостей).

Згідно з А. Маслоу перші дві групи потреб є первинни­ми (вимагають першочергового задоволення), три інші — вторинними. Людина передусім задовольнятиме перші дві групи потреб, що слід брати до уваги в менеджменті. При цьому на формування потреб значною мірою впливають міжнаціональні особливості, рівень культури, освіти, пра­вове забезпечення рівності при задоволенні потреб підле­глих із вигодою для організації.

Згідно з теорією потреб Д. Мак-Клелланда при стиму­люванні працівників слід враховувати вторинні потреби влади, успіху та причетності, оскільки на сучасному етапі розвитку суспільства первинні потреби у більшості частини населення вже задоволені.




Первинні




Рис. 2.63. Класифікація потреб згідно з теорією А. Маслоу


У двофакторній теорії Ф. Герцберга усі фактори поді­лено на гігієнічні (політика фірми й адміністрації, умови роботи, заробітна плата, стосунки з начальником, колега ми, підлеглими, рівень безпосереднього контролювання роботи) та мотиваційні (успіх, просування за службовою ієрархією, визнання і схвалення результатів роботи, висо­кий ступінь відповідальності, можливості творчого й ділового зростання). Прикладне значення цієї теорії ґрунту­ється на визнанні того, що праця, яка приносить задово­лення, сприяє поліпшенню психологічного здоров'я людини. Трудові успіхи, визнання заслуг, ступінь відпо­відальності, службове та професійне зростання посилюють позитивні мотиви поведінки людини у процесі робо­ти, оскільки підвищують рівень задоволення роботою.

За теорією К.Альдерфера ЕRG (ехіstеnсе, геlаtеd-ness, growth) (рис. 2.64) до основних груп потреб, які мотивують поведінку людей, належать:

• потреби існування (пов'язані з фізіологічними та| потребами у безпеці);
  
• потреби зв'язку (випливають із соціальної природи людини, її бажання бути членом колективу, мати друзів, сім'ю, добрі стосунки з колегами, керівниками, належати до певних неформальних груп, партій та громадських організацій тощо);
  
• потреби зростання (пов'язані з прагненням особи-стості самовиразитися, самоствердитись, отримати адекватне визнання).
  

Рис. 2.64. Схематична модель теорії К. Альдерфера


На відміну від теорії А. Маслоу ієрархія потреб у К. Альдерфера засвідчує рух не лише від нижчих потреб до вищих (рис. 2.64), а й у зворотному напрямі, який демон­струє посилення мотиваційної дії нижчих потреб за не можливості задоволення потреб вищих рівнів. Наявність прямого та зворотного рухів щодо задоволення потреб ство­рює ширші можливості для стимулювання праці в органі­зації: за відсутності об'єктивних чи суб'єктивних умов для задоволення зростання в організації працівники можуть зосередитись на якнайповнішому задоволенні потреб зв'язку чи існування.

Формулюванню теорії «X» та «Y» Д. Мак-Грегора передувало вивчення потреб різноманітної спрямованості. Відповідно до теорії «X» люди за найменшої можли­вості уникають роботи, відповідальності, їм не вистачає почуття честолюбства. Визначальними при цьому в них є потреби захищеності. За таких умов стимулювати людей до праці здатні тільки контролювання і погрози. Згідно з теорією «Y» за певних умов люди прагнуть до відпові­дальності й виконання роботи. У цій ситуації відбувається орієнтація на потреби вищого порядку: причетності, високих цілей, автономії та самовираження. На думку Д. Мак-Грегора, працівники більш схильні до поведінки, яку описує теорія «Y», але організаційні умови, вплив менеджерів підштовхують їх до вибору поведінки, описа­ної теорією «X».

Відповідно до теорії «Z» У. Оучі основою успіху праців­ників є віра в загальні цілі, сумлінність, довірливі взаєми­ни, взаємопідтримка, узгодженість дій тощо.

Основні характеристики змістових теорій мотивування наведено в табл. 2.17.

Таблиця 2.17

Характеристика змістових мотиваційних теорій

Змістові теорії мотивування	Основні характеристики
1	2
Теорія потреб М. Туган - Барановського	Виділяються фізіологічні, статеві, альтруїстичні, симптоматичні, а також практичні потреби. Особливе значення відіграють приналежність до народностей, моральні та релігійні погляди
Теорія потреб А. Маслоу	Поділ потреб на первинні та вторинні. Поведінка людей визначається потребами нижчого порядку. Після задоволення потреб їх мотиваційна дія припиняється
Теорія потреб Д. Мак-Клелланда	Поведінку людини мотивують такі потреби: влади, успіху, причетності. Увага до потреб вищого порядку, оскільки потреби нижчого порядку вже задоволені
Теорія потреб Ф. Герцберга	Виділення гігієнічних і мотиваційних факторів. Гігієнічні фактори (нижчий порядок) запобігають виникненню незадоволення роботою. Мотиваційні (вищий порядок) впливають на поведінку
Теорія потреб К. Альдерфера	Основні потреби, які мотивують поведінку людини: існування, зв'язку, зростання. За неможливості задоволення потреб вищого рівня, зростають зусилля щодо якіснішого задоволення потреб нижчого рівня.
Теорії потреб Д. Мак-Грегора	Теорія «X» передбачає, що працівники схильні уникати роботи та відповідальності, тому для їх стимулювання необхідно використовувати контролювання і погрози. Теорія «У» апелює до потреб вищого порядку: у причетності, мати високі цілі, автономії та самовираження. Працівники схильні до теорії «Y», але організаційні умови та вплив менеджерів зумовлюють вибірними теорії «X»
Теорія потреб У. Оучі	Теорія «2» визначає, що основою успіху працівників є віра в загальні цілі. Вагомими стимулами є довірчі взаємини та взаємопідтримка, повна узгодженість дій