Уберезні відкриється перша в Києві мобільна станція для роботи з безпритульними дітьми.; Передача: "Киевское время"; Час Виходу: 18: 50
| Вид материала | Документы |
| Радіо "Киев" Час реальний; Передача: "Час реальний"; Час Виходу: 10:08; Ведучий: Моргунов Дмитро, Петрушенко Олена Радіо Свобода |
- Та планування роботи з дітьми, 368.42kb.
- Збірка містить тренінгові програми по роботі із дітьми, батьки яких знаходяться довгий, 899.58kb.
- Наука І суспільство. №1, 1978, 142.21kb.
- Звіт про виконання плану роботи Спеціалізованої державної податкової інспекції, 1715.16kb.
- Обласна комплексна програма подолання дитячої бездоглядності, підтримки сімей з дітьми, 416.23kb.
- Закон україни про соціальну роботу з дітьми та молоддю, 127.01kb.
- Методичні рекомендації вчителям загальноосвітніх навчальних закладів для успішної роботи, 55.78kb.
- Індивідуальна робота бібліотеки з обдарованими дітьми, 563.72kb.
- План роботи управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, 2209.61kb.
- Планроботи, 147.57kb.
Радіо "Киев"
У Києві з’явиться мобільна станція допомоги безпритульним; Время публикации: 18:00
05.02.2007
Мобільна станція допомоги безпритульним дітям з’явиться у Києві на початку березня. Такі станції, а це мікроавтобуси, обладнані всім необхідним, вже діють у 6-х містах країни. У них діти можуть поїсти та отримати першу медичну допомогу. Більше про це у матеріалі нашої кореспондентки Вікторії Веремієнко.
Сірі, вологі підвали, щури та об’їдки – буденна картина для маленьких бродяжок. Вони не мають де жити та що їсти. Найчастіше, діти тікають від батьків алкоголіків чи наркоманів, у пошуках кращого життя. Натомість, просять милостиню у переходах, або займаються крадіжками. Якщо раніше дітлахів силоміць приводили до притулків, то зараз деякі самі приходять, зі сподіванням отримати харчі та дах над головою. За офіційними даними в Україні проживає 300 тисяч сиріт. Ці діти найбільше ризикують опинитися на вулиці. Говорить президент Європейського руху в Україні Олександр Білецький:
"Ми стикаємось з дитячою наркоманією – це діти які, починаючи з 5-6 років, займаються токсикоманією, а пізніше починають вживати важчі наркотики. Ми стикаємось з дитячою проституцією, яка є, насправді, є масовим абсолютно явищем в Україні, на яке суспільство просто закриває очі."
З початку року розпочала свою діяльність соціальна програма “Допоможи дітям Вулиці”. У 6 містах України з’явились мобільні станції. Це спеціально обладнані мікроавтобуси, які мають конкретний маршрут, з зупинками про які знають безпритульні діти. У них можна отримати гарячий обід, одяг, медичну та психічну допомогу. У Києві на вулиці Микитенка 7-б вже діє стаціонарний соціальний центр, а з березня планується запустити і мобільну станцію. Вона може допомогти 50 п’ятдесятьом підліткам щодня. Проект існує на іноземні кошти, в Україні меценатів знайти не вдалось. Говорить Олександр Білецький:
"На станціях працює 3 людини: водій, соціальний працівник-психолог і медичний працівник (медична сестра). Вони ж роздають їжу, і вони ж на кожній зупинці проводять і медичну і соціально-психологічну реабілітацію. На кожну дитину заводиться спеціальний журнал."
У Києві працює лише 2 притулки для неповнолітніх. До них потрапляють діти, які не мають постійного місця проживання, або особа яких не встановлена. 80% безпритульних дітлахів приїхали у столицю з регіонів. Розказує головний спеціаліст служби у справах неповнолітніх Лідія Мороз:
"В кожному регіоні України є своя програма. Бо, наприклад, місто Житомир, Черкаси, так у них так само є свої міські програми. Діти, які схильні до жебракування – це ті діти, які самовільно залишають сім’ю. Їх таких у нас на обліку в службах всього 74, але це, береться до уваги, всього киян."
Держава визнає проблему безпритульності і намагається з цим боротись. На жаль, лише після того, як дитина опиняється на вулиці. Вікторія Веремієнко, "Радіо Київ".
ссылка скрыта
09.02.2007
Час реальний; Передача: "Час реальний"; Час Виходу: 10:08; Ведучий: Моргунов Дмитро, Петрушенко Олена
ВЕДУЧИЙ: Доброго ранку і доброго здоров'я бажаємо усім тим, хто зараз налаштований на Радіо "Київ" 98 FM, це "Ранок великого міста". і раді вітати гостей у студії, які завітали до нас, аби поспілкуватися. Про благодійництво, про допомогу дітям вулиці.
ВЕДУЧА: Отже, сьогоднішні наші гості, Олександр Білецький, президент Європейського руху в Україні. І Андрій Васькович, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна". Доброго ранку.
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Доброго ранку.
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна":Доброго ранку.
ВЕДУЧИЙ: Нагадаю, що у студії працюють із сьомої години ранку і до цього моменту Олена Петрушенко.
ВЕДУЧА: І Дмитро Моргунов. І нагадуємо, що за телефоном 454-00-33 ви зможете подзвонити до нашого ефіру і поспілкуватися із нашими гостями у прямому ефірі.
ВЕДУЧИЙ: Отже, пане Олександре, до вас буде перше запитання. У березні стартує проект "Допомогти дітям вулиці". Загалом, що є складовими таких акцій, що потрібно, що планується зробити під час цієї акції, і яка альтернатива цього проекту?
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Перше, про що хотів би сказати, що це вже діючий проект. Він діє на сьогоднішній день в шести містах України. Це Київ, Донецьк, Тернопіль, Львів, Івано-Франківськ і Хмельницький. І якщо говорити про Київ, то у Києві проект "Допомогти дітям вулиці" працює уже кілька років. Власне, що буде в березні? В березні буде запущена мобільна станція, яка буде їздити певним маршрутом і робити, ну, це надавати щоденні гарячі обіди для дітей вулиці, і також займатися психологічною, соціальною реабілітацією. І медичною допомогою дітям вулиці. Такі проекти на сьогоднішній день вже діють у Донецьку, Хмельницькому, і у Львові.
ВЕДУЧА: А як будуть працювати ці станції, скажімо, це якась машина фургончик, де там можна поїсти, чи як будуть знайомитися з дітьми, як будуть їх вмовляти на співпрацю у спілкуванні, як це все буде відбуватися?
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Насправді, інформація серед дітей дуже швидко розповсюджується.
ВЕДУЧА: ЧИ не будуть діти навпаки, не йти на зустріч...
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: У цього проекту вже є фактично чотирьохрічний досвід такої роботи в інших містах. І досі досить успішно. Дуже успішний в том плані, що власне робота мобільної станції це перший крок до створення контакту з дитиною. А далі, коли діти починають довіряти працівникам, і починають приходити в стаціонарні соціальні центри, де з ними вже можуть працювати професійні психологи, педагоги. І індивідуально працювати з дитиною. Тобто, це проект, який фактично є вже абсолютно, таким, і на сьогоднішній день дає практичний результат і ми бачимо цей результат і цей результат, досить успішний.
ВЕДУЧИЙ: Пане Андрію, на вашу думку, що зараз потрібно дітям вулиці. І які механізми реально можуть повернути їх до соціуму?
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Я думаю, що основним питанням є, щоби суспільство перестало бути байдужим до цієї проблеми. Я бачив за останні роки велике зростання уваги до проблеми дітей вулиці у суспільстві. Це позитивний розвиток.
ВЕДУЧА: Ви бачите зростання уваги?
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Да. Дискусія починає, як допомагати дітям вулиці. Є багато різних ініціатив, ми є одна з цих ініціатив, але ми бачимо себе у мережах інших організацій, і державних служб, які хочуть подолати цю проблему.
ВЕДУЧА: Але, скажіть будь-ласка, ви бачите це на таких високих рівнях, але звичайні перехожі, або ж пасажири в метро, діти йдуть, просять гроші, нюхають клей вже навіть не ховаючись. І ну, всі проходять повз просто. Байдуже. Про що може це свідчити?
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": НЕ всі, але більшість. Так, я думаю, що тут є дуже такі важливі заходи, як ваша програма, яка говорить про ці проблеми. Щоб зрозуміти, що кожна дитина є цінною. Що кожній дитині треба допомогти і треба намагатися розвивати цю проблему у суспільстві. Конкретно, якщо ми дивимося на можливості такої допомоги, то це є, наприклад, на вулиці здобути довір'я тої дитини, привернути її до якоїсь організації, до якоїсь допомоги, і намагатися разом для неї створити якусь перспективу. Це означає, подивитися, чи та дитина може повернутися до своїх батьків , до опікунів, будинків-інтернатів, і почати замислятися над різними формами реабілітації для такої дитини. Проблема в Україні, що ще не розроблено багато програм, як можна дати різні опції для допомоги цій дитині. (вади запису), багато, яких повертають силою в державний інтернат, втікають звідти. Тобто, треба знайти інший спосіб, як допомогти. Форми такі існують за кордоном, наприклад, ці опікунські помешкання. Коли дитина має 16-17 років, їй надають разом з іншими дітьми мешкання, де вона має навчитися самостійно жити. Основна річ, основна мета є повернути дитину у суспільство, навіть із самозахисних мотивів самого суспільства. У дитини, яка залишається на вулиці, у неї як дорослої залишається єдина альтернатива, іти або в проституцію, або кримінальний світ, і ставати чимось більшою загрозою для суспільства.
ВЕДУЧИЙ: Пане Андрію, до вас ще буде одне запитання. Скажіть, будь-ласка, як саме, якими засобами дитину можна з цього світу витягнути. Адже, почасти вони звикають до легких грошей. вони звикають до свободи, скажімо так. свобода це великий наркотик. Якщо дитина до неї звикає, потім їй пропонують якісь аморальні суспільні рамки, вона не хоче дотримуватися цих границь і меж, і хоче відчувати себе вільною. Як із цим боротися?
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Я думаю, що в суті кожної дитини є бути нормальною дитиною, і людиною, яка не хоче бути кривим шляхом, а хоче іти прямим шляхом. Проблема є, що дитина не вибирає того шляху, на який вона попала. Її обставини змусили піти тим шляхом. І питання є, які вона має опції, які вона має альтернативи, які суспільство може запропонувати їй альтернативи. Тут є перший момент - здобути довір'я тої дитини і показати, що є інші можливості життя, які можуть бути, і є більш задовільними, ніж той спосіб життя, який вона має. Я не думаю, що дитині, будь-якій дитині, хочеться жити в теплотрасах, кожній дитині хотілося б жити в нормальних мешканевих обставинах, мати опіку і любов, рідних, близьких, які нею дійсно опікуються. Якщо цього немає, вона виходить на той кривий шлях. І треба повернути ту дитину з того кривого шляху, тим, що надати їй якісь можливості жити нормально, прийнятні для неї, а не запхати її каральним способом у якісь структури, де їх перевиховують, не надаючи їм ані любові, ані пригортаючи її до суспільства.
ВЕДУЧА: Ну, що ж, про всі ці можливості ми продовжимо говорити, але вже після випуску новин від інформаційної служби Радіо "Київ". А тим часом 454-00-33, саме за цим номером можна подзвонити до нашої студії, і поспілкуватися у прямому ефірі.
ВЕДУЧИЙ: Продовжуємо розмову із гостями в студії. Нагадаю, що до студії Радіо "Київ" сьогодні завітали пан Олександр Білецький, президент Європейського руху в Україні.
ВЕДУЧА: Та Андрій Васькович, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна". 454-00-33 - телефон нашої студії.
ВЕДУЧИЙ: Пане Олександре, скажіть, будь-ласка, проект ви сказали діє вже близько чотирьох років. А які реальні результати можна спостерігати на сьогоднішній день?
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Реальні результати насправді дуже прості. Якщо говорити про мобільну станцію, про кожну мобільну станцію, то в середньому, послугами мобільної станції користуються біля 300 дітей. І щоденно допомогу в середньому отримують 50 дітей. Якщо говорити про результати, фактично, в кожному проекті є достатня кількість абсолютно успішних історій, де є діти, які повернуті в суспільство, є діти, які... старші діти, які вже досягли у своєму житті якихось результатів. Яких вдалося переконати у тому, наприклад, що потрібно здобути освіту, або влаштовуватись на роботу. І властиво, які відійшли від вуличних проблем. І друга, дуже важлива річ, це та, що ці історії, успішні історії, вони діють на дітей. Вони дивляться на те, що відбувається у середовищі. І є приклади дуже прості, коли ціла група дітей, компанія, відмовляється нюхати клей, коли бачить, свідомо відмовляється, коли бачить якісь перспективи для себе мати якесь майбутнє.
ВЕДУЧА: Ваші співробітники, які працюють з цими дітьми, що вони розказують про їх життя. Що діти розповідають самі про себе? Як вони живуть, і як вони стали жити на вулиці? Як змінилося їх життя?
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Звичайно, дуже часто, це дуже страшні історії. Абсолютно різні. Є багато дітей, які просто тікають з дитячих будинків, або з дитячих інтернатів, більшість дітей, які потрапляють на вулиці, це діти з родин, де є алко-, або наркозалежні батьки, де є насилля в родині. Де є дуже часто сексуальне насилля в родині. І ну, власне, це є основна причина, чому діти потрапляють на вулиці.
ВЕДУЧА: А які стосунки між дітьми складаються. Як це відбувається? Вони тримаються одне одного? Як ставляться одне до іншого? Як до конкурентів, скажімо, в тому ж питанні просити грошей в переходах, місця якось розподіляють? Тобто, які стосунки між дітьми?
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Стосунки різні. В принципі, стосунки, діти тримаються певними групами. При чому, дуже цікаво, що в цих групах можуть бути діти як дуже маленькі, так і старші. Ті, і ті виконують якусь роль. Ну, наприклад, старші захищають менших, а менші мають можливість прогодувати старших.
ВЕДУЧА: Існують якісь чіткі порядки в спілкуванні?
ВЕДУЧИЙ: І сувора ієрархія, так пане Андрію?
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Так. буває по різному. отже, цікавим є, що є групи, які конкурують між собою, також є вияви дуже великої солідарності. Ми бачили випадки, де в переходах, чи де, діти якби чують, беруть найменшу дитину в середину, щоб нагріти своїм тілом. І це є такий вияв солідарності. Є випадки, що діти приходять до наших автобусів і вони також повідомляють інших дітей, що там можна отримати харчування, можна отримати і медичну допомогу, і одяг. Тому, я думаю, що є різні, різні способи співіснування тих дітей, і дуже цікаві. І також, трудно сказати, що дитина, яка на вулиці, вона все ж таки є активною дитиною. Вона готова щось нового сприйняти і з нею можна, якщо отримати її довір'я, можна працювати над її розвитком. Основна річ є, що та дитина мусить цього сама хотіти.
ВЕДУЧИЙ: Пане Андрію, скажіть, будь-ласка, ця допомога, мобільні станції, допомога дітям, можливо, це, скажімо так, якщо дитина отримує на вулиці допомогу медичну, отримує харчування певне, можливо, їй не захочеться йти з цієї вулиці?
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Так, це є аргумент, який досить часто виринає, і дуже багато людей критикують цей аргумент. Я думаю, що мобільна станція, це є перший крок, щоб почати працювати з дитиною. Це означає, треба знайти ту дитину, яка живе на вулиці. Треба надати їй першу необхідну допомогу. Накормити її, дати їй одяг, надати медичну допомогу. Другий крок є, треба здобути довір'я цієї дитини. Здобувши це довір'я, можна довідатися ті причини, чого вона попала на вулицю. Яка її сімейна історія, звідки вона прийшла. Тоді, знаючи це, можна замислюватися над тим, як цій дитині допомогти, як її ре інтегрувати у суспільство. Це означає, чи є можливість, щоб та дитина, де шкода для неї, повернулася до сім'ї, до опікунів, повернулася навіть до інтернатів, які саме інтернати підходять для цієї дитини. Отже, мобільні станції на вулиці, які їдуть до міст, де діти зустрічаються, є на те, щоби відкрити перспективу подальшої праці і реабілітації для цієї дитини. Вони не є самоціллю. Але, навіть те, що допомогти тій дитині, не попадати ще більше у біду, це вже було б оправдання таких мобільних станцій. І "Карітас Україна" завжди займався найбільш поважаними прошарками суспільства. Ми завжди намагалися допомагати тим, які стоїть найдальше віддалені від суспільних процесів. Щоби їх повернути до суспільства, і щоби з ними разом створити якісь для них перспективи.
ВЕДУЧИЙ: Маємо запитання від слухача за номером 454-00-33. до нас додзвонилася людина. Тож, даємо їй слово у живому ефірі.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Доброго ранку, студія.
ВЕДУЧИЙ: Слухаємо вас уважно.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Петро нивки. Сирота з 13 років. І до ваших гостей маю таке питання. Вони бачили річку, а по ній льодохід, пливуть льдини. І одна об одну стукналась і розійшлась. От так і в нас було. ми зустрічались менші навіть, могли бути агресивніші і більш озброєні, тому що в нас в кишенях було, у кожного щось було. Мог старшого присадить так, що він боявся і до дерева підходить мертвого, як кажуть. Розумієте, так що не треба ідеалізувать ось ці. Дитячі кучки вони як збираються, вони так і робігаються. Тенденцію вони не ... зовсім не змінили. Льод, один одного штовхає і більше не зустрічається. Я тих з ким був у дитячому будинку, я з тими хто тікав і я тікав ми не зустрічалися потім ні разу по житті. Мені вже за 60.
ВЕДУЧИЙ: Пане Петре, а на вашу думку взагалі як цю проблему можна вирішити, яким шляхом ви запропонували б?
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Ніяких, нічого. Це сезонне. Ви розумієте. От у нас було таке сезонне. До баштанів поближче, до городів. Вільне життя, вольниця от ця розумієте. І харч.
ВЕДУЧИЙ: Як же тоді люди ... дитину повернути до соціуму?
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Наврядчи вдасться. Тому що дитина уже втративши або батька, або матір вона уже скалічена. Розумієте і не найдеться ніхто такий, знаєте, сердечний, тому що і мені по житті приходилось зустрічати з такими людьми, що і нагріють, і нагодують, а потом обговорять. Петро таке говорив, таке говори. Ви розумієте.
ВЕДУЧИЙ: Дякуємо. Дякуємо вам, пане Петре, за дзвінок. Будь ласка, пане Олександре, ми маємо думку абсолютно, ну, скажімо так песимістичну. Щоб повернути дитину до соціуму, яка вже вкусила пахощів свободи фактично не можливо.
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Ви знаєте, дуже цікава думка. Тому що нам дуже часто кажуть, що от в Радянському союзі була дуже гарна система дитячих будинків і все було гаразд і була школа Макаренка. І так далі. Я думаю, що дуже, дуже вдалий приклад якраз відповідь всім цим ... на всі ці, на всі ці аргументи. Ну, насправді, якщо говорити про тих дітей, з якими працюють ... прагнуть допомогти дітям вулиці, вони дійсно, вони є абсолютно різні. У кожної дитини абсолютно особиста своя історія. Так само як і у пана, який щойно був в прямому ефірі. Це він розповідає про свій особистий досвід. У нас, на жаль, фактично 90 % дітей, які є і живуть у дитячих будинках і потрапляють на вулицю, це так звані соціальні сироти. Це діти, які мають, які навіть живучі в дитячому будинку чи інтернаті мають живих батьків. І тому дуже часто тут стоїть не тільки там організаційні якісь питання. Також юридичні питання. Наприклад, допомогти дитині оформити спадок. Да, допомогти дитині отримати помешкання, на яке вона ... квартиру або будинок, або частину цього помешкання. На яке вона має юридичне право після повноліття і таких питань є, ну, насправді величезна кількість. Тому ми говоримо, що проект фактично працює індивідуально з кожною окремою дитиною. І друга річ, що ... в чому я не згоден і, ну, це те, що я бачу, це особливо старші діти, старші діти, які може десь 14-15-16 років, вони дуже чітко усвідомлюють, що вони є в критичній ситуації і що з цієї критичної ситуації треба шукати вихід. Вони розуміють, що вони дорослішають і повірте мені, це діти дуже, дуже часто, є діти, яким просто треба зробити поштовх. Просто треба дати шанс ...
ВЕДУЧИЙ: Тобто цей вектор десь у підсвідомості закладений?
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Більше того, це діти, які цей шанс ніколи не відпускають, вони за цей шанс хапаються і руками, і зубами. І вони його тримають, вони розуміють, що для них це єдиний шанс.
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Ще є інший важливий аспект. Що коли дитина дійсно має свою індивідуальну історію і треба дивитися на те, що вона на вулиці, якщо ми говоримо про Україну. Статистика говорить, що десь є 126 тисяч дітей, яких можна зарахувати до дітей без батьківської опіки, які проживають на вулиці. І це є дуже різні діти. Деякі з них постійно проживають на вулиці, деякі мають основний центр свого життя на вулиці. Але повертаються до батьків. Треба зрозуміти, що до кожної дитини треба мати свій підхід. Дуже багато дітей дійсно можна повернути до сімї, дуже часто сама сім'я потребує допомоги. Батьки ... треба працювати з батьками, щоб їм допомогти виховувати дитину. Треба їм показати шляхи як вони можуть з дитиною обходитись, щоб та дитина залишалася вдома і залишалася у суспільстві. То звичай тут є дуже великий діапазон завдань, який різні групи, різні суспільні організації і державні структури спільно повинні розв'язувати і поставити собі чітку мету як зменшити число дітей вулиці. Я не поділяю песимістичних думок стосовно цієї роботи. Напевно перед нами стоїть величезне завдання, велика проблема. Але крок за кроком, власне із спільним зусиллям цілого суспільства ми можемо цю проблему подолати, але дуже значно зменшити власне число дітей, які перебувають на вулиці.
ВЕДУЧИЙ: Дякую, пане Андрію. Нагадаю слухачам, що ви можете теж долучитися до нашої розмови, ще встигаєте за телефоном 454-00-33. Але робіть це уже після випуску новин від інформаційної служби Радіо Київ.
Продовжуємо ми розмову з гостями у студії, говоримо сьогодні про проект "Допомогти дітям вулиці", говоримо із президентом Європейського руху в Україні Олександром Білецьким.
ВЕДУЧА: Та з президентом Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна" Андрієм Васьковичем. І телефон ефіру 454-00-33. Саме за цим номером ви зможете долучитися до нашої розмови.
ВЕДУЧИЙ: Це зробив наш наступний слухач, якому ми кажемо доброго ранку.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Доброго ранку.
ВЕДУЧИЙ: Ми слухаємо вас.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Я ... ви знаєте, у мене мненіє, що конечно ті що вже на вулиці, которі дітки, то вже конечно ето ужас, но вони вже врядлі будут так жити нормально. А я хочу от такий вихід. Зараз ті крошечки, которие новорождение, щоб їх віддавали в сімї за граніцу. Невже їм там буде ... я колись бачила по телевізору показували, такі детські кімнатки. Люди дуже хочуть цих діток. Але не можуть їх узяти. Невже не можна їм, щоб упростить. Щоб хотя би вже ети, которие ... в котрих нема перспективи. Не буде ніякого кроме нещасного такого життя. Чого їх не віддають от імено за границу?
ВЕДУЧИЙ: Дякуємо. Ось так наша слухачка вийшла на черговий аспект цієї теми.
ВЕДУЧА: Чи можна якось попередити дійсно.
ВЕДУЧИЙ: Прийомні батьки-іноземці. На скільки це можливо для і на скільки це може допомогти вирішити проблему дітей вулиць?
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Ви знаєте, я особисто вважаю, що як громадянин своєї країни. Ми самостійно маємо вирішувати ті соціальні проблеми, які у нас сьогодні є. Які проблеми сьогодні стоять у нас. На мій погляд, на мій погляд, це є дуже-дуже важлива річ. Власне і це є напевно найголовнішою метою нашої програми, власне інформаційної компанії допомогти дітям вулиці, показати громадську солідарність, солідарність громадян нашої країни в вирішенні проблеми. Тої соціальної проблеми, яка має поручень. І ми говоримо про якісь віртуальні речі, про ... там, мир у всьому світі і зробити всіх дітей в України щасливими. Ми говоримо, що кожен громадянин може подивитись на те, що є біля нього. Які проблеми в нього в підїзді, які проблеми в нього в будинку, які проблеми в нього на вулиці і що він може зробити. Да. Хто є ... в кожному дворі завжди якась родина додає проблем з дітьми і власне таким родинам хтось може допомогти і цій дитині хтось може допомогти. Ми говоримо про абсолютно, абсолютно, ну, абсолютно конкретні речі. І друга річ. Ми поставили собі власне за мету зібрати гроші в громади, в Києві на цю мобільну станцію і зібрати ці гроші, ну, фактично трошки більше ніж за місяць. І я хочу сказати, що ми досить добрими темпами рухаємо і це також приклад цієї соціальної, солідарності, де кожна людина виходячи з своєї можливості може допомогти вирішити соціальні проблеми, які біля неї знаходяться. Власне це ті речі повз які ми щодня ходимо. Ну, ми щодня бачимо цих дітей, ми щодня бачимо людей, які ... я не знаю, які жебракують, які риються по мусорках, які збирають пляшки. Які, ну просто потребують елементарної допомоги.
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Я можу додати до того питання, бо це дуже важливе питання, що більшість наших проектів досі фінансувалося пожертвенно з закордону. То зазвичай міжнародні організації, організації за кордоном, партнерські наші організації допомагали нам розвивати наші проекти. І я тому дуже радий такої акції, яка намагається збільшити свідомість у суспільстві для підтримки тих проблем, які ми маємо у суспільстві. Ми за кордоном дуже часто питалися чого такий маленький відгук в Україні на ваші заклики допомоги?
ВЕДУЧИЙ: Така дивна ситуація, що наші діти, за наших дітей більше болить іноземця, а ніж у нашій рідній державі.
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Так я думаю, що вони змінилися. Я бачу дуже великий розвиток солідарності в самій Україні. Власне нашу акцію і на інші соціальні проекти сьогодні люди готові дати свою підтримку, дати свою пожертву і це показує, що суспільство перестає бути повністю байдужим і зокрема ще одне важливе питання. Воно не покладається на те, що якась абстрактна державна структура розв'язує всі соціальні питання. Це означає суспільство включається у процес розв'язання соціальних проблем, які існують в суспільстві.
ВЕДУЧА: Ще один слухач хоче долучитися до розмови. Алло. Доброго ранку. Ми вас слухаємо.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Здраствуйте. Вот. Мы все это слушали. Все это правильно. И проблемы уличных детей существуют уже со дня независимости нашей великой любимой родины ...
ВЕДУЧИЙ: Навіть раніше.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Скажите мне пожалуйста. Вот. Как так случилось. Вот если во время царской России оставались дети сироты после военных, то создавались какие-то гимназии и там за этими следили детьми. Ну, вот так случилось у нас, что после независимости столько у нас стало ненужных детей. Почему мы не можем создать что-то, какое-то учебное заведение или еще что-нибудь. Мы милосердны. Мы любим детей, мы любим людей. И никто не портится. Если только у нас оставшийся без родителей, еще что-то. Это не потерянные люди. Это талантливые люди. Это прекрасные люди. Им надо только дать шанс. У нас желания нет, у нас нет любви. Почему так. Это надо понимать. Простой человек он может дать этот бутерброд. Он накормит, но большего он дать не может. По этому нужна перспектива будущего. И только тогда эти люди, которые уехать за границу будут нашими людьми, прекрасными людьми. Наш генофонд. Наша страна. Наши люди. Это богатство. И почему мы это не понимаем.
ВЕДУЧИЙ: Дякую. Ми зрозуміли вас. Який шанс потрібно дати от цим дітям, який варіант із запропонованих нашою слухачкою кращий?
ВЕДУЧА: Перспектива. Про перспективу.
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Я думаю, що це дуже цікаві зауваження нашою слухачкою, бо вона власне вказує не те, на скільки суспільство повинно включатися в розв'язання всіх тих проблем, пов'язаних із дітьми вулиці. І тут було згадано той бутерброд. Воно означає. Так дитині треба допомогти на вулиці. Не треба бути байдужим. І можна різними способами допомагати. Наприклад, дати їй харчування, від себе, як від індивідуальної людини. Можна включитися у роботу не урядових організацій, які згуртовуються, щоб боротися проти того лиха в суспільстві. І дивитися хто допомагає конкретно дітям вулиці, які шляхи допомоги існують і підключитися під ту роботу. Можна фінансово допомагати тим організаціям, можна працювати в тих організаціях також волонтером. Це означає включатися у роботу тих організацій, які виїжджають на вулицю, говорять з тими дітьми, завжди потрібні люди, які з серцем до тих дітей, з любовю до тих дітей, готові включитися в ту роботу і тих людей треба згуртовувати. Треба вказувати у суспільстві на шляхи розв'язання цієї проблеми. Подальше треба мати власне альтернативні способи життя для тих дітей. Створювати інтернати, школи, будинки сімейного типу. Це є не завдання держави, це завдання суспільства. Тут і не урядові організації і не державні структури повинні співпрацювати, щоб разом створити це. Чому недержавні структури? Бо вони ближчі до проблеми, вони на місцях бачать проблему і вони не розв'язують проблему централізованим, бюрократичним способом. Вони бачать проблему і кажуть: ми можемо знайти відповідь, ми можемо з тою дитиною поговорити. Ми можемо бачити, що тій дитині потрібно. І тоді відповідно до того будувати свої соціальні структури, які можуть допомогти, щоб дитина відійшла від вулиці.
ВЕДУЧИЙ: На скільки сьогодні налаштована ця співпраця, налагоджена ... налагоджений зв'язок між державними структурами і не урядовими організаціями, пане Олександре.
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Ну, властива я думаю, що і не можливо без такої співпраці і я думаю, що це проблема на сьогоднішній день настільки велика, що її можна вирішити тільки спільними зусиллями, тільки об'єднавши зусилля і як різних структур, державних, не державних так і різних просто поодиноких людей, які бажають щось зробити в цій ситуації.
ВЕДУЧИЙ: Останній дзвінок на сьогодні ми можемо прийняти за номером 454-00-33. Додзвонилася до нас людина. Доброго ранку.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Добрий ранок.
ВЕДУЧИЙ: Ми слухаємо вас.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Я що хочу сказать. В меру своих посадових обовзяків мені доводилося спілкуватися з тими людьми, які вже похилого віку люди, які колись перебували в дитячих будинках. В тих дитячих будинках радянських часів. Усі ці люди настільки тепло висказуються про піклування. Всі ті люди, які отримали і освіту, і тепло, і квартири, і матеріально. То єсть це люди, які задоволені всім тим, що їм дала держава. Але коли читаєш чому вони стали сиротами в дитинстві. Це ті дітки, яких батьки засудженні були. Але засудженні вони були державою, де тоді проводився режим був такий. На сьогоднішній день діти, які ... діти вулиці. Це діти батьків, які асоціальні елементи. Тому вже з дитинства ці діти жорстокістю всім перейнялися. Про що я хочу сказати. Оскільки ми живемо в державі, оскільки ми живемо в громадянському суспільстві та і Конституція наша якось гарантує усім громадянам нашої держави якесь людське життя. Тому я хочу до чого сказать. Що є ... всі благодійні фонди, які переймаються цим питанням, це тільки благодійні фонди. Вони можуть частково якось пом'якшити життя цих діток, які ... діток вулиці. Але є держава, є в нас ... я спостерігаю, коли читаю цей перелік всіх державних установ, які фінансуються з державного бюджету, які вони приймають міри? Які програми і яка діяльність цих програм? Що ними зроблено, щоб ці діти, які ... якось були у ... адаптовані. Потім в кожному районі, мікрорайоні ...
ВЕДУЧИЙ: Будь ласка трошки конкретніше. У нас не вистачає часу.
ТЕЛЕФОНУЮЧИЙ: Я зрозуміла. Є дільничі, які ведуть облік, які знають. Ось це має більшу частку, левову частку всього взяти на себе держава.
ВЕДУЧИЙ: Дякую. Зрозуміли ми вас. Пане Олександре, попрошу прокоментувати. Слухачка також упевнена, що більшість ...
ВЕДУЧА: Держава повинна більше дбати про дітей.
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Сама важлива річ, яку кожен з нас має зрозуміти, що держава це кожен з нас і є. Що кожен з нас і є держава. Що держава це не є якась аморфна структура, яка десь знаходиться.
ВЕДУЧА: Ні, ну, скажімо організації, які фінансуються з державного бюджету, діяльність яких направлена ...
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: А ви знаєте, що фінансуються з державного бюджету фінансує кожен з нас, кожним з нас ...
ВЕДУЧИЙ: Платники податків.
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ, президент Європейського руху в Україні: Ми коли купуємо хліб платимо 20 % податків на додану вартість. Кожен з нас. І кожен з нас є ... навіть ці діти, які купують щось собі вони є також громадянами держави, які сплачують ці податки. Купуючи якісь послуги чи речі вони також сплачують податки. І тому це саме важливе ... річ, яку кожен громадянин має усвідомити. Це в принципі, ну, я думаю, що якійсь елемент посттоталітарного суспільства, коли ми вважаємо, що хтось ... президент, уряд, депутат, мер, хтось має вирішити ті проблеми, які біля нас є. Та якщо вибачте брудно в підїзді, то хтось має це зробити. Ну, не я це прибрати маю. Тому що я живу в цьому підїзді. А ми схильні там писати листи до мера для того, щоб ... чи до ЖЕКів, чи до якихось організацій державних вирішити проблеми, які часто дуже просто вирішити можна своїми силами. І власне це є громадянська солідарність і це є держава. А друга річ, якщо говорити про закордон, про попередні закликання. Нам треба все-таки усвідомлювати, що ми є ... ми є велика, велика країна, ми велика нація, ми найбільша країна в Європі. Ми ... в нас є майже 50 мільйонів мешканців в країні. Ми багата країна. Ми самі можемо вирішувати свої, свої питання. просто треба, треба, ну, з іншого ... під іншим кутом подивитися, подивитись на свою країну, подивитись на неї позитивно і шукати позитивні шляхи вирішення. Але, ну, я не знаю. Нарікати весь час на тому, як все навколо не так. Так чи не так. Це насправді лежить у нас в голові.
ВЕДУЧИЙ: Пане Андрію і вашу думку хотілося б на останок почути.
Андрій ВАСЬКОВИЧ, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна": Я згідний з тим підходом. Ми мусимо вирішувати наші проблеми. Є очевидно потреба співпраці не в урядовій структурі, в суспільній, в громадській організації із державними структурами. Це означає з тими людьми, які в державі відповідають за певний напрямок діяльності і я сьогодні бачу позитивні зміни у тому відношенні, що співпраця розгортається, що існує діалог між державними структурами і не урядовими організаціями і це є дуже потрібно, бо я ще раз наголошую на те, що проблеми дітей вулиці це настільки велика проблема, що поодинока організація і навіть державна структура її не вирішить. Тут потрібне зусилля усього суспільства.
ВЕДУЧИЙ: Дякуємо. Дякуємо вам за розмову. Нагадаю, що говорили ми сьогодні про проект "Допомогти дітям вулиці". Взагалі говорили про дитячу ... про безпритульних дітей, про дитячу бездоглядність. І говорили ми із Олександром Білецьким, президентом Європейського руху в Україні.
ВЕДУЧА: І також нашим гостем був Андрій Васькович, президент Міжнародного благодійного фонду "Карітас Україна".
ВЕДУЧИЙ: Дякуємо, що знайшли час зайти до нашої студії, поговорити на цю важливу тему. Дай Боже, щоб ваш проект набрав обертів ще більших і приніс вагомі результати. Дякуємо ми і нашим слухачам, які не байдужі до цієї теми, долучалися сьогодні до нашої розмови. Нагадаю, що в студії від 7 години ранку до цього моменту працювали Олена Петрушенко.
ВЕДУЧА: Та Дмитро Моргунов. Бажаємо вам приємних вихідних. Почуємося вже в понеділок.
ВЕДУЧИЙ: Сьогодні ще на вас чекає програма "Столичний маршрут". То ж будьте з нами на хвилі 98 ФМ.
Радіо Свобода
05.02.2007
Європейська Свобода
Київ, 5 лютого 2007 (RadioSvoboda.Ua) — «Допомогти дітям вулиці» — така програма діє в Україні вже 3 роки. Вона охоплює 6 обласних центрів, а також кілька районних. У рамках цієї програми невдовзі має запрацювати новий проект у столиці України. За задумом його організаторів, допомога знедоленим дітям має набути загальнонаціонального рівня.
Безпритульни хлопчик у підземному переході на Хрещатику.
(© epa)
Безпритульні діти вже давно стали невід’ємним атрибутом вулиць українських міст. За статистикою, їх в Україні налічують від 120 до 300 тисяч.
Ситуація настільки серйозна, що стає проблемою для національної безпеки України. Принаймні, так вважають представники Міжнародного благодійного фонду «Карітас» України та Європейського руху в Україні.
Тому вони неухильно розширюють свою спільну програму, спрямовану на допомогу дітям вулиці. Ця допомога є комплексною і включає різні соціальні послуги.
Мобільні станції тепер є і в Києві
Йдеться про соціальну реінтеграцію та безпеку дітей, роботу в реабілітаційних центрах та безпосередньо на вулиці. Зокрема, й принцип мобільних станцій, які вже діють у Донецьку, Тернополі, Хмельницькому і Львові.
Президент Європейського руху в Україні Олександр Білецький розповідає: «Щоденну допомогу отримує 50 дітей, гарячі обіди і соціальну та медичну допомогу. Автомобіль їздить за спеціально розробленим маршрутом, робить зупинки, про які діти знають. Кожна зупинка розрахована на різні категорії дітей».
З березня така станція розпочне працювати і в столиці України. Зрозуміло, ця локальна ініціатива не вирішить проблеми. Але керівники проекту якраз і сподіваються привернути увагу до проблем дітей вулиці найширших чинників, і громадських, і державних.
Потрібна допомога і громадян, і держави
Президент Міжнародного благодійного фонду «Карітас» України Андрій Васькович характеризує ситуацію так: «В Україні, за свідченням соціологів, ми маємо феномен дітей вулиці „латиноамериканського типу“. Це означає, що дитина не має чіткої допомоги від держави, яку вона має, наприклад, у Німеччині. В Німеччині дитина, яка опинилася на вулиці, може піти в державну інституцію, її можуть інтегрувати у різні державні програми й повернути з вулиці».
Це й є кінцевою метою проекту, започаткованого в Україні.
Поки що, як зазначив Андрій Васькович, проект фінансують виключно західні фонди та меценати. Тож організатори проекту очікують допомоги й від українських громадян, і від української держави. Майбутнім якої і є діти. Діти вулиці в тому числі.