Об’єкт та предмет макроекономіки
| Вид материала | Документы |
- Перелік питань до іспиту з курсу "Макроекономіка", 43.3kb.
- Економіка підприємства (0804), 184.77kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Тема макроекономіка як наука, 540.79kb.
- План. Предмет макроекономіки. Методи макроекономічного аналізу. Функції макроекономіки, 118.9kb.
- Назва модуля: Математичні моделі мікро та макроекономіки Код модуля, 16.96kb.
- Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
- З м І с т вступ С. 3 Розділ 1 Об'єкт І предмет пошкодження об'єктів магістральних нафто-,, 232.92kb.
- План. Б. М. Визначення, предмет, об’єкт,суб’єкт органи управління бюджетом. Структура, 492.75kb.
- Назва реферату: Предмет, методи та функції макроекономіки. Економічна система Розділ, 445.66kb.
- Об’єкт та предмет макроекономіки.
Об’єкт м/е випливає з практичної фунції. Якщо практ ф-ією є забезпечення сусп.-ва сумою знань про способи підвищення ефективності економіки, то її об’єктом мають буи не окремі економічні суб’єкти, а економіка в цілому. Об’єктом макроекономіки є економічна система. Це сукупність економічних суб’єктів країни, яка знаходиться в системі конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів, що регулюють економічну діяльність. Є три типи економічних систем: ринкова, командно-адміністративна, змішана економіка. Вони різняться формою власності на засоби виробництва і механізмами регулювання економіки
Ринкова економіка. В основі – приватна власність на засоби вир-ва, ринковий механізм регулювання економіки, економ поведінка мотивується власними інтересами, вільна конкуренція, основний регулятор – ціна. Це чистий ринок без державного втручання.
Командно-адміністративна. В основі – державна власність, централізоване держпланування директивного характеру, регулятор – держплан.
Змішана. Субєктами змішаної економіки є домомгосподарства, підприємства, і держава. Вона спирається на певне співвідношення між ринковим і державним регулюванням.
Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності , потрібно знати механізм її функціонування .Тому предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки. Причинно-наслідковий механізм являє собою сукупність зв’язків між макроекономічними явищами та процесами, які викликають відповідні зміни в економіці. (грошова пропозиція-%ставка-інвестиції-ввп) З метою цього вивчення макроекономіка виконує дві ф-ї: позитивну (пізнавальну) і нормативну (прикладну). Позитивна вивчає те,що в дійсності існує, факти, а нормативна виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути і як цього досягти.
- Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки: поняття макроекономічної моделі, види моделей, екзогенні та ендогенні змінні моделі.
Певні методи надають макроекономіці можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.
Модель-це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ в економіці. Модель дає змогу нехтувати другорядним і зосереджуватись на головних зв’язках, які спостерігаються в реальному житті. Використовують змінні двох видів: ендогенні ( які потрібно пояснити в процесі побудови моделі) та екзогенні ( які вже відомі поза межами моделі). Екзогенні – модель – ендогенні.
Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні. Та головним є не тип моделі, а її здатність адекватно відобразити взаємозв’язки, які існують.
В м/е розрізняють два типи кількісних змінних: запаси і потоки. Запас – це к-сть будь-чого, виміряна в даний момент. Потік – це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок.
Результати моделювання також залежать від періоду часу. Розрізняють короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий період – ринкові регулятори не володіють здатністю адекватно відреагувати на збурення і відновитись. Довгостроковий - ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати.
- Сутність, принципи та основні категорії СНР.
Система національних рахунків (СНР) ― це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є :
1)продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визн-ня величини доходу, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі мат.вир-ва, а й галузі, які надають послуги.2)в основі рівноваги є тотожність між виробленим продуктом і доходом, одержаним від реалізації. Цей принцип лежить в основі ек.рівноваги, до якої економіка постійно прагне. 3)економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік переворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип свідчить про те, що доходи є ф-цією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.
СНР спирається на певну систему категорій: інституціональна одиниця, сектор, ек.операція, рахунок. Інституціональні одиниці – це ек одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе зобов’зання( резиденти та нерезиденти).
Сектори: нефінасові корпорації (підприємства), фінансові корпорації комерц банки, страхові компанії), органи держуправління(некомерц бюджетні організаці), домогосподарства, некомерційні організації. Виділяють окремий сектор – решта світу.
У СНР облік операцій ведеться за допомогою рахунків. Це балансова таблиця з двох розділів:ресурси або зміна у зобов’яз та використання або зміна в активах.
Основними показниками є ВВП і ВНП іЧП
- Порівняння макроекономічних показників: випуск, ВВП, валовий національний дохід, валовий національний наявний дохід.
СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є валовий випуск (ВВ), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий внутрішній продукт (ВВП).
За своєю суттю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або додана вартість, створена резидентами всередині країни.
Кінцева продукція – це всі вироблені товари та послуги, які остаточно виходять із сфери вир-ва, це продукція кінцевого використання, що спрямив на кінцеве споживання, інвестував чи експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із валового випуску має відніматися проміжна продукція.
Валовий нац доход (GNI) - це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які визначають як різниця між первинними доходам отримуваними резидентами з-за кордону(зп, доходи від власності, податки мінус субсидії) та аналогічними первинними доходами, виплачуваними нерезидентам.
GNI = Y+ NI
Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий національний наявний дохід (GNDI)
GNDI = GNI + NTRз де NTR – чисті поточні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон.
- Валовий внутрішній продукт та методи його розрахунку.
ВВП – це ринк.вартість кінц.продукції або додана вартість, ств.резидентами всередині країни. Кінц.продукцією є лише та частка ВВ, яка спрямив.на невиробн.споживання, інвестування та експорт. Це озн., що при обчислення ВВП із ВВ має відніматися проміжна продукція.
ВВП можна обчислити трьома методами:
1)виробничим методом: ВВП = ∑(Валовий випуск – Проміжне Споживання) + ∑(Податки на продукти – Субсидії), де (ВВ – ПС) — валова додана вартість, ПП-СП – чисті продуктові податки.
2)методом доходів (розподільчим):
ВВП = ЗП найм праців + Валовий прибуток + Змішаний дохід + податки на вир-во та імпорт – субсидії на вир-во та імпорт.
3) методом витрат (кінцевого використання).
ВВП = кінцеве споживання + валове нагромадження + чистий експорт
Y = C + І + G +NX,
де Y — валовий внутрішній продукт, С — приватне споживання, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі ( держ видатки – трансферти), NX — чистий експорт, який обчислюється як NX = ЕX – ІM.
- Номінальний та реальний ВВП. Поточні та порівнянні ціни. ?????юирається на певне співвідношення між ринковим і державним регулюванням.
Макроекономічні показники – це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.
Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.
Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних ( порівняних) цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називається базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.
Дефлятор ВВП (Р) характеризує динаміку загального рівня цін. Р= номінальний ввп/Реальний ВВП.
Реальний ВВП = Номінальний ВВП /Дефлятор, індекс зростання реального ВВП = Реальний ВВП поточного року / реальний ВВП попер року, приріст номінального ВВП( за рах фізичних обсягів)= реал ВВП поточного – реал ВВП попер, приріст ном ВВП (за рах зростання цін) = ном ВВп – реал ВВП.
- Індекс споживчих цін та індекс цін (дефлятор) ВВП: сутність та порівняння.
Індекс споживчих цін (Рс) відображає зміни загального рівня цін і тарифів на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Цей індекс розраховується на базі двох інформаційних потоків: 1) даних , що одержуються шляхом щомісячної реєстрації цін і тарифів на споживчому ринку; 2) даних вибіркового обстеження домогосподарств про структуру їх фактичних витрат на споживання.
Дефлятор ВВП (РY) характеризує динаміку загального рівня цін. Дефлятор ВВП – індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг:
Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВп за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але, як відомо, на величину номінального ВВП вплив.зміни як фіз..обсягу продукції, так і рівня цін. Тому для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фіз.обсягу вир-ва потрібно здійснити коригування показника ном.ВВП. процес коригування ном.ВВП здійсн.за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфлювати (збільшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефілювати (зменшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року:
Спираючись на дефлятор ВВП, можна також обчислити приріст (зменшення) ном.ВВП за рахунок цін:
індекс зростання реального ВВП = Реальний ВВП поточного року / реальний ВВП попер року,
приріст номінального ВВП( за рах фізичних обсягів)= реал ВВП поточного – реал ВВП попер,
приріст ном ВВП (за рах зростання цін) = ном ВВп – реал ВВП.
Дефлятор ВВП більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних товарів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і продаються на світовому ринку.
- Показники рівня використання робочої сили: рівень зайнятості, рівень безробіття, коефіцієнт участі в робочій силі.
Робоча сила — економічно активна частина населення, яка має здібності до праці і бажання працювати; це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.Для характеристики стану ринку праці застосовуються відносні показники. До них можна віднести такі:
1) рівень зайнятості — визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:
2) рівень безробіття — визначається як відношення кількості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно активного населення):
(%), (3.2)3) коефіцієнт участі в робочій силі — відображує процент робочої сили в чисельності дорослого населення:
(%).- Сутність безробіття та його види: фрикційне, структурне, циклічне. Вплив циклічного безробіття на динаміку ВВП (закон Оукена).
Безробіття –це економ.явище, коли частина економ.активного населення не має можливості використ. свою робоч.силу. У залежності від причин, які виклик.безробіття, слід розрізняти декілька його видів. Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку з добровільн.зміною місця роботи. Безробіття пов’яз.із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукає роботу перебув.на ринку праці в середньому не більше 1 місяця. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структур.диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’явл.невідповідності між попитом і пропозицією робоч.сили за професією, кваліфікацією, географ.та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменш.або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільш. Робоч.сила повільно реаг. на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якою структура робоч.сили не відповід.новій структурі робоч.місць, внаслідок чого з’яв.структурне безробіття. Циклічне безробіття. Воно виник.внаслідок цикл.спаду вир-ва і є результатом зниження сукупного попиту на робоч.силу. Коли сукуп.попит на товари та послуги зменш., зайнятість теж скороч., а безробіття зростає. З цієї причини цикл.безробіття іноді назив.безробіттям з дефіцитом попиту. Фрикційне та структурне безробіття дістало назву – “природне безробіття» - це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної заянятості. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про неповну зайнятість, викликаною дефіцитом робочих місць. Попит на працю менший за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття. У разі надлишку попиту кількості тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць, виникає надмірна зайнятість, і тому фактичне безробіття нижче ніж природне.
Залежність між циклічним безробіттям і розривом ВВП називається «законом Оукена». Її можна подати такою формулою:
де y — розрив ВВП у процентах до потенційного ВВП; β — коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття, який показує, на скільки процентів фактичний ВВП менший від потенційного, якщо фактичне безробіття перевищує природний рівень на один процентний пункт; u — фактичний рівень безробіття; un — природний рівень безробіття.
- Зайнятість та її види: повна зайнятість, неповна зайнятість, надмірна зайнятість.
Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтвор. ВВП та нац.доходу. Вона визнач. чисельністю осіб, що викон.будь-яку роботу за певну зароб.плату або з метою отримання інших видів доходу. . Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Безробіття –це економ.явище, коли частина економ.активного населення не має можливості використ. свою робоч.силу.Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.
У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне.
- Доросле населення країни за методологією МОП та його структура.
Все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. Друга група — безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), до складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві. Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення.
- Природний рівень безробіття та методи його вимірювання.
Природний рівень безробіття- це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості.
Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.
Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:
де v — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;
l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих;(L – U) — кількість зайнятих (робоча сила — безробітні).Якщо обидві частини рівняння (3.4) поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:
.- Неокласична модель ринку праці.
Неокласична теорія Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту: W*делтL
Згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати:
Незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання попиту на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.
Якщо ми зменшуємо заробітну плату, то забезпечуємо собі прибуток. Отже, реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:
W/P
L- Кейнсіанська модель ринку праці.
Для пояснення механізму функціонування ринку праці ця теорія спирається на передумови, відмінні від неокласичної теорії. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктивності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці під час укладання угод із робітниками. Звідси випливає кейнсіанська функція попиту на працю:
Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реальну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати:
Отже, кейнсіанська концепція стверджує, що з/п не впливає на фугкціонування ринку праці.
W
L
16.Нецінові чинники сукупного попиту. Вплив нецінових чинників на криву сукупного попиту.
Крім ціни на сукупний попит впливають й інші чинники, що не пов’язані зі зміною цін. Усі такі чинники називаються неціновими чинниками сукупного попиту. Їх слід поділити на відповідні чотири групи. На кожний компонент сукупного попиту впливають різні нецінові чинники.
Компонент сукупного попиту | Неціновий чинник |
| 1.Споживчий попит | Особистий дохід домогосп-вПодатки на доходи фіз осіб Багатство домогосподарств Запозичення домогосподарств Очікування домогосподарств |
| 2.Інвестиційний попит | Процентна ставкаТехнічний прогресРівень забезпеч-сті осн капіталомПодатки на прибуток підприємців Ділові очікування |
| 3.Урядовий попит | Державні закупівлі |
| 4.Іноземний попит | ВВП інших країнВалютний курсТорговельна політика |