Об’єкт та предмет макроекономіки

Вид материала

Документы

Содержание Пропозиція грошей як функція процентної ставки. Крива пропозиції грошей. Класичний та кембріджський підхід до функції попиту на гроші. Кейнсіанська та фрідменівська функція попиту на гроші. Попит на гроші і швидкість обертання грошей. 29.Роль процентної ставки в економіці. Номінальна та реальна процентна ставка. Рівняння Фішера та ефект Фішера. 28.Модель грошового ринку та механізм його врівноваження за різних умов: збільшення доходу, збільшення грошової бази, одночасне Перший варіант Другий варіант Третій варіант Помірна (повзуча) інфляція Галопуюча інфляція Очікувана інфляція Очікувана інфляція в теорії адаптивних і раціональних очікувань. Кейнсіанський та монетаристський підхід до причин інфляції. Теорія раціональних очікувань Соціально-економічні наслідки високої інфляції. 3. Порушується нормальний розподіл доходів між Дт-рами та Кт-рами. 4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм. 5. Прискорюється матеріалізація грошей. 7. Знижується мотивація до праці. 8. Інфляція підриває управлінський механізм економіки. Зв’язок між інфляцією і безробіттям у короткостроковому та довгостроковому періодах на основі кривої Філіпса. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Перелік питань до іспиту з курсу "Макроекономіка", 43.3kb.
• Економіка підприємства (0804), 184.77kb.
• Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
• Тема макроекономіка як наука, 540.79kb.
• План. Предмет макроекономіки. Методи макроекономічного аналізу. Функції макроекономіки, 118.9kb.
• Назва модуля: Математичні моделі мікро та макроекономіки Код модуля, 16.96kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• З м І с т вступ С. 3 Розділ 1 Об'єкт І предмет пошкодження об'єктів магістральних нафто-,, 232.92kb.
• План. Б. М. Визначення, предмет, об’єкт,суб’єкт органи управління бюджетом. Структура, 492.75kb.
• Назва реферату: Предмет, методи та функції макроекономіки. Економічна система Розділ, 445.66kb.

LR = Ir  D, де LR — обов’язкові резерви, Ir — норматив обов’язкового резервування; D —

банківські депозити.Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими. Їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення втрат і вигод. Величину банківських резервів можна визначити за формулою BR = LR + ER, де ER — надлишкові резерви. Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів: M^s = CU + D де M^s — пропозиція грошей.

23. Грошовий мультиплікатор, коефіцієнт готівки, резервна норма. Мультиплікація грошової бази банківською системою.
    

Банк.система скл.з Нацбанку та комерц.банків. Банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації грошової бази. Рівень мультиплікації грошової бази можна визначити в такий спосіб:

Щоб визначити рівень мультиплікації грошової бази поділимо рівняння пропозиції грошей на рівняння грошової бази: Тепер праву частину рівняння поділимо на суму банківськ депозитів, тобто на D: Величина CU/D – це коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом cr. Величина BR/D – це резервна норма, яка відображає відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами. Позначимо її символом rr. Грош.мультиплікатор – коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю.

Мультиплікація грош бази банківською системою: первинний етап розподілу приросту грошової бази ∆H=∆CU+∆D. Звідси знаходять ∆D- депозити банку. Відрахування в банківські резерви ∆BR=∆D*rr, решта депозитних коштів використ для надання позик, тобто ∆L=∆D-∆BR. Потім позичальники банку1 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит банку2. Потім позичальники банку2 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит банку 3 і т.д.

23. Пропозиція грошей як функція процентної ставки. Крива пропозиції грошей.
    

Пропозиція грошей передусім є функцією від грош бази, яка складається з готівки поза банками і банк резервів. Останні є сумою двох компонентів: обов’язкових резервів і надлишкових резервів. Іншою змінною функції грошової пропозиції є грошовий мультиплікатор. У графічних моделях пропозиція грошей розглядається як функція від процент­ної ставки. (рис).Як видно з рис, крива пропозиції грошей має додатний нахил, тобто є зростаючою функцією від процентної ставки і. В дійсності процентна ставка може впливати на пропозицію грошей через такі чинники. По-перше, якщо зростають процентні ставки за депозитами та збільшується альтернативна вартість грошей, економічні суб’єк­ти намагатимуться зменшувати запаси готівки і за рахунок їх економії збільшувати депозитні вклади. Внаслідок цього зменшується коефіцієнт готівки, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, пропозиція грошей перебуває в прямій залежності від процентних ставок за депозитами.

По-друге, коли зростають процентні ставки за кредитами, комерційним банкам стає невигідно тримати надлишкові резерви. Тому вони намагатимуться їх зменшувати з метою максимізаціїї обсягів кредитування. За цих умов зменшується резервна норма, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, між пропозицією грошей і процентними ставками за кредитами спостерігається пряма залежність

23. Класичний та кембріджський підхід до функції попиту на гроші.
    

В основі класичного підходу до функції попиту на гроші ле­жить рівняння кількісної теорії грошей, яке пов'язують з ім'ям Фішера(Р*Y=М*V). У цьому рівнянні добуток Р*Y— це номінальний ВВП, або номінальний дохід економіки, що залежить від обсягу виробниц­тва (У) та рівня цін (Р). Добуток М • V характеризує номінальну платоспроможність економіки, яка залежить від кількості грошей і швидкості їх обігу. Виходячи з рівняння Фішера можна отрима­ти функцію попиту на гроші в умовах рівноваги на грошовому ринку: Md=1/V*P*Y де Мd — попит на гроші; V— швидкість обігу грошей;1/V-ко­ефіцієнт пропорційності, що показує кількість грошей на кожну одиницю доходу (Р • Y), якою люди бажають володіти. коефіцієнт 1/V теж вважається постійним. Отже, згідно з кількісною теорією грошей ФІшера попит на гроші є виключно функцією доходу, а процентна ставка на нього не впливає.

Кембриджське рівняння, яке описує функцію попиту па гроші, виглядає так:

Мd = К*Р*Y На відміну від Фішера вони враховували можливість того, що k є не постійним, а може коливатися у короткостроковому періоді. Кембріджські економісти пояснювали таку можливість тим, що рішення про заощадження у формі грошей залежить і від процентного доходу по негрошовим фінансовим активам.

23. Кейнсіанська та фрідменівська функція попиту на гроші. Попит на гроші і швидкість обертання грошей.
    

Суттєвий вклад у розвиток теорії попиту на гроші вніс Кейнс. Він розширив уявлення про причини виникнення попиту па гроші, визначивши три мотиви, що викликають у людей бажання зберігати грошові запа­си, а саме трансакційний мотив, застережний мотив і спекулятив­ний мотив. Трансакційний і застережений мотиви Кейнс пов'язував із по­требою людей в грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат на ку­півлю товарів і послуг, другий — непередбачених витрат, які ви­магають створення страхових грошових запасів. Третій, спекулятивний мо­тив - гроші виступають засобом заощадження. Оскільки заощадження пов'я­зані з бажанням отримати процентній дохід, то мотив до здійс­нення заощаджень є спекулятивним. Виходячи з цього Кейнс зробив висновок, що попит па гроші залежить не лише від дохо­ду, а й від процентної ставки. Якщо процентна ставка є низькою, в економічних суб'єктів зменшуватиметься бажання вкладати свої гроші в облі­гації. Вони віддадуть перевагу ліквідності і зберіганню свого ба­гатства у формі грошових активів. Якщо, навпаки, процентна ставка за облігаціями висока, то володіти великою ліквідністю невигідно. Отже кейнсіанське рівняння попиту на гроші, яке також відоме як функція переваги ліквідності : Md/P=L(Y,i), де Md/P-попит на реальні грош запаси, L- функція попиту на гроші(Кейнс). А швидкість обігугрошей V=Y/L(Y,i)=Y/(Md/P).

За Фрідманом, люди можуть нагромаджувати багатство і в формі звичайних акцій і товарів. Враховуючи акції і товари, Фрідман розширив функцію попиту на гроші. Фрідман використовує інше визначення доходу —- постійний до­хід. По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є одним із чинни­ків попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає на нього. На його думку, процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей, яка визначається як різниця між процентними ставками за пегрошовими активами та процентними ставками за грошовими активами, не може змінюватися. Оскільки у Фрідмана альтернативна вартість зберігання грошей не змінюється, то його функцію попиту на гроші можна спростити до такого рівняння: Md/P=f(Yp), де Yp- постійний дохід.

29.Роль процентної ставки в економіці. Номінальна та реальна процентна ставка. Рівняння Фішера та ефект Фішера.

Процентна ставка — це вартість послуги, пов'язаної з грошо­вим запозиченням, яка встановлюється в процентах до суми запо­зичених грошей. Рівень процентної ставки визначається в розра­хунку на річний термін використання грошей. Залежно від способів грошового запозичення застосовуються різні процентні ставки. Серед них можна виділити такі: процент­ні ставки за депозитами, процентні ставки за кредитами (позика­ми), процентні ставки за облігаціями, облікову процентну ставку тощо. Але особливе значення для макроекономічного аналізу мають два ви­ди ставок процента: реальна і номінальна процентні ставки. Реальна процентна ставка — це така ставка процента, яка формується ринком за припущення, що ціни на товари та послуги не зміняться протягом терміну використання позики. Номінальна процентна ставка — це така ставка процента, яка формується ринком з урахуванням реальної процентної став­ки та інфляції, тобто зростання цін на товари та послуги, яке від­бувається протягом терміну використання позики. Зв'язок між номінальною і реальною процентними ставками та очікува­ною інфляцією можна виразити таким рівнянням: l + i = (l + r)(l + П^e), і – номінальна % ставка, r – реальна, П^e –очікуваний темп інфляції. Для визначення номінальної процентної ставки макроекономісти користуються спрощеною формулою(рівняння Фішера): i=r+ П^e Воно показує, що номінальна % ставка може змінюватися в разі зміни реальної процентної ставки і/або внаслідок інфляції. Згідно з рівнянням Фішера, зростання очікуваного темпу інфляції на один процентний пункт збільшує номінальну процентну ставку теж на один процентний пункт. Такий зв’язок між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції називають ефектом Фішера.

28.Модель грошового ринку та механізм його врівноваження за різних умов: збільшення доходу, збільшення грошової бази, одночасне збільшення доходу і грошової бази.

Ринок грошей — це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією на умовах рівноважної про­центної ставки. У розгорнуто­му вигляді рівновагу на грошовому ринку можна подати рівняннямH/P*Mm = k*Y-h*i.

розглянемо кілька варіантів порушення і віднов­лення рівноваги на грошовому ринку.

Перший варіант передбачає збільшення доходу (∆У) на умовах, що центральний банк підтримує грошову базу на незмінному рівні (Н). механізм порушення та врівноваження грошового ринку можна виразити за допомогою такого алгоритму: зростання попиту на гроші під впливом збільшення реального доходу-» виникнення нестачі грошей —> збільшення пропозиції облігацій —> зниження ціни облігацій —» зростання процентної ставки -» збільшення пропозиції грошей за рахунок зростання мультиплікатора і зменшення попиту на гроші під впливом зрос­тання % ставки.

Другий варіант передбачає, що центральний банк збільшує грошову базу (∆Н за незмінності реального доходу (У). лгоритм, який відображує ме­ханізм порушення рівноваги на грошовому ринку та її відновлення: збільшення пропозиції грошей, викликане емісією грошової бази —> виникнення надлишку грошей —> збільшення попиту на облігації —> зростання ціни облігацій —> зниження процентної ставки —> зростання попиту на гроші, викликане зменшенням альтернативної вартості грошей -> зменшення пропозиції грошей внаслідок падіння грошового мультиплікатора, викликаного зни­женням процентної ставки.

Третій варіант передбачає, що змінюються і реальний дохід, і грошова база. Цей варіант найбільше відповідає практиці,. Алгоритм наведеного меха­нізму врівноваження грошового ринку є досить простим: збільшення попиту на гроші, викликане зростанням реального доходу, дорівнює збільшенню пропозиції грошей, викликаному цільовою емісією грошової бази, що забезпечує стабільність про­центної ставки.

30. Інфляція: сутність, види, методи вимірювання.
    

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Для обчисл.темпу інфляції (ТІ) застосов. 2 методи. Перший – на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року): π_t=P_t–100,деP_t– індекс цін аналізованого періоду (року); 100 – індекс цін поперед.періоду (року). Другий – на основі індексу цін поперед.періоду. В цьому випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізов.періоді (році) стосовно поперед.періоду (року): π_t =

Інфляцію можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10 %. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються ек-ні суперечності та соц-не напруження в сусп-ві. Окремі групи ек-них суб'єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших посилювати свої економічні й соціальні вимоги.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, порушуються фі-вий та кред-ний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в ек-ці та ін.

Залежно від основних причин, які спричиняють інфляцію виділяють:

Інфляція Попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного По стосовно сукупної Пр. Таке зростання сукупного По може бути викликане збільшенням Пр грошей, держ витрат, а також інвестиційних витрат та ін.

Інфляція витрат – коли ціни зростають внаслідок збільш витрат на вир-во одиниці прод. Це має місце тоді, коли зростають ціни на мат ресурси або зростає номінальна з/п, випереджаючи при цього зменш-ся сукупна Пр товарів та послуг. Інфляція витрат, як правило, супроводжується падінням вир-ва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скороч-ся вир-во.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в ек-ці або заходами, запланов. держ. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

Неочікуваиа інфляція є результатом непередбачених змін в ек-ці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному По та сукупній Пр.

30. Очікувана інфляція в теорії адаптивних і раціональних очікувань. Кейнсіанський та монетаристський підхід до причин інфляції.
    

Згідно з теорією адаптивних очікувань ек суб'єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді. якщо в процесі передпрог-нозного періоду фактична інфляція перевищує очікувану, то очі­кувана інфляція прогнозного періоду також перевищуватиме очі­кувану інфляцію передпрогнозного періоду. Але помилковість прогнозування в перед прогнозному періоді має враховуватися не один до одного, а згідно з коефіцієнтом корекції який зале­жить від швидкості перегляду очікувань. Механізм формування інфляційних очікувань, запропонова­ний теорією адаптивних очікувань, може забезпечувати достатньо точне прогнозування лише в умовах стабільних темпів інфляції. Якщо темпи інфляції нестабільні, то використання рекомендацій цієї теорії може викликати певні відхилення фактичної інфляції від очікуваної.

Теорія раціональних очікувань спирається не на минулу ін­формацію, :І на майбутню. Вона виходить з того, що економічні суб'єкти користуються достатньою інформацією про майбутні зміни в економіці і можуть її використати для формування про­гнозів щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін. Зокре­ма, вони володіють інформацією про майбутні зміни грошової маси, реального ВВП та інших змінних, від яких залежить дина­міка цін. Прихильники цієї теорії припускають, що в процесі фор­мування очікувань люди можуть помилятися, але систематичних помилок не роблять. Що стосується окремих помилок, то їх легко помітити, виправити і з урахуванням цього вдосконалити спосіб формування очікувань.Прогресивним елементом теорії раціональних очікувань є ідея про те, що інфляційні очікування мають базуватися на майбутніх змінах в економіці. Але гіпотеза про спроможність домогоспо-дарств і підприємств володіти всією необхідною інформацією і на її базі без «систематичних помилок» передбачити майбутню інфляцію, суперечить дійсності.

30. Соціально-економічні наслідки високої інфляції.
    

Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.

1. Знижуються реальні доходи населення. При зростанні цін реальні доходи зменшуються. І навпаки, реальні доходи збільш-ся у тих осіб, у яких номінальна з/п зростає швидше, ніж рівень інф-ції.

2. Знецінюються фін-ві активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скороч-ся також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фін-вих активів.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між Дт-рами та Кт-рами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори. Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї купівельної спроможності гршей, а повертається за іншої, нижчої.

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очікують отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі.

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни ТМЦ і нерухомість. Тому домашні госп-ва і підпр-ва намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси ТМЦ та в нерухомість.

6. Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. Держава, збільшуючи сукупні витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільш-ня вир-ва та зниж безробіття.

7. Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення внаслідок інфляції, а також спотворення структури і диференціації доходів негативно впливають на мотивацію підприємницької та трудової діяльності.

8. Інфляція підриває управлінський механізм економіки. Дестабілізуючи грош. систему інфляція автоматично знижує ефект-ть ек регуляторів, часом навіть робить недоцільним саме їхнє застосування, підштовхує держ до використання ін методів впливу.

30. Зв’язок між інфляцією і безробіттям у короткостроковому та довгостроковому періодах на основі кривої Філіпса.
    

п


п2


П^e+П^s


П1


U2 Un U1 U

Ранній варіант кривої Філіпси відображав обернену залеж­ність між номінальною зарплатою і безробіттям. Алє з часом її стали використовувати для визначення співвідношення між ін­фляцією і безробіттям. При цьому окремо були виділені інфляція попиту, яка залежить від циклічного безробіття, інфляція витрат, що спричиняється збуреннями сукупної пропозиції, та інфляційні очікування. Тому сучасний варіант кршюї ФІлІнса відобража­ється таким рівнянням:

П= Пe-|3 (U-Un)+ П^S де Пe— очікуваний темп інфляції; |3 — чутливість інфляції до зміни рівня циклічного безробіття, яке викликається відхилення сукупного попиту від потенційного ВВП; П^S — темп інфляції, який спричиняється збуреннями сукупної пропозиції.Інфляція, яка дорівнює сумі очікуваної інфляції (Пe) та інфляції витрат(П^S), є інфляцією повної зайнятості. Якщо інфляція повної зайнятості зростас, то крива Філіпса перемішується вправо; якщо ця інфляція зменшу­ється, то крива Філіпса переміщується вліво/Зміни в інфляції, що викликаються динамікою циклічного безробіггя, відображаються через відповідне переміщення точ­ки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса.Спираючись на криву Філіпса, уряд може у короткостроково­му періоді робити вибір між інфляцією І безробіттям. Цього він може досягти за допомогою заходів, які здатні впливати н;І цик­лічне безробітгя. Наприклад, якщо уряд стимулюватиме сукуп­ний попит, то безробітгя зменшується. Проте ціною його змен­шення є прискорення інфляції, і навпаки.

30. Доходи і витрати домогосподарств в моделі економічного кругообігу.
    

Споживання домогосподарств — це їхні витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їхніх доходів. Розглянемо модель ек кругообігу:За допомогою ринку ресурсів домогосп-ва постачають свої ресурси підпр-вам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домогосп-ва одержують грошові доходи (з/п, ренту тощо), а підпр-ва несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підпр-в перетворюються у доходи з боку домогосп-в. В умовах рівноваги витрати = доходам. Підпр-ва постачають на ринок продуктів товари та послуги, а домогосп-ва купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові доходи підпр-в (виручка від реалізації) та споживчі виграти домогосп-в. В процесі ринкових відносин підпр-ва і домогосп-ва виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів підпр-ва є покупцями, а домогосп-ва продавцями. На ринку продуктів домогосп-ва є покупцями, а підпр-ва продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін.Ек-ний кругообіг випливає із передумови, що домашні госп-ва витрачають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а вир-чі витрати підпр-в еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. У дійсності це не так. Для того щоб відтворити реальну картину ек-ного кругообігу, потрібно врахувати ще фін-вий ринок, який перетворює заощадження в інвестиції. Величина щорічних витрат домогосп-в, як правило, менша від величини їхніх доходів. Та частина доходу домогосп-в, яка не спрямовується на купівлю товарів та послуг, а також на сплату податків, формує їхні заощадження. Підпр-ва щорічно витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів, необхідних для підтримання вир-ва на незмінному рівні, підпр-ва повинні здійснювати інвестиції.