Керівник: ст викладач Бєляєва К. В

Вид материала

Документы

Содержание Усовершенствование системы межбюджетных отношений в украине Страхование жизни в украине: перспективы развития Проблеми фінансової безпеки банків в україні у посткризовий період Мета дослідження. Обґрунтування отриманих результатів. Методичні основи оцінки кредитного ризику комерційного банку Акцизний податок в україні: проблеми справляння та шляхи усунення недоліків Метою статті Інвестиційна привабливість україни та шляхи її поліпшення Проблеми міжбюджетних відносин в україні Проблеми вітчизняної системи оподаткування Влияние нового налогового кодекса украины на деятельность субъектов хозяйствования в условиях рынка

Подобный материал:

• Фізична реабілітація як складова частина професійної підготовки корекційного педагога, 293.3kb.
• Конвенцією Ради Європи (юнеско від 11 квітня 1997 року) І попередніми конвенціями,, 46.72kb.
• План-конспект уроку з предмету: «Електротехніка з основами промислової електроніки», 305.51kb.
• Курс: 1 Статус дисципліни: обов’язкова Стаціонарне навчання Години на тиждень Триместр, 432.82kb.
• Заступник голови комісії, проректор з навчально-методичної роботи Сумського оіппо,, 191.86kb.
• Вконкурсі на номінації «Викладач-дослідник», «Молодий викладач-дослідник» (вік, 18.64kb.
• Українська мова за фаховим спрямуванням методичні вказівки І завдання до навчального, 352.67kb.
• Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
• Секція інформаційні І керуючі системи керівник проф. Баженов, 120.49kb.
• Секція  мікропроцесорна техніка в автоматиці І приладобудуванні керівник – проф. Гапон О.І, 120.36kb.

Література:

1. Базилевич В.Д.  Розвиток фінансового ринку в сучасних умовах // Фінанси України. - 2010. - №12. - С. 5-10.  

2. Співак Л. Функціонування та взаємодія банківських та небанківських фінансових інститутів в Україні// Вісник НБУ. – 2006. – № 7. – С. 46–48.


Павлусенко Е.А.

Руководитель: к.э.н., доцент ЕгоркинаТ.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


УСОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ СИСТЕМЫ МЕЖБЮДЖЕТНЫХ ОТНОШЕНИЙ В УКРАИНЕ


Наиболее актуальной проблемой современной Украины является преодоление экономического кризиса, одной из многочисленных причин которого выступают диспропорции экономического развития отдельных регионов. Реализация антикризисных мероприятий на уровне государства должна быть подкреплена соответствующими региональными программами, продиктованными насущными проблемами, учитывающими современный уровень развития и ставящими, прежде всего, цели достижения высоких темпов экономического роста.

Актуальность проблемы заключается в поиске новых путей обеспечения стабильности бюджетной системы, устойчивости межбюджетных отношений и повышения эффективности бюджетного регулирования. В Программе деятельности правительства Украины на 2002-2011 годаподчеркивается, что сдерживающими факторами экономического развития и тормозящими факторами в решении финансовых проблем государства является несовершенство бюджетной и налоговой политики, слабость бюджетного планирования, наличие налоговых льгот для предприятий и областей [2, С.30].

Вопросом межбюджетных отношения посвящены работы С. Ю. Юрия, О.П. Кириленко, С.А. Буковинского, О. О. Василика, И.И. Луниной, а также В. А. Андрущенка, В. Б. Кравченко, А. В. Федосова и др. В своих работах авторы довольно широко осветили становление местных бюджетов, развитие межбюджетных взаимоотношений и законодательной базы. Однако, в недостаточной мере освещены особенности, имеющиеся в отношениях между бюджетами Украины.

Целью данной статьи является освещение проблемных вопросов в системе межбюджетных отношений Украины и предложение путей усовершенствования данной системы.

Современная система распределения бюджетных средств между разными уровнями управления имеет ориентирование на решение задания, которое состоит в достижении сбалансированности бюджетов и по «вертикали» и по «горизонтали» с использованием методов, которые обеспечивают сбалансированность нижестоящих бюджетов. Ктаким методам можно отнести субвенции (безвозвратное целевое финансирование расходов нижестоящих бюджетов за счет вышестоящих); дотации (безвозвратное предоставление средств для возмещение дефицита нижестоящего бюджета); взаимозачеты (выделение средств нижестоящим бюджетам на погашение расходов связанных с передачей им расходных функций согласно с решением центральных органов власти); займыу вышестоящих бюджетов; субсидии (бюджетные средства, предоставляемые бюджету другого уровня бюджетной системы, физическому или юридическому лицу на условиях долевого финансирования целевых расходов) [3, С.251].

Отметим, что главной проблемой в Украине остается неурегулированность передачи трансфертов и полномочий из государственного бюджета к местным. Анализ трудов отечественных ученых [4, 5, 6] позволил выделить основные мероприятия для улучшения ситуации в этой сфере:

1)увеличение части местных бюджетов в бюджетной системе, которые бы отвечали общеевропейской тенденции финансовой децентрализации бюджетного процесса;

2) имеется два способа увеличения доходной части местных бюджетов:

-к доходам местных бюджетовнеобходимо прибавить некоторые другие источники налоговых поступлений

-следует увеличить трансферты из государственного бюджета;

3) максимально обеспечить финансирование социальной сферы;

4)при финансировании культуры расширить круг финансовой самостоятельности местных органов власти;

5) необходимо выработать единые критерии организации всех видов финансовой помощи, максимально реализовать потенциал их целенаправленного влияния на экономику региона.

Совершенствование системы межбюджетных отношений является залогом успешного развития регионов, поскольку представленные выше направления должны способствовать:

-созданию механизма избирательной поддержки регионов;

-оптимальному распределению полномочий и ответственности с соответствующим распределением материальных и финансовых ресурсов между органами территориального управления;

-определению содержания и границ регулирования регионального развития с помощью системы норм и процедур выравнивания бюджетных доходов регионов.


Литература:

1. Программа деятельности правительства Украины на 2002-2011 года: от 19.02.2002г. – К., 2002.

2. Лилик О.Я. Межбюджетные отношения в экономической системе государства // Финансы Украины. – 2002. – №6. – С. 30.

3. Кириленко О.П. Местные бюджеты Украины. – К.: НІОС, 2000. – С. 251.

4. Кульчицкий М.И. Местные бюджеты и механизм их формирования // Финансы Украины. – 2009. – № 9. – С. 99.

5. Павлюк К.В. Формирование доходов местных бюджетов // Финансы Украины – 2008. – № 4. – С. 24-37.

6. Исмаилов А.Б. Межбюджетные отношения и направления их усовершенствования. – Финансы Украины. – 2010. – №6. – С.27.

7. Бюджетний кодекс України від 07.07.2010 року №3614-VI


Пенчева О.В.

Руководитель: к.э.н., ст. преподаватель

Гордиенко Е.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


СТРАХОВАНИЕ ЖИЗНИ В УКРАИНЕ: ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ


Страхование жизни является важным инструментом экономического развития в большинстве стран мира, а также составляющей в системе страховой защиты интересов граждан. Рынок страхования жизни -неотъемлемая часть экономики и социальной политики любого государства. С одной стороны, страхование жизни является своеобразным барометром экономики, по показателям которого можно судить о ее текущем состоянии, основных процессах и направлениях развития. С другой стороны, страхование жизни — довольно эффективное средство в руках государства относительно осуществления экономической и социальной политики.

Исследование страхования жизни в Украине является достаточно актуальной темойна сегодняшний день, т.к. данная сфера является одним из способов долгосрочного накопления капитала, а так же финансовой защиты интересов застрахованного лица.

Сейчас страхование жизни в США является стратегически принципиальной отраслью, которая обеспечивает инвестиции в экономику и решение социальных интересов общества. Страхование жизни уже давно стало не просто инвентарем, благодаря которому люди могут накопить средства, получить прибыль от инвестиций, обеспечить себе пенсию и медицинский сервис. Оно стало специфичной отраслью, направленной на самые различные потребности клиентов: покупку жилища, оплату образования детей, минимизацию налогов и многое другое.

В связи с продолжающимся старением населения и повышением риска продолжи­тельности жизни,Япония переориентирует свой рынок страхования жизни на медицинское страхование пожилых людей и пенсионное страхование.

В последние годы, Украина, ориентируясь на мировой опыт страховых компаний, активно развивает рынок страхования жизни. Состоянием на 1 января 2011 года в Украине зарегистрировано 457 страховщиков, из них 67 компаний по страхованию жизни [1].

Неспособность государства в проведении реальной пенсионной реформыявляется причиной того, что люди все чаще обращаются к страховым компаниям. Поэтому компании по страхованию жизни должны занять более активное участие в пенсионной реформе. Также страховые работники могут принимать участие в социальных программах государства (страхование несчастного случая на производстве, страхование недополученного дохода при болезни и пр.).

Для работодателей страхование жизни является мощным мотивационным инструментом и составляющей социальной ответственности бизнеса, а также составляющей инвестиционной политики, для профсоюзов — реальным механизмом защиты интересов работающих в рамках коллективного договора, для домохозяйств – эффективной возможностью управления социальными рисками.

Но статистика такова, что в 1990 году в УССР страхование жизни имело 71,4% населения, а в 2010 году в Украине — только 6%.

Итоги 2010 года свидетельствуют о росте платежей по страхованию жизни на 12% (в 2010 году объем составил – около 930 млн. грн., а в 2009 году – 827 млн. грн.). Если ничего не изменится, и государство не будет поддерживать страховые компании, то рынок в 2011 году вырастет на 10-15% в сравнении с 2010 годом, но если правительство будет содействовать развитию страхования жизни, то он может вырасти до 70% [1].

Согласно действующему Закону Украины «О страховании» (редакция 2001 г.) максимальная ответственность украинского страховщика на один договор страхования (перестрахования) составляет 10 % суммы уставного фонда, технических и свободных резервов на последнюю отчетную дату. Эта норма действует еще с 1996 года согласно Положения «Об осуществлении операций с перестрахования». Для середины 90-х годов прошлого века она была достаточным обоснованием, потому, что отвечала размерам уставных фондов и технических резервов компаний того периода[2].

Однако с начала нового тысячелетия, в частности после введения в действие Закона Украины «О страховании» в новой редакции, которым предусмотрено существенное увеличение минимальных размеров уставных фондов - до 1 млн. евро и 1,5 млн. евро для компаний из общего страхования и страхования жизни соответственно, она стала заниженной. Кроме того, состоялось значительная капитализация украинских страховщиков за счет внутренних источников, в частности прибыли, и их активы достигают отметки в десятки, иногда сотни миллионов гривен. Следовательно, имея фактически европейские показатели минимального капитала, в Украине сохраняется норма ответственности на один договор свойственная переходному периоду к рыночной экономике. В странах Центральной Европы, в том числе прежних социалистических странах, эта норма составляет не меньше 20 % суммы уставных фондов и технических резервов[2].

Таким образом, страхование жизни в Украине является одними из приоритетных направлений развития страхового рынка, ведь его последующее эффективное развитие будет способствовать повышению роли частного сектора в исполнении социальных программ и уменьшению расходов государственного бюджета. Для этого необходимо предпринять следующие шаги по совершенствованию страхования жизни в Украине:

- подготовка новой редакции Закона Украины «О страховании», которая позволила б урегулировать отношения в сфере страхования жизни, направленные на усиление страховой защиты, интересов граждан и создать проевропейский рынок страховых услуг;

- создание условий для равноправного участия страховых компаний в системе негосударственного пенсионного обеспечения.


Литература:

1. Развитие рынка страхования жизни в Украине [Электронный ресурс]. Режим доступа: ua/text/strah_ukr.phpl

2. Страховой рынок Украины в 2010 году: оценка реального страхования. [Электронный ресурс]. Режим доступа: life.prom.ua/a45978-strahovoj-rynok-ukrainy.phpl


Петришак Н.

Керівник: к.е.н., проф. Грудзевич Я.В.

Львівський інститут банківської справи

УБС НБУ


ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВ В УКРАЇНІ У ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД


Постановка проблеми. Банківська діяльність завжди пов’язана із ризиком, можливою втратою конфіденційної інформації, наявністю внутрішніх та зовнішніх загроз тощо. Та в умовах фінансової кризи банківська система України зазнала серйозного струсу та наражалась на втрату свої стабільності. Відтак, питання фінансової безпеки банківських установ вийшло на передній план та стало зрозуміло, що зберегти її можна, лише заздалегідь продумавши її концепцію, а не вживаючи кардинальних заходів, що не завжди бувають ефективними, особливо, коли вживаються вже опісля руйнівних наслідків зреалізованих загроз.

Мета дослідження. Метою даного дослідження є проаналізувати сутність категорії «фінансова безпека банку» та проаналізувати сучасний її стан у вітчизняних банках у посткризових умовах.

Обґрунтування отриманих результатів. У цілому, можна констатувати, що проблемам забезпечення фінансової безпеки банківських установ присвячено достатньо невелику кількість досліджень і дана наукова проблематика на сьогоднішній день залишається малорозробленою. Цим, зокрема, пояснюється відсутність єдиного загальноприйнятого підходу до визначення даного поняття. Також потрібно відзначити, що досить велика кількість авторів взагалі ігнорують питання фінансової безпеки і. як правило, розглядають або економічну безпеку банку, або безпеку взагалі.

Проаналізувавши інформацію із достатньої кількості наукових джерел, можна узагальнити поняття фінансової безпеки: це складова частина фінансової та економічної безпеки держави, що являє собою такий стан банку, який характеризується збалансованістю та стійкістю до впливу зовнішніх і внутрішніх загроз, його здатністю досягати поставлених цілей та генерувати достатній обсяг фінансових ресурсів для забезпечення сталого розвитку [1,2].

Загалом сутність фінансової безпеки банківської системи полягає у забезпеченні найефективнішого використання ресурсного потенціалу, створенні сприятливих умов для реалізації економічних інтересів банківських установ, попередженні внутрішніх і зовнішніх загроз банківській системі, створенні умов її стабільного й ефективного функціонування.

Для забезпечення фінансової безпеки банку необхідно вирішити такі завдання, як:забезпечення достатньої фінансової стійкості й незалежності коме­рційного банку;підтримка технологічної незалежності та конкурентоспроможності, формування високого технічного та технологічного потенціалу; оптимізація організаційної структури, постійне удосконалення ви­конання функцій менеджменту; правовий захист всіх видів діяльності банку;створення захисту інформаційного середовища банку, його комерційної таємниці;формування умов для безпечної роботи співробітників банку:збереження й ефективне використання фінансових, матеріальних та інформаційних ресурсів банку [3].

Схематично місце фінансової безпеки банків у фінансовій безпеці країни можна зобразити таким чином (рис.1) [2].



Рисунок 1 - Структура фінансової безпеки


До основних інструментів, які можуть бути використані для аналізу рівня фінансової безпеки банку, можуть бути віднесені: фінансове планування, фінансовий аналіз, фінансове регулювання, фінансовий контроль, а також банківське регулювання, банківський нагляд і банківський контроль [4].

Серед проблем захисту банківської діяльності від загроз зовнішнього і внутрішнього характеру у кризовий та посткризові періоди все більше актуалізується необхідність забезпечення ефективної та безпечної діяльності, повернення кредитів, підвищення прибутковості, підтримка ліквідності, зниження банківських ризиків, охорони фінансових ресурсів, захист інформації, майна і персоналу комерційного банку та ін.

Висновки. Таким чином, побудова ефективно діючої системи фінансової безпеки банків є необхідною умовою як стабільності окремо взятого банку, так і банківської системи в цілому. Вона має запобігати наступ глибоких криз у діяльності банків шляхом раннього попередження негативних тенденцій в їх роботі і нейтралізувати можливі проблемні аспекти в поточній діяльності. А з урахуванням ключової ролі безпеки банківської системи у комплексі безпеки країни, дане завдання можна поставити в розряд першочергових. У свою чергу для забезпечення фінансової безпеки у банків, а також регулюють їх діяльність органів є достатньо великий набір економічних, нормативно-правових, організаційних інструментів, знанняяких може значно полегшити побудову ефективної системи фінансової безпеки.


Література:

1. Мельник С. І. Економічна безпека банків в умовах фінансової кризи / С. І. Мельник // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. — 2009. — № 2. — С. 1—9.
   
2. Фінансова безпека підприємств і банківських установ/ За ред. А. О. Єпіфанова. - Суми: УАБС НБУ, 2009. - 295 с.
   
3. Концепция безопасности коммерческого банка // ссылка скрыта
   
4. Хитрін О.І. Фінансова безпека комерційних банків / Фінанси України. – 2004. - №11. – С. 118-124
   

Подсєвалов В.О.

Керівник: к.е.н., доцент Сілакова Г.В.

Національний університет харчових технологій


МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ


Наданню банківських кредитів, як і будь-якому іншому способу вкладення фінансових ресурсів, притаманні ризики, що виникають через невизначеність ситуації та недостатність інформації. Кредитні ризики належать до одних із найважливіших банківських ризиків.

Питання комплексного аналізу, адекватної оцінки, ефективного управління та прогнозування кредитних ризиків, а також виявлення їх сукупного впливу на стійкість положення та рентабельність роботи комерційного банку є пріоритетними в роботі кредитних підрозділів банку.

Під оцінкою кредитного ризику розуміють вивчення якісних і кількісних показників економічного стану позичальника (індивідуальний кредитний ризик), а також якісних і кількісних характеристик кредитного портфеля (сукупний кредитний ризик).

На сьогодні комерційними банками використовується значна кількість методик оцінки ризику як кожної окремої позики (позичальника), так і на рівні банку (кредитного портфеля) в цілому. У крупних банках застосовуються власні системи, що розроблені із врахуванням особливостей кредитної політики комерційного банку. Кожна методика є індивідуальною, проте всі системи об’єднані спільністю базових принципів та підходів до оцінки кредитного ризику.

Оцінка індивідуального кредитного ризику здійснюється як якісними, так і кількісними методами. Переважно такими методами є математичні методи, методи Z-статистики, рейтингові методики, експертна оцінка.

При оцінці ризику кредитного портфеля найчастіше застосовують моделювання, коефіцієнтний метод та методи, засновані на розрахунку VaR- показника.

Найбільші банки світу використовують моделі оцінки кредитного ризику портфелю, що ґрунтуються на методології VaR (Value at Risk) [1, с. 284], а саме: CreditMetrics, Credit Risk+, Credit Portfolio View, Portfolio Manager, Jarrow-Turnbull Model. Наведені моделі становлять значний інтерес для вітчизняних банків, оскільки можуть бути підґрунтям для створення власних моделей оцінки кредитного ризику.

Методологія VaR дозволяє одночасно визначати суму ризику за кожним фактором (валютний курс, зміни процентних ставок тощо) з врахуванням кореляції між факторами ризику. За допомогою цього методу оцінюється диверсифікованість кредитного портфелю, для чого обчислюють можливу вірогідність майбутніх втрат, тобто портфельний кредитний ризик банку [2]. Цінність цього методу, перш за все, в тому, що він надає в розпорядження ризик-менеджера інформацію, яка дозволяє визначити необхідні обсяги резервування капіталу для покриття можливих збитків, пов’язаних з несприятливою ситуацією [3].

Перевагами методу VaR є: корисний критерій оцінки ризику, особливо при наявності інформації про кореляцію інструментів; вимірювання ризику зводиться до одного числа, яким легко оперувати; можливість настання збитків співвідноситься з ймовірністю їх виникнення. До недоліків даного методу можна віднести: неврахування можливості великих втрат, які можуть відбутися з малою ймовірністю; недооцінка ризику у випадку наявності «тяжких хвостів»; відсутність субадитивності [4].

Найбільш розповсюдженою методикою оцінки кредитного ризику є модель CreditMetrics [1, с. 430], що базується на статистичних методах аналізу (метод Монте-Карло), а також використанні спеціальної матриці зміни кредитних рейтингів і вірогідності дефолту. Перевагами даної моделі є [4] використання методу Монте-Карло. У цьому методі зміни вартості активів генеруються псевдовипадковим чином. Метод Монте-Карло відрізняється високою точністю та здатністю моделювати практично всі змінні. Недоліком є те, що при оцінці ризикованості за всіма інструментами збитки можуть виникати тільки при настанні кредитних подій, при цьому ігноруються фактори ринкового ризику (зміни відсоткових ставок і валютних курсів) .

В моделі Portfolio Manager [1, с. 434] кредитний ризик пов’язується не тільки з дефолотом, а й визначається як зміна майбутньої ринкової вартості активів. Кореляція між дефолтами розраховується непрямим методом шляхом кореляції в ринкових цінах на акції. Це є перевагою [4] даної моделі, оскільки в ній використовується доступна інформація про позичальника, тобто інформація про ціни на його акції. Основним недоліком є залежність даної моделі від достовірності вхідної інформації, зокрема фінансової звітності позичальників.

Модель Credit Risk+ [1, с. 435] призначена для оцінки ризику дефолту, який не є постійною величиною. Але в ній досліджуються не причини дефолту, а випадкові події. У даній моделі використовується розподіл Пуассона, який описує можливість випадкової події при незначній вірогідності її настання у визначений часовий період і дуже великій кількості спроб, що повторюються. Перевагами моделі є [4]: ймовірність дефолту не є постійною величиною, а може змінюватись протягом часу; аналітичний метод кредитного розрахунку VaR; порівняно невеликий обсяг вхідних даних; врахування макроекономічних факторів при оцінці ймовірності дефолту. До недоліків моделі можна віднести: спрощеність; неможливість інтегрувати кредитний ризик з ринковим.

Особливістю моделі Credit Portfolio View [1, с. 436] є те, що в ній використовується підхід до моделювання «зверху вниз». У цій моделі враховується вплив макроекономічних показників на портфельний кредитний ризик. Дана модель представляє вірогідність міграції кредитних рейтингів не як сталу величину, а як змінну, що залежить від темпів росту ВВП, рівня безробіття, зміни процентних ставок та валютних курсів певної країни. Отже, перевагою [4] цієї моделі є врахування впливу макроекономічної та галузевої кон’юнктури на ймовірність дефолту контрагента. Проте недоліком є те, що модель Credit Portfolio View не дає змоги детально проаналізувати кредитний ризик за окремими позичальниками.

Модель Jarrow-Turnbull була запропонована Робертом Джерроу і професором Стюартом Тернбулом. У моделі вирішується проблема кількісної оцінки взаємозв’язку мінливості процентних ставок і вірогідності банкрутства за певний проміжок часу. Оцінка здійснюється на основі багатофакторного аналізу. На думку авторів моделі, саме такі чинники, як рівень процентних ставок і ринкова вартість активів підприємства, є найважливішими елементами, що зумовлюють настання кредитного ризику [5, с. 228].

Отже, визначення кредитоспроможності окремого позичальника та визначення кредитного ризику портфелю для будь-якого банку є першочерговим завданням при видачі кредиту. Як бачимо з вищевикладеного матеріалу, адекватно та достовірно оцінити кредитний ризик – непроста справа. Проте використання досвіду іноземних банків прискорює створення власної комплексної системи оцінки ризиків, зокрема і кредитного.

Хоча всі моделі оцінки кредитного ризику, які використовуються за кордоном, потребують модифікації та пристосування до вітчизняних умов. Крім того, проблема вдосконалення системи оцінки та управління ризиками у банках постає ще гостріше в умовах інтернаціоналізації господарської діяльності (зокрема, і банківської) та глобалізації фінансових ринків.

Сучасні умови функціонування вказують на те, що діяльність банків усе більшою мірою залежить не тільки від стабільності національного фінансового середовища, а й від фінансових умов, що існують у світі. Саме тому процеси інтернаціоналізації та глобалізації у фінансовій сфері створюють певні проблеми, з одного, та надають переваги, з іншого боку, учасникам фінансового ринку, які повинні пристосовуватися до нових умов. Отже, врахування процесу інтернаціоналізації банківської діяльності є необхідною складовою для нормального функціонування кожного банку національної банківської системи.


Література:

1. Энциклопедия финансового риск-менеджмента / Под ред. А. А. Лобанова и А. В. Чугунова. – 2-е изд. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 878 с.
   
2. Ходанчик Г. Э. Зарубежный опыт диагностики кризисного состояния в банковской сфере / Г. Э. Ходанчик // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. - № 4. – С. 89–97.
   
3. Едронова В. Н. Модели анализа кредитоспособности заемщиков / В. Н. Едронова, С. Ю. Хосанова // Финансы и кредит. – 2002. - № 6. – С. 9-15.
   
4. Урсуленко Г. В. Базель ІІ: вибір оптимальної моделі оцінки кредитного ризику / Г. В. Урсуленко. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
5. Кабушкин С. Н. Управление банковским кредитным риском : учеб. пособ. / С. Н. Кабушкин. – 4-е изд., стер. - Минск : Новое знание, 2007. – 336 с.
   

Поліщук І. П.

Керівник: к.е.н., старший викладач

Леонтьєва В.І.

Миколаївський політехнічний інститут


АКЦИЗНИЙ ПОДАТОК В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ СПРАВЛЯННЯ ТА ШЛЯХИ УСУНЕННЯ НЕДОЛІКІВ


Нині в Україні одним із основних джерел прибутків державної казни є акцизний податок (до 2011 р. - акцизний збір). Реформування платежу було спричинене тим, що акцизнийзбір, який функціонував в Україні до 2011 р. не виконував належним чином свої регулюючі завдання, прощо свідчить панування на вітчизняному ринку контрабандних підакцизних товарів та продукції, виготовленої підпільними цехами без здійснення контролю їїякості та без сплати будь-яких податків. Крім того,зміни механізму акцизного оподаткування, викликані прийняттям окремих положень Податкового Кодексу України (далі ПКУ) вимагають посилення уваги до проблем акцизного оподаткування.

В Україні акцизне оподаткування має ряд недоліків, які знижують його фіскальну ефективність і регуляторні можливості, незважаючи на досить тривалу історію становлення його розвитку акцизного оподаткування. Очевидно, що чим більшою є група підакцизних товарів, тим вагоміше фіскаль­не значення акцизного податку у формуванні дохідної частини бюджету країни.

Проблеми акцизного податку в Україні досліджували такі вчені як Климець П.А., Хомутиннік В.Ю., Горіна І.А., Коновалюк В.І., Данілов О.Д., Загорський В.С. та ін. Однак окремі аспекти поставленої проблеми в Україні й досі залишаються малодослідженими і потребують подальшої розробки.

Метою статті є висвітлення проблем стосовно акцизного податку, а також пропозицій щодо вдосконалення акцизного оподаткування в Україні. Оскільки на сьогодні акцизне оподаткування має ряд недоліків, які необхідно усунути. Зокрема це низька фіскальна ефективність і регуляторні можливості.

На сьогодні в Україні, як і в багатьох інших країнах, акцизом обкладаються товари, котрі відповідають одній або декільком характеристикам із наведених нижче. По-перше, виробництво й реалізація таких товарів перебувають під наглядом держави. По-друге, вони характеризуються нееластичністю попиту за ціною. По-третє, еластичність попиту за доходом для цих товарів часто більша за одиницю. По-четверте, в державі прийнято вважати, що використання цих товарів не приносить користі споживачам та з великою ймовірністю викликає негативні зовніш­ні ефекти. По-п'яте, до підакцизних не належать товари першої потреби. Разом із тим акцизний податок, як і всі непрямі податки, збільшує ціни на відповідні товари.

До позитивних новацій ПКУ, що,з одного боку, дещо зменшили фіскальний потенціал акцизу, а з іншого, - сприяють подальшій нормалізації відносин з урядами та бізнесовими колами інших країн слід віднести розширення операцій,звільнених від оподаткування за рахунок ввезення на Україну підакцизних товарів .

До основних недоліків адміністрування акцизного податку в останні роки в Україні слід зарахувати часті, й не завжди з початку календарного року, підвищення його ставок та інші недоліки механізму його справляння, частина з яких була ліквідована під час роботи над відповідним розділом ПКУ (VI розділ).

Збільшуючи ставки акцизного податку протягом останніх років, держава насамперед розв'язує проблему наповнення дохідної частини бюджету. Адже, з одного боку, як державний регулятор відносин між платниками податків і урядом система оподаткування повинна стимулювати розвиток бізнесу у країні, а з другого — виконувати суто фіскальну функцію, а саме формувати дохідну частину бюджетів різних рівнів, без яких не можлива державність. Таким чином, сприяючи динамічному зростанню економіки та, як наслідок, підвищенню конкурентоспроможності держави і збільшенню попиту, система оподаткування надає можливість отримувати доходи як державі, так і бізнесу[1, с. 61].

Підвищення ставок акцизного податку через можливе зниження попиту на підакцизну продукцію може дещо зменшити прибуток підприємств -платників цього податку. Втім, оскільки акцизний податок є базою оподаткування ПДВ, можна чекати незначного зменшення оборотних коштів підприємств, орієнтованих на вітчизняного споживача[3, с.23-24].

Також до недоліків акцизного податку слід віднести суттєве зростання ставок акцизу на нафтопродукти та алкогольні напої. У той же час, зростання ставок податку на нафтопродукти ще можна якось пояснити тим, що з 2011 р. автовласники уже не сплачують податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а натомість платять акцизний податок за кожний літр пального та мастил, куплених з метою заправки і обслуговування їх транспорту[4,5].

Не зважаючи на це, зростання ставок акцизного податку на алкогольні напої та паливно-мастильні матеріали, як показує досвід справляння акцизного збору, може спричинити скорочення обсягів легального виробництва підакцизних товарів та насичення вітчизняного ринку більш дешевою - контрабандною, нелегальною та фальсифікованою продукцією. При цьому, збільшення розмірів штрафних санкцій за незаконне виробництво і обіг підакцизних товарів, що відбулось з прийняттям ПКУ, на нашу думку, не зможе ефективно вплинути на тіньовий ринок зазначеної продукції,адже, завдяки цьому він став приносити ще більші прибутки.

Підсумовуючи аналіз нововведень в акцизному оподаткуванні нашої держави, зазначимо, що навіть після прийняття ПКУ, воно залишається далеким від досконалості, адже цей платіж нині має ще більший фіскальний потенціал, таза окремими позиціями його регулюючі властивості стали менш відчутними [5].

За цієї причини акцизне оподаткування в Україні потребує суттєвого вдосконалення, яке слід проводити шляхом унеможливлення тіньового обігу підакцизних товарів а також забезпечення виконання цим платежем не лише фіскальних завдань, але й регулюючих функцій.

Що ж до практичних шляхів удосконалення механізму справляння акцизного податку, то ними, нанашу думку, можуть бути:

• мораторій на підвищення розмірів ставок цього платежу протягом тривалого періоду (3-5 років);
  
• запровадження більш захищених від підробок акцизних марок на алкогольні і тютюнові вироби;
  
• розширення прав та підвищення відповідальності працівників податкових та митних органів, задіяних у сфері контролю за виробництвом і обігом підакцизних товарів;
  
• розширення переліку підакцизних товарів за рахунок ювелірних виробів та інших предметів розкоші.
  

Підсумовуючи результати дослідження зазначаємо, що реформування механізму акцизного оподаткування призведе до формування прозорого і стабільного правового поля діяльності платників цього платежу, сприятиме становленню справедливого конкурентного середовища та, одночасно, спричинить зростання обсягів надходжень державного бюджету, що буде наслідком розширення бази оподаткування[5].

Висновки. Наразі механізм справляння акцизного податку не є досконалим. Основні проблеми його функціонування пов’язані, насамперед, зі зростанням фіскальних можливостей та зменшенням регулюючого впливу цього платежу. Тому нині настала пора суттєвого вдосконалення порядку нарахування і сплати акцизу шляхом посилення його регулюючих властивостей та розширення бази оподаткування. Поряд з цим значну увагу в процесі адміністрування акцизного податку податковим та митним органам слід приділяти боротьбі з незаконним виробництвом і обігом підакцизних товарів.


Література:

1. 
   Данілов О.Д., Паєнтко Т.В. Проблеми справляння акцизного збору та шляхи їх усенення / Фінанси України.– 2011. - №5. – С.58
   
2.  Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податки в Україні: Навч. Посіб. – К.: УкрІНТЕІ, 2003. – 140 с.
   
3. Загорский В.С. Концептуальные направления реформирования налоговой системы Украины / Налогообложение: проблемы науки и практики. – 2008. – №9. - С.23
   
4. Науково-практичний коментар до Податкового Кодексу України: в 3 т. — Т. 3. / кол. авт. ; за заг . ред.М. Я. Азарова. — К. : Міністерство фінансів України,Національний університет ДПС України, 2010. —725 с.
   
5. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755?VІ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : // Ліга: еліт Закон Соруright: ІАЦ «Ліга». — 2011.
   

Регіня О.О.

Керівник: к.е.н., старший викладач

Гордієнко Є.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган–Барановського


ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОЛІПШЕННЯ


Однією з передумов стабільного економічного розвитку країни та її регіонів є формування та підтримка сприятливого інвестиційного іміджу в потенційних інвесторів. Таким чином, визначення та детальне вивчення основних факторів, що впливають на інвестиційну привабливість України є першочерговим завданням, вирішенням якого є розробка пропозицій щодо підвищення ефективності залучення інвестицій в сучасних умовах розвитку .

Існуюча сьогодні нестача внутрішніх інвестиційних ресурсів обумовлена, по-перше, тривалим періодом спаду вітчизняного виробництва і недостатністю ресурсів підприємств для оновлення та модернізації основних фондів. По-друге, різким падінням рівня доходів більшості населення України і, як результат, недостатністю заощаджень домогосподарств для здійснення інвестицій. По-третє, недостатньою є капіталізація української банківської системи, що обмежує можливості здійснення масштабних інвестиційних проектів [1].

Згідно з дослідженнями щодо умов ведення бізнесу в Україні, які проводилися Світовим банком і Міжнародною фінансовою корпорацією DoingBusiness у 2008 році, рейтинг України погіршився: вона перемістилася з 128 місця на 139. Поліпшення відбулося тільки у сфері наймання робітників та службовців. У 2009 році також спостерігається погіршення рейтингу: Україна переміщується на 146 позицію у списку. У 2010 році рейтинг країни покращився на 4 пункти, вона займала вже 142 місце.

В цьому рейтингу розташовано 183 країни, які займають свої позиції згідно з розрахованими індикаторами, які визначають сприятливий інвестиційний клімат: реєстрація підприємств, отримання дозволів на будівництво, реєстрація нерухомості, кредитування, захист інвесторів, оподатковування, міжнародна торгівля, гарантування виконання контрактів, ліквідація підприємств. У 2011 році Україна знаходиться на 149 місці. Тобто, за останні три роки її рейтинг знизився на 10 позицій. Окрім того, що її випереджають усі європейські, північноатлантичні, східні країни, попереду неї такі Африканські країни, як Гана (67 місце), Намібія (69 місце), Кенія (98 місце), Ефіопія (104 місце), Алжир (136 місце). Випереджають Україну також її сусіди: Грузія (12 місце), Білорусь (68 місце), Польща ( 70 місце), Російська Федерація (123 місце) [2].

Більш детально рейтинг економіки України в 2011 році можна охарактеризувати за такими показниками: легкість заснування бізнесу(118 місце), отримання дозволів на будівництво (182 місце), реєстрація нерухомості (165 місце), кредитування (21 місце), захист інвесторів (108 місце), оподатковування (181 місце), міжнародна торгівля (136 місце), гарантування виконання контрактів (44 місце), вирішення проблем з банкрутством (158 місце) [3].

У2012 році Міжнародною фінансовою корпорацією планується покращення таких показників України, як легкість заснування бізнесу (зі 118 на 112 місце), отримання дозволів на будівництво (зі 182 на 180 місце), а також вирішення проблем з банкрутством (зі 158 місця на 156) . Погіршиться рейтинг за такими показниками: реєстрація нерухомості (зі 165 на 166 місце), кредитування ( з 21 на 24 місце), захист інвесторів (зі 108 на 111 місце), міжнародна торгівля ( зі 136 на 140 місце). Залишаться незмінними оподатковування, гарантування виконання контрактів [3].

Інвестиційний клімат в сучасній Україні є незадовільним, тому управління інвестиційними процесами є надзвичайно складним. Не слід забувати, що чим менше імідж країни відповідає очікуванням інвестора, тим нижче оцінюється інвестиційний клімат і тим на більші уступки і пільги повинна йти держава для залучення капіталів. І навпаки, поліпшення інвестиційного клімату дозволяє державі послідовно знижувати пільги, вирівнюючи їх до міжнародних стандартів, і створюючи конкурентний інвестиційний ринок.

Сьогодні в Україні залученням інвестицій займається дуже багато установ, приватних структур, організацій як на державному, так і на регіональному рівнях. Основну увагу варто приділити лібералізації підприємницької діяльності, стабільності і передбачуваності правового поля, корпоративному і державному управлінню, лібералізації зовнішньої торгівлі і руху іноземного капіталу, розвитку фінансового сектора, зниженню рівня корупції, зниженню політичного ризику. А також найголовніше – це формування програми економічного розвитку країни і інвестиційних стимулів [4].

Таким чином, в Україні для підвищення інвестиційної привабливості доцільно прискорити темпи реформування й економіки, раціонально здійснювати розподіл внутрішніх інвестицій, скоротити податки та надмірну заполітизованість. Це сприятиме її іміджу на міжнародній арені, а також припливу зовнішніх інвестицій в економіку держави, регіону, галузі та окремих підприємств.


Література:

1. Гукалюк А.Ф., Іванович І.М. Інвестиційна привабливість як чинник підвищення конкурентоспроможності території // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №6. – С. 167-173.

2. Рейтинг экономик [Електронний ресурс]. – Режим доступу: oingbusiness.org/rankings

3. Легкость ведения бизнеса в Украине [Електронний ресурс]. – Режим доступу: oingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine

4. Кужель В.М. Трансформація інвестування виробництва в ринкових умовах господарювання // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. –№4. – С. 85-89.


Сафіулліна Г.І.

Керівник: асистент Челишева Т.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган–Барановського


ПРОБЛЕМИ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

ТА ШЛЯХИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ


У статті досліджено основні положення організації міжбюджетних відносин, проаналізовано розподіл доходів між бюджетами різних рівнів, що є однією з ключових проблем міжбюджетних відносин, а також шляхи вдосконалення існуючого механізму міжбюджетних відносин в Україні.

Міжбюджетні відносини в Україні є однією з визначальних складових бюджетного процесу, важливим інструментом удосконалення фінансових відносин між центральними та місцевими органами влади, визначальним чинником економічної  та політичної  стабільності в  України. Актуальність обраної теми визначають сучасні світові тенденції в економіці, роль виваженого державного  регулювання як гаранта фінансово-економічної безпеки країни.

Теоретичним основам організації міжбюджетних відносин присвячено праці багатьох українських та зарубіжних науковців: М.Заблуди, Л.Задувайло, О.Кауна, Н.Косаревича, К.Лайкама, І.Луніної, Л.Петкової, І.Форкун, О. Василика, О. Кириленко, В.Кравченка, В. Опаріна, С. Юрія та ін. Висновки і положення, які містяться у працях науковців, враховані при написанні наукової  статті.  Разом з тим, низка проблем у сфері міжбюджетних відносин потребує додаткових досліджень. Протягом останніх років в виступах політиків та науковій літературі значне місце займає проблема організації міжбюджетних відносин.

Існуючий  стан та  проблеми  міжбюджетних відносин в Україні слід  розглядати в історичному аспекті. У системі  управління  в бюджетній  сфері  довгий час ігнорувалися нові реалії в Україні після проголошення суверенітету [1, c.195]. Це позбавляло місцеві органи влади фінансової самостійності, призводило до повної залежності розвитку місцевої економіки від можливостей вищих органів влади вирішувати проблеми регіонів. Проблема бюджетної реформи вийшла на перший план.

Одним із шляхів досягнення стимулювання комплексного і динамічного регіонального розвитку, посилення ролі органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади є заходи з децентралізації видатків та реформування міжбюджетних відносин. Ухвалення нового Бюджетного кодексу України в 2010 році стало вагомим кроком на шляху до модернізації міжбюджетних відносин. У цьому Кодексі здійснено розмежування на довгостроковій основі доходів та видатків бюджетів усіх рівнів, визначено склад закріплених і власних доходів місцевих бюджетів, встановлено фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, урегульовано систему міжбюджетних трансфертів [2]. 

Водночас самодостатність окремої території слід розглядати з погляду власної ресурсної бази місцевого бюджету та методики здійснення фінансового вирівнювання між державним та місцевими бюджетами, спрямованої на зменшення питомої ваги дотації вирівнювання в обсязі місцевого бюджету. Без відповідного реформування адміністративно-територіального устрою, вироблення цілісної регіональної політики країни побудувати ефективну та дієздатну бюджетну систему не можливо.

Протягом останніх років зростає кількість видів субвенцій з державного бюджету, що не сприяє планомірному регіональному розвитку територій. Субвенції мають, як правило, соціальний характер і спрямовуються на виплату різного роду допоміг малозабезпеченим громадянам та сім'ям з дітьми, надання пільг та субсидій населенню, окремим категоріям громадян. Питома вага інвестиційних субвенцій взагалі є незначною, крім того, спостерігається нераціональне використання цих коштів, оскільки об'єкти фінансування визначаються постановами Верховної Ради України і надаються несистемно, що призводить до зростання обсягів незавершеного будівництва [3, с. 25]. 

Обсяг видатків, який визначається Міністерством фінансів України для місцевих бюджетів на виконання делегованих повноважень на основі нормативів бюджетної забезпеченості, значно менший за реальну потребу територіальних громад. Як наслідок, коштів вистачає лише на фінансування мінімальних соціальних потреб. Крім того, щорічний розрахунок міжбюджетних трансфертів, який здійснюється на основі фактичних показників виконання місцевих бюджетів за останні три роки, не спонукає місцеві органи влади до нарощування дохідної бази та пошуку альтернативних джерел наповнення місцевих бюджетів. 

Усі ці проблеми, які існують у взаємовідносинах між різними видами бюджетів, потребують розв'язання шляхом проведення реформи міжбюджетних відносин в Україні.

На підставі досліджень, що проводилися фахівцями Світового банку, встановлено, що в самодостатній територіальній громаді мінімальна кількість мешканців повинна бути приблизно 5000-6000 жителів. Такі територіальні громади повинні мати стабільну фінансову базу [4, с. 50].

Заданими Державного казначейства України протягом січня-вересня 2006-2010 років частка трансфертів з державного бюджету в доходах місцевих бюджетів України зростала. Так, у 2006 р. вона становила 45,9%, у 2007 р. - 44,2%, у 2008 р. – 45,4%, у 2009 р. – 45,1%, у 2010 році – 49,8%. [5, с.120].

 Збільшення витрат на дотації та субвенції місцевим бюджетам пов'язане із значною диференціацією умов і рівня розвитку економіки регіонів, а, отже, і можливостей акумулювання податків (така ж ситуація спостерігається і всередині окремих регіонів).

Оскільки економічні умови не можуть змінюватися скрізь одночасно і однаковою мірою, то вирішення завдань щодо забезпечення певного мінімуму видатків місцевих бюджетів і надалі вимагатиме централізації у державному бюджеті чималих коштів. Тому виникає суперечність між двома основними завданнями адміністративно-територіальної реформи: переданням значної частини відповідних повноважень органам місцевого самоврядування базового рівня і розширенням податкових гарантій для місцевих бюджетів, з одного боку, та забезпеченням єдиного мінімуму бюджетних коштів у розрахунку на душу населення незалежно від місця його проживання – з іншого.

Адміністративно-територіальною реформою планується запровадження нової моделі формування місцевих бюджетів шляхом переходу до бюджетного планування на рівні району та адміністративно-територіальної одиниці, в якій частка дотацій не перевищує 70% у структурі доходів бюджету [6, с. 46].

Заслуговує на увагу також практика ряду країн щодо створення системи надання фінансової допомоги найбіднішим регіонам, розподіл якої залежить лише від чинників, які впливають на видаткові потреби та доходний потенціал бюджету, і процедура розрахунку фінансової допомоги не позбавляє її одержувачів зацікавленості у зростанні власних бюджетних доходів. Для усунення регіональних диспропорцій доцільно створити Фонд підтримки та сприяння розвитку регіонів України, який сприятиме ефективному використанню коштів державного бюджету, які спрямовуються на реалізацію інвестиційних проектів у вигляді державних субвенцій [7, с. 68]. 

Значення міжбюджетних трансфертів як фактора суспільного розвитку повинно зростати разом із деконцентрацією і децентралізацією, тобто з перерозподілом функцій центральних органів влади на користь місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування, що сприятиме збільшенню ролі місцевих органів при наданні окремих суспільних благ. 

Можна зробити висновок, що міжбюджетні відносини в економіці   України потребують подальшого вдосконалення з метою розширення  ресурсної бази органів місцевого самоврядування та запровадження  децентралізованого варіанта міжбюджетних відносин.

Формування ефективного механізму міжбюджетних відносин в Україні можливо при чіткому розподілі повноважень різних органів влади і посиленні відповідальності за здійсненням фінансування видатків, а також при створенні діючих механізмів стимулювання місцевих органів влади до пошуку нових джерел доходів через стимулювання розвитку господарського комплексу регіонів. Місцеві органи повинні бути зацікавлені у нарощуванні власної дохідної бази.

Розширення повноважень місцевих органів влади та місцевого самоврядування в Україні  зумовлює необхідність забезпечення самодостатності бюджетів різних рівнів, поліпшення правових відносин і підвищення ефективності функціонування бюджетної системи.

Слід відзначити, що реформування міжбюджетних відносин може бути ефективним лише за умови визначення оптимального розподілу бюджетних надходжень між окремими ланками бюджетної системи країни   та здійснення повноцінної адміністративної реформи, невід’ємною складовою якої має бути встановлення оптимального адміністративно-територіального поділу з детальним визначенням повноважень центральних органів влади та органів місцевого самоврядування, а також їх чітким розмежуванням.


Література:

1.Бобро А. Бюджетний процес в Україні в 1998-2000 роках. - К.: Просвіта, 2001. - С. 206.

2. ссылка скрыта 

3. Луніна І. Формування місцевих бюджетів у контексті завдань адміністративно-територіальної реформи / І. Луніна // Економіка України. – 2006. – № 1. – С. 23-31. 

4. Петкова Л.О., Задувайло Л.М. Удосконалення системи міжбюджетних відносин у контексті адміністративно-територіальної реформи в Україні / Л.О. Петкова, Л.М. Задувайло // Фінанси України. – 2006. – № 9. – С. 47-55. 

5. Бюджетний Моніторинг: Аналіз виконання бюджету за січень-вересень 2010 року / [Щербина І.Ф., Рудик А.Ю., Зубенко В.В., Самчинська І.В.]; ІБСЕД, Проект “Зміцнення місцевої фінансової ініціативи”, USAID. – К.: ДГВПП “Зовнішторгвидав України”, 2010. - 141 c.

6.Косаревич Н.Б. Оцінка бюджетних показників територіальних громад в умовах їх укрупнення / Н. Б. Косаревич // Наукові праці НДФІ. – 2008. – №4. – С. 44-54. 

7.Форкун І.В., Заблуда М.Б. Міжбюджетні відносини у контексті завдань адміністративно-територіальної реформи / І.В.Форкун, М.Б. Заблуда // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 7. – С. 63-70. 


Сердюк І.

Керівник: Цвєтнова О.В.

Красноармійський індустріальний інститут

Донецького Національного Технічного університету


ПРОБЛЕМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ


Вітчизняна система оподаткування в сучасному форматі не влаштовує ні державу, ні платників податків. Тому проблема побудови ефективної податкової системи є однією з найбільш актуальних проблем сьогодення.

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.

Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого − виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки − це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи − це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів. [2, с. 7]

Над питаннями щодо причин з вдосконалення податкової системи України працюють чимало відомих науковців таких, як В.Л. Андрущенко, П.В. Мельник, А.М. Соколовська, В.М. Федосова. Проте, оскільки податкова система в Україні і нині далека від досконалості, зазначена проблематика потребує подальших досліджень.

Метою даної статті є освітлити сучасні проблеми вітчизняної системи оподаткування та з'ясувати які існують шляхи їх вирішення.

Система оподаткування − це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII [1] визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Принципи податку реалізуються через конкретний прояв, що характеризує специфіку механізму: однократність обкладання; встановлення центральним органом державної влади; універсалізація податку, що передбачає незалежність податкового тиску від форми власності; науковий підхід; принцип справедливості тощо. Загальну систему принципів оподаткування сформулював ще А. Сміт, включивши до їх складу стабільність та передбачуваність, гнучкість, рівновагу, рухомість, антиінфляційну спрямованість, зручність, рівність платників, стимулювання, економність, рівномірність охоплення. [2, с. 8]

Згідно з нормативно-правовим полем України, функціональне призначення податків трактується досить широко. Тут важливо зауважити, що до цього призводять такі обставини. По-перше, податки в перехідних економіках теоретично є найбільш дієвим інструментом регуляторної політики держави. Саме цей факт змушує вести мову про багатогранну роль податків.

По-друге, податки є найбільш антагоністичним елементом економічної політики держави. Соціально-економічні відносини, що їх представляють податки, мають різноспрямовані вектори. У перехідних економіках вони майже завжди є дуже загостреними. Саме тому в цей час формуванню та реалізації податкової політики важливо приділяти особливу увагу.

Податки відіграють значну роль в економіці всіх зарубіжних країн, так і в Україні.

Основні причини, що зумовлюють високий рівень оподаткування в Україні, лежать у площині суб′єктивного фактору. Основні серед них такі:

- зволікання з ринковими перетвореннями в Україні, яке стало на заваді скороченню витрат державного бюджету, а отже, і зменшенню рівня оподаткування;

- помилки у проведенні податкової політики, які породили значні масштаби ухилення від оподаткування. Неможливість акумулювати за цих умов достатні доходи в державний бюджет призводила до найпростішого виходу з важкої ситуації – підсилення податкового пресу на тих, хто ще сплачував податки;

- зростання дефіциту державного бюджету, що сталося через помилки у політиці державних витрат, яке також супроводжувалося пошуком шляхів збільшення державних доходів, а єдиним засобом такого збільшення вважалося підвищення загального рівня оподаткування.

Таким чином, рівень податкового тягаря в Україні можна оцінити як надмірний у тому смислі, що він вищий, ніж зумовлений об’єктивними причинами і обставинами [5].

Останнім часом в Україні особливо гостро постають питання про розміри податкових ставок. Підприємці критикують їх за те, що вони дуже великі і тим самим тиснуть на виробника, працівники бюджетної сфери − за те, що вони низькі і не дають можливості гідно платити за роботу, бухгалтери − за складність у розрахунках, фахівці податкової служби − за легкість, з якою при бажанні від них можна ухилитися та ін.

Однак слід зазначити, що ідеальних податкових систем, які б одночасно задовольняли населення, підприємства та органи влади, немає і бути не може. В Україні зроблено перші кроки в напрямку спрощення механізму оподаткування і зниження розмірів ставок податків з урахуванням розширення бази для нарахування податків (головним чином завдяки скороченню та скасуванню пільг). Велика надія покладається на прийнятий наприкінці минулого року Податковий кодекс, в якому максимально враховані інтереси всіх учасників податкового процесу та потреби держави.

Основними завданнями вдосконалення податкової системи як однієї з найважливіших умов підвищення її фіскальної і регулюючої ефективності є значне зниження податкового тягаря; спрощення механізмів нарахування податків, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат, пов'язаних зі справлянням податків. Система оподаткування повинна бути гранично спрощена, що дозволить розширити базу оподаткування, суттєво скоротити витрати на документообіг і утримання податкової служби і таким чином збільшити обсяг надходжень до бюджету без підвищення ставок податків [3].

Також нині з метою формування раціональної податкової системи необхідно широко використовувати інструментарій пільгового оподаткування та надання податкових пільг.

Розробляючи напрями реформування податкової системи необхідно враховувати і негативний ефект, який зазначені економічні перетворення можуть мати на економіку країни. Так, різке зниження рівня оподаткування в загальному підсумку сприяє пожвавленню усіх економічних процесів і зниженню рівня тіньової економіки, однак в перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових надходжень до бюджету. Тому податкова реформа повинна сприяли економічному зростанню та передбачати компенсацію втрат податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази [4].

Таким чином, податкова система будь-якої держави відображає поєднання об′єктивних та суб′єктивних засад. Знайти компромісне поєднання цих характеристик − одне з ключових завдань, які стоять перед податковою системою кожної сучасної держави. Разом з тим, зважаючи, що ці здобутки не є визначеними раз і назавжди і потребують урахування реальної економічної ситуації, не менш важливим є творчий підхід до їх конкретного застосування.


Література:

1.Закон України «Про систему оподаткування» » від 25 червня 1991 року № 1251-XII із змінами і доповненнями від 16 лютого 2010 року N 5-рп/2010.

2. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. − К.: Юрінком Інтер, 2003. − 528 с.

3. Шовкун І. Податкові фактори технологічного розвитку економіки // Економіка України. − 2011. − №5. − С. 40-53.

4. Азаров М.Я. Податкова політика в Україні: проблеми та реалії. / М.Я. Азаров // Вісник податкової служби України. − 2006. − №10. − С. 51-53.

5. Український освітній портал. Реферати: Податкова система: Особливості сучасної податкової політики в Україні. – [Електронний ресурс]. – ik.in.ua


Танасиенко Е.М.

Руководитель: к.э.н., доцент Саенко В. Г.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


ВЛИЯНИЕ НОВОГО НАЛОГОВОГО КОДЕКСА УКРАИНЫ НА ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ СУБЪЕКТОВ ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ В УСЛОВИЯХ РЫНКА


Актуальность данной темы на современном этапе имеет огромное значение для развития Украины в переходном периоде и при становлении рыночного механизма. Принятый новый Налоговый кодекс влияет на все ключевые сферы функционирования как государства, так и общества в целом.

Целью данной статьи является рассмотрение влияния Налогового кодекса на различные сферы экономики и предпринимательства в Украине на современном этапе.

Изучением данной проблемы занимается большое количество украинских экспертов и научных исследователей, в числе которых Н. Азаров, А. Кинах, О. Иванец, Д. Коротков, Н. Нечай, О. Кочевых, В. Мороз и другие.

В начале декабря парламент, а затем и Президент утвердили окончательный вариант Налогового кодекса. Ключевой нормой принятого этого кодекса стало снижение корпоративных налогов, призванное стимулировать бизнес, особенно крупный. Постепенно снижая в ближайшие годы налоги для крупного бизнеса, она сможет привлечь новые инвестиции в экономически бедные регионы. Чиновники утверждают, что уменьшая количество малого бизнеса, который платит небольшой ежемесячный налог и не вносит денег в пенсионный фонд, они надеются вытащить половину теневой экономики и заполнить обедневшую государственную казну.

В реальности же Налоговый кодекс несет и положительные и отрицательные последствия. По мнениям аналитиков основными положительные моменты последствий Налогового кодекса состоят в следующем:

1. Снижение корпоративных налогов. Налог на прибыль будет постепенно снижаться на протяжении 2011-2014 годов, и НДС будет также снижен в 2014 году, что благоприятно скажется на финансовых показателях всех компаний, а также станет стимулом для большей прозрачности бизнеса. На данный момент общий уровень налогообложения в Украине по оценке Мирового банка составляет 55%, что заметно выше среднего по миру (35%). После понижения ставок в 2014 году уровень налогов будет уже порядка 40%.

2. Снижение налога на дивиденды резидентов с 15% до 5%, что стимулирует распределение прибыли и выплату дивидендов акционерам.

3. Возможность применения упрощенной системы налогообложения.

Основными отрицательными моментами стали такие изменения:

1. Администрирование налогов остается одним из худших в мире. Значительные позитивные изменения, связанные с Налоговым кодексом, ожидались в сфере управления уплатой налогов, однако никаких существенных усовершенствований внесено не было.

2. Стоимость нефтепродуктов возрастет в виду повышения торговых акцизов и ренты на добычу нефти и газа. Аналитики ожидают рост цены на высокооктановые виды топлива минимум на 7-10%.

Влияние Налогового кодекса на экономическую среду существенно улучшилась, так как были устранены самые спорные моменты – отмена упрощенной системы налогообложения и кардинальное ужесточение контроля со стороны Налоговой администрации. Однако, эксперты утверждают, что позитивный эффект мог бы быть значительно большим, если бы Налоговый кодекс содержал реформы в сфере администрирования налогов. Существующая система администрирования налогов, одна из худших в мире, является одним из ключевых факторов сдерживающих развитие украинской экономики и нуждается в кардинальном реформировании.

Влияние Налогового кодекса на фондовый рынок, по словам экспертов, можно разбить на два фактора: повышение долгосрочных оценок публичных компаний в связи с уменьшением корпоративных налогов и улучшения условий налогообложения инвесторов фондового рынка.

Касательно первого, то в среднем долгосрочная справедливая оценка публичных компаний выросла в среднем на 10% за счет снижения корпоративных налогов. Что же касается второго фактора, то здесь эксперт отметил несколько моментов:

- уменьшение налога на дивиденды;

- право относить на затраты всю сумму, уплаченную за покупку ценных бумаг (ранее только в размере номинала);

- право относить на затраты убытки по коротким операциям.

Двумя ключевыми моментами касательно налогообложения для банков являются: возможность относить на валовые расходы часть резервов от кредитного портфеля, а также возможность списания безнадежных долгов.

Касательно первого пункта, то на данный момент банки относят на валовые расходы резервы на 40% кредитного портфеля. С 2011 года эта ставка уменьшена до 30%, а с 2012 – до 20%. Тем не менее, большинство банкиров не видят в этом проблемы, так как 20-30% - это вполне достаточно для нормального функционирования банков в период экономической стабильности.

Касательно списания безнадежных долгов, то, по мнению экспертов, кодекс не решает существующих проблем налоговой нагрузки в этом вопросе. Проблема состоит в том, что по существующему законодательству банки обязаны уплатить налог на прибыль при списании кредита, а иногда и уплаты налога на доходы физических лиц по этому кредиту (ведь не вернув кредит, физическое лицо фактически получило доход).

Европейская Бизнес Ассоциация (ЕБА), ведущая организация защиты инвесторов и представителей внутреннего бизнеса, считает, что действующий Налоговый кодекс скажется на инвесторах как позитивно, так и негативно.

Позитивное влияние:

• Определенные виды налогов постепенно снизятся;
  
• Правительство будет оказывать поддержку определенным секторам экономики;
  
• Налоговый Кодекс – это хорошая попытка закрыть лазейки в налогообложении;
  
• Когда речь идет об индивидуальных подоходных налогах, Кодекс применяет одинаковый подход к резидентам и нерезидентам. Налоговые ставки для них практически одинаковые.
  

Негативное влияние:

• Кодекс создает ограничения для трансакций и контрактов с нерезидентами. Такой результат получается вследствие снижения платежей в пользу нерезидентов.
  
• Еще одна проблема – совместная ответственность за налоговые обязательства.
  
• Новый Налоговый Кодекс наделяет налоговые инстанции и правоохранительные органы исключительными полномочиями: доступ на территорию компаний, проведение налоговых проверок, и наложение ареста на активы налогоплательщиков даже без решения суда. Активы могут находиться под арестом до 94 часов, или четырех дней. А это значит, что деятельность компании на протяжении этого времени может быть остановлена. А это дополнительные убытки.
  

Итак, главной целью принятия нового Налогового кодекса Украины было выведение части бизнеса из теневой экономики, а также поиск дополнительных средств для пополнения государственной казны. Однако необходимо проводить постоянный мониторинг за изменениями в экономике, чтобы предупреждать и по возможности избегать или сглаживать возможные негативные последствия. Именно такие действия необходимы для получения максимального эффекта от внедрения нового Налогового кодекса.


Литература:

1. Налоговый кодекс Украины // Законодательство Украины [Электронный ресурс] Режим доступа: