Керівник: ст викладач Бєляєва К. В

• Фізична реабілітація як складова частина професійної підготовки корекційного педагога, 293.3kb.
• Конвенцією Ради Європи (юнеско від 11 квітня 1997 року) І попередніми конвенціями,, 46.72kb.
• План-конспект уроку з предмету: «Електротехніка з основами промислової електроніки», 305.51kb.
• Курс: 1 Статус дисципліни: обов’язкова Стаціонарне навчання Години на тиждень Триместр, 432.82kb.
• Заступник голови комісії, проректор з навчально-методичної роботи Сумського оіппо,, 191.86kb.
• Вконкурсі на номінації «Викладач-дослідник», «Молодий викладач-дослідник» (вік, 18.64kb.
• Українська мова за фаховим спрямуванням методичні вказівки І завдання до навчального, 352.67kb.
• Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
• Секція інформаційні І керуючі системи керівник проф. Баженов, 120.49kb.
• Секція  мікропроцесорна техніка в автоматиці І приладобудуванні керівник – проф. Гапон О.І, 120.36kb.

.

5. Новые методы привлечения и удержания банковских клиентов [Електрон. ресурс]. Режим доступа:.

6. А. С. Ярошенко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: збірник наукових праць ; Вип. 24 / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». - Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», с. 382-384.


Обухова О.

Обласний комунальний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва «Стратегія»


Проблеми оподаткування податком з доходів фізичних осіб


Податок з доходу фізичних осіб - це основний прямий податок, що сплачують фізичні особи в Україні. Необхідність сплати цього податку постає перед всіма громадянами країни незалежно від віку, громадянства, статі, раси, національності, соціального і майнового стану. Тому в наш час актуальними є проблеми, що виникають у зв’язку зі сплатою податку з доходів фізичних осіб.

У пп. 14.1.180 Податкового кодексу (далі – ПК) податковий агент щодо ПДФО – це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичні особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу обкладення іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій чи негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати ПДФО до бюджету від імені та за рахунок фізичніособи з доходів, які виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам і нести відповідальність за порушення в порядку, передбаченому розд. IV ПК [1,ст.772-819].

Згідно з п. 176.2 ПК [1, ст.719] податкові агенти зобов'язані:

- своєчасно та повністю нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок із доходу.

- нести відповідальність згідно із законом у разі неподання або несвоєчасного подання податкового розрахунку. Зазначені в ньому суми податку є узгодженими сумами податкових зобов'язань податкового агента та в разі неповної або несвоєчасної сплати стягуються до бюджету разом зі сплатою штрафів і пені, що нараховуються з першого до останнього дня строку подання податкового розрахунку.

Для податкових агентів нормами ПК чітко визначено строки сплати (перерахування) ПДФО до бюджету та строки подання податкового розрахунку форми № 1ДФ. Так, утриманий ПДФО сплачується (перераховується) до бюджету при виплаті оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного надання розрахункового документа на перерахування ПДФО до бюджету(пп. 168.1.2 ПК) [1,ст.788].

Якщо оподатковуваний дохід надається в негрошовій формі або виплачується готівкою з каси податкового агента, то ПДФО сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (пп. 168.1.4 ПК) [1,ст.788]. А форма № 1ДФ подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу (пп. 49.18.1 ПК) [2,ст.619].

Штрафним санкціям присвячено гл. 11 «Відповідальність» ПК. Застосування штрафних санкцій, передбачених цим розділом, не звільняє платника податків від обов'язку сплатити до бюджету належну суму податків і зборів (п. 113.2 ПК)[2,ст.690].

Граничні строки застосування штрафних санкцій відповідають терміну давності нарахування под.. зобов’язань – 1095 днів,які відраховуються від певної дати.

За одне податкове порушення контролюючий орган може примінити тільки 1 вид санкцій, передбачений ПК( п.116.2. ст116.) [2,ст.690].

Але з 2012 року матимуть місце певні зміни у нарахуванні штрафних санкцій на фізичних осіб.

1. Дохід від операцій з конвертації цінних паперів не підлягає оподаткуванню. Але при умові, що їх обмін здійснюється за звичайними цінами або за вартістю чистих активів у розрахунку на один цінний папір, які не призводять до відчуження інвестицій та проводяться з цінними паперами , що перебувають в управлінні однієї компанії з управління активами.

 2. Внесено корективи до ставок ПДФО. За ставкою 5% буде оподатковуватися дохід, що виплачується (нараховується) емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів інституту спільного інвестування, який визначається як різниця між сумою, отриманою від викупу, та сумою коштів або вартістю майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв’язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості.

3. Професійний торговець цінними паперами – податковий агент платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами. Методику визначення інвестиційного прибутку професійним торговцем цінними паперами при виконанні функцій податкового агента пропише Мінфін спільно з центральним органом виконавчої влади, який здійснює державне регулювання ринку цінних паперів.

4. Дохід, отриманий від продажу успадкованого нерухомого майна (житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України) [3,ст.51-52], не підлягає оподаткуванню. При цьому, навіть якщо успадковане майно не перебуває у власності платника податку три роки.

Отже, у зв’язку з нестабільністю та суперечливістю податкової системи України процес оподаткування фізичних осіб потребує певного вдосконалення та змін. Тому, враховуючи реформування податкової системи у 2011 році та певні зміни, що плануються у 2012 , наявна податкова система України повинна враховувати та максимально зважати на інтереси платників податків. 


Література:

1. Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010року №2755-4 // Відомості Верховної Ради України . - 2011. - №15-16. - С.772-819.
   
2. Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010року №2755-3 // Відомості Верховної Ради України . - 2011. - №13-14. - С.598-690.
   
3. Земельний Кодекс України. За станом на 20 червня 2006 р./ Верховна Рада України .- Офіц. Вид.-К.:Парламентське вид-во. 2006.- С.51-52.
   

Овчаренко О.О.

Керівник: к.е.н., доцент Долматова Г.Є.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган–Барановського


УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ НА ШЛЯХУ ВСТУПУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ


«Саме те, як ви збираєте, організуєте і використовуєте інформацію, визначає, переможете ви чи програєте»

Невідомий автор


В сучасних економічних умовах, діяльність кожного господарюючого суб’єкту становиться предметом широкого кола уваги учасників ринкових відносин: партнери, конкуренти, споживачі, держава та інші організації. Всі вони тим чи іншим чином зацікавлені в результатах його функціонування. Саме фінансові звіти надають користувачам інформацію стосовно фінансового положення підприємства. Нагальною проблемою є також удосконалення фінансової звітності згідно з вимогами Міжнародних стандартів (МСФЗ). Фінансові звіти повинні розкривати всю необхідну інформацію стосовно діяльності підприємства.

Питання аналізу фінансових звітів висвітлювалося в працях таких вітчизняних науковців: Бланк І.О., Гуменюк О.О., Мискін Ю.І. та багато інших.

Метою написання даної статті є аналіз проблем та розробка рекомендацій щодо удосконалення фінансової звітності підприємства на шляху вступу до Європейської спільноти.

Сьогодні, у період динамічного розвитку глобалізаційних процесів та безупинної інтеграції всіх сфер суспільного життя, все більшого значення набуває своєчасна, повна та достовірна фінансова інформація. Саме вона, як ніщо інше впливає на прийняття рішень, від яких доволі часто залежить не тільки добробут окремих суб’єктів господарювання, але й суспільства, держави, в цілому. Тому актуальним є дослідження головного постачальника фінансової інформації, а саме фінансової звітності підприємства. Необхідність вивчення складу та законодавчого забезпечення фінансових звітів не викликає жодних питань, бо саме вони, фінансові звіти надають інформацію про фінансову стійкість, ліквідність, платоспроможність, майновий стан та ефективність фінансово-господарської діяльності. Інформацію про фінансовий стан підприємства можна дізнатися з форми№1 «Баланс», про фінансові результати діяльності з форми №2 «Звіт про фінансові результати», про зміни, які відбулися у фінансовому стані – Форма№3 «Звіт про рух грошових коштів» та форма №4 «Звіт про власний капітал». Але все ж таки, повної інформації про вартість підприємства та подальші перспективи, форми фінансової звітності, у тому вигляді у якому вони представлені в Україні не надають. Головною проблемою є неможливість своєчасного передбачення та швидкого реагування на можливі кризові ситуації, які можуть спіткати підприємство.

Потрібно відмітити, що у сучасних умовах господарювання фінансовий результат є джерелом економічного розвитку підприємства. Тому необхідність вдосконалення основних форм фінансової звітності не викликає сумнівів.

Задля сприяння скорішому вступу України до Європейської спільноти Кабінетом Міністрів України була розроблена Програма реформування системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності із застосуванням міжнародних стандартів.

Але як свідчить практика, ці зміни, які впроваджуються не вирішують проблем, які пов’язані безпосередньо із розумінням та ефективним використанням форм звітності. До них слід віднести:

• відсутність чіткості у визначенні термінів, що саме по собі викликає труднощі в розумінні, трактуванні останніх;
  
• спостерігається певна невідповідність у розташуванні статей.
  

Також, однією з суттєвих проблем є якість, комплексність, достатність та достовірність даних фінансової звітності. Іншою, доволі значущою проблемою є превалювання особистих інтересів над суспільними, що викликає, наприклад, загрозу глобальної екологічної катастрофи. Звертаючи увагу на вище зазначене деякі науковці, серед яких Сидоренко О.М. і Мискін Ю.І. пропонують доповнити існуючу систему фінансової звітності такими, новими формами звітності: «Звіт про вартість компанії», «Звіт про ризики» та «Звіт про бізнес-перспективи». Ці нові форми дозволять більш ретельно проаналізувати перспективи та можливі загрози діяльності підприємства, також вони забезпечать користувачів необхідною інформацією для прийняття більш ефективних управлінських та інвестиційних рішень. Але слід зазначити, що сьогодні, коли ще не існує цих нових форм звітності, бухгалтери та фінансові менеджери ледве встигають заповнювати обов’язкові форми. Також суттєвим є те, що запровадження нових форм збільшить паперову роботу у декілька разів.

Було б доцільним виключити з підсумку балансу статті «Відстрочені податкові активи» та «Відстрочені податкові зобов’язання» та розглядати їх як регулюючі. Включення цих статей до балансу необґрунтовано його збільшує, а отже і вартість господарських засобів, якими розпоряджається підприємство та відповідну суму зобов’язань.

Деяка неузгодженість виникає при виділенні окремим розділом «Витрати майбутніх періодів», які можуть містити як довгострокові так і короткострокові оборотні активи. Тому пропонується розкривати суми витрат майбутніх періодів, погашення яких передбачається строком більше операційного циклу в статті «Інші довгострокові оборотні активи».

Як вже зазначалося вище, в сучасних умовах господарювання дуже важливо не тільки одержати найбільший прибуток, але й ефективно його використати. Розвиток ринкових відносин супроводжується суттєвим розширенням прав підприємств у оперативному маневруванні прибутком, який надходить в їх розпорядження. Тому, було б доцільним при складанні форми №2 «Звіт про фінансові результати» використовувати один із варіантів розкриття витрат: 1) за їх суттю – затратний варіант; 2) за призначенням (функціями) – операційний варіант.

Загалом, можна сказати, що існуюча в нашій державі система фінансової звітності не зовсім відповідає вимогам ринкової інформаційно-орієнтованої економіки, що в свою чергу суттєво знижує можливості вітчизняних підприємств на співробітництво з міжнародними компаніями та корпораціями, а також із фінансово-кредитними організаціями та установами. Також, потребує уваги той факт, що в країнах з розвиненою економікою, на відміну від України, проблемами удосконалення фінансової звітності займаються фахівці з теоретичного аналізу, державного регулювання, науковці та практики. В нашій державі проблемами удосконалення звітності переважно займаються теоретики. На наш погляд, для спрощення проведення фінансового аналізу звітності та для більш ефективного її застосування необхідно, щоб проблемами покращення фінансової звітності займалися науковці спільно із практиками.


Література:

1. Бланк І. О. Фінансовий менеджмент: навч. посібник. – К.: Ельга, 2008. – 724 с.
   
2. Гуменюк О.О. Удосконалення бухгалтерської та фінансової звітності відповідно до потреб економічного аналізу [Електронний ресурс] // Іноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал – Режим доступу: ссылка скрыта
   
3. Сидоренко О.М., Мискін Ю.І. Наукове забезпечення удосконалення бухгалтерської звітності // Збірник наукових праць науково-практичної конференції ІІ туру Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з напрямку «Бухгалтерський облік, аналіз і аудит» - Запоріжжя.: ЗНУ, 2011. – 297с.
   

Ординська А.В.

Керівник: к.е.н., доцент Квасницька Р.С.

Хмельницький національний університет


ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ


Інституційна структура фінансового ринку відіграє важливу роль в економічних перетвореннях, що відбуваються в умовах транзитивної економіки. Як регулятор грошового обігу, центр акумуляції та перерозподілу фінансових ресурсів, інституційна структура фінансового ринку забезпечує функціонування ефективного механізму стимулювання розвитку інвестиційної, виробничої сфери економіки, а також усієї системи суспільно-економічних відносин. Недостатній рівень розвитку інституційної структури стримує темпи економічного зростання країни. Саме тому ринкова трансформація, обумовлюючи потребу в масштабних інвестиціях, вимагає здійснення адекватних заходів, що спрямовані на її розвиток і є логічним продовженням політики структурних перетворень економіки України.

Проблема визначення сутності та механізму функціонування інституційної структури фінансового ринку отримала висвітлення в економічній літературі. Належне місце в її розробці займають праці українських економістів: Базилевича В.Д., Олексійчука В.М., Чухна А.А., Євтуха А.Т., Лютого І.О., Савлука М.І., Шелудько В.М. та інших. Серед російських вчених варто виділити праці Бірмана Г.І., Жукова Є.Ф., Міркіна Я.М., Міловідова В.Д. та інших. У той же час, питання специфіки організації і функціонування системи фінансових інститутів в перехідній економіці вивчені та висвітлені ще недостатньо. За цих умов важливим завданням економічної науки стає розвиток як теоретичної бази, так і методологічної основи функціонування інституційної структури фінансового ринку в умовах транзитивної економіки.

Фінансовий ринок можна визначити як сукупність суспільно-економічних відносин, що виникають із приводу купівлі і продажу фінансових активів. Із допомогою фінансових активів здійснюється передача фінансових інструментів від тих, хто має її надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто відчуває їх дефіцит, тобто до емітентів фінансових активів [1, с. 5-6].

Формування ринку фінансових активів в Україні має  позитивне значення для грошово-кредитної політики. Використання фінансових активів на грошовому ринку зменшить потребу в зростанні грошової маси, якісно вплине на її структуру, одночасно забезпечуючи підвищення рівня монетизації економіки.

Зазначимо, що на розвиток вітчизняних фінансових інститутів із 1991 р. впливали кілька вагомих факторів:

• історична відсутність у перші роки незалежності будь-яких фінансових установ, окрім комерційних банків, визначила їх домінуючу роль у фінансовому секторі в коротко- та середньостроковій перспективах та підтримку банківського сектора з боку різних гілок влади як на законодавчому рівні, так і шляхом підтримки власників банків у кризові періоди;
  
• активні процеси роздержавлення та приватизації державної власності, які стали каталізатором економічних перетворень у реальному секторі економіки та відсунули проблеми розвитку небанківських фінансових інститутів на другий план;
  
• глибока економічна криза 90-х років минулого століття в Україні призвела до мінімізації інвестиційного потенціалу більшості громадян, звела нанівець об’єктивні чинники для популяризації послуг інститутів спільного інвестування, недержавного пенсійного забезпечення, інших небанківських фінансових установ.
  

Результат дії цих факторів – фактичне домінування банків в інституційній структурі вітчизняного фінансового ринку. З огляду на це, до основних складових фінансового ринку можна віднести кредитний, страховий, пенсійний ринки та ринок цінних паперів (рисунок 1).



Рисунок 1- Склад фінансового ринку та його основні державні регулятори


Основними державними регуляторами цих ринків є Національний банк України (НБУ), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Діяльність кредитних компаній регулюється Держфінпослуг [2, c. 47].

Отже, основою побудови ринкових відносин є фінансово-кредитні інститути як універсальні, так і спеціалізовані, що виступають основними фінансовими посередниками та дійовими суб'єктами процесу міжнародного інвестування.

Наявність фінансових інститутів, які здійснюють трансформацію грошових потоків у межах ринку, дає змогу подолати суперечність між потребами суб'єктів господарювання та обмеженими можливостями індивідуальних інвесторів, що зумовлена як часовим фактором, так і заощаджувальним потенціалом окремих власників капіталу.

Якщо оцінювати територіальне поширення фінансових установ в Україні, стає зрозумілим, що з урахуванням розгалуженої мережі філій та відділень абсолютне лідерство буде за банківськими установами, які, образно кажучи, знаходяться «найближче» до інвестора. Банки в Україні як найбільш розвинуті ринкові інститути можуть стати провідною складовою інвестиційної інфраструктури через яку відбуватиметься взаємозв'язок структурно-інвестиційної політики уряду і грошово-кредитної політики НБУ.

У небанківському фінансовому секторі України найбільш важливими інституційними інвесторами є інвестиційні фонди, страхові організації та недержавні пенсійні фонди. В основі діяльності страхових компаній та пенсійних фондів лежить соціальна складова, саме за допомогою соціальної спрямованості вони залучають кошти.

Велике значення має також надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов'язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. До ризикових інституційних інвесторів можемо віднести також довірчі товариства та факторингові компанії, їх діяльність пов'язана з високим ступенем ризику, проте вони можуть приносити своїм вкладникам найбільші за розміром доходи серед усіх інших інституційних інвесторів.

Дуже динамічно в останні роки в Україні розвиваються кредитні спілки. Розширення обсягів кредитування та залучення депозитів кредитними спілками відбувалося на фоні зниження вартості позик та підвищення дохідності депозитних рахунків членів кредитних спілок, тоді як банківські депозити стали менш дохідними. Популярність кредитних спілок обумовлюється більш спрощеною процедурою отримання кредиту, зокрема іпотечного, у порівнянні з банківськими установами та ставками, вищими ніж депозитні ставки у банках. В той же час розвитку кредитних спілок перешкоджають такі фактори як недостатність загальної інформації про механізми і принципи діяльності кредитних спілок, низький рівень довіри населення до фінансових установ подібного роду, нижчий рівень прозорості діяльності кредитних союзів у порівнянні з банківськими установами [2, c. 48].

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення. На рівні законодавчого забезпечення першочерговими завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо небанківських фінансових посередників, діяльність яких регулюється нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; вдосконалення процедури банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських фінансових посередників і діють на ощадно-договірній основі.

Таким чином, можна стверджувати, що розширення фінансового ринку, активний розвиток операцій із такими ринками зумовили виникнення фінансових інститутів як професійних фінансових посередників. І в сучасних умовах ефективне функціонування фінансового ринку не можливе без ефективних фінансових інститутів.