Керівник: ст викладач Бєляєва К. В

Вид материала

Документы

Содержание Говорова Л.О. Розробка концепцій розвитку системи міжнародного фінансового менеджменту в умовах кризи Ринок цінних паперів в україні:сучасний стан та перспективи розвитку Аналіз останніх досліджень. Виклад основного матеріалу. Необхідність запровадження політики управління фінансовими ризиками та її значення у діяльності підприємств Проблеми правового регулювання банківської таємниці Постановка проблеми Обґрунтування отриманих результатів. Стан нормативного регулювання Висновки та рекомендації. Необхідність проведення фінансової діагностики сучасного стану підприємства Малий бізнес: особливості господарювання та фінансового управління Система сбалансированных показателей в менеджменте Деякі особливості оподаткування податком на прибуток в 2011 році МІСЦЕ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ банківського менеджменту з елементами маркетингу В УКРАЇНІ

Подобный материал:

• Фізична реабілітація як складова частина професійної підготовки корекційного педагога, 293.3kb.
• Конвенцією Ради Європи (юнеско від 11 квітня 1997 року) І попередніми конвенціями,, 46.72kb.
• План-конспект уроку з предмету: «Електротехніка з основами промислової електроніки», 305.51kb.
• Курс: 1 Статус дисципліни: обов’язкова Стаціонарне навчання Години на тиждень Триместр, 432.82kb.
• Заступник голови комісії, проректор з навчально-методичної роботи Сумського оіппо,, 191.86kb.
• Вконкурсі на номінації «Викладач-дослідник», «Молодий викладач-дослідник» (вік, 18.64kb.
• Українська мова за фаховим спрямуванням методичні вказівки І завдання до навчального, 352.67kb.
• Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
• Секція інформаційні І керуючі системи керівник проф. Баженов, 120.49kb.
• Секція  мікропроцесорна техніка в автоматиці І приладобудуванні керівник – проф. Гапон О.І, 120.36kb.

Говорова Л.О.

Керівник: асистент Білозерова Н.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


РОЗРОБКА КОНЦЕПЦІЙ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УМОВАХ КРИЗИ


Сучасний процес фінансової глобалізації призводить до того, що світовий економічний простір знаходить новий напрям – трансформується в цілісну глобальну систему, ключовим суб'єктом якої є транснаціональні корпорації (скор.-ТНК). Помітні структурні зміни складових світового фінансового ринку зумовили транснаціоналізацію капіталу та інтернаціоналізацію бізнесу. Процес інтеграції фінансових ринків не тільки сприяє об'єднанню світового господарства, але і таїть в собі значну небезпеку. Розгортання сучасної світової фінансової кризи, що має глобальний та системний характер, наочно виявило нестачу ефективних теоретичних підходів і практичних методів подолання кризових явищ в рамках внутрішнього фінансового механізму транснаціональних корпорацій і підвищення стабільності світового фінансового ринку як середовища їх функціонування.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що розвиток системи міжнародного фінансового менеджменту в умовах кризи включає здійснення системи заходів, що забезпечують стійке функціонування світового фінансового ринку і адекватне кризовим умовам управління фінансами транснаціональних корпорацій. Розробка ефективної системи міжнародного фінансового менеджменту повинна ґрунтуватися на використанні інноваційних підходів і сучасного апарату фінансових методів, прийомів та інструментів.

Метою дослідження є розробка цілісної концепції розвитку міжнародного фінансового менеджменту в умовах кризи.

У науково-економічній літературі широко досліджені різні аспекти теорії і методології міжнародного фінансового менеджменту. Вони знайшли відображення в роботах вітчизняних і зарубіжних економістів, вчених і фахівців-практиків: Л.О. Омелянович, В.Д. Адріанова, А.Н. Буреніна, В.А.Галанова, М.В. Єршова, О.А. Звонова, I.Н. Красавинойта інших. У даних роботах відображені засади формування та розвитку світового фінансового ринку, аналізується система управління фінансами транснаціональних компаній.

Фінансовий менеджмент — це система, що має певні закономірності і особливості, точніше — підсистема в системі управління підприємством. Здійснення його направлене на досягнення загальних цілей управління підприємством. Будучи керованою системою, фінансовий менеджмент значною мірою схильний до державного регулювання через податки, ліцензії, тарифи, ставки рефінансування і тому подібне. Керована система означає, що фінансовий менеджмент є об'єктом управліннящо випробовує дію потоку управлінських рішень.[1]

Міжнародні фінансові організації грають велику роль у міжнародному фінансовому маркетингу. Це відбувається тому, що саме через канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, покупка і продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важлива діяльність цих організацій для країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин і готові використовувати як управлінський досвід міжнародних фінансових організацій, так і власні реальні можливості.

Слід зазначити, що існує дві концепції розвитку системи міжнародного фінансового менеджменту в умовах кризи:

1. реформування глобального фінансового ринку;
   
2. політика антикризового управління фінансами ТНК.
   

На нашу думку, можна висунути ряд пропозицій щодо напрямків реформування глобального фінансового ринку як зовнішнього середовища міжнародного фінансового менеджменту: перегляд системи фінансового регулювання і контролю, прийняття ефективних заходів макроекономічної політики на транскордонному рівні, перебудову глобальної фінансової архітектури.

Таким чином, цільовою установкою реформи має стати підвищення стабільності глобального фінансового ринку для безперебійного функціонування ТНК та забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами. Для досягнення поставлених цілей встановлюємо області реформування: розширення периметра регулювання ринку, зниження проциклічності, посилення ринкової дисципліни, прозорість і розкриття інформації, відновлення фінансових секторів, грошово-кредитна політика, податково-бюджетна політика, підвищення ефективності міжнародних фінансових інститутів, зміцнення стійкості світової фінансової системи.

Аналізуючи емпіричний матеріал з антикризового управління фінансами ТНК можна зробити висновок, що кризова ситуація часто сприймається як фінансова неспроможність окремої компанії, а під заходами фінансового антикризового управління розуміються тільки виведення компанії з кризового стану, зовнішня санація або ліквідаційні заходи. Подібний підхід видається недостатньо повним і не відповідає сучасним вимогам.

Пропонуємо системний підхід до антикризового управління фінансами ТНК. Він повинен включати в себе сукупність заходів, що дозволяють попереджати і нейтралізувати вплив найбільш небезпечних факторів, що призводять до кризового стану, а також використовувати позитивні аспекти цього процесу. Тільки в такому розумінні фінансовий менеджмент ТНК отримує необхідну комплексність.

Слід зазначити, що політика антикризового управління фінансами ТНК представлена як невід'ємна складова частина загальної фінансової стратегії корпорації. Згідно з розробленою методикою вона передбачає функціонування системи фінансових механізмів.

Ключовим елементом політики антикризового управління є використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Незважаючи на те, що для кожної ТНК процес протікання фінансової кризи суто індивідуальний, можна виділити декілька універсальних напрямків антикризового фінансового менеджменту ТНК: підвищення платоспроможності та фінансової стійкості; мобілізація фінансових ресурсів для організаційного та технологічного оновлення; зростання позитивних фінансових результатів.[2]

Отже, можна зробити висновок, що вивчення зовнішнього середовища діяльності та внутрішнього фінансового механізму ТНК зумовило необхідність переосмислення і розвитку системи міжнародного фінансового менеджменту. Формування системи фінансового контролю являє собою дієвий механізм підвищення ефективності управління фінансами корпорації та забезпечення фінансової безпеки. Чітке виконання поставлених завдань та досягнення цільових установок міжнародного фінансового менеджменту життєво важливо для функціонування ТНК в кризових ситуаціях. Реалізація концепцій розвитку системи міжнародного фінансового менеджменту дозволить транснаціональним корпораціям подолати сучасну кризу і досягти фінансової рівноваги в довгостроковому періоді.


Література:

1. И.А. Продченко«Финансовый менеджмент» – Учебныйкурс(учебно-методический комплекс) – М.: - 2010.
   
2. Прокопенко Д. О. Финансоваястратегия ТНК в условияхкризиса глобального финансовогорынка // Экономические науки. — № 3. — 2009. — 0,5 п.л. (издание, рекомендованное ВАК).
   

Гуменна Ю.Б., Ковальчук О.В.

Керівник: к.е.н., доцент Ксьондз С.М.

Хмельницький національний університет


РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ:СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ


У статті розглядаються питання розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, його місце та роль у системі ринків фінансових ресурсів.


Постановка проблеми. В умовах становлення і розвитку української держави важливого значення набуває розвиток та діяльність ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально – економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому.

Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми дослідження ринку цінних паперів України до світового фондового ринку знайшли широке відображення у працях багатьох вітчизняних та закордонних науковців, таких як Гриценко Л.Л, Ричка М.А., Козоріз М. А., Калинець К.С., карпенко Г.В., Рейнхарт К., Шарп В., Марковіц Г. та інші.

Метою цієї статті визначення ролі та місця ринку цінних паперів у системі ринків фінансових ресурсів, а також виявлення його конкурентних переваг як альтернативного джерела фінансування.

Виклад основного матеріалу. Ринок у цілому являє собою систему окремих взаємозалежних ринків. Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю різних ринків, що взаємодіють між собою, є складовою частиною загального ринкового простору.

Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов’язаних з купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів.

В залежності від форми фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на два рівні: ринок грошей та ринок капіталів. В свою чергу ринок капіталів включає в себе кредитний ринок і ринок цінних паперів.

Кредитний ринок є механізмом, за допомогою якого встановлюються відносини між юридичними особами (підприємствами), які потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які їх можуть надати (позичити) на певних умовах.

У цих умовах український ринок цінних паперів набуває важливого значення як альтернативне джерело фінансування економіки. Він дозволяє владі і підприємствам розширювати коло джерел фінансування, не обмежуючись самофінансуванням і банківськими кредитами. Потенційні інвестори, у свою чергу, за допомогою ринку цінних паперів одержують можливість вкладати свої заощадження в більше широке коло фінансових інстру­ментів, тим самим одержуючи більші можливості для вибору. Розподіл і перерозподіл ресурсів здійснюють фінансові ринки й фінансові інститути, що виконують різні посередницькі послуги.

Ринок цінних паперів є частиною фінансового ринку (поряд з ринком позичкового капіталу, валютним ринком і ринком золота).

Ринок цінних паперів, в свою чергу, є важливою складовою частиною як грошового ринку, так і ринку капіталів, які в сукупності становлять фінансовий ринок. Ринок цінних паперів, як і інші ринки, являє собою складну організаційно-економічну систему закінчених технологічних циклів. [1].

Ціль функціонування ринку цінних паперів, як і всіх фінансових ринків, полягає в тому, щоб забезпечувати наявність механізму для залучення інвестицій в економіку, шляхом встановлення необхідних контактів між тими, хто має потребу в коштах, і тими, хто хотів би інвестувати надлишковий дохід. При цьому дуже важливо, щоб ринок цінних паперів забезпечував наявність механізму, який сприяв би ефективній передачі інвестицій з рук у руки, причому така передача повинна мати юридичну чинність.

Найважливішими завданнями ринку цінних паперів є: забезпечення гнучкого міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів, залучення інвестицій на українські підприємства, створення умов для стимулювання нагромаджень і наступного їхнього інвестування, трансформація відносин власності, удосконалення ринкового механізму й системи керування, забезпечення реального контролю над фондовим капіталом на основі державного регулювання [2].

Ринок цінних паперів із сукупністю його фінансових інститутів - це та сфера, у якій формуються фінансові джерела економічного росту, концентруються й розподіляються інвестиційні ресурси. Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відноси­ни співволодіння, що виражаються через випуск спеціальних документів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Ринок цінних паперів сприяє тому, що в країнах з ринковою економікою можливості державного втручання в розподіл матеріальних і фінансових ресурсів обмежені. Більшість підприємств, заснованих на індивідуальній або колективній власності, самостійно вишукують матеріальні й грошові ресурси на ринках, через які розподіляється значна частина суспільного продукту, як у натуральній, так і у вартісній формі.

Дослідження тенденцій міжнародного фондового ринку показало, що параметри розвитку вітчизняного ринку цінних паперів не відповідають аналогічним світовим. До основних проблем розвитку фондового ринку України віднесять такі [3]:

• недокапіталізація фондового ринку;
  
• незначна частка організованого ринку цінних паперів;
  
• недостатньо розвинений ринок корпоративних облігацій;
  
• невідповідність біржової торгівлі світовим тенденціям;
  
• відсутність єдиного центрального депозитарію;
  
• нерозвиненість вітчизняного ринку деривативів.
  

Ми пропонуємо додати до зазначених наступні проблеми вітчизняного ринку цінних паперів:

• недостатня прозорість українського фондового ринку;
  
• незначна кількість ліквідних цінних паперів на ринку;
  
• консолідація біржової торгівлі в місті Києві, відсутність дієвих фондових площадок в регіонах краї­ни.
  

Отже, у результаті проведеного дослідження доцільно запропонувати комплекс заходів з реформування, які будуть спрямовані на подолання існуючих проблем розвитку вітчизняного фондового ринку та забезпечення його ефективного функціонування [4]:

- підвищити капіталізацію та ліквідність організованого ринку цінних паперів шляхом використання фондових бірж у процесі приватизації через первинне пуб­лічне розміщення акцій;

- сприяти створенню ліквідного українського індексу ринку акцій, який буде вільно торгуватись. Що дасть можливість для хеджування ризиків портфеля інвесторів, що інвестують в фондовий ринок України;

- створити універсальну національну біржу, яка буде діяти на принципах регульованих ринків ЄС і здатна інтегруватися у світовий фінансовий простір;



- сприяти підвищенню зацікавленості до українського фондового ринку з боку провідних агенцій світу по фінансовому консалтингу.

Висновки. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, так як купівля цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику. Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.


Література:

1. ГорбуненкоЯ, І. Проблеми інтеграції українського ринку цінних паперів [Текст] / І. ГорбуненкоЯ // Інвестиції : практика та досвід. – 2011. – №12. – С. 44-46.

2. Гриценко Л.Л. Проблеми розвитку фондового ринку України в умовах фінансової глобалізації [Електронний ресурс] / Л.Л. Гриценко, В.В. Роєнко. — Режим доступу: http:/www.dspace.uabs.edu.ua/ — 07.06.2011 р. — Назва з екрану.

3. Івахненко, І. Місце та роль ринку цінних паперів у системі ринків фінансових ресурсів [Текст] / І. Івахненко // Економіка. Фінанси. Право. – 2011. – №2. – С. 21-25.

4. Кравченко, Ю.Я. Ринокцінникпаперів [Текст] : навч. посіб. / Ю. Я. Кравченко. – К. :Дакор, КНТ, 2008. – 664с. – [Рекомендовано МОН України]


Звягінцева Г.О.

Керівник: старший викладач Чимирис С.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган–Барановського


НЕОБХІДНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ


Фінансова діяльність підприємств в усіх її формах пов'язана з великою кількістю ризиків, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності суттєво зростає в умовах конкурен­ції. Ризики, що супроводжують цю діяльність, виділяються в особливу групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значиму роль у за­гальному «портфелі ризиків» підприємства. Збільшення ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов'язано зі швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин, появою нових фінансових технологій і інструментів.

Про необхідність управління фінансовими ризиками наголошують зарубіжні та вітчизняні вчені. Питання дослідження фінансових ризиків та пошуку шляхів їх управління і нейтралізації досліджується у роботах М.С. Клапків, А.О. Старостіної, В.А. Кравченко, П.А. Вінніцького, О.Ю. Шокало, а також інших науковців, що торкалися даної проблематики.

Внаслідок зростання фінансових ризиків у діяльності українських підприємств, питання визначення їх сутності та політики управління ними набувають не тільки особливої актуальності, а й стають важливою науковою та практичною проблемою.

Метою статті є охарактеризувати політику управління фінансовими ризиками і визначити напрямки удосконалення політики управління ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки.

Слід зазначити, що фінансовий ризик виникає у сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами та пов’язаний з ймовірністю втрат певних грошових сум або їх недоотриманням. Дослідження даної проблеми дало змогу визначити, що фінансовий ризик є однією з найбільш складних категорій, яка пов’язана зі здійсненням господарської діяльності підприємств, якій притаманні наступні основні характеристики: економічна природа, об’єктивність прояву, ймовірність реалізації, невизначеність наслідків, очікувані несприятливі наслідки, суб’єктивність оцінки, варіабельність рівня [3].

Таким чином, ринкова необхідність ефективного функціонування підприємства ставить за необхідне запровадження дієвої політики управління фінансовими ризиками. Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням. У той же час, в процесі управління фінансовими ризиками підприємство повинне дотримуватись певних принципів, основними із яких є [1]:

-Усвідомлення прийняття ризиків.

-Ефективне управління ризиками, що приймаються.

-Незалежність управління окремими ризиками.

-Співвідношення рівня ризиків з рівнем доходності фінансових операцій.

-Співвідношення рівня ризиків з фінансовими можливостями підприємства.

-Економічність управління ризиками.

-Врахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками.

-Врахування можливості передачі ризиків.

Загалом же, політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.

У свою чергу, алгоритм політики управління фінансовими ризиками на підприємстві має складатися з наступних кроків:

1. Ідентифікація окремих видів ризиків пов’язаних з фінансовою діяльністю підприємства.

2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків.

3. Вибір і використання відповідних методів оцінки ймовірності настання ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.

4. Визначення розміру можливих фінансових збитків при настанні ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.

5. Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства.

6. Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків по окремих фінансових операціях і видах фінансової діяльності.

7. Вибір і використання внутрішніх механізмів в нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків.

8. Вибір форм і методів страхування окремих фінансових ризиків підприємства. 9. Оцінка результатів нейтралізації і організації моніторингу фінансових ризиків.

Для удосконалення політики управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки можна запропонувати здійснювати постійний моніторинг інформаційного простору на можливість появи новаторських методів оцінки, аналізу і нейтралізації ризиків, ретельно слідкувати за виконанням політики управління.

Отже, управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки є дуже важливим аспектом їх фінансово-господарської діяльності. Ігнорування запровадження відповідної політики на підприємстві може призвести до його значних збитків або взагалі до банкрутства і наступної ліквідації суб’єкта господарювання. Врахування, прогнозування і аналіз фінансових ризиків в діяльності підприємств дозволить попередити, уникнути або мінімізувати наслідки розвитку небажаних подій.


Література:

1. Вінніцький П. А., Шокало О. Ю. Управління фінансовими ризиками в сучасних умовах. - Економічний простір №942, 2010.
   
2. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків.- Т.: Економічна думка, 2002. - 570 с.
   
3. Старостіна А.О., Кравченко В.А. Ризик-менеджмент: Навчальний посібник. - К.: "Політехніка", 2004. - 200 с.
   
4. [Електронний ресурс] Режим доступу: yka.org.ua.
   
5. Аналітичні огляди [Електронний ресурс] Режим доступу: ссылка скрыта.
   
6. Управління фінансовими ризиками держави [Електронний ресурс] Режим доступу: .info/journal/921/.
   

Коваль У.

Керівник: к.е.н., проф. Грудзевич Я.В.

Львівський інститут банківської справи

УБС НБУ


ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ


У статті з'ясовано зміст поняття банківської таємниці, уточнено склад відомостей, що становлять банківську таємницю; висвітлено стан нормативного регулювання банківської таємниці; надано пропозиції щодо вдосконалення банківського законодавства та практики його застосування.


Постановка проблеми. Поняття «банківська таємниця» — є одним із центральних понять банківського законодавства багатьох країн світу. Це пояснюється насамперед тим, що банки як носії фінансової інформації традиційно перебувають у центрі уваги державних органів. Державний апарат абсолютної більшості країн світу завжди прагнув отримати доступ до банківської інформації, а останнім, часом тиск на ці інститути посилився через проголошення провідними країнами світу боротьби з міжнародним тероризмом, легалізацією доходів отриманих злочинним шляхом тощо. У світі дедалі частіше постає питання стосовно реформації інституту банківської таємниці.

Актуальністю даної теми є те, що сьогоднішня ситуація в банківському секторі змушує банківське законодавство до логічних трансформаційних процесів, які пов’язані з необхідністю актуалізації правових норм банківського права та деталізації низки складових банківського права, зокрема – інституту банківської таємниці.

Дану тематику досліджувала велика кількість зарубіжних та вітчизняних учених, серед яких: В. Л. Кротюк, Д. О. Гетьманцев, А. Шаповалова, С. ХарламоваЮ. В. Ващенко, Є. Карманов, І. Гловюк, Р. В. Афанасьев, О. Користін Т, І. Безклубий, В. І. Жуков, О. А. Костюченко, Н. ЛевицькаB. Мороз, Ю. Найда, О. П. Орлюк, Г. О. Світлична, Л. СтрельбицькаЛ., Н. В. Гвирцмана, Л. И. Джантемирова, Р. Б. Иванченко, Г. А. Тосуняна та ін.

Обґрунтування отриманих результатів. Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіко-господарського механізму. З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонування держава створює ряд гарантій банківської діяльності, чинне місце серед яких займає банківська таємниця. [2, с. 14]

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, щопідлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. [3, с. 113].

Стан нормативного регулювання. В сучасних умовах відносини, пов'язані з банківською таємницею регулюються Конституцією України, Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про інформацію», Цивільним кодексом України, а також Постановами Правління Національного банку України, Рішеннями Конституційного суду України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами. [4, с. 58]

На сьогодні законодавство України, яке регулює відносини пов'язані з банківською таємницею є суперечливим та динамічним, зокрема Закон України «Про банки і банківську діяльність» постійно доповнюється та змінюється. Такий «динамізм» навряд чи свідчить про стабільність правового регулювання відносин пов'язаних з банківською таємницею. Постійні зміни, що вносяться до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів створюють умови за яких нормальна робота з документами досить ускладнюється, і як результат, інколи призводить до витоку банківської таємниці

Висновки та рекомендації. Все це свідчить про те, що назріла необхідність відповідним чином кодифікувати ті документи, які складають правову основу функціонування банківської системи України, тобто розробити і прийняти Банківський кодекс України, який відповідав би сучасним умовам та враховував тенденції розвитку. У цьому нормативно-правовому документі мають бути комплексно згруповані норми, які становлять основи правого регулювання банківської діяльності та виділити главу, що містила би норми, які регулюють відносини банківської таємниці, зокрема, уточнені визначення поняття банківської таємниці та перелік відомостей, чітко зазначені умови, за яких уповноважені державні органи та інші суб'єкти мають право звернутися до суду з відповідною заявою, обсяг інформації, яка може бути розкрита (яка інформація і чого вона має стосуватися), з якою метою і в яких межах вони можуть використовувати розкриту банківську таємницю тощо.


Література:

1. Безклубий, І. Поняття банківської таємниці [Текст] / І. Безклубий // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7. – С. 39–44.

2. Гетьманцев, Д. О. Банківське право України [Текст] / Д. О. Гетьманцев, Н. Г. Шукліна. – К. : ЦУЛ, 2007. – 344 с.

3. Карманов, Є. Банківська таємниця та легалізація злочинних доходів [Текст] / Є. Карманов // Право України. – 2001. – № 12. – С. 110–114.

4.Кротюк, В. Правові аспекти банківської таємниці [Текст] / В. Кротюк, А. Іоффе // Право України. – 1998. – № 12. – С. 62–66.


Кузеванов І.Е.

Керівник: асистент Білозерова Н.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


НЕОБХІДНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІАГНОСТИКИ СУЧАСНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА


Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств. Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє фінансова діагностика, яка відповідає за відбір і оцінку фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень.Фінансова діагностика покликана обслуговувати потреби ринкової економіки, і тому лише розвиток та ускладнення механізму ринкової економіки можуть сприяти вдосконаленню його методів.

Актуальність теми обумовлена тим, що перехід на ринкові умови господарювання, існування підпри­ємств з різними формами власності потребує нових підходів до формування фінансових ресурсів.Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції.

Вітчизняна практика засвідчує, що учасники ринку капіталів, суб’єкти господарювання досить часто приймають неефективні фінансово-інвестиційні рішення. Першопричиною прийняття нераціональних управлінських рішень у фінансовій сфері та зниження ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому є нерівномірний розподіл інформації між різними групами учасників фінансових відносин. Це зумовлює потребу удосконалення методичних підходів до фінансової діагностики підприємств та необхідністю подальшого розвитку з урахуванням пріоритетності функції інформаційного забезпечення прийняття фінансових рішень.

Про актуальність цього напряму економічної думки свідчать наукові роботи таких вчених як: Дж. Акерлоф, У. Вікрі, Р. Коуз, Д. Канеман, К. Ерроу було присуджено Нобелівську премію в галузі економіки.

Отже, метою діагностики фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Таким чином, фінансова діагностика є одним з основних елементів діяльності підприємства. Вона включає основні види аналізу, на підставі яких підприємець може приймати багаточисельні управлінські рішення: горизонтальний аналіззмін окремого показника або статті фінансових звітів між двома звітними датами та вертикальний аналіз, який використовується для порівняння різних розділів і статей фінансових звітів між собою на кінець періоду.

Середовище, в якому функціонують вітчизняні підприємства характеризується також безперервними нововведеннями в податковому законодавстві, змінами процентних ставок та валютних курсів, а також різкими коливаннями цін на ресурси та відносно високим темпом інфляції.Саме тому, методи фінансової діагностики постійно вдосконалюються по мірі настання змін в економічному просторі нашої держави .

Крім того, за умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасної та якісної діагностики фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності. [1]

Для проведення якісного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства необхідно не лише знання методів та прийомів фінансової діагностики, а й уміння правильно застосовувати їх.

На результати діагностики суттєвий вплив має інфляція, яка деформує дані фінансової звітності, впливає на величину амортизаційних відрахувань, вартість товарних запасів, розмір прибутку тощо. Тому при аналізі діяльності підприємства протягом тривалого періоду, a також при порівнянні результатів діяльності підприємств, які здійснювали діяльність у різні часові періоди, необхідно враховувати інфляцію через виявлення впливу її на окремі фінансові показники та перерахунок даних фінансової звітності у порівнянні величини.

Для того щоб дані фінансової звітності більш об'єктивно відображали реальний стан активів та ресурсів підприємства, необхідно використовувати середні величини, які можна отримати на основі даних первинної бухгалтерської документації.

Для отримання якісних результатів діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою фінансових коефіцієнтів доцільно використовувати дані інших підприємств галузі та усереднені дані по галузі в цілому. Це дає змогу визначити, наскільки ефективною є діяльність конкретного підприємства порівняно з іншими підприємствами галузі і які резерви має підприємство щодо підвищення ефективності своєї діяльності. При цьому треба мати на увазі, що існують різні методики розрахунку фінансових коефіцієнтів.

При проведенні діагностики за допомогою фінансових коефіцієнтів, як правило, не дають конкретну оцінку одному окремому показнику, а проводять комплексний аналіз усіх абсолютних і відносних фінансових показників та здійснюють узагальнюючу оцінку фінансово-господарської діяльності підприємства.

Розрахунки, пов'язані з обчисленням фінансових показників та визначенням фінансового стану підприємства, можуть ґрунтуватись як на балансових, так і на ринкових оцінках активів та капіталу. Отримані результати можуть суттєво відрізнятись один від одного. Розрахунки, що ґрунтуються на ринкових оцінках, дають змогу отримати більш об'єктивну характеристику фінансового стану підприємства, особливо при високих рівнях інфляції. Проте такі розрахунки мають цінність лише при наявності доступу до активів підприємства, тобто при проведенні внутрішнього аналізу. При зовнішньому аналізі можна тільки наближено оцінити активи підприємства і в результаті отримати наближену оцінку його фінансового стану.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик фінансової діагностики. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства, як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. [2]

Слід зауважити, що фінансова діагностика дає змогу ефективно працювати підприємству в умовах жорсткої конкуренції та бути прибутковим і рентабельним. Керівництву необхідно володіти методикою фінансової діагностики, мати певну інформаційну базу для її проведення. Тому на сьогодні фінансова діагностика є особливо актуальною, оскільки вона вивчає всю сукупність фінансових ресурсів, яка ха­рактеризується визначеною системою показників їх наявності, розміщення та використання. [3]

Дослідження показали, що в цілому, фінансова діагностика використовує весь комплекс економічної інформації, носить оперативний характер і цілком підпорядкований волі керівництва підприємством.Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик фінансової діагностики, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану залежить його економічна перспектива.


Література:

1. Бикова В.Г., Ряснянський Ю.М, Фінансово-економічний потенціал підприємства//Фінанси України 2010, №6. - 56 с.

2. Шеремет О. О. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2010. - 194 с.

3. Савчук В.П.,Диагностикапредприятия: поддержка управленческих решений. – М.: БИНОМ, 2010. – 175 с.


Лук’яненко Д.І.

Керівник: к.е.н., доцент Чайковська О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган -

Барановського


МАЛИЙ БІЗНЕС: ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ


Малий бізнес становить основу підприємництва у всьому світі. Розвиток малих підприємств сприяє економічному зростанню та певному покращанню матеріального становища українських громадян, оскільки це діяльність суб’єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

До сьогодні у нормативно-правових актах України немає єдиної точки зору щодо віднесення суб’єктів підприємництва до малих підприємств. Згідно Господарському кодексу та Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» малими вважаються підприємства в яких середньооблікова кількість працюючих за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис.євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні [1, 2].

У малому бізнесі можуть функціонувати як фізичні особи, так і юридичні. В останньому випадку основною формою організації бізнесу малих підприємств є приватне підприємство. Можна виділити низку переваг форми організації бізнесу у вигляді приватного підприємства, а саме:

- максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством;

- спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

- власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства, тобто лише в межах вкладів у власний капітал;

- оплата внесків може здійснюватись як у грошовій, так і майновій формі;

- практично повністю відсутні агентські ризики та витрати, зумовлені принципал-агент-конфліктом між окремими власниками та власниками і менеджментом.

Водночас існують певні недоліки, що перешкоджають ефективній фінансовій діяльності приватного підприємства, до яких можна віднести такі:

• низький рівень мобільності прав власності на приватне підприємство;
  
• фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;
  
• відсутність детального нормативного регулювання діяльності приватного підприємства, що створює умови для свавілля бюрократії.[3].
  

Аналіз діяльності малих підприємств в Україні за 2005-2009 р.р. показав стійку тенденцію росту кількості малих підприємств (на 10 тис. наявного населення) з 2005р. до 2007р. (з 63 до 76). Але у 2008 р. у зв’язку з економічною кризою їхня кількість скоротилася до 72 з наступним зростанням до 75 у 2009 р.

Слід зазначити, що у малому бізнесі за даними 2009 р. працювало 25,2% найманих працівників, а обсяг реалізованої продукції становив 16,6% від загального обсягу по економіці в цілому. Прибуток малих підприємств від звичайної діяльності до оподаткування за аналізований період збільшився з 7066,9 млн.грн. до 32952,8 млн. грн., тобто у 4,7 рази. Але й збитки від звичайної діяльності протягом аналізованого періоду мали тенденцію до зростання: з 7595,9 млн.грн. до 54162,7 млн.грн.(лише у 2008-2009р.р. спостерігається їх скорочення порівняно з минулим роком). Значною є питома вага збитків малих підприємств від звичайної діяльності до оподаткування. За 2005-2009 р.р. вона становила відповідно: 30,6; 40,2; 42,2; 37,6; 29,0 %.[4]:

Отже, статистичні дані свідчать, що не всі мали підприємства України впродовж останніх років були прибутковими. Однією з найбільш гострих проблем функціонування малих підприємств є неефективне управління фінансами.

Підприємства малого бізнесу мають, як правило, нижчий, порівняно з великими, рівень ліквідності. Це свідчить про те, що мале підприємство відчуває значно більші труднощі з мобілізацією грошових ресурсів для виконання своїх поточних зобов’язань, тобто в цілому є менш платоспроможним, ніж велике підприємство. Мале підприємство вкладає менше коштів в запаси і дебіторську заборгованість, про що свідчать більш високі показники обороту запасів і дебіторської заборгованості. Таким чином, ліквідність – найбільша проблема в діяльності малого підприємства [5/3].

Тому особливостями фінансового менеджменту малого бізнесу є здійснення акцентів на ефективному управлінні оборотним капіталом, а саме запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, що дозволить підприємству мати достатню кількість ліквідних коштів і робить його платоспроможним.

Для удосконалення фінансового управління малим підприємством необхідно:

• належне кадрове забезпечення управління фінансами підприємства на основі створення окремого підрозділу або передачі фінансового управління в спеціалізовану організацію (аутсорсинг);
  
• створення дієвої системи фінансового планування поряд із організацією фінансового моніторингу;
  
• впровадження податкового менеджменту в систему управління підприємством, оскільки саме малі підприємства можуть використовувати альтернативні системи оподаткування;
  
• застосування інтернет-технологій для зниження витрат в діяльності малих підприємств, наприклад, створення інтернет-магазину дозволить істотно понизити витрати на оренду торгової площі і заробітну плату, а також розширити асортимент.
  

Таким чином, правильний вибір стилю і методів управління і грамотне застосування механізмів фінансового менеджменту дозволить малому підприємству добитися довготривалих позитивних результатів і зайняти стійке положення на ринку конкурентів.


Література:

1. Господарський кодекс України (із змінами, станом на 08.09.2011, N 3713-VI ( 3713-17 ), с.252). – [електроний ресурс]. – режим доступу: da.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15.

2. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» (із змінами, станом на 18.09.2008, N 523-VI ( 523-17 ), с. 21) ). – [електроний ресурс]. – режим доступу:

da.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2063-14

3. Кравчук О.М. Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва [Навч.посіб.] / О.М. Кравчук, В.П. Лещук. – К.: Центр учбової літератури. – 2010. – с.105-115

4. Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. О. Г. Осауленка. — К.: Державний комітет статистики. – 2009. — с. 306

5. Люта О.В. Особливості фінансового менеджменту в малому бізнесі. [електронний ресурс]. – режим доступу:

e.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/2382/1/Financial%20

menegament.pdf menegament.pdf


Малета О.С.

Руководитель: д.э.н., доцент Астапова Г.В.

Национальный авиационный университет


СИСТЕМА СБАЛАНСИРОВАННЫХ ПОКАЗАТЕЛЕЙ В МЕНЕДЖМЕНТЕ


Одной из наиболее важных задач в области управления финансами предприятия является система сбалансированных показателей. Для нынешних предприятий эта система стала более затруднительная, нежили другие. Сбалансированная система показателей охватывает важнейшие аспекты деятельности предприятия - потребительский, хозяйственный, инновационный и финансовый.

Основных из причин, не сбалансированных показателей, на предприятии является отсутствие четкой стратегии развития, конкретных финансово-экономических целей и критериев. Отсутствие у руководства четкого понимания целей, сложность ориентации в рыночных условиях, приводит к тому, что комплексное управление финансовыми потоками отходит на второй план, неизбежно уступая место решению текущих вопросов. Кроме того, при решении этой проблемы руководители компании сталкиваются с комплексом психологических, организационных и технологических вопросов.

Задача финансового менеджмента состоит в управлении движением финансовых ресурсов и финансовыми отношениями, возникающими между компаниями в процессе движения этих ресурсов. Ответ на вопрос, как успешнее всего управлять этим движением и отношениями, и составляет сущность финансового менеджмента.

Суть данной системы состоит из проекции сконцентрированных финансовых показателей, отражающие степень достижения показателей экономических стратегических целей. При правильной и плодотворной работе системы, финансовый менеджер - как руководитель, должен разработать целостность принятия решений касательно управления финансами, и осуществления влияния на них, при помощи методов и рычагов финансового механизма.

Основными элементами системы сбалансированных показателей выделяют, как и во всех остальных системах финансового менеджмента, объект и субъект управления. Объект управления являет собой совокупность условий осуществления денежного оборота, кругооборота, стоимости, движения финансовых ресурсов и финансовых отношений между хозяйственными субъектами и их подразделениями в процессе хозяйствования.

Субъект управления — это группа людей, которая с помощью разных форм управленческого влияния осуществляет целенаправленное функционирование объекта.

Применение сбалансированной системы показателей является процессом реализации, предполагающий наличие на предприятии уже четко сформулированной стратегии. Новую концепцию надо рассматривать не столько как систему показателей, сколько как всеохватывающую систему управления. При ее внедрении не следует также пытаться систематизировать в той или иной форме монетарные и немонетарные показатели. Нацеленная на успех программа сбалансированных показателей должна начинаться с признания того факта, что это не проект из области "мер и весов", а проект, рассчитанный на изменения. .[1]

Свойства элементов финансовой системы позволяют вывести общее правило финансового менеджмента: всегда необходимо стремиться к стойкости финансовой системы в целом, а не тех или иных ее элементов, подсистем.

В этой связи можно выделить следующие основные функции финансового менеджмента: формирование денежных средств (доходы); использование этих средств (расходы); контроль за их формированием и использованием. Сбалансированная система показателей дает возможность руководителям связать стратегию компании с набором взаимосвязанных индикаторов индивидуально разработанных для различных уровней управления и связанных между собой.

Стратегически важными аспектами в системе сбалансированных показателей можно выделить: проекцию финансов, проекцию маркетинга, проекцию внутренних бизнес-процессов; проекцию обучения и роста; останавливается на стратегии применен и этапах ее реализации; характеризует положительные и отрицательные стороны ее применения в практике работы предприятия. [2]

На сегодняшний день концепции развивающиеся в рамках управленческого учета выходят далеко за рамки традиционных представлений. Сегодня менеджеры применяют более прогрессивные инструменты, не ограничиваясь использованием только традиционных моделей. В процессе принятия решений руководители и собственники испытывают все большую потребность в информации не только финансового характера. В условиях быстро развивающихся рынков и острейшей конкуренции нефинансовая информация, базирующаяся на оценке нематериальных активов предприятия приобретает все большее значение.

Проекция финансов является одной из ключевых составляющих сбалансированной системы показателей эффективности. Финансовые результаты являются ключевыми критериями оценки текущей деятельности предприятия. [3]


Литература:

1. Петер Хорват Международный журнал "Проблемы теории и практики управления".2011г.
   
2. Алексей Коробков. THE BALANCED SCORECARD (новые возможности для эффективного управления)
   
3. Лисицына Е. В. Журнал «Финансовый менеджмент» 2010г.
   

Мамакова Н. , Артьомова Г.

Обласний комунальний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва «Стратегія»


ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПОДАТКОМ НА ПРИБУТОК В 2011 РОЦІ


На сьогоднішній день більшості підприємств доводиться стикатися з податком на прибуток,а саме з визначенням ставки оподаткування, зі складнощами, що виникають при заповненні податкової декларації і що найголовніше враховувати всі ті зміни, що прононує нам Податковий кодекс України ( далі - ПКУ ).

У зв’язку з прийняттям ПКУ і вступом його в силу ця більшість підприємств зростатиме через зменшення платників єдиного податку у першому кварталі 2011 року та їх можливим «зникненням» у майбутньому. Тому багатьом доведеться познайомитися з так званою «загальною системою оподаткування», якій присвячено присвячено ІІІ розділ ПКУ “Податку на прибуток підприємств” .

Всі зміни набрали чинності з дня офіційної публікації, а саме з 11.04.2011р. Ним затверджена форма податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

Першим враженням є те, що по даним бухгалтерського обліку теперішню декларацію податку на прибуток буде скласти досить проблематично.

У додатках до декларації наведені рядки, які бухгалтери раніше ніколи не виділяли. Ще гірше те, що інші доходи та всі інші витрати необхідно розшифрувати. Якщо бухгалтер надасть розшифровку інших витрат у сумі меншій хоч на декілька гривень і не розшифрує цієї суми, то податковий інспектор не прийме цієї декларації і підприємство не зможе поскаржитись. Адже бухгалтер повинен роздрукувати всі інші витрати до копійки за кожен день кварталу, наприклад - журнал проводок. Групування та сумування однакових витрат вручну призведе до помилок та витрачання зайвого часу.  Податковим інспекціям не вистачить приміщень де зберігати такі декларації. Також це призведе до зайвого марнування паперу та сил.

Також з'явилися декілька аспектів, які залишаються незрозумілими. Наприклад в додатку ІД декларації на прибуток рядок 03.24 „Суми безнадійної кредиторської заборгованості" та додатку ІВ декларації рядок 06.5.36 „Суми списаної безнадійної кредиторської заборгованості" - чому потрапила безнадійна кредиторська заборгованість у витрати, незрозуміло. У бухгалтерському обліку такого нема, у податковому такого теж ніколи не було.

А ось, що стосується ставок оподаткування, то тут зміни дещо радують платників цього податку. З 1 квітня 2011 року цей податок оподатковується за ставкою 23%.  Тобто, попередня ставка знизилась на 2%, і це зменшення буде продовжуватись протягом декількох наступних років. Взагалі, хотілося б трохи детальніше звернути увагу на майбутні ставки цього податку:

• з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно — 23 відсотки;
  
• з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно — 21 відсоток;
  
• з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно — 19 відсотків;
  
• з 1 січня 2014 року — 16 відсотків.
  

Така тенденція звісно радує платників податків, але виникає величезна проблема недоотримання в держбюджет. Адже дійсно втрати в зв‘язку зі зменшенням ставки податку на прибуток до 23% складатимуть близько 1,5  мільярда гривень. Але тут слід враховувати, що держава йде по шляху детінізації економіки, що має значно збільшити держбюджет. До речі, надходження до бюджету від податку на прибуток у цьому році склали 11 млрд. грн. Це у двічі більше, ніж за аналогічний період 2010 року. Адже податок на прибуток - один з основних податків, який адмініструє Державна податкова служба.

Що стосується інших ставок на податку на прибуток, то згідно з п. 151.2. ст. 151 Податкового кодексу передбачена ставка 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених пунктом 156.2 статті 156 ПКУ. А також ставки 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 160 ПКУ.

Крім того значно привертає увагу стаття 154 Податкового кодексу – звільнення від оподаткування. Кожна відповідна ставка застосовується в разі, якщо вона прямо передбачена для такого випадку і стосується:

- будь-яких виплат резидентом або постійним представництвом нерезидента з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності. Утримується податок з таких доходів за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та сплачується до бюджету під час такої виплати (якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності);

- сум фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів;

- страхових виплат або платежів страховиків в різних умовах за ставками 0, 4, 12 відсотків;

- виплат резидентами нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

Застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, у яких:

1. Розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень;

2. Розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати;

3. Відповідають одному із таких критеріїв :

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

Отже підводячи підсумки цієї статті хочеться сказати, що Податковий кодекс України потребував змін та певних коригувань вже давно, але ж не таких радикальних. Звісно не можна не погодитись з тим, що деякі зміни в ньому будуть на краще, але які саме і коли це проявиться невідомо. Зменшення ставки оподаткування з одного боку зменшить податкове навантаження на платника податку, а з іншого зменшить і надходження в держбюджет. Сподіваємось, що загальна картина детінізації економіки буде позитивною і ця реформа матиме позитивний вплив на економіку.

Література:

3. Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010року №2755-4//Відомості Верховної Ради України . - 2011. - №15-16. - С.772-819.
   

Манюкова А.Д., Мєдет П.В.

Керівник: к.е.н., доцент Долматова Г.Є.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган–Барановського,

Сургутський державний університет


МІСЦЕ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ банківського менеджменту з елементами маркетингу В УКРАЇНІ


З розвитку ринкових відносин дослідження сутності банківського менеджменту, його концептуальних засад набуває сьогодні теоретичного і практичного значення в України.

Особливості функціонування банківської системи, застосування банківського менеджменту і впровадження в практику банківського маркетингу досить активно вивчаються сучасними українськими вченими-економістами. Серед них: Васюренко О. [1], Єпіфанов А. [2], КириченкоО. [3], Кононенко А., Омелянович Л., Ярошенко А. [6] та ін. Однак вимагають подальшого поглиблення питання організації банківського менеджменту з маркетинговою спрямованістю. Тому обраний науковий напрям є актуальним.

Метою даної роботи є виявлення особливостей застосування банківського менеджменту з елементами маркетингу в Україні таза кордоном, а також обґрунтування необхідності впровадження його у практичну діяльність вітчизняних банківських установ.

Однимізвагомихчинниківзбереженняпозитивноїдинамікирозвиткубанківськогосекторутаактивізаціїдіяльностібанківськихустанов у сучасних умовах є комплексне використання функцій менеджменту з елементами маркетингу. Увсьомусвітіменеджментрозглядаютьякодинізнайважливішихчинниківпідвищенняефективностідіяльності[1, с. 67].

Слід зазначити, що банківський менеджмент з елементами маркетингу –це управління банком в умовах ринку, що означає:

• орієнтацію банківської установи на попит і потреби ринку, на запити клієнтів і організацію таких банківських продуктів і послуг, якікористуютьсяпопитоміспроможнізабезпечитиотриманнязапланованогоприбутку;
  
• постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;
  
• коригування цілей, програм банку залежно від кон'юнктури ринку;
  
• необхідність використання сучасної інформаційної бази (комп'ютерних мереж та зв'язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інструментами) з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень;
  
• раціональний добір персоналу, його ефективне використання [3,с. 48].
  

За останні роки українські банки витрачають чималі кошти на адаптацію та оптимізацію мереж розподілу та збуту банківських продуктів і послуг до нових потреб клієнтів. Видимими результатами цих зусиль є удосконалення процесу автоматизації банківських відділень, розвиток різних форм дистанційного обслуговування клієнтів тощо. Проте ще більш суттєвими є зміни, що залишаються невидимими для клієнтів та пов'язані з використанням нової технології управління відносинами з клієнтами (CRM – Customer Relationship Management). Ця нова технологія другого покоління передбачає зміну робочих місць службовців банку, які здійснюють безпосередні контакти з клієнтами, децентралізацію функцій банківського маркетингу та зміни в організації і використанні баз даних про клієнтів.

Децентралізація банківського маркетингу, що безпосередньо пов'язана з новим типом робочого місця, проявляється в передачі деяких маркетингових функцій зі спеціальних служб, що займаються маркетингом, в операційні служби банку, що збільшить чисельність користувачів новою технологією CRM. Так, деякі операційні підрозділи банку могли б доповнювати сценарії рекламних кампаній своїми міркуваннями та рекомендаціями з урахуванням специфіки обслуговуваних ними ринків. У цих умовах відділи банку, що займаються укладанням різних угод з клієнтами (front-office), зможуть все частіше незалежно від служб маркетингу розробляти власні заходи по досягненню певних комерційних цілей[4]. З нашої точки зору, для клієнтів банку впровадження подібного маркетингу стане запорукою покращення якості банківських продуктів та послуг, удосконалення системи взаємовідносин банків з клієнтами, підвищення іміджу і рівня корпоративної культури банків.

Робоче місце має забезпечити надання всім клієнтам однаково високого рівня послуг, що передбачає: персоналізацію послуг з метою підвищення прибутку від кожної операції; сприяння в пошуку запитуваних досьє, документів і операцій; допомогу в здійсненні процесів, управління і контроль над інформацією про об'єкт і управління зв'язками між об'єктами[2, с. 23]. На наш погляд доцільним також буде систематизація інформації про історію організації відносин між клієнтом і КБ в Україні, яка б забезпечила ґрунтовність прийняття рішень з меншим інтервалом часу.

У багатьох вітчизняних банках діють фактори, що обмежують ефективність заходів маркетингу. Найважливішим із них є низькі витрати на маркетинг, які у більшості банків складають менше 2% загальних витрат проти 15% у компаній, що виробляють товари масового споживання. Крім того, традиційна організаційна структура банків не дозволяє їм здійснювати стратегію маркетингу, орієнтовану на клієнта[6].

Пропоновані західними фахівцями напрями дій, що можуть істотно підвищити ефективність банківського маркетингу, безпосередньо пов'язані з введенням нових методів організації та управління відносинами КБ з клієнтами. Проте, чималу роль у залученні й утриманні клієнтів грає встановлення оптимального співвідношення між ціною і якістю наданих послуг.

На думку консультантів фірми Simon-Kucher & Partners, цінність банківських продуктів, суб'єктивно сприймається клієнтами, так само важлива для встановлення цін, як і рівень витрат їх виробництва. Для виявлення переваг клієнтів найчастіше використовується метод сполученого аналізу, що полягає в тому, що опитуваним клієнтам пропонується на вибір 15-20 пар банківських продуктів і банків. Вони повинні зіставити переваги і недоліки кожної пропозиції і вибрати з двох одне. Відповіді респондентів оцінюються певним числом пунктів (балів). Наприклад, при оцінці такого параметра, як щомісячна вартість послуги, найбільше число пунктів (18) отримала безкоштовна послуга; ціна в 15 франків отримала 8 пунктів (зниження в порівнянні з попередньою оцінкою на 10 пунктів), тоді як ціна в 30 франків - 4 пункти . Звертає на себе увагу те, що оцінка сприйняття клієнтом підвищення ціни з 15 до 30 франків погіршилася всього на 4 пункти, оскільки підвищення ціни компенсувалося наданням додаткових послуг, наприклад послуг консультанта з фінансових вкладень (які повністю відсутні при безкоштовній послузі). Таким чином, банк може безболісно (тобто без втрати клієнтів) подвоїти ціну деяких послуг, надавши клієнтам додаткове обслуговування[5].

Подібним чином оцінюється сприйняття клієнтами та інших параметрів банків, у тому числі їх популярності, авторитету імені, іміджу і т.д. Обробка результатів подібних опитувань дозволяє врахувати всі фактори при встановленні цін на банківські продукти і послуги, а також здійснити сегментування клієнтів за рівнем цін придбаних ними продуктів і послуг.

Отже впровадження банківського менеджменту з елементами маркетингу в практичну діяльність буде сприяти підвищенню ефективності діяльності банківських установ, підвищенню рівня їх прибутковості і конкурентоспроможності, а також розширенню сфер їх діяльності на основі пошуку пріоритетних напрямів і прагнення отримати конкурентні переваги.


Література:

1. Васюренко О.В. Банківський менеджмент : навч. посібн. / О.В. Васюренко. –К. : Вид. центр "Академія", 2001. – 320 с.

2. Єпіфанов А. О. Науково-методичні підходи до оцінки рівня конкуренції в банківській системі / А.О.Єпіфанов, А.С.Ярошенко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : збірник наукових праць. Т. 31. –Суми : УАБСНБУ. – 2011. – с. 16–28

3. Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С., Сиротян С.В., Нємой О. Банківський менеджмент : Навч. посібник / К.: Знання-Прес, 2002.– 438 c.

4. Новые методы управления отношениями банков с клиентами [Електрон. ресурс]. Режим доступа: