Студентка групи урп-04-1д Літвінова Ю. П

  1   2   3   4   5

Завідуюча кафедри перекладу

кандидат філологічних наук, доцент _________________ Стаховська Н.Ф.

Дніпродзержинськ

2008

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1
1.1. Поняття та місце детермінантних членів речення у сучасній українській мові
1.2. Аналіз досвіду провідних мовознавців щодо типології детермінантів
1.3. Детермінанти як самостійні поширювачі речення, їх семантичні та морфологічні особливості.
1.4. Номінативні детермінанти
1.4.1. Суб'єктні детермінанти
1.4.2. Об'єктні детермінанти
1.4.3. Кілька номінативних детермінантів в одному реченні
1.5. Обставинні детермінанти
1.6. Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2	Дослідження обставинних та номінативних детермінантних синтагм у творі О. Гріна «Червоні вітрила» та у його перекладі Л. Кононович
2.1. Обставинні детермінанти у творі О. Гріна «Червоні вітрила» в оригіналі та перекладі
2.2. Номінативні детермінанти у творі О. Гріна «Червоні вітрила» в оригіналі та перекладі
2.3. Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП


1) Актуальність дослідження. Для українського мовознавства актуальним є багатоаспектне дослідження обставинних та номінативних детермінантів як незалежних поширювачів різноманітних структур речення, оскільки це є конкретним внеском в опис граматичної організації речення.

Питання синтаксису зв’язної мови сучасною лінгвістикою вивчені ще недостатньо, хоча вже М.В. Ломоносов і А.Х. Востоков звертали увагу на важливість дослідження цієї проблеми. В.В.Виноградов вважав учення про складне синтаксичне ціле завершальною частиною граматики. Уже з кінця ХІХ ст. лінгвісти звертали увагу на особливості позиції i роль у структурі речення певних відмінкових i прийменниково-відмінкових форм, їх “незалежність” від інших слів, відсутність формального зв’язку з ними та відношення до всього речення в цілому.

Деякі аспекти цієї проблеми знаходимо у працях Ф.І.Буслаєва, Д.М.Овсянико-Куликовського, О.О.Потебні, Є.Куриловича, Є.В.Кротевича, А.М.Пєшковського. Згодом до неї зверталися В.В.Виноградов, М.Д.Лісник, М.М.Прокопович, В.П.Малащенко та інші вчені.

На початку 60-х рр. ХХ століття російський мовознавець Н.Ю.Шведова у своїх працях висунула ідею про члени речення, що не залежать від будь-якого граматично домінантного компонента й поширюють усе речення в цілому. Роботи Н.Ю.Шведової зумовили наукову дискусію щодо детермінантів.

Теорія зазначених членів речення розроблялася як у спеціальних дослідженнях (Г.М.Акимова, Т.І.Антонова, О.А.Крилова, І.П.Распопов, І.К.Бабалян-Димарська, В.І.Чернов, Ю.В.Єлісєєв, Л.М.Руденко, Т.А.Жданкіна, Г.Є.Тимофєєва, Я.І.Рословець та iн.), так і в працях, присвячених вивченню загальних проблем синтаксису (П.Адамець, В.В.Бабайцева, В.А.Бєлошапкова, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, Г.О.Золотова, О.О.Каминіна, Л.О.Кадомцева, І.І.Ковтунова, П.О.Лекант, Т.П.Ломтєв, В.М.Русанівський та iн.).

Отже, актуальність роботи визначається багатоаспектністю здійсненого в ній аналізу й системного опису детермінації в її формально-змістовній єдності на матеріалі твору О. Гріну «Червоні вітрила» у зіставленні з його перекладом на українську мову, що безпосередньо пов’язано з дослідженням семантико-синтаксичної структури простого речення, поглибленням теорії головних і другорядних членів, виявленням обов’язкових та факультативних синтаксичних позицій у реченні.

2) Практичний та науковий інтерес полягає в тому, що результати роботи можуть бути застосовані для більш глибокого аналізу семантики і формально-граматичної структури простого речення сучасної російської та української мови, зокрема, під час подальшої розробки теорії другорядних членів речення, типології односкладних речень, а також у порівняльному аналізі детермінантних структур двох споріднених мов.

3) Теоретичною основою дослідження послужили праці відомих лінгвістів: Н.Ю. Шведова, А. П. Загнітка, І. Р. Вихованець, О. Б. Сиротиніна, І.І. Слинько, І.П.Распопов, В.І.Чернов, В.В.Виноградова, А.М.Пєшковського та ін.

4) Об’єктом дослідження є семантико-синтаксична організація простого речення російської та української мови, предметом – номінативна та обставинна детермінація простого речення.

5) Матеріалом дослідження є повість О.Гріна «Червоні вітрила» на російській мові та у перекладі Леоніда Кононовича на українську мову.

6) Мета дослідження полягає в багатоаспектному аналізі й описі номінативної та обставинної детермінації на рівні простого речення сучасної російської та української мови.

7) Для досягнення поставленої мети основна увага приділяється вирішенню наступних завдань:

• надати визначення поняття та місця детермінантних членів речення у сучасній українській мові;
  
• проаналізувати досвід провідних мовознавців щодо типології детермінант;
  
• розглянути детермінанти як самостійні поширювачі речення, їх семантичні та морфологічні особливості;
  
• розглянути обставинні та номінативні детермінанти;
  
• проаналізувати детермінантні члени речення в творі О.Гріну «Червоні вітрила» та у його перекладі Л. Кононович
  

7) Методи дослідження

В інтерпретації матеріалу як провідний застосовано описовий метод, що дало змогу інвентаризувати детермінанти і з’ясувати особливості їхнього функціонування. За допомогою трансформаційного та порівняльного методів виявлено функціонально-синтаксичні й структурно-семантичні ознаки обставинних та номінативних детермінантів. Кількісний аналіз різних підтипів детермінантних структур виявив співвідношення цих компонентів речення в російський та українській  мовах.

8) Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено багатоаспектний аналіз детермінації на рівні простого речення російської та української мови: у структурному аспекті уточнено семантичну класифікацію номінативних та обставинних детермінантів, установлено ті конкретні граматичні форми, які на рівні синтаксису виконують їх функції; подальшого дослідження дістало вивчення функціонального аспекту – з’ясовано роль детермінантів у формуванні семантико-синтаксичної структури простого речення.

9) Практичне значення отриманих результатів. Зібраний та систематизований матеріал може використовуватися для розробки синтаксичного словника детермінантів, підручників і навчальних посібників або методичної літератури для вищої та середньої школи, а також застосовуватися у процесі викладання синтаксису, спецкурсів i семінарів у вищих навчальних закладах.


РОЗДІЛ 1


1.1. Поняття та місце детермінантних членів речення у сучасній українській мові


У сучасних описових граматиках російської мови (Граматика сучасної російської літературної мови. М., 1970 і Російська граматика. М., 1980. Т.2) розповсюджене просте речення описується без залучення поняття «другорядні члени речення». Замість нього вводиться поняття й термін «розповсюджувач речення», під яким розуміються такі компоненти, які вводяться в речення не як прислівні розповсюджувачі (компоненти словосполучення), а саме як розповсюджувачі речення. До них віднесено: так називані детермінанти, розповсюджувачі із двонаправленими зв'язками, придієслівний інфінітив, різноманітні відособлені компоненти й деякі інші. Поширення простого речення розглядається в граматиках широко, сюди включають і ті явища, які мають істотну синтаксичну специфіку й відносяться до ускладненого речення.

Детермінант (від лат. determinans - визначальний, обмежувальний) – член речення, який поєднується з усім складом висловлення в цілому за допомогою синтаксичного зв'язку детермінації, який зовнішньо схожий на прилягання, однак не має прислівного характеру. Детермінант у багатьох випадках є обов'язковим складником семантичної структури речення та зберігається у всіх його формах. Детермінант може представляти семантичні суб'єкти, об'єкти (як додатки), локатив, темпоратив (мисленнєві аналоги часу і простору), каузатив (аналог причини) як обставини. Одне речення може містити кілька детермінантів.

Детермінантний підрядний зв’язок у реченні поєднує детермінанта з предикативним ядром речення. Він являє собою двоспрямований зв’язок на відміну він предикативного - взаємоспрямованого зв’язку. Підряд­ний зв’язок мiж детермінантами і предикативним ядром речення має слабкий характер порівняно до підрядного зв’язку прислівного у сфері сло­восполучення і речення, який звичайно виявляє тісніший характер у зв’язку з семантичною недостатністю або граматичними особливостями опорного компонента словосполучення. Типовою формою детермінантного підрядного зв’язку у сфері речення є форма прилягання, що реалізує слабкий характер зв’язку структурної основи речення з детермінанта­ми, напр.: Завдяки наполегливій праці Юрій став талановитим командиром; У вересні стояли погожі дні. Підрядний детермінантний зв^’язок у простому і складному реченнях виявляє глибинну спільність у його граматичній організації: підрядний зв’язок у простому реченні поєднує детермінант з предикативним ядром або реченням у цілому, підрядний зв’язок у складному реченні поєднує детермінантні відрядні частини з головними частинами в цілому. Субпозиція детермінанта характеризується залежністю не від ок­ремого слова, а від предикативного ядра (підмета і присудка) в ці­лому. Підрядний детермінантний зв’язок у простому і складному реченнях реалізується у формі прилягання, яка відповідає слабкому характерові підрядного зв’язку між компонентами обох синтаксичних структур.

Слабкий підрядний зв’язок супроводжується більшою семантичною місткістю детермінанта, більшою його семантичною наповне­ністю. Щодо центральних позицій - підмета і присудка, які складають структурну основу речення, позиція детермінанта є периферійною. Спе­цифічною формальною ознакою детермінанта, поєднаного з предикативним ядром за допомогою форми прилягання, є, його незмінність. У субпозиції детермінанта перебувають здебільшого синтетичні і аналітичні (прийменниково-відмінкові форми) прислівники. Субпозиція детермінанта реа­лізує неприслівний підрядний зв’язок, семантика детермінанта має звичайно адвербіальний характер. Характеризуючи субпозицію детермінантів, требa зауважити, що жоден з детермінантів є ні більш цент­ральним, ні більш периферійним, ніж інший. Повністю відсутній який-небудь системний внутрішній порядок поєднання їх з предикативним яд­ром. За наявності декількох детермінантів у складі речення позиція кожного з них визначається близькістю або віддаленістю від предика­тивного ядра, які не закріплені в мовній системі і можуть змінювати­ся в різних відрізках мовлення.

Більш детальний опис об’єкта нашого дослідження вимагає аналізу детермінації ще в одному аспекті – семантичному. Поняття “змістовний бік речення” дуже широке. У змісті речення відображується не тільки зв’язок мови з мисленням i дійсністю, у ньому перехрещуються i взаємодіють номінативна, комунікативна, експресивна та інші функції.

Мета висловлювання визначає вибір функціонального типу речення, мисленнєву актуалізацію тих чи інших семантичних компонентів. Таким чином, комунікативний аспект висвітлює вже найперший етап формування думки i супроводжує всі етапи формування речення, він відображається в актуальному членуванні та порядку слів.

Існують певні, досить прості правила розташування детермінантних членів у реченні. Поняття “змістовний бік речення” дуже широке. У змістi речення відображується не тільки зв’язок мови з мисленням i дійсністю, у ньому перехрещуються i взаємодіють номінативна, комунікативна, експресивна та інші функції.

Мета висловлювання визначає вибір функціонального типу речення, мисленнєву актуалізацію тих чи інших семантичних компонентів. Таким чином, комунікативний аспект висвітлює вже найперший етап формування думки i супроводжує всі етапи формування речення, він відображається в актуальному членуванні та порядку слів.

Місце детермінантів, як i місце головних членів речення – підмета i присудка, підпорядковуються правилам, що вимагають закони актуального членування речення.

І. При прямому (об’єктивному) порядку слів:

1. Детермінант-тема розміщується на першому місці, перед ремою. Наприклад: Їй потрібна робота спокійна, творча (Н.Ковалик). Схема актуального членування: детермінант (тема) – присудок + (підмет) (рема).

2. Детермінант може бути першою частиною в складі комплексної теми (або першою темою), якщо другою частиною (другою темою) є або підмет, або детермінант, що називає ту особу, або той предмет, про який iдеться. Наприклад: В серці щось ворухнулось i обірвалося важким тягарем (Н.Ковалик). Схема актуального членування: детермінант (тема1 ) + підмет (тема2) – присудок (рема).

3. Детермінант-рема постпозитивний по відношенню до теми. Наприклад: Я побачив миттєвий спалах ненависті й погорди в його очах (Р.İваничук). Схема актуального членування: Весь склад речення, за винятком детермінантного члена (тема) – цей детермінантний член (рема).

ІІ. Зворотний (суб’єктивний) порядок слів виникає тоді, коли порушується логічно послідовне, “об’єктивне” розгортання думки від вихідного до повідомлюваного, тобто від теми до реми.

Порушення порядку слів може бути двох видів:

1. Прямий порядок слів міняється на зворотний, при якому рема передує темі. У реченнях, що будуються за схемою: детермінант (тема) – присудок + підмет (рема), зворотний порядок слів буде подано такими варіантами: 1) присудок + підмет (рема) – детермінант (тема). Наприклад: З’явились сльози на очах (Н.Ковалик); 2) підмет + присудок (рема) – детермінант (тема). Наприклад: Нові ідеї вже роїлися в голові (О.Гончар).

Інверсійний порядок слів може виникнути i тоді, коли тема i рема не змінюються місцями, але порушується послідовність присудок + підмет у складі реми. Схема цього варіанту: детермінант (тема) – підмет + присудок (рема). Наприклад: Глухо хруснули суглоби, до лиця кров прилинула (Н.Ковалик).

2. Прямий контактний порядок слів змінюється на дискантний, при якому частини одного компонента актуального членування (частини теми або реми) відділені одна від одної іншим компонентом актуального членування. Схематично дискантне словорозташування можна визначити так: Р – Т – Р.

Вставка детермінанта-теми у середину речення створює інверсійний порядок слів із дискантним розташуванням компонентів реми. Наприклад: А іноді, не зізнаючись сама собі, колисала в душі заздрість (Н.Ковалик).


1.2. Аналіз досвіду провідних мовознавців щодо типології детермінант


У лінгвістиці панує погляд на детермінанти як компоненти, що не входять до структурного мінімуму речення. На цій підставі розмежовують суб'єктно-об'єктні детермінанти та обставинні детермінанти [6, с. 80-81]. До перших відносяться структури типу Мені одначе не спалося (М. Грушевський); їм обом стало жаль молодого деревця (М. Коцюбинський); їй стало боляче (М. Луків). Вихідна позиція такого погляду полягає в тому, що їх зв'язок нагадує предикативний у структурі двоскладного речення. На думку А. П. Загнітка, це суперечить самому визначенню детермінанта як компонента реченнєвої структури, що розширює весь її склад, а не стосується окремого члена речення. У таких моделях, наголошує мовознавець, суб’єктний компонент є валентно зумовлений і тому він належить до поширювача /і/ тобто виступає у формально-граматичному тлумаченні непрямим додатком, водночас він може виражати семантику дії чи стану. До детермінантів слід відносити дійсно поширювачі всієї структури речення, або обставинні детермінанти [2, с. 180-181].

Н.Ю. Шведова детермінантні члени речення поділяє на:

1) суб'єктно-об'єктні детермінанти: Meні тепло і спокійно (Л. Талатай);

2) обставинні детермінанти, які, у свою чергу, поділяються на детермінанти місця; детермінанти часу; детермінанти причини; детермінанти відповідності або невідповідності, підстави, відношення; детермінанти мети, призначення; детермінанти наслідку; детермінанти умови, уступку; детермінанти виключення, відчленування або включення, приєднання; детермінанти порівняння, зіставлення; детермінанти супроводу, супуття; конкретизувальні, уточнювальні або обмежувальні детермінанти (в основному вони збігаються з тими, що шкільна граматика називає «обставинами способу дії») [6. с.77-93].

Інакше вважає І. Р. Вихованець. Він детермінантні члени речення вирізнює за синтаксичною автономністю в реченні, яка зростає за їх граматичного відокрем­лення. З його погляду, у ролі детермінантів можуть функціонувати відокремлені члени речення, виражені:

1) дієприслівниковими зворотами та одиничними прислівниками: Змерзає дух, згубивши високості (Д. Павличко);

2) прийменниково-відмінковими формами: За вечерею розмови точилися вся­кі (А. Головко); Дівчина морщиться від болю (Г. Тютюнник);

3) вставними словами, що виражають суб'єктивну модальність, тобто вказу­ють на ставлення мовця до висловленої ним думки: Кажуть, хлопців з розуму зво­джу. Кажуть, любити щиро не можу (Л. Костенко);

4) словоформами зі значенням зіставлення-протиставлення: Усі повернулися додому, крім Чіпки [1, с. 130-131].

Дещо по-іншому аналізує ці структури О. Б. Сиротині на. Дослідниця поділяє детермінанти на такі групи:

1) конструктивні детермінанти: Тарасові хотілвся б мчати на гребні величез­ної хвилі й співати (Д. Красицький); Та Ігореві не хочеться втрачати жодного свого воя (В. Малик);

2) структурно-семантичні детермінанти: Йому стало ніяково (Улас Самчук); Вона тобі не пара (Нар. творчість); І тут ні сліз, ні відчаю не треба, І тут не треба страху і життя - живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює жит­тя (В. Симоненко);

3) семантичне обумовлені детермінанти: 3 моря назустріч виринають вітрила турецької галери (А. Кащенко); Тут ми з Піратом і кинулись до моркви (О. Дов­женко).

Поширювачам з обставинним значенням (або обставинним детермінантам, за Н. Ю. Шведовою) О. Б. Сиротиніна дає назву «ситуанти», які, на відміну від детер­мінантів, лише доповнюють основну інформацію, передану предикативною одини­цею, указівкою на різні обставини [3, с. 42].

І.І. Слинько, значно звузивши поняття детермінанта [5, с. 3-11], відносить до них лише обставинні, які поділяються на такі ж самі групи, що й прислівні поши­рювачі, а саме: детермінанти з просторовим значенням (або локативні детермінан­ти): У небі вітер кучерявий колише теплую блакить (М. Рильський); На галявині біля струмка розташувались на привал бійці маршової роти (О. Гончар). Якщо в реченні вказується спрямування руху, локативні форми виразно пов'язуються з діє­словами незалежно від розташування, тобто є прислівні поширювачі.

Отже, засоби вираження просторових детермінантів, на думку мовознавця, обмеженіші, ніж засоби вираження прислівних поширювачів.

Словоформи з часовим значенням (або темпоральні детермінанти), за І.І. Слиньком, навпаки, частіше бувають детермінантами, ніж прислівними поши­рювачами: О десятій годині ранку в степу показався німецький роз'їзд (П. Панч). Мовознавець також виділяє Детермінанти причини: Спересердя він став червоний, мов печений рак (П. Панч); детермінанти мети: Для більшої певності він понюхав корінці (М. Коцюбинський); детермінанти умови: За цих умов доярки зможуть перевиконати план (З газ.); детермінанти допусти: Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня (О. Гончар); детермінанти зі значенням способу дії: Без шелести, без грому без овацій виходять в нас на трудовую путь (П. Тичина); детермінанти зі значенням міри: Не раз, не два розмова в нас була (М. Рильський). В окрему групу І.І. Слинько виділяє порівняльні детермінанти: Орлом шугає льотчик над землею (В. Сосюра) [4, с. 144-147].

А.П. Загнітко з-поміж детермінантних членів вирізняє:

1) фонові детермінанти, які об'єднують локальні і темпоральні: Скрізь владно вторглася весна (С. Скляренко);

2) детермінанти зумовленості, які поділяються на детермінанти причини, мети, допусти, умови та насліджу: Од знемоги бійці хиталися (В. Сосюра);

3) детермінанти з характеризувальним значенням, що вмішують різноманітні відтінки якісної характеристики основної події. Прикметною особливістю характеризувальних детермінантів виступає їх двопланова співвіднесеність І залежність від кожного з двох головних членів: Василь поглянув здивовано = Дивиться здивовано + Василь здивований. Детермінанти характеризувального типу поділяються на: 1) детермінанти з означувальною характеристикою: Спокійно і чемно батько ступив у тамбур (М. Вінграновський); 2) детермінанти із значенням уточнення/ обмеження: Зовні він здавався спокійним (В. Малик); 3) детермінанти сукупності / роздільності: Вдвох з Михайлом вони вирішили тікати за кордон (В. Підмогильний)