Засідання динамічної групи вчителів

Вид материала

Документы

Содержание V. Вправа « Очікування ». ( За змістом За ступенем самостійності VІІІ. Психологічна розминка. Мотивація навчальної діяльності Анкета для вчителів по проблемі Систематизація психологічних причин Способи розвитку пізнавальної мотивації Причини низького рівня знань у школі Стимули навчання. Рекомендована література по темі

Подобный материал:

• Відомості про, 8120.49kb.
• Протокол №4 засідання Робочої групи з підготовки пропозицій щодо зниження ставки єдиного, 66.27kb.
• Ми особистісно орієнтованого навчально виховного процесу, 47.98kb.
• Про діяльність робочої групи «Регіональний економічний розвиток, бізнес-клімат, інвестиції, 239.94kb.
• Аналіз роботи міського методичного об’єднання вчителів трудового навчання за 2010-2011н, 191.55kb.
• Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, відкривши засідання, поінформував про, 861.62kb.
• С засідання творчої групи з розробки умов шкільного конкурсу «Мій учитель» Запрошуються, 46.16kb.
• Реферат об'єктом дослідження даної курсової роботи служить протокол динамічної маршрутизації, 654.46kb.
• Реферат об'єктом дослідження даної курсової роботи служить протокол динамічної маршрутизації, 552.98kb.
• План засідання методичного об’єднання вчителів художньої культури загальноосвітніх, 59.95kb.

Засідання динамічної групи вчителів

« Педагогічні проекти »

по проблемі

« Формування мотивації навчальної діяльності учнів »


Форма проведення. Ділова гра з елементами психологічного тренінгу.

Тема засідання. Створення педагогічного проекту

« Формування мотивації навчальної діяльності учнів ».


І. Вступ. ( Колодій З.В. – заступник директора з навчально-виховної роботи ).

Важливою складовою структури науково-методичної роботи навчально-виховного комплексу є постійно-діючі колективні форми роботи, серед яких засідання динамічної групи « Педагогічні проекти ». Необхідність створення такої динамічної групи зумовлена результатом діагностування стану методично роботи в школі.

Педагогічне проектування може бути успішно застосоване в управлінській діяльності, в методичній роботі з педагогічним колективом, в організації роботи вчителів та навчальної діяльності учнів. Ефективне використання проектної діяльності сприяє інтенсифікації процесу вдосконалення педагогічної діяльності вчителів, популяризації методу проектів серед вчителів, згуртуванню педагогічного колективу на основі спільної науково-дослідницької діяльності. Ефективність проектного навчання зумовлена ще й такими чинниками: воно особистісно орієнтоване; використовує багато дидактичних підходів; самовмотивоване; дає змогу навчатися на особистому досвіді.

Засідання динамічної групи « Педагогічні проекти » буде проходити у формі ділової гри з елементами психологічного тренінгу. Тепер ділові ігри широко застосовують під час вирішення завдань удосконалення керівництва, ухвалення планових і виробничих рішень, підвищення кваліфікації вчителів. Проведення ділової гри – це розгортання особливої діяльності учасників на імітаційній моделі.

ІІ. Про психологічний тренінг. ( Бєльська В.В. – практичний психолог ).

Ознайомлення з основними принципами роботи.

Знайомство у формі гри « Фруктове дерево ».

ІІІ. Мотивація, оголошення теми і мети засідання. ( Колодій З.В. )

Запрошую усіх присутніх до участі у засіданні динамічної групи « Педагогічні проекти » у формі ділової гри з елементами психологічного тренінгу по проблемі « Формування мотивації навчальної діяльності учнів ».

Чому одні учні охоче йдуть до школи, а інші відмовляються вчитися й прогулюють уроки? Чому хтось успішно вписується в шкільний соціум, а в когось суцільні проблеми? Мотивація, її формування й корекція лежать в основні шкільних успіхів та негараздів.

Багато проблем сучасної шкільної освіти є актуальними не лише для вчителів, батьків та шкільних психологів. Насамперед вони позначаються на розвитку самої дитини, її поведінці, навчанні. Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впливає на поведінку і спілкування учня, - далеко не повний перелік труднощів, з якими ми стикаємось щоденно.

Однією з проблем, що заслуговує особливої уваги, є відсутність інтересу до навчання, небажання дитини ходити до школи. Запитання : « Навіщо ти вчишся ? » - часто заганяє в глухий кут. Дитина прагне уникнути відповіді, тому що не знає її або не може чітко сформулювати.

ІV. Організація роботи груп. ( Колодій З.В.)

Нетрадиційність роботи полягає у тому, що у нас працює три незалежні групи:

• управлінці - молоді директори і завучі шкіл Хмельницького району;
  
• вчителі – члени динамічної групи Чорноострівського НВК;
  
• учні – 11 класники Чорноострівського НВК.
  

Оцінювати роботу буде група експертів.

Як результат нашої роботи мають бути створені описи проектів по проблемі формування мотивації навчальної діяльності учнів – відповідно: управлінський, вчительський, учнівський.

V. Вправа « Очікування ». ( Бєльська В.В.)

Очікування записуються на « фруктах » і прикріплюються до « дерева ».

VІ. Робота над проектами. ( Колодій З.В.)

Кожна група отримує бланк опису проекту і підбірку матеріалів, які стануть у нагоді при підготовці проекту.


Опис вчительського проекту

1. Назва проекту . Формування мотивації навчальної діяльності учнів.

2.Учасники проекту. Вчителі Чорноострівського НВК – члени динамічної групи.

3. База реалізації проекту. Чорноострівський НВК.

………………………………………………………………………………………………………..

Опис учнівського проекту

1. Назва проекту . Формування мотивації навчальної діяльності учнів.

2.Учасники проекту. Учні 11-х класів Чорноострівського НВК

3. База реалізації проекту. Чорноострівський НВК

………………………………………………………………………………………………………


Опис управлінського проекту

1. Назва проекту . Формування мотивації навчальної діяльності учнів.

2.Учасники проекту. Члени районної « Школи молодого керівника » -

директори та заступники директорів шкіл Хмельницького

району.

3. База реалізації проекту. Школи Хмельницького району.

4. Обґрунтування вибору проблеми. ……………………………………………..

………………………………………………………………………………………………………

5. Мета та завдання проекту……………………………………………………………………

…………………………………………………….………………………………………………..

6 .Характеристика проекту ( необхідне підкреслити ).

За кінцевим результатом: теоретико-практичний, практико-орієнтований,

теоретичний.

За змістом: міжпредметний, позапредметний, надпредметний.

За кількістю учасників: колективний, індивідуальний ( парний, груповий ).

За тривалістю: міні-проект, короткочасний, довготривалий, навчальний рік.

За ступенем самостійності: репродуктивно-дослідний, частково-пошуковий, дослідницький, експериментально-дослідницький.

За характером контактів: внутрішній, зовнішній, міжнародний.

7. Термін реалізації проекту. Вересень 2007 – травень 2008 року.

8. Прогнозований результат. …………………………………………………………………………………….

………………………………………………………………………………………………………

9. Ресурси:

Людські : вчителі та учні.

Матеріально-технологічні: дидактичний матеріал до уроків.

Інформаційні: наукова література, енциклопедії, технічні засоби навчання, програмне забезпечення.

10. Етапи реалізації проекту.


VІІ. Домашнє завдання.

Розробити етапи та завдання реалізації проекту.

VІІІ. Психологічна розминка.

ІХ. Висновки експертної групи.

Х. Очікування.


На допомогу

учасникам проекту

Словничок термінів по проблемі

Мотиви – причини, що спонукають до вчинків, дій, конкретної діяльності.

Мотивом прийнято вважати внутрішню спонуку до діяльності, що надає їй особистісного змісту.

Мотивацією вважають сукупність мотивів, які спонукають людину до досягнення мети; сукупність психологічних процесів, які дають поведінці вольовий імпульс і спрямованість.

Мотивація навчальної діяльності – усі чинники, що обумовлюють прояви навчальної активності: потреби, мету, установки, почуття обов’язку, інтереси.

Потреба – спонукання до діяльності, яке усвідомлюється й переживається людиною як потреба в чомусь, нестаток чогось, незадоволеність чимось.

Інтерес – форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності

Стимул – спонукання до дії.

Діагностика – властивість розпізнавати. Встановлення та вивчення ознак, які характеризують систему.

Концепція – система поглядів; визначення принципів та напрямку розвитку, провідний задум.

Анкета для вчителів по проблемі

формування мотивації навчальної діяльності учнів


Вчитель .........................................................................................

1. Назвіть найвдаліші методи і прийоми створення позитивного настрою в учнів на уроці. ...........................................................
   
2. Які методи і прийоми мотивації навчальної діяльності ви вважаєте найоптимальнішими? ...................................................
   
3. Яким із них ви надаєте перевагу у своїй роботі? ..........................................................................................................
   
4. Як саме під час підготовки до уроку, обираючи методи та прийоми мотивації, ви враховуєте:
   

- специфіку класу;

- індивідуальні можливості учнів;

- умови роботи на уроці.

5. Чи склалась у вас власна система методів мотивації навчальної діяльності? ............................................................................................

6. Чи вдається вам виробити в учнів раціональні способи розумової праці і навичок самоорганізації; якщо так, то якими методами і засобами? ..........................................................................

7. Чи часто ви створюєте такі умови на уроці, коли в учня активно формуються елементи „само” (самоконтролю, самоаналізу, самооцінювання)? ................................................................................

8. Який стиль спілкування з учнями на уроці для вас є пріоритетним:

- авторитарний; - демократичний; - ліберальний.

9. Який характер навчальної діяльності у вас є переважаючим:

- репродуктивний;

- конструктивний;

- творчий.

10. Яких уроків у вас більше:

- які досягли поставленої мети;

- частково досягли мети;

- не досягли мети.

11. Чи складно вам обирати методи та прийоми мотивації навчальної діяльності? Чи потребуєте ви допомоги і якої саме? .............................................................................................................


Опитувальник

для оцінювання мотивації досягнення мети

(Т.Елерс)

В опитувальнику уважно прочитайте кожне речення й оцініть, наскільки те, що в них стверджується, відповідає тому, що ви зазвичай думаєте, робите, переживаєте. Якщо ви згодні, поставте знак « + », не згодні – «- ».

1. Коли треба зробити вибір між двома варіантами, його краще зробити швидше, ніж відкласти.

2. Мене дратує, коли не можу стовідсотково виконати завдання.

3. Коли я виконую завдання, це виглядає так, начебто я все ставлю на карту.

4. Коли виникає проблемна ситуація, я найчастіше приймаю рішення одним з останніх.

5. Коли два дні поспіль я сиджу без діла, я втрачаю спокій.

6. Інколи мої успіхи нижчі від середніх.

7. Я до себе суворіший, ніж до інших.

8. Я більш доброзичливий, ніж інші.

9. Коли я відмовляюся від складного завдання, то потім караю себе, тому що знаю, що я досягнув би успіху.

10. У процесі виконання завдань я потребую невеликих пауз, відпочинку.

11. старанність – це не основна моя риса.

12. Мої досягнення в роботі не завжди однакові.

13. Мене більше цікавлять інші заняття, ніж ті, які я маю виконати.

14. Осуд мене стимулює більше, ніж схвалення.

15. Я знаю, що мої товариші вважають мене людиною справи.

16. Перешкоди роблять мої рішення більш виваженими.

17. На моєму честолюбстві легко зіграти.

18. Коли я виконую завдання без натхнення, це зазвичай помітно.

19. Виконуючи завдання, я не розраховую на допомогу інших.

20. Іноді я відкладаю те, що маю зробити сьогодні.

21. Потрібно покладатися тільки на самого себе.

22. У житті мало речей, важливіших за гроші.

23. Коли мені потрібно виконати важливе завдання, я ні про що інше не думаю.

24. Я менш честолюбний, ніж інші.

25. Наприкінці канікул я зазвичай радію, що незабаром знову навчатимусь.

26. Коли я налаштований на виконання завдання, то виконую його краще.

27. Мені простіше і легше спілкуватися з учнями, які можуть завзято працювати.

28. Коли в мене немає справ, я відчуваю, що мені не по собі.

29. Мені доводиться виконувати відповідальну роботу частіше за інших.

30. Коли мені доводиться приймати рішення, я намагаюся робити це якнайкраще.

31. Мої друзі іноді вважають мене ледачим.

32. Мої успіхи якоюсь мірою залежать від моїх колег по навчанню.

33. Безглуздо протидіяти волі педагогів.

34. Іноді не знаєш, як виконувати завдання.

35. Коли щось не гаразд, я хвилююся.

36. Я зазвичай мало уваги звертаю на свої досягнення.

37. Коли я працюю разом з іншими, моя робота дає більші результати, ніж робота інших.

38. Коли я за щось беруся, то часто не доводжу до кінця.

39. Я заздрю учням, що не дуже завантажені роботою.

40. Я не заздрю тим, хто прагне влади.

41. Коли я впевнений, що я на правильному шляху, для доведення своєї правоти можу вдатися і до крайніх заходів.


Обробка результатів

Нарахуйте собі по 1 балу за кожну відповідь «так» на запитання 2-5, 7-10, 14-17, 21, 25-30, 32, 34, 37, 41 і за кожну відповідь «ні» на запитання 6, 13, 18, 20, 24, 31, 36, 38 і 39.

Відповіді на пункти 1, 11, 12, 19, 22, 23, 33, 35 і 40 не враховуються.

При сумі балів меншій за 10 мотивація до успіху не висока, при 11-21 – середня, при 22 і більше балів – висока.


Правила педагогіки взаєморозуміння і співпраці

1. Відмовитися від звички часто, з натиском підкреслювати здібності одних і неуспіхи інших.

2. Відмовитися від прямого протиставлення дітей один одному.

3. Не сварити при всьому класі. Розмовляти частіше віч-на-віч.

4. Помічати навіть найменші успіхи «слабких», але не підкреслювати це різко, як щось несподіване.

5. Називати всіх на ім’я й добиватися цього від дітей при звертаннях одне до одного.

6. Постійно підкреслювати, що взаємини в класі повинні визначатися не тільки успішністю, а й тими добрими справами, які людина зробила для інших.

7. З класу в клас виховувати розуміння того, що здатність до хорошого навчання – лише одна з численних позитивних властивостей особистості.

8. Частіше розмовляти з замкненими, «нецікавими» учнями. Адже поведінка дітей багато в чому має наслідувальний характер. І, коли вони бачать, як учитель про щось говорить із їхнім однокласником, вони також починають виявляти інтерес до цього «нецікавого».

9. Обережно ставитися до жіночої гордості й чоловічої гідності.

10. Усе, що відбувається з учнями, приймати всерйоз. Ми часто схильні повчально говорити їм: «Дурниці. Це минеться». Але ж те, що в порівнянні з нашим життєвим досвідом «дурниці»,- для них серйозно.

Що нам цікаво?

1. Який навчальний предмет найскладніший і чому?

2. Який навчальний предмет тобі найбільше подобається, дає глибокі і міцні знання?

3. На уроках з яких предметів найчастіше використовують ділові ігри, семінари, експерименти та досліди, перегляд діафільмів, конкурси, вікторини?

4. На уроках з яких предметів вас найчастіше опитують?

5. Як часто й на яких уроках вам дають індивідуальні завдання?

6. Які навчальні предмети корисні для вашого майбутнього, а які можна було б і не вивчати?

7. Чи є урок або виховний захід, який справив на вас глибоке враженя? Чим саме?

8. Що, на вашу думку, вам вдається робити найкраще у школі. Що хотілося б зробити?

9. Що, на вашу думку, вам вдається робити найкраще в позаурочний час? (Вдома, у дворі, тощо).

10. Чим ви любите займатись у вільний час?

Обробка: контент-аналіз (змістовий)


Тест-анкета на виявлення мотивації учнів

1. Я навчаюся тому, що на уроці цікаво.

2. Я навчаюся тому, що змушують батьки.

3. Я навчаюся тому, що хочу більше знати.

4. Я навчаюся, щоб потім добре працювати.

5. Я навчаюся, щоб принести радість батькам.

6. Я навчаюся, щоб не відставати від товаришів.

7. Я навчаюся, щоб не зганьбити свій клас.

8. Я навчаюся тому, що в наш час не можна бути незнайкою.

9. Я навчаюся тому, що мені подобається вчитель.

Обробка: контент-аналіз (змістовий).


На допомогу у проведенні

засідання педагогічної ради


Проблеми формування мотивації

навчальної діяльності школярів

за сучасних умов

Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання. Теорія мотивації витікає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалась на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності і нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя є уміння спонукати, а не примушувати. Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється у тому, що він стимулює учня робити все із власної волі, з бажанням і радістю. Таким чином, в основі теорії і практики мотивації є оптимістична гуманістична концепція, складова проблемного питання нашої школи, яка зорієнтована на великі потенційні здібності й можливості самих дітей, ґрунтується на положенні, що саме спонукаюча, а не підганяюча сила навчання і виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт власного розвитку.

Варто з’ясувати значення понять стимулу і мотиву. Стимул – це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної вагомості. Сюди можна зарахувати перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив – це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більш індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад: батьки, яких потрібно порадувати оцінкою, приємне відчуття власної майстерності або відчуття учнями радості від відкриття нового.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, для інших – проникнення у суспільне життя. Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони, передусім, повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Тільки від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить використання ним таких форм і методів роботи з учнями, які сформують у них сталі позитивні мотиви у здобутті знань, умінь, навичок, викличуть інтелектуальні інтереси. Процес формування мотивів навчання починається з початкових класів. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися із власної волі, з бажанням і радістю.

Однак хвилює те, що порівняно з минулими роками в учнів упав інтерес до вивчення окремих предметів, значно знизився загальний рівень навчальних досягнень учнів.

Порівнюючи якість навчальних досягнень учнів за останні три роки, слід відмітити, що відсоток учнів з високим рівнем навчальних досягнень залишається на тому ж рівні. Значно зменшилась частина учнів, які мають достатній рівень, і , навпаки, зросла частина учнів , які досягли середнього рівня навчальних досягнень.

Більшість опитаних учнів хотіли б, аби вчителі проводили уроки за сучасними методиками. З метою формування позитивних мотивів навчальної діяльності вчителі школи використовують такі методи: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні, а також методи самостійної навчальної роботи. Також використовують наочність, яка підвищує інтерес учнів до питань, що вивчаються, допомагає перебороти втому чи негативні відчуття. Проводять лабораторні, практичні експериментальні роботи, які також виступають в ролі мотивів активної навчальної діяльності. Часто застосовують проблемно-пошукові методи, які є надзвичайно цінними у створенні позитивних мотивів навчання, особливо для самостійного вирішення учнями. Кожен із названих вище методів організації навчально-пізнавальної діяльності є не тільки інформаційно-навчаючим, а й мотиваційним. Важливу роль у мотивації навчання виконують методи емоційного стимулювання учнів, які у процесі навчання створюють ситуацію емоційно-моральних переживань. Так, вивчаючи творчість письменників української та зарубіжної літератур, учителі так добирають зміст матеріалу, приклади і факти, так їх розкривають, що викликають в учнів почуття співпереживання, гордості та ін.

Емоційні уривки з текстів, ілюстрації, емоційна розповідь учителів – це прийоми реалізації методу створення емоційних переживань у навчанні. Одним із прийомів емоційного мотивування навчання є створення ситуації захопленості, тобто введення до навчального процесу захоплюючих прикладів, дослідів, парадоксальних фактів на уроках хімії, фізики, біології. Підвищений інтерес в учнів викликає аналіз уривків з художньої літератури, присвячених життю і діяльності видатних учених, громадських діячів. Наприклад, на уроках історії використання фактів із життя українських гетьманів та інших діячів може не тільки зацікавити учнів, а й викликати позитивне ставлення до предмета і теми, яка вивчається. Для створення емоційних ситуацій під час проведення уроків велике значення мають художність та емоційність мови вчителя. Без емоційності мова вчителя є тільки інформативно корисною, але, на жаль, вона не стає позитивним методом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Для формування навчальних мотивів велике значення має використання ситуацій пізнавальної новизни, пізнавальних ігор, навчальних дискусій, пізнавальних суперечностей, використання різноманітних аналогій, створення ситуацій успіху тощо. Тому багато вчителів уміло застосовує методи боротьби різних наукових поглядів з тієї чи іншої проблеми. Звідси учні старших класів порівнюють різні підходи до створення таблиці елементарних частин з фізики, різні концепції походження людини з біології, різні гіпотези щодо зміни клімату на землі на уроках географії. Залучення учнів до ситуацій навчальних дискусій поглиблює їхні знання з окремих питань і на цьому ґрунті викликає нову хвилю інтересу до навчання. Часто вчителі спеціально організовують на уроках навчальні дискусії. Звичайно, учні не завжди висловлюють кінцеве рішення про істинність тієї чи іншої точки зору, але в них з’являється інтерес до глибшого вивчення цих питань. Найкраще проводити навчальні дискусії під час активного повторення матеріалу, коли учні вже володіють достатнім запасом інформації. Як метод мотивації всім учителям потрібно використовувати аналіз життєвих ситуацій. Цей метод безпосередньо мотивує навчання за рахунок максимально ймовірної конкретизації знань, тісного зв’язку з особистісною вагомістю для учня і його оточення.

Одним із найдієвіших методів мотивації навчання для учнів з низьким рівнем навчальних досягнень має бути створення на уроці ситуації успіху. Тому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання, під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся би почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимулююче значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, формує у нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом, бо гуманізація освіти вимагає, щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, породженого необ’єктивним оцінюванням.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу – недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності у навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.

У цьому полягає органічний зв’язок мотивів обов’язку та інтересу, про які слід пам’ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов’язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.

При підготовці до педради серед вчителів було проведене анкетування з даної проблеми. Серед найвдаліших методів і прийомів створення позитивного настрою учнів на уроці вчителі відзначають такі:

• Створення ігрових ситуацій;
  

• Нестандартний початок уроку;
  

• Нестандартний урок;
  

• Застосування цікавих розвивальних завдань;
  

• Використання додаткових позапрограмних матеріалів.
  

Найоптимальнішими методами і прийомами мотивації навчальної діяльності вчителі вважають:

• проблемно-пошукові, актуальні, практичні, інтерактивні, особистісно орієнтовані методи і принципи роботи;
  

• індивідуальні, парні, групові форми роботи, співпрацю вчителя і учнів на уроці ;
  
• бесіда, лекція, змагання, гра та інш.
  

При підготовці до уроку, обираючи методи і прийоми мотивації, вчителі враховують специфіку класу та індивідуальні можливості учнів.

На питання „ Чи склалась у вас власна система методів мотивації навчальної діяльності учнів ” вчителі дали такі відповіді

„ так ” - 33 % опитаних,

„ частково ”- 67 % опитаних.

Такий результат визначає як проблему питання створення власної системи методів мотивації навчальної діяльності учнів для кожного вчителя.

Важлива роль у мотивації учнів до навчання відводиться стилю спілкування вчителя з учнями під час уроку та в позаурочний. Пріоритетним визначено демократичний стиль спілкування, який обрали всі 100% вчителів.

Учителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розрахований на творчість учителя, який ціле життя працюватиме для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням кожної дитини.

Систематизація психологічних причин

низької мотивації до навчання

Причини низької мотивації до навчання	Характерні ознаки, які вказують на дану причину	Шляхи і способи усунення (корекція)
Затримка психічного розвитку	Нерівномірний психічний розвиток: нормальний розвиток одних функцій та відставання інших.Інфантилізм. Емоційна незрілість. Відсутність довільної регуляції поведінки: непосидючість, неуважність уваги, імпульсивність, гіперактивність.	У разі легких форм ЗПР – індивідуальне навчання в масовій школі (за спеціальною колекційною програмою), в інших випадках – навчання в спецшколах
Локальні ураження центральної нервової системи (після інфекційних захворювань, травм)	Окремі ізольовані порушення психічних функцій – мови, моторики, лічби, механічної пам’яті тощо	Звертання до фахівця (логопеда, психоневролога, дитячого психіатра)
Педагогічна занедбаність	Неблагополучна сім’я: відсутність вищих потреб, бідність інтелектуальних інтересів, недостатній обсяг знань та уявлень про навколишній світ	Заняття, спрямовані на загальний розвиток дитини – розширення світогляду, формування навчальної мотивації; розвивальні ігри в групі, вивчення сімейної ситуації дитини.
Погане здоров’я	Швидка стомлюваність (до кінця уроку, особливо до кінця дня), роздратованість, апатія, знижений настрій	Лікування у спеціаліста, оберігаючий режим, денний сон. Не рекомендується група продовженого дня
Несформованість прийомів навчальної діяльності	Учень не володіє способами навчальної роботи (не вміє вчитися): не знає, як заучувати матеріал, не володіє навичками самоконтролю, не вміє працювати з книгою, тощо	Формувати розумові операції. Навчити прийомів навчальної діяльності, замінити неправильні способи роботи на правильні.
Недоліки розвитку мислення	Не вміє визначати в предметі, матеріалі, тексті головне, узагальнювати, аналізувати, порівнювати. Не розвинуте абстрактно-логічне мислення	Формувати розумові операції. Розвивати абстрактне мислення шляхом спеціальних систематичних вправ
Недоліки розвитку інших пізнавальних процесів (пам’яті, уваги, сприйняття)	Погано запам’ятовує. Не може зосередитися, часто неуважний. Обмежений обсяг сприйняття.	Використовувати корекційні програми з розвитку пізнавальних процесів.
Учитель не знає або не враховує типу нервової системи дитини	Учень не може виробити свій індивідуальний стиль діяльності, який залежить від типу темпераменту (не встигає виконати роботу в обмежений час, губиться в екстремальних ситуаціях, хворобливо реагує на невдачі, важкий для змін, повільний)	Допомагати дитині виробити індивідуальний стиль діяльності. Для цього вчитель повинен знати ситуації, в які не можна ставити слабких та інертних учнів, ситуації, які для них найкращі, і правила спілкування з такими дітьми
Відсутність мотивації досягнення успіху	Низька самооцінка, висока тривожність, невпевненість у своїх силах, нерішучість. Вважає за краще не братися за розв’язання складних проблем, завжди вибирає легші завдання, відмовляється від змагань.	Формувати стійкість мотивації досягнення успіху, підвищити самооцінку учня.
Відсутність навчальних інтересів	Маючи нормальний інтелектуальний розвиток і загалом благополучну сім’ю, негативно ставиться до школи, не хоче вчитися.	Формувати навчальні інтереси.
Інтелектуальна пасивність	Велика старанність, яка спрямована на технічний бік роботи (правильність оформлення, чистота, тощо). Негативно ставиться до активної інтелектуальної роботи і не виокремлює своє інтелектуальне завдання серед інших завдань	Корекція залежно від виду та причин інтелектуальної пасивності. Загалом – учити вчитися й формувати пізнавальну мотивацію

Способи розвитку пізнавальної мотивації,

вплив на перебіг навчального процесу


Мотивом прийнято вважати внутрішню спонуку до діяльності, що надає їй особистісного змісту. Мотиви конкретизують і спрямовують діяльність людини: вибір предмета майбутньої діяльності є проявом психічної активності внаслідок інтеріоризації зовнішніх чинників через мотиваційно-потребнісну сферу особистості. Інакше кажучи, ми концентруємося тільки на тому, що має особистісну мотивацію.

Мотивацією вважають сукупність мотивів, які спонукають людину до досягнення мети; сукупність психологічних процесів, які дають поведінці вольовий імпульс і спрямованість. Рівень мотивації, за яким діяльність найбільш успішна, називають оптимумом мотивації.

Особистісно значуща діяльність впливає на:

• ефективність виконання завдання;
  
• час, витрачений на неї;
  
• розвиток здібностей.
  

Емоційна зацікавленість і здібності підсилюють одна одну.

Оскільки формування мотивації тісніше пов’язане з виховним, а не з навчальним процесом, то Р.Нємов слушно вважає, що співвідношення навчання й виховання в старших класах слід змінити в бік останнього. Досвід доводить: якщо в старших класах і надалі домінуватиме засвоєння знань, а розвиток особистості (зокрема процесу створення внутрішньої мотивації) відставатиме, то психологічне дорослішання учнів ітиме повільно. І навпаки – увага до формування особистісних якостей стимулює вдосконалення пізнавальної діяльності школяра, бо мотивація є не тільки стимулятором учіння, а й результатом сприйняття учнем ефективності особистого учіння. Саме тому у визначення змісту освіти сьогодні включено не тільки досвід пізнавальної діяльності (знання), досвід виконання способів діяльності (вміння), досвід творчої діяльності, а й досвід ставлення до навколишньої дійсності у формі мотиваційно-ціннісних орієнтацій.

Перейдемо до розгляду функцій, які виконують мотиви. Серед основних функцій мотиву Є.Ільїн визначає: спрямування, регулювання та контроль. Провідною серед них є спонукальна функція (спрямування). Спонукальна функція мотиву реалізується тільки через зміст дії, але не визначає його автоматично, він утворюється як результат самостійного процесу його побудови. Це складна внутрішня робота, матеріал для будівництва якої формується в процесі виховання й соціалізації.

За дослідженнями сучасних психологів, серед найсуттєвіших мотивів діяльності підлітка можна виокремити: емоційне ставлення до діяльності, самоствердження, самореалізація, престижність, особиста користь, орієнтація на педагога, орієнтація на групу однолітків, суспільна значущість, обов’язок, новизна.

А серед вузько-особистісних мотивів можна виокремити:

• прагнення бути гіршим;
  
• бути на рівні з товаришами;
  
• прагнення бути кращим за інших;
  
• прагнення завоювати симпатії однолітків, представників іншої статі;
  
• прагнення постояти за себе.
  

У повсякденній праці педагоги переважно мають справи не з мотивами, а з мотивуванням учня, тобто тим, чим він пояснює для нас свої вчинки. Тому вчителеві особливо важливо орієнтуватися в тому, як насправді старшокласник мотивує свою навчальну діяльність. Саме вона є домінуючим об’єктом і нашої уваги.

Під мотивацією навчальної діяльності психологи розуміють усі чинники, що обумовлюють прояви навчальної активності: потреби, мету, установки, почуття обов’язку, інтереси.

Сучасна педагогіка серед мотивів навчальної діяльності виокремлює: безпосередньо-спонукальні, засновані на емоційних проявах особистості (цікавість, бажання нагороди або запобігання покаранню тощо); перспективно-спонукальні (грунтуютья на розумінні значущості знання взагалі);інтелектуально-спонукальні (базуються на отриманні задоволення від процесу пізнання). М. Алексєєва пропонує об’єднати мотиви учнів у такі групи: мотиви суспільного і морального змісту; мотиви, безпосередньо пов’язані особистісними життєвими планами й інтересами учнів; мотиви престижу; комунікативні мотиви; мотиви самовиховання; утилітарні мотиви; мотиви тривожності (уникнення неприємностей). Звичайно, одне з провідних місць в ієрархії мотивів учня має посідати потреба в навчанні як один із проявів загальної потреби в пізнанні. Але в більшості учнів вона, на жаль, не сформована. Мотиви дітей у навчальній діяльності, за дослідженнями К.Вепселяйнен, здебільшого спрямовані на навчання заради навчання, навчання заради успіху, навчання для запобігання невдачі, навчання під тиском, навчання з орієнтуванням на чийсь авторитет тощо.

Пізнавальна мотивація включає прагнення до пізнання навколишнього світу, розширення кругозору, пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, інтересу до певних предметів і до процесу учіння, прагнення до оволодіння способами самостійної розумової праці. Інваріантною складовою розвиненої навчальної мотивації є пізнавальна активність дитини. Вона визначається на підставі наявності стійкої працездатності, вміння долати перешкоди та вносити корективи в процес навчання. Ознаками її наявності є стійка увага протягом року. Пізнавальна активність визначає:

• Види пізнавальних труднощів, які здатен долати учень;
  
• Реакцію на невдачі в навчанні;
  
• Здатність визнавати помилки;
  
• Здатність примушувати себе переробляти неякісну роботу.
  

Пізнавальна мотивація в широкому розумінні наявна у всіх дітей (вона виявлена навіть у приматів). Але наявність пізнавального інтересу ще не означає прийняття навчального завдання. Для цього потрібно, щоб пізнавальний інтерес був спрямований саме на навчання, й визначальна роль тут належить мотивації. Досліджено, що у випадку відсутності мотивації до навчання задатки не перетворюються на здібності, а інтелектуальний і особистісний розвиток відбувається повільно. Але й мотивація не забезпечить успіхів у навчанні, якщо вона не підкріплена іншими чинниками, як-от постійними специфічними детермінантами мислення людини (інтелектом, особистісними рисами, характером знань) і постійними неспецифічними (працелюбністю, відповідальністю, самостійністю, ініціативністю тощо). Для розвивального підходу також необхідно, щоб пізнавальні потреби прогресували у двох напрямах: потреби в отриманні готових знань і потреби в продукуванні нових. Саме це сприятиме народженню глибоких пізнавальних інтересів (мотивів), без наявності яких неможлива робота із самовдосконалення індивіда.

Хоча мотиви значною мірою формуються до школи, оптимістичним для педагогів є те, що вони піддаються впливу шкільного навчання, як вважають дослідники. Старшокласники освоюють усе більше соціальних ролей, у процесі цього виникають нові мотиви, відбувається їх упорядкування, видозмінюється система поглядів, етичних норм і стосунків. На жаль, зараз із багатьох соціальних причин цей процес здебільшого відбувається стихійно. Тому особливо важливо, щоб школа приділила даному питанню належну увагу. Оскільки розвиток мотиву – індивідуальний шлях особистості, ефективніше цей процес відбувається в рамках особистісно зорієнтованого підходу


Причини низького рівня знань у школі

Серед проблем, що постають перед сучасною освітою, є одна, яка кожного дня набуває все більшої актуальності. Це проблема низького рівня знань учнів. Скарги учителів на небажання вчитися та недисциплінованість учнів не припиняються. Стосунки між педагогами та школярами нерідко переростають у конфліктні.

Хочеться розібратися у причинах даного явища. Безумовно, у кожному конкретному випадку причини таких ситуацій різні. Проте існують і загальні. Серед них можна назвати відсутність пізнавальних інтересів, психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення в деяких родинах до школи та вчителів, де батьки мали власний сумний досвід.

Жорсткі відносини у суспільстві зробили підлітків більш агресивними та жорстокими. Інколи вони дозволяють собі панібратське ставлення до нас, вчителів. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори. Навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер), а тому, коли школяр стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю перегляду бойовика або телепередачі, то найчастіше перевага віддається останньому. Чому? Частина освітнього процесу та виховних функцій передана засобам масової інформації, де як новий суспільний ідеал пропонують молоді цінності відкритого демократичного суспільства, що на практиці є поки що суспільством споживання.

Сексуальна революція також мала відчутний вплив на прийняття життя підлітками. Близько 25 % старших школярів знають про міжстатеві стосунки не тільки з відвертих кінофільмів, але й мали подібний досвід у власному житті.

Як бачимо, небажання вчитися спричинено сукупністю причин. Ю.К.Бабанський та В.С. Цетлін розділяють їх на дві групи: зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх причин належать:

• Зниження цінності освіти у суспільстві (уже нікого не дивує той факт, що при першій же можливості учитель міняє професію);
  
• Нестабільність існуючої освітньої системи;
  
• Недосконалість організації навчального процесу (несформованість в учнів навичок навчальної діяльності, прогалини у знаннях, відсутність індивідуального підходу, нецікаві уроки);
  
• Негативний вплив середовища (ЗМІ, вулиця, родина).
  

До внутрішніх належать:

• Послаблення здоровя школярів, що зумовлено погіршенням рівня добробуту родин та екології. З дітей, що народилися 1994 року, здоровими визнані лише 15 %;
  
• Низький розвиток інтелекту 9діти перестали читати);
  
• Відсутність мотивації до навчання;
  
• Слабкий розвиток вольової сфери школярів.
  

Ще К.Д. Ушинський писав: „Навчання, що базується лише на інтересі, не дає зміцніти волі учня, оскільки не все в навчанні цікаве, і доводиться багато брати силою волі”.

Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність.

Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних.

Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні неуспіхи, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися.

По відношенню до навчання можна виділити такі типи невстигаючих учнів:

1. Учні з гарним розвитком розумової діяльності, але з негативним ставленням до навчання.
   
2. Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності, що поєднується з позитивним ставленням до навчання.
   
3. Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності та негативним ставленням до навчання.
   

Найскладніша група – учні третього типу. І саме їх стає все більше. В.А. Сухомлинський відзначав, що учні рано усвідомлюють розумову нерівність, а тому їхні навчальні неуспіхи формують низьку самооцінку, внаслідок чого вони відчувають себе у чомусь обділеними.

У таких дітей формується демонстративність – риса, що пов’язана з потребою досягти успіху та прагненням привернути увагу оточуючих. Не маючи можливості самореалізуватися, самоствердитися у навчанні, вони прагнуть проявити себе неадекватною поведінкою, зовнішнім виглядом, хуліганськими вчинками. Не визнаючи навчальні задачі та „випадаючи” з процесу навчання, така дитина не може успішно навчатися. Тут треба формувати позитивну самооцінку на основі посильного матеріалу.

Після настання підліткового віку увага школярів переключається з діяльності, що організовується вчителем, на інші справи. Вони не слухають і не бачать того, що говорить і показує учитель. Не бажають навіть поміркувати над цим. Вони швидко викидають з пам’яті та легко забувають вивчений навчальний матеріал, не включаючи його у накопичену систему знань. Тому, якщо учень будь-якого віку не встигає у навчанні, учителеві треба спробувати встановити причину цього і для себе вирішити: що я хочу сформувати у даному учневі (кінцева мета) і який мій учень сьогодні (вихідні дані). При цьому треба пам’ятати, що в діаді „педагог-школяр” обидва суб’єкти взаємовпливають одне на одного. Результат матимемо у тому випадку, якщо будуть робитися зустрічні зусилля. Тому слід підібрати ефективні стимули 9зовнішні збудники) певної діяльності учня, щоби викликати корисні бажання та мотиви.

Але в кожному класі звичайно декілька таких учнів. І у виборі стимулів треба робити ставку не тільки на індивідуальні, вікові, але й типові загальнолюдські потреби.

Стимули навчання.

1. новизна навчального матеріалу. Нове, абсолютно не пов’язане з тим, що уже знайоме дітям, є незрозумілим і не викличе пізнавальної активності. Тому новизна повинна завжди спиратися на вітагенний (життєвий) досвід учнів.
   
2. Незвичайність подачі.
   
3. Практична значущість нових знань для життя, спілкування, кар’єри, престижу „Тільки ті знання, що використовуються, закріпляються у нашій свідомості”
   

(Д. Карнегі).

4. Суперечливість матеріалу. Суперечливість завжди порушує передбачуваний порядок та пробуджує прагнення зрозуміти ситуацію та відновити гармонію. Можна використати протиріччя між науковими та побутовими поясненнями явища, між життєвим досвідом дітей те теоретичними знаннями тощо.
   
5. Оцінка. Вона повинна бути справедливою, доцільною, доречною. Хоча водночас не стихають суперечки про те, чи потрібна вона і наскільки точно відтворює успіхи та невдачі школярів. Проте без зворотного зв’язку не може бути ефективної діяльності. Десь у глибині душі більшість дітей прагне навчатися добре. Ніхто не протестує проти добрих оцінок, їх не оскаржують. Невисока ж, але об’єктивна оцінка може примусити дитину краще вивчити навчальний матеріал. Неадекватна оцінка створює відчуття лицемірства, несправедливості і призводить до негативних результатів.
   
6. Створення ситуації успіху. В.А. Сухомлинський писав: „Моральні сили для подолання своїх слабких сторін дитина черпає у своїх успіхах...”.
   

Давно доведено, що в основі творчого активного самопочуття будь-якої людини лежить віра у власні сили. Утвердження цієї віри неможливе без набуття досвіду досягнення та переживання успіху. Для учнів з низьким рівнем знань треба підбирати посильні завдання, завдання, для виконання яких не потрібний той навчальний матеріал, з якого він має негативні оцінки.

7. Використання ігрових моментів, конкурсів, змагань. Гра доступна,
   

вона знімає розумову втому, підвищує оптимістичний настрій. Конкурси

та змагання дозволяють проявити себе, встановити дружні стосунки.

8. Робота в парах або в групах. Діти обговорюють, зіставляють,
   

звіряють, оцінюють та коригують, співвідносять свої досягнення

з успіхами інших, дають самооцінку своїм діям. Відбувається

соціалізація учня. Виступ від імені групи є відповідальним та

почесним, дозволяє учневі самореалізуватися. У невстигаючого

учня виникає інформаційний запит, загострюється потреба у знаннях.

9. Гумористичні відступи. Доречний жарт, веселе оповідання,
   

невеликий розіграш – все це сприяє розрядженню обстановки,

стимулює подальшу роботу. Якщо вчитель жартує, значить, він

передбачає наявність високого інтелекту у тих, до кого він звертається,

а отже, у такий спосіб він виявляє повагу до учнів, підкріплюючи

їхню самоповагу.

10. Чергування різних видів діяльності (більш напружених розумових дій
    

та короткочасних розслаблень, та ж фізкультхвилинка, наприклад).

11. Поважне ставлення до особи учня, визнання його ділових та особистих якостей. Довіра до учнів, надання педагогічно виправданої свободи.


Рекомендована література по темі:

Проблеми формування мотивації

навчальної діяльності школярів за сучасних умов

1. Алферова О.Д. Формування відповідального ставлення до навчання. Навчальний посібник. – 1984р.
   
2. О.Федько. Я (не ) хочу вчитися!
   

« Завуч », № 26, 2006 р.

3. Г.Моськіна. Експертиза стану викладання предметів.
   

« Завуч », № 32, 2005 р.

4. Зязюн І.А. Гуманістична стратегія і практика навчального процесу.
   

« Рідна школа », №8, 2000р.

5. Л. Ю. Ковальова. Причини низького рівня знань у школі.
   

„ Управління школою”, № 12,2004 р.

6. І. Бідюк. Як запобігти низькій успішності учнів.

„ Директор школи”, № 17, 2005 р.

6. Т. Денисова. Правила, яких має дотримуватися вчитель
   

щодо невстигаючих учнів.

„Завуч”, № 11, 2000 р.

7. Покарання та заохочення: чи стане навчання радістю?

„Директор школи”, № 9, 2003 р.