Особливості ведення підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері

Вид материала

Документы

Содержание 1. Правове регулювання земельних відносин у сільському господарстві 1.2. Порядок набуття права володіння, користування та розпорядження землею. 1.3. Оренда землі та порядок призначення орендної плати. Орендарями земельних ділянок є 1.4. Правове регулювання приватизації землі сільськогосподарського та іншого призначення. 2. Порядок оподаткування підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері 2.2. Спрощенав система оподаткування 2.4. Порядок створення та особливості оподаткування фермерських господарств 2.5. Податкові пільги. 3. Страхування сільськогосподарського бізнесу 3.2. Обов'язкове та добровільне страхування: види та правове регулювання. Град — частинки льоду, що випадають з купчасто-дощових хмар у теп­лий період року. Злива — Буря — це ураган, підсилений опадами. Вказані ризики інколи виникають одночасно. Повінь — Нещасні випадки. Стихійні явища. Гуртовий продаж. Роздрібний, або рітейловий, продаж. Цільове постачання. Біржові контракти. Продаж з поля. ... Полное содержание

Подобный материал:

• План занять та самостійної роботи Тема Поняття підприємництва, суб'єктів підприємницької, 81.63kb.
• Вступ 3 теоретичні основи регулювання підприємницької діяльності 7 Поняття підприємницької, 147.27kb.
• Назва реферату: Особливості внутрішнього аудиту Розділ, 114.02kb.
• Започаткування та ведення підприємницької діяльності Вступ Мале підприємництво, 695.71kb.
• Особливості ведення бухгалтерського обліку при здійсненні благодійної діяльності, 53.74kb.
• Заходи щодо дерегуляції підприємницької діяльності, 51.95kb.
• Рної політики у сфері господарської діяльності, Методики проведення аналізу впливу, 39.73kb.
• Постанова Кабінету Міністрів України від 15. 03. 2006 р. №328 "Про затвердження Положення, 144.91kb.
• Створення І установчі документи господарського товариства, 342.32kb.
• Науково-дослідний інститут фінансового права, 802.71kb.

ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ СФЕРІ


Україна — велика аграрна держава. Її сільське господарство — одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у жит­ті суспільства.

Так, в агропромисловому комплексі формується основна частина про­довольчих ресурсів та майже три четверті роздрібного товарообігу, що має виз­начальний вплив на гарантування продовольчої безпеки держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку, поліпшення матеріального добробуту насе­лення.

Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливі­ших завдань нашої незалежної держави.

Державна політика стимулювання розвитку сільського господарства в Україні спрямована, в першу чергу, на підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази, з метою забезпечення передбачуваних умов розвит­ку підприємництва в сільському господарстві, невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів під­приємництва, крім випадків, передбачених законами, стимулювання розвитку приватного підприємництва, забезпечення суб'єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно та результати своєї праці.

З метою створення сприятливих умов для прискорення розвитку аг­рарного ринку, підтримки сільськогосподарських товаровиробників, забезпе­чення внутрішніх потреб держави у сільськогосподарській продукції пріори­тетними напрямами діяльності Кабінету Міністрів України, органів виконав­чої влади щодо розвитку аграрного ринку визначено удосконалення державно­го регулювання у цій сфері з метою створення сприятливих умов для функці­онування організованого аграрного ринку, в тому числі прозорих механізмів біржової торгівлі, недопущення значних коливань обсягів продажу і цін на сільськогосподарську продукцію, вирішення соціальних проблем на селі, ство­рення умов для широкого впровадження передових технологій сільськогоспо­дарського виробництва та його організації тощо.

Даний методичний посібник розроблено відповідно до вимог чинного законодавства як допоміжний матеріал для суб'єктів госпо­дарювання при започаткуванні та подальшому здійсненні підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері.

1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

1.1. Форми власності на землю.

Відповідно до Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права влас­ності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Право власності на землю (право володіння, користування і розпоряд­ження земельними ділянками) набувається та реалізується на підставі Кон­ституції України, Земельного Кодексу України, а також інших законів та нор­мативних актів.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та держав­ній власності.

Право приватної власності на землю гарантовано Конституцією Укра­їни. Це зовсім не означає, що у приватну власність (приватизовані) можуть бу­ти передані будь-які земельні ділянки. Відповідно до цільового призначення зараз землі поділяються на такі категорії:

• землі сільськогосподарського призначення;
  
• землі житлової та громадської забудови;
  
• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
  
• землі оздоровчого призначення;
  
• землі рекреаційного призначення;
  
• землі історико-культурного призначення;
  
• землі лісогосподарського призначення;
  
• землі водного фонду;
  
• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
  

Землі 3-9 категорій залишаються у державній власності і, як правило, передаватися в іншу власність не можуть.

Однак, як свідчить досвід передових держав, приватний землевласник — дбайливий господар і високоефективний товаровиробник. Тому законодав­ством передбачено, що земля може надаватися у приватну власність для нас­тупних потреб:

• для ведення селянського господарства;
  
• для ведення особистого підсобного господарства;
  
• для ведення садівництва як колективного, так і індивідуального;
  
• під гаражне, дачне, індивідуальне житлове будівництво.
  

Суб'єктами права власності на землю є:

• громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;
  
• територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;
  
• держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.
  

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
  
• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
  
• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
  
• прийняття спадщини;
  
• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
  

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

До комунальної власності відносяться землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташо­вані об'єкти комунальної власності.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

• передачі їм земель державної власності;
  
• примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
  
• прийняття спадщини;
  
• придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
  
• виникнення інших підстав, передбачених законом.
  

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у при­ватну власність, належать:

• землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
  
• землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного та трубопровідного транспорту;
  
• землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
  
• землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених Земельним кодексом;
  
• землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом;
  
• земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
  

1.2. Порядок набуття права володіння, користування та розпорядження землею.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

• приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
  
• одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
  
• одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.
  

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених законодавством, провадиться один раз по кожному виду використання.

Право власності та право постійного користування земельною ділянкою посвідчують державними актами. Такі документи видають органи місцевої влади, на території яких містяться відповідні земельні ділянки. Форми державних актів затверджено в постанові Кабінету Міністрів України № 449 від 2 квітня 2002 року.

Право на оренду землі належить оформити в договорі оренди. Всі документи, що посвідчують право на землю, треба подати до місцевої філії Центру державного земельного кадастру за місцем положення земельної ділянки для реєстрації відповідних прав. Порядок такої державної реєстрації встанов­лює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

До набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається:

• купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
  
• купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
  

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).


Що таке земельний сертифікат?

Земельний сертифікат, або, за законодавчим визначенням, сертифікат на земельну частку (пай) — це документ, що його видав державний орган. Такий сертифікат підтверджує, що відповідна особа має право на земельну частку (пай), і містить відомості про вартість та розмір цієї частки в умовних гектарах. Земельні сертифікати видавали районні державні адміністрації. Громадянин, який одержав такий документ, не знає, де конкретно міститься його частка землі, і не може її самостійно обробляти. Своє право на земельну частку її власник може тільки передати в спадок. До набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель продавати, дарувати чи відчужувати земельний пай будь-яким іншим способом заборонено.

Втім, громадянин-власник земельного паю має право виокремити свою ділянку зі складу земель колишнього КСП, що належали йому на праві колективної власності, і господарювати на цій землі самостійно. Щоб стати одноосібним власником землі, потрібно виділити земельний пай у натурі й отримати державний акт на право приватної власності на землю. Головним документом, що дає підстави вчиняти такі дії, є земельний сертифікат. Земельний сертифікат видавали громадянам особисто. Не передавайте сертифікат на зберігання іншим особам. Виданий Вам земельний сертифікат буде дійсним доти, допоки Ви не виділите земельний пай у натурі й не отримаєте державний акт на право власності на землю.

Які права має власник земельної частки (паю), що одержав відповідний сертифікат?

Як визначено в пункті 16 розділу X «Перехідні положення» Земельно­го кодексу України, кожний власник земельної частки (паю), який одержав відповідний сертифікат, має право на те, щоб належну йому земельну частку (пай) виділили в натурі, тобто надали йому конкретну земельну ділянку й оформили державний акт на право власності на землю. Щоб реалізувати таке право, власникові земельної частки (паю) потрібно подати до відповідної ради або районної державної адміністрації заяву про виділення паю в натурі.

Власник земельної частки (паю) мусить пам'ятати про те, що за нормами, встановленими в пункті 15 розділу X вказаного кодексу, він тимчасово — до 1 січня 2007 року — не має права її продати, подарувати, віддати в заставу чи відчужити в інший спосіб. Земельну частку можна лише передати в оренду або в спадок. Відчужувати земельний пай дозволено в тому разі, якщо цього вимагають державні та громадські потреби. В такому разі земельний пай у власни­ка викуповують відповідні державні органи.

Якою є процедура виділення земельного паю на підставі сертифікату?

Таку процедуру визначено в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року. Громадянин, який має сертифікат, подає заяву до певної місцевої ради або районної державної адміністрації — залежно від місця положення земельної ділянки, що підлягає паюванню. Якщо ділянка лежить у межах села, селища або міста, то з заявою потрібно звернутися до відповідної місцевої ради. А якщо ділянка міститься за межами населеного пункту (села, селища чи міста), то заяву належить подати до районної державної адміністрації. Щоб Вам правильно оформили державний акт на право власності на землю, в заяві обов'язково вкажіть цільове призначення земельної ділянки та умови її використання (наприклад, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Якщо Ви хочете приєднати свій земельний пай до земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, то не забудьте зазначити про це в заяві. До заяви потрібно додати сертифікат на право на земельну частку (пай).

Одержавши заяву, місцева рада чи районна державна адміністрація має доручити місцевому державному органові земельних ресурсів, щоб той вніс пропозиції щодо виділення земельного паю в натурі. Нагадаємо, що в той час, коли землю передавали з державної власності в колективну власність колишніх членів КСП або іншого сільськогосподарського підприємства, зазвичай розробляли схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї). Власне, на підставі тієї схеми місцевий державний орган земельних ресурсів подає раді чи районній державній адміністрації свої пропозиції щодо виділення земельного паю в натурі. Відтак відповідна рада чи державна адміністрація ухвалює рішення про виділення земельної ділянки власникові земельного паю та оформлення відповідного державного акту.

Якщо такої схеми не було складено, відповідна місцева рада чи районна державна адміністрація мусить ухвалити рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Відповідний орган приймає таке рішення в тому разі, якщо заяви про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) подала більшість власників земельних часток (паїв) — членів одного сільськогосподарського підприємства.

Зазвичай земельний пай виділяють у натурі однією земельною ділянкою. Однак за бажанням власника йому можуть виділити в натурі дві земельні ділянки з різними видами сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Що таке державний акт на право власності на землю?

Державний акт — це документ, який посвідчує, що та особа, котрій його видано, є повноправним власником земельної ділянки. Рішення про видачу державного акту на право власності на землю приймає відповідна місцева рада чи державна адміністрація. Право на одержання такого документу мають усі власники земельних сертифікатів. Сам державний акт оформляє землевпорядна організація, яка виконувала землевпорядні роботи. Такий документ підлягає обов'язковій державній реєстрації.

1 липня 2004 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»


(№ 1952-ІУ). Згідно з законом, функції реєстрації речових прав на нерухоме майно й обмежень цих прав покладено на Центр державного земельного кадастру та його місцеві філії. Власне, в одному з таких місцевих органів і потрібно зареєструвати державний акт на право власності на землю.

Державний акт також визначає розмір, місце положення та межі земельної ділянки і містить її схему. В такому документі, який видають замість земельного сертифікату, вказують цільове призначення ділянки — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема для ведення фермерського господарства. В державному акті можуть також вказати, що ділянку призначено для ведення особистого селянського господарства. До таких формулювань вдаються в тому разі, якщо власник сертифікату вирішив збільшити свою земельну ділянку для особистого селянського господарства за рахунок приєднання до неї виділеної йому земельної частки (паю).

У разі виділення земельних ділянок групі осіб — власників паїв — єдиним масивом, такій групі видають один державний акт на право власності на земельну ділянку. Той документ посвідчує право кожного з вказаної групи на спільну сумісну або спільну часткову власність. За таких обставин до державного акту додають список співвласників земельної ділянки. Якщо Ви випадково втратили свій земельний сертифікат, Ви не втрачаєте свого права на отри­мання державного акту. Вам просто потрібно одержати дублікат того документу. З таким проханням належить звернутися в ту районну державну адміністрацію, яка видала земельний сертифікат.


Скільки коштує виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку

в разі виділення земельної частки (паю) в натурі?

Як визначено в Законі України «Про захист конституційних прав громадян на землю» (№ 2375-ІУ від 20 січня 2005 року), вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки в разі їх виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), не може перевищувати 5 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян. Оскільки на сьогоднішній день неоподатковуваний мінімум становить 17 грн., загальна вартість вказаних робіт не може перевищувати 85 грн.

1.3. Оренда землі та порядок призначення орендної плати.

Оренда землі — це засноване на договірній основі строкове платне володіння i користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знахо­дяться на ній, або без них.

Оренда земельної ділянки може бути:

• короткостроковою — не більше 5 років;
  
• і довгостроковою — не більше 50 років.
  

Орендодавцями земельних ділянок є:

• громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки (чи уповноважені ними особи);
  
• сільські, селищні, міські ради із земель комунальної власності;
  
• районні, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АРК та Кабінет Міністрів України стосовно земель, що перебувають у державній власності.
  

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння та користування зе­мельною ділянкою.

Право власності чи право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання її власником чи користувачем відповідного документу і його державної реєстрації (п. 1 ст. 125 Земельно­го кодексу). Для власника земельної ділянки таким документом є Державний акт на право власності на землю, для землекористувача — Державний акт на право користування землею, форми яких затверджено постановою КМУ від 02.04.2002 р. № 449. Із моменту отримання цих документів сплачується земельний податок.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної чи комунальної власності. Усі інші підприємства, установи та організації, а також фізичні особи — суб'єкти під­приємницької діяльності можуть користуватися земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, лише уклавши договори оренди та сплачуючи орендну плату.

Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення перед іншими категоріями земель виражається в тому, що придатні для потреб сільського господарства землі мають надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Отже, оренда сільгосппідприємствами земельних ділянок у органів державної влади та органів місцевого самоврядування є, як ми розуміємо, орендою саме сільськогосподарських угідь зі складу земель запасу та/або земель резервного фонду.

Як відомо, формування резервного фонду земель у процесі приватизації земель державних та комунальних сільгосппідприємств, установ та ор­ганізацій передбачено ст. 25 Земельного кодексу в розмірі до 15 % площі всіх сільськогосподарських угідь, які були в їх постійному користуванні.

Водночас зауважимо, що в землях запасу можуть перебувати не лише сільгоспугіддя. Як установлено ст. 30 Земельного кодексу, несільськогосподарські угіддя державної та комунальної власності, що перебували в користуванні ліквідованих сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, відносяться до земель запасу.

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу передача в оренду земельних ді­лянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюєть­ся на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому Земельним кодексом.

Документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які виставляються на аукціон, виготовляється на замовлення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації (п. 2 ст. 125 Зе­мельного кодексу). Форму типового договору оренди землі затверджено постановою КМУ від 03.03.2004 р. № 220.

У статті 20 Закону України «Про оренду землі» відзначається, що державна ре­єстрація договорів оренди землі провадиться в порядку, установленому за­коном. З метою забезпечення ре­алізації фізичними та юридичними особами права на визнання державою правочинів, стосовно яких передбачено державну реєстрацію, до прийняття Верховною Радою України згідно зі ст. 210 Цивільного кодексу відповідно­го закону, Кабінет Міністрів України постановою від 26.05.2004 р. № 671 затвердив Тимчасовий по­рядок державної реєстрації правочинів.

До отримання правовстановлюючих документів забороняється приступати до використання земельної ділянки (п. 3 ст. 125 Земельного ко­дексу).


Розмір, форма і строки орендної плати в договорі.

Частиною другою ст. 21 Закону України «Про оренду землі» встанов­лено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлю­ються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної пла­ти за земельні ділянки державної та комунальної власності, що встановлюють­ся відповідно до Закону про плату за землю.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

• для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";
  
• для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".
  

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

По суті, про це ж зазначається і у ст. 19 Закону України «Про пла­ту за землю» — розмір, умови та строки внесення орендної плати за зем­лю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем (крім строків унесення орендної плати за зе­мельні ділянки державної та комунальної власності).

Як бачимо, за оренду землі державної та комунальної власності встановлено особливий порядок розрахунків. І хоча у наведених вище нормах Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про пла­ту за землю» стосовно земель державної та комунальної власності слово «крім» віднесено лише до строків унесення орендної плати, звертаємо увагу й на особливості визначення розміру орендної плати і форми розрахунків щодо неї.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні).

Стосовно форми орендної плати нагадаємо, що орендна плата мо­же справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.