Особливості ведення підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері

Вид материала

Документы

Содержание 2.2. Спрощенав система оподаткування 2.4. Порядок створення та особливості оподаткування фермерських господарств 2.5. Податкові пільги.

Подобный материал:

• План занять та самостійної роботи Тема Поняття підприємництва, суб'єктів підприємницької, 81.63kb.
• Вступ 3 теоретичні основи регулювання підприємницької діяльності 7 Поняття підприємницької, 147.27kb.
• Назва реферату: Особливості внутрішнього аудиту Розділ, 114.02kb.
• Започаткування та ведення підприємницької діяльності Вступ Мале підприємництво, 695.71kb.
• Особливості ведення бухгалтерського обліку при здійсненні благодійної діяльності, 53.74kb.
• Заходи щодо дерегуляції підприємницької діяльності, 51.95kb.
• Рної політики у сфері господарської діяльності, Методики проведення аналізу впливу, 39.73kb.
• Постанова Кабінету Міністрів України від 15. 03. 2006 р. №328 "Про затвердження Положення, 144.91kb.
• Створення І установчі документи господарського товариства, 342.32kb.
• Науково-дослідний інститут фінансового права, 802.71kb.

2.2. Спрощенав система оподаткування

Які існують ставки єдиного податку для підприємств?

Плануючи перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звіт­ності, підприємства можуть самостійно вибрати одну з таких ставок єдиного податку:

• 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без врахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;
  
• 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
  

Хто може стати платником єдиного податку?

Згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів ма­лого підприємництва» платниками єдиного податку можуть бути:

• фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
  
• юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
  

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (то­варів, робіт, послуг).

При здійсненні операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.


Які підприємства не можуть бути платниками єдиного податку?

Згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» платниками єдиного податку не можуть бути:

• суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;
  
• суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;
  
• суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
  

Дія цього Указу не поширюється на:

• суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
  
• довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
  
• суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
  
• фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
  
• спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
  

Суб'єкти підприємницької діяльності-юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права зас­тосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівко­вого та безготівкового розрахунків коштами. Тобто бартер для підприємств-платників єдиного податку заборонено.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством — на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

Якщо Ви є суб'єктом малого підприємництва, то для переходу на спро­щену систему оподаткування, обліку та звітності Вам слід подати письмову за­яву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх встановлених податків та обов'язкових плате­жів за попередній звітний (податковий) період. Окрім того, Вам слід обов'яз­ково зазначити, яку ставку єдиного податку Ви обрали. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності можна приймати не біль­ше одного разу за календарний рік.

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти ро­бочих днів безкоштовно видати Вам свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

Якщо у Вас як суб'єкта малого підприємництва виникла необхідність відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернутися до раніше встановленої системи оподаткування, то це можна здійснити з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу). Вам слід подати відповідну заяву до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

Як сплачувати єдиний податок?

Суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця.

За результатами господарської діяльності за звітний податковий період (квартал) суб'єкти малого підприємництва-юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору, а в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6% — розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єди­ного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів. Якщо Ваше підприємство є суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою, то Вам слід обов'язково вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.


Від сплати яких податків і зборів звільняються підприємства,

які обрали спрощену систему оподаткування?

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

• податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%;
  
• податку на прибуток підприємств;
  
• податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-суб'єктів малого підприємництва);
  
• плати (податку) за землю;
  
• збору на спеціальне використання природних ресурсів;
  
• збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
  
• збору до Державного інноваційного фонду;
  
• збору на обов'язкове соціальне страхування;
  
• відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
  
• комунального податку;
  
• податку на промисел;
  
• збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
  
• збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
  
• внесків до Фонду соціального захисту інвалідів України;
  
• внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
  
• плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
  

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.

Плата за землю

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

У п. 6 Постанови КМУ від 16.03.2000 р. № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва» зазначено, що суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим ч. І ст.6 не є платником плати (податку) за землю, не сплачує цю плату (податок) за землю лише за ті земельні ділянки, які він використовує для здійснення підприємницької діяльності.

У листах від 27.10.2000 р. № 14312/7/18-0617 і від 03.05.2001 р. № 5659/7/18-2117 ДПАУ доходить висновку про те, що при передачі земель­них ділянок під будівлями, спорудами чи під їх частинами іншим суб'єктам, які, у свою чергу, використовують їх для здійснення своєї підприємницької ді­яльності, суб'єкт підприємницької діяльності-орендодавець сплачує земель­ний податок на загальних підставах. Таким чином, ДПАУ наполягає на тому, що передача земельної ділянки в оренду не є для підприємства-платника єди­ного податку підприємницькою діяльністю. Отже, з таких земельних ділянок податок на землю повинен сплачуватися у загальному порядку. Однак, з цього приводу існують також інші думки. Наприклад, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своїх листах від 26.03.2001 р. № 2-221/2053, від 02.04.2001 р. № 1-221/2222 і від 24.10.2001 р. № 1-221/6346 пояснює, що, передаючи земельну ділянку (або будівлю із зе­мельною ділянкою) в оренду іншим суб'єктам підприємницької діяльності, підприємство-платник єдиного податку здійснює один з видів своєї підприєм­ницької діяльності, а саме — надання приміщень в оренду. Тому таке підприємство-орендодавець не повинно сплачувати до бюджету земельний податок. При цьому підтвердженням правомірності здійснення такої операції має слу­жити запис у статуті підприємства про те, що надання землі та приміщень в оренду є одним з видів підприємницької діяльності.

Отже у підприємства-платника єдиного податку, яке передає в оренду виробничі приміщення з ділянкою землі, є підстави не сплачувати податок на землю з тієї частини земельної ділянки, яка належить до виробничих площ, що здаються в оренду.

Чи може платник єдиного податку протягом року перейти на ставку

єдиного податку з 6% на 10% і навпаки?

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, незалежно від вибраної ставки єдиного податку — 6% чи 10%, можна приймати не більше одного разу за календарний рік. Про це зазначено в абзаці п'ятому ст. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва», а також у наказі ДПА України від 12.10.99 р. № 555 «Порядок видачі свідоцтва про право сплати єди­ного податку суб'єктом малого підприємництва-юридичною особою».

Підприємство, яке є платником єдиного податку, має кредиторську та дебіторську заборгованості за різними договорами з одним і тим же контрагентом. Чи має таке підприємство право провести залік зустріч­них вимог із таким контрагентом?

Суб'єкти підприємницької діяльності-юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами. Тому в даному випадку погашення кредиторської та дебіторської заборгованостей має відбуватися виключно коштами (про це питання див. ст. 1 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (зі змінами та доповненнями).


2.3. Фіксований сільськогосподарський податок (ФСП)


Фіксований сільськогосподарський податок.

Фіксований сільськогосподарський податок (далі — ФСП) є однією з форм державної підтримки аграрної галузі економіки. Його було запровад­жено Законом України № 320-ХІУ від 17 грудня 1998 року для зменшення податкового навантаження на сільськогосподарських виробників в умовах, коли рівень їхньої платоспроможності з об'єктивних причин постійно змен­шувався. Термін дії — з 1 січня 1999 року до 31 грудня 2009 року.

Порівняно зі звичайною системою та єдиним податком ФСП має такі переваги:

• істотне зменшення числа податків, що сплачувалися до бюджету;
  
• спрощення процедури розрахунку податку;
  
• залежність суми податку, який слід сплатити в бюджет, не від резуль­татів господарської діяльності підприємства, а від площі, грошової оцінки та призначення земельних угідь;
  
• сприятливий порядок сплати податку, у період, на який припадають найбільші затрати, суми ФСП найменші, а найбільше податкове на­ вантаження припадає на період після збирання врожаю.
  

Недоліком ФСП є те, що його слід сплачувати незалежно від результатів господарської діяльності. Може скластися така ситуація, що внаслідок стихійного лиха або інших несприятливих умов урожай не визрів, або його не змогли зібрати, підприємство не змогло нічого продати і отримати гроші, або партнери виявилися непорядними і не розрахувались. Однак, безвідносно до таких проблем, податок необхідно сплатити у визначений строк.

Хто може бути платником ФСП?

Платниками ФСП є сільськогосподарські підприємства різних органі­заційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її пере­робки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу (ст. 2 Закону про ФСП).

Теоретично платниками ФСП можуть бути і громадяни-суб'єкти під­приємницької діяльності, але на практиці у всіх підзаконних нормативних ак­тах визначено механізм розрахунку і сплати ФСП тільки для юридичних осіб.

Крім того, підприємство обов'язково повинно мати власні або орендо­вані сільськогосподарські угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища та/або багаторічні насадження, землі водного фонду (ст. 3 Закону про ФСП).

Чи може новостворене підприємство перейти на сплату ФСП?

Новостворене підприємство не може бути платником ФСП, бо таке право мають тільки підприємства, у яких сума, одержана від реалізації сіль­ськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми вало­вого доходу підприємства.

Єдиним винятком із цього правила на сьогодні є підприємства різних організаційно-правових форм, які займаються виробництвом (вирощуван­ням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції і створюються на основі реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства-платника ФСП. Такі підприємства автоматично стають платниками ФСП. Однак, з початком нового року таким підприємствам потрібно заново доводити своє право і надалі сплачувати ФСП на загальних підставах.


Як бути, якщо підприємство було створено минулого року, сплачувало податки за загальною системою, але відпрацювало не повний рік?

На наш погляд, треба дотримуватися вимог Закону про ФСП. У ньому звітним періодом для переходу на ФСП визначено звітний (податковий) рік — період, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня поточного року. Тому перейти на сплату ФСП можна тільки при наявності даних про суму доходів за повний попередній рік.


У рахунок яких податків, зборів і платежів сплачується ФСП?

Головною особливістю ФСП є те, що він сплачується замість цілої низки податків, зборів та інших платежів. Він увібрав у себе такі податки і збори:

• податок на прибуток підприємств;
  
• плату (податок) за землю;
  
• комунальний податок;
  
• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
  
• збір на обов'язкове соціальне страхування;
  
• збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України (податок скасовано);
  
• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
  
• збір до Держаного інноваційного фонду (податок скасовано);
  
• плату за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;
  
• збір за використання природних ресурсів (у частині користування водою для потреб сільського господарства).
  

Решта податків та зборів сплачується у порядку, передбаченому законодавством. Окрім того, платники ФСП не звільняються від сплати податку на дивіденди та податку на репатріацію доходів нерезидентів. Вони несуть відпо­відальність також за утримання і перерахування до бюджету сум прибутково­го податку та платежів до соціальних фондів з найманих працівників.


Який порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку?

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку» у разі коли за результатами діяльності у звітному (податковому) році сума, отримана платником податку від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу, у наступному звітному (податковому) році податки, збори (обов'язкові платежі) сплачуються на загальних підставах в установленому законодавством порядку.

Сума, отримана платником податку від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів), включає доходи, отримані від:

• реалізації продукції рослинництва і тваринництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів її переробки на власних підприємствах;
  
• реалізації продукції рибницьких, рибальських та риболовецьких господарств, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), і продуктів її переробки на власних підприємствах;
  
• реалізації продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.
  

Сільськогосподарські підприємства для набуття і підтвердження статусу платників податку самостійно обчислюють суму такого податку за формою, встановленою Державною податковою адміністрацією, та до 1 лютого поточного року подають:

• загальний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з якої справляється податок, до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням;
  
• звітний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку окремо за кожною земельною ділянкою до органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;
  
• розрахунок питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок за формою, встановленою Мінагрополітики разом з Державною податковою адміністрацією;
  
• витяг з державного земельного кадастру про склад земель сільськогосподарських угідь та їх грошову оцінку до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок.
  

Як визначити валовий дохід підприємства?

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

• загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону);
  
• доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;
  
• доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);
  
• доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;
  
• доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:
  
• сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 вищезазначеного закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу";
  
• сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку;
  
• сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів;
  
• сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно із законом;
  
• сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;
  
• вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;
  
• сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;
  
• сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;
  
• сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;
  
• доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну);
  
• сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку.
  

Скільки землі потрібно для переходу на ФСП?

У законодавстві немає визначених нормативів площі сільськогосподарських угідь для переходу на ФСП. Слід підкреслити, що об'єктом оподаткування ФСП є площа не всієї земельної ділянки, а лише площа сільськогос­подарських угідь. До таких угідь у Законі про ФСП належать: рілля, сіножаті, пасовища та багаторічні насадження, землі водного фонду. При розрахунку ФСП враховується як площа власних земель, так і площа орендованих земель (у неплатника ФСП).

Відповідальність за несплату ФСП.

Особливість обчислення і сплати ФСП полягає в тому, що подання розрахунку, в якому платник визначає річну суму податкового зобов'язання, передує законодавчо встановленим термінам їх сплати. Згідно з роз'ясненнями Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та ДПАУ, базовим податковим (звітним) періодом для ФСП є календарний мі­сяць. У зв'язку з цим у Законі від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» граничний термін щомісячної сплати цього податку встановлено на 30-й календарний день, наступний за останнім календарним днем звітного мі­сяця.

Штрафні санкції за несплату ФСП визначено у ст. 17 Закону № 2181:

• якщо платник податку до початку його перевірки контрольним органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання, то він повинен подати уточнений розрахунок податку, самостійно погасити суму недоплати, а також сплатити штраф у розмірі 5% відсотків суми такої недоплати;
  
• якщо платник податку не сплачує вчасно суму податкового зобов'язання, то він зобов'язаний сплатити пеню із розрахунку 120%облікової ставки НБУ та штраф у таких розмірах:
  
• при затримці до 30 календарних днів — 10% суми боргу;
  
• при затримці від 31 до 90 календарних днів — 20% суми боргу;
  
• при затримці більше 90 календарних днів — 50% суми боргу;
  
• якщо контрольний орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання, то штрафні санкції нараховуються згідно з п. І ст. 17 Закону №2181.
  

Які ще податки, крім ФСП, повинні сплачувати сільськогосподарські виробники?

Залежно від виду діяльності, сільськогосподарські підприємства сплачують, крім ФСП, загальнодержавні та місцеві податки і збори, які справляються в Україні і не входять до складу ФСП. Це такі податки і збори (обов'язкові платежі):

• податок на додану вартість;
  
• акцизний збір;
  
• мито;
  
• державне мито;
  
• рентні платежі;
  
• збір за забруднення навколишнього середовища;
  
• податок з реклами;
  
• інші місцеві збори.
  

Додатково див. ст. 14 та 15 Закону «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-ХП).

2.4. Порядок створення та особливості оподаткування фермерських господарств

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян України із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян.

Діяльність регулюється Законом України «Про фермерське господарство».

Фермерське господарство це, як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14 річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Фермерське господарство може бути створено однією особою. Головою такого господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

При створені одним із членів сім'ї фермерського господарства інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси такого господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. Голова фермерського господарства може доручати виконувати свої обов'язки і використовувати право голови одному з членів господарства. Голова і члени фермерського господарства не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях. Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп.

Фермерське господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, орендни­ми та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Рівноправність фермерського господарства з іншими аграрними товаровиробниками полягає в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та організаціями господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством та пройшов професійний відбір.

Першочергове право на створення фермерського господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію, або досвід роботи в сільському господарстві.

Професійний відбір бажаючих створити фермерське господарство проводить районна (міська) професійна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства, та інших заінтересованих державних і громадських адміністрацій.

Громадянам України, які виявили бажання вести фермерське господарство передаються по їх бажанню в приватну власність або в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибну ділянку. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель вилучених (викуплених) у встановленому порядку. В тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Безплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадянам для ведення фермерського господарства у межах середньої земельної частки. Передача громадянам безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства проводиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадянам для ведення фермерського господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення фермерського господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Громадяни, які виявили бажання вести фермерське господарство, включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості, для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки, заяву, підписану головою створюваного фермерського господарства.

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності фермерського господарства.

Заяву про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування за погодженням сільської, селищної Ради народних депутатів розглядає у місячний строк районна (міська) конкурсна комісія та районна (міська), в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Рада народних депутатів і в разі проходження професійного відбору та згоди відповідна рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств державній землевпорядній організації проект відведення ділянки, які розроблюються в першочерговому порядку.

Проект відведення земельної ділянки погоджуються із власником землі або землекористувачем (за винятком випадків відведення земельної ділян­ки із земель запасу), землевпорядним і санітарними органами та органом архітектури. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства відповідні Ради народних депутатів прий­мають на найближчій сесії.

Передача та надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, проводиться тільки після їх вилучення (викупу). Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці.

Для ведення фермерського господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватись у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га. ріллі і 100 га. усіх земель, у місцевостях з важкодостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України — 100 га. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть фермерське господарство, у межах норм, передбачених Законом України « Про фермерське господарство» визначають районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні є район, Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель. Для створення раціональних за розмірами се­лянських (фермерських) господарств громадяни України, які ведуть таке гос­подарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей.

Розмір земельної ділянки, що надається в оренду, обумовлюється договором оренди.

Земельні ділянки громадян, які ведуть фермерське господарство поділу не підлягають.

Члени колективних сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести фермерське господарство, мають право безперешкодного виходу з них.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, фермерське господарство підлягає в 30-денний термін державній реєстрації.

Для державної реєстрації фермерського господарства голова фермерського господарства або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації:

• засновницькі документи (установчий договір про створення фермерського господарства та Статут фермерського господарства);
  
• реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства;
  
• копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на прав і власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення;
  
• документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.
  

Для реєстрації фермерського господарства забороняється вимагати інші документи або відомості, ніж перелічені вище. Підписи громадян на установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються нотаріусом.

Новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах — п'ять років), фермерським господарствам з відокремленими садибами та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно в проекті Державного та місцевих бюджетів передбачають кошти на підтримку фермерських господарств. Новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами на безповоротній основі кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств; підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах; розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств. На поворотній основі допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.

Іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, на поворотній основі строком до п'яти років на такі цілі: придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів, на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, будівництво та реконструкцію виробничих і невиробничих приміщень, у тому числі житлових, закладення багаторічних насаджень, розвиток кредитної та обслуговуючої кооперації, зрошення та меліорацію земель.

З фермерських господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості і місце розташування земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюється Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про фермерське господарство» фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, сплачувати податки і збори.

Якщо фермерське господарство перебуває на загальній системі оподаткування, воно повинно сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», в тому числі земельний податок та/або орендну плату за землю.

Оподаткування землі здійснюється відповідно до Закону України «Про плату за землю», що визначає порядок оподаткування земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів та земельних ділянок, які знаходяться за межами населених пунктів, встановлює ставки оподаткування для різних категорій земель та пільги в опо­даткуванні для окремих категорій платників та категорій земель.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про плату за землю» не справляється плата за земельні ділянки фермерських господарств, зайнятих молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у по­ру плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних насаджень.

У зв'язку з прийняттям змін до цього Закону ч. 1 ст. 12 доповнено п. 25, яким установлено, що від земельного податку звільняються новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність.

Як встановлено ст. 125 Земельного кодексу, право власності на земельну ділянку посвідчується Державним актом.

Щодо оподаткування земельних ділянок, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди (орендодавцями яких є відповідні сільські, селищні, міські ради або державні адміністрації), то, як визначено ст. 21 Закону України «Про оренду землі», роз­мір цієї плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди між орендо­давцем і орендарем, і річна орендна плата за такі земельні ділянки не може бу­ти меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 % їх грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може встановлюватися біль­ший розмір орендної плати.

Крім того, відповідно до п. 6 Перехідних положень Земельного кодек­су при переоформленні права постійного користування земельними ділянка­ми, наданими для ведення фермерських господарств у довгострокову оренду, розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку, встановленого Законом України «Про плату за землю».

2.5. Податкові пільги.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про плату за землю» від земельного податку звільняються, зокрема:

• вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ та навчальних закладів сільськогосподарського профілю і професійно-тех­нічних училищ;
  
• на період дії Закону про ФСП власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок і земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку;
  
• новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'яти років із часу передачі їм земельної ділянки у власність.
  

Згідно з частиною другою ст. 12 Закону України «Про плату за зем­лю» не справляється плата, зокрема, за:

• сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій визначених ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи» ;
  
• хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які встановлено обмеження щодо ведення сільського господарства;
  
• землі, що перебувають на тимчасовій консервації або у стадії сіль­ськогосподарського освоєння;
  
• землі державних сортовипробувальних станцій та сортодільниць, що використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;
  
• земельні ділянки державних, колективних та фермерських госпо­дарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоносіння, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та саджанцями багаторічних плодових насаджень.
  

Які категорії громадян мають пільги щодо сплати земельного податку?

Від сплати земельного податку за ділянки, що перебувають у власнос­ті громадян і не перевищують норм, встановлених у статті 121 Земельного ко­дексу України, звільняють таких осіб:

• інвалідів І та II груп;
  
• учасників Великої Вітчизняної війни та прирівняних до них осіб;
  
• пенсіонерів;
  
• громадян, які виховують трьох і більше дітей;
  
• громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу;
  
• громадян, яким за встановленим порядком видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
  

Хто не є платниками земельного податку?

Сільгосппідприємства зі статусом платників фіксованого сільськогос­подарського (далі — ФСП) чи єдиного податку не належать до пільговиків, про яких ідеться у ст. 12 Закону про плату за землю, однак вони не сплачують податок на землю на цілком законних підставах.

Як відомо, ст. 1 Закону про ФСП установлено, що фіксований сільгоспподаток сплачується в рахунок деяких податків та зборів (обов'язкових пла­тежів), у тому числі і плати (податку) за землю.

Згідно зі ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт мало­го підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником певних по­датків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема, і плати (податку) за землю.