Особливості ведення підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері

Вид материалаДокументы

Содержание


1.4. Правове регулювання приватизації землі сільськогосподарського та іншого призначення.
2. Порядок оподаткування підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

1.4. Правове регулювання приватизації землі сільськогосподарського та іншого призначення.

У грудні 1990 року постанова Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу» визначила, що починаючи від 15 березня 1991 року всі зем­лі в Україні є об'єктом земельної реформи. Щоб створити умови для рівноп­равного розвитку різних форм власності на землю, її раціонального використання та охорони, 13 березня 1992 року український парламент ухвалив поста­нову «Про прискорення земельної реформи і приватизацію землі». Документ передбачав перерозподіл земель з одночасною їх передачею в приватну й ко­лективну власність, а також у користування громадянам, підприємствам, уста­новам та організаціям. Земельні відносини регулювали Земельний кодекс (1992 року) та інші законодавчі акти України.

Починаючи від січня 1993 року, згідно з декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок», громадянам України переда­ють у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господар­ства, будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських буді­вель (присадибна ділянка), садівництва, дачного та гаражного будівництва. За­уважимо, що після того, як набрав чинності Закон України «Про особисте се­лянське господарство» (№ 742-ІУ від 15 травня 2003 року), ті ділянки, що їх раніше надавали для особистого підсобного господарства, тепер надають для особистого селянського господарства. Однак така зміна в назві цільового приз­начення аж ніяк не означає, що державні акти, видані на ділянки для особисто­го підсобного господарства, треба переоформити. Ті документи не втратили своєї чинності. Але, якщо в ділянки з'являється новий власник (наприклад, у разі успадкування, купівлі-продажу, обміну цієї ділянки), то під час виготов­лення державного акту на ім'я нового власника в документі вказують таке ціль­ове призначення ділянки: «для ведення особистого селянського господарства».

Передача земельних ділянок у власність здійснюють місцеві ради або районні державні адміністрації безкоштовно й одноразово за кожним ви­дом використання. У згаданій постанові Верховної Ради «Про земельну ре­форму» було зазначено, що громадяни України та юридичні особи, яким зе­мельні ділянки передано в користування, мали оформити право власності на землю до 15 березня 1994 року. Однак, цю дату декілька разів переносили (від­повідно до нових постанов парламенту).

1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, який врегулював питання власності на земельні ділянки, зокрема й питання безкоштовної приватизації.

При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам (державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю)), передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд).

5. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Верховна рада України законом України від 03.06.2008 р. N 309-VI визначила, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.


За яким порядком громадянам передають земельні ділянки в приватну власність?

Земельні ділянки передають у приватну власність громадянам місцеві ради (якщо ділянка лежить у межах населеного пункту) та районні державні адміністрації (якщо ділянка лежить за межами населеного пункту) за місцем розташування земельної ділянки. Загалом можна приватизувати ділянки для та­ких потреб:
  • ведення фермерського господарства;
  • ведення особистого селянського господарства;
  • будівництво й обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибна ділянка);
  • садівництво;
  • дачне та гаражне будівництво.

Громадяни, які бажають одержати у власність земельні ділянки для вищезазначених потреб, мають подати заяву до відповідної місцевої ради або районної державної адміністрації. Таку норму визначає стаття 118 Земельного кодексу України. Якщо йдеться про приватизацію ділянки, що перебуває в користуван­ні громадянина, то до заяви належить додати матеріали, що підтверджують ве­личину ділянки (земельно-кадастрову документацію, дані бюро технічної інвентаризації на будівлю тощо).

Місцем рада або районна державна адміністрація перевіряє обґрунтованість заяви громадянина та подані матеріали протягом місяця й ухвалює відповідне рішення. Реєструючи право приватної власності на землю, працівники ради роблять запис у земельно-обліковому документі — Книзі реєстрації громадян, яким безкоштовно передано земельні ділянки в приватну власність. На підставі рішення ради або районної державної адміністрації громадяни замов­ляють землевпорядній організації розробку проекту відведення земельної ділянки та виготовлення технічної документації для оформлення Державного акту на право приватної власності на землю. Зауважимо, що для приватизації земельних ділянок, раніше наданих громадянам у користування, готувати проект відведення ділянки не потрібно.

Землевпорядні організації також встановлюють межі земельних ділянок. Якщо в процесі встановлення меж земельної ділянки виявлено розбіжності між даними про їх площу й фактичною площею, то остаточну площу такої ділянки визначає місцева рада або районна державна адміністрація.

Після виготовлення вказаної документації та встановлення меж ділян­ки на місцевості громадяни одержують Державний акт на право приватної власності на землю. Такий документ видає відповідна місцева рада або районна державна адміністрація. Державний акт потрібно зареєструвати в органі державної реєстрації речових прав за місцем положення земельної ділянки.

Порядок державної реєстрації встановлює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Обов'язковій державній реєстрації згідно цього закону підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме:

1. право власності на нерухоме майно;

2. речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного користування земельною ділянкою;

г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом;

3.обмеження речових прав.

Необхідно додати, що дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об'єкта нерухомості є основою для формування Державного реєстру прав.

Право власності на будівлю, споруду, їх частину (квартиру, офісне приміщення тощо) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, якщо власники даної земельної ділянки та будівель, споруд, розташованих на ній, не поєднуються в одній особі.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно, що є у державній власності, здійснюється за заявою органу, уповноваженого в установленому порядку управляти нерухомим майном, що є у державній власності.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно територіальної громади здійснюється за заявою органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

Треба пам’ятати, що реєстрація права власності повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.


Яку найбільшу площу може мати земельна ділянка, безкоштовно пе­редана громадянинові в приватну власність?

Безкоштовно в приватну власність громадянам передають земельні ділянки, площа яких не перевищує норм, визначених у Земельному кодексі України.

Максимальна площа тих земельних ділянок така:
  • для ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів — не більша ніж 2 га. Втім, площу земельних ділянок, що їх передають громадянинові безкоштовно для ведення особистого селянського господарства, можна збільшити, якщо отримати свою земельну частку (пай) у натурі (на місцевості). У такому разі в заяві щодо виділення земельної частки на місцевості потрібно вказати, що цільове призначення ділянки — ведення особистого селянського господарства;
  • для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибна ділянка) в сільській місцевості — не більша ніж 0,25 га, у селищах — не більша ніж 0,15 га, в містах — не більша ніж0,10 га;
  • для садівництва — не більша ніж 0,12 га;
  • для дачного будівництва — не більша ніж 0,10 га;
  • для гаражного будівництва — не більша ніж 0,01 га;
  • для ведення фермерського господарства — не більша за площу земельної частки (паю), яку визначили для членів сільськогосподарських підприємств, розміщених на території тієї сільської, селищної чи міської ради, де створено фермерське господарство.

На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Якщо на території ради зареєстровано декілька сільськогосподар­ських підприємств, то величину земельної частки (паю) визначають як се­редній показник по цих підприємствах. А якщо на території відповідної ради немає ніяких сільськогосподарських підприємств, то площу земельної частки (паю) визначають як середній показник у районі.


У який момент в громадянина виникає право власності на землю?

Право власності на землю в громадянина виникає після того, як він одержав Державний акт на право власності на землю і зареєстрував його за встановленим у законі порядком, а землевпорядна організація встановила межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Необхідно зазначити, що право на тимчасове користування земельною ділянкою (право на оренду) також виникає тільки після встановлення меж земельної ділянки, укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації. Якщо термін орен­ди становить більше ніж рік, то договір оренди, після його подання до місцевої філії Центру державного земельного кадастру, є підставою для реєстрації пра­ва користування земельною ділянкою.

2. ПОРЯДОК ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ СФЕРІ

2.1. Загальна система оподаткування.

Якщо Ваше підприємство працюватиме за звичайною системою опо­даткування, то Ви будете зобов'язані:
  • сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни;
  • вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність;
  • подавати до державних податкових органів, державних цільових фондів декларації, відомості та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), відповідно до законів України.

Розглянемо особливості сплати податку на прибуток для виробників сільськогосподарської продукції.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку, в строки та розмірах, передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % до об'єкта оподаткування.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові доходи і витрати підприємств-виробників сільськогосподарської продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, підлягають індексуванню, виходячи з офіційного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року.

Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті.

Згідно закону ці норми не поширюється на підприємства, основною діяльністю яких є виробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких тварин і птахів, риби (крім риби, виловленої у річках та закритих водоймах), хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина і виноматеріалів (крім виноматеріалів, що продаються для подальшої переробки), які оподатковуються у загальному порядку.

У разі продажу товарів, безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції, виробникам такої сільськогосподарської продукції на умовах товарного кредиту, валові доходи кредитора збільшуються у податковому періоді, на який відповідно до умов такого кредитного договору припадає строк здійснення розрахунків з позичальником.

У разі якщо об'єктом такого товарного кредиту є товари, витрати на які включаються до складу валових витрат, датою збільшення валових витрат позичальника є дата здійснення розрахунків щодо погашення заборгованості по такому товарному кредиту.

Якщо об'єктом такого товарного кредиту є товари, витрати на які відповідно до статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підлягають амортизації (придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі), то датою збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів є дата здійснення позичальником розрахунків щодо погашення заборгованості по такому товарному кредиту.


Як обліковується земля при загальній системі оподаткуванні?

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності.

Витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають включенню до валових витрат звітного податкового періоду або до групи основних фондів з метою амортизації. Якщо у майбутньому такий окремий об'єкт власності продається, платник податку включає до складу валових доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою витрат, пов'язаних із купівлею такого окремого об'єкта власності, збільшених на коефіцієнт індексації, визначений у вищезазначеному законі.

У разі коли витрати (з урахуванням індексації), понесені у зв'язку з придбанням такого об'єкта власності, перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не включається до складу валових витрат та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

Необхідно звернути увагу, що при продажу землі, отриманої у власність у процесі приватизації, платник податку включає до складу валових доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою оціночної вартості такої землі, визначеної згідно зі встановленою методикою вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання на момент такого продажу.

Якщо платник податку купує об'єкт нерухомого майна (нерухомість) разом із землею, яка знаходиться під таким об'єктом або є передумовою забезпечення його функціонального використання, то амортизації підлягає сукупна вартість такого основного фонду та такої землі за нормами, визначеними у ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для основних фондів групи І. Якщо земля, як окремий об'єкт власності, продається або відчужується іншим чином, то балансова вартість окремого об'єкта основних фондів групи І, в якому відображалася вартість капітальних поліпшень якості такої землі, відноситься до валових витрат такого платника податку за наслід­ками податкового періоду, на який припадає такий продаж.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток у строки, визначені законом для річного податкового періоду, за формою, що встановлюється центральним подат­ковим органом. Відповідно, такі підприємства сплачують податок до бюджету також один раз на рік за підсумками такого звітного (податкового) року.

Для цілей оподаткування до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, валовий дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу. Якщо за звітний податковий рік валовий дохід таких підприємств від продажу сільськогосподарської продукції не перевищує 50% загальної суми валового доходу, то прибуток таких підприємств від продажу продукції (робіт, послуг), що не належать до сільськогосподарської продукції, оподатковується у загальному порядку.

Для реальності відображення показників податкового обліку в п. 14.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові доходи і витрати підприємств-виробників сільськогосподарської продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, потрібно індексувати, застосовуючи офіційний індекс інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року.

Механізм індексування встановлено наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України «Про затвердження Порядку індексації валових доходів і витрат підприємств-виробників сільськогосподарської продукції» від 15.07.97 р. № 212. Індексуванню підлягають валові доходи і витрати підприємств - виробників сільськогосподарської продукції, отримані (понесені) ними протягом звітного податкового року, виходячи з офіційного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року. Відповідно до вищезазначеного наказу підприємство з метою індексування веде в окремому журналі податковий облік валового дохо­ду і валових витрат кожного місяця за статтями, визначеними в декларації про прибуток підприємства, основною діяльністю якого є виробництво сільсько­господарської продукції, затвердженої наказом ДПАУ № 82 від 20.02.98 р.

Після закінчення податкового року, на підставі даних журналу за статтями фактично отриманого доходу і проведених за рік витрат, потрібно скласти декларацію про прибуток. При цьому загальну суму валового доходу і валових витрат кожного місяця слід обов'язково індексувати, враховуючи офіційні індекси інфляції, розраховані Державним комітетом статистики України. Ва­ловий дохід та валові витрати за грудень індексувати не потрібно. Для визначення річної суми проіндексованих валових витрат та доходу слід скласти що­місячні проіндексовані суми за січень-листопад і не проіндексовану суму за грудень звітного року. Фермерське господарство сплачує податок на прибуток за підсумками року.