Композитор Віталій Губаренко: формула індивідуальності
| Вид материала | Документы |
- Ранние романсы В. Губаренко: лирические откровения, 145.21kb.
- Тематично-календарний план лекц І й з дисципліни „ в ищ а математика, 285.75kb.
- Тематико-календарный план лекций по дисциплине „ Высшая математика Ікурс, 263.63kb.
- Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791), австрийский композитор, 20.12kb.
- Стандарт теория вероятностей и математическая статистика энМИ, иэт, этф, 24.95kb.
- Р. 1953), российский актер, народный артист России (1991). С 1975 в Московском театре, 207.23kb.
- Итоги выставки-продажи «Формула рукоделия в Украине осень 2011» Цифры и факты, 150.94kb.
- Маттео Гарроне «гоморра», 214.71kb.
- Курс, 9семестр, 60 часов Введение Основные законы, управляющие излучением. Формула, 117.65kb.
- Вячейке А1 электронной таблицы записана формула =D1-$ Какой вид приобретет формула, 118.24kb.
ГУБАРЕНКО В. С. ВІДПОВІДІ НА АНКЕТУ
- Що або хто дав поштовх до Ваших занять музикою? Під впливом чого Ви стали писати музику?
- Музикою я почав займатися примусово, бо так вирішила мати. Проте я не кинув цих занять лише завдяки композиції. Коли саме і під яким впливом почав писати музику – навіть не згадаю. Мабуть це сталося дуже швидко після опанування нотної грамоти та оволодіння першими навичками гри на фортепіано. Дивно, що зовнішнього поштовху до того тоді не було, як не було і вчителя, який міг би дати оцінку першим спробам. Це вже пізніше, після переїзду до Харкова я познайомився із першим у моєму житті живим композитором (це був один з викладачів музичної школи 1).
- Чи пам’ятаєте свій перший твір?
- У мене збереглися листи з дитячої газети, куди я надсилав свої перші фортепіанні п’єси, бо мабуть тоді не уявляв, до кого звертатися за порадою. Самі п’єси не збереглися, і я їх звичайно не пам’ятаю. Проте пам’ятаю добре, що одразу ж за такими мініатюрами зухвало наважився писати оперу, зупинившись на поемі М. Лєрмонтова “Купець Калашников”. Цю оперу я написав, хоч у той час не бачив жодної оперної вистави (у невеличкому містечку Західної України, де ми у той час мешкали, оперного театру не було).
- Коли ви відчули себе композитором?
- Я не знав вагань у виборі свого музичного шляху. Тоді у Харкові існував композиторській відділ у музичному училищі, куди я витримав екзамени у сімнадцятирічному віці. Правда, якийсь час була мрія займатися вокалом. Я співав у хорі, дружив із багатьма вокалістами і трошки їм заздрив. Але мої бажання щодо вокальної освіти не знайшли підтримки у відомого в Україні вокального педагога Тамари Веске, що тоді була директором музичного училища. Вона вважала за краще для мене зосередити увагу на заняттях композицією. Такої саме думки був і мій перший учитель з композиції, прекрасний педагог Олександр Жук. Саме він навчив мене систематично працювати, не чекаючи, поки прийде натхнення. Завдяки його настановам я все життя ставився до творчості як до кропіткої щоденної праці і навчився не нехтувати жодною технічною подробицею, жодною дрібницею зовнішнього оформлення тексту.
- Чи вважаєте Ви свій вибір професії правильним?
- Не уявляю, чим іншим я хотів би займатися. Мабуть, цей вибір здійснила за мене доля, бо не було нічого, що могло б вплинути на моє рішення ззовні.
- Ви знали злети і кризи у творчості. Який зараз період Ви переживаєте?
- Не думаю, що правильно говорити про кризи. Просто є твори вдалі і менш вдалі, є періоди, коли робота просувається краще, набуває певних темпів, і, навпаки, коли треба зупинитися, накопичити вражень. Завжди важко починати новий опус, і завжди мучать сумніви щодо вибору теми, конкретних рішень та завдань. Криза не є внутрішнім станом, а залежить від зовнішніх обставин. Коли є перспектива почути свій твір, коли є виконавці, що його чекають, з’являється бажання писати, – і тоді справа тільки у часі, бо кожний день працюєш із задоволенням та натхненням. А коли, як тепер, існує загальна криза серйозного музичного мистецтва у нашій країні, віра у потрібність своєї праці втрачається. Особливо прикро те, що руйнуються дружні стосунки з виконавцями. Більшість з них відмежовуються від сучасної музики, шукають свої шляхи, щоб вижити і втриматися у кризовій для всього мистецтва ситуації. Тож доводиться писати музику, не розраховуючи її почути.
- Чи вважаєте Ви, що добробут суспільства дає стимул для творчості, чи навпаки: лише страждаючі, голодні митці створюють шедеври?
- З поганого хороше ніколи не виходило. Коли митець знаходиться під диктатом шлунку та побутових незручностей, це завжди буде негативно впливати на його творчість. Шедеври з’являються попри ці негаразди, а не завдяки їм. І лише надзвичайно сильні таланти витримували тиск несприятливих обставин.
- Ви маєте пряму чесну вдачу. Як з таким характером Вам живеться?
- Я завжди прагну бути самим собою і ненавиджу нещирість та пристосовництво. Але, можливо, мої стосунки з людьми складалися б краще, якби у певних ситуаціях я виявляв більшу стриманість. Ніколи не прагнув бути дипломатом, проте свій характер зовсім не вважаю зразковим.
- Чи маєте вірних друзів? Хто вони?
- Найкращі мої згадки стосуються друзів-музикантів, з якими зводила доля. Найдорожчим було і залишається спілкування з диригентами. Прикро, що з різних причин це дружнє коло звужується.
- Як Ви вважаєте, любов рухає світом? Як це ув’язується у свідомості художника і водночас сім’янина?
- Дуже дивне питання. Не думаю, що між почуттями сім’янина і любов’ю як рушійною силою буття існують якісь протиріччя. Кохання як ідеал, любов у широкому розумінні є ширшим від кожного конкретного випадку. А у мистецтві, я думаю, знаходять відбиток ідеальні прояви всіх високих почуттів.
- Які книги Ви читаєте? Які жанри літератури Вам близькі? Які автори?
- У перерві між написанням великих творів з’являється можливість більше читати. Тоді я із задоволенням читаю і перечитую класику. Люблю влаштовувати собі цілі тижні одного автора. Це дуже цікаво, коли вдається підряд прочитати кілька романів, скажімо, Бальзака, Достоєвського, Золя. А взагалі читаю різні речі – і листи, і книги з історії, і біографії видатних митців, і пригодницькі твори. Бібліотеку я почав збирати ще хлопцем. Дома у нас багато цікавих книжок. Пригодницькі, детективні жанри чудово сприймаються після втоми, коли багато годин доводиться працювати за столом і біля роялю.
- Чи цікавитесь серйозно живописом, скульптурою? На яких виставках останнім часом побували?
- Живопис і скульптуру знаю погано, особливо сучасні.
- Яких маєте музичних кумирів?
- Час кумирів для мене, мабуть, минув. Раніше найулюбленішим композитором був Шостакович. Захоплення викликають окремі твори Верді, Пуччіні, опери Прокоф’єва. А взагалі мене цікавить різна музика, у кожній знаходжу для себе неповторні деталі, кожна викликає співзвучність, коли мова йде про класику. Музичні смаки не є річчю усталеною і непорушною. Тому на подібні питання важко відповідати людині, що постійно спілкується з музикою протягом чотирьох десятків років.
- Ваша дружина музикознавець, професор. Чи допомагає вона Вам у творчості? Якщо так, то чим саме?
- Ще зі студентських років вона була першою, кому я показував свою музику у процесі її народження. Під час таких прослуховувань ми завжди сперечаємось і навіть лаємось, бо наші смаки й уявлення часто не співпадають. Інколи я погоджуюсь з її критичними зауваженнями, часом висловлюю незгоду – і звичайно завжди перекладаю на свою професійну мову її занадто загальні тлумачення. Такі суперечки точаться між нами і тоді, коли дружина пише для мене лібрето. До її роботи я ставлюся дуже прискіпливо. Мене влаштовує, що лібретист знаходиться завжди поруч і може врахувати всі мої побажання.
- Ви розробляли радянську тематику у своїй творчості, маєте урядові нагороди. Це було конформізмом чи Ви дійсно вірите у комуністичні ідеали?
- Поштовхом до того, щоб розробляти ту чи іншу тему для мене взагалі було бажання знайти для своєї музики замовників та слухачів. Я належу до тих авторів, що пишуть не для себе, а мають на увазі певну аудиторію, до якої звертаються. Крім того, становище композитора, який своєю творчістю заробляє собі на життя, вимагало задовольняти попит тих, хто керував нашим мистецтвом і здійснював репертуарну політику театрів. Щоб одержати змогу написати для театру твір на класичний сюжет, доводилося спочатку шукати революційні теми, здатні зацікавити і мене самого, і викликати певний інтерес театрів, і вдовольнити Міністерство культури, яке виділяло на таке замовлення кошти. Звичайно, сьогодні у нашому суспільстві все так швидко змінюється, що потрібен час для об’єктивної оцінки не тільки деяких моїх, але й великої кількості творів радянських авторів, пов’язаних із офіційною ідеологією. Але я впевнений, що з часом найкращі з цих творів будуть сприйматися як сторінка історії, частка нашого минулого, яке теж не можна викинути геть. Можу сказати, що із трьох своїх опер, присвячених подіям революції, вважаю художньо слабкою лише одну. Її створення було компромісом, бо недоліки лібрето я добре усвідомлював. А треба було писати, бо це давало матеріальне забезпечення мало не на два роки вперед.
- Ви цікавитесь політикою пасивно, спостерігаючи за розгортанням подій. Ця зацікавленість справжня, чи Вам страшно перед невідомістю, коли спрацьовує інстинкт самозбереження?
- Коли б було страшно, то, мабуть, я уникав би такої зацікавленості. Усе наше суспільство політизоване, – і я у цьому відношенні нічим не відрізняюсь від інших. Кінець кінцем, це є життя, якого не може уникнути митець.
- Чи вірите у свою щасливу зірку?
- Я не розумію, що це таке. Крім того, мені вже досить багато років.
- Ваше творче кредо? Конкретно зупиніться і на техніці композиції, і на технології процесу творчості.
- Якщо говорити стисло, то для мене головне – рельєфність тематизму і різноманітність його внутрішніх зв’язків, що виявляються у процесі симфонічної розробки. Без міцного тематичного фундаменту не уявляю виразної, яскравої музики. Ідеальним є такий твір, у якому всі компоненти тематично обґрунтовані і входять у загальну систему перетворень і споріднень. Тобто, моє творче кредо – розвиток методу Бетховена, спадкоємцем якого були наші вітчизняні митці Чайковський та Шостакович. Не люблю музики фактурно переобтяженої, з великою кількістю зайвих нот. Прагну до чистоти ліній, ясності голосоведення.
- Баланс “раціо” та “емоціо” у Вашій творчості. Що переважає і чому?
- Коли пишу, здається переважає “емоціо”. Проте без залізної логіки, без технічних навичок, що складалися роками, готовий твір не може існувати. Тому буваю здивований, коли чую якийсь із призабутих своїх творів на відстані часу і звертаю увагу на цю логіку. Коли ж твір виникав, усе раціональне у ньому народжувалося лише як засіб реалізації суто емоційного задуму.
- Чи вважаєте свою долю щасливою?
- Сьогодні важко на це відповісти, бо живемо загалом у нещасливі для нашого музичного мистецтва часи. Коли наша музика не має попиту, то причини цього не в окремих долях, щасливих або ні, а у тих обставинах, які впливають на всіх музикантів.
- Що б Ви зробили насамперед, коли б можна було розпочати життя з нульової відмітки?
- Такими фантазіями я ніколи не захоплювався і ніколи не мріяв усе починати спочатку.
- Ваші плани на майбутнє?
- Не заглядати занадто далеко, а скінчити твір, що зараз пишу.