Академія внутрішніх військ мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание Охорона і оборона життєво важливих об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства в умовах режиму В умовах внутрішнього збройного конфлікту) П © В. В. Довбня, Є. Л. Амелін остановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Мета статті Виклад основного матеріалу. Безладдя як фактор ускладнення оперативної обстановки Мета статті Виклад основного матеріалу Масовий – такий, у якому беруть участь широкі маси, велика кількість людей. Перший етап Другий етап Третій етап Четвертий етап

Подобный материал:

• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
• 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Одеська національна юридична академія марцеляк олег Володимирович, 600.88kb.

Висновки


Для повноти вирішення проблеми щодо розроблення і застосування методів дослідження службово-бойових можливостей внутрішніх військ і СУ ними необхідно, насамперед, розробити комплексний метод оцінювання службово-бойових можливостей внутрішніх військ, а також метод зонного поетапного параметричного аналізу і синтезу структури СУ регіональними СОПр, до складу яких входять ВВ.

Інші ж методи можна використовувати лише для порівнювання з тими методами, в яких застосовано “строгий” математичний апарат.


Список використаних джерел


1. Шмаков О. М. Словник офіцера внутрішніх військ з воєнно-наукових питань / О. М. Шмаков. – Х. : Акад. ВВ МВС України, 2009. – 518 с.

2. Дивак М. П. Теоретичні засади побудови моделей вхід-вихід; статичних систем методами аналізу інтервальних даних : дис. … д-ра техн. наук : 01.05.02 / Дивак Микола Петрович. – Львів, 2003. – 246 с.

3. Семенова Т. В. Алгебраїчний метод побудови та аналізу структурно-логічних моделей предметних областей інформаційних систем : дис. … канд. наук : 01.05.02 / Семенова Тетяна Вікторівна. – Х., 2007. – 180 с.

4. Саати Т. Целочисленные методы оптимизации и связанные с ним экстремальные проблемы / Т. Саати. – М. : Мир, 1973. – 303 с.

5. Зайченко Ю. П. Исследование операций / Ю. П. Зайченко. – К. : Выща шк., 1988. – 550 с.

6. Орлов М. М. Можливість застосування існуючих методів дослідження складних систем при формуванні системи управління регіональних сил охорони правопорядку / М. М. Орлов. – Честь і закон. – 2008. – № 3. – С. 75–84.

7. Орлов М. М. Про необхідність і напрями удосконалення регіональної системи управління внутрішніх військ / М. М. Орлов // Проблемні питання службово-бойового застосування сил охорони правопорядку на сучасному етапі : зб. тез доп. наук.-практ. конф. – Х. : Акад. ВВ МВС України, 2008. – С. 18–20.

8. Орлов М. М. Існуюча система управління внутрішніми військами і необхідність та напрямки її удосконалення / М. М. Орлов. – Честь і закон. – 2010. – № 4. – С. 75–84.

9. Цветков В. М. Безопасность полетов летательных аппаратов / В. М. Цветков. – К. : Киевск. высш. воен. инж. училище, 1985. – 164 с.

10. Ст. Бир. Кибернетика в управлении производством / Ст. Бир. – М. : Наука, 1965. – 391 с.

11. Моисеев Н. Н. Экология человека глазами математика / Н. Н. Моисеев. – М. : Молодая гвардия, 1988. – 252 с.


Стаття надійшла до редакції 04.03.2011 р.



УДК 355.4


В. В. Довбня, Є. Л. Амелін


ОХОРОНА І ОБОРОНА ЖИТТЄВО ВАЖЛИВИХ ОБ’ЄКТІВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА В УМОВАХ РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

(В УМОВАХ ВНУТРІШНЬОГО ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ)


Розглянуто проблему щодо приймання під охорону і оборону життєво важливих об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства у разі запровадження режиму надзвичайного стану, а також питання стосовно роботи командира підрозділу за цих умов.


П
© В. В. Довбня, Є. Л. Амелін
остановка проблеми. Останнім часом у світі спостерігаються стійке збільшення кількості надзвичайних ситуацій різної природи походження та виникнення кризових ситуацій. Загальні тенденції глобалізації, які взаємопов’язують світ, яскраво свідчать про те, що Україна як повноправний член світової спільноти не може перебувати осторонь загальносвітових процесів. У разі надзвичайних ситуацій виникають такі умови, за яких діють певні обмеження, що регламентуються нормативними та законодавчими актами, основна мета яких – створення особливих умов та надання додаткових повноважень органам влади для нормалізації обстановки у найкоротший термін, усунення загрози небезпеки, повернення до повсякденної системи управління, надання допомоги постраждалим, нейтралізації та локалізації негативних факторів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Одним із перших після проголошення незалежності України було прийнято у 1992 р. Закон України “Про надзвичайний стан”, а 16 березня 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про правовий режим надзвичайного стану”. Цей Закон визначає зміст правового режиму надзвичайного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану. На сьогодні проведено досить великий обсяг роботи щодо вивчення сфери поширення згаданого Закону та функцій і завдань різних інституцій держави у разі запровадження зазначеного вище правового режиму[1; 2]. Проте, на думку авторів, якщо звернутися до змісту заходів, визначених у Розділі IV “Заходи правового режиму надзвичайного стану”, не всім питанням достатньо приділено уваги, а деякі питання не розглянуто (не досліджено) взагалі.

Так, розглянувши п. 3, у якому визначені заходи із посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства, можна виділити завдання, за виконання яких безпосередньо будуть відповідати внутрішні війська МВС України. Як переконує світовий досвід, у разі виникнення надзвичайних ситуацій роль структур, подібних до внутрішніх військ МВС України, у підтриманні правового режиму надзвичайного стану, ліквідації наслідків, нормалізації обстановки та відновлення правопорядку стає визначальною [3].

Мета статті – визначити певне коло проблемних питань, які потребують глибокого вивчення (дослідження), що можуть виникнути під час виконання заходів забезпечення режиму надзвичайного стану, у яких внутрішні війська повинні відігравати вирішальну роль, та обґрунтувати необхідність опрацювання потрібних нормативних документів, переліку заходів щодо підготовки військ як самостійно, так із взаємодіючими структурами.

Варто зауважити, що у статутах внутрішніх військ МВС України і Настанові із службово-бойової діяльності військ залишаються не відображені складні завдання частинам і підрозділам з охорони об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства (ОЗЖН і НГ). У цьому і полягає актуальність зазначеного питання.

Виклад основного матеріалу. Під час виконання службово-бойових завдань внутрішніми військами за надзвичайних обставин, у період підтримки режиму надзвичайного стану та режиму воєнного стану військові частини і підрозділи залежно від обстановки можуть виконувати бойові завдання з прикриття, охорони і оборони об’єктів від можливого нападу і захоплення терористами, незаконними збройними формуваннями (НЗФ) та озброєними злочинцями. До таких об’єктів можуть бути віднесені:

• будівлі адміністрації районів, міст, області, краю, прокуратури, СБУ, УВС, судів та інших управлінських структур;
  
• будівлі банків, магазинів;
  
• аеропорти, вокзали, водонасосні, газові нафтопереробні (компресорні) і розподільні станції;
  
• ГЕС, ТЕЦ, шлюзи, мости, тунелі, дамби, греблі;
  
• оборонні підприємства, вибухо- і вогненебезпечні підприємства, хімічні комбінати і підприємства, АЗС;
  
• дороги, перевали;
  
• райони компактного проживання груп населення, проти яких спрямовані безчинства;
  
• підприємства легкої і харчової промисловості, склади та ін.
  

ОЗЖН і НГ прикриваються, охороняються і обороняються штатними підрозділами, від яких виділяються застави, гарнізони, караули і військові наряди.

Командири частин і підрозділів ВВ МВС за НС повинні бути завжди готові і попередньо навчені до дій спільно із взаємодіючими органами у складних умовах приймати під охорону і оборону ОЗЖН і НГ та забезпечувати їх життєдіяльність і робочий стан, не допускати захоплення терористами, екстремістами та НЗФ.

У внутрішніх військ МВС є великий досвід охорони і оборони особливо важливих об’єктів державної власності (ОВОДВ), що, в основному, стосується частин і підрозділів ВВ, які безпосередньо їх охороняють (частини з охорони ОВО, АЕС, ДП і КУ), і практично бракує досвіду взяття під охорону об’єктів, у тому числі на комунікаціях за НС, у частин та підрозділів СМВЧМ, СпП, КЕОП.

Керівництвом ВВ МВС України загалом ставиться таке завдання у разі потреби взяття під охорону об’єктів поблизу ППД, у той же час у з’єднаннях та частинах, територіальних органах управління такі потенційні об’єкти не розглядаються і не прогнозуються, не проводяться відповідні розрахунки, не визначаються конкретні задачі і як наслідок – не відпрацьовуються спільно із взаємодіючими органами.

Як було згадано вище, на такі об’єкти не розробляються плани охорони і оборони, не проводяться заняття з офіцерами та підрозділами, які можуть залучатися до виконання цього завдання.

Існуюча практика показує, що у процесі виконання обов’язків повсякденної служби частини СМВЧМ та СпП під час охорони громадського порядку та громадської безпеки, у тому числі у разі проведення масових заходів (особливо мітингів, демонстрацій), створюють угруповання, до складу яких входять:

• група оточення;
  
• група патрулювання;
  
• група охорони;
  
• медичний пункт;
  
• резерв.
  

У разі ускладнення оперативної обстановки за рішенням керівництва оперативного штабу (ОШ), старшого оперативного начальника підрозділи ВВ, які входять до групи охорони, можуть отримати завдання з охорони та оборони ОЗЖН і НГ. У першу чергу, це можуть бути об’єкти поблизу місць проведення масових заходів.

Проте виникає питання: якими силами і як це буде здійснено? Відповідно до Бойового статуту ВВ підрозділи, які входять до групи охорони, складаються з варт, озброєних тільки засобами індивідуальної безпеки і засобами активної оборони, тобто без зброї.

У випадку ускладнення обстановки і можливого запровадження НС або у разі загрози озброєного захоплення об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства, злочинцями, терористами, екстремістами або НЗФ ці варти необхідно своєчасно посилити озброєними резервами (провести заміну) й організувати систему охорони і оборони об’єкта. У зв’язку з цим командир частини повинен передбачати у складі резерву озброєний підрозділ для посилення варт групи охорони.

Залежно від обстановки за рішенням старшого оперативного начальника і командира військової частини ці резерви можуть перебувати у готовності до виконання завдань у ППД або поблизу місця проведення масових заходів з обов’язковим дотриманням заходів маскування зброї і бойової техніки.

На об’єкти, що приймаються під охорону і оборону або для посилення, необхідно завчасно розробити тимчасову службову документацію (тимчасовий план охорони і оборони або план прикриття). У разі неможливості розробити заздалегідь такі документи розробляється схема прикриття об’єкта з початком виконання завдання спільно із взаємодіючими органами (УВС, СБУ) та адміністрацією об’єктів.

Під прикриттям розуміється охорона і оборона об’єктів із зовнішнього боку, по всьому периметру. Для об’єктів, що розташовані поза межами населених пунктів, прикриття організується на підступах від 5 і більше кілометрів.

Військовими нарядами для прикриття можуть бути:

• заслони;
  
• засади;
  
• маневрені групи;
  
• секрети;
  
• спостережні пости;
  
• дозори;
  
• розвідувально-пошукові групи;
  
• обслуги СПГ-9, АГС-17, ЗУ-23-2, БТР та ін.
  

Система охорони включає:

• варти, військові наряди, комендатури і бюро перепусток, КПП та місця їх розташування;
  
• пости (ділянки місцевості), на яких несуть службу чатові (військові наряди), сектори їх спостереження, ведення вогню і маршрути руху;
  
• пости службових собак, ІТЗО, інші засоби;
  
• сили та засоби адміністрації об’єктів та взаємодіючих органів;
  
• резерви.
  

Залежно від характеру об’єкта, місця розташування та ступеня оснащення ІТЗ, наявності сил та засобів для охорони визначається оптимальний спосіб охорони, за допомогою якого необхідно забезпечити виконання відповідних завдань. З урахуванням особливостей об’єктів їх охорона може здійснюватись окремим підрозділом такими способами, як:

• виставлення чатових;
  
• виставлення постів охорони;
  
• оперативне чергування варт;
  
• змішаний спосіб (оперативне чергування з виставленням постів охорони).
  

Також в окремих випадках охорону об’єктів можливо організувати шляхом виставлення сторожової застави з урахуванням особливостей організації виконання службово-бойових завдань заставою.

Система оборони включає:

• бойовий порядок – кругова оборона навкруги об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;
  
• систему інженерних загороджень, у тому числі й мінно-вибухових; інженерне (фортифікаційне) обладнання опорних пунктів, позицій, розрахунків вогневих засобів;
  
• систему вогню.
  

Підготовка охорони і оборони поділяється на завчасну і безпосередню. У ході завчасної підготовки до району майбутніх дій висилають рекогносцирувальні групи, що складаються із досвідчених офіцерів штабу, служб і командирів підрозділів.

Рекогносцирувальна група проводить рекогносцирування самих районів виконання СБЗ, пунктів тимчасової дислокації (ПТД), місць несення служби.

На основі результатів роботи рекогносцирувальної групи розробляють службову документацію, у тому числі плани охорони і оборони об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства.

Після проведення завчасної і безпосередньої підготовки до виконання СБЗ у районі (умовах) НС з прибуттям до району виконання завдання командири організовують розміщення підрозділів у ПТД, здійснюють прийняття під охорону і оборону об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства, і виділяють військові наряди на встановлені місця та маршрути несення служби.

Прийняття під охорону об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства, здійснюється командиром підрозділу спільно із взаємодіючими органами, представниками вищестоящого штабу, комендатури (комендантської ділянки) УВС, СБУ, а також представниками адміністрації (відомства). Проте не завжди буде можливість провести завчасну підготовку і наперед організувати роботу рекогносцирувальної групи. Тому після прибуття до району виконання СБЗ в умовах РНС, яка буде обумовлена швидкоплинністю змін в обстановці, у ході уточнення задачі можуть виникнути додаткові (нові) завдання з охорони і оборони об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства. У зв’язку з цим питання визначення об’єктів, їх попереднього вивчення, формалізації і розроблення алгоритмів процесу приймання під охорону потребують напрацювань і подальшого вивчення на всіх рівнях діяльності органів управління внутрішніх військ та взаємодіючих органів.


Висновки


Таким чином, у разі ускладнення обстановки або запровадження правового режиму надзвичайного стану обсяг роботи, який потенційно може бути у органів управління та командира, є дуже великим. У зв’язку з невизначеністю ситуацій, які можуть виникнути у процесі виконання завдань з підтримання режиму НС, для успішного виконання поставлених та раптово виникаючих завдань є потреба додатково вивчати та прогнозувати потенційні об’єкти. З метою завчасного та якісного опрацювання питань щодо підготовки до виконання завдань треба розглянути та опрацювати перелік питань стосовно роботи, яку необхідно виконувати командиру в ході приймання об’єктів під охорону, на навчаннях та тренуваннях практично їх відпрацьовувати як в умовах завчасної підготовки, так і в умовах


виконання завдань, що виникають раптово. Для цього слід розробити певні сценарії та алгоритми роботи командирів, що є темою окремих досліджень.


Список використаних джерел


1. Про правовий режим надзвичайного стану: закон України від 16.03.2000 р. № 1500-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.

2. Кузніченко С. О. Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних аномальними явищами техногенного і природного характеру : моногр. / С. О. Кузніченко. – Х. : Ун-т внутрішніх справ, 2001. – 167 с.

3. Довбня В. В. Місце і роль внутрішніх військ МВС України при введенні особливих правових режимів // Честь і закон. – 2006. – № 2. – С. 4–8.


Стаття надійшла до редакції 17.12.2010 р.

П
УДК 35.071.1


О. В. Лавніченко


БЕЗЛАДДЯ ЯК ФАКТОР УСКЛАДНЕННЯ ОПЕРАТИВНОЇ ОБСТАНОВКИ


Розглянуто питання, пов’язані з визначенням безладь як масового негативного явища, змісту заходів, що проводяться органами влади, органами внутрішніх справ та внутрішніми військами залежно від етапів перебігу заворушень та масових безладь.

остановка проблеми. Аналіз негативних ситуацій свідчить, що за характером та умовами виникнення масові порушення громадського порядку можна поділити на три основних види.

1. Безладдя, пов’язані з проведенням громадсько-політичних заходів, коли демонстрації, мітинги або інші форми прояву соціальної активності громадян переростають у великомасштабні безладдя та насильницькі дії.

2. Спонтанні або заздалегідь сплановані масові заворушення, що викликані національною ворожнечею, екологічними або іншими причинами і супроводжуються вбивствами, насильством, грабежами, підпалами та іншими протиправними діями.

3. Масові порушення громадського порядку, що виникають під час проведення великих спортивних, видовищних та інших культурно-масових заходів.

Найбільш небезпечним видом масових порушень громадського порядку є масові безладдя.

Існуюча нормативна база не дає змоги розрізняти типи масових безладь й об’єднує їх незалежно від характеру і масштабів єдиним поняттям – масові заворушення.

Мета статті – зробити спробу розмежувати поняття “масові заворушення” та “масові безладдя”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній юридичній літературі вживається поняття “масові заворушення”, що за своєю сутністю є масовими безладдями.

Так, у Кримінальному кодексі України масові безладдя визначаються як масові заворушення [1]. Згідно зі ст. 294 цього Кодексу злочином є організація масових заворушень, супроводжуваних насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будинків чи споруджень, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади і застосуванням зброї чи інших предметів, використовуваних як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.

У
© О. В. Лавніченко
[2] зазначається, що масовими заворушеннями визнаються дії натовпу людей, які супроводжуються вчиненням насильства, погромів, підпалів, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади, та інші дії руйнівного характеру із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя.

Однак треба розрізняти поняття “заворушення” і “безладдя”, тому що не всякі заворушення можуть призвести до безладь. Водночас безладдя слід класифікувати залежно від їх масштабу, тобто безладдя як поодиноке явище і як масові явища.

Виклад основного матеріалу. Під час визначення наведених понять слід виходити з таких міркувань.

1. Заворушення і масові безладдя є різні поняття.

2. Заворушення і масові безладдя взаємозалежні.

В юридичній літературі вживається поняття “масові заворушення”. Розглянемо його зміст.

Річ у тому, що у тлумачному словнику дається таке визначення заворушення як явища: заворушення є масовий вияв невдоволення ким-, чим-небудь, протесту проти кого-, чого-небудь, тобто заворушення за своєю сутністю є формою масового прояву протесту [4]. Тому вживати словосполучення “масові заворушення” буде не зовсім доречно. Це по-перше.

По-друге. Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за організацію масових заворушень, що супроводжуються насильством, підпалами, погромами, опором представникам влади і т. ін., тобто за організацію заворушень, що характеризуються протиправними діями. Це вже свідчить на користь того, що заворушення можуть бути й іншими, тобто без протиправних дій.

Підтвердженням цього є те, що Конституція України дає право громадянам висловлювати свої думки у формі мирних акцій протесту. Це можуть бути як акція окремої людини, так і акції маси людей, тобто масового характеру. Отже, заворушення, або масовий протест, можуть мати і мирний характер, тобто дозволений і контрольований.

Звідси виходить, що заворушення можуть бути як мирними, так і не мирними, супроводжуватися протиправними діями або не супроводжуватися ними і відбуватися в рамках законів.

Розглянемо заворушення, що супроводжуються протиправними діями з боку їх учасників. По суті, дії, що визначаються як “підпали, погроми, опір представникам влади”, призводять до порушення певного порядку, певного ладу у суспільстві, державі. Таке явище характеризується поняттям “безладдя”. Але безладдя можуть бути як групові, так і масові у випадку участі у них мас людей, і відбуватися на великій території. Тоді заворушення, що супроводжуються протиправними діями, які спричинили порушення громадського порядку і являють собою загрозу для громадської безпеки і при цьому у них беруть участь маси людей, доцільно визначати поняттям “масові безладдя”. У цьому разі варто виходити з такого.

Масовий – такий, у якому беруть участь широкі маси, велика кількість людей.

Безладдя – брак будь-якого ладу, порушення встановленого порядку, норм громадського життя тощо.

У зв’язку з цим необхідно з’ясувати, які ж дії мас або великих груп населення слід називати заворушеннями, а які – масовими безладдями.

Основними формами масового прояву незадоволення, протесту певними верствами населення можуть бути демонстрації, мітинги, маніфестація, пікетування, страйки. При цьому слід зазначити, що подібні акції можуть бути санкціонованими та не санкціонованими і мати, як правило, організований характер, тому що їх проведенням керують партії, рухи, спілки, певні групи людей.

Виходячи із сутності заворушень, можливо стверджувати, що заворушення характеризуються скупченням (зібранням) великої кількості людей (здійснюється великою кількістю людей) одночасно чи послідовно в одному чи кількох районах на території держави, області, в окремих місцевостях, населених пунктах, на промислових об’єктах, об’єктах залізничного, повітряного і водного транспорту тощо (як приклади – Будапешт у 2006 р., Київ у 2004 та 2007 р.).

Отже, на думку автора, заворушення – це вираження протесту невизначеною кількістю осіб (організованим угрупованням людей) на великій території, дії певних організованих угруповань людей, які можуть характеризуватися створенням натовпу, а також без нього, та спрямуванням дій на вираження протесту шляхом проведення демонстрацій, мітингів, маніфестацій, пікетувань, страйків. Заворушення можуть виникнути одночасно чи послідовно в одному чи кількох районах на території держави, області, в окремих місцевостях, населених пунктах, на промислових об’єктах, об’єктах залізничного, повітряного і водного транспорту тощо.

У випадку появи у натовпі екстремістськи налаштованих елементів та вчинення ними дій, що супроводжуються проявами насильства, погромів, підпалів, знищенням майна, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади, захопленням будівель органів державного управління або іншими діями, у тому числі руйнівного характеру із застосуванням предметів, які використовуються як зброя, або зброї, заворушення переростають у масові безладдя (масове порушення громадського порядку).

У [3] подається таке визначення масових безладь: це дії великого скупчення народу, маси людей, які супроводжуються насильством, погромами, підпалами, знищенням майна, застосуванням вибухових речовин або вибухових пристроїв, а також збройним опором.

Таким чином, як вважає автор, масові безладдя – це дії великої групи людей чи натовпу людей, що супроводжуються вчиненням насильства, погромів, підпалів, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади, та інші дії руйнівного характеру із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя; одна з крайніх форм прояву заворушення.

Аналіз групових та масових порушень громадського порядку дає можливість зробити типізацію негативного явища, що характеризується поняттям “безладдя” залежно від їх масштабу.

1. Безладдя як поодиноке явище – одна площа, один натовп. У такому випадку безладдя мають локальний характер. При цьому різняться вони за характером виникнення:

а) стихійно – унаслідок виникнення негативу, що пов’язується з неправомірними діями працівників органів внутрішніх справ, представників органів місцевого самоврядування, з груповими порушеннями громадського порядку і т. ін.;

б) організовано – унаслідок резонансного мітингу або акції протесту та появи серед мітингувальників екстремістськи налаштованих елементів.

Наведені безладдя характеризуються таким:

а) обмежений район їх перебігу (площа, вулиця або інше громадське місце, за межі якого безладдя не виходять);

б) натовп, що має своє певне значення і при цьому або не збільшується, або збільшується не значно;

в) схожість із груповим порушенням громадського порядку;

г) нетривалість;

д) непрогнозованість початку.

Основна ознака такого явища – наявність натовпу людей.

2. Безладдя як масові явища. Цей тип безладь визначається як масовий, тобто масовий безлад, або масові безладдя.

Масові безладдя, як правило, організовані, виникають унаслідок заворушень, в які втягнуто маси невдоволених людей. Тобто на першому етапі ще немає ознак безладь, заворушення проходять мирно, без ексцесів. При цьому наявність натовпу не є основною ознакою цього явища. Певні групи населення намагаються вчиняти опір представникам влади. Таке явище охоплює велику територію від одного до кількох населених пунктів, адміністративних одиниць, є довготривалим – від кількох днів до тижня, а у разі загострення обстановки та невдалих дій органів державного управління може відбуватися й довше і мати серйозні негативні наслідки.

Для цього типу безладь характерними є такі ознаки:

а) велика територія охоплення;

б) втягування широкого кола населення, при цьому внаслідок слабкої протидії органів влади та роботи агітаторів це здійснюється постійно;

в) створення воєнізованих груп;

г) прогнозованість виникнення;

д) масштабні порушення громадського порядку.

Такі масові безладдя у разі певного негативного розвитку та неможливості їх ліквідувати звичайними способами є підставою для запровадження певного правового режиму на території, що охоплена ними.

Другий тип безладь є найбільш небезпечною надзвичайною обставиною і потребує значних зусиль як органів влади, так і правоохоронних органів на всіх етапах їх перебігу.

Зміст заходів, що здійснюються на етапах виникнення заворушень та масових безладь, можливо описати таким чином (табл. 1).