Навчально-методичний посібник для корекційних педагогів та соціальних працівників
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
- Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення модуля дисципліни, 3343.26kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Навчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних занять з навчальної, 1896.1kb.
- Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
- Мурованокуриловецька райдержадміністрація Відділ освіти Районний методичний кабінет, 180.27kb.
Всеукраїнська громадська організація
„Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю”
ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ З РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ У ХОДІ НАДАННЯ ОСВІТНІХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ КОРЕКЦІЙНИХ ПЕДАГОГІВ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
КИЇВ – 2006
Всеукраїнська громадська організація „Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю”
Л. Сідєльнік, Р. Кравченко. Л.Гончар.
ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ З РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ У ХОДІ НАДАННЯ ОСВІТНІХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ.
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ КОРЕКЦІЙНИХ ПЕДАГОГІВ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
підготовлено в рамках проекту Всеукраїнської громадської організації „Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю” за фінансової підтримки Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН)
Розповсюджується безкоштовно
UN
DP -лого
Київ – 2006
ББК – (УКР)
Л. Сідєльнік, Р. Кравченко., Л. Гончар. ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ З РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ У ХОДІ НАДАННЯ ОСВІТНІХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ.
Навчально-методичний посібник для корекційних педагогів та соціальних працівників. – К.: 2006. – 50 с.
Інформацію та рекомендації розроблено для корекційних педагогів, які працюють у державних та недержавних закладах, що надають освітні та соціальні послуги дітям з розумовою відсталістю незалежно від підпорядкування, а також інших спеціалістів органів опіки та піклування, закладів соціального захисту населення, ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, денних центрів, соціальних служб для молоді, психолого-медико-педагогічних консультацій, громадських організацій, студентів, а також посадових осіб, які визначають національну та регіональну політику у сфері соціальних послуг.
Підготовлено та надруковано в рамках проекту за фінансової підтримки Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН)
Розповсюджується безкоштовно
© Всеукраїнська громадська організація „Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю”
ЗМІСТ
Вступне слово
Передмова
Розділ 1. Стигма: етичні та професійні аспекти
1.1. Терміни та поняття інтелектуальної недостатності
1.2. Статус дитини з інтелектуальною недостатністю
1.3. Особливості задоволення потреб дитини з інтелектуальною недостатністю
Розділ 2. Права дітей з інтелектуальною недостатністю
2.1. Міжнародні документи і права дітей з інтелектуальною недостатністю
2.2. Соціально-економічні права дітей з інтелектуальною недостатністю у національних
документах
2.3. Гарантії та реальність
Розділ 3. Дитина з інтелектуальною недостатністю в закладі. Рекомендації для фахівців щодо дотримання особистих прав дитини
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступне слово
Вимога сучасної корекційної педагогіки - поставити в центрі роботи дитину з інтелектуальною недостатністю і сім’ю та максимальне дотримання їхніх прав. Необхідно суттєво підвищити роль фахівців у процесі захисту прав дитини. Якщо фахівці не розуміють прав та потреб дитини, тоді їхня робота значно втрачає ефективність. Крім того, батьки мають знати свої права і вимагати їх дотримання щодо дитини з особливими потребами. Для поліпшення ефективності корекційних програм потрібне підвищення компетентності фахівців щодо питань неповносправності, рівності прав та недискримінації, яке б сприяло позитивному ставленню до дитини з інтелектуальною недостатністю.
Важливим є методичне і нормативно-правове забезпечення роботи команди. Державні і недержавні заклади, які працюють у сфері захисту прав дитини, є надзвичайно цінним ресурсом для підготовки спеціалістів, тому що володіють унікальним досвідом. Саме вони мають виступати базою для практик студентів, проводити навчально-методичні семінари, курси, стажування для спеціалістів, в тому числі із залученням закордонних експертів. Наступним кроком має бути організація системи підготовки спеціалістів з розробкою теоретичного наповнення і практичних модулів щодо прав дитини.
Мета цього видання - допомогти корекційним педагогам та іншим фахівцям соціальних та навчальних закладів орієнтуватися в правовому полі щодо прав дітей з інтелектуальною недостатністю а також власних прав та обов’язків, використовувати ці знання на користь дітей зі зниженим інтелектом.
Ми прагнемо, щоб вихователі та педагоги побачили у своїх вихованцях з особливими потребами, передусім, Людину. Окрім того, ми сподіваємося, що вони навчатимуть і інших своїх учнів спілкуванню з дітьми з інтелектуальною недостатністю. Тому що вичтель виховує майбутнє покоління і може формувати в нього толерантне ставлення до «особливих» дітей . Суспільство повинне змінити стереотип, що дитина з інтелектуальною недостатністю – це хвора дитина, і сприймати кожну з них як особистість.
Ця брошура описує існуючі міжнародні документи та закони, які визначають основні права дітей з інтелектуальною недостатністю, дають більше роз’яснення їхньої суті для максимального використання в інтересах дітей. Тут визачено основні принципи, яких варто дотримуватися плануючи та надаючи допомогу таким дітям. У цій брошурі також надано рекомендації щодо покращення практики надання освітніх та соціальних послуг і включення у цю практику забезпечення відповідних правових гарантій.
Впевнені, що збірка зацікавить також інших фахівців, які працюють з особами з інтелектуальною недостатністю та усіх тих, кого хвилюють проблеми осіб з різними формами психіатричних захворювань.
„ Усі люди народжуються вільними та рівними у своїх правах”
Всеохоплююча декларація прав людини ООН
Передмова
Діти з інтелектуальною недостатністю є однією з найбільш вразливих груп, по відношенню до яких найчастіше порушуються права. Недостатнє усвідомлення різних аспектів власного та суспільного життя через знижені когнітивні здібності та недоступність якісної освіти, брак розуміння власного стану і потреб призводить до того, що дитина з інтелектуальною недостатністю стає об’єктом негуманного ставлення, отримання допомоги у несприятливих для розвитку умовах. Часто така дитина не може отримати в повному обсязі ту допомогу, яка їй гарантована державою та захистити власні права. Дитина з інтелектуальною недостатністю через особливості діагнозу поставлена в особливі умови у суспільстві, і відповідно, потребує значно більшої уваги.
Статистика говорить, що в Україні з населенням в 50 млн. приблизно 225 тис. розумово відсталих осіб, з них 88 тисяч дітей. Близько 15 тисяч дітей «не охоплені» жодними програмами, 31, 6 тис. перебувають в інтернатних закладах.
2006 рік в Україні оголошено роком прав дитини. Стан дотримання прав дитини в Україні все більше підпадає під увагу держави, однак небезпека декларативності намірів залишається. Донедавна політика держави по відношенню до дітей з інтелектуальною недостатністю базувалася на розвитку та підтримці інтернатної системи, де діти залишаються ізольованими від суспільства, позбавленими родинної турботи та любові. Ця система, здебільшого, не зважає на індивідуальні потреби, не сприяє розвитку дитини у повній мірі. Особистісні, психологічні потреби й права дитини не є ключовими в нормативних документах та повсякденній практиці. Так, нормативні документи регулюють норми забезпечення навчальних та соціальних закладів для дітей преміщеннями, обладнанням, персоналом та матеріально-технічними ресурсами і майже не торкаються змісту послуг та ставлення до дитини [1, 2]. Така політика не відображає визнання права цих дітей, як і усіх інших громадян, на людську гідність, максимально можливу для них якість життя, а також права жити у громаді та сімейному оточенні.
Найбільший вплив на якість життя дитини з інтелектуальною недостатністю, її розвиток та формування особистості здійснюють її батьки, члени родини а також фахівці, які працюють з нею в навчальних, реабілітаційних закладах або здійснюють догляд. Корекційний педагог, вихователь або соціальний працівник – дуже важливі люди для дітей з інтелектуальною недостатністю не лише з точки зору навчання. Для багатьох таких дітей він замінює батьків. Дитина з інтелектуальною недостатністю знаходиться у значній емоційній залежності від фахівців, особливо у закладах, де вона постійно проживає. Саме від їхнього ставлення залежить рівень соціальної адаптації, інтеграції дитини та її психологічний комфорт. Тому дуже важливо, щоб корекційні педагоги, вихователі, соціальні працівники, психологи, інші фахівці, шкіл, будинків-інтернатів, реабілітаційних центрів знали як індивідуальні потреби кожної дитини, так і її права та керувався цими знаннями у практичній діяльності. Фахівець завжди повинен діяти відповідно до вимог права та потреб дитини.
Будь-яка дитина потребує поважного ставлення до себе, опіки та підтримки власних (бодай найменших) здібностей та можливостей. Дитина зі зниженим інтелектом потребує ще й особливого захисту та допомоги у реалізації своїх прав. Для працівників закладів дитина має бути, насамперед людиною, а фахівець – її помічником, другом, порадником, захисником і завжди діяти в її інтересах.
Забезпеченя декларованих законодавством прав дитини, наданя їй допомоги в їх захисті залежить як від професійного рівня фахівця, так і від бажання допомогти дитині знайти вихід в кожній конкретній життєвій ситуації.
Сьогоднішня програма підготовки корекційних педагогів включає курси з навчання з соціально-побутової орієнтації, спеціальної методики викладання загальних дисциплін, психодіагностики та виявлення недоліків розвитку особистості, методики виховання, психології, організаційно-управлінської діяльності в навчальному закладі. На жаль, програма не містить курсів, що стосуються прав дітей. Тому проблема необізнаності у цій сфері відображається на якості надання коркційно-педагогічних послуг дітям і часто призводить до порушення прав дитини у ході навчально-виховного процесу.
Як показує досвід, коли до дітей з інтелектуальною недостатністю в родині, в закладі, у громаді ставляться як до повноцінних членів, діти швидше набувають соціальних навичок та необхідних життєвих вмінь. Тому для реалізації основних прав та гарантій для цієї групи громадян необхідно створювати не лише відповідну законодавчу базу, а й сприятливу атмосферу у суспільстві, де будуть практично реалізовуватися ці закони.
Ми очікуємо, що ця брошура також сприятиме формуванню більш чіткого розуміння прав, толерантного та сприятливого ставлення до дітей з інтелектуальною недостатністю та їхніх батьків.
Розділ 1. Стигма: етичні та професійні аспекти
Значною мірою реалізація прав людини по відношенню до дітей з інтелектуальною недостатністю залежить від соціально-культурного середовища, особливо, існуючих в суспільстві стереотипів щодо проблем людей з інтелектуальною недостатністю. Відносно таких людей існує стигматизація, несприйняття з боку суспільства.
Слово „стигма” походить з грецької мови і означає „тавро, клеймо, пляма”. Це поняття стало широко використовуватися фахівцями із захисту прав людини, як таке, що має місце відносно багатьох вразливих груп людей. Суть стигматизації полягає у нав’язуванні певного статусу особам, поведінка яких не підпадає під суспільні норми. Маються на увазі умовні норми або кодекс поведінки, який формується правом, релігією, культурою, звичаями даного суспільства [3].
Зазвичай, поведінка людей з діагнозом „розумова відсталість” викликає побоювання у більшості громадян. Традиційно до них ставляться як до непередбачуваних, душевно хворих, агресивних осіб, насильників.
Загальне ставлення суспільства до таких людей відображається у державному законодавстві, термінах, які застосовують національні документи та фахівці. Відповідно, формується політика щодо системи допомоги та захисту людей з інтелектуальною недостатністю у сегрегаційних умовах для навчання та догляду. Наприклад, фахівець, який сприймає людину з інтелектуальною недостатінстю як на носія хвороби, фокусує своє ставлення на порушеннях та нездатності. Як наслідок – впевненість, що така людина не може навчатися, працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей. Таке ставлення ще більше поглиблює стигму щодо «наздатності» такої людини.
1.1. Терміни та поняття інтелектуальної недостатності
Термінологія щодо визначення розладів, пов’язаних зі зниженим інтелектом, має свою історію розвитку. Вона формувалася на підставі негативних стереотипів щодо людей з вадами, які мають давні витоки. У часи середньовіччя їх вважали грішниками, представниками злих сил або носіями прокляття. Їх боялися, вбивали, проганяли з громади. Згодом, в Англії, Німеччині та інших країнах Європи розвинулася теорія чистоти рас і необхідності очищувати людство від таких „помилок природи”. У часи нацистського режиму людей з фізичними, психічними та розумовими вадами стерилізували, масово знищували, особливо, в роки другої світової війни 1939 – 1945 р.р. Щодо них поширювалася інформація негативного спрямування. Наприклад, вважалося, що „дефективні” в розумовому розвитку є носіями уголовної поведінки, тому інших людей треба захищати від постійної загрози з їх боку [4].
В Україні, на початку ХХ століття діти з розумовою відсталістю утримувалися в державних закритих закладах і майже не потрапляли на очі пересічним громадянам. Така практика вважалася цілком гуманною по відношенню до родини і відповідала рівню суспільної свідомості та матеріальної культури тих часів. Дитяча смертність у ті роки була вищою, а рівень розвитку медичної допомоги та побутової культури – нижчі. Тому дитина з особливими потребами в той період була для родини надто великим тягарем.
Розвиток демократичних суспільств та активна діяльність громадських організацій інвалідів проти дискримінації висунули нові вимоги щодо гуманного ставлення і зменшення стигматизації, в тому числі, у термінах та їх формулюванні. Так, у світі у 80-х роках на заміну класифікації ступенів розумової відсталості „ідіот”, „імбецил”, „слабоумний” а також „розумова недостатність” та „розумові порушення”, які використовувалися в Європі та Америці наприкінці ІХ – початку ХХ століття, прийшли такі як “розумова відсталість” та «труднощі у навчанні». Наприклад, провідний британський тематичний часопис називається «Британський журнал з питань інвалідності, пов’язаної з труднощами у навчанні» (British Journal of Learning Disabilities). Цей терміни зафіксований і в Акті про психічне здоровя 1983 р. Об’єднаного Королівства. Термін „розумова відсталість” (Mental Retardation) використовується на Американському континенті [5]. Визначення цих термінів охоплюють окрім медичного, соціальний та пізнавальний аспект проблеми.
В нашій країні офіційно використовується словосполучення “розумова вада”, навіть в текстах офіційних перекладів міжнародних документів.. У чинному законодавстві України про освіту вживаються терміни „діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку” та „особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах” [6,7]. Такі терміни самі по собі несуть стигму щодо „неправильності” розвитку дитини і необхідності „виправити” його із застосуванням методів корекції або певних медичних заходів. Також у самому визначенні міститься твердження нездатності „не можуть навчатися”. При активному застосуванні фахівцями таких термінів ще більше накладається тавро на дитину з інтелектуальною недостатністю.
Протягом двох останніх десятиліть термінологія зазнала певних змін. Головне, в чому полягає відмінність – це соціальна орієнтованість визначень. Так, сьогодні чітко розмежовано поняття ''інвалідність'' і ''ваду''. Сучасна термінологія спрямовується на відображення адекватності умов у суспільстві та можливостей особи з інтелектуальною недостатністю.
У Стандартних правилах щодо урівняння можливостей інвалідів наведене таке пояснення термінів:
„Термін ''вада'' вбирає велику кількість різних функціональних обмежень, які трапляються серед населення в усіх країнах світу. Люди можуть бути інвалідами через фізичні, інтелектуальні недоліки, через порушення функцій органів чуття, стан здоров'я чи розумову хворобу, Такі недоліки, стани чи хвороби можуть мати постійну або тимчасову природу.
Термін ''інвалідність'' означає втрату або обмеження можливостей брати участь у житті суспільства на рівні з іншими. Він описує зіткнення між інвалідом і довкіллям. Цей термін має на меті наголосити на недоліках у довкіллі та в багатьох видах організованої діяльності в суспільстві, наприклад, в інформації, спілкуванні та освіті, що заважають участі інвалідів на рівних умовах [8].
Безумовно, термінологія та її визначення викликають певні асоціації. В залежності від слів, які використовуються для визначення групи – такі асоціації можуть бути і негативними. Наприклад, такі слова як «дефект», «ідіот», «відсталість», «вади» несуть негативний відтінок і можуть образити будь-яку людину.