Навчально-методичний посібник для корекційних педагогів та соціальних працівників

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Розділ 3. Дитина з інтелектуальною недостатністю в закладі. Рекомендації для фахівців щодо дотримання особистих прав дитини 3. 1. Поради щодо розвитку дитини 3.2. Поради щодо виявлення поваги до особистості 3.3. Поради щодо звертання до дитини 3.4. Поради щодо надання інформації 3.5. Поради щодо захисту та безпеки дитини 3.6. Поради щодо надання можливості вибору і висловлення власної думки 3.7. Поради щодо невтручання в особисте життя та дотримання конфіденційності Пам’ятайте, що кожна дитина має право на невтручання в її особисте та сімейне життя! Конвенція, Стаття 16.

Подобный материал:

• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
• Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення модуля дисципліни, 3343.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
• Навчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних занять з навчальної, 1896.1kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Мурованокуриловецька райдержадміністрація Відділ освіти Районний методичний кабінет, 180.27kb.

Розділ 3. Дитина з інтелектуальною недостатністю в закладі. Рекомендації для фахівців щодо дотримання особистих прав дитини


Гарантією успіху у вихованні дитини з інтелектуальною недостатністю є повага до неї та її прав, вміння бачити в ній особистість. Дотримання особистих прав дитини є відповідальністю не лише держави, а й сім’ї та фахівців, які працюють з дитиною. Фахівець завжди повинен пам’ятати про права дитини і намагатися дотримуватися їх у спілкуванні з нею.

Процесс роботи з дитиною в закладі побудований на жорстких вимогах і правилах, з якими дитина з інтелектуальною недостатністю не завжди може впоратися. Якщо до складнощів навчального процессу додається ще й негативне або байдуже ставлення фахівців до дитини, тоді вона втрачає мотивацію до навчання й розвитку. За таких умов дитина замикається, стає пригніченою і, часто, відмовляється йти до закладу.

Корекційний педагог у навчальному закладі основну увагу приділяє навчанню дитини писати, читати, рахувати, знати ази історії та географії, застосовуючи при цьому спеціальні програми для викладання цих основних дисциплін.

Провідний американський філософ педагогіки та психології Джон Дьюї відмічав у своїй роботі „Індивідуальна психологія і виховання”, що кожна дитяча особистість відрізняється від інших персональними можливостями та характером. Також він відмічає, що ніяка кількість дисциплін не усуне ці відмінності. Тому однакові для усіх методи не можуть призвести до однакових результатів у навчанні. Методи навчання необхідно зробити адекватними різноманітності особистості [68].

Працюючи з дитиною з інтелектуальною недостатністю, варто зрозуміти, що навчання такої дитини не обмежується лише навичками письма та читання. Навчання може бути спрямоване на розвиток будь-яких, даже самих невеликих, можливостей та змін у функціонуванні дитини. Навіть дітей з глибоким ступенем розумової відсталості, яких вважають „лежачими”, можна і треба навчати. ЇЇ можна навчити, наприклад, розрізняти форми та предмети, тримати ложку або чашку, якщо вони будуть спеціально пристосовані до особливостей дитини, проявляти свої емоції за допомогою умовних знаків. Можна навчити простих фізичних вправ, а при постійних заняттях, деяких з дітей можна навчити ходити з допомогою асистента або допоміжних засобів.

Далі викладено декілька порад корекційним педагогам щодо дотримання основних прав дитини: на повагу до особистості, недискримінацію, на ім’я від народження, максимально можливий розвиток, власне бачення світу, право на захист від психологічного та фізичного насильства.


3. 1. Поради щодо розвитку дитини


Для забезпечення якомога кращого розвитку дитини з інтелектуальною недостатністю фахівці повинні спрямувати свої зусилля на створення умов, що забезпечують гідність дитини, впевненість у власних силах, задоволення різноманітних інтересів. Фахівець повинен надавати допомогу дитині у вирішенні різноманітних питань і не допускати будь-яких ситуацій чи власної поведінки, які принижують дитину.

Лише розуміння дитини, знання про її особливості та уподобання допоможуть фахівцям знайти індивідуальний підхід до кожної дитини.

Діти можуть мати труднощі у навчанні через певні емоційні проблеми або постійні нагадування від дорослих чи насмішки від дітей. Поведінка дітей може бути невідповідною, тому що вони, наприклад погано чують чи бачать. Певна проблема фізичного здоров’я може впливати на проблему з поведінки. У додатку 3 наведено деякі специфічні критерії, за якими фахівець може зрозуміти психічний стан дитини або причини, які викликають складнощі у навчанні.

Завдяки цим знанням фахівцю легше буде обрати найкращі для кожної дитини форми і методи навчання й виховання, які сприятимуть її найбільше можливому розвитку.

• Опитайте батьків та саму дитину про її захоплення, улюблені заняття, ігри, людей, які їй подобаються. З цих розповідей Ви зможете зрозуміти, з ким з членів родини найбільше часу проводить дитина, хто має на неї найбільший вплив або від кого найбільше залежить дитина, які завдання чи обов’язки виконує вдома. Якщо дитина має певні обов’язки вдома, доручіть їй подібні сфери відповідальності у групі, класі, закладі. Підтримуйте або прищеплюйте дитині розуміння відповідальності, активно залучайте до суспільного життя закладу.
  

• Ретельно сплануйте роботу з кожною дитиною та уважно слідкуйте за її прогресом, записуйте зміни, обговорюйте їх з батьками та іншими колегами. Індивідуально до темпераменту дитини сплануйте активну та спокійну діяльність. Якщо дитина швидко втомлюється, дозволяйте їй відпочити більше, аніж іншим дітям. Якщо дитина не бажає займатися певним видом занять, не примушуйте її, а знайдіть цікавий для неї вид діяльності, який найбільше підходить до теми. Наприклад, на заняттях з географії можна дитині дати завдання складати пазли (вкладиші) з картою світу, або встромляти прапорці у глобус, або розглядати книжку з тематичними картинками і т.і.
  
  • Залучайте дитину до творчої діяльності. Будь яку роботу дитини схвалюйте. Не відмовляйте дитині в участі у музичному гуртку через те, що вона не розмовляє або не може відтворити мелодію пісні.
    
  • Не забувайте, що дитині необхідно переключатися, розслаблятися, та відпочивати.
    
  • Спостерігайте за кожною дитиною. Спільно з батьками аналізуйте її успіхи та невдачі. Можливо, у дитини не розвинена дрібна моторика і тому вона не може правильно виконати завдання з писання. Дайте їй гру або завдання для розвитку моторики. Поясніть батькам необхідність виконання подібних занять вдома і порекомендуйте, як часто і коли їх має виконувати дитина вдома.
    
• Не поспішайте робити висновок, що через діагноз дитина не здатна до розуміння математики, якщо вона не може розв’язати деякі математичні приклади. Можливо, вона не розуміє окрему дію, наприклад, ділення. Пояснити цю операцію можна на прикладі підготовки до свята та необхідності поділити пиріг на усіх гостей. Пояснюйте абстрактні поняття на практичних побутових ситуаціях, у яких найбільше можуть бути застосовані ці поняття або операції. Дозвольте дитині користуватися калькулятором: для неї таке вміння та навички є важливим та кориснім для застосування у повсякденному житті.
  
  • Спрямуйте навчання дитини на формування та закліплення соціальних і побутових навичок та вмінь, які дитина зможе закріплювати і застосувати упродовж подальшого життя.
    
  • Ніколи не відмовляйте дитині у праві бути присутньою на заняттях або відвідування закладу, якщо вона має на це законне право. Не виганяйте її з класу, не залишайте поза дверима у разі запізнення. Недопустимим є відмова фахівців у присутності дитини в закладі на підставі лише того, що батьки не попередили про її повернення після хвороби, якщо є відповідна довідка від лікарів. Адже на законних підставах ця дитина є вихованцем (учнем) закладу і держава або батьки сплачують за її навчання.
    

Памятайте, дитина з інтелектуальною недостатністю має право на найповніше залучення до соціального життя та досягнення розвитку у найповнішому обсязі! Конвенція, статті 23, 29.


3.2. Поради щодо виявлення поваги до особистості


Повага до дитини проявляється в тому, як педагог звертається до неї у групі чи класі, як реагує на невдачі або успіхи дитини. Основою поваги є бачення в дитині, перш за все, людини, а не хворого, якого треба лікувати, «виправляти». Якщо педагог розумітиме, що він допомагає дитині навчатися, ставлення до неї буде гуманним та доброзичливім і педагогу легше буде знайти індивідуальні методи для найкращого засвоєння нею знань та навичок.

• Спілкуйтеся з дітьми з інтелектуальною недостатністю як з особистістю, не робіть передчасних висновків щодо її нездатності не переносьте на неї суспільні стереотипии та міфи.
  
• Спілкуйтеся з дитиною з інтелектуальною недостатністю так само, як з її однолітками, обговорюйте такі ж самі теми. У ході навчання дитини з інтелектуальною недостатністю говоріть з нею про її права, права фахівців, батьків, інших людей.
  

• Не підвищуйте голос на дитину, не ображайте її, якщо вона не виконує завдання, намагайтеся бачити в дитині її сильні сторони. Звертайте увагу на її успіхи, хваліть та підбадьорюйте її.
  
• Не ігноруйте дитину, яка виявляє бажання щось Вам розповісти. Не намагайтеся прискорити розмову або уникнути її. Завжди слухайте дитину уважно. Краще не переривати дитину, не квапити її і не виправляти її вимову.
  
• Контролюйте свою форму спілкування, не говоріть з дитиною зверхньо. Так, Джон Дьюї у своїй праці „Опыт и образование” рекомендує створювати ситуації, де взаємодіють усі учасники процесу – діти, вчителі, батьки, адміністрація закладу. Тобто, діти не відчувають, що ними хтось командує, що вони повинні підкорятися бажанням розпорядника. Порядок або правила взаємодії встановлюються не волею однієї певної людини, а завдяки міжособистісним стосункам у групі. Цей метод дозволятиме керувати дітьми без зазіхань на свободу їхньої особистості. «Хороший педагог сводит к минимуму случаи, когда ему приходится применять власть. А когда ему все же случается говорить и действовать жестко, делает это во имя интересов группы, а не для того, чтобы показать свою власть: именно здесь проходит граница между произволом и справедливостью» [69].
  
• Вчасно розпочинайте заняття, не запізнюйтесь, не вирішуйте особистих питань під час проведення занять у групі. Виключайте мобільний телефон під час ведення занять. Не примушуйте дітей довго чекати Вас, коли вони одягнені для прогулянки.
  
• Старанне виконання взятих на себе зобов’язань по навчанню та догляду, поважне ставлення, надання необхідної дитині інформації – це все лише позитивно впливає на досягнення та успіхи дитини і демонструє повагу до неї.
  

Пам’ятайте, жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність! (Конвенція, статті 16, 28)


3.3. Поради щодо звертання до дитини

Іноді педагоги не називають дитину на ім’я. Існує практика звертання до дитини лише на прізвище, або безіменне «дитино». Уникайте безіменного звертання до дитини. Те саме стосується і спілкування з батьками. Неприпустимим є звертання «мамаша», «мамочка» або «жіночко», адже до Вас діти та батьки звертаються на імя, по-батькові.

• Ніколи не застосовуйте у спілкуванні з дитиною терміни, які накладають на неї тавро або дискримінують. Такі терміни, як «хвора», «дебіл», «неповноцінний», «дефектний», «слабоумний», «епілептик» та інші несуть відбиток медичної моделі і демонструють неповажне ставлення до дитини. Не слід вживати термін «здорові» діти у випадках, коли порівнюєте інших з дітьми з інтелектуальною недостатністю.
  
• Дитину це не лише ображає, а й може глибоко поранити, позбавити можливості вірити в себе.
  
• Перш за все, запитайте у самої дитини та у її батьків, як краще її називати.
  

Пам’ятайте, кожна дитина має право на ім’я від народження! (Конвенція, стаття 7).

Дитина має право на захист від дискирінаційного ставлення! (Конвенція, стаття 2).


3.4. Поради щодо надання інформації

Спілкуючись з дитиною з інтелектуальною недостатністю, варто застосовувати декілька основних правил, які забезпечуватимуть повагу до дитини і розуміння наданої Вами або, навпаки Вам інформації.

Отримуючи інформацію дитина набуває соціального досвіду, уявлення про оточуючий світ. Дитина повинна мати доступ до інформації, яку надають засоби масової інформації. Для найкращого сприйняття інформації дітьми з інтелектуальною недостатністю повинні бути створені спеціальні (адаптовані) підручники, дитяча література. Інформацію таким дітям можна надати у вигляді знаків та малюнків.

• Необхідно забезпечити доступність деяких документів для дітей з інтелектуальною недостатністю та їхніх батьків/опікунів. Без обмежень це стосуються тих документів, які містять інформацію про дитину, рекомендації фахівців, у яких фіксується оцінка її стану, досягнень.
  

• Надавайте дитині якомога правдиву та користну інформацію. Якщо навіть Ви впевнені, що дитина на зможе зрозуміти певну інформацію, повідомте їй, що вона може її отримати. Адаптуйте інформацію для розуміння і поясніть суть цієї інформації у формі, яка найбільше сприймається дитиною. Складні поняття краще подати „крок за кроком”, розбивши пояснення на невеликі частини.
  
• Висловлюйтесь короткими реченнями. Уникайте професійних термінів, складних лексичних прийомів та образних висловів. Не говоріть із сарказмом та натяками. Застосовуйте малюнки та схематичні зображення. Повторюйте інформацію декілька разів. Попросіть дитину повторити, як вона її зрозуміла. Будьте готові пояснювати інформацію стільки разів, скільки необхідно, поки дитина не зрозуміє правильно.
  
• Обов’язково поінформуйте батьків про методи та заходи, які застосовуються для корекції, лікування чи реабілітації. При цьому надавайте правдиву інформацію про можливі ризики чи небажані наслідки.
  
• Коли дитина зараховується до закладу або Ви починаєте з нею працювати, обов’язково повідомте їй та батькам про те, що відбуватиметься. Поясніть їхні права та можливі способи їх реалізації. Надайте повну інформацію про систему оскарження у разі порушення прав дитини, а також процедури користування цією системою. Відповідальність про забезпечення цього права має нести адміністрація закладу, який здійснює навчання або догляд за дитиною.
  
• Коли Ви спілкуєтеся з дитиною у присутності батьків, звертайтеся до дитини і надавайте інформацію та рекомендації їй. Уникайте говорити про дитину у третій особі в її присутності.
  
• По відношенню до батьків необхідно обов’язково визначити та обговорити з ними типи документів, які є для них доступними. Про будь-які зміни у стані дитини або нові заплановані методи, методики, експерименти, обовязково надайте батькам вичерпну інформацію.
  
  • Визначте доступні місця для розташування інформації як для батьків так і для дітей.
    
• Добираючи літературу, наочні матеріали для занять, готуючи ситуативні приклади, що будуть застосовані під час викладання матеріалу, пам’ятайте, що така інформація має бути позитивно-орієнтована, сприяти соціальному та психічному комфорту дитини, її здоровому розвитку.
  
• Поважно ставтеся до інформації, яку надає Вам дитина. Відповідно до міжнародного права отримання інформації безпосередньо від дитини з інтелектуальною недостатністю є одним з основних принципів моніторингу дотримання її прав.
  
• Якщо дитина розповіла Вам про випадок образи чи фізичного насильства, не залишайте цю інформацію поза уваги - спробуйте отримати про випадок більше інформації. Для з’ясування або уточнення інформації, яку Вам намагається передати дитина, варто задати точні питання, які потребують відповіді „так” або „ні”. Випадок необхідно обговорити з колегами. Усі факти, якщо такі виявилися, необхідно зафіксувати у протоколі. У разі необхідності, повідомте про цей факт тим, хто може захистити дитину. Щоб уникнути маніпулювання відповідями дитини з інтелектуальною недостатністю, запитання необхідно ставити декілька разів у різному формулюванні. Не замінюйте питання твердженням із закінченням „Так?”. Відомо, що діти з інтелектуальною недостатністю або повторюють слова, які пролунали у запитанні, або повністю довіряючи співрозмовнику підтверджують те, що він озвучив, іноді не розуміючи суті питання.
  
• Надавайте дитині можливість обирати і якомога більш самостійно приймати рішення. Пам’ятайте, що не можна захистити дитину від усіх непердбачуваних ситуацій, в яких вона може опинитися., але Ви повинні надати їй інформацію про шкідливі наслідки, до яких може призвести та чи інша дія або вибір. 19
  

Пам’ятайте, дитина має право на доступність інформації та захист від шкідливої інформації! Конвенція, статті 17, 28. Конституція, стаття 57.

3.5. Поради щодо захисту та безпеки дитини


Для забезпечення безпеки дітей фахівцям варто знати особливості поведінки дитини, які можуть бути викликані діагнозом „розумова відсталість” або іншим психіатричним розладом та уважно спостерігати за поведінкою кожної дитини див. Додаток 3). Такі діти можуть не знайти точних слів, аби описати свої відчуття або просто не розуміти свого стану.

• Дізнайтеся у батьків та вивчіть документи дитини щодо стану її здоров’я, наявності хронічних хвороб, особливостей харчування та догляду.
  
• Щоб уникнути психологічного насилля та знущання старших дітей або більш адаптованих над дітьми з глибшим порушенням інтелекту, варто порекомендувати батькам самим заводити дитину до класу або запровадити чергування працівника закладу під час приходу дітей до школи.
  
• Навчайте дитину з інтелектуальною недостатністю безпечної поведінки, завчіть з нею чіткий. але невеликий перелік людей, до яких дитина може звернутися на вулиці у разі небезпечної ситуації. Прививайте дитині стереотипи правильного ставлення до власного здоров’я, поведінки при захворюваннях, пораненні і першій допомозі собі або близькій людині.
  
• Обов’язково зберіть усі контактні дані батьків (опікунів) або інших родичів дитини. У разі захворювання, поранення або іншої небезпечної для дитини ситуації, обов’язково повідомте батьків про випадок, порадьтеся з ними щодо можливої першої допомоги, можливості надати дитині ті чи інші ліки. Усі Ваші дії та обставини випадку з дитиною зафіксуйте спеціальним протоколом.
  
• З метою забезпечення захисту дитини під час її шляху до закладу або додому, запропонуйте батькам самим супроводжувати дитину. Якщо батьки невзмозі з якихось причин забезпечити такий супровід, візьміть з них розписку, що вони повідомлені про можливості небезпеки і те, що Ви не можете цю безпеку гарантувати. Запитайте у батьків про те, хто ще може забирати дитину із закладу і керуйтеся цією інформацією. Під час перебування у закладі діти повинні знаходитися під наглядом працівників, в тому числі і під час прогулянок.
  
• Якщо у групі є дитина, у якої бувають приступи епілепсії, обовязково дізнайтеся у бітьків, як допомогти дитині в таких випадках, які ситуації можуть спричинити хвилювання і призвести до припадку. Запитайте дитину, чи відчуває вона наближення припадку і як Ви можете їй допомогти. Іноді діти можуть розуміти це. Попросіть дитину обов’язково повідомити Вас, якщо вона почуватиметься дискомфортно. Зробіть усе можливе, щоб зменшити її травмування та стрес як для неї, так і для інших дітей. Зверніться до лікаря закладу. Обов’язково надайте йому інформацію про дитину та попросіть розповісти про правила поведінки та допомоги під час припадку. У доступній формі розкажіть іншим дітям про те, як треба поводитися, коли у їхнього друга виникає приступ епілепсії.
  

Пам’ятайте, дитина має право на захист та безпечні умови виховання а також компетентний нагляд! Конвенція, Стаття 3.



3.6. Поради щодо надання можливості вибору і висловлення власної думки


Кожна дитина здатна думати, мислити, робити відкриття, мати певні погляди. І якщо ці погляди відрізняються від Ваших, це не є підставою не поважати їх. Думка дитини з інтелектуальною недостатністю повинна завжди враховуватися при прийнятті рішень з усіх питань, які її стосуються. Прийняття рішень з особистих питань дитини дорослою людиною не повинне відбирати цього права у дитини.

• Не приймайте важливих рішень, щодо дитини без її участі та думки її батьків. Перш ніж застосувати дії, які призведуть до зміни її режиму, звичного середовища, членів групи, запитайте, що вона про це думає. У разі, якщо це неможливо з обєктивних причин, не приймайте таких рішень одноосібно. Обговоріть ситуацію з колегами. Рішення має бути прийняте командою фахівців в найкращих інтересах дитини. Оформіть його у письмовому вигляді з описом обставин та обгрунтування прийняття саме такого варіанту рішення. У бідь-якому випадку, повідомте дитину про прийняте рішення.
  
• Запрошуйте батьків та дитину до перегляду індивідуального плану.
  
• Організовуйте заняття дітей в малих группах і створюйте ситуації, щоб діти могли висловлюватися. Це надасть їм можливість отримати досвід, краще уявлення про світ а також сприятиме розвитку комунікативних навичок і підвищенню самооцінки.
  
• Встановлюючи певні правила для роботи групи, робіть це спільно з дітьми. Обговорюйте з ними теми занять, які плануєте. Стимулюйте дитину до висловлення власної думки під час занять, давайте завдання, які спонукають дитину мислити, міркувати, експериментувати.
  
• Давайте дитині такі завдання, які передбачають декілька правильних відповідей. Приймайте будь-яку думку дитини. Надавайте кожній дитині можливість вибору під час занять (кольорів та виду матеріалу, наочності тощо) та організованого вільного часу.
  
• Готуйте для занять витратні матеріали різних кольорів або два-три види діяльності за однією тематикою, дозвольте та допоможіть дітям обрати місце на заняттях, шафу або шухляду для зберігання речей, колір та стиль облаштування спальних кімнат.
  
• Щоб допомогти дитині зробити вибір, не ставте відкритого запитаня на кшталт «Як би ти хотів розфарбувати листя дерев?» Краще поставити питання так, щоб дати вибір з двох можливих варіантів. Наприклад: «Якою фарбою ти хочеш розмалювати листя дерев: жовтою чи зеленою?»
  

Дитина має право на вільний простір, власну думку, право висловлювати свої думки! Конвенція Стаття 13.


3.7. Поради щодо невтручання в особисте життя та дотримання конфіденційності


Право на повагу до приватного життя є одним з особистих прав людини. Це стосується права на особисту незалежність людини, її власний вибір, право на усамітнення, конфіденційність кореспонденції та приватного спілкування з близькими людьми (рідними або друзями), право обирати друзів, закохуватися та створювати сім’ю. Щодо осіб з інтелектуальною недостатністю повага і невтручання в приватне життя передбачає також проживання в окремій кімнаті, умеблювання кімнати відповідно до власних уподобань, можливість усамітнитися і зачиняти кімнату, мати та зберігати у безпеці особисті речі, мати ключ від власної кімнати та від вхідних дверей (якщо може користуватися ними), запрошувати до кімнати або не пускати до кімнати інших людей за власним бажанням.

Серед фахівців переважає стереотип, що за дитиною весь час слід стежити, обмежувати спілкування з особами протилежної статі, не допускати статевої близості і т. і. Щодо обмежень такого плану підстави дійсно існують. Дитина з інтелектуальною недостатністю, як і усі інші люди, має фізіологічні та психологічні потреби спілкування з особами протилежної статі, але вона не може адекватно усвідомлювати наслідки своїх дій і не зможе нести відповідальність за них.

• Поважайте ці потреби і права, ставтеся до них з розумінням, дотримуючись етичних норм. Надавайте дитині можливість приватного спілкування з друзями та людьми, які їй подобаються. У той же час надавайте усю необхідну допомогу, щоб уникнути безвідповідальних дій з боку дитини. Краще діяти не методом заборон та тиску, а підтримкою ситуацій, які дозволяють дітям бути разом у Вашій присутності (наприклад, сидіти за однією партою під час занять, разом займатися у творчих гуртках і т.і.).
  
• Ведіть з дитиною, особливо з підлітками та молоддю, бесіди, спрямовані на усвідомлення нею власного статусу, статевої ідентичності, ролі у суспільстві. Не забороняйте, а рекомендуйте. Пояснюйте дитині, до яких наслідків можуть призвести статеві стосунки, що такі наслідки потребують відповідальності, певних умов, навичок тощо. Будьте чесними та щирими.
  
• Облаштуйте місця для зустрічей та спілкування з друзями. Більше залучайте їх до діяльності у групі та вирішення спільних питань коллективу. Заплануйте активні ігри та активну користну діяльність, заняття спортом, змагання та інші емоційні групові ігри. Дитина не буде нудьгувати і матиме можливість зняти психологічне та фізичне напруження. По-можливості, не переводьте закоханих дітей у різні групи, якщо до цього вони займалися в одній. Розлучення може завдати дітям страждань, психологічної травми, агресії чи самоагресії, інших непередбачених дій.
  
• Недопустимо застосовувати до дитини покарання з метою керування її сексуальними потребами, ізолювання чи позбавлення спілкування! Краще створіть їй умови для можливості усамітнитися, коли вона цього потребуватиме. Дайте дитині можливість приймати душ або заходити в туалет насамоті. Звісно, це стосується тих випадків, коли це не загрожує її безпеці.
  
• Не приймайте рішення за дитину щодо того з ким їй дружити, як провести вільний час, яку музику слухати, чим захоплюватися. Запитайте в неї про її уподобання та захоплення, уважно вислухайте, надайте рекомендації і допоможіть їй прийняти рішення щодо її особистого життя виключно в її інтересах.
  

• Якщо дитина або доросла особа постійно мешкає в закладі, дозволяйте їй споживати їжу, митися, приймати відвідувачів у зручний для неї, а не для працівників закладу, час. Кожна дитина в стаціонарному закладі повинна мати окрему кімнату, окрім тих випадків, коли є брати чи сестри і бажання жити з кимось разом. Якщо дитина може користуватися ключами, вона повинна їх мати і мати можливість зачиняти двері.
  

• Перш, ніж зайти до кімнати мешканця закладу, постукайте та запитайте дозволу увійти. У разі проведення в закладі інспекції, повідомте мешканців закладу про факт і час проведення такої інспекції. Забезпечте їм доступ до інспекторів наодинці без присутності працівників.
  

• Не демонструйте кімнати мешканців та їх самих без їхнього дозволу і згоди, яку отримайте попередньо до візиту гостей чи інспекторів.
  

• Дозвольте дітям принести власні речі, разом оформіть кімнату кожної згідно її інтересів або дозвольте їй це зробити самій. В закладі передбачте місця для збереження особистих речей дитини, власних малюнків, поробок, олівців тощо. Ніколи не робіть «ревізію» і не викидайте власні речі дитини без її згоди. Краще залучіть її до спільного прибирання та складання речей. Керуйте цим процессом не методом настанов, а методом рекомендацій чи пропозицій.
  

• Не відбирайте у дитини улюблену іграшку чи іншу річ, яку вона принесла на заняття або до їдальні. Деякі діти з інтелектуальною недостатністю дуже «привязуються» до однієї улюбленої речі, яку постійно носять з собою, розмовляють з ними, годують тощо. Найчастіше – це іграшки або фотографії. Інколи це можуть бути дивні для інших людей речі, в яких дитина бачить лише їй зрозуміле значення, можливо, завдяки таким речам відчуває захищеність або реалізацію певних потреб. Краще запитайте дитину, чому вона так любить саме цю річ і поясніть її дійсне призначення та найкраще місце для користування нею. Якщо дитина з інтелектуальною недостатністю важко реагує на відсутність улюбленої речі, дозвольте дитині тримати її при собі у будь-яких ситуаціях.
  

• Якщо дитина хоче зателефонувати до рідних або друзів, дозвольте їй зробити це без присутності будь-кого, якщо вона цього бажає. Теж саме стосується конфіденційності під час відвідувань родичами. Відвідування плануйте спільно з дитиною у зручний для неї та її рідних час.
  

• Якщо дитина, яка постійно мешкає в інтернатному закладі бажає відвідати місця поза його межами, які мають для неї значення, організуйте таке відвідування. Особу супроводжуючого і зручний час також обговоріть з дитиною.
  

Пам’ятайте, що кожна дитина має право на невтручання в її особисте та сімейне життя! Конвенція, Стаття 16.