Навчально-методичний посібник для корекційних педагогів та соціальних працівників

Вид материалаНавчально-методичний посібник

Содержание


Розділ 2. Права дітей з інтелектуальною недостатністю
2.1. Права дітей з інтелектуальною недостатністю у міжнародних документах
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Розділ 2. Права дітей з інтелектуальною недостатністю



Після створення Організації Обєднаних Націй у 1948 році була підписана Загальна Декларація з прав людини. Це був початок нових правових відносин між громадянами та державою.

На основі прав людини, які визначені Загальною Декларацією, світове співтовариство визначило та виклало у міжнародних документах основні права дитини, в тому числі дітей з особливими потребами. Ці документи є основою для формування законодавчої бази кожної країни стосовно дітей.

Усі міжнародні документи, які проголошують права дитини (Конвенції, декларації, інструкції, правила1) захищають її від неправомірних дій держави та чиновників і ми можемо застосовувати їх для захисту дитини в будь-яких державних чи міжнародних правозахисних заходах. (Додаток 1). Усі держави-учасниці ООН, у тому числі й Україна, мають дотримуватися цих положень та керуватися ними при створенні законів.


2.1. Права дітей з інтелектуальною недостатністю у міжнародних документах




Для аналізу прав осіб з інтелектуальною недостатністю та сучасних підходів до організації допомоги для них слід розглянути усі базові міжнародні документи з питань прав людини, прав дитини та пацієнтів психіатричної допомоги.

Міжнародні правила забезпечення прав дітей пов’язані з підтримкою їхнього благополуччя, індивідуальності, акцентують увагу на цінностях справедливості та рівності незалежно від соціального або матеріального статусу або стану здоров’я. Зміст цих прав стосується багатьох факторів, таких як: особиста свобода, фізична недоторканість, недискримінація, можливість участі у прийнятті рішень щодо власного життя, можливість заявляти про свої проблеми та забезпечення допомоги у їх розв’язанні. Найважливішою установкою у формуванні сприятливого середовища для реалізації прав людини по відношенню до дітей з інтелектуальною недостатністю є розуміння того, що така дитина має, у максимально можливій мірі, ті ж самі громадянські, політичні, соціально-економічні та культурні права, що й інші люди [15].

Стосовно дітей з інтелектуальною недостатністю це означає якомога кращу допомогу в самореалізації й максимальному використанні свого потенціалу, виховання в родині, поінформованість про можливі ризики та переваги тих чи інших дій, особливий захист та опіку, доступність освіти, лікування, відпочинку, право бути почутою, право на власну думку та приватне життя, на доступ до записів та інформації, яка її стосується, на допомогу в усвідомленні своєї відповідальності.

Громадянські права, такі як: право на життя, свободу та рівність, на ім’я та національність, інтелектуальний та фізичний розвиток, недоторканість особистості, свободу думки, совісті, релігії, висловлювання власних поглядів належать кожній людині від її народження. Ці права стосуються рівно кожного „без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин” [16].

Політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обраним.

Культурні права озанчають право вільно брати участь у культурному житті суспільства, користуватися його благами і т. і

До соціально-економічних прав відносяться: право на освіту, на працю, на сім’ю, на відпочинок, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і спеціальний догляд (якщо дитина має особливі потреби), на особливий захист і допомогу, свободу творчості та ін. [17]. Соціально-економічні права зобов'язують державу надавати певні гарантії, які закріплюються у національному законодавстві.

Базовим документом, який визначає основні права дитини є Конвенція про права дитини Організації Об’єднаних націй. В Україні Конвенцію було ратифіковано у 1991 році. Розробляючи або вдосконалюючи законодавство, держава повинна забезпечити впровадження у життя цінностей та принципів, які викладені у Конвенції.

Права дтини визначаються також іншими міжнародними документами, такими як: Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Декларація прав дитини Проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року та ін. (Додаток 1).

Більш як тридцять років тому Генеральною Асамблеею ООН було прийнято Декларацію про права розумово відсталих осіб, яка проголошує права осіб з інтелектуальною недостатністю. Цей документ розроблений з метою визначення рівних та особливих прав осіб з розумовою відсталістю. Таке рішенняі викликане особливою вразливістю цієї групи людей через неможливість самостійно усвідомлювати свої права та відстоювати їх. З іншого боку, таке рішення викликане станом організації допомоги та ставленням суспільства для цих людей. Як правило, вони отримують допомогу у стаціонарних інституційних закладах в умовах ізоляції, недоступності інформації, та якісної освіти, що спричиняє неможливість набуття соціального досвіду [18]. Декларація доводить державам, що піклування про громадян, які є найбільш вразливими щодо зловживань та порушення прав, має бути пріоритетом. Дотримання прав людини по відношенню до таких осіб вимагає особливої уваги і організації належної системи допомоги та захисту. Декларація виголосила права людини з інтелектуальною недостатністю на належне медичне обслуговування, лікування, право на освіту, навчання, відновлення працездатності та захист, які дозволяють йому/їй розвивати свої здібності та максимальні можливості [19].

Основні вимоги до забезпечення прав осіб з психіатричними діагнозами викладено у Принципах ООН захисту осіб, які страждають на психічні розлади і покращення охорони здоров’я у психіатрії, які прийняті у 1991 році. Хоча документ носить рекомендаційний характер, він має виключне значення щодо формування змісту національного законодавства. Згідно Принципів, недопустимою є дискримінація щодо людей, які мають психічні розлади [20]. Перший принцип проголошує, що кожна людина з психічними розладами користується усіма громадянськими, політичними, економічними, соціальними та культурними правами, як цього вимагає Загальна декларація прав людини.

Окрім загальних для усіх громадян, Принципи ООН виділяють певну групу прав, які мають бути забезпечені саме цим людям у зв’язку з їх уразливістю. Особливої уваги у Принципах приділено правам пацієнтів психіатричних закладів. Закритий та спеціальний режим проживання у цих закладах вимагає особливої уваги до стану дотримання в них прав людини.

Інструментом реалізації принципів ООН стала Інструкція по сприянню реалізації прав людини для осіб, що страждають на психічні розлади, видана у 1991 році Всесвітньою організацією охорони здоров΄я. Інструкція дає повне уявлення про усі аспекти організації послуг, забезпечення максимально можливої для окремо взятої країни якості життя особи із психічним розладом (включно із тими, що страждають на розумову відсталість)[21].

Більш детального регулювання здобули права дітей з інтелектуальною недостатністю у Стандартних правилах щодо урівняння можливостей інвалідів, прийнятих 20 грудня 1993 року Генеральною Асамблеєю ООН.

У контексті забезпечення прав дітей з інтелектуальною недостатністю, надання їм рівних можливостей, забезпечення якості та змісту їхнього життя, усі міжнародні документи акцентують на вирішенні наступних питань:
  • щодо особливого захисту;
  • щодо життя в сімейному оточенні, участі у суспільному житті в рамках того суспільства до якого належить;
  • щодо опіки і забезпечення максимального захисту від зловживань;
  • щодо допомоги для вільного розвитку особистості;
  • щодо освіти, навчання, відновлення працездатності,
  • щодо обмеження правоздатності;
  • щодо захисту від експлуатації, зловживань та принизливого ставлення;
    • щодо права на власну думку, особисте життя, можливість бути почутим

та представленим;
  • щодо доступу до якісної медичної допомоги та гуманного лікування;
  • щодо належного матеріального забезпечення і соціального захисту;
  • щодо права на повагу до людської гідності.