Навчально-методичний посібник для корекційних педагогів та соціальних працівників

Вид материалаНавчально-методичний посібник

Содержание


Національні нормативно-правові документи
Заклади, де проводилось дослідження та дані про респондентів
Закарпаття область
Харківська область
Сумська область
Право на свободу і особисту недоторканість
Право на свободу пересування
Право на власність
Право на працю
Право на вільний розвиток своєї особистості
Право на рівність.
Право на життя.
Право на повагу до власної гідності
Невтручання в особисте та сімейне життя.
2. Неналежні умови проживання в інтернаті
3. Неналежні стандарти догляду в інтернаті
4. Перебування в інтернаті сприяє тривалій залежності та збільшенню ступеню інвалідності користувача
5. Небезпечні та деградуючі умови в інтернаті
6. Складні матеріальні умови інтернату
7. Трапляються випадки утримання в загратованих кімнатах, або фіксація
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Національні нормативно-правові документи

  1. Закон України “ Про охорону дитинства” від 26.04.01 №2402-ІІІ
  2. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
  3. Закон України “Про освіту” від 23.05.91 №1060 – ХІІ
  4. Закон України “Про дошкільну освіту” від 11.07.01 №2628-ІІІ
  5. Закон України “Про загальну середню освіту” від 13.05.99 №651-XIV
  6. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 11.07.2001 №2631-ІІІ
  7. Закон України “Про психіатричну допомогу” 22.02.00 №1489-ІІІ
  8. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 6.10.2005, N 2961-IV
  9. Закон України“Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16.11.2000 N 2109-III
  10. Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" вiд 18.05.2004  № 1727-IV
  11. Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” вiд 21.06.2001  № 2558-III.
  12. Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” вiд 19.11.1992  № 2801-XII
  13. Цивільний Кодекс України, 16.01.2003  № 435-IV
  14. Сімейний Кодекс України, N 2947-III від 10.01.2002
  15. Житловий Кодекс України, вiд 30.06.1983  № 5464-X, редакцiя вiд 22.12.2005
  16. Цивільний прецесуальний Кодекс України, вiд 18.03.2004  № 1618-IV
  17. Концепція соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю, схвалена Розпорядженням КМУ 25 серпня 2004 р., № 619-р
  18. Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, схвалена Постановою КМУ № 1545 від 12.10.2000 р.
  19. Постанова Кабміну України №323 від 14.04.97 “Про організаційне і фінансове забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей в Україні”
  20. Положення про медико-соціальну експертизу. Затверджене постановою Кабінету Міністрів від 22.02.92 за № 083
  21. Перелік медичних показань. Додаток 1 до наказу МОЗ від 05.12.91 за № 175
  22. Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України 07.07.2004 N 569/38, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2004 р. за N 931/9530.
  23. Положення про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку. Затверджено наказом Міністерства освіти України від 13.05.93 N 136
  24. Правила опіки та піклування. Затверджені спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за №387/3680
  25. Типові положення про будинки-інтернати для громадян похилого віку, інвалідів та дітей. Наказ Міністерства соціального захисту населення України № 43 від 01.04.97.



Додаток 2


Стан дотримання прав людини в психоневрологічних інтернатах в Україні

за результатами пілотного дослідження.

Матеріали звіту „Стан дотримання прав людей з інтелектуальною недостатністю– опікуваних інтернатних закладів України: Звіт про виконання дослідження / Р.І.Кравченко, Л.К.Гончар, Н.В.Майорова, Л.В. Чернишевська – К.: С., 2004.


Об’єктом даного дослідження був персонал та мешканці інтернатних закладів п’яти областей України, їхні батьки (опікуни) та рідні.

Предметом дослідження – проблема недотримання конституційних прав і свобод людей з інтелектуальною недостатністю у інтернатних закладах України.


Заклади, де проводилось дослідження та дані про респондентів:

Житомирська область: два чоловічих, три жіночих психоневрологічних інтернати для дорослих, дві школи-інтернати. Вісім респондентів з числа родичів та один користувач (9 осіб).

Закарпаття область: один психоневрологічний інтернат. П’ять респондентів з числа родичів, один користувач, два працівники інтернату, двоє працівників обласного управління соціального захисту (10 осіб).

Харківська область: дві спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для дітей з порушенням розумового розвитку, спеціальна школа-інтернат для дітей із психоневрологічними захворюваннями. 68 респондентів з числа родичів.

Сумська область: дитячий будинок-інтернат, психоневрологічний інтернат для дорослих. 10 респондентів з числа родичів та опікунів.

Вінницька область: три психоневрологічних інтернати. 45 респондентів з числа родичів.


У цій роботі автори користувалися такими визначеннями:

    • Право на свободу і особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (Ст. 29 Конституції України ).
    • Право на свободу пересування. Кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (Ст. 33 Конституції України).
    • Право на власність. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряжатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.... (Ст. 41 Конституції України ).
    • Право на працю. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.... Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (Ст. 43 Конституції України ).
    • Право на вільний розвиток своєї особистості Суспільство повинне забезпечити вільний і всебічний розвиток особистості (Ст. 23 Конституції України ). Право піклуватися про себе – наскільки це є в межах власних фізичних або розумових можливостей, скільки б часу це не вимагало. Право на повагу культурних, етнічних, духовних, сексуальних та емоційних потреб і отримання допомоги у задоволенні цих потреб.
    • Право на рівність. Громадяни мають рівні конституційні права та свободи. Не може бути привілеїв за будь-якими ознаками (Ст. 24 Конституції України). Право на ставлення, яке є звичайним для людини відповідного віку.
    • Право на життя. Обов’язок держави захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (Ст. 27Конституції України).
    • Право на повагу до власної гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (Ст. 28 Конституції України)”. “право не піддаватися загрозам, покаранню, нападу або глузуванню з приводу свого зовнішнього вигляду, національності, сексуальної орієнтації, здібностей та життєвих уподобань.
    • Невтручання в особисте та сімейне життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання конфіденційної інформації по особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (Ст. 32 Конституції України ).

- Право на належне матеріальне забезпечення. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (Ст. 23 Конституції України ).


Перелік проблем користувачів, батьків та опікунів, пов’язаних із влаштуванням та перебуванням у психоневрологічних закладах, зокрема:

1. Виникають труднощі при процедурі направлення/поміщення до інтернату:
  • складно отримати інформацію щодо поміщення до інтернату;
  • складно оформити усі документи для поміщення до інтернату;
  • існує черга на поміщення до інтернату через недостатню кількість місць;
  • трапляється, що документи під час перебування в черзі втрачають чинність;
  • не враховується думка самого недієздатного користувача та родичів щодо вибору опікуна;
  • немає можливості оскаржити остаточне рішення комісії про поміщення до інтернату;
  • потрапляючи до інтернату, особа втрачає власне житло, якщо ніхто більше не прописаний на цій площі;
  • потрапляючи до інтернату, особа втрачає гроші, які б компенсували вартість житла (всього або своєї частки);
  • трапляються випадки, коли близько немає інтернату того профілю, який би відповідав стану здоров’я, і людину відправляють до іншої області – далеко від рідних.

2. Неналежні умови проживання в інтернаті:
    • немає місця для усамітнення (багато сусідів по кімнаті);
    • немає речей особистого вжитку;
    • помітно, що проблеми оточуючих (сусідів по кімнаті) негативно впливають на сон, емоційний стан, поведінку користувача;
    • користувач не бере участі в плануванні свого режиму дня та видів занять.

3. Неналежні стандарти догляду в інтернаті:
  • відсутність емоційного контакту;
  • відсутність підтримки і допомоги в дотриманні особистої гігієни;
  • чисельність користувачів послуг інтернату надто велика;
  • чисельність користувачів перевищує норму (якщо є достовірна інформація про нормативи чисельності користувачів);
  • користувачі не мають змоги отримати достатньої уваги від персоналу інтернату;
  • підвищена тривожність та нервовість користувачів через шум, постійне перебування „на людях”.

4. Перебування в інтернаті сприяє тривалій залежності та збільшенню ступеню інвалідності користувача:
  • не можна навчитися самостійно виконувати побутові завдання;
  • втрачаються навички, якими користувач володів перед поміщенням до інтернату;
  • немає інформації про життя поза інтернатом;
  • людина поступово стає повністю залежною від персоналу у задоволенні базових потреб.

5. Небезпечні та деградуючі умови в інтернаті:
  • мало контактів з родичами;
  • відсутність контактів зі здоровими однолітками;
  • віддаленість від громади;
  • користувач роками не залишає території інтернату;
  • не вистачає фізичного навантаження (неналежна спортивна база в інтернаті);
  • користувачі не розрізняють будні та свята чи вихідні;
  • хронічні соматичні хвороби, діагностика яких ускладнена через знижений інтелект (знижена гострота зору, гінекологічні, стоматологічні хвороби тощо), як правило, не лікують.

6. Складні матеріальні умови інтернату:
  • немає розділених туалету та ванної кімнати, мало туалетів та ванних кімнат;
  • неналежне харчування (одноманітне, недостатнє, незбалансоване або немає вибору);
  • неналежний вигляд одягу (брудний, недостатньо теплий, його відсутність);
  • погане освітлення;
  • холодні приміщення.

7. Трапляються випадки утримання в загратованих кімнатах, або фіксація

8. Трапляються випадки смерті з причини невчасного надання допомоги

9. Існує брак заходів з реабілітації:
  • немає індивідуального плану реабілітації;
  • не ведеться робота з розвитку навичок спілкування, поводження в місті тощо;
  • забезпечується виключно медичне лікування (немає психологічної допомоги);
  • переважає незайнятість та нудьга впродовж дня;
  • працівники не організовують цілеспрямовані заняття для користувачів, недостатньо залучають їх до самообслуговування;
  • відсутні розважальні програми.
  1. Не дотримуються права людини, а саме:
    1. Право на інформацію:
  • користувачеві та опікуну не надається інформація про права та обов’язки користувачів при перебуванні в закладі;
  • адміністрація не укладає угоди про надання послуг з користувачем чи його законним представником;
  • інформацію повідомляють незрозумілою мовою;
  • неможливо отримати доступ до інформації в особовій справі;
  • користувачеві не повідомляють про ситуацію з майном, що перебувало у власності користувача і залишилося вдома після переселення до інтернату;
  • близьким не повідомляють (чи повідомляють пізно) про випадки, коли з користувачем щось сталося (наприклад, захворів, пропав тощо);
  • у близьких (опікунів) не запитують згоди на лікування, дослідження тощо при плануванні останніх для недієздатного користувача.

10.2. Право на свободу і особисту недоторканість:
  • немає змоги листуватися, телефонувати родичам;
  • немає можливості брати участь у плануванні своєї діяльності;
  • трапляються випадки фізичного насильства (тілесні покарання, жорстоке поводження);
  • трапляються випадки психологічного/емоційного насильства (крик, образливі слова, ігнорування персоналом звернення з боку користувачів, невтручання у вирішення конфліктів між користувачами у збудженому стані, втручання у міжособистісні взаємини користувачів тощо );
  • трапляються випадки сексуального насильства.

10.3. Право на свободу пересування:
  • нестерпні умови перебування спонукають користувачів до втеч з інтернату;
  • забороняється виходити за межі інтернату без дозволу;
  • забороняється пересуватися по інтернату без дозволу;
  • немає можливості вільного доступу до туалету та ванної кімнати;
  • трапляються випадки, коли адміністрація не дозволяє користувачам виходити за територію інтернату на прохання родичів та під їхню відповідальність.

10.4. Право власності:
  • користувач не може мати при собі власні речі;
  • користувач не має окремої кімнати;
  • користувач не має окремої шафи, стільця, столу і не бере участь у їх виборі;
  • користувачеві відмовляють у проханні змінити кімнату.

10.5. Права на повагу до гідності людини:
  • користувачів називають не на ім’я, а за назвами хвороб;
  • персонал ставиться неуважно до особистих бажань клієнтів (таких як посидіти увечері за книжкою, подивитись телевізор довше, ніж завжди);
  • персонал бачить у користувачеві лише носія хвороби, не розглядаючи його як людину;
  • усі користувачі змушені жити за однаковим режимом, наприклад, світло вимикають увечері після певної години в усьому приміщенні без можливості задоволення особистих побажань (наприклад, посидіти почитати пізно увечері);
  • трапляються випадки використання працівниками образливих слів щодо користувачів;
  • працівники розповідають один одному про особисте життя користувачів (порушується право на конфіденційність).


10.6. Право на рівність
  • персонал не сприймає користувача як рівного (приниження);
  • не всі користувачі мають однакові можливості в інтернаті, ці можливості часто залежать від особистих уподобань працівників, хабарів з боку окремих родичів;
  • користувачі з обмеженими фізичними можливостями не можуть дістатися до всіх приміщень;
  • користувачам не дозволяється користуватися телефоном.


10.7. Право на працю
  • немає місця для роботи;
  • немає спеціально обладнаних кімнат для шиття, плетіння, ліплення та іншої ручної праці;
  • користувач не обирає видів діяльності (обмежена кількість різновидів);
  • користувачів не навчають/ не підтримують навичок певного виду праці;
  • користувачам не дозволяють щось робити на подвір’ї.


10.8. Право на вільний розвиток своєї особистості
  • користувачам не створюють умов для здійснення релігійних відправ і не вважають це за важливе та потрібне;
  • немає можливості проведення особистих свят (наприклад, днів народження);
  • не проводяться розважальні заходи;
  • немає гуртків за інтересами;
  • користувачі майже не спілкуються з оточуючими поза інтернатом;
  • немає можливостей для розвитку творчих здібностей в межах інтернату;

10.9. Право на невтручання в приватне та сімейне життя
  • не проводяться заняття щодо сімейних стосунків взагалі;
  • немає умов створювати власну сім’ю;
  • немає змоги спілкуватися з протилежною статтю;
  • немає можливості довго розмовляти з родичами-відвідувачами користувача.


10.10. Право на належне матеріальне забезпечення
  • користувачам інтернату видається на руки мала частина пенсії;
  • не вистачає власних грошей купувати за власним уподобанням речі особистого вжитку;
  • не вистачає власних грошей купувати книги, журнали, приладдя для листування для більшої власної поінформованості та задоволення власних уподобань.



Додаток 3


Специфічні діагностичні критерії для визначення стану дитини і планування допомоги для неї. За матеріалами Американської психіатричної асоціації


Депресія


Депресія у дитини трапляється, коли вона у відчаї, чимось засмучена або переживає втрату у своєму житті. Ці діти не можуть побороти почуття смутку протягом довгого часу. Родинне оточення дуже впливає на її стан. Деякі «неблагополучні» батьки не завжди можуть реагувати на потреби дитини.

Депресію можуть спричинити втрата близької людини через розлучення чи смерть, довготривале захворювання одного з батьків, брата або сестри, чи самої дитини. Особлива поведінка у дитини може виникнути, якщо один з батьків або працівників у закладі чинить фізичне, психологічне чи сексуальне насильство над дитиною.


Деякі особливості поведінки, що вказують на депресію:
  • зміни апетиту
  • втрата інтересу до будь-яких занять
  • безпомічність
  • надмірна втомлюваність
  • нездатність до концентрації
  • зміна моделей сну
  • несподіване зниження успіхів у навчанні
  • нездатність сидіти спокійно, безперервне ходіння
  • неспокійні рухи руками, почісування волосся, обсмикування одягу, тощо; або навпаки – уповільнені рухи тіла, монотонне мовлення або мовчанка
  • вибухи крику, скарг або незрозуміла дратівливість, плач
  • висловлення страху або тривожності
  • агресія, відмова від спільної діяльності, антисоціальна поведінка
  • скарги на біль у руках, ногах чи животі, коли виявити причину неможливо



Синдром дефіциту уваги


Цей синдром пов’язаний із здатністю дитини до концентрації, навчання та підтримки нормального рівня діяльності. Його ще називають гіперактивність, мінімальна мозкова дисфункція, мінімальне ураження мозку, гіперкінетичний синдром.


Деякі особливості поведінки дитини з синдромом дефіциту уваги:
  • не може довести до завершення будь-яку діяльність удома, в школі чи в ігровому середовищі; переключається від одного виду діяльності на інший;
  • здається, не слухає, що йому говорять;
  • спочатку робить, потім думає, є надмірно активним, увесь час бігає та рухається; часто буває неспокійним під час сну.
  • потребує ретельного та постійного нагляду, часто збуджує клас, йому дуже складно дочекатися своєї черги під час гри чи групового заняття.



Тривожність, страх


У дітей часто виникає відчуття страху. Майже усі діти бояться темноти, жахливих створінь, відьом чи інших створінь. З часом, у більшості дітей ці страхи проходять.

Страхи у дітей з інтелектуальною недостатністю можуть бути настільки сильними, що впливають на нормальне щоденне життя і навчання. Іноді дитина відмовляється виходити з дому, бувати в гостях у друзів, йти до закладу, спати сама. Вдома дитина може не відходити від батьків, ходити за ними “хвостиком”. Часто такі діти скаржаться на біль у животі, головний біль, рвоту та неприємні відчуття. Вони можуть мати часте серцебиття, почувати головокружіння та втрачати свідомість. Багатьом дітям із цією хворобою важко засинати, вони намагаються заснути у ліжку своїх батьків. Коли їх розлучають із батьками, вони переповнюються смертельними страхами.

Страх перед розлученням із батьками може призвести до синдрому, який називається “шкільна фобія”. Діти відмовляються ходити до школи через страх розлучення з одним із батьків, а не через страх перед навчанням. Іноді зустрічаються змішані страхи – страх розлучитися із батьками поєднується зі страхом перед шкільним оточенням.

В усіх цих випадках дитина потребує допомоги психологів та фахівців сфери психічного здоров’я.

Первазивні проблеми розвитку


Від 10 до 15 дітей на кожні 10 000 потерпають від первазивних проблем розвитку, які вважаються найбільш тяжкими психіатричними захворюваннями.

Розлади стосуються інтелектуальних здібностей, реакцій на знаки, звуки, запахи, здатності розуміти мову та звернення.

Діти можуть виконувати дивні рухи або набирати дивних поз. Вони можуть застосовувати безсистемні моделі споживання їжі, рідини а також сну.

Найбільш поширеним із первазивних розладів розвитку є аутизм. У хлопчиків аутизм зустрічається втричі частіше, ніж у дівчаток.

В ранньому дитячому віці аутичні діти не тягнуться до батьків і можуть навіть протистоять виявам любові.

Щоб виробити підходи і зрозуміти, як поводитися з аутичною дитиною, необхідно отримати консультації спеціалістів у цій сфері, дізнатися у батьків про усі особливості поведінки дитини, особливі реакції, речі, що викликають роздратування а також уважно спостерігати за дитиною. Необхідно запобігати ситуацій, які можуть спричинити агресивну чи неадекватну поведінку дитини з артизмом.


Додаток 4