Навчально-методичний посібник для корекційних педагогів та соціальних працівників

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание 1.2. Статус дитини з інтелектуальною недостатністю 1.3. Особливості задоволення потреб дитини з інтелектуальною недостатністю

Подобный материал:

• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
• Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення модуля дисципліни, 3343.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
• Навчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних занять з навчальної, 1896.1kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Мурованокуриловецька райдержадміністрація Відділ освіти Районний методичний кабінет, 180.27kb.

Сьогодні у світі найбільше використовують терміни “інтелектуальна недостатність” (Mental Disability) та „діти з труднощами у навчанні” (Learning Disabilities) [9]. Ці визначення спрямовані на розуміння вади здоров’я дитини та, пов’язаних з цим потреб, як соціальної проблеми. Тут вже на перший план виходять не потреба у виправленні розвитку, а необхідність пристосування соціального середовища до її потреб, позитивного ставлення з боку оточення, створення умов для інтеграції та включення. У наступних розділах цєї брошури використовуєтья термін „інтелектуальна недостатність”.

На жаль, медичний підхід до проблем людей з інтелектуальною недостатністю поки що домінує в нашій країні. У більшості національних нормативних документів застосовується термін “розумова відсталість”, згідно медичного діагнозу. Усі громадяни України з розумовою відсталістю перебувають на обов’язковому обліку у психо-неврологічних диспансерах, допуски на право працювати видаються на підставі медичних показників, отримання офіційного статусу інваліда у зв’язку з розумовою відсталістю здійснюється медико-соціальними експертними комісіями системи охорони здоров’я. [10].

Працівники охорони здоров’я в України користуються критеріями класифікації розумової відсталості, які сформульовані Всесвітньою організацією охорони здоров’я у Міжнародній класифікації захворювань десятого перегляду. У цій класифікації розумову відсталість визначено як результат затриманого або незавершеного розвитку свідомості, при якому особливо порушуються здібності, які формують повний рівень інтелекту, тобто пізнавальні, мовні, моторні і соціальні здібності [11].

Розумова відсталість може поєднуватись з будь-якими іншими психічними або фізичними розладами, які зустрічаються у дітей з розумовою відсталістю значно частіше, ніж у інших дітей. Тому у медичній статистиці інформація про людей з розумовою відсталістю може міститися в категорії психіатричних або неврологічних хвороб, або загальних захворювань, що супроводжуються порушеннями інтелектуальних фукцій.

Розгляд проблем людей з розумовою відсталістю суто з медичної точки зору значно звужує як саму проблему, так і організацію допомоги цим людям. При такому підході, звичайно, суспільство розумітиме, що таким людям потрібне лікування, соціально-медична реабілітація і певні соціальні виплати.

Але ж розумова відсталість (інтелектуальна недостатність) мають дві основні характеристики: знижений рівень функціонування інтелекту на 20 і нижче відсотків та порушення адаптативних навичок. Зниженення інтелекту може виникнути при народженні або в період дорослішання. При цьому, у дітей виявляються труднощі у засвоєнні та використанні складних та абстрактних понять, мовлення, калькуляції, читання, письма, знижена здатність опрацювання інформації, засвоєння досвіду.

Порушення адаптативних навичок означає знижену здатність адаптуватися до вимог суспільства і культури. Таким дітям складно набувати та застосовувати комунікативних, побутових, трудових навичок, самообслуговування, пристосування оточуючих предметів до власних потреб [12]. Внаслідок значної дезадаптації і складностей усвідомлення ситуацій діти зі зниженим інтелектом підлягають великому ризику експлуатації, психологічного та фізичного/сексуального насильства.


1.2. Статус дитини з інтелектуальною недостатністю


З медичної точки зору інтелектуальна недостатність - психіатричний діагноз, з точки зору системи освіти – знижена здатність до навчання, з точки зору соціального захисту - функціональне обмеження та одна з причин інвалідності на все життя. З точки зору цивільного права – одна з підстав визнання особи недієздатною.

Діагноз „розумова відсталість” в України є видом обмежень для визначення форм та обсягу державної допомоги і критерієм належності дітей до певної „категорії”. У віці до 16 років такі діти отримують статус дитини-інваліда. Цей статус дає підстави для соціального забезпечення: отримання дитиною соціальної пенсії, надання пільг, реабілітаційних та інших соціальних послуг за рахунок державних коштів. У зв’язку з наявністю діагнозу дитина направляється або до спеціальної школи-інтернату системи освіти або до будинку-інтернату для дітей-інвалідів системи соціального захисту [13]. По досягненні 16 років медико-соціальна експертна комісія визначає групу інвалідності.

В Україні встановлення інвалідності є ключовим моментом для початку отримання державної і, в багатьох випадках, допомоги недержавних організацій. Іноді дитина, яка має і знижений інтелект і знижену адаптативну здатність, не отримує статусу інваліда, а значить і не отримує необхідної соціальної допомоги, підтримки та особливого захисту, якщо батьки або опікуни не зверталися з вимогою щодо його отримання.

І хоча діти з інтелектуальною недостатністю визнаються інвалідами, вони, передусім, є громадянами України і мають гарантії прав та свобод згідно з Конституцією України.

В Україні для дітей з інтелектуальною недостатністю немає окремих законів, які були б присвячені їх специфічним проблемам. У міжнародному праві особливості захисту цих дітей викладені у загальних документах шодо прав дитини та інвалідів.


1.3. Особливості задоволення потреб дитини з інтелектуальною недостатністю


Діти з інтелектуальною недостатністю, крім звичайних потреб, мають специфічні, які спричинені діагнозом „розумова відсталість”. Специфічність потреб пов’язана з особливостями діагнозу. Дитина зі зниженим інтелектом не може адекватно та у достатній мірі усвідомлювати різні аспекти потреб, наприклад, дотримання здорового способу життя, здорового та нешкідливого харчування, особистої гігієни, розуміння симптомів нездоров’я, власних сексуальних потреб, тощо. Тому дитина з інтелектуальною недостатністю постійно потребує:

• сторонньої допомоги для прийняття рішень з особистих та майнових питань, опіки та піклування, усвідомлення та реалізації своїх конституційних прав та основних свобод,
  
• щоденного супроводу соціального працівника для вирішення соціальних, медичних, матеріальних проблем та втручання у разі їх незадоволення,
  
• спеціальної допомоги у навчанні та застосуванні знань у повсякденній практиці;
  
• особливого захисту від зловживань та задля безпеки,
  
• постійного догляду і допомоги у задоволенні щоденних фізіологічних потреб,
  
• допомоги у набутті та підтриманні навичок самообслуговування, ведення домашнього господарства, спілкування, соціальних взаємин, подолання стресів тощо,
  
• визнання з боку оточуючих як особистості, а не носія певного діагнозу, спілкування та уваги,
  
• допомоги при самовизначенні, здійсненні вибору та реалізації особистісного потенціалу [14].
  

Гідний рівень існування може бути досягнутий лише за умови відповідної державної політики щодо соціального захисту дітей з інтелектуальною недостатністю. Матеріальне забезпечення фізіологічних потреб дитини залежить від розміру пенсії або державної соціальної допомоги. При цьому, один з батьків, як правило, не може працювати через необхідність постійно перебувати поруч з дитиною і допомагати їй у забезпеченні фізіологічних потреб. Низька продуктивність праці не дозволяє заробляти і самостійно забезпечувати себе матеріально, коли дитина повзрослішає.

Стан дітей з інтелектуальною недостатністю також впливає на спосіб задоволення їхніх потреб. Через те, що дитина з інтелектуальною недостатністю важко набуває, але швидко втрачає навички самообслуговування, приготування їжі, планування та ведення домашнього господарства, планування та розподіл бюджету, здійснення найпростіших обрахунків, тощо, їй постійно потрібні заняття для відновлення і підтримки зазначених умінь. Їй потрібна постійна допомога для усвідомлення власних прав та обов’язків, значення певних юридичних дій та їх наслідків. Без допомоги фахівця дитина не зможе орієнтується у системі організацій та закладів, створених для надання їй допомоги. У разі смерті батьків існує велика вірогідність майнових, фінансових, емоційних, фізичних, сексуальних зловживань по відношенню до дитини з інтелектуальною недостатністю.

Потреби належності та любові, які так важливі для кожної дитини, вимагають особливого піклування, тому що дитині важко самостійно налагодити стабільні соціальні контакти в родині, у закладі, серед знайомих та друзів. У дитячому колективі, як правило, „здорові” діти негативно сприймають таку дитину або стороняться її. У закладі інтернатного типу дитина відчуває значний психологічний дискомфорт через розрив з біологічними батьками, вона втрачає індивідуальність, стає „клієнтом” закладу, „підопічним”.

Особливості задоволення потреб самоповаги та компетентності пов’язані з браком толерантного ставлення у суспільстві до „розумово відсталих”. Громада не має достатньої інформації про позитивні риси таких дітей, про їх особливості та проблеми, а сама дитина з інтелектуальною недостатністю не вміє самостійно набути навичок позитивної поведінки та позитивного сприйняття себе і оточуючих.

Дитина має можливість реалізувати свій потенціал у разі, якщо її благополуччя є одним із головних пріоритетів для родини та фахівців і вони створюють відповідні умови для виявлення та задоволення її уподобань. Таке можливе у тих небагатьох випадках, коли дитина живе у матеріально забезпеченій неконфліктній родині або автономно у громаді і отримує усі необхідні для неї послуги.


Висновки

Людину з інтелектуальною недостатністю не можна розглядати виключно як користувача медичної допомоги. Безперечно, вони в певній мірі, потребують психіатричної та іншої медичної допомоги.

Подолання стигматизації є одним із основних заходів, спямованих на прийняття з боку суспільства „інакших” громадян, в даному випадку – людей з інтелектуальною недостатністю і формування толерантного ставлення до них. У значній мірі цьому сприятиме ставлення фахівців до дитини. Розуміння термінології та її коректне використання допоможе подолати перепони, які не дозволяють людям із інтелектуальною недостатністю реалізувати рівні права та брати участь у суспільному житті. Соціальна модель визначень та термінології орієнтує на те, що змінювати треба не саму дитину, а ставлення до неї.

Розуміння індивідуальних та специфічних потреб дитини з інтелектуальною недостатністю дає можливість організувати адекватну допомогу для її найкращого розвитку та благополуччя. Якщо в державі правильно та в достатній мірі організувати систему навчання, захисту та підтримки дітей з інтелектуальною недостатністю, їх можливості можуть бути значно підвищені, а ступінь дезадаптації зведений до мінімуму.