Програма політичної партії «удар (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» від успіху людини до успіху країни!

Вид материала

Документы

Содержание Освіта, наука та інновації В Україні не створена національна інноваційна система Якими мають бути система освіти та пріоритети інноваційного розвитку країни? Середньостроковими пріоритетами Обов’язковість і безоплатність здобуття повної середньої освіти та безоплатність професійно-технічної освіти Формування мережі навчальних закладів Диверсифікація джерел фінансування освіти і науки Доведення наукомісткості валового внутрішнього продукту щонайменше до 2 Розширення реальної автономії вищих навчальних закладів Культурна та мовна політика Якою має бути культурна політика України? На які цілі вона спрямовуватиметься? Як цього досягти? Зовнішня політика та безпека

Подобный материал:

• С. А. Козачук (м. Київ) психологія успіху людини сучасності  типового представника, 67.47kb.
• План Ціннісна орієнтація І мотивація учнів птнз; Теоретичні основи педагогічних технологій, 132.58kb.
• «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
• Статут всеукраїнської громадська організації "Український фінансово-кредитний альянс", 135.88kb.
• Реформи освіти останні роки постійно перебуває на шпальтах як освітянських, так І загальносуспільних, 791.63kb.
• План Вступ Передумови проведення реформи. Аграрна реформа Наслідки реформи, 162.73kb.
• Оких реформ та системної модернізації країни, зазначив, що ключовою умовою успіху реформ, 137.11kb.
• Закон україни, 2652.18kb.
• Методичні рекомендації до викладання зарубіжної художньої культури в 11 класі, 68.33kb.
• Виступ Міністра закордонних справ України К.І. Грищенка на V всесвітньому форумі українців, 129.13kb.

ОСВІТА, НАУКА ТА ІННОВАЦІЇ

ОСВІТА, НАУКА, ІННОВАЦІЇ – ОСНОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ

Яким є сучасний стан та ключові проблеми освітньої та науково-інноваційної сфери?

Деградація української системи освіти

Особливим стратегічним резервом України все ще є високий рівень освіченості суспільства, проте ми поступово втрачаємо ці переваги. Застарілими є зміст освіти та навчально-матеріальна база. Знижується престиж педагогічної і наукової праці. Водночас молодь також втрачає інтерес і справжню мотивацію до навчання. Відсутня єдина система управління якістю освіти та її моніторингу.

В процесі ринкових перетворень не сформовано дієвого механізму взаємозв’язків бізнесу з навчальними закладами. Роботодавці не беруть участі у формуванні змісту освіти, відсутні ефективні механізми працевлаштування молодих фахівців, зростають диспропорції між підготовкою фахівців і попитом на них на ринку праці.

Нерозвиненість національної інноваційної системи

Україна витрачає на науку з державного бюджету близько 0.4% валового внутрішнього продукту, що є показником слаборозвинених країн. Як наслідок - частка України на світовому ринку наукомісткої продукції є меншою 0.1%, а питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт складає близько 1% валового внутрішнього продукту України.

Центральний орган виконавчої влади, відповідальний за здійснення науково-технічної та інноваційної політики, сьогодні в державі фактично відсутній.

В Україні не створена національна інноваційна система. Результати науково-технічної діяльності залишаються незатребуваними з боку реального сектору економіки, основу якої все ще складають низькоукладні галузі, орієнтовані на видобуток і первинну переробку сировини.

Відсутність дієвих форм державно-приватного партнерства в інноваційній сфері та стимулів для комерціалізації винаходів

Нинішня фіскальна політика України не враховує значні затрати й високий рівень ризику при створенні інновацій та виведенні продукції на ринок. Державний фонд фундаментальних досліджень має вкрай обмежений бюджет, а реально діючих венчурних фондів практично не існує.

Українська економіка відчуває потребу у сприятливому інноваційному середовищі для підвищення конкурентоспроможності реального сектору і продуктивної зайнятості. Натомість маємо неготовність науково-інноваційної системи до швидкого впровадження науково-технічної продукції в промисловості, енергетиці, житлово-комунальному господарстві – тих галузях, де потенційні втрати від використання застарілих технологій є особливо відчутними.

Якими мають бути система освіти та пріоритети інноваційного розвитку країни?

Ми переконані: загострення проблем у науково-інноваційній сфері обумовлює нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у функціонуванні науково-технологічного комплексу та забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку України.

Сучасна освіта – творча людина – успішна країна

Стратегічним завданням ми вважаємо формування в Україні сучасного суспільства знань, у якому знання та можливості їхнього практичного застосування стануть важливим засобом самореалізації і розвитку особистості та ключовими чинниками прискореного розвитку держави і суспільства.

Пріоритетами державної політики в галузі освіти мають стати:

• Підвищення якості освіти і виховання.
  
• Системні заходи, спрямовані на подолання корупції в закладах освіти.
  
• Встановлення ефективних та прозорих зв’язків освіти з виробництвом і бізнесом.
  
• Тісне поєднання освітнього, наукового й інноваційного процесів.
  
• Підвищення соціального статусу педагога.
  
• Дієвий соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу.
  
• Перехід на систему державних грантів для навчання студентів; зрівняння у правах приватних і державних шкіл, дошкільних закладів та вищих навчальних закладів.
  
• Інтеграція в європейський і світовий освітній простір, входження українських університетів в число провідних університетів світу.
  

Середньостроковими пріоритетами здійснення такої політики мають стати:

• Забезпечення конституційних норм щодо доступності і безоплатності різних форм якісної освіти в дошкільних і позашкільних навчальних закладах. Повне охоплення дітей дошкільного віку навчанням у державних, приватних дошкільних установах, індивідуальним навчанням в сім’ях для тих, хто його прагне.
  
• Обов’язковість і безоплатність здобуття повної середньої освіти та безоплатність професійно-технічної освіти. Здобуття якісної вищої освіти на конкурентних основах у вищих навчальних закладах.
  
• Формування мережі навчальних закладів, здатних забезпечувати надання високоякісних освітніх послуг – створення дошкільних навчальних закладів різних типів, профілів та форм власності, цілісних міжгалузевих багаторівневих систем позашкільних навчальних закладів; оптимізація структури загальноосвітніх навчальних закладів для однозмінного навчання, створення умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання; упорядкування регіональної мережі спеціальних навчальних закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями психічного і фізичного розвитку, забезпечення їхньої інтеграції у загальний освітній простір.
  
• Оптимізація та розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічної ситуації, недопущення згортання та руйнації системи професійно-технічних закладів освіти, забезпечення країни кваліфікованими трудовими ресурсами; підвищення ефективності мережі вищих навчальних закладів для задоволення потреб держави у фахівцях з вищою освітою.
  
• Розбудова мережі вищих навчальних закладів різних форм власності, здатних бути справжніми осередками наукового та інноваційного процесу, відповісти на різноманітні суспільні запити доби глобалізації та готувати кваліфікованих фахівців.
  
• Упровадження принципів демократичності, прозорості та гласності у процесі набору абітурієнтів - учнів і студентів, удосконалення діяльності Українського центру оцінювання якості освіти.
  

Від ресурсної економіки – до економіки знань

Державна політика у науково-технологічній сфері має спрямовуватися на підтримку інноваційної активності вітчизняних суб’єктів господарювання на всіх стадіях інноваційного процесу, стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок, створення сприятливих умов для виробництва інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості.

Результатами проведення такої політики повинні стати:

• Орієнтація на систему довгострокових технологічних пріоритетів, що формується з урахуванням глобальних тенденцій, а також необхідності зміцнювати національну безпеку і забезпечувати сталий розвиток економіки.
  
• Посилення взаємодії у „трикутнику знань” (освіта, дослідження, інновації) на всіх рівнях (особливо на початковій) – від окремих дослідників, дослідницьких установ та університетів, інвесторів до малих і великих підприємств.
  
• Розвиток фінансових механізмів стимулювання впровадження передових науково-технічних розробок, створення умов для залучення приватної ініціативи (меценатство, інвестиційні фонди).
  
• Функціонування ефективних форм державно-приватного партнерства у науково-технологічній сфері, поєднання важелів державного регулювання і ринкових механізмів, надання більшої свободи дослідникам.
  
• Активна діяльність системи функціонального представництва консультативних органів - дорадчих органів при Уряді та Парламенті з метою формування та обґрунтування стратегічних напрямів науково-технологічного розвитку, забезпечення дієвої комунікації між державою і спільнотою науковців на відкритих, публічних та конкурентних засадах.
  
• Оптимізація структури органів влади, відповідальних за реалізацію освітянської, наукової, інноваційної і технологічної політики.
  

Як цього досягти?


Напрямок головного удару – зниження якості освіти та незатребуваність інтелектуального потенціалу

• 
  
• 
  

Розвиток інтелектуального потенціалу нації

Основними завданнями у цій сфері ми вважаємо:

• Входження України як повноправного суб’єкта до європейського освітнього простору і європейського наукового простору, взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання.
  
• Формування європейських стандартів якості освіти, розвиток системи зовнішнього незалежного оцінювання і моніторингу якості освіти як потужного чинника рівного доступу до освіти, підвищення її якості.
  
• Повернення до 12-річної обов’язкової середньої освіти за європейським зразком, з обов’язковою реалізацією в 10-12 класах профільного навчання.
  
• Забезпечення вступу до вищих навчальних закладів на підставі результатів зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього балу шкільного атестату (питома вага якого не може перевищувати 20% від максимальної суми балів, за якими здійснюється вступ).
  
• Остаточний повсюдний перехід на три цикли навчання у вищій освіті – бакалаврський, магістерський і аспірантський (із отриманням освітньо-наукового ступеня доктора філософії).
  
• Запровадження європейської системи трансферу кредитів як ефективного засобу забезпечення широкомасштабної мобільності студентів та викладачів.
  
• Створення повноструктурної системи навчання для закордонних українців, зокрема, з використанням Інтернет-технологій.
  
• Диверсифікація джерел фінансування освіти і науки, залучення бізнесу до фінансування наукової та освітньої діяльності за відповідної системи контролю та звітності (зокрема й через систему податкових стимулів, «дослідницького кредиту» тощо), залучення бізнесу і роботодавців до визначення стратегій розвитку освіти і науки.
  
• Доведення наукомісткості валового внутрішнього продукту щонайменше до 2%.
  
• Інтеграцію стратегій розвитку освіти і науки, посилення наукової складової в діяльності університетів, створення мережі дослідницьких університетів, в яких фінансування наукових досліджень складатиме не менше третини загального бюджету і які отримають право самостійно присуджувати науково-освітній ступінь доктора філософії, науковий ступінь доктора наук, наукові звання старшого дослідника, доцента і професора.
  
• Збереження та модернізація інтелектуального і матеріально-технічного потенціалу самоврядної академічної науки, посилення інтеграції зусиль академічної, університетської та галузевої науки задля виконання пріоритетних державних завдань.
  
• Формування системи ефективної координації фундаментальних і прикладних наукових досліджень у різних секторах науки.
  
• Створення на базі Державного фонду фундаментальних досліджень Національного наукового фонду для фінансування пріоритетних досліджень у сфері точних, природничих та соціогуманітарних наук на конкурсній основі, із дотриманням прозорості та звітності його діяльності, забезпечення бюджету Національного наукового фонду в обсягах не менших 10% загального обсягу фінансування науки.
  
• Розширення реальної автономії вищих навчальних закладів, закріплення на законодавчому рівні гарантій цієї автономії (у тому числі й права університетів самостійно розпоряджатися заробленими коштами), розвиток студентського та учнівського самоврядування, здійснення політики державно-громадського партнерства в сфері освіти та науки.
  
• Активну участь у міжнародному поділі праці в сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Створення потужної й конкурентоспроможної національної системи інформаційного виробництва, здатної забезпечити всебічний розвиток людини та консолідувати суспільство на ґрунті спільних цінностей та національних завдань.
  
• Надання підтримки для міжнародного освітнього та науково-технічного обміну.
  
• Підвищення суспільного престижу праці освітян та науковців (зокрема й шляхом забезпечення гідного матеріального статусу, державної підтримки наукової та освітянської молоді через систему грантів тощо).
  
• Реалізацію сучасних освітніх проектів правової, політичної та патріотичної освіти у навчальних закладах на засадах цінностей громадянського суспільства.
  

Стимулювання інноваційного розвитку економіки

Головними завданнями інноваційної політики є:

• Визначення як пріоритетних тих напрямів інноваційного розвитку, де Україна має суттєві наукові здобутки і перспективи розвитку – освоєння новітніх, у тому числі відновлюваних, джерел енергії, високотехнологічні галузі промисловості, машинобудування, матеріалознавство, створення індустрії наноматеріалів, біотехнології, технологічний розвиток агропромислового комплексу, хіміко-фармацевтичні технології. впровадження новітніх технологій та обладнання у сфері медичного обслуговування. інформаційні технології, системи зв’язку.
  
• Врегулювання діяльності складових національної інноваційної системи: бізнес-інкубаторів, технопарків, наукових парків, технополісів, венчурних фондів тощо, а також - механізмів їхньої взаємодії між собою та з іншими суб’єктами інноваційної діяльності.
  
• Захист інтересів українських інноваційних проектів та виробництв на зовнішніх ринках, створення сприятливих умов для укладання контрактів, роботи венчурних фондів та здійснення виробничої та інших видів діяльності.
  
• Спрощення процедури державної експертизи та реєстрації технопарків.
  
• Вдосконалення законодавчої бази, що регламентує охорону інтелектуальної власності.
  
• Створення загальної інформаційної електронної мережі, яка би містила інформацію стосовно існуючих науково-технічних розробок та можливостей їхнього впровадження у виробництво; розвиток національної системи трансферу технологій та забезпечення її належного інформаційного супроводження.
  

КУЛЬТУРНА ТА МОВНА ПОЛІТИКА

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА – НАЦІОНАЛЬНА, ЦІКАВА, СУЧАСНА

Які проблеми існують сьогодні у сфері культурної та мовної політики?

Політизація культурної сфери, конфліктність питання про мовне і культурне різноманіття

Проблема мовного та культурного різноманіття українського суспільства традиційно використовується у політичних цілях. Подібна ситуація несе у собі небезпеку розколу країни за мовно-культурними ознаками. Політичні спекуляції на цих темах стають можливими внаслідок того, що у суспільстві досі відсутній консенсус щодо таких принципових питань, як сфери функціонування мов, важливість збереження та посилення ролі української мови для забезпечення суспільної ідентичності України за умов вільного розвитку та захисту прав інших мов, що використовуються громадянами нашої держави. Відсутність виваженого діалогу у мовному питанні гальмує консолідуючі процеси формування громадянської нації як втілення прагнення всіх громадян реалізувати себе у спільній для всіх державі.

Другорядність проблем культури у державному житті

Сьогодні в Україні домінують уявлення про те, що сфера культури є другорядною по відношенню до економіки. Але, як показує українській досвід державотворення, економіка як така не здатна забезпечити політичної і громадської єдності нації. Лише національна самобутня культура є тим підґрунтям, на якому формуються, а потім транслюються у майбутнє спільні для усього суспільства цінності і цілі. У свою чергу, консолідація суспільства на основі спільних цінностей та цілей є необхідної умовою успішних економічних перетворень. Ці спільні цінності та цілі всіх громадян України, незалежно від мовних, культурних, релігійних та інших відмінностей повинні стати основою для формування єдиної громадянської нації. Ми повинні усвідомити, що цілі, які нас об’єднують, важливіші за історичні міфи та ідеології, які можуть нас розділяти.

Загроза периферійності

Тоталітарний режим знищив в Україні традиційні спільноти, які підтримували автентичну культурну традицію. Сьогодні традиції часто підміняються їхньої сучасною імітацію – етнографізмом та шароварщиною. Така культура, будучи штучно ізольованою від зовнішніх впливів, а отже, і сучасних тенденцій культурного розвитку, є мало цікавою як за кордоном, так і всередині самої країни.

Ще однією причиною самоізоляції української культури є намагання захистити мовну і культурну ідентичність від можливої асиміляції іншими, більш агресивними та потужними культурними традиціями. Проте культура, яка обирає шлях самоізоляції, ніколи не буде конкурентоспроможною і розчиниться у чужих культурних контекстах, яким вона начебто опирається.


Якою має бути культурна політика України? На які цілі вона спрямовуватиметься?

Нова культурна політика має базуватися на таких засадничих принципах:

• Збільшення можливостей для підвищення конкурентоспроможності сучасної української культури. Управління культурною сферою у відповідності до сучасних реалій. Відкритість іншим культурним традиціям і сучасним тенденціям зі збереженням своєї національної ідентичності.
  
• Відхід від розподільчо-дотаційного принципу підтримки культурної сфери, започаткування ефективних форм державно-приватного партнерства - держава має створювати сприятливі умови для розвитку книговидання, кіноіндустрії, шоу-бізнесу та туристичного бізнесу. Заохочення державою приватного підприємництва до стратегічних інвестицій у сферу культури. Формування законодавства щодо різних форм пільгового оподаткування інвестицій у культурну сферу.
  
• Дотримання ідей відкритості, гуманізму, полікультурності і політичної коректності. Сприяння культурній рівноправності всіх народів і регіонів з урахуванням їхньої історичної, ціннісної та мовної різноманітності. Недопущення будь-якої дискримінації на мовному ґрунті для всіх націй і народностей, які проживають в Україні.
  

Як цього досягти?


Напрямок головного удару – меншовартість української культури для світу і другорядність – для держави



Перед Україною стоїть завдання формування перспективної, спрямованої у майбутнє політики у сфері культури. Щоб досягти цієї мети, ми вважаємо за необхідне:

• Законодавчо розширити поняття культури до комплексного тлумачення культури як процесу, зорієнтованого на виробництво культурного продукту.
  
• Провести SWOT-аналіз культурних ресурсів, можливостей, конкурентоздатності культурної парадигми сучасної України.
  
• На нормативно-правовому рівні переосмислити завдання культурної політики України. З огляду на це, пропонуємо досягнення таких основних цілей:
  

• Збереження української ідентичності через культуру.
  
• Формування та консолідація громадянської нації.
  
• Збереження української культурної різноманітності.
  
• Розвиток українських культурних індустрій.
  
• Популяризація України у світі.
  

• Здійснювати культурну політику, спираючись на: державні органи; органи самоврядування, адже більша частина культурного продукту твориться на місцях; персоніфіковане спонсорство; бізнес у сфері культури (кіноіндустрія, шоу-бізнес тощо).
  
• Реалізовувати культурну політику, законодавчо розподіливши сфери компетенцій всіх учасників ринку створення культурного продукту. Держава не здатна ані контролювати, ані підтримувати всі сфери культури (кіно, шоу-бізнес, цирк тощо). Справа держави – регулювати ринок культурних пропозицій та підтримувати вкрай унікальні культурні явища, а також навчальну сферу.
  
• Законодавчо розширити поняття «національний спадок» не лише до матеріальних і нематеріальних об’єктів культури, але й до явищ, процесів, природних і антропогенних цінностей, як наприклад, природні та культурні ландшафти. Провести перереєстрацію цінностей національного культурного спадку на нових засадах.
  
• На урядовому рівні потрібно перейти від підтримки культури у вузькому сенсі слова до стимулювання розвитку всіх культурних індустрій.
  
• Вдосконалити законодавство, що стосується спонсорської діяльності у сфері культури.
  
• Здійснити перехід від дотаційно-розподільчої політики в сфері фінансування культури до ефективної політики «позитивної дискримінації». Запровадити пільгове оподаткування значної частини видів культурної діяльності, що мають загальнонаціональне значення.
  
• Здійснювати виважену мовну політику в Україні, враховуючи стратегічну мету посилення ролі державної української мови та захисту прав і розвитку всіх мовних спільнот в Україні. Дотримуватися принципу єдиної державної мови з розширеним використанням мов національних меншин.
  

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ТА БЕЗПЕКА

СИЛАМ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ – ЄРОПЕЙСЬКЕ ОБЛИЧЧЯ

Якою є зовнішня та безпекова політика сьогодні?

Кон’юнктурність замість послідовної стратегії

Готовність влади переглядати власні стратегічні цілі й пріоритети в залежності від кон’юнктурних обставин і волі іноземних держав у таких важливих питаннях, як колективна безпека та базування іноземних військових підрозділів на своїй території суттєво підривають сприйняття України як передбачуваного, надійного і послідовного партнера.

В України меншає конструктивних і самостійних відповідей на питання глобального порядку денного, а отже,