Програма політичної партії «удар (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» від успіху людини до успіху країни!

Вид материала

Документы

Содержание Ми визначаємо наступні кроки у здійсненні реформи місцевого самоврядування Реформа публічної адміністрації Якою має бути система урядування? Що необхідно зробити? Уряд повинен діяти як єдина команда рівних за статусом посадовців Необхідне реформування системи державної служби в Україні Антикорупційна політика Політична корупція Бюджетна корупція Корупція в адміністративних органах Корупція в системі правосуддя Корупція в освіті, охороні здоров’я Життя, вільне від корупції Відповідальність за корупційні порушення є невідворотною незалежно від статусу і зв’язків чиновників Присутність держави в економічному житті суспільства є оптимально обґрунтованою Якими заходами можливо подолати корупцію? Розмежовано політичні і адміністративні посади в органах влади Подолано системний конфлікт інтересів в діяльності органів публічної адміністрації Удосконалено статус публічних службовців Визначено орган влади, уповноважений в Уряді на аналіз, вироблення і реалізацію державної антикорупційної політики ... Полное содержание

Подобный материал:

• С. А. Козачук (м. Київ) психологія успіху людини сучасності  типового представника, 67.47kb.
• План Ціннісна орієнтація І мотивація учнів птнз; Теоретичні основи педагогічних технологій, 132.58kb.
• «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
• Статут всеукраїнської громадська організації "Український фінансово-кредитний альянс", 135.88kb.
• Реформи освіти останні роки постійно перебуває на шпальтах як освітянських, так І загальносуспільних, 791.63kb.
• План Вступ Передумови проведення реформи. Аграрна реформа Наслідки реформи, 162.73kb.
• Оких реформ та системної модернізації країни, зазначив, що ключовою умовою успіху реформ, 137.11kb.
• Закон україни, 2652.18kb.
• Методичні рекомендації до викладання зарубіжної художньої культури в 11 класі, 68.33kb.
• Виступ Міністра закордонних справ України К.І. Грищенка на V всесвітньому форумі українців, 129.13kb.

Ми визначаємо наступні кроки у здійсненні реформи місцевого самоврядування:

• Підвищення економічної та правової суб’єктності територіальних громад базового рівня (міста, селища, села, сільради) шляхом усунення посередників у наданні їм субсидій та субвенцій з державного бюджету в особах обласних та районних ланок управління.
  
• Закріплення за громадами об’єктів комунального майна, джерел надходжень місцевих бюджетів та позначення їхніх територіальних меж.
  
• Запровадження обов’язкової щорічної звітності рад перед громадами з питань управління комунальним майном, землею та фінансами.
  
• Проведення адміністративно-територіальної реформи з метою створення на основі центрів економічного зростання самоврядних громад, спроможних виконувати всі повноваження щодо створення комфортних умов проживання своїм мешканцям та надання їм максимальної кількості послуг.
  
• Запровадження електронного голосування на виборах і референдумах.
  
• Модернізація системи підготовки і перепідготовки кадрів муніципальних службовців різних рівнів.
  

РЕФОРМА ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ – ВАЖЛИВА ПЕРЕДУМОВА ДЕРЖАВНОГО І СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

ЯКИМИ Є ВИКОНАВЧА ВЛАДА ТА ВІДНОСИНИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ З ГРОМАДЯНАМИ СЬОГОДНІ?

Однією з найбільших проблем України, що перешкоджає її динамічному розвитку, є неефективність системи державного управління. Політичне керівництво держави переважно діє у режимі вирішення поточних завдань, не маючи цілісного бачення стратегічних перспектив країни. Замість єдиної стратегічно виваженої державної політики в Україні реалізуються десятки нескоординованих політик. Як наслідок, в державі досі не проведено жодної системної реформи.

Система, що об’єднує велику кількість органів виконавчої влади центрального рівня, стає все більш складною, обтяжливою для бюджету та неефективною. Видатки на утримання органів державної влади щороку зростають на мільярди гривень.

Кадрова політика зберегла свій непрозорий характер, механізм підготовки державних рішень залишився непублічним. На вищі політичні посади продовжують призначати «наближених осіб», які часто не мають чіткого бачення розвитку відповідних секторів державної політики, а іноді й базового уявлення про довірену сферу. Основною мотивацією роботи у владі залишається доступ до бюджетних фінансових потоків та інших державних ресурсів. Чиновницький корпус є вкрай заполітизованим, непрофесійним та абсолютно байдужим до свого головного призначення – служіння суспільним інтересам.

У підсумку основні споживачі роботи органів виконавчої влади – громадяни та бізнес – потерпають від зарегульованості, низької якості адміністративних послуг, бюрократичної тяганини та корупції. Приватна ініціатива знищується надмірною інспекційною діяльністю держави, спрямованою на покарання та здирництво.

Тому ми твердо впевнені: концентрація усіх важелів влади в руках Президента, його адміністрації призведе лише до гальмування процесу реформ, адже у такій системі різко зростає ймовірність помилок при прийнятті суспільно важливих рішень главою держави одноосібно, поширюються непрозорі та нелегітимні впливи.

Повноцінна адміністративна реформа в Україні має будуватися виключно на засадах демократичного урядування, децентралізації та деконцентрації повноважень, більшої автономії для усіх органів влади, більшої відповідальності та ініціативи для рядових службовців.

ЯКОЮ МАЄ БУТИ СИСТЕМА УРЯДУВАННЯ?

Потрібно побудувати таку систему урядування, яка стимулює чиновників усіх рівнів до професійної роботи на благо суспільства і держави, а громадянам забезпечує належну якість послуг та умови для розвитку.

У цьому контексті важливо гарантувати конституційний статус Уряду як вищого органу виконавчої влади. Саме Уряд має бути генератором реформ та органом, що їх впроваджує. Отже, слід забезпечити колегіальність його роботи та належну прозорість підготовки урядових рішень.

Сукупність органів виконавчої влади повинна еволюціонувати до системи різнорівневих суб’єктів, одні з яких виконують лише політичні функції (міністерства), а інші – лише виконавчі функції, тобто функції з поточного адміністрування (урядові органи/виконавчі агенції).

У міністерствах слід максимально розвивати спроможність до прогнозування та попередження проблем. Проекти урядових рішень, які зачіпають інтереси суспільства чи окремих його груп, повинні проходити стадію громадського обговорення. Процедура розгляду та врахування пропозицій громадськості має бути відображена у відповідному законі.

Державна служба повинна бути перетворена на професійний політично нейтральний інститут. Чиновництво повинно професійно та ефективно надавати послуги: для Уряду - пропонувати раціональні і виключно правомірні проекти рішень; для громадян – забезпечувати доступність та зручність отримання адміністративних послуг.

Відносини держави з громадянами та бізнесом потребують нової ідеології. Кожен політик і чиновник повинен усвідомлювати, що він є слуга народу, найнятий за гроші платників податків. Тому повага до прав і гідності людини, орієнтація на позитивне вирішення справ громадян повинні бути основними принципами роботи виконавчої влади зокрема, та публічної адміністрації загалом.

ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ?


Напрямок головного удару – влада, що працює сама на себе, а не служить інтересам суспільства



Побудова ефективної та демократичної системи урядування потребує системних кроків інституційного, правового, кадрового, процедурного, фінансового характеру.

Першочерговою умовою для становлення стабільної і ефективної виконавчої влади є неухильне дотримання конституційних основ вищими органами державної влади. Насамперед, це стосується розмежування повноважень між Президентом та Урядом.

Необхідно реально забезпечити вищий статус Уряду у виконавчій владі. Для того, щоб Уряд був активним суб’єктом реформ, він повинен формуватися не тільки за політично-партійним принципом, але передусім за критеріями професійності та ініціативності кандидатів на міністерські посади. Уряд повинен здійснювати свою діяльність відповідно до розробленої ним Програми.

Для забезпечення колегіальності та відкритості роботи Уряду необхідно сприяти вирівнюванню у статусі його членів. Тобто Уряд повинен діяти як єдина команда рівних за статусом посадовців, з особливим статусом лише для керівника Уряду.

Слід максимально децентралізувати виконання функцій з надання адміністративних послуг на рівень органів місцевого самоврядування, принаймні через механізм делегування.

Окремо мають функціонувати регулятори у сфері природних монополій та суміжних ринків. Зокрема, органи регулювання у сферах енергетики, транспорту, зв’язку, комунальних послуг повинні бути незалежними від політичної влади. Формування таких колегіальних органів має гарантувати довіру до професійності та незаангажованості таких органів, їхню готовність економічно обґрунтовано збалансовувати інтереси споживачів, виробників та держави.

Необхідне реформування системи державної служби в Україні. На всі посади державної служби, включно з вищими, добір має здійснюватися виключно на підставі відкритого конкурсу. Перед отриманням статусу державного службовця вперше особа повинна проходити відповідний підготовчий курс. Для забезпечення стабільності перебування на державній службі необхідно вжити заходів для захисту державних службовців від недобросовісних звільнень. Навіть у випадку ліквідації чи реорганізації органу влади передбачити можливість переведення службовця в інший орган або тимчасового зарахування в резерв. Стала частка заробітної плати – посадовий оклад – повинна бути визначена законом та має забезпечувати умови для принципової позиції чиновника незалежно від будь-яких впливів. Дисциплінарна процедура, з одного боку, повинна захищати службовців від необґрунтованого притягнення до відповідальності, з іншого – забезпечувати ефективний захист публічних інтересів від зловживань та корупційних порушень. Для гарантування політичної нейтральності державної служби слід обмежити державних службовців щодо членства у політичних партіях.

Для участі державного службовця у національних чи місцевих виборах у якості кандидата потрібно передбачити отримання дозволу уповноваженого державного органу.

Найголовнішим елементом забезпечення стабільності, професійності та політичної нейтральності системи державної служби є гарантування цих вимог щодо вищого корпусу державної служби. При цьому надважливо запровадити повноцінні посади керівників державної служби в міністерствах як еквівалент поширених у демократичних країнах посад державних секретарів міністерств. Це не лише забезпечуватиме наступництво у виконавчій владі, надасть змогу чітко розподіляти політичні та адміністративні функції у міністерствах, але й захищатиме усю систему державної служби від політичного втручання. Для цього, крім відкритого конкурсу на посади державних секретарів міністерств, доцільно встановити певний гарантований термін перебування на посаді. До вищого корпусу державної служби також належать керівники зі статусом державного службовця в інших органах виконавчої влади, в тому числі голови місцевих державних адміністрацій. Тому і їхнє призначення має здійснюватися не за політичними критеріями, а за професійними характеристиками. Для захисту системи державної служби доцільно утворити незалежний колегіальний орган, який би надавав згоду на призначення та звільнення вищих державних службовців, вирішував питання їхньої дисциплінарної відповідальності тощо.

У площині взаємин «публічна адміністрація» (це насамперед, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування) – «приватна особа» (фізична чи юридична) треба вжити заходів до максимальної дерегуляції та адміністративного спрощення. Необхідно скасувати недієві і корупційні дозволи, ліцензії та інші адміністративні послуги, а також значну кількість різних видів інспекційних перевірок. Це повинно вивільнити ініціативу громадян та зменшити умови для корупції.

Крім того, потрібно вживати заходів організаційного та юридично-процедурного характеру. Зокрема, при наданні адміністративних послуг доцільно використовувати принципи «єдиного офісу» і «єдиного вікна». Для службовців органів публічної адміністрації повинні бути мінімізовані умови для корупції – за рахунок прозорості в роботі єдиних офісів, мінімізації особистих контактів приватних осіб зі службовцями, які приймають рішення, впровадження технологій електронного урядування.

Слід впорядкувати питання оплати адміністративних послуг. При цьому органам влади необхідно заборонити надання послуг господарського характеру та інші неправові способи вимагання коштів з приватних осіб. Розміри плати за надання платних адміністративних послуг повинні визначатися у законі, або у виняткових випадках – в межах, визначених законом, Урядом або органами місцевого самоврядування.

Також необхідно забезпечити прийняття та впровадження стандартів справедливої адміністративної процедури. Зокрема, адміністративні органи при вирішенні індивідуальних справ повинні забезпечувати право особи бути вислуханою перед прийняттям рішення та отримати доступ до матеріалів справи. При цьому зазначені права в повному обсязі стосуються також осіб, на яких може вплинути пропоноване рішення. Слід підвищити довіру громадян до механізмів адміністративного оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічної адміністрації. Тобто інспекційні втручання мають проводитись не з фіскальною метою вилучення коштів у вигляді штрафів, а з метою усунення правопорушень та запобігання їм у майбутньому.

АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА

ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЇ – УМОВА ЗДІЙСНЕННЯ УСПІШНИХ РЕФОРМ

ЯКИЙ РІВЕНЬ КОРУПЦІЇ МИ МАЄМО?

Корупція у нашій державі сформована у вигляді своєрідної піраміди, основні елементи якої взаємообумовлені і впливають одне на одного. Основними складовими корупційної піраміди виступають:

• Політична корупція - обумовлюється специфікою виборчої системи, що породжує клановість політичних партій, закритість формування партійного активу, відсутність внутрішньопартійної демократії. Вона розпочинається з неофіційної плати за включення до партійних списків кандидатів в депутати.
  
• Бюджетна корупція - зумовлена можливістю доступу представників партій-переможців до ресурсів державного і місцевих бюджетів та поповнення за їхній рахунок своїх попередніх «політичних інвестицій». Представники партій отримують важелі впливу на публічних службовців з метою вирішення своїх приватних інтересів.
  
• Корупція в адміністративних органах - яскраво проявляється в зловживаннях чиновників при наданні адміністративних послуг чи проведенні перевірок діяльності приватних осіб.
  
• Корупція в системі правосуддя - полягає у можливостях суддів ухвалювати рішення, порушуючи закон, а у прокурорів та слідчих - ставити порушення і розслідування кримінальних справ в залежність від наявності корупційної плати.
  
• Корупція в освіті, охороні здоров’я - має необмежене поширення і зачіпає інтереси більшості громадян України.
  

Однак значна частина населення країни ставиться до корупції як до ринкового механізму для прискорення вирішення власних проблем і вважає таку поведінку виправданою. Таке сприйняття людьми корупції є неприйнятним і робить боротьбу із нею ще складнішою.

Безліч законів та нормативних актів також мають корупційну складову та провокують корупційні дії. Вони або прямо надають чиновникам надмірно широкі дискреційні повноваження, до того ж не збалансовані їхньою відповідальністю, або є нечіткими чи суперечливими, або просто нав’язують надмірні обмеження, суперечать здоровому глузду та реаліям життя. Це стає причиною їх масового порушення. За таких умов корупційні способи є єдиним можливим способом вирішення існуючих проблем.

ЖИТТЯ, ВІЛЬНЕ ВІД КОРУПЦІЇ

Передбачає, що:

• Усунуті передумови для корупції, в тому числі законодавчі. Парламент, Уряд та інші відповідні органи постійно та наполегливо працюють над удосконаленням законодавства з метою усунення корупційних можливостей.
  
• Участь в політичному житті зацікавлених в цьому осіб має на меті проведення реформ задля підвищення рівня життя, соціальних, культурних, освітніх та інших стандартів суспільства, а не є способом досягнення особистого збагачення на шкоду публічним інтересам.
  
• Публічні особи (політики, судді, державні службовці і службовці місцевого самоврядування тощо) здійснюють свою діяльність у відповідності до вимог Конституції і законів України. Вони отримують достатню заробітну плату, керуються у своїй повсякденній роботі затвердженими правилами професійної етики, старанно уникають конфліктів інтересів, підлягають ефективному внутрішньому контролю, їхні доходи і видатки є предметом фінансового контролю та громадського моніторингу.
  
• Відповідальність за корупційні порушення є невідворотною незалежно від статусу і зв’язків чиновників. Причетні до хабарництва особи позбавлені можливості займати посади на публічній службі.
  
• Присутність держави в економічному житті суспільства є оптимально обґрунтованою. Роль держави зводиться до реєстрації бізнесу, стягнення податків і дотримання законодавства суб’єктами підприємницької діяльності. Контакти приватних осіб з публічною адміністрацією відбуваються переважно за допомогою електронних чи телефонних засобів спілкування або поштою.
  
• Люди сприймають корупцію як суцільне зло, яке рано чи пізно буде спрямоване проти них самих, навіть, якщо й на перший погляд вона допомагає вирішити якусь проблему.
  

ЯКИМИ ЗАХОДАМИ МОЖЛИВО ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ?


Напрямок головного удару – законодавчі лазівки для зловживання службовим становищем



Подолання теперішньої корупції є складним та непростим процесом. Він повинен полягати в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із:

• Інституційними змінами щодо усунення передумов корупції.
  
• Зміною громадської думки.
  
• Боротьбою з проявами корупції.
  

Інституційні зміни необхідно розпочати із наведення порядку в організації владних інституцій і законодавства про них. За допомогою цих кроків буде створено прозорі та оптимальні механізми діяльності органів влади і, як наслідок, створені передумови для боротьби з корупцією та корупціонерами. При організації діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування будуть проведені наступні інституційні заходи із запобігання корупції:

• Розмежовано політичні і адміністративні посади в органах влади. Політичними посадами в органах виконавчої влади мають бути визнані лише міністри та їхні заступники. Всі інші посади повинні визнаватися адміністративними і обійматися державними службовцями у порядку, визначеному оновленим законодавством про державну службу.
  
• Подолано системний конфлікт інтересів в діяльності органів публічної адміністрації, що означатиме неможливість одним органом влади виконувати взаємовиключні функції з прийняття нормативно-правових актів, надання адміністративних послуг, здійснення інспекційної діяльності, управління об’єктами власності тощо.
  
• Законодавчо врегулювано відносини між приватними особами і публічною адміністрацією, запроваджено європейські стандарти адміністративної процедури і мінімізовано особисті контакти публічних службовців і осіб-користувачів послуг.
  
• Створено повсюдно центри з надання адміністративних послуг за принципом «єдиного вікна».
  
• Забезпечено доступ до публічної інформації.
  
• Проведено реформу інспекційної діяльності публічної адміністрації, яка включатиме: оптимізацію (скорочення) системи інспекційних органів; розподіл на декілька органів влади структур, які наразі об’єднують в собі підрозділи з досудового слідства (дізнання) і інспекційної діяльності; усунення дублювання в їхній діяльності; відміну практики формування річних планів зі збору штрафів та застосування інших каральних санкцій; зміщення уваги інспекційних органів насамперед на запобігання вчиненню нових порушень; суттєве обмеження втручальних повноважень інспекційних органів; надання виключно судовим органам повноважень із санкціонування заходів щодо доступу до приватних володінь, вилучення предметів і документів, заборони/обмеження здійснення певної діяльності.
  
• Впроваджено систему електронного врядування і електронного документообігу в органах влади.
  
• Удосконалено статус публічних службовців, що передбачає: встановлення обов’язковості конкурсного відбору на посади службовців; запровадження колегіальності дисциплінарного провадження; підвищення розміру оплати праці чиновників, в першу чергу, нижчого рівня; встановлення на рівні закону величини винагороди службовців; введення декларування доходів і витрат чиновників та членів їхніх сімей.
  
• Надано повноваження одному із органів влади щодо перевірки даних річних декларацій публічних службовців. Необхідно забезпечити належну прозорість в його діяльності. Результатом діяльності цього контролюючого органу у випадку виявлення невідповідності між задекларованими даними і реальними доходами/витратами буде кримінальне переслідування службовців.
  
• Створено відділи внутрішніх розслідувань у кожному органі влади як елементу внутрішнього контролю. Вони будуть уповноважені не лише на перевірку законності діяльності (використання майна, коштів), але й на здійснення аудиту ефективності функціонування органу, ефективності реалізації бюджетних програм тощо. Необхідно також закріпити належну самостійність таких підрозділів. Це стосується незалежності керівників підрозділів, яка може досягатися призначенням на ці посади на певний визначений строк, гарантіями від безпідставного дострокового звільнення, закріпленням самостійності у вирішенні питань добору кадрів, формуванні структури підрозділу, плануванні діяльності.
  
• Визначено орган влади, уповноважений в Уряді на аналіз, вироблення і реалізацію державної антикорупційної політики. Одним із його завдань має стати дослідження корупційних ризиків у законодавстві та процедурах, підготовка рекомендацій щодо усунення цих положень та інших перепон, котрі сприяють корупційним діянням. Також такий орган зобов’язаний забезпечити проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативних актів, результати якої повинні бути обов’язковими для врахування органами влади під час ухвалення ними нормативних актів. Ця інституція не може наділятися іншими повноваженнями у сфері протидії корупції, наприклад, щодо кримінального переслідування, перевірки декларацій службовців тощо.
  

Важливе значення у питанні запобігання корупції має зміна ставлення суспільства до «хабара» як до можливості швидкого вирішення питання на свою користь. Цим процесам повинна сприяти цілеспрямована інформаційна діяльність держави, за допомогою якої слід кардинально змінити ставлення населення до корупції. Ефективність таких заходів матиме належний ефект лише в поєднанні з іншими чинниками, в тому числі підвищенням рівня доходів населення, антикорупційним вихованням громадян, проведенням інституційних змін в організації влади, боротьбою з окремими проявами корупції.

Держава також мусить створити умови для активної участі представників бізнес-середовища в неформальних партнерствах, пактах, угодах про доброчесність. Основним пунктом цих домовленостей має стати умова про уникнення сторонами (представниками бізнесу) корупційних зв’язків у відносинах з органами влади, особливо при тендерних процедурах.

Крім підвищення рівня свідомості людей щодо шкідливості корупції необхідна умова – запровадження з боку держави належної діяльності з протидії корупції.

Важливим в цьому аспекті повинно стати створення окремого антикорупційного органу, уповноваженого на розслідування корупційних діянь вищих посадових осіб держави. Його створення слід обов’язково гармонізувати з процесом ґрунтовного реформування системи кримінального правосуддя. У складі цього органу розслідування слід об’єднати спеціальних прокурорів і спеціальних слідчих, які працюватимуть під процесуальним керівництвом останніх.

Політика подолання корупції повинна бути позбавлена намагань запровадження і призначення надзвичайно великих розмірів покарання під кутом зору європейської практики (наприклад, тривале чи навіть довічне позбавлення волі). Невідворотність відповідальності і покарання за корупційні діяння є значно більш дієвим профілактичним заходом, ніж декларування у законі найсуворіших санкцій, які, проте, будуть вибірково застосовуватися на практиці проти опонентів. Акцент при покаранні слід робити не на позбавленні волі, а на стягненні великих штрафів і довічній забороні винним особам обіймати посади публічних службовців.

Слід удосконалити кримінальне і адміністративне деліктне законодавство з метою подолання корупційних ризиків у ньому. Зміни полягатимуть у: зменшенні різниці між найнижчим і найвищим розміром кожного покарання (стягнення); узгодженні ідентичних складів злочинів і адміністративних правопорушень, які відрізняються лише розміром завданої шкоди; позбавленні посадовців можливості стягнення штрафів на місці вчинення порушень.

Водночас всі повинні усвідомити, що одними лише репресивними заходами не можливо обмежити рівень корупції. Ми повинні також сконцентрувати свої зусилля на виробленні єдиної стратегії проведення кожної з необхідних для подолання корупції реформ (конституційної, політичної системи, адміністративної, судової, кримінальної юстиції), котрі повинні створити передумови успішної антикорупційної діяльності.

СУДОВА РЕФОРМА

СПРАВЕДЛИВИЙ СУД – ФУНДАМЕНТ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Який суд ми маємо?

За роки незалежності в Україні так й не створено судову владу, яка б гарантувала кожному право на справедливий суд. Довіра людей до системи правосуддя є вкрай низькою.

Система кримінальної юстиції залишається суто репресивною і спрямована на вибивання зізнань. Виправдувальних вироків суди майже не виносять. Взяття під варту продовжує бути основним запобіжним заходом. Право на захист стало швидше декларацією, ніж реальністю.

Навіть знайшовши правду в суді, домогтися виконання судового рішення часто неможливо.

Судді потрапили під повний контроль політиків. Влада імітує боротьбу з корупцією в судах, справжня ж корупція процвітає під прикриттям та за активної участі політичної влади.

Через це Україна щороку програє найбільшу кількість справ у Європейському суді з прав людини.

Ми ставимо своєю метою подолати:

• Залежність судів і суддів від політичної влади.
  
• Репресивність системи кримінальної юстиції та використання її в політичних цілях.
  
• Недофінансування судів з боку держави та як наслідок – корупцію в судах.
  
• Неналежне виконання судових рішень.
  
• Декларативність надання безоплатної правової допомоги для малозабезпечених.
  

Який суд нам потрібен?

Нам потрібен незалежний, професійний і відповідальний суддя, суспільна довіра до якого буде непохитною. Правосуддя має стати доступним, а судовий процес має відбуватися на принципах рівності та змагальності, публічно і в розумні строки. Судові рішення мають виконуватися неухильно.

Що це означає?

Незалежний, професійний і відповідальний суд

Політики повинні бути позбавлені будь-яких важелів впливу і тиску на суддів.

Судді мають добиратися з професіоналів за результатами складного, але прозорого і об’єктивного конкурсного випробування. Належне фінансування судів і гідна заробітна плата суддям мають не лише гарантуватися законом, а забезпечуватися на практиці. Суддя має цінувати бездоганність своєї репутації та силу морального авторитета вище за будь-що. Недобросовісна поведінка та зловживання без зволікань має каратися звільненням та дискваліфікацією. Рішення про відповідальність суддів мають бути публічними.


Правосуддя доступне кожному

Система судів має бути простою і всім зрозумілою. Не повинно залишитись жодного правового спору щодо захисту прав особи, який не можна було б передати до суду. Кожна затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення особа повинна отримати можливість постати перед судом у присутності адвоката.

Суд здійснюється на засадах рівності та змагальності

Суд не надає необґрунтованих переваг жодному з учасників судового процесу. Малозабезпечені мають гарантоване державою право на безоплатну правову допомогу. Сторона захисту у кримінальних справах має рівні можливості щодо збирання доказів зі стороною обвинувачення. Досудове слідство, де воно зачіпає права людини, перебуває під контролем суду. У кримінальній юстиції функціонує суд присяжних.

Судочинство відбувається публічно і в розумні строки

Громадськість отримує повну інформацію про діяльність будь-якого суду чи судді. Зали судових засідань завжди відкриті для доступу громадськості. Суди не перевантажені справами, немає судової тяганини. Дотримання розумних строків контролюється.

Рішення судів беззаперечно виконуються

У рішенні суду дається переконлива і справедлива оцінка кожному доказу і вагомому аргументу сторони. В аналогічних справах закон застосовується однаково. Будь-які рішення суду доступні через Інтернет, а за запитом особи їхня копія надається в суді. Виконання судових рішень перебуває під наглядом суду.

Як зробити суд доступним і справедливим?


Напрямок головного удару – політична залежність суддів, непублічність судових процесів



Законодавство про судоустрій, статус суддів і судовий процес необхідно привести у відповідність до європейських стандартів та вимог.

Підвищення професійності суддів вимагає впровадження прозорого, підконтрольного громадськості, централізованого конкурсу на посаду судді без впливу суб’єктивних чинників, у тому числі на посади в судах вищого рівня. Кандидати на посаду судді після здобуття ними вищої юридичної освіти та необхідного стажу роботи у галузі права проходитимуть спеціальну підготовку до роботи на посуді судді, яку має здійснювати незалежна Національна школа суддів.

Суддівський корпус має бути сформований заново. Безстрокове призначення судді слід довірити Вищій раді юстиції, склад якої має бути повністю оновленим. До Вищої ради юстиції мають прийти незалежні високопрофесійні авторитетні фахівці, більшість з яких будуть обрані суддями, як того вимагають європейські стандарти.

Система органів суддівського самоврядування буде реформована у такий спосіб, щоб уникнути «призначуваності» цих органів. Адже саме від них залежить формування іншого центру ухвалення рішень щодо призначення і кар’єри судді – Кваліфікаційної комісії суддів, яка зможе забезпечити дійсно об’єктивний добір кандидатів на посаду судді.

Поряд з Кваліфікаційною комісією суддів слід створити окрему Дисциплінарну комісію, яка б ефективно реагувала на порушення суддею вимог щодо його статусу. У законі мають бути закріплені чіткі та узгоджені між собою підстави для відповідальності суддів, забезпечена ефективна дисциплінарна процедура. Дисциплінарний розгляд стане відкритим і змагальним, а кінцеві рішення комісії регулярно оприлюднюватимуть.

Суди одержать належне фінансування. Відповідно до закону забезпечуватиметься достатнє фінансування судів і гідна зарплата суддям та працівникам судової системи.

Органи суддівського самоврядування мають брати реальну участь у бюджетному процесі. Запити щодо фінансування потреб судів включатимуться до проекту державного бюджету і подаватимуться до Парламенту без скорочення з боку Уряду, який зможе лише висловити свої зауваження та пропозиції до бюджету судів.

Потрібно забезпечити публічний розгляд судових справ. Зняти перешкоди для доступу громадськості до судових процесів, забезпечити суди достатньою кількістю залів судових засідань, налагодити ефективну співпрацю між судами і засобами масової інформації. Необхідно подбати про повноцінне інформування людей щодо судових механізмів захисту їхніх прав за допомогою сайтів судів, безкоштовних буклетів та бланків звернень до суду.

Забезпечення доступності правосуддя і розумних строків провадження вимагає зменшення навантаження на суди. Потрібно поступово вилучити з юрисдикції судів справи про накладення адміністративних стягнень, а з юрисдикції адміністративних судів – справи за позовами органів влади до особи.

Потрібен контроль за строками провадження не лише в окремій інстанції, а в кожній справі загалом. Слід запровадити ефективні механізми відшкодування збитків внаслідок порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку.

Ефективна правова допомога має бути доступною у всіх видах судочинства. Якість безоплатної державної правової допомоги та її бюджет має контролювати незалежний орган, до складу якого входитимуть представники адвокатури, правозахисних організацій, уповноваженого Урядом органу тощо. А для забезпечення рівності сторін слід обмежити участь прокуратури у некримінальних процесах – вона не дублюватиме функцій інших державних органів.

Система судів має стати більш зрозумілою і збалансованою та будуватися відповідно до потреб справедливого судочинства. Судами загальної юрисдикції мають бути цивільні, адміністративні і кримінальні суди. Якщо людина помилиться з вибором суду, то сам суд направить справу до компетентного суду, який відповідно до закону повинен розглянути цю справу.

Потрібно посилити повноваження Верховного Суду щодо забезпечення однакового застосування законів шляхом перегляду судових рішень, забезпечити можливість безпосередньо звертатися до найвищого судового органу України, встановивши чіткі критерії для звернення до Верховного Суду зі скаргою.

Для забезпечення належного виконання судових рішень слід зняти законодавчі перешкоди для виконання рішень судів, ухвалених проти держави, її органів, установ, підприємств. Для запобігання примусовій реалізації їхнього майна на виконання судових рішень необхідно передбачати відповідні витрати у державному бюджеті. Усі рішення мають своєчасно включатися до Єдиного державного реєстру судових рішень, який забезпечує їхнє оприлюднення в Інтернеті.

Через прийняття принципово нового Кримінального процесуального кодексу слід забезпечити реальну змагальність сторін на кожному етапі кримінального процесу, а також запровадити повноцінний суд присяжних, як це передбачено Конституцією. Сторона захисту повинна отримати ефективні можливості збирати докази. Втручальну у права людини діяльність слідства має контролювати слідчий суддя. Взяття під варту застосовуватиметься як винятковий запобіжний захід у найтяжчих злочинах лише за умови, що сторона обвинувачення наведе переконливі аргументи, що особа може перешкоджати слідству чи зникнути. Потрібно припинити практику спрямування справ на додаткове розслідування.

З метою гуманізації кримінального законодавства слід запровадити інститут кримінального проступку. До цього інституту перейдуть незначні злочини. За вчинення проступків застосовуватимуть штрафні санкції, і вони не матимуть наслідком судимість. Це дасть можливість поширити презумпцію невинуватості та інші гарантії кримінального процесу від необґрунтованого притягнення до відповідальності.

Прокуратура має бути реформована у такий спосіб, щоб вона стала незалежною від будь-якого політичного впливу. Статус прокурора у питаннях незалежності, добору, кар’єри, відповідальності має бути наближений до статусу судді. Слід відмовитися від жорсткої централізованості та єдиноначальності як засад організації прокуратури. Прокурорів мають добирати за конкурсом. Усі кадрові рішення щодо прокурорів прийматиме Вища рада прокуратури або окрема секція Вищої ради юстиції.

Прокуратуру слід позбавити функцій загального (тотального) нагляду та досудового слідства. Сфера її компетенції має бути обмежена кримінальною юстицією: процесуальним керівництвом розслідуванням справ, підтриманням державного обвинувачення в суді та наглядом за виконанням судових рішень у кримінальних справах. Прокуратура може звертатися до суду за захистом інтересів держави та неспроможних осіб, якщо цього не роблять уповноважені на те органи.

Органи внутрішніх справ мають бути зорієнтованими на служіння інтересам суспільства, а не обслуговування тих, хто знаходиться при владі. Необхідно суттєво демілітаризувати ці органи. Можливість носіння уніформи та зброї залишиться лише за особами, які виконують безпосередні поліцейські функції (патрулювання, охорона, перепинення злочинів тощо). Поліція має виконувати також функції щодо розслідування кримінальних справ, але за це мають відповідати окремі демілітаризовані слідчі підрозділи. У процедурі прийняття на службу, просування по службі, дисциплінарних провадженнях і під час звільнення зі служби слід забезпечити участь зацікавлених представників громадськості, правозахисників, адвокатів. Це підвищить прозорість діяльності поліції і її підконтрольність суспільству. Такі рішення здатні підвищити внутрішньовідомчу самостійність поліцейських при здійсненні своїх повноважень, яка наразі майже відсутня. Зміцненню статусу кожного поліцейського може слугувати також закріплення на рівні закону розміру гарантованої заробітної плати і необхідних гарантій.

Створення місцевої поліції необхідно гармонізувати з процесом реформи місцевого самоврядування. Частину функцій органів внутрішніх справ слід передати місцевій поліції. Завданням місцевої поліції стане підтримання громадського порядку, що здійснюватиметься в інтересах територіальної громади, надання необхідної інформації мешканцям міста, селища, села та його гостям, розкриття дрібних правопорушень. Керівництво місцевої поліції буде обиратися і звільнятися територіальною громадою на певний строк. Воно буде підзвітне і підконтрольне територіальній громаді.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

ЕКОНОМІКА РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

ЩО МИ МАЄМО?

Соціально-економічна модель, яка склалася в Україні на руїнах радянської економіки, не дозволяє більшості громадян реалізувати свої здібності. Такому устрою притаманні висока корупція, клієнтизм, низька економічна ефективність, величезне розшарування доходів; гігантська неформальна складова влади, яка реалізується передусім шляхом вибіркового впровадження нездійснених законів на розсуд окремого посадовця, а монополізм і брак можливостей для самореалізації лежать у самій його основі. Все це унеможливлює розвиток ефективної ринкової економіки, підриває конкурентоздатність вітчизняного бізнесу, а також призводить до хронічного недофінансування бюджетної сфери. Відсутні широкі можливості реалізації підприємницького потенціалу суспільства – одного з найголовніших ресурсів розвитку будь-якої економіки.

Дієвий захист прав власності у сучасній Україні неможливий. За індексом захисту прав на фізичні об’єкти наша держава посідає в рейтингу одне з найнижчих місць у світі. Слабкі права власності стримують інвестиції у розвиток капіталомістких галузей, в оновлення та модернізацію існуючих основних фондів, унеможливлюють поширення венчурного (інноваційного) фінансування – головного інструменту розвитку інновацій у сучасній економіці.

В основі податкової системи України – так зване конфіскаційне оподаткування з надзвичайними зловживаннями. Це система, у якій держава, використовуючи податкову адміністрацію як каральний орган, намагається зібрати стільки, скільки їй на даний момент потрібно. Структура податків викривлена. Найбільші податки сплачуються шляхом домовленостей.

Держава однією рукою створює загалом непридатні умови для ведення бізнесу, а іншою - вибірково підтримує певні галузі або окремі підприємства, за якими зазвичай стоять олігархічні групи. Держава в особі чиновників та високопосадовців вирішує, кого придушити податками та митами, а кому надати привілеї – пільги, субсидії, державні кредити тощо. Внаслідок штучної підтримки економічно неефективних галузей та окремих підприємств економіка втрачає конкурентоздатність.

За збереження такої системи економічних відносин Україна не лише не має перспективи долучитися до Європейського Союзу чи взагалі стати заможною та вільною країною, але й приречена на подальше відставання від цивілізованого світу, якщо не абсолютне збідніння і навіть крах.

Виходом є реалізація в політичній та економічній сферах принципів рівних можливостей. Основою державного устрою, притаманного всім розвинутим країнам, є відкрита та переважно рівна конкуренція у політиці та економіці.

Потрібен керований злам старої системи з одночасною прискореною розбудовою нових інститутів. Чим швидше і комплексніше це буде зроблено, чим краще підготовлені та продумані реформи – тим меншими втратами обійдеться Україна і кожен із нас.

ЧОГО МИ ПРАГНЕМО?

Ми прагнемо створити в Україні економіку рівних можливостей, котра базуватиметься на соціально-ринкових принципах, а саме поєднуватиме ринкову конкуренцію та відбір найсильніших із соціальним захистом тих, хто цього об’єктивно потребує. Саме така економічна система є найбільш сприятливою для розкриття суспільного потенціалу в інноваційній економіці, оскільки забезпечує максимальні можливості для самореалізації максимальній кількості людей.

Ми виходимо з того, що держава існує виключно для своїх громадян. Отже, її інтерес – це сукупний інтерес усіх громадян: і підприємців – роботодавців, і найманих працівників, і непрацездатних, і тих, хто ще навчається. Завдання держави – гармонійно поєднати ці інтереси.

Досвід успішних країн свідчить, що оптимальна економічна система при спільних базових принципах має враховувати національну специфіку, в тому числі, по можливості, компенсувати її негативні складові.

Відповідно до цього, ми бачимо майбутню Україну такою:

• Закон виконуватиметься всіма без виключень та викликатиме повагу. Закон буде максимально наближеним до потреб людей; елемент примусу буде простим та жорстким, аби його неможливо було обійти.
  
• Чиновник служитиме суспільству. Він дотримуватиметься виключно законодавства та буде позбавлений зайвих повноважень.
  
• Підприємництво та конкуренція будуть по-справжньому вільними. Кожен зможе не лише легко розпочати свій бізнес (і легко піти з нього у разі невдачі), але й матиме повноцінний шанс розвинутися, наскільки вистачить здібностей та можливостей. Для економіки це означатиме пришвидшення темпів зростання у півтора-два рази.
  
• Структура економіки буде гнучкою та висококонкурентною. Більшу частину, не лише за зайнятістю, але й за обсягами створеної доданої вартості, будуть складати приватні підприємці, малі та середні підприємства.
  
• Найсприятливішими стануть умови для малих інноваційних підприємств. Завдяки відкритості, оптимальній вартості проживання та перспективам самореалізації, талановиті люди не будуть більше покидати Україну.
  
• Державний сектор економіки буде повністю прозорим та підзвітним. Будь-хто і в будь-який момент зможе дистанційно перевірити звітність і поточну діяльність, пов’язану з виконанням державою своїх функцій, підприємствами та підприємцями – державних замовлень, природними монополіями – формуванням тарифів тощо.
  
• Соціальна допомога буде відповідати своєму призначенню: забезпечуватиме від падіння на соціальне дно та стимулюватиме повернення до суспільної економічної активності. Для тих категорій населення, котрі, в силу обставин, ніколи не зможуть бути задіяними в економічному житті, вона забезпечуватиме гідні умови життя.
  
• Пенсії будуть забезпечувати достойне життя завдяки персональній накопичувальній системі. Кожна людина сама буде вирішувати, коли їй іти на пенсію, зіставляючи свої можливості з розміром надбавки за кожен додатковий рік.
  

Україна знаходиться на півшляху до такого соціально-економічного устрою. Але остаточний перехід потребує зміни засадничих, системотворчих, принципів та підходів.

ЯК МИ СПОДІВАЄМОСЯ ЦЬОГО ДОСЯГТИ?


Напрямок головного удару – зарегульованість економіки і перешкоди для бізнесу



Реформи мають бути продумані та здійснені максимально комплексно та одночасно. Лише у такий спосіб можна подолати інерцію старої системи. Змінювати закон та кадри, які його мають впроваджувати, треба одночасно. В жодному разі ми не можемо довірити реформи існуючій бюрократії – вона не здатна змінитися сама та не здатна здійснити необхідні суспільні перетворення.

Ми будемо підходити до економічних реформ як до суспільного проекту. Все, що ми будемо робити, буде спиратися на підтримку суспільства. Реформи потребують широкого громадського та експертного обговорення. А реформатори повинні взяти на себе повну відповідальність за наслідки реформ, а не перекладати її на обставини та умови.

Головне завдання - реформування законодавчої бази з метою наближення її до умов реального життя та радикальне спрощення процедур.

Рамки закону повинні бути встановлені чітко, зрозуміло, прозоро, без жодних зайвих обтяжень, але жорстко. В межах визначеного правового поля будуть створені максимально комфортні та сприятливі умови для бізнесу. Втім, до тих, хто буде порушувати закони, ставлення буде жорстким, а покарання – невідворотним.

Права власності – повноцінні та захищені

Сильні (в тому числі, чітко визначені) та захищені права власності – основа ринкової економіки. Приватна власність є основною рушійною силою сучасної ринкової економіки. Вона забезпечує безпосередній зв’язок рівня та якості життя людини з суспільним ефектом її підприємницьких, творчих, трудових зусиль. Розвиток підприємництва, яке базується на приватній власності, має забезпечити якнайповніше застосування набутих громадянами знань, навичок, досвіду, створення сприятливих умов для прояву їхньої ініціативи та утвердження активної громадянської позиції; забезпечення громадянам права вибору напрямів реалізації свого творчого трудового потенціалу для досягнення рівня доходу, адекватного трудовому внеску.

Аби зробити їх такими в Україні ми:

• Налагодимо чітку роботу з реєстрації формальних прав власності. Кожна земельна ділянка та об’єкт нерухомості мають бути закріплені за певним власником. Реєстрація переходу власності повинна тривати кілька днів або, навіть, годин, і діяти за принципом «єдиного вікна». Органи землеустрою та бюро технічної інвентаризації повинні позбутися повноважень, що сприяють корупції, і не матимуть безпосереднього контакту з клієнтами. Плата за переоформлення повинна покривати фактичні витрати на перереєстрацію.
  
• Одночасно з податковою реформою проведемо амністію - дозволимо добровільно задекларувати все майно за його реальною поточною ціною, звільнивши власників від загрози переслідування за несплату податків у минулому за умови сумлінної сплати податків у подальшому (в тому числі запроваджених податків на володіння елітною нерухомістю, іншими предметами розкоші, що підлягають реєстрації).
  
• Скасуємо податки та держмита на купівлю-продаж будь-якого майна. Податок на доходи фізичних осіб буде нараховуватися лише на суму перевищення ціни продажу над ціною купівлі (чи задекларованою при амністії вартості).
  
• Підсилимо захист прав кредиторів, за умов вичерпання всіх можливостей договірного та цивілізованого стягнення та реструктуризації боргу.
  
• Запровадимо дієві правові механізми, спрямовані на посилення захисту прав міноритарних акціонерів та співвласників товариств з обмеженою відповідальністю, покращення їхньої спроможності щодо контролю найманих менеджерів. Створимо умови для прозорої діяльності бізнесу та безперешкодного доступу громадян до відкритої інформації про фінансовий стан підприємств.
  
• Вживемо заходів щодо протидії рейдерству та захопленню підприємств за допомогою сили та погроз, сприятимемо поверненню відповідних об’єктів їхнім законним власникам та покаранню винних у судовому порядку.
  

Особливого ставлення потребує земля як об’єкт власності. Ми вважаємо, що ринок землі сільськогосподарського призначення має бути запроваджений на наступних принципах:

• Власниками сільськогосподарських угідь можуть бути виключно фізичні особи – громадяни України.
  
• На засадах відкритості та доступності має бути створений постійно діючий торговельний майданчик (наприклад, у формі Інтернет-аукціону) з купівлі-продажу земельних ділянок. Пропозиції мають прийматися повсюдно, в тому числі, в обов’язковому порядку, у сільських радах.
  
• З метою заохочення розвитку фермерських господарств необхідно спрямувати субсидії аграрному сектору на часткове відшкодування відсотків за іпотечними кредитами для первинного придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення в межах певного ліміту, який відповідає оптимальному розміру фермерського господарства у відповідній аграрно-кліматичній зоні.
  
• Порядок зміни цільового призначення земель, розташованих у приміських зонах та поблизу автошляхів, має бути суттєво лібералізованим. Також повинно бути знято обмеження на використання малородючих земель.