Реформи освіти останні роки постійно перебуває на шпальтах як освітянських, так І загальносуспільних часописів. Міністерством освіти та науки України впроваджені І продовжуються впроваджуватися разноманітні заходи, неначе спрямовані на поліпшення ситуації в освіті – певно, не найкращої
| Вид материала | Документы |
- Яка система виховання-освіти нам потрібна: погляд інакодумця, 234.73kb.
- Система управління якістю відділ освіти лозівської міської ради харківської області, 206.47kb.
- Лих у контексті розвитку світової педагогічної науки, засвідчує, що ідея освіти дорослих, 172.2kb.
- М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 2166.16kb.
- Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни державна акредитацій на комісія україни, 1087.49kb.
- Навчальної програми нормативної дисципліни „Статистика (затверджена Міністерством освіти, 298.18kb.
Колісник В.М., кандидат технічних наук.
м. Київ, Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України.
Підвищення емоційно-трудового потенціалу – найважливіша умова економічного успіху суспільства / Рукопис статті.
Анотація
Внаслідок синтезу вчень у галузі психології – вітчизняної педагогіки і психології, вчення про психологію несвідомого і когнітивної психології – започатковано новий науковий розділ – теоретичні основи управління емоційно-трудовим потенціалом суспільства – його відновленням і стабілізацією. Цей розділ розташований на межі наук – психології і економічної теорії людського капіталу.
Реалізація пропозицій, заснованих на нових уявленнях, зможе істотно підвищити якість людського капіталу – принаймні до її економічно виправданого рівня.
Постановка проблеми: істотне падіння емоційно-трудового потенціалу – ставлення як до навчання, так і до праці, – є загрозою самому існуванню нашого суспільства
Ситуація в освіті
Тема реформи освіти останні роки постійно перебуває на шпальтах як освітянських, так і загальносуспільних часописів. Міністерством освіти та науки України впроваджені і продовжуються впроваджуватися разноманітні заходи, неначе спрямовані на поліпшення ситуації в освіті – певно, не найкращої.
Ось повідомлення із освітянської ниви: добре й погані. Спершу добре:
“Популяризуючи національну освіту на світовому рівні, команди школярів України з 1992 року беруть участь в олімпіадах з математики, фізики, хімії, біології, інформатики та екології. <...>
У Південній Кореї, де в олімпіаді з хімії взяли участь 316 учнів із 69 країн, діти завоювали золоту (Максим Шевченко, Київ), дві срібні (Микола Глушенко з Києва та Михайло Ломака Полтавщини) і одну бронзову медаль (Іван Мельничук зі Львова).
Високі результати з математики показали наші школярі у Словенії, виборовши серед 522 однолітків із 95 країн світу золоту (Наталія Гончар із Харкова), дві срібні (Олександр Чуклін з Севастополя та Данило Радченко з Києва). Вихованця ужгородської гімназії Ярослава Рагеля нагороджено Почесною грамотою.
За результатами виступів у цьогорічних міжнародних змаганнях учнівські команди нашої країни входять у першу десятку серед світових країн-лідерів” [1].
Погані: “Понад 25 тисяч абітурієнтів здали до приймальних комісій сертифікати з результатами незалежного зовнішнього тестування. <...> За результатами тих-таки тестових випробувань школярів з 14 700 випускників, котрі зголосилися на перевірку знань з математики, найвищий бал отримали...56. (що відповідає аж 0,381 % (!) – В.К.) Є про що подумати” [2]. “Тарас ніколи не прагнув слави. Вона сама знайшла його влітку після незалежного тестування. Один із трьох в Україні (!) він отримав 400 балів із 400 можливих з історії та української мови й літератури. Так “легко” Тарас Альберда став студентом юридичного факультету національного університету імені І. Франка” [3]. Лише три випускники із багатьох тисяч повністю засвоїли два курси шкільної програми – коментар зайвий.
Отже, те, що є порівняно невелика частка високоуспішних випускників елітних шкіл та спецліцеїв, окремі блискучі переможці олімпіад – вельми відрадне явище. Разом з тим воно не віддзеркалює загальну ситуацію та ба, наразі навіть слугує її маскуванню. А ситуація вочевидь така: якщо 50 років тому “чесний” найвищий бал з математики на вступних іспитах до вузу був явищем звичайним, то тепер це стало рідкістю.
На думку викладачів вузів, здатність вирішувати задачі з математики та фізики у теперішніх абітурієнтів та студентів надто нижча, ніж колись. Тобто, “математична якість” випускників середніх шкіл України за останні 50 років погіршилася – як на мене, – у кілька разів.
Ситуація у праці
Чи не найбільшою загрозою суспільству і державі є негативне ставлення значної частини нашої молоді не тільки до навчання, а й до будь-якої праці. Особливо виразна ця тенденція у молоді великих міст. Звідси – байдикування, паління тютюну, алкоголізація, стрімка наркотизація, кримінал тощо.
Негаразди на цьому напряму почалися досить давно – із 60-х років, а вже наприкінці 70-х стали цілком відчутними. Ще у ті часи академік Б.Є. Патон у своїх публічних виступах неодноразово патетично запитував: “Куди подівалися одержимі працівники?” Тому що стало проблематичним взяти на роботу у Києві працелюбного і компетентного випускника технічного ВНЗ – навіть із наданням житла від працедавця!
З тих пір становище із трудовою мотивацією в суспільстві істотно погіршувалась – поволі, так що майже непомітно, – але незворотно.
За даними соціологічного дослідження, проведеного в 80-х рр., усього біля третини працівників трудилися на повну силу. Біля половини працювали інертно, без ініціативи, а п’ята частина – тільки імітувала працю [4]. Приблизно через 20 років – в 1996 р. – 31 % представників нашої молоді відповіли, що “не хочуть працювати взагалі” [5]. За даними з преси, тепер серед молоді України 68,5 % ніде не вчаться і не працюють [6]. Згідно зі статистикою, що ведуть молодіжні центри Донетчини, біля 30 % тих молодих людей, котрі самі зголосилися працювати, повертаються назад у центри – працедавці не можуть побачити плодів їхньої праці [7].
У Концепції економічного розвитку України на 2008-2015 рр. наведений прогноз небезпечного стану ринку праці: “За деякими оцінками, до 2015 року ринок праці зможе задовольнити потреби економіки у кваліфікованих кадрах лише на 40 %” [8]. Там же відзначається, що “якість підготовки фахівців за роки незалежності помітно знизилася”.
Стан трудової мотивації можливо оцінити кількісно – принаймні приблизно, – як співвідношення “працеголиків”, працівників “від цих до цих”, тобто інертних виконавців і доконаних ледарів. І ті й інші можуть мати статистично нерозрізнену освіту й однакові кваліфікаційні документи. Однак результати їхньої діяльності будуть дуже різними.
Тому спробуємо хоча б орієнтовно оцінити наведені факти мовою економіки, уживши для цього експертні оцінки чисельного показника – “коефіцієнта працьовитості” або “коефіцієнта корисності трудового (людського) капіталу” (ККТК). (Під цим терміном автор розуміє відношення продуктивності праці індивідуумів до її теоретичного рівня. Наприклад, ККТК відомих своєю працьовитістю японців становить близько 0,9-0,95, а економічно виправданим рівнем ККТК можна вважати 0,85-0,90.)
У табл. 1 наведений виконаний автором і опублікований в 1988 р. прогноз середньозваженого ККТК всіх працюючих на 2015-2020 рр. з урахуванням значень інтервалів відносної чисельності сукупностей працюючих і інтервалів ККТК для цих сукупностей [4].
Подібність числових показників невтішних прогнозів 1988 і 2008 рр. пояснюється тим, що вони засновані на реалістичних оцінках сформованих тенденцій.
Таким чином, за орієнтовною оцінкою, що випливає із згаданого вище, наше суспільство впевнено рухається до стану, де частка доконаних нероб сягне 40-50 %, а у столиці – й понад 70 %.
Отже, маємо насування суспільної катастрофи, яке усіма силами намагаємося не помічати і тому не протидіяти, сподіваючись, як майже завжди, на здоровий глузд влади.
Таблиця 1.
Відносна Середні
Сукупність чисель- Ймовірні значення Середньозважений
працюючих ність су- інтервали ККТК для ККТК
купності ККТК інтервалів
сумлінно, за 0,70…1,0 0,85
здібностями 0,15...0,20 0,85…1,0 0,93 від 0,5
(0,13 + 0,25 +0,08)
без ініціати- до 0,6
ви, “від сих 0,45...0,50 0,40…0,69 0,55 (0,19 + 0,34 + 0,13)
до сих” 0,50…0,84 0,68
зовсім 0,30...0,40 0,10…0,39 0,25
погано 0,15…0,49 0,33
Примітка. Відносні чисельності сукупностей працюючих і ймовірні інтервали ККТК наведені за двома оцінками – найгіршою і найкращою. Формула розрахунку: (Значення складової середньозваженого ККТК) = (середнє значення ККТК для інтервалу) х (відносна чисельність сукупності працюючих).
А що ж влада? Їй цілком “компетентні установи” надають заколисуючі відомості на кшталт реклами шат андерсенівського короля: “З працездатністю, судячи з вікової структури, освіченості й кваліфікації, у жителів Києва взагалі добре” [9].
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми
Як відомо, питання трудових ресурсів суспільства є предметом економічних теорій людського капіталу [10-12] і людського потенціалу [13, 14]. Разом з тим, питання емоційного ставлення виконавців до праці – сумлінного чи зневажливого, – у зазначених теоріях по суті не розглядається. Згідно з [10], якщо особа постійно не домагається працевлаштування, то вона – просто поза межею людського капіталу.
Вперше питання ставлення людини до праці – “душевних лінощів”, – було порушене видатним вітчизняним педагогом К.Д. Ушинським [15]. Разом з тим, останніми роботами з проблеми емоційного ставлення до праці і шляхами її вирішення залишаються психологічні дослідження автора цієї статті [4, 16].
Отже, теорії людського капіталу і людського потенціалу поки не використовують можливостей свого подальшого розвитку з боку психології, тим самим сприяючи суспільно руйнівним тенденціям.
Мета статті: обгрунтування заходів протидій суспільній катастрофі, що насувається
Термінологія
Для кращого осмислення проблеми бажано визначитися із термінами. Коли мова йде про формування особистості, вживають такі основоположні терміни: “цінності”, “наука”, “виховання” та “освіта”. Що вони означають?
“Цінність – опосередкований культурою еталон належного в досягненні актуальних потреб” [17]. Або точніш: “Цінностями є певні уявлення, що склалися у житті, у менталітеті народу і визнані як норма” [18]. Треба ще додати: цінності спримаються, засвоюються і проявляються людиною через певні емоційні переживання.
Є й інші визначення цієї етико-філософської категорії – їх біля 400 [19-21], але наведені вище найбільш відповідають сенсу цієї статті.
“Наукою” є класифіковані та систематизовані знання з описом певних явищ, зрозумілим поясненням зв’язків між явищами і такі, що забезпечують прогнозування явищ, коли мова йде про науку фундаментальну. Що ж до науки прикладної, то її мета – ще й керування певними явищами.
“Виховання” – за енциклопедичним визначенням, – є частиною суспільного життя, завдяки якому наступні покоління сприймають результати суспільного досвіду.
“Освіта” ж – лише частина виховання, спрямована на те, щоб передати досвід у галузях науки й культури, розвинути творчий і духовний потенціал особистості.
Але у такому разі виникає запитання, чому Міністерство освіти і науки України має у своєму складі виховний відділ, а не навпаки, – управління освіти у Мінвихованні? Отже, за визначеннями, вирішення більш загальних та істотних проблем виховання підпорядкували одному з аспектів самого виховання – освіті. Чи не порушено тут принципу діяльності керованих систем, коли вищий рівень організації підпорядковано нижчому?
То що ж має бути покладене основою національної системи виховання?
Система виховання, у тому числі освіти: загальні міркування
По-перше, ця система має бути покликана задовольняти потреби суспільства, тобто відповідати меті нації.
По-друге, виховання – усюди і завжди, – має спиратися на суспільно визнані цінності: “Виховання людини відповідно духу цих цінностей і є правильним вирішенням проблеми цілей виховання” [18].
По-третє, система виховання має спиратися на науку – знання, що певно забезпечують досягнення мети.
І знову постають запитання: якою є мета української нації? Яка справжня – реальна – система цінностей українського суспільства? Цілком конкретна відповідь має офіційно слугувати усталеним джерелом цілей похідних, стати базою для національного виховання (і в тому числі – освіти) підростаючого покоління для Міністерства освіти і науки України.
Із сказаного випливає, що давно назріла необхідність реорганізації виховання і освіти в державі відповідно до принципу існування керованих систем, а саме (див. рис. 1):
а) спочатку сформулювати і визнати мету нації та короткий виклад справжніх – найістотніших, – духовних і моральних цінностей, органічно притаманних українському суспільству;
б) із їх врахуванням визначити засади, завдання та науково обгрунтовані засоби системи національного виховання;
в) визначити цілі освіти як галузі національного виховання та засоби їх досягнення.
МЕТА НАЦІЇ ЦІННОСТІ
СИСТЕМА НАУКА ВИХОВАННЯОСВІТА
Рис. 1. Схема раціонального підпорядкування
у суспільній системі виховання та освіти.
Означене – цілком елементарні й найбільш засадничі речі. Але чому ж цього підпорядкування не впровадили 10 чи навіть 15 років тому? Не відали? Чи може, справа у тім, що чиясь діяльність суперечить як національній меті, так і справжнім (а не надуманим і нав’язуваним пропагандою і комерційно-політичною рекламою) моральним і духовним цінностям нації?
Виховання: проблема науки
При читанні згаданої “Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні” [17] виникають великі сумніви, пов’язані із найістотнішим – досяжністю проголошених цілей, – хоча б теоретично. У ній “центр ваги” виховання зміщено на шкільний період замість дошкілля, що має зводити до мінімуму результати виховних заходів та зусиль. І цю обставину необхідно розглянути більш докладно.
Виклики епохи
Найбільшою перепоною досягнення цілей виховання і освіти є істотні зміни у суспільстві, що відбулися протягом останніх сорока років. Занепад трудової активності молоді та освіти стали неминучими наслідками саме цих змін. Детальніше про їх причини:
– урбанізація суспільства і пов’язана з нею відчуженість сім’ї як виховної ланки від продуктивної праці, від засобів виробництва, від землі та природи;
– бурхливий розвиток телебачення, а за ним – ігрових комп’ютерних засобів, у тому числі потужних “ігрових станцій” (“play station”) – додатків до “телеящика”;
– масове поширення комп’ютерів – у останні роки.
Яким же чином ці явища впливають на формування особистості?
У чому саме полягають зв’язки між побутовою електронікою, відразою до праці і нехтуванням мораллю?
Обгрунтовану наукову відповідь на ці надважливі запитання надає вчення про переробку інформації мозком, започатковане ще у 1958 р. Бродбентом (Broadbent R.S.) [22]. Це вчення потім розвивалося науковцями каліфорнійських університетів – Ліндсеєм, Норманом, Клацкі, Аткінсоном [23-26], – а також автором цієї статті [4, 16]. Хоча вагомий практичний досвід людства і видатних педагогів – Яна Амоса Коменського, українців К.Д. Ушинського і А.С. Макаренка набагато раніший. Саме Коменський 350 років (!) тому зазначив: “Людина на початку формування душі і тіла має бути створена такою, якою вона має бути протягом усього життя” [27].
Ще у позаминулому столітті Ушинський попереджував батьків і вихователів: “Та сама схильність до лінощів розвивається, <...> коли дитя безперервно потішають, забавляють і розважають, так що майже одна пасивна діяльність сповнює життя його душі... Не можна вести на повідку волю дитини, а треба дати їй простір самій зростати і міцніти... Навіть гамірне товариство дітей, якщо дитина перебуває в ньому з ранку до вечора, має діяти шкідливо” [15].
Великий педагог А.С. Макаренко у 30-х роках минулого століття узагальнив народний досвід, дані науки і свої спостереження таким чином: “Головні основи виховання закладаються до п’яти років, – це 90 % усього виховного процесу, а відтак виховання людини триває” [28].
Сучасна книга японського дослідника Ібуки Масару, яку рекомендую до читання, так і зветься “Після трьох вже пізно” [29].
До того ж, виняткове значення дошкільного виховання достатньо підтверджене ще й низкою надійно встановлених фактів:
– жоден із 47 відомих “Мауглі”, які провели раннє дитинство серед тварин і були повернуті в людське суспільство, не зміг розвинутись у людину в соціальному значенні – навчитись спілкуватися з людьми, працювати тощо. Усі вони загинули в неволі [30];
– дослідження, проведені в Україні і у США, показали, що “якість” випускників шкіл – їхній навчальний рейтинг – майже цілком визначається станом поповнення початкових класів. Підвищення середньорічного балу далі у процесі навчання є скоріше винятком, ніж тенденцією, і вплив школи на формування особистості, у тому числі на ставлення до навчання, – неістотний. На рис. 2 показано досить типову схему зміни навчального рейтингу школярів від початку до закінчення школи.
За такого важливого висновку саме час задатися запитанням: чому саме на дошкільний період (п’ять-сім років) припадає найістотніша частина всього виховання?
А справа полягає в тому, що розвиток людського мозку і з тим формування базових ознак особистості відбувається набагато швидше розвитку тіла: у два роки 70 %, у чотири роки – 85 %, у шість – 90 %, у 10 років – 97 % дорослої людини [31-33]. Саме у цей період у системі зв’язків між нейронами головного мозку – синапсів, – формується підгрунтя свідомості – неусвідомлюваний образ ідеального буття. Це саме той неусвідомлений ідеал, що керуватиме на подальше життя віцдбором та спрямуванням інформації у довгочасну пам’ять, її засвоюванням і перетворенням і тим самим визначатиме мотивації вчинків.
1-й кл. 3-й кл. Випускний 11-й кл.
В
.К. (4,80) В.К. (4,80) В.К. (4,80) 
– – О.М. (4,57)
О
.М. (4,00) О.М. (4,25) Д
.І. (4,40) Д.І. (4,13) Д.І. (4,50) – І.Г. (4,50) І.Г. (4,21) Н
.М. (4,20) Н.М. (4,38) Н.М. (4,14) О
.Р. (4,20) О.Р. (4,13) О.Р. (4,07) Ю
.Б. (4,40) Ю.Б. (4,13) Ю.Б. (4,00) С
.С. (4,20) С.С. (4,25) С.С. (3,93) А
.С. (4,20) А.С. (4,25) І.К. (4,00) І
.К. (4,40) Д
.Б. (4,00) О
.К. (4,00) 
І.К. (3,88) А.С. (3,43) Д.Б. (3,63) Д.Б. (3,57) 
О.К. (3,50) О.К. (3,36) Д
.Г. (3,80) Д.Г. (3,79) Д.Г. (3,79) А
.С. (3,80) А.С. (3,63) А.С. (3,64) Рис. 2. Розподiленi по відносним рівням (4,81…5; 4,51…4,80; 3,90…4,50;
і 3,00…3,89) середньозваженi рiчнi оцiнки учнiв (вказанi iнiцiали) однiєї з
шкiл м. Києва. Випускник з високою успiшнiстю (4,8) мав високу успiшнiсть i
в початкових класах. У бiльшостi учнiв рейтинг успiшностi дещо зменшився.
Отже, емоційна готовність до праці, а за нею і працелюбність, формуються і закріплюються – практично на все життя – у дошкільному віці, переважно у три-чотири роки, під час самостійної гри у працю. Вочевидь, що потім доросла людина зможе завзято і сумлінно працювати стільки годин на день, скільки вона гралася в працю чи навіть посильно працювала в дитинстві. Можна й уточнити: виховання творця, особистості з переважанням мотивацій творення над мотиваціями споживання, полягає насамперед у переважанні часу самостійної гри у працю над іншим проводженням часу неспання [4].
І тому зворотним боком урбанізації з її комфортом та зміною психоформуючих чинників стали дефіцит “одержимих” працівників та “надвиробництво” ледарів.
Телебачення
“Ящик” з кольоровим екраном є майже у кожній домівці. А є і такі сім’ї, у котрих “ящик” увімкнено протягом цілого дня, і такі, де “ящики” стоять у кожній кімнаті та на кухні. Ця зручна річ має свою особливу негативну властивість, про що зазвичай ніхто не турбується. Бо дорослі, виходячи із “надійного власного досвіду”, упевнені у нешкідливості перебування дітей перед телеекраном. Ця думка не тільки помилкова, але й надзвичайно небезпечна.
Адже в дитячому мозку, що “дозріває”, на відміну від “зрілого”, ідуть зовсім інші, ніж у дорослого психофізиологічні процеси.
Йде формування образу ідеального буття і закріплення у дітей найважливіших настановлень – на все подальше життя. Це формування відбувається пропорційно вікові й дозріванню мозку (див. вище). Зі сказаного ясно, що безперервний потік образів і звуків, який лине з телевізора, на все життя формує у дитини “базу поведінки”, провідними настановленнями (установками) якої є:
– пасивне, а точніше, споглядальне сприйняття дійсності, а звідси – байдужість і неробство;
– гіпертрофований потяг до утіх та видовищ.
“Ящик” незворотно виховує особистість із надвисокими домаганнями утіх, низькою психологічною працездатністю і майже відсутністю творчого потенціалу – розбещеного телеінваліда. Такий імітує працю чи – у кращому разі, – виконує примітивну роботу, мляво сидячи сторожем в охороні, або продавцем, торгуючи на речовому ринку тощо. Він легко може стати наркоманом, алкоголіком, безробітним, злодієм, бомжем...
Дослідженнями доведено, що благополучні, “нормально” працюючі юнаки і дівчата в ранньому дитинстві дивилися телевізор не більше години на тиждень, а деякі росли в сім’ях, де “ящика” взагалі не було. Більш-менш задовільно пристосувалися до життя ті, хто в дитинстві “спілкувався” з телевізором не більше півгодини на день. За оцінкою експертів, 10 годин телевізійних сеансів на тиждень зменшують творчий потенціал дитини на чверть, 2 години на день – майже наполовину. Якщо в дошкільному віці дивитися телевізор більше трьох годин на день, можна втратити 90 % соціальної активності, – що означає нервову (психологічну) пожиттєву інвалідність другої групи (рис. 3) [16].
Творчий потенціал
особистості, %
100
90 8070
60
5040
30
20
100
4,0 8,0 12,0 16,0 20,0Час знаходження дитини перед телевізором,
годин/тиждень
Рис. 3. Залежність між творчим потенціалом
особистості й середньозваженим часом знаходження
дитини перед працюючим телевізором.
Тому психологи рекомендують, щоб дитина до 4-х років (повторю – період дозрівання 85 % структури мозку) взагалі не дивилася телепередач. Після 6-ти років (90 %) спілкуватися з “ящиком” можна не більше однієї години на тиждень, після 10-ти років – не більш 2-3-х годин на тиждень. Після 16-ти років обмеження знімаються – дитина стає майже дорослою [16].
“Теленасильство” над дітьми – головна, поряд із урбанізацією, – причина падіння трудового потенціалу суспільства. Батьки повинні зробити вибір між невдоволенням дитини і свідомо заподіяною їй непоправною шкодою.
Можна підсумувати: “одержимих” працівників “з’їли” багатоповерхівки і – головним чином, – телевізори.
Окрім того, начебто “український” телеефір переповнений сценами насильства та по суті безкарних убивств, чим формує у підростаючих поколінь агресивне ставлення до оточення та презирливе ставлення до життя, интересів та прав інших людей. Комп’ютерно-телевізійні ігри у розбещеннні та розпаскуджуванні молоді йдуть ще далі телеефіру. Суспільство зобов’язане протидіяти своїй загибелі.
Разом з тим, як повідомлено у пресі, “українські діти – чемпіони світу з поглинання телепродукції” і “дивляться телевізор 3,7 години на добу” [34]. Тобто, є підстави очікувати, що “середньостатистичний українець” недалекого майбутнього може виявитися неморальним ледарем-телеінвалідом – з усіма наслідками. Повторюю і наголошую: означене – цілком передбачувана суспільна катастрофа. Дуже хотів би помилитися.
Комп’ютер
Цей потужний і ефективний робочий інструмент, що став визначальним засобом прогресу, також має неначе тіньові, істотно негативні сторони, коли справа стосується виховання і навчання дітей.
По-перше, нав’язувані сучасними комп’ютерними іграми принципи агресивної поведінки стають звичними у буденному житті молодих користувачів, що надалі виключає можливість їх нормальних стосунків у суспільстві і навіть провокує кримінальні злочини, – аж до убивств батьків та перехожих.
По-друге, стало добре відомо про “комп’ютерні” розлади здоров’я, у тому числі про “комп’ютерну залежність” – на кшталт залежності наркотичної.
Таким чином дитина, а потім доросла людини втрачає здатність до нормальних стосунків із оточуючими. Нормальна сім’я, налагоджений побут стають для неї недосяжними.
По-третє, надто істотно полегчуючи виконання учбових завдань, комп’ютер – відповідно, – зменшує мозкову напругу учня і тим самим зменшує набуття ним найважливіших якостей, котрі є необхідними у майбутньому житті і творчій діяльності: здатності самому засвоювати фундаментальні знання, активно долати труднощі та перепони, знаходити найкращі вирішення проблем тощо. “Легке навчання у школі – низькі можливості і здібності дорослого”.
Можна підсумувати знову: телевізор у дитинстві відбирає майбутню працю, а комп’ютер – суспільну “конкурентоздатність”, – доброзичливі стосунки, сім’ю і духовне продовження роду.
Отже, протидія суспільній катастрофі, що явно насувається, полягає насамперед у нейтралізації нищівного впливу зазначених чинників на дітей дошкільного віку.
Концептуальна тристадійна модель початкового виховання (перепрошую за повтори)
Виховання основ моральності, у тому числі працелюбності, можливо лише в дошкільному віці. Це явище обумовлене особливостями визрівання мозку й істотними відмінностями у процесах переробки інформації мозком.
Тому найголовнішим у початковому вихованні дітей є формування ставлення до праці як неусвідомленої емоційної готовності до праці. Це – прямо протилежне ”душевним лінощам”, що були описані К.Д. Ушинським у “Педагогічній антропології”. Емоційна готовність до праці формується і закріплюється – практично на все життя – у дошкільному віці, переважно до 3-4 років, у процесах самостійної гри в працю. Певно, доросла людина зможе наполегливо і сумлінно працювати стільки годин на день, скільки вона самостійно грала в працю, або навіть посильно працювала у дитинстві.
Наступним етапом є виховання основ моральності. Це поняття охоплює широкий спектр якостей особистості, побудованих на трьох загальних природних принципах взаємин щодо ближніх: “люби”, “не чини зла” і “не потурай злу”. Конкретні принципи можуть бути запозиченими із Святого Письма, інших джерел, і поданими в доступному для дітей короткому витягу. Виховання основ моральності поєднує закріплення як добре усвідомлених уявлень (“що таке добре і що таке зле”), так і – що найбільш важливо – емоцій, які підтримують ці уявлення і, таким чином, формують моральні цінності особистості, її “базу поведінки”.
Це необхідно здійснити у віці від 3-4 до 6-7 років – у жорстко обмежений період “відкритості” емоційно-настановної (установочної) пам’яті. Потрібно, щоб діти з задоволенням грали в працю, посильно працювали й активно одержували знання. Ефективною і безпечною є праця на земельній ділянці і догляд за тваринами, хоча можливі й інші різноманітні форми.
Моральне виховання дошкільників – надзвичайно складне й відповідальне завдання, розв’язання якого можливе тільки шляхом поєднання величезних зусиль громадськості, сім’ї і держави. Певно, необхідно:
– створити нові ігрові засоби, спрямовані на формування і емоційно-ціннісне закріплення принципів моральної поведінки. Наприклад, доцільно використати деякі принципи упорядкування американо-канадського модуля “Світ раннього навчання” ( “Early World of Learning – A Learning Readiness Program” ). Його особливістю є наявність засобу самоперевірки засвоєння матеріалу;
– забезпечити дошкільнят іграми – “засобами праці” – та літературою відповідного спрямування;
– і знову ж таки, убезпечити дітей від надмірного і негативного впливу “телеящика” і комп’ютера.
Головні шляхи набуття знань – читання, навчальні ігри, “праця” із навчальними моделями “дорослого” устаткування і – не виключено, – цілком надійно обмежуване і відрегульоване спілкування з комп’ютером чи комп’ютерною TV-приставкою за спеціально створеними навчально-виховними програмами. Методи естетичного і фізичного виховання широко відомі.
Розвиток творчого інтелекту і духовності в процесі освіти – головне завдання школи. Але їхнє початкове формування постає можливим і доцільним ще в ранньому дошкільному віці.
Принципова циклічна модель людської поведінки
Отже, до банальності відомий вислів “буття визначає свідомість”, цілком справедливий для дитини-дошкільника. Однак надалі її життя, стосунки з оточенням будуть визначатися – практично назавжди, – настановленнями (установками), набутими в дитинстві.
Таким чином, поведінка людини визначається трьома істотно різними, але пов’язаними між собою циклами:
– фізіологічним, котрий уміщає тренування фізіологічних функцій і триває все життя;
– розумовим (інтелектуальним), що визначається сумою знань, переконаннями й інформацією поточного моменту. Цей цикл починає розвиватися у віці від трьох з половиною-чотирьох років і надалі не має обмежень у часі;
– і настановним, сформованим у віці визрівання мозку – до шести-семи років. Надалі зміна наставлень (установок) практично неможлива.
Згадані цикли й зв’язки між ними – принципова модель людської поведінки, – показані на схемі рис. 4 [16].
Система освіти
У 2002 р. прийнято і затверджено Національну доктрину розвитку освіти [35]. Переважна більшість положень доктрини не викликає питань чи сумнівів. Проте є істотна заувага, щодо принципової можливості її успішного втілення, а саме.
Якщо початкові класи шкіл будуть поповнюватися переважно ледарями-телеінвалідами з неморальним ставленням до оточуючого світу, то і якість випускників буде відповідною, а ресурси, спрямовані на освіту ледарів – безповоротно втраченими інвестиціями суспільства в неначе “людський капітал”.
Разом з тим, питання організації та змісту освіти потребує окремого розгляду, що виходить за межі даної статті.
Висновки
1. Суспільна катастрофа, що насувається на Україну, полягає насамперед у прогресуючому збільшенні і аж до переважання неморальних осіб з негативним ставленням до будь-якої праці. Це веде не тільки до нестачі кваліфікованих кадрів, але й до загибелі українського суспільства й зникнення української нації. У такому випадку під впливом непереборних економічних реалій на території теперішньої України виникне нове працьовите й конкурентоспроможне суспільство азіатів і мусульман. А територія стане далекою провінцією іншої держави.
Державні й суспільні установи України “не помічають” явищ, що ведуть до зникнення нашого суспільства.
2. З метою активної протидії зазначеним негативним явищам, запропонована концептуальна модель виховання, заснована на досвіді й вченні про переробку інформації мозком. Ця модель вказує шляхи надійного формування працьовитої й моральної людини.
Реалізація запропонованої моделі забезпечить підвищення емоційно-трудового потенціалу суспільства й тим самим необхідну якість людського капіталу, а ринок праці – кваліфікованими кадрами.
3. Синтез вчень у галузі педагогіки і психології поклав початок новому науковому розділу – теоретичним основам управління емоційно-трудовим потенціалом суспільства – його відновленням і стабілізацією. Цей розділ розташований на межі наук – психології і економічної теорії людського капіталу.
Перспективи подальших заходів і розвідок у даному напрямі
1. Для протидії суспільній катастрофі необхідно виконати національну стратегічну програму: всі діти до того, як підуть у школу, повинні практично засвоїти основи моральності, у тому числі любов і сумлінне, відповідальне ставлення до праці й спрагу до самостійного активного набуття знань.
Виконання зазначеної програми потребує надзвичайно великих зусиль, у тому числі:
– створення державної системи виховання підростаючих поколінь;
– відкриття всім дітям дошкільного віку рівного доступу до засобів саморозвитку – землі, інструменту, матеріалу, іграшкам і іграм творчого характеру, забезпечення дітей “робочими” і “творчими” куточками й т.п.;
– цілком надійного захисту дітей від психологічного насильства відео- та звукозасобами;
– захисту дітей від аморальної відеопродукції, коміксів і т.п. з безкарними вбивствами й насильством;
– створення зразків і потужних виробництв засобів виховання працьовитості й початкового засвоєння етики (устаткування дитячих куточків творчості, модулів етичного дошкільного виховання, якісних іграшок, книжок і т.п.);
– створення мережі обов’язкових курсів виховної роботи з молодими батьками.
2. З метою початкового обґрунтування зазначених вище заходів, автор пропонує виконати попереднє (пілотажне) соціологічне дослідження на тему: “Робота молоді віку 18-30 років, що народилася й виросла в київській Оболоні: відсоток самозабезпечуваних”.
На закінчення. Сказане, на переконання автора, свідчить про суспільно-життєву необхідність глибокої перебудови нашої свідомості, системи виховання, формуванні науко- і ресурсномістких державних програм і значних витрат.
Автор сподівається, що ця публікація призве українців до роздумів і реальних дій.
ЛІТЕРАТУРА
1. Прес-служба МОНУ. У першій десятці // Голос України. – 30 серпня 2006 р. – № 159.
2. Сандрович Наталя. “Не привчайте дітей до легкого життя“ закликає дорослих міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко // Сільські вісті. – 08 серпня 2006 р. – № 90.
3. Теленчі Оксана, Львів. Тарас Альберда: “Наша генерація – за перезавантаження системи” // Голос України. – 14 вересня 2007. – № 164 (4164).
4. Колісник В.М. Емоційна трудоготовність людини і проблеми виховання // Філософська думка. – 1988. – № 5. – С. 53-61.
5. Соціологічна служба “Дня” // День. – 22 листопада 1996 р. – № 23.
6. Акіменко Олександра. Безробіття юні // Українське слово. – 15.06.05. – № 24.
7. Хрипункова Ганна. Професіоналізм – це звучить не круто... // День. – 26 липня 2006 р. – № 122.
8. Концепция экономического развития Украины на 2008-2015 гг.: Предварительная версия для обсуждения. – 9 апреля 2008. – Фонд “Эффективное управление”.
9. Київ: місто, його жителі, проблемне сьогодення і бажане завтра (автор невідомий) // Дзеркало тижня. – 29 квітня 2006 р. – № 17-18.
10. Беккер Г.С. Человеческое поведение: экономический подход. – М.: ГУ ВШЭ, 2003.
11. Экономическая теория / Под ред. А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – СПб: Изд. СПбГУЭФ, Изд. “Интер Паблишинг”, 1997.
12. Теория человеческого капитала. Реф.
13. Стефанишин О. Суть та основні компоненти людського потенціалу і його місце в складі економічного потенціалу України // Вісник Львівського ун-ту ім. Івана Франка. Серія економ. – 2005. – Вип. 34. – С. 529-551.
14. Стефанишин О. Людський потенціал економіки України. – Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006.
15. Ушинский К.Д. Собрание сочинений: В 11 т. – М., 1950. – Т. 8, Т.9.
16. Колісник Віталій, кандидат технічних наук. Виховання: концептуально-психологічний аспект // Освіта і управління. – 2003. – Т. 6. – № 3. – С. 79-89.
17. Бех І.Д., Алєксєєнко Т.Ф., Балл Г.О. та інш. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Світ виховання. – 2004. – № 4(5). – С. 6-30.
18. Никандров Н.Д. Ценности как основа целей воспитания // Школа духовности. – 1997. – № 3. – С. 23-29).
19. Лебідь Ірина. Цінності як категорія педагогічного дослідження // Рідна школа. – 2006. – № 2. – С. 15-17.
20. Дьяур Галина. Теоретичні підходи до обгрунтування цінностей сучасного українського виховання // Рідна школа. – 2006. – № 7. – С. 22-25.
21. Бутова Олеся. Моральне буття людини важливіше від буття матеріального // Рідна школа. – 2006. – № 5. – С. 23-24.)
22. Психология: комплексный подход / M. Айзенк, П. Брайант, X. Куликэн, и др.; Под ред. М. Айзенка; Пер. с англ. С.Б. Бенедиктова. – Минск: Новое знание, 2002. – С. 159.
23. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. Введение в психологию. – М., 1974.
24. Клацки Р. Память человека. Структуры и процессы. – М., 1978.
25. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. – М., 1980.
26. Норман Д. Память и научение. – М., 1985.
27. Коменский Я.А. Материнская школа // История зарубежной дошкольной педагогики. – М., 1986.
28. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 т. – М., 1984. – Т. 4.
29. Масару Ибука. После трех уже поздно. – М., 1991.
30. Мартынов Л. Сорок восьмой Маугли // Вокруг света. – 1985. – № 6. – С. 60, 61.
31. Войно М.С. Возрастная изменчивость цито- и миелоархитектонических структур в прецентральной области мозга в постнатальном онтогенезе человека: Автореф. дисс. ... канд. биол. наук. – М., 1961. – С. 17-19.
32. Блинков С.М., Глезер И.И. Мозг человека в цифрах и таблицах. – Л., 1964.
33. Мак-Фарленд Д. Поведение животных: Психобиология, этология и эволюция: Пер. с англ. – М., 1988. – С. 146.
34. Хорольская Елена, Углецова Мария. Детство, испорченное телевизором. Очень плохая новость: украинские дети – чемпионы мира по поглощению телепродукции // Газета по-киевски. – 11 апреля 2006 г. – № 81.
35. Національна доктрина розвитку освіти // Дошкільне виховання. – 2002. – № 7. – С. 4-9.
11 червня 2008
Віталій Колісник