Програма політичної партії «удар (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» від успіху людини до успіху країни!
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСильне громадянське суспільство – запорука демократичного розвитку та ефективного державного управління Досі не передбачено спеціального прозорого ресурсного забезпечення здійснення заходів державної політики для сприяння розвитку г Державою не передбачені відкриті конкурсні процедури для інститутів громадянського суспільства Якими мають стати громадянське суспільство в Україні та державна політика щодо нього? Як цього досягти? РІВНОПРАВНА ПОЛІТИКА МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ З національнИМИ меншинАМИ Ґендерна політика Рівність прав та можливостей жінок і чоловіків розглядається як другорядне, неважливе питання, на яке можна реагувати формально Жінки не в змозі достатньою мірою використовувати свій освітній, організаторський, культурний потенціал Якою має бути ґендерна політика? Чому необхідні зміни в цій сфері? Що потрібно зробити? Політичні реформи Ми бачимо Україну державою, в якій перед законом є рівними і звичайний громадянин, і владний діяч Партії конкурують між собою на основі політичних ідей та стратегій, а не популістських гасел Місцеве самоврядування є основою розвитку держави Діяльність влади є прозорою Як цього досягти? Повноваження між вищими органами державної влади повинні бути чітко розподіленими Президент повинен залишатися главою держави, але при цьому його повноваження мають бути збалансовані з механізмами їхньої реаліз Прозорість діяльності влади – запорука демократичного розвитку України ... Оких реформ та системної модернізації країни, зазначив, що ключовою умовою успіху реформ, 137.11kb. СИЛЬНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – ЗАПОРУКА ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Якими є відносини громадянського суспільства та держави сьогодні? Ми запроваджуємо та дотримуємося цінностей об’єднаної Європи – це захист прав людини, верховенство права, розвиток демократії. Такі засадничі принципи напряму пов’язані з розвитком громадянського суспільства, становленням та зміцненням його незалежних інститутів, формуванням та реалізацією публічної політики і культурного життя. Будь-яка державна політика тільки тоді буде дієвою та результативною, коли вона стане зрозумілою для громадян. Виконання цього завдання потребує щонайширшого залучення інститутів громадянського суспільства. На шляху розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні існує низка системних перешкод інституційного, законодавчого, ресурсного та світоглядного характеру, які заважають демократизації суспільного життя, роблять владу та її політику відірваною від організацій громадянського суспільства, а «третій сектор» - вразливим та слабким. «Квазігромадянське суспільство» замість повноцінного партнера влади В українському суспільстві залучення громадян до процесу формування та реалізації рішень державної політики з боку інститутів влади залишається декларацією. Організації громадянського суспільства не визнаються інститутами влади як повноцінні партнери у суспільному діалозі. Навпаки, влада стимулює створення «квазігромадянського суспільства», яке пов’язане з нею, а отже, й залежить від неї. Таке «квазігромадянське суспільство» не здатне повноцінно здійснювати моніторинг політики та громадський контроль за діями влади, воно потрібне для імітації реформ, забезпечення псевдогромадянської участі у владних проектах. Така складова громадянського суспільства, як профспілковий рух, переживає кризу, профспілки не завжди ефективно представляють та захищають соціальні та економічні інтереси громадян, відстоюють громадянські права і свободи найманих працівників. Відсутність державної політики підтримки незалежного громадянського суспільства Українській владі бракує стратегічного бачення щодо необхідності проведення політики підтримки незалежного громадянського суспільства. З боку влади відсутнє усвідомлення того, що результативність та ефективність політики значною мірою пов’язана з її підтримкою з боку суспільства. Громадські організації, благодійні фонди, які проводять в життя суспільно важливі ініціативи в сфері захисту прав людини, охорони здоров’я, збереження екології, розвитку освіти, допомоги неповносправним, практично знаходяться поза увагою держави. Досі не передбачено спеціального прозорого ресурсного забезпечення здійснення заходів державної політики для сприяння розвитку громадянського суспільства. Брак стимулів для вияву бізнесом соціальної відповідальності Сьогодні переважна більшість громадських та благодійних організацій не мають вільного доступу до державної підтримки. Відповідні процеси часто є непрозорими та підпадають під корупційні ризики. Організації, котрі знаходяться на фінансовому утриманні влади, змушені відстоювати виключно її інтереси. Водночас, громадські інститути повинні зберігати максимальну незалежність від влади для того, аби мати реальну можливість її повноцінно контролювати. Паралельно з цим відсутня стратегічна політика заохочення розвитку меценатства та благодійництва, які би сприяли підвищенню рівня громадської активності, розвитку культурних та соціальних ініціатив, соціальної відповідальності бізнесу. Державою не передбачені відкриті конкурсні процедури для інститутів громадянського суспільства. Умови участі у державних закупівлях є надто обтяжливими для громадських організацій. Благодійні організації позбавлені права на отримання державної фінансової підтримки для реалізації проектів та програм, не пов’язаних безпосередньо із наданням благодійної допомоги. Якими мають стати громадянське суспільство в Україні та державна політика щодо нього? Внесок інститутів громадянського суспільства в соціальний добробут, культурне життя має бути не менш важливим для успіху країни, ніж ефективна державна політика. Тому нашим ключовим завданням є забезпечення реалізації права громадян щодо реальної участі в управлінні державними справами. Держава не повинна ставити перепони для повноцінного розвитку громадянського суспільства, тиснути на громадські інституції за допомогою політичних, економічних, судових чи інших важелів. «Третій сектор» спонукає владу до відкритості, прозорості та підзвітності, здійснення урядування в інтересах всієї громади, а не вузького кола обраних осіб. Дієве залучення інститутів громадянського суспільства до політико-управлінських справ є протидією подвійним стандартам, корупційним схемам, існуючій несправедливості у відносинах держава - суспільство. Дотримання прав людини, децентралізація влади, адміністративно-територіальна реформа, удосконалення системи місцевого самоврядування неможливі без широкої участі громадян у формуванні та реалізації державної політики, їхнього залучення до процесів ухвалення рішень. Нашим ключовим завданням є забезпечення реалізації права громадян щодо участі в управлінні державними справами та задоволенні їхньої потреби в правдивій інформації. Це передбачає налагодження ефективної взаємодії органів влади з організаціями громадянського суспільства. Як цього досягти? Напрямок головного удару – відсутність стимулів для реалізації соціальних проектів та благодійництва Демократія участі та суспільний діалог. Ми для країни – країна для нас Для виправлення ситуації стосовно залучення інститутів громадянського суспільства до процесів формування політики й ухвалення рішень ми вважаємо за необхідне:
Підтримка розвитку громадянського суспільства: від декларацій до реальних справ Для вирішення проблем законодавчого регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства необхідні:
Соціальний капітал та соціальна відповідальність – засади демократичних реформ Для зростання організаційних можливостей громадянського суспільства та реалізації ефективної державної політики щодо громадських організацій необхідно:
РІВНОПРАВНА ПОЛІТИКА МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ З національнИМИ меншинАМИ Задоволення мовно-культурних потреб національних меншин та етнічних спільнот як шлях до політики міжкультурного діалогу Гармонійний соціокультурний розвиток національних меншин, політика міжкультурного діалогу, повага до культурного розмаїття та гарантовані механізми захисту прав національних меншин, проведення політики суспільної інтеграції гарантуватиме розвиток толерантності в українському суспільстві, підвищить рівень соціальної взаємодії та збагачення багатогранної культури громадянської нації. Загальну ситуацію в державній політиці в сфері міжетнічних відносин, дотримання прав меншин характеризує комплекс наступних викликів:
Для задоволення прав національних меншин та етнічних спільнот у відповідності до сучасних європейських стандартів, підвищення рівня толерантності в суспільстві потрібно вирішити завдання:
ҐЕНДЕРНА ПОЛІТИКА ЖІНКАМ І ЧОЛОВІКАМ - РІВНІ ПРАВА ТА МОЖЛИВОСТІ Які Ґендерні проблеми є сьогодні в Україні? Стереотипні уявлення про роль і обов'язки жінок у сім'ї та в суспільстві В українському суспільстві панують ґендерні стереотипи, які є першопричиною несприятливого становища жінок у політичній сфері, на ринку праці та в інших сферах. Прояви сексизму в рекламі та у засобах масової інформації підсилюють та закріплюють у свідомості людини ідею пасивності, підлеглості, залежності та беззахисності жінки перед чоловіком. Рівність прав та можливостей жінок і чоловіків розглядається як другорядне, неважливе питання, на яке можна реагувати формально чи зовсім залишати поза увагою. Низький відсоток жінок, які обіймають ключові посади у владі та бізнесі Дисбаланс у співвідношенні жінок і чоловіків, які присутні в органах влади, посилює диспропорції в суспільстві, позбавляє їх можливості ухвалювати найбільш ефективні, виважені та корисні для всіх рішення. Жінки не в змозі достатньою мірою використовувати свій освітній, організаторський, культурний потенціал у сфері прийняття важливих політичних і суспільно-економічних рішень, у розробці та реалізації економічної і фінансової політики. Фактичні бар’єри перед чоловіками і жінками у збалансованій участі в професійній і сімейній (особистій) сферах Закон стверджує, що жінки і чоловіки мають рівні права і на працю, і на сімейне життя, але фактично ці права є різними. Для жінок це стосується подвійного навантаження – у сім’ї та на роботі - і проблем з кар’єрним зростанням, для чоловіків – обмеження можливостей для виховання дітей та участі в сімейному житті. Розрив у часі на оплачувану і неоплачувану роботу у зв’язку зі стереотипними ґендерними ролями, нерівний розподіл сімейних обов’язків, а також збереження ґендерної сегрегації на ринку праці посилюють економічні диспропорції між жінками і чоловіками. Ґендерно тенденційний характер освіти Навчальні програми, матеріали, як і освіта в цілому, мають ґендерно тенденційний характер із стереотипним зображенням жінок і чоловіків та дискримінаційним розподілом предметів. Ігнорування відмінностей між жінками та чоловіками у соціальних програмах У програмах, спрямованих на подолання соціальних проблем, відсутня чітка картина у відмінностях здоров’я та соціальних факторах впливу для жінок і чоловіків. Також спостерігаються диспропорції у доступі до медицини жінок і чоловіків, зокрема в сільській місцевості. Розрив у доходах жінок і чоловіків Жінки рідше, ніж чоловіки, мають високооплачувану роботу, вони частіше працюють неповний робочий день, їхня середня заробітна плата істотно нижча, ніж у чоловіків, і принцип рівної оплати за рівну працю і працю рівної цінності не завжди дотримується повною мірою. Дискримінація за ознаками статі та ґендерне насильство Насильство щодо жінок є одним з найбільш серйозних порушень прав людини та основних свобод жінок, перешкодою на шляху реалізації цих прав та свобод. Порушення певних прав людини, включно з дискримінацією за ознакою статі, є причиною і наслідком торгівлі людьми. Цей феномен є специфічним проявом насильства та сучасною формою рабства, що є злочином проти гідності та недоторканності людини. Якою має бути ґендерна політика? Чому необхідні зміни в цій сфері? Суспільство розвивається краще, коли ефективно використовує всі свої ресурси, зокрема, людські. Ефективність використання людських ресурсів залежить від того, наскільки повно кожна людина може задіяти свої індивідуальні можливості. Проблема реалізації принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (ґендерної рівності) стосується як жінок, так і чоловіків, тому що впливає на суспільство в цілому. Жорсткий розподіл ролей і відповідальності між жінками і чоловіками є перешкодою на шляху ефективного розвитку. Тому ми виступаємо за рівноправну участь жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства і держави. ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ? Напрямок головного удару – дискримінація за ознакою статі у суспільному та державному житті Підвищення ефективності державного регулювання політики ґендерної рівності Для цього необхідно:
Вирівнювання ґендерного дисбалансу Для цього необхідно:
Гармонізація сімейного (особистого) і професійного життя Для цього маємо:
Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці Для цього необхідно:
Ліквідація диспропорцій та забезпечення рівних прав на охорону здоров’я Для цього необхідно:
Скорочення розриву в доходах жінок і чоловіків Для цього ми маємо:
Подолання ґендерних стереотипів у суспільстві Для цього необхідно:
Протидія дискримінації за ознаками статі, ґендерному насильству та торгівлі людьми Для цього необхідно:
ПОЛІТИЧНІ РЕФОРМИ ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ, ПОВАГА ДО ЗАКОНУ, ВІДПОВІДАЛЬНА ВЛАДА Якою є політична система сьогодні? Відсутність ідеологічних представницьких партій Майже дві сотні зареєстрованих в Україні партій є політичними об’єднаннями, що виникли з метою одержання доступу до влади та її ресурсів, але нездатні ефективно працювати з виборцями та суспільними інтересами. Такі об’єднання відрізняються одне від одного лише завдяки експлуатації ними гострих питань, що були нав’язані суспільству в результаті постійної діяльності з розділення електорату. Недосконалість виборчого законодавства Чинне виборче законодавство не гарантує справедливих і прозорих виборів та не забезпечує еволюційної ротації політичної еліти. На парламентських виборах громадяни позбавлені реального вибору, оскільки можуть віддати голос лише за списки, які в більшості своїй сформовані закритим від громадськості шляхом. Разом з тим, при обранні народних депутатів за мажоритарною системою необхідний результат забезпечується завдяки адміністративному ресурсу. Непрофесіоналізм депутатського корпусу та втрата Парламентом представницького характеру За останній час Парламент остаточно дискредитував себе. Зрада політичних цілей, для досягнення яких виборці надали депутату мандат, стала звичним явищем. За широкою депутатською недоторканістю нерідко ховаються злочинні та корисливі діяння. Роль парламентарів звелася до натискання кнопки для голосування за себе та за відсутніх у залі колег. Парламент ухвалює переважно ті рішення, що покликані забезпечити самозбереження у владі чинних політиків або задовольнити інтереси певних олігархічних груп. Незбалансована організація влади Відсутність належного механізму стримувань і противаг потенційно несе загрозу або узурпації влади політично сильнішим суб’єктом, або постійних конфліктів між вищими органами державної влади. Велика концентрація повноважень в руках Президента призводить до функціонального паралічу владного механізму. Проблеми нагромаджуються, однак вирішити їх Президент інституційно не спроможний, а Уряд позбавлений самостійності. Системні порушення Конституції Конституція стала об’єктом політичних маніпуляцій, і держава опинилася у нездоровому стані перманентної конституційної реформи. Внесення змін до Основного Закону в політичних цілях не знаходить підтримки та розуміння суспільства. Конституція втратила повагу народу. В Україні влада порушила і сплюндрувала суспільний договір, яким є Конституція. Політизація Конституційного Суду України Конституційний Суд є тим органом, що покликаний постійно та неухильно забезпечувати діяльність влади у конституційних межах. Проте в Україні єдиний орган конституційної юстиції почав обслуговувати владу, потураючи недемократичним методам ведення політики. Принцип верховенства права і національні інтереси українського народу Конституційний Суд не захищає. Громадянське суспільство – поза участю у державних справах Народ позбавлений можливості впливати на прийняття важливих державних рішень та безпосередньо вирішувати справи місцевого значення. Місцеві референдуми, які широко застосовуються у демократичних країнах, в Україні не можуть бути належно проведені через відсутність необхідного законодавчого регулювання. Натомість всеукраїнський референдум часто застосовується владою як інструмент для узаконення недемократичних змін. Влада ухвалює рішення закрито від суспільства. Свобода слова, мирних зібрань та інші політичні свободи обмежуються. Якою має бути політична система? Ми бачимо Україну державою, в якій перед законом є рівними і звичайний громадянин, і владний діяч. Конституція є безумовним авторитетом, і зміни до неї вносяться за легітимною процедурою на основі широкої суспільної підтримки, лише заради удосконалення організації влади чи механізму гарантування прав людини. Партії конкурують між собою на основі політичних ідей та стратегій, а не популістських гасел. Громадяни обирають владу на чесних і прозорих виборах. Виборча система спрямована на найповніше забезпечення народного волевиявлення та обрання до представницьких органів порядних і професійних людей. Парламент представляє інтереси усього народу. Народні депутати несуть відповідальність за свою діяльність перед виборцями. Організація влади є раціональною та ефективною. Державні функції віддаються тим органам, які найкраще можуть забезпечити їхнє виконання. Існує збалансований механізм стримувань і противаг між вищими органами державної влади, який, з одного боку, забезпечує вироблення єдиної політики та її належну реалізацію і, з іншого боку, не допускає узурпації влади кимось із владних суб’єктів. Місцеве самоврядування є основою розвитку держави. Органи місцевого самоврядування мають достатньо ресурсів для належного задоволення потреб громади. Діяльність влади є прозорою. Громадяни можуть проконтролювати, як і на що витрачаються кошти державного та місцевого бюджетів. Інформація про доходи і видатки посадовців та їхніх сімей є повною та відкритою. Політики йдуть у відставку у разі очевидного незадоволення громадян їхньою діяльністю або вчинення дій, несумісних із представництвом держави. Конституційний Суд складають особи, які є суспільними авторитетами та визнаними правниками. Вони є незалежними та неупередженими. Держава через податкові та інші механізми сприяє розвитку інституціям громадянського суспільства, благодійництву. Громадяни відчувають відповідальність за стан справ у своїй громаді, регіоні та державі і мають на кожному із рівнів усі необхідні важелі для участі у вирішенні проблем та впливу на владу. Як цього досягти? Україна – це держава, в якій люди житимуть достойно, бо будуть ефективно працювати та оберуть собі на службу професійну, відповідальну і чесну владу на центральному та місцевому рівнях. Напрямок головного удару – система виборів із закритими списками, яка позбавляє громадян можливості впливати на склад депутатського корпусу Реформування виборчої системи Насамперед необхідно запровадити на парламентських виборах пропорційну виборчу систему голосування за відкритими списками у багатомандатних регіональних округах з преференціями, коли черговість проходження кандидатів від партії до Парламенту визначається за результатами голосування виборців, а не визначеними керівництвом партії місцями у списку. Така виборча система встановить зв’язок народного депутата із виборцями, мінімізує можливість потрапляння до Парламенту продажних та безвідповідальних політиків, а також сприятиме формуванню інституційно сильних політичних партій. Населення регіональних округів знатиме, хто представляє їх у Парламенті. Депутати сільських та селищних рад повинні обиратися за мажоритарною виборчою системою. На місцевому рівні така система здатна найефективніше забезпечити репрезентативність населення та обрання представників, здатних краще за інших впоратися із проблемами громади. На виборах до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад наша партія виступає за обрання депутатів за пропорційною виборчою системою за відкритими списками з преференціями. Міських, селищних та сільських голів необхідно обирати абсолютною більшістю голосів, тобто проводити другий тур виборів, якщо у першому ніхто з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців. Виборчий закон повинен бути стабільним і не може створювати більш сприятливі умови для владної чи іншої політичної сили. Для цього необхідно ухвалити Виборчий кодекс, який гарантуватиме чесні, прозорі та конкурентні вибори, що будуть відповідати європейським стандартам. Впровадження державного фінансування парламентських партій Для розвитку справжньої демократичної партійної системи необхідно запровадити державне фінансування політичних партій, що подолали виборчий бар’єр на парламентських виборах, та тим, котрим не вистачило 1% (або менше) голосів виборців для подолання виборчого бар’єру. В рамках держави витрати на таке фінансування є мізерними. Разом з тим - це єдиний шлях забезпечити незалежність політичних партій від олігархічного капіталу і спрямувати їхню діяльність на благо громадян. Практика державного фінансування політичних партій існує у більшості країн Європи. Реформа законодавства про політичні партії спрямовуватиметься насамперед на забезпечення внутрішньопартійної демократії та на прозорість фінансування політичних партій. Громадяни повинні мати доступ до повної та достовірної інформації про те, звідки політична партія взяла гроші, і на що вони були витрачені. Обмеження депутатської недоторканості Слід обмежити депутатську недоторканість. Конституційна вимога щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності має чітко дотримуватися. Повноваження припиняти дію мандату народних депутатів-сумісників необхідно надати Центральній виборчій комісії. Вимога щодо виключно особистого голосування депутатів Народний депутат повинен голосувати лише особисто. Порушення вимоги про особисте голосування має тягнути за собою накладення санкцій на народного депутата аж до позбавлення його мандату. За загальним правилом рішення Парламенту мають прийматися більшістю від присутніх на засіданні народних депутатів при встановленні кворуму у дві третини від загальної чисельності народних депутатів України. Конституція має чітко передбачати випадки, коли для ухвалення рішення необхідною є абсолютна чи інша кваліфікована більшість голосів депутатів. Такий підхід відповідатиме європейській практиці. Необґрунтована вимога про ухвалення всіх рішень Парламенту більшістю від його загального складу великою мірою призвела до ситуації, що склалась із голосуванням депутатів за себе та відсутніх колег. Градація законів на органічні та звичайні Доцільно запровадити градацію законів на органічні та звичайні. Органічними є ті закони, ухвалення яких прямо передбачається Конституцією. Органічні закони повинні ухвалюватися більшістю від загального складу Парламенту і набирати чинності лише за умови встановлення Конституційним Судом їхньої відповідності Конституції. Попередній конституційний контроль щодо органічних законів унеможливить ганебну практику свідомого ухвалення неконституційних положень перед визначальними для розвитку держави подіями, як то вибори, формування урядової більшості тощо. Рішення Конституційного Суду постфактум, для прикладу, про те, що положення виборчого закону є неконституційним, якщо вибори вже відбулися, не завжди спроможне відновити належний правовий порядок. Також політичні наслідки від застосування неконституційних положень є значним фактором тиску на Конституційний Суд при ухваленні рішення щодо цих положень. Попередній конституційний контроль щодо органічних законів усуне ці недоліки та сприятиме утвердженню верховенства права в Україні. Впровадження народної законодавчої ініціативи Доцільно закріпити народну законодавчу ініціативу, тобто право певної кількості громадян України вносити на розгляд Парламенту законопроекти. Такі законопроекти повинні розглядатися першочергово. Встановлення ефективних стримувань та противаг Механізм змішаної республіки (парламентсько-президентської) має бути втілений коректно. Повноваження між вищими органами державної влади повинні бути чітко розподіленими. Визначальні повноваження щодо формування та реалізації державної політики мають бути закріплені за Урядом, котрий нестиме політичну відповідальність лише перед Парламентом. Повноваження Президента відправляти Уряд у відставку слід скасувати. Програма діяльності Уряду повинна затверджуватися при його формуванні та передбачати стратегію державної політики. Варто запровадити конструктивний вотум недовіри, коли Парламент може відправити Уряд у відставку лише за умови сформування нового. Президент повинен залишатися главою держави, але при цьому його повноваження мають бути збалансовані з механізмами їхньої реалізації. Конституція повинна виділяти три сфери повноважень Президента: перша, в якій Президент матиме право виносити рішення за власною ініціативою; друга, в якій Президент виноситиме рішення за поданням Уряду або окремих урядовців; та третя, укази Президента в якій мають набувати чинності лише після контрасигнації Прем’єр-міністром і відповідним членом Уряду. Децентралізація влади Надзвичайно важливими для успішного розвитку України є проведення децентралізації влади та інституційне і фінансове зміцнення місцевого самоврядування. На державному рівні мають вирішуватися лише питання державного значення, а також ті, які не можуть бути вирішені на місцевому рівні. Політична незаангажованість Конституційного Суду України Потрібно забезпечити входження до складу суддів Конституційного Суду найдостойніших та найбільш фахових людей. Вони мають призначатися Парламентом і Президентом лише з числа осіб, відібраних незалежною кваліфікаційною комісією. Підстави та процедура припинення повноважень суддів Конституційного Суду повинна унеможливлювати політичний тиск на них. Підзвітність влади громадянам Держава не може втручатися у справи громадянського суспільства. Перепони для реалізації політичних свобод громадян мають бути скасовані. Державні та комунальні ЗМІ будуть роздержавлені, також буде запроваджене суспільне мовлення. Необхідно передбачити механізми захисту журналістів від впливу власників ЗМІ та представників влади. Правовий захист журналістів та джерел їхньої інформації, можливість вільного доступу до інформації, ліквідація різноманітних форм цензури та самоцензури у журналістській діяльності сприятимуть розвитку основних цінностей громадянського суспільства. Прозорість діяльності влади – запорука демократичного розвитку України. Має бути забезпечений доступ до публічної інформації. Органи державної влади та місцевого самоврядування регулярно звітуватимуть перед суспільством про виконану роботу та витрачені кошти. Посадовці декларуватимуть доходи, фінансові зобов’язання та витрати – свої власні та членів своїх сімей. Такі декларації мають бути відкритими для громадян. Державний контроль за доходами і витратами посадовців та членів їхніх сімей слід посилити. Громадські обговорення соціально значущих рішень Необхідно створити механізми широкої участі громадян у справах держави та місцевих громад. Важливі рішення мають ухвалюватися лише після консультацій з громадськістю. Можливості для безпосередньої участі членів громад у прийнятті рішень на місцевому рівні мають бути розширені через слухання, місцеві ініціативи, місцеві референдуми. Держава повинна сприяти самоорганізації громадян. Всеукраїнський референдум може проводитися виключно в порядку і з підстав, передбачених Конституцією. Вирішення деяких проблем вимагає внесення змін до Конституції України. Відкритий, чесний, прозорий, політично незаангажований конституційний процес має покласти край маніпуляціям із Конституцією, відновити її легітимність та авторитет. Зміни до Конституції повинні пройти широке експертне та громадське обговорення. Оновлена Конституція утвердить універсальні, справедливі та виважені правила, що припинять владне свавілля. Збільшення політичної відповідальності за зміни Конституції Доля Основного Закону держави великою мірою залежить від його захищеності. Знущання над Конституцією стало можливим через слабкий захист її положень, що стосуються організації влади. Необхідно встановити, що після внесення Парламентом змін до Конституції повинні відбутися парламентські вибори. Конституційні зміни вважатимуться прийнятими, якщо Парламент нового скликання затвердить їх двома третинами голосів. Політики вже не зможуть змінювати Конституцію поспіхом заради кон’юнктурної вигоди. Нове скликання Парламенту фактично виконуватиме установчу функцію, адже народ при наданні мандатів депутатам зважатиме, хоче він запровадження конституційних змін чи ні. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – ФУНДАМЕНТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ ЩО МИ МАЄМО ЗАРАЗ В СИСТЕМІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ? З моменту проголошення незалежності Україна прагне до створення потужного та ефективного місцевого самоврядування, але здійснення цієї мети значно ускладнюється через збереження радянської побудови адміністративно-територіального устрою та територіальної організації влади. Головною вадою цієї системи є надмірна централізація. Установи центральної влади максимально сконцентрували у своїх руках фінансові, майнові та земельні ресурси, а також владні повноваження, позбавляючи у такий спосіб територіальні громади реальних можливостей ефективно вирішувати питання власної життєдіяльності та розвитку. Вісімдесят відсотків бюджетних коштів в Україні перерозподіляються через державний бюджет, і лише двадцять відсотків – через місцеві бюджети. Це вкрай негативно позначається на якості життя громадян, створює несприятливий інвестиційний клімат, відчутно ускладнює підприємницьку та соціальну активність. У структурі собівартості товарів та послуг, які представлені на українському ринку, значною є частка корупційної складової, яка виникає внаслідок специфічних умов взаємодії підприємців з місцевою владою. Неефективність та корумпованість місцевого самоврядування є однією з головних причин зростання суспільної недовіри до нього та являє собою вагомий чинник відчуження суспільства від влади. Виходячи з цього, ми ставимо собі за першорядну мету подолати загрозливу тенденцію деградації місцевого самоврядування як самостійної системи самоорганізації і діяльності громадян щодо захисту своїх інтересів. У цій політиці ми будемо керуватися Європейською хартією місцевого самоврядування та Європейською хартією міст. ЯКЕ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ПОТРІБНЕ УКРАЇНСЬКИМ ГРОМАДАМ? Засадничими принципами здійснення місцевого самоврядування ми визначаємо:
У пропонованій нами моделі самоврядування в Україні, його первинною – головною – ланкою має стати територіальна громада. Територіальні громади мають володіти усією повнотою самоврядних прав, які не можуть бути обмежені чи відібрані будь-якими державними органами, окрім випадків надзвичайних ситуацій. Юрисдикції територіальних громад поширюються на території, прилеглі до населених пунктів. Таким чином уся територія України (окрім Чорнобильської зони відчуження) перебуває у юрисдикції громад. Територіальні громади в обов’язковому порядку мають свої статути, генеральні плани розвитку, земельні кадастри, реєстри прав власності на нерухомість та детальні плани забудови. Статути громад підлягають реєстрації, а генеральні плани - науковій експертизі та реєстрації. Належність громадянина до територіальної громади визначається його внесенням до виборчих списків виборчої дільниці на підставі проживання та/або володіння нерухомістю та/або працевлаштування та/або сплати податків на території, що належить до певного населеного пункту та перебуває у юрисдикції відповідної громади. Право голосування на місцевих виборах набувається громадянином, якому на день голосування виповнилося шістнадцять років та який на підставі отриманого паспорту внесений до реєстру виборців. Правом бути обраним депутатом місцевої ради або міським, селищним, сільським головою користуються особи, які на день голосування досягли вісімнадцятирічного віку. Представницькі органи громад мають право запроваджувати підвищені стандарти якості товарів і послуг на своїх територіях, визначати обсяги та види санкцій стосовно порушників вимог та правил, передбачених нормативно-правовими актами, що діють на території громади. Громадяни мають незаперечне право об’єднуватися у територіальні колективи – органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні та квартальні комітети, які, зокрема, володіють правами погодження розташування об’єктів забудови та благоустрою. Органи саморганізації населення можуть виступати замовниками комунальних послуг, послуг з благоустрою та безпеки. Громадські організації та релігійні громади, утворені відповідно до законодавства, мають право цільовим чином отримувати кошти з місцевих бюджетів на свою статутну діяльність, якщо вона становить суспільну користь для громад, та виступати партнерами місцевої влади у спільних проектах на умовах максимального контролю з боку інших громадських організацій та прозорості їхньої діяльності. Економічною основою місцевого самоврядування є місцеві фінанси, комунальне майно та земля. Розпорядження цими активами є цілковитою компетенцією територіальних громад, за винятком об’єктів, щодо яких встановлено законодавчі обмеження (споруди пам’яток історії та культури, землі заповідників та інших природоохоронних установ, об’єкти військового призначення тощо). Бюджети громад формуються за рахунок частки прибуткового податку з громадян, оподаткування нерухомості, платні за землекористування, місцевих зборів та інших платежів фізичних та юридичних осіб, які запроваджуються органами місцевого самоврядування на підставі відповідного закону, а також господарської діяльності громад. Громади, які не мають фінансової змоги забезпечити ресурсну самодостатність, отримують дотації за рахунок державного бюджету, відповідно до нормативів, встановлених Парламентом. Бюджети районів формуються за рахунок відрахувань з бюджетів територіальних громад відповідно до погодженого з кожною громадою окремо нормативу, але не менше відсотка, визначеного Парламентом. Такі внески сплачують лише громади, бюджети яких не дотуються за рахунок державного бюджету. Обсяги дотацій бюджетам громад з державного бюджету розраховуються Урядом чи уповноваженим ним органом для кожної громади окремо. Такі дотації перераховуються безпосередньо на бюджетні рахунки виконавчих органів дотованих громад в обсягах та у терміни, встановлені Урядом. Місцева влада функціонує на засадах максимальної прозорості та доступності для громадян. Бюджети територіальних громад, їхні генеральні плани, рішення місцевих рад та їхніх виконавчих комітетів, розпорядження місцевих голів, інші нормативні та розпорядчі документи підлягають обов’язковій публікації на сайтах відповідних місцевих рад. Надходження до міських бюджетів та видатки з них на рівні первинних документів щомісяця публікуються. Усі засідання міських рад є відкритими для працівників засобів масової інформації та громадськості і транслюються засобами телебачення або Інтернету. Голосування депутатів місцевих рад та членів виконавчих комітетів є лише поіменними (за винятком кадрових питань), а їхні результати є повсякчас доступними для ознайомлення усіма бажаючими. Функції обласних державних адміністрацій обмежуються контролем за дотриманням законодавства, та координацією діяльності органів влади при здійсненні масштабних проектів розвитку інфраструктури регіонів, ліквідації надзвичайних ситуацій, здійсненні соціальної та гуманітарної політики тощо. В міських територіальних громадах має бути запроваджено електронну систему голосування на виборах та створено механізми електронних референдумів та консультативних опитувань членів громади з актуальних питань її життя. Аналогічним чином можуть здійснюватися консультації з мешканцями на рівні мікрорайонів та кварталів. Депутати сільських та селищних рад обиратимуться за мажоритарною виборчою системою. Обрання депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад повинно відбуватися за пропорційною виборчою системою за відкритими списками з преференціями. Міських, сільських та селищних голів необхідно обирати абсолютною більшістю голосів, тобто проводити другий тур виборів, якщо у першому ніхто з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців. Голови місцевих рад за посадою очолюють виконавчі комітети, які формуються відповідними радами. Регламент діяльності органу місцевого самоврядування, умови формування та роботи громадських рад при виконавчих органах місцевої влади є обов’язковою складовою частиною статуту територіальної громади. Районні ради формуються шляхом делегування до їхнього складу депутатів рад відповідних територіальних громад пропорційно до чисельності їхнього населення. Районні ради формують виконавчі комітети, які здійснюють управління об’єктами інфраструктури надання послуг населенню. Діяльність районних рад та їхніх виконавчих комітетів визначається законом. Райони не мають власних статутів. Керівників місцевої поліції має обирати відповідна територіальна громада. Вона також повинна мати можливість відкликати їх з посади у разі втрати довіри. Районні державні адміністрації підлягають ліквідації. Їхні повноваження перерозподіляються між виконавчими комітетами районних рад і відповідними територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади на районному, міжрайонному або обласному рівні. Місцеве самоврядування у містах Києві та Севастополі здійснюється їхніми територіальними громадами без жодних винятків та обмежень. Функції Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій обмежуються контролем за дотриманням законодавства та координацією діяльності відповідних органів влади у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, здійсненні соціальної та гуманітарної політики тощо. ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ? Напрямок головного удару – узурпація державою самоврядних повноважень місцевих громад |