Е. А. Зінь регіональна економіка
| Вид материала | Документы |
- Опис кредитного модуля (дисципліни), 179.54kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
- Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
- Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
- Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
- Перелік екзаменаційних питань з курсу «Регіональна економіка», що потребують розгорнутої, 27.33kb.
- Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни " Регіональна економіка" для студентів, 3057.55kb.
- Металургійний комплекс України, його структура І стан; Роль машинобудівного комплексу, 23.01kb.
- Економіка праці й, 310.16kb.
- Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
70
Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА
2 Обсяг земельних ресурсів просторово обмежений, їх неможливо
збільшити як це можна здійснити з іншими засобами виробництва.
3 Земельні участки належать певному регіону і їх неможливо пе
реміщувати із одного регіону в інший, що викликає необхідність
створення спеціальних засобів обробітку землі, впровадження
притаманних певному регіону засобів родючості, продуктивності.
Використання земельних ресурсів сільськогосподарського при
значення залежить від результатів сільськогосподарського виробниц
тва, правового забезпечення власності на землю.
Після проголошення незалежності України розпочалася земельна реформа, основним завданням якої була передача земель у власність колективних сільськогосподарських підприємств та інших сільськогосподарських формувань. Згідно з постановою Верховної Ради «Про прискорення земельної реформи і приватизації землі» (1992 р.) розпочато роздержавлення земель, передачу їх у колективну та приватну власність, затверджено форму державного акта на право колективної власності на землю. Однак уже перший досвід такого реформування показав, що передача землі у власність колективним сільськогосподарським підприємствам сама по собі не перетворює членів цих підприємств у справжніх господарів землі.
Постановою Верховної Ради України «Про Концепцію національної програми відродження села на 1995-2005 роки» (1994 р.) встановлено, що держава стимулює становлення різних форм господарювання в аграрній сфері, забезпечуючи трансформацію колективних і державних сільськогосподарських підприємств в акціонерні та пайові господарства, малі підприємства, асоціації кооперативів і селянських господарств, селянські спілки тощо.
Курсом на реформування земельних відносин були визначені основні завдання діяльності, які передбачали здійснення:
вартісної грошової оцінки земель;
передачу земель у колективну та приватну власність;
паювання земель колективної власності та сертифікація паїв.
Паювання передбачає виділення кожному членові колективного сільськогосподарського підприємства земельної частки (паю) в натурі
71
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
у вигляді земельної ділянки, право на яку посвідчується державним актом приватної власності на землю.Проте паювання земель колективної власності також не досягло основної мети земельної реформи — перетворення членів колективних сільськогосподарських підприємств у працівників-власників. Члени колективних сільськогосподарських підприємств навіть після паювання землі та майна залишаються найманими працівниками колективних сільськогосподарських підприємств, які не мають ні землі, ні майна.
З прийняттям Конституції України (1996 р.) право власності на землю стало гарантованим, а форми власності — такими ж як і у всіх цивілізованих країнах. Прилюдна власність об'єднує власність на землю держави та власність територіальних громад (комунальна власність), а приватна — власність громадян і власність юридичних осіб. Передача землі та майна у приватну власність членів колективних сільськогосподарських підприємств супроводжувалась реструктуризацією підприємств, створенням на їхній основі одного чи кількох суб'єктів господарської діяльності ринкового типу. В результаті реструктуризації передбачено збереження земельної та майнової цілісності цих підприємств, оптимізація організації виробництва з врахуванням регіональних умов. Одночасно забезпечується селянам їхнє право виходу з колективних сільськогосподарських підприємств із своїми земельними частками та майновими паями.
Таким чином, в результаті проведення земельної реформи виконано значний обсяг робіт: проведено роздержавлення земель і сформовано землі запасу та резервного фонду; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; визначено грошову оцінку сільськогосподарських земель; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств, чим вирішено питання надання земель у власність тим, хто на ній працює; започатковано процес видачі державних актів на право на земельну частку (пай). На базі земель, переданих в оренду землевласникам, створено нові агроформування — товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, колективні господарства тощо. Селянські (фермерські) господарства ведуть виробництво на індивідуальній основі.
72
Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА
Суцільне реформування в системі агропромислового комплексу не привели до позитивних результатів. Наслідки реформування — розвалені ферми, спустошені та зарослі бур'янами поля. В критичному стані знаходиться забезпечення сільського господарства паливно-мастильними матеріалами. Обмеженість пального та постійне підвищення цін на паливно-мастильні матеріали, відсутність необхідних резервів цих матеріалів у весняно-літній та осінній періоди щорічно створюють надзвичайно складну ситуацію на селі. Практична діяльність і вплив державних органів влади на сільськогосподарське виробництво привело до негативних наслідків. Цінова, грошово-кредитна система, відсутність сталого матеріально-технічного забезпечення села та інші фактори не стимулюють розвиток рослинництва, тваринництва та інших галузей. Така політика однаковою мірою не задовольняє інтереси людей, що працюють в приватних, колективних та державних сільськогосподарських підприємствах.
Щоб розірвати процес збіднілості села потрібні нові підходи до сільськогосподарського виробництва, до методів господарства. Мають бути визначені нові економічні відносини між сільськогосподарськими підприємствами, іншими суб'єктами господарської діяльності та державою, органами фінансово-кредитної системи. Позитивний крок в цьому напрямі зроблений в результаті введення в дію Земельного кодексу України (2002 p.), яким врегульовуються принципи формування, статус і шляхи реалізації права власності на землю.
Використання земельних ресурсів у суспільному виробництві вимагає застосування такої економічної категорії як «оцінка землі». У сільськогосподарському виробництві використовують різні за якістю грунти, від чого значною мірою залежить ефективність господарювання. На кращих землях досягають не лише необхідного, але й додаткового (рентного) доходу. На гірших землях не відшкодовують навіть виробничих затрат. Такі об'єктивні умови необхідно враховувати під час вирішення питань, пов'язаних з використанням землі, регулюванням земельних відносин.
Для вивчення результатів господарювання на різних типах ґрунтів необхідно оцінювати землі, що використовуються за показником «диференційований доход».
73
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Диференційований доход, за яким здійснюється економічна оцінка земель, є матеріальною основою диференційованої ренти, котра створюється на кращих і середніх землях за рахунок порівняно вищої продуктивності праці. Завдяки праці на родючих землях з'являється додатковий продукт (додаткова вартість), що виражається у формі диференційованої ренти І і диференційованої ренти II. Сумарний додатковий продукт, таким чином, становить різницю між прибутком загалом і мінімально можливим прибутком, необхідним для відтворення виробництва. Величина мінімально можливого прибутку може бути прийнятий в розрахунках в розмірі 25-35% суми виробничих витрат. Таким чином, показник економічної оцінки землі за диференційованим доходом виражає загальну величину ефективності використання земель з одночасним урахуванням їх якості і рівня інтенсивності землеробства. Визначається цей показник виходячи з продуктивності земельної ділянки і затрат на виробництво продукції.При визначенні диференційованого рентного доходу за стартовий відлік пропонується брати природну родючість грунтів. В такому випадку економічну оцінку земель необхідно визначати з врахуванням диференційованого рентного доходу в умовах природної родючості грунтів та за умови нормативних затрат, пов'язаних із вирощуванням природного врожаю на різних за якістю землях.
При формуванні планів та програм розвитку сільського господарства необхідно об'єктивно оцінювати існуючі серед науковців різні точки зору стосовно визначення землі як ресурсу виробництва та формування на цій основі ринку землі. Прихильники однієї точки зору стверджують, що в Україні має існувати ринок землі, використовуючи таку економічну категорію як «ціна землі»; земля перетворюється в товар. Ціна землі, як товару, формується під час купівлі-продажу з урахуванням нормативної та експертної грошової оцінки земель і визначається стосовно конкретних земельних ділянок на місцевості. При наявності ринку землі буде впроваджуватися виключно приватна власність на землю, здійснюватися концентрація земельних ресурсів в одних руках, можливе захоплення земель іноземним капіталом.
74
Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА
Інша точка зору полягає в тому, що створення ринку землі та перетворення агропромислового комплексу у дрібнотоварне виробництво приведе, як свідчить досвід, до послідовної деградації сільськогосподарського виробництва та власної харчової промисловості.
Процес створення ринку землі набуває соціально-політичного, а не лише виключно економічного змісту. В країні потрібно створити умови, за яких могли продуктивно працювати землекористувачі усіх форм господарювання: державні підприємства, колективні підприємства, фермери, кооперативи, підсобні господарства. Важливо, щоб вони могли працювати в рівних правових і економічних умовах, спиратися на придатність до індустріальних методів господарювання в аграрному секторі.
Сутність проблеми полягає в тому, що потрібно торгувати не землею — треба торгувати хлібом (О. О. Мороз).
В результаті тривалих досліджень та дискусій визначені принципи, види та методи оцінки земель, що відображено в Законі України «Про оцінку земель» (2003 p.). Законом визначені правові засади проведення оцінки земель; регулюються відносини в державі, пов'язані з процесом проведення оцінки земель та захистом інтересів держави та інших суб'єктів правових відносин. Об'єктами оцінки земель є: територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території оціночних районів та зон; земельні ділянки чи їх частини, у тому числі земельні частки (паї).
Залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяється на такі види:
- бонітування ґрунтів;
- економічна оцінка земель;
- грошова оцінка земельних ділянок.
Дані бонітування грунтів є складовою частиною державного земельного кадастру та є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуються при визначенні екологічної придатності грунтів для вирощування сільськогосподарських культур.
Дані з економічної оцінки земель є основою при проведенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок, аналізі ефективності використання земель порівняно з іншими природними ресурсами
7S
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
та визначенні економічної придатності земель сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур.Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при спадкуванні та даруванні земельних ділянок, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки, використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.
3.3. Водні ресурси: стан та використання
Водні ресурси являють собою частину природних запасів води, яка безпосередньо приймає участь або може приймати участь у суспільному виробництві в конкретних історичних умовах при певному розвитку продуктивних сил. Це визначення характеризує водні ресурси не тільки як природне явище, але й як соціально-економічну категорію, що тісно пов'язана з рівнем розвитку людського суспільства.
Водні ресурси характеризуються специфічними особливостями, що відрізняють їх від інших природних ресурсів — землі, надр, лісів. Усім видам запасів води притаманна висока динамічність і взаємозв'язок, що пояснюється об'єктивними процесами кругообігу води в природі. Завдяки цим властивостям існує можливість багаторазового і багатоцільового використання певних обсягів водних ресурсів, що розкриває шляхи раціонального використання води.
Враховуючи велике значення водних ресурсів для життя суспільства, їх можна розглядати у вигляді водогосподарської інфраструктури, що обслуговує виробничу і соціальну сфери суспільної діяльності.
Головна функція водних ресурсів, як виробничої інфраструктури, полягає в тому, що в результаті надання послуг специфічного виду, вона
76
Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА
забезпечує безперервність обороту всіх форм і частин суспільного продукту, охоплюючи всі стадії, починаючи від стадії виробництва до споживання, сприяє нормальному функціонуванню промисловості, будівництва, сільського господарства, інших видів діяльності. Водні ресурси, як виробнича інфраструктура, не створюють ні предметів праці, ні продуктів споживання, лише створюють сприятливі умови для розвитку матеріального виробництва. Праця, що реалізується в таких умовах, є продуктивною і має суспільно необхідний характер, а діяльність, що пов'язана з виробничим обслуговуванням галузей народного господарства, збільшує вартісне значення сукупного продукту і національного доходу.
Функціональне призначення водних ресурсів як соціальної інфраструктури пов'язано із створенням соціальних умов для життєдіяльності людей в результаті задоволення потреб у воді з метою підвищення рівня життя. Як соціальна інфраструктура водні ресурси непрямим чином (побічно) впливають на процес матеріального виробництва, створюють важливі умови для розширеного відтворення, зростання продуктивності праці.
В процесі виконання функціональних обов'язків у вигляді інфраструктури висвітлюються складні відносини між органами управління економікою країни в цілому і окремими територіями, підприємствами, господарствами, що визначають стан, перспективи та ефективність використання водних ресурсів в народному господарстві, склад заходів, що забезпечують зберігання води як природного ресурсу.
Доцільно, виходячи з цього, ввести поняття «водогосподарська система» (ВГС), що відображає всю сукупність існуючих відносин у суспільстві. Водогосподарська система являє собою специфічний вид соціально-економічних відносин, що склалися між органами управління водним господарством, галузями народного господарства — споживачами і користувачами водних ресурсів, місцевими органами влади окремих регіонів і територій в процесі використання водних ресурсів, населенням країни, створення та експлуатації водогосподарських споруд, забезпечення охорони вод.
У народному господарстві існує багатоцільове використання водних ресурсів. Значними споживачами води є міста та населені пункти,
77
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
промисловість, будівництво, енергетика, сільське господарство. Використовують водні ресурси для виробничих цілей водний транспорт і рибне господарство. Ці та інші галузі економіки є учасниками водогосподарської системи і в результаті своєї виробничо-економічної діяльності створюють водогосподарські комплекси (ВГК) — складні споруди багатоцільового призначення, що включають греблі, електростанції, шлюзи, водосховища тощо. Водогосподарські комплекси призначені для вирішення декількох завдань: виробництво електроенергії, забезпечення роботи промисловості, сільського господарства, транспорту, забезпечення постачання води для міст, населених пунктів, створення умов для життя, праці та відпочинку людей.Використання та охорона водних ресурсів регламентується низкою законів та інших правових нормативних документів. Серед них «Водний кодекс України» (1995 р.), «Про меліорацію земель» (2000 p.), «Про питну воду та питне водопостачання» (2002 р.) та ін.
На Україні тисячі великих і малих річок, в складі яких 117 річок довжиною понад 100 км. Найбільш водоносні, економічно важливі за значенням — Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, Десна, Прип'ять, Дунай, Прут. Місцевий річковий стік у середньому за водністю році — 50 км3. Якщо в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській областях на одного жителя припадає від 2 до 7 тис. м3 місцевого стоку, то в Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській — лише від 0,13 до 0,4 тис. м3. Основна водна артерія — Дніпро, стік якого дорівнює близько 65% стоку всіх річок України.
Нерівномірний розподіл останніх по її території пояснюється неоднаковими кліматичними умовами, різним характером рельєфу, геологічною структурою окремих районів тощо. Уся річкова мережа, що забезпечує водними ресурсами всі регіони, складається з дев'ятьох основних водозабірних басейнів: Вісли (на північний захід); Дунаю (сюди відносяться ріки Закарпаття); Дністра; Південного Бугу; Дніпра; Сіверського Дінця; водозабірні басейни між Дунаєм та Південним Бугом; між Дніпром і Доном. Окремий басейн утворюють річки Криму.
При плануванні використання водних ресурсів слід брати до уваги значні коливання об'єму за тривалий період, а також протягом року.
78
Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА
В маловодні роки ресурси місцевого стоку річок дорівнюють 90% ресурсів року, середнього за водністю, у вкрай маловодні — тільки 44%. Найбільша вода спостерігається в квітні-травні, найменша — в липні-серпні. Розподіл стоку по місяцях визначається кліматичними факторами, зміною кількості опадів і температури повітря.
Важливі для народного господарства малі річки. Це не лише джерело водопостачання підприємств, міст, селищ, але і транспортні магістралі, найкраща можливість розвитку рибальства. Відчутнішою стає значення малих річок при збільшенні обсягів споживання води населенням.
Значна роль приділяється озерам, котрі також є резервуарами промислового та сільськогосподарського водопостачання, використовуються для судноплавства, рибальства. В озерах сконцентровано 2,3 км3 прісної та 8,6 км3 солоної води.
Важливе значення має використання підземних вод, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори. Підземні води, як правило, задовольняють потреби людей в питній воді, розвідані запаси цих джерел досить значні і зосереджені, головним чином, в Дніпропетровському, Донецькому і Волинсько-Подільському артезіанських басейнах.
Режим річкового стоку протягом річного періоду характеризується значною нерівномірністю й не відповідає рівневі споживання води населенням та галузями народного господарства. Для резервування води та рівномірного використання створюються спеціальні комплекси та сховища. На Україні таких понад 250 із загальним об'ємом 50 км3, до яких відноситься каскад на Дніпрі (об'єм 43 км3), утворюваний Дніпропетровським, Каховським, Дніпродзержинським, Кременчуцьким, Канівським і Київським водосховищами. Вода звідси потрапляє до багатьох міст.
Незаперечним є позитивний вплив водосховищ на розвиток продуктивних сил суспільства, але не можна не помітити негативних наслідків, коли затоплюються родючі землі, підвищуються ґрунтові води, формується інший мікроклімат тощо. Крім великих комплексів, діючих на Дніпрі, тривалий час успішно функціонує канал Сіверський Донець — Донбас. Став до ладу канал Дніпро — Донбас з водоводом, який щороку подає 3 км3 води харків'янам, а ще — жителям міст