Е. А. Зінь регіональна економіка

Для оцінки стану природного відтворення населення викорис­товують інформацію про народжуваність, смертність та природний приріст (скорочення) кількості населення окремих регіонів. Крім абсо­лютних даних також використовують відповідні коефіцієнти. Загальні коефіцієнти народжуваності і смертності являють собою відношен­ня відповідно кількості народжених і кількості померлих протягом календарного року до середньорічної кількості наявного населення. В табл. 2.3 наведені вказані коефіцієнти та коефіцієнт загального при­росту (скорочення) кількості населення в 2002 р. в цілому по регіонах та в містах та в сільській місцевості.

Таблиця 2.3

Коефіцієнти народжуваності, смертності та природний приріст (скорочення) кількості населення у 2002 р. (на 1000 чоловік наявного населення)

Наведені дані свідчать про наявність демографічної кризи в дер­жаві, якою охоплені всі регіони. В цілому по Україні смертність пе­ревищує народжуваність в 1,94 рази. Надзвичайно складна ситуація існує на території усіх регіонів України, особливо в Донбаському регіоні, де смертність перевищує народжуваність в 2,51 рази, особ­ливо в Донецькій (в 2,63 рази), Луганській (в 2,61 рази) та Харківсь­ке (в 2,25 рази) областях. Перевищують загальнодержавні співвід­ношення народжуваності та смертності показники Подільського та Степового регіонів. Особливо складна ситуація склалася на території

39

Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та інших областей. Звертає на себе увагу співвідношення між народженими та померлими в зоні, що прилягає до Чорнобильської ЛЕС, особливо в Чернігівській облас­ті, де кількість померлих перевищує кількість народжених в 2,86 рази, в Сумській (в 2,69 рази), Київській (в 2,17 рази). Житомирській (в 1,92 рази) областях. Складною залишається ситуація на території інших об­ластей України.

Додаткову оцінку стану природного відтворення населення можна зробити використовуючи коефіцієнт загального приросту (скорочення) населення, в тому числі в містах та сільській місцевості (табл. 2.3). На­ведені дані свідчать про те, що скорочення природного приросту насе­лення відмічається як в містах, так і сільській місцевості. Проте в селах скорочення населення набуло катастрофічних розмірів. Особливо знач­ний за інтенсивністю процес вимирання населення на селі відмічено в Подільському регіоні (-13 осіб на 1000 наявного населення). Полісь­кому (-12) та Донбаському (-12) регіонах. Серед областей необхідно відмітити надзвичайно складну ситуацію в селах Чернігівської області (-21 особа на 1000 наявного населення), Сумської (-18), Черкаської (-15,2), Полтавської (-15), Кіровоградської (-13) та всіх областей Дон­баського регіону.

Складність демографічної ситуації розкривається з використан­ням показників, що характеризують дитячу смертність та смертність за причинами смерті. Коефіцієнт дитячої смертності визначається як відношення кількості померлих дітей віком до одного року до кіль­кості народжених живими (на 1000 народжених). У 2002 р. значення коефіцієнта дитячої смертності такі:

Усього по Україні — 10,3; в т. ч. по регіонах: Поліський — 10,7; Подільський — 10; Степовий — 10,6; Карпатський — 9,8; Донбась­кий — 10,5; Крим — 11,5; м. Київ — 9,4.

Надзвичайно високий рівень дитячої смертності (значно вищий порівняно із середнім по Україні) в Рівненській області (11,7 дітей померлих на 1000 народжених), Чернігівській (11), Черкаській (11,3), Запорізькій (12,8), Дніпропетровській (11,6), Чернівецькій (11,4), До­нецькій (11,8), Луганській (11,3) областях.

40

негативно впливають на здоров'я людини. Забруднення землі, води, повітря — важливі фактори, що негативно впливають на людину.

Зниження народжуваності, зростання смертності, зокрема смерт­ності людей працездатного віку, стало причиною випереджаючого ско­рочення працездатного населення, небезпечного зменшення трудового і демовідтворюючого потенціалу.

Боляче вдарило по громадянам похилого віку, молоді, дітей зни­ження рівня життя. Дедалі більше стає безпритульних дітей. Втрата багатьма людей впевненості у своєму майбутньому і майбутньому своїх дітей стали головними причинами зростання кількості само­губств, абортів, а також утримання від народження дітей. Деформо­ване соціальне середовище, руйнуючи фізичне, психічне та духовне здоров'я людей, знижує їх життєву активність, творчу продуктивність. За таких умов людина як основний суб'єкт соціальної життєдіяль­ності перестає бути повноцінним учасником прогресу і оздоровлення суспільства.

Подолання демографічної кризи є проблемним завданням і потре­бує комплексного підходу до її вирішення на рівні держави.

Для значного покращення демографічної ситуації необхідна дер­жавна Концепція демографічного розвитку. З врахуванням досвіду передових європейських країн необхідно запровадити цілісну систе­му заходів економічного, правового, соціального, освітнього, культур­ного, інформаційно-пропагандистського та організаційного характеру, спрямованих на зниження смертності, підвищення народжуваності, захист, реабілітацію та відновлення генофонду населення України, відвернення міграції. Необхідно забезпечити належне фінансування заходів, спрямованих на реалізацію гарантованих Конституцією Украї­ни прав на працю та можливість заробляти собі на життя, соціальний захист, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, медичну допомо­гу, безпечне довкілля, освіту. Слід зосередити зусилля на забезпечен­ні сталого економічного зростання та підвищення рівня і якості життя населення, подолання масового безробіття та різкого майнового розша­рування населення, збільшення кількості робочих місць, достойної оп­лати праці, ефективного функціонування системи соціального захисту

42

інвалідів, ветеранів війни і праці, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З метою підтримки молодих сімей з дітьми запровадити:

• пільгове оподаткування та довгострокове кредитування сімей з дітьми залежно від кількості дітей;
  
• збільшення видатків на пільгове кредитування будівництва житла;
  
• одноразову допомогу сім'ї при народженні дитини, яка має бути адекватною всім витратам;
  
• розвиток системи дошкільного виховання дітей;
  
• економічне стимулювання активності сім'ї шляхом зменшення оподаткування сукупного доходу сім'ї залежно від кількості дітей тощо.
  

2.2. Трудові ресурси регіону, зайнятість населення

Трудові ресурси — сукупність здатних до праці людей, становлять основний елемент продуктивних сил суспільства, характеризуються по­тенційною масою живої праці, що в даний період є в наявності у держави, визначають сучасний стан та перспективний розвиток економіки держа­ви. Відрізняють соціальну та економічну сутність трудових ресурсів.

Соціальну сутність трудових ресурсів становлять люди, зайняті в конкретних виробничих умовах. Економічна сутність визначається робочим часом, необхідним для суспільно корисної праці.

Для оцінки стану трудових ресурсів певного регіону використову­ють кількісні та якісні показники демографічного, економічного та со­ціального змісту. Демографічні показники характеризують стан трудо­вих ресурсів в залежності від відтворення населення, враховують такі характеристики як стать, вік, розселення, шлюбність, міграція та ін.

Економічні показники відображають залежність стану трудових ресурсів від розвитку виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стан конкурентноздатної продукції тощо і відобра­жають загальну кількість населення, зайнятого в усіх сферах економіч­ної Діяльності, формування, розподіл та використання працездатного

43

населення у різних галузях виробничої діяльності, на підприємствах різних форм власності.

Соціальні показники характеризують трудові ресурси з позицій впливу на їх формування соціального стану суспільства, за рівнем ос­віти, професійної підготовки, плинності, пов'язаної із забезпеченням соціальних потреб.

Вказані показники використовують для оцінки стану трудових ресурсів, а також кількості безробітних — нового прошарку населен­ня, який з'явився у суспільстві в результаті впровадження ринкових відносин.

Стан трудових ресурсів визначають показниками «кількість зай­нятого населення» — кількість людей у працездатному віці, а також коефіцієнт зайнятості (в %). Працездатний вік чоловіків становить 44 роки (від 16 до 59 років включно), для жінок — 39 (від 16 до 55 включ­но). Крім того, враховується кількість працездатних людей (працездат­ного населення) поза межами працездатного віку — кількість осіб чо­ловічої та жіночої статі пенсійного віку.

Коефіцієнт зайнятості (к_{3 м}) визначається як відношення чисель­ності зайнятих у суспільному виробництві (V, „) до усієї кількості на­селення працездатнього віку (Ч_{п н})


До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, від­несені особи працездатного віку і старші та підлітки, які протягом року були постійно зайняті економічною діяльністю: працювали за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), роботодавці, само­стійно забезпечували себе роботою, включаючи підприємців, безкоштов­но працюючих членів їх сімей, служтітелів релігійних культів та інших.

У кількості зайнятого населення не враховуються: учні працездат­ного віку, які навчаються з відривом від виробництва, військові строко­вої служби та жінки, які перебувають у відпустці з вагітності, пологів та догляду за дитиною до досягнення нею віку згідно з чинним законо­давством, а також іноземні громадяни.

44

До населення, зайнятого в галузях економіки, відносять робітни­ків і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій; робітників і службовців у працездатному віці та членів їх сімей зайнятих в особистому підсобному сільському госпо­дарстві; особи, зайняті у спільних, приватних підприємствах, міжна­родних організаціях, фермерських господарствах.

При вивченні структури трудових ресурсів за віком виділяють такі основні групи:

• молодь (від 16 до 25 років);
  
• особи віком від 25 до 40 років;
  
• особи перед пенсійного віку (чоловіки 55-59 років, жінки 50-54 роки);
  
• особи пенсійного віку (чоловіки 60 років і більше, жінки 55 років і більше).
  

Вивчаючи вікову структуру трудових ресурсів виділяють загальні закономірності у їх використанні такого змісту:

Люди, що зайняті навчанням, одержують професійну підготовку, приймають участь у військовій службі, включаються в суспільне ви­робництво після 25 років. Тому найвища трудова активність населення спостерігається у людей віком 25-40 років.

У людей старших 50 років трудова активність, як правило, змен­шується. Однак ця категорія людей може активно використовуватись в суспільному виробництві і являє собою значний резерв у загальних обсягах трудових ресурсів регіону.

Особливу групу становлять пенсіонери, які продовжують працю­вати у народному господарстві. Ці люди можуть раціонально викорис­товуватися в галузях соціально-побутової інфраструктури.

Вивчаючи структуру трудових ресурсів за сферою діяльності, звертають увагу на співвідношення між чоловіками і жінками, які зай­няті в суспільному виробництві. Використання чоловіків і жінок може бути різним в залежності від характеру виробництва, розміщення під­приємств та інших факторів. Особливу увагу приділяють зайнятості людей на фізично важких і шкідливих для здоров'я роботах.

Об'єктивною характеристикою трудових ресурсів, показником інтелектуального потенціалу суспільства служить рівень професійної

45

чинним законодавством доходів, через відсутність належної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Для оцінки стану незайнятості населення використовують такі показники:

• очікувана кількість безробітних;
  

• кількість незайнятих осіб, які звернулись з питань працевлашту­вання у звітному періоді, чол., в тому числі: вивільнених з галузей народного господарства, звільнених з причин плинності кадрів, ви­пускники навчальних закладів, раніше зайнятих у домашньому гос­подарстві, інших категорій незайнятого працездатного населення;
  
• кількість незайнятого населення, яку передбачається зайняти, в тому числі працевлаштувати в галузях господарства, направити на нав­чання і підвищення кваліфікації, направити на громадські роботи;
  
• кількість незайнятого населення, для працевлаштування якого не­обхідно створити нові робочі місця;
  
• витрати на реалізацію заходів по сприянню зайнятості і соціаль­ному захисту від безробіття, в тому числі для: створення нових ро­бочих місць, перепідготовки вивільнюваних працівників, оплата праці громадян, яких направляють на громадські роботи, виплати допомоги по безробіттю.
  

Крім вказаних показників стан безробіття також оцінюється з ви­користанням коефіцієнта безробіття (к₆ X з допомогою якого визна­чають рівень безробіття. Коефіцієнт безробіття (в %) розраховують як відношення кількості безробітних (Ч₆ „) до загальної кількості еконо­мічно активного населення або кількості працездатного населення пра­цездатного віку (Ч_{п н})

п.н.

Тенденція у зміні кількості безробітного населення за методоло­гією Міжнародної організації праці (МОП) по регіонах, а також рівень безробіття, що наведені в табл. 2.6, свідчить про наявність деяких по­зитивних зрушень, зменшення кількості безробітних.

48

Наведені в табл. 2.6 дані свідчать про наявність значної кількості людей в Україні (2,3-2,7 млн.), які не мають роботи. По окремим регіо­нам кількість безробітних за три роки практично не змінилася. За ме­тодологією Міжнародної організації праці (МОП) рівень безробіття в Україні становить 10-12%, проте реальне безробіття з врахуванням прихованого (вимушені відпустки без збереження заробітної плати з ініціативи адміністрації або праця протягом неповного робочого дня (тижня) та інше) дорівнює 26-32 відсоткам офіційно зайнятої в еконо­міці робочої сили.

Складне становище склалося з працевлаштуванням шахтарів, жи­телів малих міст з моногалузевою промисловістю, вивільнених праців­ників в сільському господарстві.

Таблиця 2.6.

Кількість безробітного населення

(у віці 15-70 років) за методологією МОП по регіонах



Проблема безробіття дедалі більше набирає чітко вираженого ре­гіонального характеру, посилює у суспільстві соціальну напругу. Про стан безробіття в окремих областях (в 2002 р.) свідчать дані, наведені в табл. 2.7.