Е. А. Зінь регіональна економіка

ємств, які реалізують інвестиційні проекти. В цей процес залучається дедалі більше підприємств-постачальників, повніше використовують­ся внутрішні ресурси. Відбувається пожвавлення підприємницької діяльності, покращується економічний стан підприємств та наповнен­ня обласного бюджету.

Існують позитивні зрушення у використанні умов, визначених спе­ціальною економічною зоною «Закарпаття» в Закарпатській області.

На території Закарпатській області існують труднощі у розвит­ку промислового та сільськогосподарського виробництва. Область не придатна для виробництва сільськогосподарської продукції, майже 70 % території займають гори, ліси і полонини. Зернові культури га м'ясо-молочну продукцію завжди постачали з інших регіонів. Область відноситься до категорії областей з ризикованими умовами ведення сільського господарства — часті природні катаклізми, повені, зсуви, селеві потоки.

Валова продукція на душу населення в промисловості в 1,6-2,0 рази нижча, ніж в середньому по країні, капітальні вкладення відповід­но — в 2,5 рази, у виробничому процесі зайнято приблизно 50 % пра­цездатного населення. Існують найменші порівняно з іншими областя­ми витрати місцевого бюджету на душу населення.

СЕЗ «Закарпаття» розташована в центрі Європи, на кордоні з Угор­щиною, Словаччиною, Польщею та Румунією, що принципово відріз­няє її від інших аналогічних територій. Закарпатська область має добре розвинуте шосейне і залізничне сполучення з усіма європейськими дер­жавами. Серед підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності є потужні підприємства такі, як ВАТ «Закарпатінтерпорт», ЗАТ «Авто-порт ЧОП», АБК ЛТД, ЗАТ «Єврокар».

До успішної діяльності на території СЕЗ «Закарпаття» можна віднести ВАТ «Закарпатінтерпорт», відому як розгалужену структу­ру, що має широкий спектр функцій в галузі транспортних та експе­диторських послуг на залізничному транспорті та автомагістралях. Вона здійснює навантажувально-розвантажувальні роботи, паку­вання та супровід вантажів, їх переадресування та переоформлення. Діяльність підприємства в режимі спеціальної економічної зони уже

409

дала позитивні результати. Збільшено обсяги переробки зовнішньо­торговельних і транзитних вантажів на українській частині Чопсько-Загонського міжнародного залізничного вузла, зміцнено матеріальну базу, забезпечено постійною роботою понад 200 чоловік, підвищилася заробітна плата.

Успішно працює ЗАТ «Єврокар», котре спеціалізується на ве-ликовузловому складанні автомобілів. Це роботи, пов'язані із вста­новленням та монтажем у корпусі автомобіля двигуна і коробки пе­редач, заднього моста, монтажем електроніки, регулюванням вузлів і агрегатів тощо. Існують плани розширення виробництва, переходу до крупновузлового складання автомобілів марки «Шкода», «Фолькс­ваген». «Ауді».

Необхідно зауважити, що на розбудову виробничої та соціальної інфраструктури в Закарпатській області не було виділено ніяких кош­тів із державного та обласного бюджетів, фінансування розбудови було покладено на фінансові можливості підприємств, що не дало очікува­них результатів. Вартість продукції збільшується, що виготовляється, непривабливими є можливості для інвестиційних впроваджень.

Останнім часом виникає питання, чи є майбутнє у вільних спе­ціальних економічних зон? Досвід їх створення та функціонування свідчить, що попередні результати діяльності не повністю задовольня­ють покладених надій. Протягом 5-7 років роботи в умовах спеціаль­них економічних зон підприємствами залучено тільки 22-26% заплано­ваного обсягу інвестицій. Надані пільги з оподаткування значно пере­вищили надходження до бюджету, які мали бути в результаті реалізації інвестиційних проектів. Існують випадки, коли для розвитку крупних підприємств не залучено жодних іноземних інвестицій (наприклад, підприємство «Азов» на Донеччині). У СЕЗ «Славутич» іноземні ін­вестиції в загальній кошторисній сумі становлять менше як 2%, в СЕЗ «Миколаїв» — 2,5%. Не завжди залучені інвестиції використовують­ся за призначенням, через території вільних економічних зон можуть спрямовуватися вантажопотоки, шо не мають відношення до розвитку виробництва в цій зоні. Використовуючи пільги, надані спеціальним економічним зонам, відмічається ввезення в Україну харчових про-

410

9. Які спеціальні економічні зони створені на території Карпат­ського регіону?
   
10. Які спеціальні економічні зони створені на території Донбась­кого регіону?
    
11. Розкрийте особливості функціонування спеціальної економіч­ної зони на території Криму.
    
12. В чому полягає пільговий режим інвестування економічної діяльності на території спеціальної економічної зони?
    
13. Які позитивні результати досягнуті на територіях спеціаль­них економічних зон після їх створення?
    
14. Визначте роль органів місцевого самоврядування у формуванні спеціальної економічної зони та покращенні умов життя лю­дей, що мешкають на цій території.
    
15. Які існують недоліки та труднощі у формуванні спеціальних економічних зон та покращенні соціально-економічних умов проживання людей?
    
16. Чи існують перспективи створення нових спеціальних еконо­мічних зон?
    

Розділ 7

МАЛІ МІСТА ЯК ОБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНОГО

ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

7.1. Характеристика малих міст

До категорії малих міст належать міста з чисельністю населення до 50 тис. чоловік. Такі міста посідають особливе місце в історично­му розвитку України. У них формувалася національна культура, вони є основою прогресу та створення великих виробничих і містобудівних комплексів, гарантом стабільності держави і суспільства.

Малі міста є найчисленнішою за кількісним складом групою міст, значна частина їх — це адміністративні центри районів. З малими міс­тами безпосередньо пов'язане життя майже 22 млн. міських та сіль­ських жителів. Ці міста відіграють важливу роль у формуванні посе­ленської мережі, розвитку і розміщення продуктивних сил України.

Відповідно до затвердженої Законом України «Генеральної схеми планування території України» виділяються такі типи малих міст:

• міста, що прилягають до центрів систем розселення;
  
• міста, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали;
  
• міста, що мають значні природний та історико-культурний потен­ціали;
  
• міста — центри сільськогосподарських районів;
  
• монофункціональні міста.
  

За питомою вагою населення, зайнятого в різних сферах економіч­ної діяльності, виділені такі категорії малих міст:

• міста з переважно промисловими функціями;
  
• транспортні вузли;
  

413

• санаторно-курортні та рекреаційні центри;
  
• історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри;
  
• адміністративні центри районів;
  
• господарські центри місцевого значення;
  
• центри низових локальних систем розселення, що виконують функції з надання соціально-культурних, комунально-побутових та інших послуг населенню.
  

В 2003 р. в Україні нараховувалося 351 мале місто (3/4 загальної кількості міст України), в яких проживало майже 13 % населення краї­ни (близько 19% міського населення). 15 міст налічувалося з чисель­ністю населення до 5 тис. чоловік, 66 міст — від 5 тис. до 10 тис. чо­ловік, 160 міст — від 10 тис. до 20 тис. чоловік, 109 міст — від 20 тис. до 50 тис. чоловік. Наявність малих міст на території окремих регіонів наведена в табл. 7.1.

Таблиця 7.1.

Наявність малих міст на території регіонів



Кількість малих міст, що налічується на території окремих регіонів, приблизно однакова — 61-75 малих міст або 17,4-5-21,4% загальної кількості. Найбільша кількість малих міст розташовано у Львівській

414

області — 39, Донецькій — 35, Луганській — 26, Київській — 19, Тер­нопільській та Вінницькій — по 17 малих міст.

Кількість населення малих міст окремих регіонів характеризуєть­ся такими даними. На територіях Подільського, Поліського та Степо­вого регіонів в малих містах проживає по 1,2 млн. чоловік, що складає 10-15% загальної чисельності населення регіону. В Донбаському ре­гіоні в малих містах проживає 1,45 млн. чоловік, або 14,3% населення регіону. Карпатський регіон характеризується такими даними: 0,9 млн. чоловік, або 13,8 % населення регіону; в Криму відповідно — 0,25 млн. чоловік, що складає 10,8% чисельності населення цього регіону.

На території окремих областей кількість малих міст та їх населен­ня визначаються складними природно-географічними, економічними та історичними факторами. Найбільш характерними в цьому відношенні є такі області в Рівненській області, наприклад, в малих містах прожи­ває 0,2 млн. чоловік або 18,5 % населення області; в Київській відповід­но — 0,4 млн. чоловік або 23,6% населення області; в Хмельницькій — 0,3 млн. чоловік або 19,7% населення області у Вінницькій — 0,3 млн. чоловік або 17,3 % населення області; в Дніпропетровській — 0,3 млн. чоловік або 8,7% населення області; в Одеській — 0,25 млн. чоловік або 10,2% населення області; у Львівській — 0,5 млн. чоловік або 18,9% населення області; у Донецькій — 0,7 млн. чоловік або 14% населення області; у Луганській — 0,5 млн. чоловік або 19,1 % населення області; у Харківській — 0,3 млн. чоловік або 10,6% населення області.

Наведені дані свідчать про важливість вивчення проблеми таких населених пунктів, як малі міста.

Найбільш поширеними в Україні є малі міста, які належать до ка­тегорії центрів низових локальних систем розселення та господарських центрів місцевого значення (майже 50% загальної кількості).

Близько 25 % малих міст належить до міст з відносно розвинутою економічною базою — міста з переважно промисловими функціями. Го­ловною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення середнього по Україні рівня зайнятості населення в галузях матеріаль­ного виробництва. Значна частина цих міст — це монофункціональні міста, галузями спеціалізації яких є гірничодобувна промисловість,

415

енергетика, обробна, хімічна та нафтопереробна промисловість, пе­рероблення сільськогосподарської сировини. До таких міст належать транспортні центри, лікувально-оздоровчі центри.

На сучасному етапі в малих містах склалася складна економічна та соціальна ситуація, передусім у сфері формування і функціонування ринку праці. Особливістю економічного становища малих міст є те, що більшість із них створилася на основі одного-двох підприємств, була сформована вузько направлена спеціалізація промислового виробниц­тва. Від роботи таких підприємств повністю залежить економічний стан людей. Спад виробництва, дестабілізація соціально-економічного та фінансового стану в Україні послабили економічну базу малих міст. При проведенні економічних реформ недостатньо врахована специфіка малих міст, що призвело до безробіття в значних масштабах. Виконан­ня соціально-економічних і культурних програм розвитку територіаль­них громад цих міст не забезпечено фінансовими ресурсами.

Прикладом надзвичайно складного соціально-економічного стану можна розглядати малі міста Донбаського регіону. В результаті реструкту­ризації вугільної промисловості, що почалась в 1993 p., чисельність зай­нятих працівників в крупних шахтарських містах скоротилася на 40-50 %. В складному становищі опинилися такі міста з моногалузевою промисло­вою структурою, як Дзержинськ, Димитров, Ждановка, Кіровське, Но-воградівка, Селідово, Снєжноє, Торез, Вугледар, Шахтерськ та ін. Госпо­дарський комплекс цих міст повністю базується на вугільній промисловості. Паливна промисловість складає 50-90% загального обсягу промисловості.

Закриття шахт приводить до вивільнення робітників, які не можуть знайти роботу. Значно виріс рівень офіційного безробіття, а приховане безробіття значно вище. До служби зайнятості звертається значна частина жінок — біля 70 % загальної кількості. Створені в минулі часи підприємс­тва легкої промисловості, де зайняті головним чином жінки, не працюють у зв'язку із низькою конкурентноздатністю продукції, що випускають. В занедбаному стані знаходяться житловий комплекс, дитячі садки, лі­карні, поліклініки, клуби, бібліотеки та інші об'єкти соціальної сфери.

Найбільш гострими загальними проблемами розвитку малих міст є: одностороння спеціалізація підприємств і недостатня завантаженість їх

416

потужностей; недостатні економічні можливості містоутворюючих під­приємств, обмеженість вибору професій, нерозвинутість сфери обслугову­вання, що ускладнює ситуацію у сфері зайнятості населення та породжує демографічні проблеми малих міст. Існує незадовільний стан житлово-комунального господарства, недостатньо розвинута система водо-, енер-го-, теплопостачання та каналізаційних мереж. У багатьох малих містах об'єкти систем водо-, енерго-, теплопостачання знаходяться в аварійно­му стані. Дорожнє господарство не покращується, що стримує розвиток транспортних міжміських, міжрегіональних зв'язків та зв'язків із сільсь­кими населеними пунктами в зоні впливу малоіг міста. Будівництво жит­ла та об'єктів інфраструктури, благоустрій міст практично не ведеться.

Недостатній розвиток, а в деяких випадках занепад промислово­го виробництва, негативно впливає на професійно-кваліфікаційну під­готовку кадрів, обмежена можливість населення в одержанні освіти. В малих містах існує низький рівень розвитку соціальної інфраструк­тури, сфери соціальних послуг (освіти, медичного обслуговування, культури). Незадовільно вирішуються питання стосовно раціонально­го використання земельних, водних, інших природних ресурсів, недо­статній рівень інженерного захисту територій від виявів небезпечних екзогенних геологічних процесів.

Незважаючи на те, що Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено роль міст у системі адміністративно-територіального устрою як самостійних адміністратив­но-територіальних одиниць, носіїв місцевого самоврядування, суб'єктів економічної та фінансової діяльності, місцевим органам влади не вдаєть­ся забезпечити малі міста необхідними фінансовими ресурсами.

7.2. Основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст

Важливе значення для впровадження організаційно-економічних та нормативно-правових методів управління соціально-економічним розвит­ком малих міст має Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст» (2004 p.). Програма спрямовує діяльність

417

на забезпечення позитивних зрушень в економічному та соціальному стані малих міст, поліпшення життєвого рівня населення, ефективного ви­користання ресурсного та науково-виробничого потенціалу. Програма дає змогу органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади са­мостійно складати і реалізовувати плани відродження та розвитку малих міст з використанням для цього відповідної державної підтримки. Про­грама сприяє активному залученню до цієї роботи кадрів місцевих органів виконавчої влади, населення та суб'єктів підприємницької діяльності. Програмою визначені такі основні напрями діяльності:

• запровадження ефективних механізмів стимулювання соціаль­но-економічного розвитку малих міст, у першу чергу депресивних;
  
• активне сприяння створенню високопродуктивних робочих місць у сферах господарювання та забезпеченню зайнятості населення;
  
• розвиток малого підприємництва, місцевої промисловості, онов­лення технологічної бази виробництва;
  

• розвиток соціальної сфери малих міст;
  

• розвиток мереж та засобів сучасного зв'язку як однією з основних умов розвитку економіки малих міст;
  
• підвищення ролі територіальних громад, органів місцевого самовря­дування в розробленні та виконанні програм розвитку малих міст;
  
• формування та відновлення складових частин екологічної мережі як основного природного елемента екологічної безпеки території. Пріоритетні напрями покращення економічного становища малих
  

міст встановлені з врахуванням типу малого міста. Для малих міст, що прилягають до центрів систем розселення (міста — супутники центрів систем розселення), — передбачено розміщення філіалів і цехів про­мислових підприємств, що виносяться за межі цих центрів. Для міст, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали (міста-курор-ти і санаторно-курортні та рекреаційні центри), планується забезпечити стимулювання розвитку курортних функцій, заборонити будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочиваючих і населення малих міст та таких, що можуть негативно вплинути на природні лікувальні фак­тори. Для міст, що мають значні природний та історико-культурний

418

• деревообробна, целюлозно-паперова промисловість та про­мисловість будівельних матеріалів.

Для розв'язання проблеми зайнятості населення у малих містах важливого значення набуває економічне стимулювання платоспромож­ного попиту на робочу силу, розвиток малого і середнього підприємниц­тва, спрямованого на створення нових робочих місць з безпечними і здо­ровими умовами праці, розвиток самостійної зайнятості населення.

Основою стабілізації та покращення життєвого рівня населення малих міст служить необхідність докорінного покращення соціальних умов життя людей. Цей фактор є основним при вирішенні якісно ново­го підходу до розвитку малих міст. Заходи загальнодержавного змісту спрямовуються на задоволення інтересів і потреб людей у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров'я, забезпечення житлом, торговельно­го і побутового обслуговування, відпочинку. При вирішенні соціальних питань враховані особливості малих міст. Наприклад, у монофункціо-нальних індустріальних та аграрно-індустріальних центрах плануєть­ся створення комплексів об'єктів обслуговування населення, які скла­даються з підприємств торгівлі, громадського харчування, поштового та електрозв'язку, побутового обслуговування, навчальних закладів, закладів освіти та культури, охорони здоров'я. У малих містах — цент­рах вугледобування, металургійної, хімічної промисловості, які мають несприятливу демографічну ситуацію внаслідок зменшення природно­го приросту населення і в яких переважає населення старших вікових груп, особлива увага приділятиметься розвиткові соціальних служб, медичного обслуговування, сфери побуту. У малих містах — центрах розвитку електроенергетики, де швидко зростає чисельність населення за рахунок природного приросту і значної частки осіб молодших віко­вих груп, дефіцит житла та інших об'єктів соціальної інфраструктури буде ліквідовуватися шляхом прискорення темпів житлового будівниц­тва, комунального благоустрою, формування мережі дитячих дошкіль­них, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів. Для кате­горії малих міст-супутників, населення яких користується розвину­тою сферою соціальних послуг великого міста — центра цієї міської агломерації, розвиватимуться об'єкти повсякденного та невідкладного

420

попиту: станції швидкої допомоги, аптеки, відділення соціального за­безпечення, дитячі садки, школи тощо. Для малих міст-курортів поряд з лікуванням, відпочинком, туризмом розвиватимуться наука (медична, курортологія, інтродукція рослин тощо), фестивальна, театрально-кон­цертна, спортивно-видовищна діяльність, будівельна індустрія, хар­чова, легка, сувенірна промисловість, транспорт, роздрібна торгівля. Одним із завдань соціального розвитку малих міст є охорона культур­ної спадщини шляхом реконструкції та реставрації пам'яток культур­ної спадщини, формування мережі будинків ремесел з відродженням національної культури та народних ремесел. Малі міста, що належать до категорії історичних, історико-культурних та туристичних центрів, будуть включені до системи туристичних маршрутів держави.

Програма розвитку малих міст містить науково-методичні, еконо­мічні, організаційні, правові заходи щодо забезпечення сталого еконо­мічного розвитку та суттєвого покращення життя людей малих міст.