Е. А. Зінь регіональна економіка

наприклад, експлуатується 334 готелі, що складає 26,6% загальної кількості в України і 24,4% загальної в Україні одноразової місткості.

Одночасно із скороченням кількості готельних підприємств та їх міс­ткості відбувається підвищення комфортності. Система сертифікації перед­бачає добровільну сертифікацію готельних послуг відповідно до діючих законодавчих та нормативно-правових документів, що сприяє підвищен­ню комфортності проживання та якості обслуговування туристів. Оцінка комфортності та якості обслуговування в готелях України визначена за єв­ропейською системою «зірок» — від 1* до 5*. Основу готельного госпо­дарства країни становлять 2-3- «зіркові» готелі при повільно зростаючій чисельності готелів високого класу — 4-5- «зіркових». Виникають нові типи підприємств (готельно-офісні центри), збільшується чисельність спеціалізованих закладів гостинності (мотелів, кемпінгів та інших).

Для подальшого дослідження забезпеченості окремих територій готельним господарством застосовують коефіцієнт забезпеченості ре­гіону готельними місцями на 10 000 чол. населення та коефіцієнт вико­ристання місткості (табл. 5.17).

Аналіз наведених даних свідчить про наявність нерівномірного забезпечення регіонів готельними місцями в середньому на 10 000 чол. населення. Найбільша насиченість готельними місцями існує у Криму та в м. Києві. Найменша насиченість — в Донбаському регіоні (56,5% загальнодержавної), в Подільському (69%) та Поліському (73,7%) ре­гіонах. Готелі існують, головним чином, у містах — 75-80% загальної кількості та 80-90% — одноразової місткості.

Якість використання підприємств готельного господарства виз­начається сукупністю факторів природничого, організаційного, еко­номічного та соціального змісту. Розглядаючи вплив територіальних відмінностей у розташуванні того чи іншого готельного підприємства, необхідно відмітити, що існує вплив регіонального фактора. Умови ек­сплуатації готельного господарства в Поліському регіоні, наприклад, відрізняються від умов Подільського чи Степового регіонів. На тери­торії Степового регіону більша тривалість теплих днів, що сприяє ін­тенсивному руху населення, розвитку туризму, що в свою чергу потре­бує готельного обслуговування.

За допомогою показника — коефіцієнта використання місткості можна зробити висновок про незадовільне використання підприємств готельного господарства. В середньому по України змінюється в ме­жах 0,26-0,29, на території окремих регіонів за винятком м. Києва ко­ефіцієнт змінюється з 0,15 до 0,32. На території Поліського регіону низький рівень використання готелів спостерігається в Житомирській (0,15), Сумській (0,17) областях; на території Подільського регіо­ну — в Хмельницькій (0,19), Тернопільській (0,20) областях; на тери­торії Степового регіону — в Херсонській (0,15), Миколаївській (0,16) та Дніпропетровській (0,20) областях; на території Карпатського ре­гіону — в Івано-Франківській (0,18), Львівській (0,19), Чернівецькій (0,19) областях; в Харківській області (0,20) Донбаського регіону.

Для оцінки економічності діяльності підприємств готельно­го господарства використовують такі показники: доходи, витрати, прибуток, рентабельність (збитковість). До складу доходів входять доходи, одержані готельними підприємствами від усіх видів пос­луг, що надаються в період експлуатації готелів. До складу витрат

357

по експлуатації готелів входять матеріальні витрати, витрати на за­робітну плату персоналу, відрахування на соціальні заходи, аморти­зація, витрати на ремонт та інші витрати, пов'язані з організацією готельного обслуговування.

У сучасних умовах часто діяльність підприємств готельного господарства є збитковою і потребує серйозної уваги з боку органів місцевого самоврядування. Рівень збитковості по окремим регіонах становить 29 %, що значно перевищує рівень середньої загальної збит­ковості експлуатації готелів в Україні. Найбільш збиткова діяльність готелів відмічена на території Степового регіону, тобто там, де існують сприятливі умови для рентабельної роботи.

У складному фінансовому становищі знаходяться установи го­тельного господарства на території Житомирської області, де спів­відношення отриманих доходів від експлуатації готелів до витрат на їх утримання становить 50-55%, в Хмельницькій області (55-60%). Київській (без м. Києва) (60-65 %), Сумській (65-70%), Миколаївській (65-70%), Херсонській (60%) областях.

Аналіз витрат по експлуатації готельного господарства свідчить, найбільшу питому вагу в загальних витратах займають матеріальні і нематеріальні витрати промислового призначення та витрати на оп­лату праці і відрахування на соціальні заходи. Витрати на матеріаль­ні і нематеріальні витрати в окремих регіонах складають 30-32%. витрати на оплату праці та на здійснення соціальних заходів склада­ють 25-40%.

Покращення діяльності підприємств готельного господарства пов'язано з оновленням їх матеріально-технічної бази. Позитивно вирішуються ці питання в м. Києві, Криму, Одеській, Закарпатській. Львівській областях. Разом з тим існує недостатність фінансування цієї сфери, а пошуки та залучення іноземних інвесторів наражаються на недосконалість діючої законодавчої бази та повільну організаційно-управлінську перебудову діяльності персоналу самого готельного гос­подарства пов'язану з пошуком джерел інвестування.

Ринкові умови виявили недоліки у розвитку матеріально-технічної бази готельних підприємств. У загальному вигляді вона не відповідає

358

власності; забезпеченість житлом одного жителя (м²); обладнання жит­лового фонду (кількість квартир, які мають лічильники газу, холодної води, гарячої води, тепла), витрати пов'язані з утриманням житлового фонду та джерела їх покриття. Для більш ґрунтовного аналізу залуча­ють дані стосовно приватизації житлової площі тошо.

До складу комунального господарства входять окремі комуналь­ні підприємства. Комунальне підприємство — це підприємство, яке переважно виконує роботи по створенню соціальних зручностей, ви­роблення, ремонту, транспортування, зберігання продукції в інтересах територіальної громади, і перебуває в її власності. Комунальне підпри­ємство має право юридичної особи, діє на принципах госпрозрахунку і за допомогою засобів виробництва, що належать підприємству, вико­нує роботи чи надає послуги, одержує доход (прибуток), досягає пев­них соціальних цілей у межах виділених ресурсів.

До комунальних належать підприємства водо-, газо-, теплопос­тачання, інші господарства, що виробляють продукцію загального ко­ристування. До комунальних також належать підприємства, що нада­ють населенню індивідуальні послуги, постачають йому частину своєї продукції, виконують різні види робіт по задоволенню побутових та комунальних інтересів територіальної громади.

Склад житлово-комунальних послуг і їх розподіл за функціональ­ним призначенням визначений Законом України «Про житлово-кому­нальні послуги» (2004 р.) і поділяються на:

• послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових тери­торій: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та при-будинкової території, санітарно-технічне обслуговування, об­слуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, ви­везення побутових відходів тощо;
  
• послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд: заміна та підси­лення елементів конструкції та мереж, їх реконструкція тощо;
  
• комунальні послуги: централізоване постачання холодної та гаря­чої води, водовідведення, газо-, та електропостачання, централізо­ване опалення, вивезення побутових відходів тощо.
  

362

363

В складі житлового фонду за період з 1990 р. по 2002 р. державний, комунальний та колективний житловий фонд зменшився майже вдвічі і складає 20% загальної площі; в містах також вдвічі зменшилась площа державного, комунального та колективного житлового фонду і складає 29 % загального фонду. За вказаний період площа приватного житлово­го фонду збільшилася на 70% і складає 80% загальної площі житлового фонду; в містах — в 2,6 рази і складає 71 % загального міського житло­вого фонду. Аналогічні процеси відбуваються у сільській місцевості.

Забезпеченість населення житлом на території окремих регіонів суттєво не відрізняється і знаходиться на рівні загальнодержавних по­казників. Дещо краще забезпечені житлом жителі Поліського регіону, особливо Київської та Житомирської областей, та жителі Подільського регіону (Вінницька, Черкаська області). Забезпеченість населення жит­лом на території окремих регіонів наведена в табл. 5.19.

Таблиця 5.19

Забезпеченість населення регіонів житлом

(в середньому на одну особу, м² загальної площі)

інфекційних захворювань. Зростають витрати енергетичних ресурсів під час виробництва і надання житлово-комунальних послуг.

Велике значення для мешканців міста має своєчасна подача в бу­динки води та відведення стоків. При порушенні цього процесу може виникнути техногенна аварія з надзвичайно негативними екологічни­ми наслідками.

На сьогодні в України каналізаційні, водопровідні і теплові систе­ми майже вичерпали свій нормативний ресурс. У деяких містах водо­провідні спорудження працюють уже більш як століття. Вони застаріли і морально, і фізично: у середньому на одному кілометрі каналізації від­бувається дві аварії на рік. Заміна труб відбувається повільно і для від­новлення трубопроводів потрібно багато часу на значних коштів.

В період інтенсивного житлового будівництва широко застосову­вався залізобетон замість натурального каменя і обпаленої глини, які мають значний рівень надійності. Використання в житловому будів­ництві залізобетону в умовах, коли його експлуатація в землі здій­снюється в каналізаційних стоках, приводить до того, що міцні залі­зобетонні труби за лічені десятиліття перетворилися на трухляві вап­няні сполучення. Лише за офіційними даними, в Україні не менш як 30-40% каналізаційних систем перебувають у аварійному стані. Якщо не буде вжито термінових заходів, загрожують нові техногенні аварії. які не менш небезпечні, ніж ядерні. Більшість населених пунктів вза­галі не мають каналізації. У середньому в містах нашої країни за рік трапляється 116 тисяч аварій.

Вченими Харківського державного технічного університету будів­ництва й архітектури розроблена просторова діагностична модель усього каналізаційного господарства країни. Завдяки цій розробці че­рез комп'ютерну базу даних можна в будь-який час одержати інформа­цію, в якому році, наприклад, побудовано колодязі, тунель між ними. з яких матеріалів і яке його зношування. У разі аварії можна буде вірту­ально вийти на потрібну ушкоджену ділянку і визначити, які необхідно машини, механізми, водовідкачувальні установки тощо.

Після введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (1992 р.) квартири отримали нових власників, в той час,

366

коли у спільній власності залишається майно загального користування — неподільне майно або неподільна частина житлового комплексу. До скла­ду цього майна належать допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, кладові, гаражі, технічне обладнання будинку, що забезпечує на­лежне його функціонування, тощо. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників будинку і не підлягає відчуженню.

Таким чином, в багатоквартирному житловому будинку кварти­ра — це частина будинку, власник якої вправі розпоряджатися на свій розсуд, не узгоджуючи свої дії з власниками сусідніх квартир. За її ут­римання він несе відповідальність і витрати, що виникають у процесі утримання квартири. Одночасно, власник окремої квартири не має пра­ва самочинно приймати рішення, які стосуються використання елемен­тів будинку загального користування (несучих стін, перекриття, сходо­вих кліток, тамбурів тощо). Відповідальність за їх збереження повинні спільно нести всі мешканці будинку.

Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирно­го будинку» (2001 р.) визначає умови регулювання відносин об'єднань співвласників: правові та організаційні засади, створення, функціону­вання, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових і не-жиглових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку. Об'єднання створюється як організація для забезпечення і за­хисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, незалежного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпе­чення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, пере­дбачених законодавством та статутними документами.

Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми влас­ності з числа тих, хто приватизував або купив квартиру, власників жит­лових та нежитлових приміщень. Для створення об'єднань скликають­ся установчі збори, які приймають рішення про створення, затверджу­ють його статут. Органами управління об'єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія. Вищим органом є загальні збори, які скликаються і проводяться відповідно до статуту. Рішення, прийня­те відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх членів об'єднання.

367

Членство в об'єднанні є добровільними і набувається одночасно зі створенням об'єднання при проведенні установчих зборів, а також індивідуально на основі письмової заяви в будь-який момент його іс­нування. Членом об'єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є власником квартири або приміщення в багатоквартирному бу­динку. Власник — член об'єднання має право брати участь в управ­лінні об'єднанням, обирати і бути обраним до складу статутних ор­ганів, одержувати інформацію про діяльність об'єднання. Власник зобов'язаний виконувати вимоги статуту та рішення статутних органів, забезпечувати дотримання вимог чинного житлового і містобудівного законодавства, зокрема правил утримання будинку і прибудинкової те­риторії, користування будинком, правил пожежної безпеки, санітарних норм, чистоти в місцях загального користування тощо.

Об'єднання має право створювати органи управління та визначи­ти умови їх діяльності:

• визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту неподіль­ного і загального майна;
  
• здійснювати господарську діяльність, укладати договори на уп­равління та експлуатацію, обслуговування і ремонт майна;
  
• встановлювати розміри платежів, зборів і внесків членів об'єднання;
  
• приймати рішення щодо надходження та витрат коштів, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів;
  

• контролювати своєчасну сплату внесків та платежів;
  

• захищати права та представляти законні інтереси власників в ор­
ганах державної влади і місцевого самоврядування, на підприємс­
твах, в установах та організаціях незалежно від форм власності.
Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одер­
жання прибутку для його розподілу між членами об'єднання.

Важливе значення має формування цін і тарифів у житлово-кому­нальній сфері, уникнення порушень прав людини, закріплених Конс­титуцією та законами України. Держава гарантує кожному рівень жит­тя, не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять витрати на утримання житла. При підрахунку рівня прожиткового мінімуму

368

необхідно враховувати, що рівень витрат на житлово-комунальні пос­луги в структурі прожиткового мінімуму має становити в середньому 12%. Всупереч цієї норми середня сума плати за житлово-комуналь­ні послуги на одну людину в багатьох випадках сягає 40 % заробітної плати. Таким чином, порушується встановлений в державі рівень цін і тарифів у житлово-комунальній сфері, що стало непосильним тя­гарем для населення в цілому, особливо тяжким для пенсіонерів, ін­валідів, багатодітних сімей, матерів-одиначок. Зростання цін і тарифів призвело до збільшення заборгованості населення за житлово-кому­нальні послуги.

Укорінилась практика встановлення завищених норм споживан­ня газу, води, тепла, норм їх втрат. Зростаючі обсяги витрат паливних, енергетичних, природних ресурсів у житлово-комунальному госпо­дарстві перекладаються на споживача. Формування тарифів здійс­нюється не на основі досягнутого рівня техніко-економічних розрахун­ків, а витратним методом, тобто на основі фактичних витрат минулих періодів, розмір яких недостатньо обгрунтований. До порушення Кон­ституції України призвела передача повноважень щодо встановлення тарифів на водо-, теплопостачання, водовід ведення, утримання житла місцевим органам влади.

Існує значний розрив тарифів для населення і тарифів для інших споживачів — підприємств, організацій. Це приводить до зростан­ня собівартості промислової продукції та до необгрунтованих витрат по утриманню бюджетних організацій.

Недостатньо проводиться робота но поліпшенню якості наданих послуг, впровадженню ресурсозберігаючих технологій, не використо­вуються надійні засоби економії ресурсів та можливості регулювати їх споживання. Повільно впроваджується оснащення житлових будин­ків приладами обліку водо-, газо- і теплоспоживання. Для покращення стану формування цін і тарифів у житлово-комунальній сфері органи державної влади впроваджують заходи, основними із яких є: • уточнення діючих норм споживання послуг, уточнення цін і та­рифів з врахуванням зменшення рівня витрат, собівартості надан­ня послуг;

369

питома вага малоповерхового будівництва має становити у більшості великих міст не менше 50 %, а в малих і в середніх населених пунктах всі нові будинки мають бути малоповерхові.

Перехід на таке будівництво зумовлює потребу в коригуванні ге­неральних планів населених пунктів, регулюванні порядку землеко­ристування.

До основних напрямів підвищення ефективності і надійності функ­ціонування житлово-комунального господарства, підвищення якості надання населенню житлово-комунальних послуг відносяться:

• здійснення переоснащення та підвищення надійності використан­ня технологічних систем підприємств — об'єктів природних мо­нополій;
  
• розвиток конкурентного середовища у сфері житлово-комуналь­ного господарства;
  
• для підвищення доходності підприємств житлово-комунального господарства та якості надання послуг необхідний перехід на до­говірні відносини власників житлового фонду і об'єктів комуналь­ного призначення, замовників на житлово-комунальні послуги і підрядних житлових, ремонтно-експлуатаційних і комунальних підприємств;
  
• підвищення рівня економічної роботи в системі підприємств житлово-комунального господарства, необхідність забезпечен­ня стабільності тарифів та зниження собівартості надання пос­луг в результаті впровадження дієвого контролю за усіма видами витрат, особливо за матеріальними витратами. В сучасних умо­вах матеріальні витрати серед загальних витрат по забезпеченню теплопостачання складають 65-70%, водопостачання — 55-65%, житлового господарства — 40-45 %, експлуатації міського елект­ротранспорту — 50-60 %;
  
• залучення позабюджетних джерел фінансування розвитку житло­во-комунальної інфраструктури.
  

Одним із напрямів вдосконалення організації роботи в сфері жит­лово-комунального господарства має бути децентралізація управління, відмова від концентрації виконавчих функцій органами центральної

державної влади. Необхідно вирішувати питання стосовно більш пов­ного забезпечення житлово-комунального господарства матеріальними та фінансовими ресурсами.

Важливе значення щодо покращення існуючого стану в житло­во-комунальному господарстві має прийнятий Закон України «Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-кому­нального господарства на 2004-2010 роки» (2004 p.). Мета Програми полягає у здійсненні державної політики з реформування житлово-комунального господарства, підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволен­ня потреб населення і господарського комплексу в житлово-комуналь­них послугах.

Виконання Програми планується здійснювати за такими основни­ми напрямами:

• організація ефективного управління у сфері виробництва і надан­ня житлово-комунальних послуг; обслуговування напрямів роз­витку підприємств житлово-комунального господарства;
  
• поглиблення демонополізації житлово-комунального господарс­тва, створення конкурентного середовища на ринку житлово-ко­мунальних послуг;
  
• забезпечення беззбитковості функціонування підприємств житло­во-комунального господарства;
  

• технічне переоснащення житлово-комунального господарства,
наближення до вимог Європейського Союзу показників щодо ви­
користання енергетичних і матеріальних ресурсів.
Виконання Програми вимагає нормативно-правового та науково-
технічного забезпечення такого змісту:

розроблення та впровадження нормативно-иравових актів з пи­тань регулювання відносин у сфері житлово-комунального госпо­дарства;

проведення науково-технічних досліджень з питань експлуатації та технічного обслуговування об'єктів житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, захисту території від шкідливої дії вод;

373

• розроблення та впровадження новітніх технологій і обладнання, спрямованих на технічне переоснащення підприємств житлово-комунального господарства та скорочення питомих витрат енерге­тичних та матеріальних ресурсів;
  
• налагодження виробництва нових зразків комунальної техніки та обладнання для потреб житлово-комунального господарства:
  
• розроблення і забезпечення виконання програм стимулювання економного використання споживачами питної води і теплової енергії;
  
• забезпечення ефективного використання грошових, людських та матеріальних ресурсів виробниками/ виконавцями та споживача­ми житлово-комунальних послуг;
  

• посилення відповідальності органів

самоврядуван­ня за ефективне використання майна територіальної громади та забезпечення населення житлово-комунальними послугами від­повідно до державних соціальних стандартів.