3 Розвиток промислового комплексу Сумська область належить до регіонів з достатнім рівнем індустріального розвитку, але нижче середнього по Україні
| Вид материала | Документы |
- План: Роль промислового комплексу у розвитку господарства України. Структура промислового, 262.25kb.
- План: Роль промислового комплексу у розвитку господарства України. Структура промислового, 242.84kb.
- ОБҐрунтування, 187.86kb.
- Теоретичні та методологічні основи реструктуризації регіонального промислового комплексу, 668.45kb.
- Довідка про соціально-економічний розвиток Миколаївської області за підсумками роботи, 260.11kb.
- Економічний розвиток регіонів, 115.51kb.
- Промисловий комплекс Протягом року відбулося зростання обсягів промислового виробництва, 308.68kb.
- Становлення й розвиток нанотехнологій у світі І в Україні: використання інтелектуального, 100.72kb.
- Київська обласна державна адміністрація, 117.83kb.
- Програма розвитку будівельного комплексу України на 2012 рік та на перспективу (пропозиції, 1157.71kb.
4.1. Пріоритети розвитку сільського господарства в АПК
Сумська область – потужний сільськогосподарський регіон, функціональне призначення якого в реалізації двоякої політики: 1) автаркії для внутрішнього ринку продовольства і 2) розвитку зовнішнього ринку для реалізації експортного потенціалу АПК.
Місію сільськогосподарських ресурсів регіону виражено семантикою і прагматикою суспільного розвитку. Суспільні потреби регіональної громади не можуть створити достатній ринковий попит на продукцію сільського господарства і продовольство, а тому бачення майбутнього пов’язується з програмованим розвитком зовнішнього ринку та експорту.
Метою аграрної політики є розвиток багатофункціонального структурованого, ефективного, націленого на світовий простір сільського господарства, яке буде конкурентноспроможним на внутрішньому та зовнішньому ринках. Сільське господарство може бути організованим за різними правовими формами, зокрема, як колективне або приватне, одноосібне, сімейне. Але держава як представницький орган суспільства реалізує мету розвитку АПК, яка складається з таких конкретних завдань і напрямків розвитку.
- Аграрна політика повинна бути спрямована на досягнення національної продовольчої безпеки. Мова йде про забезпечення:
- потреби населення у продовольчих товарах за науковими нормами;
- задоволення ринкового попиту на продовольчі товари за доступними цінами, зокрема, формування ринкових (інтервенційних) запасів продовольства;
- розвиток всіх галузей сільськогосподарського виробництва.
Регіональні органи управління як і Уряд України мають визнати необхідність ґрунтовної перебудови аграрної політики на засадах автаркії, продовольчої безпеки і забезпечення населення основним продовольчим товарами (11 товарних груп), формування інтервенційних та страхових запасів, доступності ринку і стабільності сільськогосподарського виробництва – основи національної продовольчої безпеки.
- Справою соціально-економічної політики є забезпечення безпеки продовольчих товарів, яка досягається завдяки системі державного адміністративного та регіонального контролю якості продукції з урахуванням вимог сертифікації сільськогосподарського виробництва, ветеринарних та інших правил підприємництва в АПК. Вона реалізується шляхом відкритості інформації про товар та його виробників. У сфері виробництва питання покращення якості продукції ставиться на нормативну основу стандартів і допустимих норм. Йдеться також про екологічні умови виробництва сільськогосподарської продукції, про попередження хвороб у тваринництві, про застосування засобів захисту рослин. Необхідно гармонізувати інтереси суспільства і виробників продовольства на юридичній основі.
- У сфері зовнішньої торгівлі аграрна політика базується на потенційних можливостях експорту продовольства на принципах вільної торгівлі, але в рамках, сформованих Світовою Організацією Торгівлі (СОТ). При цьому слід очікувати на лібералізацію торгівлі, припинення дотацій і відкритість ринку для всіх країн-учасників цієї організації, якщо Україна до них приєднається.
- Аграрна політика спрямована на зменшення ризиків деградації природного середовища та сільського довкілля. На цьому шляху провідна роль належить регіональним структурам управління держави. Метою цієї політики є припинення процесів деградації сільських населених пунктів області через занепад виробництва. Засобами реалізації такої політики є стратегія розвитку підприємництва при зростанні адміністративного контролю за розвитком районів, використанням отрутохімікатів і мінеральних добрив тощо. Ризики від можливих наслідків використання генетично модифікованих продуктів повинні бути зведені до мінімуму через посилення контролю та інформування населення.
- Аграрна економічна політика має на меті обмеження втрат від монополії на ринках засобів виробництва, землі і капіталу через дотримання принципів вільного ринку та конкуренції. Суспільні інтереси повинні мати пріоритети, які реалізуються через контрактову систему, розвинену інфраструктуру ринку, плановий баланс продовольства, з урахуванням можливостей широкого підтримання інноваційних процесів.
- Аграрна політика спрямовується на підтримку приватних і підсобних господарств населення як напрямку соціально-економічного виживання населення в умовах трансформації економіки. Принциповими є ключові питання концентрації та спеціалізації крупних товаровиробників на відміну від соціально-економічного функціонування і призначення особистих селянських господарства. Для розвитку сільськогосподарських підприємств вони повинні збільшувати посівні площі за рахунок оренди земельних паїв колишніх членів КСР, земель запасу і резерву до оптимальних розмірів, які для господарств з виробництва зерна і цукрових буряків та розвинутою галуззю тваринництва, в умовах Сумщини, становлять 2,5-3,5 тис. га.
- Аграрна політика у галузі концентрації і спеціалізації сільського господарства спрямовується на декларування розміру підприємства його власниками і визначається обсягом товарної продукції. Всі підприємства структуруються за розміром, що є важливим і основним для оподаткування, субсидування і норм ефективності. Розмір підприємства має стати ознакою для формування фінансово-кредитної політики, який враховується управлінням регіону при вирішенні ряду питань соціально-економічного розвитку району.
- Формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства – важливий напрямок аграрної політики і політики автаркії. Тут потрібно розмежувати функцію збереження сільськогосподарської продукції, що пов’язано, зокрема, з закупками, збереженням і переробкою сировини. Особливу увагу має бути приділено усуненню втрат зерна при збиранні, транспортуванні, збереженні та переробці, формуванню інтервенційних запасів. Фінансові ресурси для утримання підприємств заготівлі мають формуватися у цивілізований спосіб, відомий усьому світу: ціна, тариф, страхування, опціон, страхування, торгівля лотами і крупними партіями на експорт. Політика автаркії є основною для даного продовольчого ринку. Інші аграрні ринки можуть бути більш ліберальними, але прозорими для формування політики національної продовольчої безпеки.
- Критерієм оптимальності внутрішнього ринку є рівень споживання продовольства на душу населення. Для отримання більш досконалих оцінок забезпечення продовольчими товарами у регіоні варто звернутися до структури фонду споживання, зокрема, оцінити обсяг торгівлі та селянського ринку з розрахунку на душу міського населення. Рівень самозабезпечення селян у продуктах харчування визначається за залишковим принципом у балансових моделях виробництва і споживання продовольчих товарів населенням України із статистичних джерел.
- Аграрна соціальна політика, яка вимагає щорічного субсидування, має будуватися за принципами формування і використання доходів рентного походження безпосередньо у сільському господарстві, але через більш ретельний механізм балансування цінової політики.