Cловник “українські реалії” За книгою академіка Телешуна С. О., Рейтеровича І. В
| Вид материала | Документы |
- Інноваційний розвиток: угорський досвід та українські реалії, 589.56kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- В. С. Соловьев: жизнь и метафизика, 655.65kb.
- Куць о. М., Мадін м. П. Етнонаціональна свідомість у державотворчих процесах (українські, 4837.4kb.
- Мені академіка степана дем’янчука р. М. Літнарович,О. В. Кубай бібліографічний опис, 259.48kb.
- О. Ю. Висоцький українські, 3612.49kb.
- Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, 59.59kb.
- «Українські землі в XVI xvii ст.», 73.08kb.
- Стрельник Олена Анатоліївна урок, 120.15kb.
- Матеріали до доповіді академіка нан україни Б.Є, 491.79kb.
CЛОВНИК “УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ”
За книгою академіка Телешуна С.О., Рейтеровича І.В. Вплив фінансово – політичних груп на прийняття стратегічних рішень у сфері політики та економіки: українські реалії.
- Київ – Херсон , 2008. – 151 С.
Акціонер міноритарний – “грінмейлерство”, рейдерство корпоративний шантаж, одержання матеріальної вигоди без встановлення контролю над компанією; реалізується через “закошмарювання” менеджменту або власників компаніі – міноритарним акціонером, складається: в подачі судових позовів з будь – яких приводів, заперечуванні рішень зборів акціонерів і керівництва підприємства, організації негативних публікацій, проведенні акцій “народного протесту”. Таким чином гринмейлери досягають мети: “поступаються” своїми мізерними пакетами за ціною вищою ринкової.( С.116.)
Авторитаризм патримонімально – олігархічний . 1999р. сформовані фінансово – промислові групи потребували підтримки президента як головного лобіста і гаранта захисту нагромаджених капіталів та їхнього подальшого зростання, а також прориву на зовнішні ринки.Такий політичний режим (змішане правління близького оточення, окремих членів сім’ї президента та кількох впливових фінансово промислових груп, котрі в обмін на лояльність до центру одержували привілеї) визначається як – патр. оліг. авторитаризм. [Мацієвський Ю. Між авторитаризмом і демократією: політичний режим після “помаранчевої революції” / Ю. Мацієвський // Політичний менеджмент. -2006. –№5 - С. 16 – 32. (C. 19.)]. (С .87.).
Банківська олігополія. Банківська сфера є найпривабливішою для олігархічного капіталу. 1990 – 1991р. (за відсутності законодавства) була сформована банківська олігополія, довкола банку “Україна”, яка активно просувала своїх людей у структури державної влади. (В.Гетьман, О. Андронов, О.Кірєєв, І.Мітюков, Ю.Лях, В.Ющенко.). [Гальчинський А.С. Суперечності реформ у контексті цивілізаційного процесу / А.С. Гальчинський. _ Київ: Українські пропілеї, 2001. – 320 с. (С. 155.)]. (C.42.).
Банки –як фінансові центри бізнес груп.
Фінасово –промислові групи - це нові утворення, які виникли поза межами законодавчого поля та мали неформальний характер (цей термін вживався в ЗМІ для означення нових бізнес-груп офіційно не зареєстрованих). В Україні такі групи умовно можна поділити на два типи:
- фін.пром. групи, в яких головну роль стратегічного та фінансового центрів відіграють банки (проте вони не виконують ролі інвестиційних центрів). Подібні фін.пром. групи створювалися з ініціативи банків, тому не мають чітко визначених меж консолідації та не визначеною стратегією розвитку підконтрольних їм підприємств. Це групи: “Приват”, “Укрсиббанк”, “Аваль”,
- фін.пром. групи, в яких головну роль відіграють промислові підприємства. Ці групи виникли на базі трейдерського капіталу, а також приватизації державного системного бізнесу. Стратегічними та інвестиційними центрами подібних груп є компанії, що ними керують, навколо яких обєднані промислові підприємства. Банки у цих фін.пром. групах обслуговують розрахункові операції їхніх членів. Це групи: “Індустріальний Союз Донбасу” (спочатку А.Брагін та Є. Щербань) сьогодні С. Тарута та В.Гайдук; корпорація “Інтерпайп” (Пінчук В.); ЗАТ “Систем Кепітал Менеджмент” (Р. Ахметов); концерн “Укрпомінвест” (П. Порошенко); корпорація “Укравто”. (С. 53-54).
Бізнес – імперії (Росія). – консолідація підприємств і банків. 1998р. в Росії налічувалось 70 фін.пром. груп: “Лукойл”, “Газпром” (вартість на 31.08.2007р. склала 244 401,3 млн.$), “АвтоВАЗ” – банки “Імперіал”, “Газпромбанк”. Бізнес – імперії “Онексімбанку”, “Менатепу”, “Інкомбанку” та “Російський кредит” були в 1994 – 1995р. основними конкурентами на заставних аукціонах переділу великої власності в країні. (С.23.)
(Україна) – на момент отримання незалежності надзвичайно низька роль виконавчої та законодавчої влади призвела до посилення ролі тіньової кулуарної політики. Тому лідери фінансово – промислових груп легко ввійшли у владу і швидко стали реальними політичними акторами. Їхні політичні ресурси: 1) економічна вага 2) позиції в національній економіці: “соціальний капітал”: найманий персонал кампаній; власники – акціонери; мешканці тих населених пунктів, де розташовані підприємства компанії. 3) адміністративний компонент – неформальні з’язки власників фін. пром. груп з представниками органів влади всіх рівнів. 4) зв’язки у міжнародних фінансових колах і транснаціональному бізнесі...”Інтерпайп” В. Пінчук (Д. Сорос, Б.Клінтон та ін...).
Нагромадження первісного капіталу:
- Значна частина великих приватних капіталів була створена на основі державних кредитів,які після чергового (карколомного) витка інфляції знецінювалися через відсутність національної валюти. При цьому гроші отримували не банки, а безпосередньо банкіри,що грали на різниці валютних курсів України, Росії та виводили їх в офшорні зони. [Кучма Л.Д. После майдана. Записки президента. 2005 – 2006 / Л.Д.Кучма. – Киев: Довіра; Москва: Время, 2007. – 688 с. (С. 457.]. (C.41.).
- Банківська сфера є найпривабливішою для олігархічного капіталу. Однією з перших подібних структур в Україні була саме банківська олігополія, сформована довкола банку Україна (в 1987-1992 роках банк Україна очолював В. Гетьман). У березні 1992 року В. Гетьман був обраний головою Національного банку України (у 1990 та 1994 роках обирався народним депутатом України). У його команді були: О. Андронов (голова ради директорів Української Міжбанківської Валютної Біржі; О.Кірєєв (екс-голова Державної податкової адміністрації України); І.Мітюков (екс-міністр фінансів, посол України у Великобританії); Ю.Лях (голова Українського кредитного банку, один із творців Київської фінансової групи); В.Ющенко (Президент України з 2005 року). [Гальчинський А. С. Суперечності реформ у контексті цивілізаційного процесу / А.С. Гальчинський. – К. : Українські пропілеї, 2001.-320с. (С. 155.)]; [Гальчинський А. Помаранчева революція та нова влада /А. Гальчинський. – К. Либідь, 2005. – 368с. (С. 177-178.)]. (С. 42.).
- Фінансовою основою ряду фін-пром груп стали капітали, одержані за рахунок різниці світових та вітчизняних цін. Так, однією з найприбутковіших сфер упродовж 1990-х років був експорт продукції металургійної та хімічної промисловості, адже її внутрішні ціни за рахунок державного регулювання та дешевої робочої сили (зарплата не виплачувалася роками) складали не більше 10% світових цін, бізнесмени продавали її на зовнішніх ринках вже за розцінками світового ринку. Доходи від подібних операцій у 1992 році становили 4,1 млрд. доларів США (20% валового національного продукту України) [Aslund A. Why Has Ukraine Failed to Achive Economic Growth? /A. Aslund, G. de Menil // Economic Reform in Ukraine: The Unfinished Agenda. – Nev York: M. E. Sharpe, 2000. – P. 255-377. (C. 264)]. (C. 43.). Пізніше одержання надприбутків у цій сфері було можливим за рахунок експлуатації дешевої робочої сили та використання відносно дешевих енергоресурсів.
- Нагромадження первісного капіталу відбувалося за рахунок постачання енергоносіїв та промислової і сільськогосподарчої сировини за завищеними цінами за умови монопольного становища на внутрішньому ринку. Недосконалість антимонопольного законодавства (що певною мірою зберігається й донині) дала змогу диктувати свої умови і одержувати величезні надприбутки. (С. 43-44.).
- Одним із механізмів первісного нагромадження капіталів було посередництво під час постачання російського газу та нафти до України. Початок діяльності посередницьких структур припадає на зиму 1993 року, коли ціни на газ внаслідок накопичення боргу перед Туркменістаном та Росією за 4-місяці зросли у 40 разів. Природний газ, що закуповувався в Російській Федерації та Туркменістані за фіксованою ціною, яку субсидувала держава, перепродавався за вищою ціною як в Україні, так і в країнах Центрально – Східної Європи. Головні прибутки отримували фірми-посередники та реекспортери від перепродажу імпортної сировини великим підприємствам. Реалізація подібних масштабних схем була неможливою без прикриття з боку чиновників найвищого рангу. Так у квітні 1994 року уряд В. Масола доручив корпорації “Республіка” (Порошенко, Бакай) із статутним фондом у 4 тис. $ здійснення бартерних розрахунків з Туркменістаном для покриття державного боргу за газ у 671 млн.$ [Марков И. Кому нужен скандал республиканского масштаба? /И. Марков //Зеркало недели. –1996. -№ 16. –С. 9.] (С. 44), а також надав їй державну ліцензію на імпорт газу з Туркменістану, у майбутньому переклавши зобов’язання з виплати боргу корпорації на банк “Україна” під державні гарантії. Реальний облік газу через технічні причини був практично неможливий, тому була можливість привласнювати невраховані об’єми та несанкціоновано відбирати газ. За словами екс-прем’єр –міністра В.Пустовойтенка, навіть у 2006 році співвідношення технологічних втрат під час транспортування газу і крадіжок складало “50 на 50”. Фактично всі великі капітали були отримані від посередницьких операцій з енергоносіями [Касьянов Г. Україна 1991 –2007: нариси новітньї історії /Г. Касьянов. –К.: Наш час, 2008. – 432с. (С. 73)]. (C. 45.).
- Частина капіталів була отримана внаслідок кримінальних зв’язків бізнесменів, почасти – тісного поєднання бізнесу та криміналітету. Одним з прикладів цього може бути скандал, що стався у липні 1999 року навколо депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 62-го виборчого округу (м. Білогорськ), члена Комуністичної партії В.Шаманіна. Він був президентом корпорації СП “Німеччина-Крим”, а за сумісництвом – одним із відомих на півострові кримінальних авторитетів. Верховний суд автономії порушив проти нього справу за ст.144 ч.3 КК України (здирництво, здійснене організованою групою). Під час слідства з’ясувалося, що В.Шаманін був громадянином Російської Федерації [Галиновський В. КПУ буржуазно –націоналістична. Криза довіри /В.Галиновський //Нова влада. Збірник аналітичних матеріалів. –К.: Факт, 2001. –Т. 2(4). –144с. –С. 4-13. (С. 9.)]. (С. 45). Подібних прикладів можна навести багато.
- Незначним прошарком серед великих бізнесменів були ринкові капіталісти, які одержали стартовий капітал з конкурентного середовища, зробивши ставку на високотехнологічне виробництво, контракти з іноземними компаніями.
- Етапи становлення бізнес- еліти. Комсомольська економіка. На першому етапі 1986-1990 роки цетром кристалізації була колишня партійно –господарська номенклатура (переважно її другий та третій ешелони (перші ешелони мабуть вже все вивезли за кордон) –комсомольські функціонери, чиновники середнього рівня...). На думку російського соціолога Т.Заславської, нова еліта Російської Федерації взагалі на ¾ складалася зі старої номенклатури, а головним автором соціальної трансформації виступила верховна влада [Заславская Т.И. О социальном механизме посткомунистических преобразований в России /Т.И.Заславская //Социологические исследования. –2002. -№8. –С. 3-16 (С. 5-7.)]. (C. 72).
Нова еліта, яка висувалася “знизу” (колишня опозиція), виявилася не готовою до копіткої роботи з управління державою в умовах економічного, політичного та соціального хаосу (бо їх просто використали світові кукловоди як декорацію в цьому спектаклі), на відміну від країн Ценирально –Східної Європи (там рівень освіти був значно кращий ніж в СРСР і професійни кадри були не в такій мірі винищені як в СРСР). Відповідно дисиденти швидко знову зайняли нішу опозоції, віддавши владні повноваження старій номенклатурі, новим капіталістам із числа радянських підпільних ділків.
Починаючи з 1987 року комсомол використовував кооперативи, дозволяючи місцевим організаціям використовувати членські внески на власний розсуд, а також прибутки від туристичних агенцій та видавництв[Хоффман Д. Олигархи /Д.Хоффман; пер. с англ. С.Шульженко. –М.:КоЛибри, 2007. –624с. (С. 122-123.)]. (C. 73.). Це дало змогу місцевим організаціям зайнятися власним бізнесом, фінансуючи з бюджету створення кафе, барів, друкарень...Прибуток ці підприємства залишали собі... Партійне керівництво (яке спочатку сумнівалося) швидко пристосувалося та почало використовувати у власних цілях. Самофінансування прзводило до того, що величезні фінансові рахунки переходили до рук приватних осіб та комерційних банків, у тому числі “Фіністбанк”, заснований фондами ЦК ВЛКСМ. При цьому, партія за допомогою КДБ переводила ці кошти на рахунки підставних компаній, частина яких перебувала за кордоном.
Комсомол –бізнес М. Ходорковського (заступник секретаря комсомольської організації Московського хіміко –технологічного інституту) розпочався з відкриття молодіжного кафе (використовуючи фінансові можливості комсомольської організації). Потім створив Фонд молодіжної ініціативи і одержав допомогу від Державного комітету з науки ітехніки, став співпрацювати з Інститутом високих температур, отримав гонорар у 170тис. карбованців [Хоффман Д. Олигархи /Д.Хоффман ; пер. с англ. С.Шульженко. –М.: КоЛибри, 2007. – 624с. (С. 126-127.)]. (C. 74.).
“Батьки номенклатурної економіки” К.Затулін (ЦК ВЛКСМ), А. Вольський (ЦК КПРС), С. Єгоров (ЦК КПРС і глава Держбанку Російської Федерації в 1973-1987 роках) –погоджували свої дії з владою. (С. 74.).
“ Червоні директори” (другий етап “латентної” або “чекової” прватизації 1989 –1992 роки) вищі керівники економічних міністерств та відомств; кулуарна приватизація чиновниками тієї частини державної власності, яка переьувала у сфері їхнього управління і перш за все банківська система і частина високоліквідних підприємств. Беручи до уваги той факт, що за часів радянської влади доступ до державних ресурсів для керівників промислових об’єктів значною мірою залежав від їхніх взаємин з державними чиновниками, це призвело до створення цілої системи патронату і хабарництва, яка збереглася й після розпаду СРСР [Кулудон В. Спотворені антикорупційні кампанії в Росії /В.Кулудон //Політична корупція перехідної доби; пер. з англ./ За ред. С.Коткіна та А.Шайо. –К.: “К.І.С.”, 2004. –ХХ, 440с. – С. 169 –185. (С. 176.)]. (C. 75.). Внаслідок цього, приватні фінансові стуктури створювалися на основі урядових інституцій. На базі державного “Зовнішньоторгбанку” та “Московського міжнародного банку” у 1993 році створено “Онексімбанк”. Його керівника В. Потаніна призначив федеральний уряд. У1995 році він став банком Державного комітету з банкрутств і приватизації, розпоряджався фондами, виділеними на реконструкцію Чеченської республіки після війни. У 1996 році російські приватні банки надали Б.Єльцину контоль над своїми ЗМІ і були звільнені від податків та отримали нові інвестиційні можливості. При цьому зріс їхній вплив на прийняття загальнонаціональних рішень, адже банки надавали субсидії уряду у сфері національної безпеки ( “Онексімбанк”, “Відродження”, “Нафтохімбанк” через тендер надали міністерству оборони позику для оплати за продовольство для армійських гарнізонів).
Олігархія 1993 –1999 роки. Нова економічна еліта структурувала свій бізнес у вигляді холдингів та фінпром груп і радикально розширила свій політичний вплив, пертворившись в олігархію.
Політичний істеблішмент, представлений переважно членами КПРС намагався налагодити контакт з усіма бізнес силами, які були здатні надати фінансову та організаційну підтримку. Тому вже з 1995 року фінпром групи почали суттєво впливати на політичні процеси в пострадянських країнах шляхом підтримки або створення політичних партій, різноманітних громадських організацій, ЗМІ. (С, 76.).
Субеліта четвертий етап, остаточна інституалізація бізнес –еліти в політичному просторі. Мета цієї привілейованої групи – гарантувати успадкування багатства та привілеїв своїм наступникам. Сформувавшись як соціальна група, нова бізнес –еліта коливалася від простого лобізму інтересів окремих компаній і одержання економічних привілеїв до визначення політичного курсу, формування вищих органів влади, контролю за призначенням на вищі державні посади...
Стосовно контр-еліти ,у тому числі і в бізнес –середовищі, то для влади було критично важливим не допустити формування в економічній системі “альтернативних” центрів влади, які в майбутньому могли б перетворитися на економічну базу опозиції.
У зв’язку з цим майже 70% громадян готові підтримати гасло реприватизації об’єктів -великого бізнесу, бо бізнесмени досягли успіху в нечесний спосіб, обкрадаючи державу із прагненням накрасти побільше й утекти за кордон [Ставлення українців до бізнесу: у полоні радянських стереотипів //Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2007. - №21(368). –10с. (С. 2)]. (C. 46.).